Районний центр дитячої та юнацької творчості «зоріт» Формування соціальної активності підлітків під час роботи в органах дитячого самоврядування Методична розробка



Сторінка1/5
Дата конвертації02.12.2018
Розмір2.55 Mb.
  1   2   3   4   5
ВІДДІЛ ОСВІТИ НОВОУКРАЇНСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

РАЙОННИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ ВІДДІЛУ ОСВІТИ

РАЙОННИЙ ЦЕНТР ДИТЯЧОЇ ТА ЮНАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ «ЗОРІТ»


Формування соціальної активності підлітків під час роботи в органах дитячого самоврядування

Методична розробка
Автор –

Білокоз Людмила Віталіївна,

керівник гуртка«Школа лідера»

районногоцентру дитячої та

юнацької творчості «ЗОРІТ»

м. Новоукраїнка

2013 рік
Формування соціальної активності підлітків під час роботи в органахдитячого самоврядування (методична розробка)

Методична розробка містить теоретичні та практичні матеріали щодо формування соціальної активності підлітків під час роботи в органах дитячого самоврядування. Розглянуто форми та методи соціальної діяльності вихованців гуртка «Школа лідера», шляхи формування у підлітківсоціальноїкомпетентності.

Пропонованні розробки суспільно-корисних проектів, тренінгового заняття, форуму, відображають систему роботи з данного питання.

Матеріали можуть бути використані у роботі заступників з виховної роботи, керівників гуртків соціально-реабілітаційного напряму, координаторів районних та шкільних парламентів.


Автор – Білокоз Людмила Віталіївна, керівник гуртка «Школа лідера» районного центру дитячої та юнацької творчості «ЗОРІТ» м. Новоукраїнка Кіровоградської області.

Рецензенти:

Савенко Л.М. – методист районного методичного кабінету відділу освіти Новоукраїнської районної державної адміністрації.

Ратушна Н.І. – директор районного центру дитячої та юнацької творчості «ЗОРІТ» м. Новоукраїнка Кіровоградської області.


Друкується за рішенням ради районного методичного

кабінету відділу освіти Новоукраїнської

районної державної адміністрації

(протокол № 3, від 07 листопада 2013 року).

Вступ

У сучасних соціально-економічних умовах формування особистісних якостей громадянина демократичної держави, патріота України, вихованої особистості, якій притаманні демократична громадянська культура, готовність до компетентної участі у житті суспільства – є головним завданням і метою громадянської освіти навчальних закладів України [20].

Інноваційний шлях розвитку суспільства можна забезпечити, сформувавши покоління людей, які мислять і працюють по-новому. Звідси – значна увага до загального розвитку особистості, її комунікативних здібностей, засвоєння знань, самостійності у прийнятті рішень, критичності та культури мислення, формування інформаційних і соціальних навичок; адаптація системи освіти до норм, стандартів та основних положень європейського простору освіти; забезпечення соціального контексту освіти, що дасть можливість випускникам навчальних закладів формувати свою професійну кар’єру на принципах соціальної справедливості, відповідальності, загальнолюдських цінностей.

Майбутнє держави залежить від внеску кожного з нас, освітян, а за кожним із нас стоять сотні учнів. Сьогоднішній день вимагає від нас інтеграції та мобілізації внутрішніх ресурсів – зокрема, учнівського самоврядування.

Учнівське самоврядування – це та педагогічна технологія, яка сприяє розвитку громадянських якостей дитини в системі демократичних взаємин виховання колективу на принципах самореалізації, самодіяльності, самоорганізації та самодосконалості особистості.

В.Сухомлинський зазначав: «Життя і праця в колективі є школою становлення буквально всіх рис особистості... Від того, які ідеї лежать в основі трудових, духовних, морально-етичних взаємовідносин між членами колективу як людської спілки, залежить становлення понять і уявлень особистості про добро і зло, про обов'язок і справедливість, честь і гідність».

Ось що пише В.Сухомлинський із цього приводу у праці «Методика виховання колективу»: «У практичній роботі ми добиваємось того, щоб завдяки багатству життя колективу кожний його член переживав найвищу людську радість – радість творення для людей, постійного нагромадження внутрішніх духовних багатств, радість усвідомлення, що тебе «шанують і поважають люди».



Тому учнівське самоврядування – це частина педагогічного процесу, що розвивається, якою керують педагоги на основі соціальних, правових і етичних принципів. Демократичне самоврядування як спосіб організації життя дитячого колективу сприяє виробленню в підлітків почуття господаря навчального закладу, вміння співпрацювати на принципах рівності, гласності, демократизму.

Актуальність цієї теми сьогодні очевидна.

Тому пріоритетним завданням роботи позашкільного закладу є прагнення підготувати особистість підлітка до тих життєвих ситуацій, в яких йому доведеться діяти в майбутньому, доступними засобами, в контексті особистісно орієнтованого навчання, допомогти перейти йому на якісно новий рівень розвитку, трансформувавшись в суб’єкта власної життєтворчості та життєдіяльності, здатного самотужки зайняти притаманне лише йому місце в людському соціумі, долаючи всі можливі перепони, адаптуючись до умов, що змінюються.

Саме ці завдання суспільства і вплинули на вибір проблемної теми, яку досліджую.

У даній методичній розробці підсумовую результати своєї роботи над проблемною темою «Формування соціальної компетентності підлітків через практичну роботу в органах дитячого самоврядування та реалізацію регіональних суспільно-корисних проектів».

Об’єктом дослідження є розвиток практики виховання особистості дитини в дитячому колективі позашкільного закладу.

Предметом дослідження є розвиток учнівського самоврядування як засобу виховання особистості підлітка.
Мета та завдання дослідження: опираючись на практику організації дитячого самоврядування в Новоукраїнському районі, розкрити:


  • можливості соціальної адаптації підлітків в сучасних умовах позашкільного навчального закладу, обґрунтувати роль і визначити місце, перспективи розвитку дитячого самоврядування в системі виховної роботи позашкільного закладу;

  • виявити оптимальні умови функціонування дитячого самоврядування в регіоні, його роль у вихованні в підлітків поваги до демократичних цінностей, почуття солідарності, відповідальності за власні вчинки, розвитку критичного мислення;

  • сприяти вихованню лідерів.

Проблема формування соціальної компетенції

особистості в сучасних умовах

Питання демократизації освіти досліджувалося класиками української та світової педагогіки. Основи теорії з даного питання висунув слов'янський педагог Я.А. Коменський, який розкрив демократичний принцип єдиної школи [11 с. 19]. Елементи самоврядування дітей були закладені М.В. Ломоносовим у підготовлений ним у 1755 р. «Регламент московських гімназій».

Величезний внесок у розробку цієї проблеми зробив К. Ушинський [30]. Неоціненний вклад в становлення теорії самоврядування, а також в практику його розвитку вніс А.С. Макаренко, який виявив і переконливо розкрив основні елементи системи управління життєдіяльністю шкільного колективу: цілепокладення, планування, організацію і самоврядування [17 с. 29].

Розробка цього питання стала також складовою комплексної науково-дослідної теми Кіровоградського державного педагогічного університету ім. Володимира Винниченка «Формування культури самоврядування підлітків у педагогічній спадщині А.С.Макаренка та сучасній шкільній практиці» та Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти «Формування критичного мислення у школярів в умовах громадянського суспільства».

Педагоги та діячі освіти сучасності, такі як Б.Жебровський, В.Бочкарьов, М.Красовицький, В.Опалихін, М.Сметанський, О.Сухомлинська, М.Ярмаченко, є активними прихильниками учнівського самоврядування [13 с. 4, 25 с. 19, 26 с. 36].

Особливо значення сьогодні набуває проблема формування соціальної компетенції особистості, тому що як відзначають сучасні українські вчені психолого-педагогічної ниви О.Г. Асмолов, І.Д. Бех, Т.І. Поніманська – це шлях до розширення можливостей розвитку особистості, формування громадянина своєї держави, здатного бути стратегом свого життя.

На основі останніх публікацій зарубіжних та вітчизняних вчених можна зробити спробу визначити сутність соціальної компетентності.

Поряд з цим, ставлю завдання:



  • сформулювати поняття «соціальна компетентність»;

  • визначити механізми її формування.

Поняття компетентність у психолого-педагогічній літературі остаточно не визначено і вживається на інтуїтивному рівні в наукових працях В.О. Кальней, Д. Равен, О.П. Тряпіцина, С.Є. Шишова, М.О. Чошанова. Не існує і однозначного розуміння поняття.

Компетентність походить від латинського слова «соmpetens» – що означає належний, здібний. Це певна сума знань особи, що дозволяє їй судити про щось, висловлювати свою думку.

Комтепентний – це той, хто знає, обізнаний у певній галузі, який має право за своїми знаннями або повноваженнями робити, вирішувати що-небудь, доводити свою позицію.

Проблема соціальної компетентності ще не отримала свого глибинного вивчення та вичерпного аналізу, тому в науковій літературі категорія «соціальна компетентність» широко трактується та співвідноситься з іншими науковими категоріями. Актуальність проблеми обумовлена тим, що в умовах реформування вітчизняної освіти та приєднання до Болонської системи компетентнісний підхід в освіті та вихованні набуває неабиякого значення.

У науковій думці пострадянського періоду поняття «соціальна компетентність» та «соціально-психологічна компетентність» часто співвідносяться та утотожнюються; останнє навіть більш розширює сенс компетентності, об’єднуючи соціальні і особистісні чинники. Врешті-решт, соціальна компетентність сама по собі вже передбачає певний рівень особистісної компетентності. Соціально-психологічна компетентність тлумачиться як інформованість та здатність індивида ефективно взаємодіяти з оточуючим людським загалом в системі міжособистісних відносин [23 с.361]. Таким чином бачимо, що істотної різниці в тлумаченні вищезгаданих термінів не виявлено. Різниця сприймається глибоко індивідуально, на інтуїтивному рівні.

Архипова С.П. вважає, що соціально-психологічна компетентність є інтегральним показником особистісного розвитку, фактором самоактуалізації, що стимулює самореалізацію особистості [2 с.17]. 

Гудзовська А. соціально-психологічну зрілість розуміє як компетентність, здатність особистості ефективно взаємодіяти з іншими людьми, вміння правильно визначати психологічні особливости людей [4 с.18].

Дослідження 90-х рр. ХХ ст. (Євсєєв А.В., Сафронова О.В., Нікітін І.Н.) трактують соціально-психологічну компетентність як певний рівень розвитку комунікативних якостей особистості, вміння попереджати та розв’язувати конфлікти тощо. Трактування зводиться до категорій комунікативності, конфліктності, розв’язання спеціальних задач, оскільки дослідників цікавила соціально-психологічна компетентність керівника, тобто його особистісна відповідність об’ективним вимогам посадових обов’язків [12 с.25] . 

Ряд дослідників поняття «соціальна компетентність» тісно пов’язують з поняттям «професійна компетентність», під яким Камаєва В.В., Кузьміна Н.В., Мітіна Л.М., Рачева С.С. та ін.  розуміють спеціальні знання та вміння, необхідні для здійснення певної професійної діяльності.  

Фіранер С.С. вважає, що поняття «соціальна компетентність» невід’ємне від поняття «професійна компетентність». Більш того, Малая О.Г., Гарашкіна Н. стверджують, що становлення соціальної компетентності особистості неможливо поза формуванням її як фахівця-професіонала, де основою розвитку соціальної компетентності є теорія і практика безперервної освіти [18 с.15], чим фактично ставлять формування соціальної компетентності в залежність від формування професійної компетентності і роблять її складовою професійної. Тоді як можна вести мову про соціальну компетентність дитини дошкільного віку, молодшого шкільного та підліткового, або взагалі про людину, яка має лише базову середню освіту? Вищезазначені дослідники не враховують вікових вимог соціальної компетентності, бо кожна вікова група має свої зобов’язання, що відповідають її нормам.

Отже, соціальна компетентність має вибірковий, диференційний характер. Ці поняття не можуть бути тотожні, поняття «соціальна компетентність» є більш глибоким та ширшим, а професійна компетентність – лише складова соціальної компетентності. Успішність життєвого шляху особистості визначає не лише професійність, а й інші особистісні та соціальні фактори, хоча, слід зазначити, задоволеність фахом, роботою є одним з вагомих чинників, що впливають на усвідомлення себе успішним /неуспішним, щасливим /нещасливим тощо.  

Ряд авторів співвідносять поняття «соціальна компетентність» та «комунікативна компетентність», вважають їх близькими та взаємодоповнюючими. Принаймні, неможливо заперечити той факт, що рівень комунікативної компетентності значно впливає на рівень соціальної компетентності особистості.

На думку Холостової О.І., компетентність в спілкуванні означає володіння комплексом особистісних можливостей, одна з показників психологічної зрілості. Основою комунікативної компетентності є соціальний інтелект [29 с.130]. Одним з показників комунікативної компетентності є вміння слухати.

Жуков Ю.М., Петровська Л.А., Растянніков П.В. прирівнюють поняття «комунікативна компетентність» та «компетнтність у спілкуванні» і розглядають як здатність встановлювати та підтримувати необхідні контакти з людьми [6 с.67].

Ємельянов Ю.Н. вважає, що комунікативна компетентність – це здатність людини брати на себе та виконувати різні соціальні ролі; вміння людини адаптуватися у різних ситуаціях, вільне володіння вербальними і невербальними засобами спілкування. Базовою основою формування комунікативної компетентності вважає також соціальний інтелект.

Мєльник Є.І. до проявів комунікативної компетентності відводить вміння людини організовувати «міжособистісний простір» в процесі спілкування з людьми[19 с.37].

До комунікативної компетенції Кажанова З.Н. відносить комплекс мовних засобів, необхідних для усного та письмового спілкування та здатність встановлювати та підтримувати необхідні контакти з іншими людьми[8 с.17-18].

Рядом дослідників (Татарницева С.Н., Соловйова Е.Н.) особливо підкреслюється роль комунікативної компетентності, оскільки саме вміння спілкуватися у великій мірі обумовлює формування інших видів компетентності, таких як інформаційна, соціокультурна, білінгвальна комунікативна (знання іноземних мов) тощо[27 с.39].

Зільберман С.В. вбачає безпосередній зв’язок між моральною компетентністю та соціальною[7 с.25]. Становлення моральної компетентності відбувається на базі морального розвитку. Формування соціальної компетентності неможливо без засвоєння моральних принципів, етичних норм, ціннісних орієнтацій. Найбільш спорідненою компетентністю щодо моральної є громадянська, формування якої також неможливо без засвоєння моральних норм. Моральний розвиток особистості включає три складові: моральні знання, моральні почуття, моральну регуляцію поведінки. Моральна компетентність вміщує в собі моральну обізнаність, можливість самовизначення в спектрі моральних цінностей та здатність морально діяти в різних життєвих ситуаціях[7 с. 32-33].

Гудзовська А., досліджуючи соціальну зрілість, торкається моральної зрілості і трактує останню як суб’єктність людини стосовно власного духовного та морального буття, прийняття особистістю норм моралі як власних[4 с. 25].

Дослідженню громадянської компетентності не присвячена жодна наукова робота останніх років. В ході дослідження соціальної зрілості, Гудзовська А. частково торкається ідейної зрілості як складового компоненту соціально зрілої особистості. Ідейна зрілість є результатом становлення особистості громадянина. Проявом громадянської компетентності є чесне виконання своїх обов’язків в трудовій, духовній та суспільно-політичній діяльності. Під громадянськими обов’язками розуміється єдність свідомості та поведінки особистості як громадянина своєї держави[4 с.18].

Моральну та громадянську компетентності варто розглядати як підкомпетентності, рівень сформованості яких суттєво впливає на рівень сформованості соціальної компетентності.

Поряд з вищезазначеними видами компетентності, Сохань Л.В. виводить ще один вид компетентності – життєва, яку визначає як інтегровану здатність особистості, що забезпечує продуктивне життєздійснення[18 с.162].

Життєва компетентність, в працях Скайє К., Гонда Д., Квейхагена М. є вмінням вдало випрацьовувати стратегію поведінки, намічати шлях, що необхідний для досягнення мети, виносити уроки зі своїх успіхів та невдач[16 с.22].

Обмеженість кількості джерел, присвячених дослідженню життєвої компетентності ускладнює аналіз співвідношення видів компетентності, але дозволяє зробити висновок, що суть життєвої компетентності, зазначена вищевказаними авторами, є фактично ідентичною змісту соціальної компетентності. Життєва компетентність є найвищим показником загального розвитку особистості. Життєву компетентність варто вбачати у наступній формулі

Соціальна компетентність + Особистісна зрілість + Пропріум = Життєва компетентність.

Поки що не існує єдиної усталеної думки щодо поняття «соціальна компетентність», в зміст та структуру терміну різні автори вкладають різні сенс та складові; не існує чіткого розмежування семантично близьких та синонімічних категорій. Причому навіть на природу соціальної компетентності немає усталеного погляду, серед дослідників існують певні протиріччя: одні вважають, що компетентність має фізіологічне походження і на її становлення впливає генетичний фактор (Скайє К., Гиндина О.), інші – що компетентність має соціальний характер та формується під впливом соціума (Бодалев А.А., Лєпіхова Л., Бєлоцерковець Н. тощо). Фізіологічні чинники не можна зовсім відкидати, вони також відіграють свою роль, більшість особистісних здібностей базується на спадковості, однак, домінуюча роль у формуванні саме соціальної компетентності належить соціальним умовам, які, в свою чергу суттєво впливають на виховні стандарти. Якщо звернутися до історії, то моделі виховання були різними у різні історичні епохи, як, до речі, й соціальні умови та норми. Тому, до вищезазначених вибіркового та диференційного характеру проявів соціальної компетентності, слід додати її мінливість та гнучкість відповідно до ситуації.

На основі зробленого аналізу можна дійти висновку, що:



  • соціальна компетентність – це інтегрована здатність особистості, що включає в себе розмаїття підкомпетентностей, ключових компетентностей, таких як громадянська, духовна, професійна (учнівська) зрілість; комунікативна, мовна, побутова, екстремальна компетентність тощо), тобто інтегрує в собі інші види компетентностей;

  • поняття «соціальна компетентність» та «соціальна зрілість» є синонимічними та ідентичними;

  • категорія «професійна компетентність» є складовою категорії «соціальна компетентність»;

  • категорія «комунікативна компетентність», що сама по собі є інтегративною, є ведучою складовою дефініції «соціальна компетентнтість»;

  • поняття «соціальний інтелект» є  фундаментальною складовою соціальної компетентності;

  • терміни «життєва компетентність» та «соціально-психологічна компетентність» є спорідненими, близькими за сенсом;

  • поняття «соціальна відповідальність» та «соціальна впевненість» є складовими соціальної компетентності.

Сучасні позашкільні заклади як складові соціально-педогогічної системи покликанні досягти результатів, що відповідають цілям розвитку особистості й сучасним вимогам суспільства. Щоб реалізувати свій природний потенціал у сучасному суспільстві, особистість повинна бути компетентною в різних сферах життєдіяльності. Тому потрібно сформувати такий рівень соціальної зрілості дітей, якого вистачить для забезпечення автономності та самостійності в усіх сферах життя, тобто подолати відстань між освітою і життям. І лише тоді діти зможуть оволодіти технологіями, скористатися умовами для розкриття потенціалу самопізнання, самооцінки, само програмування, саморегуляції в соціокультурний простір.

Тому у своїй методичній розробці намагаюсь розглянути соціальний аспект формування особистості підлітка в сучасних умовах роботи позашкільного закладу.

Формування соціальної компетентності

підлітків в практичній діяльності гуртка «Школа лідера»

Дитяче самоврядування виходить на якісно новий етап свого існування, тому одним із основних завдань позашкільної освіти України є сприяння його розвитку.

Ключова проблема діяльності координаторів дитячого самоуправління в наш час – сприяти становленню підлітка соціально активним учасником життя школи, позашкільного закладу, свого міста (села), району.

Як відомо, беручи участь в роботі органів дитячого самоврядування, діти-лідери включаються в різносторонню діяльність, ділове спілкування з дорослими на рівноправній основі, залучаються до практики громадянської поведінки і соціальної активності.

Основним змістом моєї роботи як керівника гуртка «Школа лідера» є виховання особистості, яка володіє не тільки певною сумою знань, умінь та навичок, але й має здатність активно включатися у демократичні процеси, що відбуваються в нашій країні.

Новоукраїнський районний парламент дітей – дитяча громадська організація, метою якої є здійснення соціально-орієнтованої діяльності, спрямованої на підлітків нашого району. (Додаток 1, 2, 3).

РПД реалізує права учнівської спільноти на:


  • розвиток, збереження індивідуальності, свободи, совісті та релігії;

  • свободу висловлення думки з усіх питань, що торкаються їх інтересів;

  • на реалізацію та захист своїх прав, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству;

  • соціальне становлення як повноправних членів суспільства. (Додаток 4).

Дитяче самоврядування варто розглядати як:

  • форму творчої співдружності лідерів учнівського самоврядування;

  • спосіб вияву їх організаторських і виконавських здібностей;

  • засіб вироблення управлінських навичок і вмінь.

Організація районного учнівського самоуправління є важливою умовою оптимізації освітнього простору в районі на основі якнайширшого залучення підлітків до громадської діяльності.

Ця система в нашому районі ґрунтується на важливих умовах, без дотримання яких неможливо забезпечити повноцінне і практично суспільнокорисне її функціонування.

По-перше, потреба в дитячому самоврядуванні природно визріла в учнівському середовищі, зросла на їхньому бажанні самим порядкувати своїм життям. Відповідно до цього відбулись деякі зміни й у свідомості педагогів (готовність працювати в просторі громадянського суспільства, вміння діяти не за деталізованим планом, а дискурсивно, згідно з концептуальними засадами), що стало основою подальшого співробітництва.

По-друге, воно відповідає реальним і конкретним запитам учнівської молоді, які вони здатні задовольнити в основному особистими зусиллями.

По-третє, систему діяльності дитячого самоврядування необхідно розглядати не тільки як суто прагматичну річ, а й у ширшому контексті – як систему набуття підлітками громадянського досвіду й проведення певної цілеспрямованої виховної роботи серед майбутніх громадян України.

Отже, районний парламент дітей, з одного боку, виконує функції внутрішньої самоорганізації дітей та підлітків, а з іншого – має вигляд моделі майбутньої поведінки громадян України в умовах відкритого суспільства і, таким чином, сприяє реалізації завдань громадянської освіти.



Участь підлітків у роботі органів дитячого самоврядування нашого району:

  • допомагає сформувати якості, притаманні лідерові: самостійність, активність, відповідальність, ініціативність, дисциплінованість, організованість;

  • сприяє створенню належних умов для професійного та особистісно-громадянського самовизначення підлітків;

  • дозволяє дитині розширити простір для виявлення своєї активності.

Необхідно зазначити, що виконання постійного чи тимчасового доручення розвиває соціально цінні прагнення підлітків. І підтвердженням цього є те, що на місцевому рівні Новоукраїнський РПД тісно співпрацює з органами влади, громадськими організаціями, уклавши угоди «Про співпрацю»:

  • відділ освіти – районна асоціація батьківської громадськості – районний парламент дітей;

  • районна рада – відділ освіти – районний парламент дітей;

  • відділ у справах сім'ї, молоді та спорту – районний парламент дітей;

  • районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді – районний парламент дітей;

  • молодіжна громадська організація «Альянс» – районний парламент дітей;

  • Корпус Миру США в Україні – районний парламент дітей.

Для досягнення зазначених вище цільових орієнтацій разом з Радою лідерів району було теоретично обґрунтувано діяльність Новоукраїнського районного парламенту дітей, вироблено правила і вимоги до організації роботи учнівського самоврядування регіону та визначено основні принципи його функціонування:

  • змістовне та діяльне наповнення роботи його органів;

  • соціальна значимість діяльності;

  • відповідність змістовного та організаційно-структурного компонентів рівню розвитку учнівського колективу;

  • взаємозв’язок функцій, повноважень, реальних прав, можливостей;

  • добровільність та виборність;

  • ініціатива, самодіяльність та творчість дітей;

  • гласність та актуальність прийнятих рішень, колегіальність їх розробки;

  • поєднання діяльності постійних і виборних органів дитячого самоврядування, послідовність і систематичність їх роботи;

  • обов’язкове представництво шкільних колективів в Новоукраїнському районному парламенті дітей;

  • взаємодія всіх органів РПД та дюцівського самоврядування;

  • співробітництво дітей та дорослих (педагогів, батьків) у процесі підготовки, прийняття та виконання рішень. (Додаток 5).

Тому і практичну діяльність РПД необхідно планувати за декількома напрямами і реалізувати через:

  • організацію роботи волонтерських загонів;

  • надання допомоги в організації роботи таборів відпочинку для школярів;

  • проведення соціологічних досліджень з проблем життєдіяльності учнівських колективів;

  • участь у розробці плану роботи закладу на новий навчальний рік;

  • роботу педагогічних рад, на яких розглядаються питання діяльності учнівських колективів;

  • роботу над проектами;

  • проведення благодійних акцій, концертів, конкурсів тощо. (Додаток 6).

Як координатор діяльності РПД перебуваю в постійному пошуці інноваційних форм та методів роботи з лідерським активом району. І для підвищення якості роботи з лідерами постійно проводжу навчання педагогів-консультантів, лідерів учнівського самоврядування, керівників гуртків.

Також для активу, гуртківців-волонтерів в «Школі лідера» систематично проводяться навчальні тренінги суспільно-громадського спрямування, надаються практичні рекомендації по організації акцій, колективних справ. (Додаток 7, 8).

На практичному рівні постійно проводяться благодійні акції, проекти та заходи громадянського спрямування, а саме: «Серце до серця», «Допоможіть врятувати Костю Процика», «Ми проти продажу тютюнових та алкогольних виробів неповнолітнім», «Допоможіть побачити маму!», «З Богданчиком разом», «Діти-дітям», «Посмішка дитини», «Молодь проти СНІДу», круглий стіл «Майбутнє очима дітей», проект «Ветеран-online» та ін. (Додаток 9).


Каталог: ld
ld -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
ld -> Програма навчальної дисципліни історія світової культури
ld -> Тема Основні етапи розвитку документознавства
ld -> Програма навчальної дисципліни міфологія Галузь знань 0201 культура Напряму підготовки 020101 культурологія
ld -> Дивовижний світ многогранників
ld -> Програма розвитку дітей дошкільного віку зі спектром аутистичних порушень
ld -> Діти з порушеннями психофізичного розвитку як суб'єкт корекційної освіти план
ld -> Інформаційний пакет 04 основи корекційної педагогіки
ld -> Есе на тему: “Українське мистецтво другої половини ХVII-XVIII ст.”
ld -> Дипломної освіти «Допущено до рецензування»


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка