Психологічний зміст взаємодії в тренінговій групі



Скачати 226.02 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації09.11.2017
Розмір226.02 Kb.
ТипМетодичні вказівки
  1   2
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

для студентів

по підготовці і роботі на практичному занятті

з психотренінгу.

ТЕМА: Психологічний зміст взаємодії в тренінговій групі.
Актуальність теми:

Групу необхідно розглядати як цілісну систему. У цьому випадку закономірнос­ті групової динаміки пояснюються впливом основних законів гештальтпсихології.



Будь-яка група, що існує достатньо довго й поєднана спіль­ною справою, має соціально-психологічну структуру. Для вивчення її структури необхідно знати стадійність розвитку, наявності одного чи кількох лідерів, структури спілкування в групі. Мета групи залежить від того, частиною якої більш загаль­ної системи практичної роботи з людьми вона є. Робота групи та її очікувані результати тісно пов'язані з методологією трене­ра чи психотерапевта.
Загальна мета уміти розрізняти феномен групи та розуміти і застосовувати на практиці групові норми, правила; уміти виявляти та опрацьовувати проблеми психологічного захисту, групового опору і конкуренції; розуміти взаємозв’язок мети тренінгу та структури групи.


Конкретні цілі:

  1. Знати поняття феномену малої групи.

  2. Уміти розрізняти групові норми та правила створеної групи, її міфи.

  3. Знати, вміти аналізувати та опрацьовувати феномени єдності і конкуренції в групі

  4. Знати чинники, що сприяють згуртованості групи.

  5. Уміти проробляти проблеми психологічного опору та прогнозувати перебіг групи.

  6. Знати типи лідерства та групові ролі.

  7. Знати різні види взаємодії тренера та групи.

  8. Знати соціально-психологічну структуру групи.

  9. Установлювати взаємозв'язок мети тренінгу та структури групи.



Цілі вихідного рівня:

  1. Знати основні закономірності формування психіки в процесі видової еволюції й розвитку окремого індивідууму (кафедра нормальної фізіології та курс загальної психології);

  2. Знати основні етапи становлення та розвитку медичної та психологічної наук у світі та на Україні зокрема (кафедра історії медицини та курс загальної психології);

  3. Знати що таке методологія та її основні принципи (кафедра філософії, соціальної медицини);

  4. Уміти володіти методами психологічного дослідження окремих психічних процесів (курс загальної психології).




  1. Перевірити ступінь своєї підготовки Ви можете, вирішивши запропоновані завдання.

  1. Під час тренінгу учасники відчувають перевтому. Наведіть варі­анти дій тренера.

  2. Під час тренінгу виник конфлікт між учасниками. Наведіть варі­анти дій тренера.

  3. Під час тренінгу учасники дотримуються норми "не висловлюва­ти проблем". Наведіть варіанти дій тренера.

  4. Під час тренінгу учасники не бажають виконувати вправу. Наве­діть варіанти дій тренера.





  1. Теоретичні питання:

  2. Які основні закони гештальтпсихології?

  3. Яка кількість учасників малої групи?

  4. Що таке групові норми?

  5. Від чого залежить згуртованість групи?

  6. Що таке псевдозгуртована група?

  7. Які стадії розвитку групи ви знаєте?

  8. Які бувають типи лідерства?





  9. Інформацію, яка необхідна для формування знань-вмінь, що забезпечують досягнення мети заняття, можна знайти у джерелах:



  1. Большаков В. Ю. Психотренинг / Социодинамика, упражнения, игрь. — СПб.: Социально-психологический центр,1996.

  2. Асмолов А. Г. Психология личности. — М.: Изд-во МГУ,1990.

  3. Гиппиус С. В. Гимнастика чувств. Тренинг творческой психотерапии. — М.: Медицина, 1967.

  4. Кроль Л., Михайлова Е. Тренинг о тренинге. — М.: Класс, 2002.

  5. Лойшен Ш. Психологический тренинг учений. Школа Сатир. С-П., Питер, 2000.









  1. Феномен малої групи

  2. Якщо розглядати групу як цілісну систему, то закономірнос­ті групової динаміки, досліджувані К. Левіним, можна поясни­ти впливом двох основних законів гештальтпсихології.

  3. 1. Ціле домінує над частинами:

  1. група — це не лише сума членів; вона змінює їх пове­дінку;

  2. легше впливати на групу в цілому, ніж на окремих її членів;

  3. кожен член групи розуміє, що він залежить від інших її членів.

  1. 2. Окремі елементи поєднуються в ціле:

  1. не подібність, а взаємозалежність — основа для форму­вання групи;

  2. людина скоріше схильна вважати себе членом групи, з якою вона себе ототожнює, а не тієї, від якої реально за­лежить;

  3. людина схильна залишатися серед тих, з ким себе ото­тожнює, навіть коли вона сприймає їхню поведінку як во­рожу.

  1. Із цих положень випливають такі практичні рекомендації, пов'язані з організацією групової роботи:

  1. групову роботу можна ефективно використовувати з ме­тою зміни звичних для учасників стереотипів поведінки;

  2. незручно встановлювати окремі норми для різних учас­ників групи;

  1. індивідуальна робота учасників має займати менше часу, ніж загальногрупова;

  2. слід створювати ситуації, у яких група мала б можливість відчути взаємозалежність;

  3. учасники мають контекст, у якому можуть виявити свою подібність і сформувати приналежність до групи;

  4. слід уникати ворожості учасників, доки не сформовано почуття приналежності.

  1. Мала група (члени якої мають можливість вільно спілку­ватись один з одним), складається зазвичай із 5-15 осіб. Така кількість учасників дає можливість вільно висловлювати свої думки та почуття й отримувати реакцію з боку групи. На від­міну від пари, де стосунки розвиваються дуже швидко, або ве­ликої групи (близько 50 учасників), де члени можуть не знати навіть імен упродовж усього часу роботи, мала група сприяє за­цікавленому та водночас безпечному спілкуванню учасників. Тому в тренінговій роботі часто використовують терапевтичний потенціал малої групи. Велику роль у роботі відіграє те, чи гру­па вже стала єдиним колективом, коли учасники разом працю­ють або навчаються, чи вона виникла та існує лише протягом тренінгу.

  2. Переваги та проблеми, пов'язані з умовами комплектування малої тренінгової групи, відображено в табл. 2.

  3. Отже, тренер повинен ураховувати особливості як знайомої, так і незнайомої групи в процесі побудови та проведення тре­нінгу.

  4. За віком бажана достатня однорідність:

  • для дорослих — різниця віку не більше 20 років;

  • для груп підлітків оптимальні такі поєднання: 12-14, 15-16, 17-18 років.

  1. У групі, де об'єднані 12-14-річні, робота йде краще, коли хлопці старші за дівчат.

  2. Поєднання підлітків у групи з більшим віковим інтерва­лом (наприклад, 12 і 16 років) призводить до розшарування за ознакою віку, конкуренції за увагу тренера та конфліктних си­туацій. Виняток можуть становити групи, що вже сформували­ся з якихось інших причин (наприклад, туристичний або біо­логічний гурток), тоді припустимо проводити програми з усім гуртком.


  3. Бажано, щоб у групі була однакова кількість хлопців і дів­чат. Можуть бути також суто хлоп'ячі або суто дівочі групи. Але дуже ускладнює роботу, коли в групі, наприклад, дев'ять дів­чат і один хлопець (особливо коли обговорюються теми статево­го виховання, ВІЛ-інфекції тощо). Успішній роботі групи спри­яє різноманітність характерів учасників, наявність серед них як лідерів, так і більш залежних і поміркованих членів.

  4. Перешкодою у виконанні саме такої (профілактично спрямо­ваної) тренінгової програми може бути високий рівень самотно­сті та схильності до ризику. Виявити рівень самотності і тип схильно­сті до ризику можна за допомогою опитувальника.



  5. Групові норми

  6. Норми — це неписані правила, які визначають, що правиль­но, а що ні, що припустимо, а що заборонено. Норми можна по­ділити на дві категорії:

  1. які задає ведучий групи;

  2. що існують у самій групі.

  1. Наприклад, тренер може пропонувати такі норми існування групи:

  1. кожен проявляє активність;

  1. група закрита: усе, що відбувається в ній, має тут і зали­шатися;

  2. отримуючи інформацію каналом зворотного зв'язку, не виправдовуйся та не захищайся, а слухай і запитуй;

  3. коли даєш зворотну інформацію, висловлюйся якомога конкретніше та уникай оцінок.

  1. кожен має право просити допомоги в групи.

  1. Щоб група дотримувалася зазначених норм, тренер має до­кладати зусиль, тоді як норм, створених самою групою, її члени дотримуються внаслідок групового впливу. Ці норми можуть як сприяти, так і перешкоджати досягненню терапевтичної мети: уникання чи перебільшення емоцій, заборони якихось тем для обговорення, створення стабільних підгруп і закоханих пар.

  2. У групах соціально-психологічного тренінгу часто виника­ють специфічні норми: захищати невдаху, підкорятися керівни­кові, обраному із самих учасників, не просити допомоги...

  3. Для нормальної роботи групи бажано усвідомлювати обидві системи норм і досягти їх збігу, бодай часткового



  4. Єдність і конкуренція в групі

  5. Єдність під час соціально-психологічного тренінгу проявля­ється в потребі учасників залишатись у групі. К. Левін сприй­мав єдність як рівновагу між прагненням учасників до відда­лення та взаємотяжіння.

  6. На думку С. Кратохвіла, згуртованості групи сприяють такі чинники:

  1. задоволення особистих потреб учасників за допомогою

  1. групи;

  1. узгодженість між метою групи та її окремих членів;

  2. симпатія між учасниками;

  3. престижність перебування в цій групі та зусилля учасни­ків, спрямовані на членство;

  4. наявність іншої конкурентної групи.

  1. Підвищити рівень згуртованості тренер може такими спосо­бами:

  • за допомогою веселих вправ, що потребують активності всієї групи;

  • створивши вузьке коло та фізичний контакт учасників;

  • через спільний спів або танець;

  • не залишивши незайнятих стільців;

  • вибравши мале приміщення;

  • за допомогою інтимної атмосфери (свічок, ароматів, тихої музики) тощо.

  1. Протидія між силами тяжіння та відштовхування може ство­рити ситуацію конкуренції між окремими учасниками чи кіль­ка ворожих підгруп. Учасники групи можуть боротися за увагу тренера чи лідера групи, завойовувати лідерські позиції, а інколи вони саме конкуренцію вважають неодмінним стимулом для успішного навчання. У деяких ситуаціях, зокрема на тренінгу конкретних навичок і вмінь, конкуренція між учасниками може підвищувати в більшості учасників мотивацію навчання.

  2. Водночас конкуренція перешкоджає роботі терапевтично спрямованих груп. Для підвищення конкуренції між учасника­ми тренер може застосовувати такі засоби:

  • регулярно пропонувати тестові завдання та повідомляти їх результати;

  • запропонувати спеціальні винагороди (найактивнішому, найстараннішому тощо);

  • провести вправи, у яких учасники змушені конкурувати між собою, наприклад "Підводний човен";

  • поділити учасників на кілька підгруп по 4-6 чоловік та дати кілька вправ підряд, зберігаючи ці підгрупи.

  1. Якщо в групі вже є конкуренція, а тренер не вважає за потрі­бне розвивати її далі, то зручніше не просто посилювати згур­тованість, а дати конкурентним стосункам можливість прояви­тися та стати предметом групової рефлексії та обговорення.

  2. Окрему проблему становить псевдозгуртована група — люди, що працюють або навчаються разом і створили норми, які забо­роняють відкриту демонстрацію почуттів. Група таким спосо­бом запобігає конфліктам, але не може повноцінно розвиватися.



  3. Проблема психологічного опору

  4. Проблеми психологічного опору, детально досліджені в ме­жах психоаналітичного підходу, проявляються не лише під час індивідуальної психотерапії, а й під час тренінгів і роботи груп особистісного зростання. У процесі усвідомлення нової інфор­мації, особливо тієї, що стосується власної особистості, постає проблема когнітивного дисонансу, виникає психологічне напру­ження та активізуються захисні механізми. Інколи метою тре­нінгу стає усвідомлення власного психологічного захисту, звіль­нення від неконструктивних варіантів захисного реагування та розширення діапазону захисту (наприклад, у підході АСПО Т. Яценко). Але в більшості випадків ці явища дещо усклад­нюють роботу тренера та групи, особливо під час тренінгу нави­чок і вмінь.

  5. Деякі аспекти поведінки тренера в групі можуть посилити чи послабити прояви психологічного опору.

  6. Посилює опір авторитарний стиль тренера, велика відмінність поведінки тренера та норм групи, занадто легкі чи складні зав­дання, вимога зайнятися саморозкриттям у псевдозгуртованій групі; зменшує — приєднання до групи, особливо на рівні ідеа­лів і цінностей учасників, емоційна відкритість тренера, повага тренера до групи, спрямованість тренера на конструктивне з'ясування непорозумінь.

  7. Інтенсивність проявів психологічного захисту учасників та опору групи залежить від кількох факторів: згуртованості групи, потреби учасників у особистісних змінах, оцінки з боку учасників і тренера.

  8. Явища психологічного опору та захисту впливають як на ін­тенсивність змін у процесі тренінгової роботи, так і на стосун­ки між тренером і учасниками.

  9. Середній рівень опору групи та психологічного захисту учас­ників, що сприяє максимальній швидкості особистісних змін, можливий у згуртованій, мотивованій групі, з низьким рівнем конкуренції, добре тренованою системою зворотного зв'язку.

  10. Занадто низький рівень критичності групи, спричинений по­єднанням згуртованості групи, безумовної довіри до тренера та високої мотивації до особистісних змін, може призвести до пе­ретворення тренінгової групи на секту.



  11. Типи лідерства та групові ролі

  12. Є п'ять найпоширеніших групових ролей: лідер, який подобається групі, спонукає її до діяльності, ство­рює програму та підтримує активність роботи; експерт, що має спеціальні знання, навички або здібності, які зараз потрібні групі; він аналізує ситуацію, його поведінка самокритична та раціональна;

  13. пасивні учасники групи, які приєднуються до лідера та під­тримують його;

  14. випадний учасник, котрий відстає від групи через якусь від­мінність, страхи чи брак потрібних навичок; супротивник, опозиціонер, що активно протиставляє себе лі­дерові.

  15. У різних групах може бути ще багато інших ролей учасників:

  • монополіст: намагається привернути до себе увагу групи;

  • страдник: просить допомоги та відмовляється від неї;

  • мораліст: завжди все оцінює;

  • улюбленець: про нього піклується вся група;

  • агресор, блазень, провокатор та ін.

  1. Якщо група достатньо згуртована, учасники можуть спробу­вати себе в нових ролях і перевірити їх вплив на оточення. Тре­нер також використовує різні ролі, і чим їх більше, тим легше працювати з групою.

  2. Д. Морено описав три типи керівництва властиві лідерам: авторитарний — лідер самостійно приймає всі рішення, інформує про це групу та наполягає на їх виконанні; демократичний — лідер дізнається про інтереси учасників і враховує їх, поважає право учасників на самостійне прийнят­тя рішень;

  3. безвідповідальний — лідер уникає приймати рішення і керу­вати, створюючи атмосферу анархії та безпорадності.



  4. Стадії розвитку групи

  5. Зазвичай виділяють 4-5 фаз розвитку тренінгової групи, хо­ча в конкретній групі залежно від її мети та чи інша стадія може проминути непоміченою. Тут описано ці стадії так, як вони проходять у Т-групі з демократичним стилем керівницт­ва тренера.

  6. I стадія має кілька назв: орієнтації та залежності, невпев­неності, пасивного напруження. Група стривожена, напружена, вона чекає керівництва та чіткого плану дій. Учасники сподіва­ються, що тренер розв'яже їхні проблеми, але поведінка трене­ра не завжди повністю відповідає їхнім очікуванням. Інколи на цій стадії виникає псевдозгуртованість, і учасники починають обговорювати "безпечні" другорядні питання. К. Роджерс опи­сував цю стадію як кружляння на місці, стадію формального спілкування, відмови від особистісного самовираження.

  1. стадія — конфліктів і протесту, активації, активного напруження. Група переносить на тренера відповідальність за своє розчарування. Деякі психотерапевти, наприклад К. Хек, умисно викликають агресивність групи на себе. Провокаційна поведінка тренера — це компонент безпеки для групи: вона вчиться відкрито проявляти негативні почуття та не спрямовує нагромаджену агресію на когось із учасників групи. Після цієї стадії група переконується в тому, що прояви агресії не завжди неприпустимі: вони можуть бути продемонстровані, прийняті, зрозумілі та поступитися більш конструктивним почуттям.

  2. стадія — структурування групи. Учасники демонструють звичний діапазон соціальних ролей, з'ясовують статусні стосун­ки між собою, активно проявляють конкуренцію, поки не вста­новиться властива групі соціально-психологічна структура. Це дає змогу перейти до наступної стадії.

  3. стадія — робота групи. Це конструктивна фаза, коли гру­па згуртована. Учасники відчувають безпеку та можливість від­крито висловлювати позитивні почуття. Увагу спрямовано на спілкування щодо реальних проблем і того, що відбувається тут і зараз. Група починає працювати як модель соціуму, надаючи своїм членам можливість отримати зворотний зв'язок і випро­бувати новий репертуар рольової поведінки.

  1. V стадія — повернення, розпаду групи. Вона яскраво прояв­ляється тоді, коли група працювала інтенсивно, досягла ви­сокого рівня згуртованості та відкритості учасників, і вони починають відчувати тривогу перед розлукою. Або учасники не впевнені, що за межами групи їм удасться зберегти досягнуті тут позитивні зміни, або в них виникає прагнення зберегти дру­жні стосунки з учасниками групи... На цій стадії зміни, що від­булися завдяки тренінгу, мають додатися до реального життєво­го контексту учасників.

  2. 2.7. Взаємодія тренера та групи

  3. Тренер ще до початку роботи має визначитися з метою робо­ти групи:

  • потренувати специфічні навички;

  • сприяти особистісному розвиткові учасників незалежно від групової взаємодії;

  • сприяти особистісному розвиткові учасників за допомо­гою групової взаємодії;

  • сприяти розвитку групи як цілого, незалежно від позиції окремих членів.

  1. Від поставленої мети залежить позиція тренера та його по­ведінка на кожній стадії розвитку групи. У табл. 3 наведено варіанти дій тренера, що можуть вплинути на прояви групової динаміки залежно від того, хоче він


  2. збільшити чи зменшити прояви власної позиції.


  3. Отже, тренер, ураховуючи природні тенденції розвитку групи, може створювати атмосферу, сприятливу для реалізації певної мети.

  4. Існують прості рухові вправи, які дають можливість дослі­дити й посилити згуртованість групи.

  5. 2.8. Соціально-психологічна структура групи

  6. Будь-яка група, що існує достатньо довго й поєднана спіль­ною справою, має соціально-психологічну структуру, яка зале­жить від стадії розвитку групи, наявності одного чи кількох лідерів, структури спілкування в групі. У цьому розділі ми роз­глянемо методи дослідження соціально-психологічної структу­ри групи.

  7. Насамперед звернімо увагу на розподіл інформації в групі. Можливі дві базові моделі інформаційного потоку та проміж­ні варіанти.

  8. У разі авторитарної поведінки тренера чи під час лекції маемо першу модель — "віяло" (рис. 6).

  9. Використовуючи цю модель, тренер чітко відіграє роль ліде­ра групи, підкреслює однакове ставлення до учасників і не сприяє їх спілкуванню між собою.

  10. Тренер



  11. Василь

  12. Рис. 6

  13. Друга модель — "сітка" (рис. 7) — виникає у згуртованій групі в разі демократичного стилю поведінки тренера. Перева­жає активне спілкування між усіма учасниками.



  14. Тренер



  15. Василь

  16. Рис. 7

  17. Каталог: downloads -> medpsychology
    medpsychology -> Тема класифікація порушень психофізичного розвитку по типу дизонтогенезу. І. Актуальність теми
    medpsychology -> Предмет і задачі спеціальної психології та дефектології
    medpsychology -> Методичні вказівки для студентів по підготовці І роботі на практичному занятті з "Психотерапія та психокорекція в клінічній практиці"
    medpsychology -> Етико-деонтологічні аспекти в психотерапії
    medpsychology -> Когнітивний напрямок у психокорекції. Раціонально-емотивна терапія А. Еліса. Когнітивна корекційна робота А. Бека
    medpsychology -> Тема Кількість годин
    medpsychology -> Тема затримка психічного розвитку. Розумова відсталість. І. Актуальність теми

    Скачати 226.02 Kb.

    Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка