Реферат циклу наукових праць на здобуття щорічної премії Президента України для молодих вчених



Скачати 208.94 Kb.
Дата конвертації16.03.2017
Розмір208.94 Kb.
ТипРеферат
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут географії НАН України




Реферат

циклу наукових праць

на здобуття щорічної премії Президента України для молодих вчених

МІКРОМОРФОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКОПНИХ І СУЧАСНИХ ҐРУНТІВ УКРАЇНИ

кандидата географічних наук, наукового співробітника

відділу палеогеографії Інституту

Кармазиненка Сергія Петровича


2011

Ґрунт – це полідисперсна і полікомпонентна система, яка не може бути пізнана без вивчення її окремих компонентів, тому дослідження мікросвіту ґрунтів є одним із важливих напрямів сучасного ґрунтознавства.

Мікроморфологія (від мікро … + … морфо … + … логія) – це вивчення морфологічної будови і/або складу ґрунтів та дослідження їх у непорушеному стані під мікроскопом.

Мікроморфологічний аналіз – один із важливих методів сучасного ґрунтознавства. Суть його полягає у вивченні зразків ґрунту під мікроскопом у тонких зрізах з непорушеною структурою завтовшки 0,02–0,04 мм, коли зберігаються природна структура і співвідношення окремих компонентів мікробудови. Використовують не усереднені дані (як за фізико-хімічних аналізів), а природне розміщення елементів мікробудови. За детального дослідження можна визначити не лише основні генетичні типи ґрунтів, а й їх підтипи.

Основною метою циклу робіт було відтворення природних умов минулого та їх порівняння з сучасними фізико-географічними умовами на основі вивчення макро- і мікроморфологічних ознак викопних і сучасних ґрунтів.

На сучасному етапі мікроморфологія ґрунтів – це і особливий метод, і особлива галузь ґрунтознавства, що належить відразу двом великим розділам: традиційному – морфології і новітнішому – мікроґрунтознавству. У морфології ґрунтів мікроморфологія закінчує ієрархічну систему аналізу на «тонких» рівнях, у мікроґрунтознавстві є морфологічною базою розпізнавання частин об’єкта і починає аналіз вибраного об’єкта (педу, конкреції, плазми, кристала та ін.). Мікроморфологія ставить завдання перед загальною морфологією і мікроґрунтознавством і дає змогу вирішувати багато питань діагностики, класифікації, генезису і географії сучасних і викопних ґрунтів.

Головним завданням мікроморфології є вивчення будови (агрегованості, пористості та ін.) і речовинного складу (гумусу, новоутворень, включень, біолітів тощо) ґрунтів у їхній природній генетичній єдності. Це дає можливість на мікроскопічному рівні розглядати ґрунт як систему і за умови знання діагностичних ознак спостерігати природний прояв ґрунтоутворювальних процесів у їх взаємодії і співвідношенні як у мікроскопічно малих об’ємах ґрунтової маси, так і в межах генетичних горизонтів і ґрунтового профілю загалом. Інакше кажучи, ґрунт досліджують на всіх п’яти рівнях (ґрунтовий профіль – генетичні горизонти – морфони – агрегати – мікробудова). У цьому головна особливість мікроморфології, її велика перевага перед всіма іншими методами ґрунтознавства.

Макроморфологічний аналіз є початковим при проведенні ґрунтових досліджень і складає основу діагностики ґрунтів. Він базується на вивченні зовнішніх ознак ґрунтів (забарвлення, структура, гранулометричний склад, вологість, складення, новоутворення і включення, перехід між горизонтами, межа).

На підставі робіт В. Кубієни (1956), Е.І. Парфьонової (1977), К.А. Ярилової (1977), Г.В. Добровольського (1983), С.В. Зонна (1989), М.І. Герасимової, С.В. Губіна, С.А. Шоби (1992), Ж.М. Матвіїшиної (1992), Т.Д. Морозової (1981), В.О. Таргульяна (2008) та ін. в роботі використана наступна послідовність мікроморфологічного опису шліфів: колір, агрегованість, пористість, елементарна мікробудова (скелет, плазма), органічна речовина, мулиста частина, мінеральний скелет, новоутворення, мікроструктура (щільність).

Мікроморфологічний метод дослідження має низку особливостей. Так, у більшості методів вивчення речовинного складу ґрунтів передбачається руйнування внутрішньої будови ґрунту або «відчуження» досліджуваного компонента з ґрунтової маси, проте мікроморфологія вивчає непорушені структурні взаємозв’язки компонентів, що складають ґрунт. Мікроморфологічна картина, яку дослідник спостерігає під мікроскопом, – це застигла динаміка ґрунтоутворення. За допомогою цього методу можна безпосередньо побачити ті явища, на які лише вказували результати інших аналізів. Крім того, розглядаючи складові частини ґрунтів в їх сукупності, мікроморфологія об’єднує дисципліни, що вивчають кожну з них окремо, і допомагає розмістити дані, отримані іншими методами, у відповідній послідовності для відображення картини ґрунту в цілому. Завдяки мікроморфологічному методу дослідження ґрунтів досягається спрямованість, оскільки кожен погляд у ґрунтовий мікросвіт показує рівень досягнення у пізнанні цілого, чого не вистачає, які деталі є найсуттєвішими. У цьому виявляється велика організуюча роль мікроморфології ґрунтів.



Основна особливість мікроморфології полягає у тому, що об’єктом вивчення є непорушений ґрунтовий комплекс – це безпосередні морфологічні спостереження у польових умовах та подальше дослідження шліфів під мікроскопом. Зібрані дані щодо мікроморфологічної діагностики сучасних ґрунтів дають змогу обґрунтовано використовувати мікроморфологічні показники для з’ясування ґрунтоутворювальних процесів минулого.

Мікроморфологічний аналіз суттєво доповнює відомості про давні ґрунти. За його допомогою виявляють деталі, які не можуть бути отримані за іншими методами, а також визначають характерні риси діагенезу. Слід зазначити, що окремі стратиграфічні ґрунтові горизонти, світи ґрунтів характеризуються певною сукупністю мікроморфологічних ознак, на основі чого у комплексі з іншими методами можна використовувати їх для стратиграфічних побудов.

Під час зіставлення окремих стратиграфічних горизонтів необхідно враховувати, що мікроморфологічні особливості ґрунтів змінюються зонально. За індивідуальними особливостями ґрунти відрізняються один від одного і можуть бути маркірувальними горизонтами, що важливо для стратиграфії. Під час проведення польових робіт велике значення мають дослідження ґрунтів – важливої складової частини ландшафту. На нинішньому етапі жодне із досліджень не є повним без використання мікроморфологічного аналізу. Важливо акцентувати увагу на цінності спостережень під мікроскопом, яка полягає також у тому, що у мікробудові відбиваються характерні риси ранніх стадій ґрунтоутворення, реліктові ознаки, тому що ці процеси впливають не відразу на всю масу і можуть виявлятись на окремих мікроділянках.

Мікроморфологічний аналіз допомагає з’ясуванню генезису давніх ґрунтів за порівняння їх із сучасними, а також виявленню палеоландшафтів.

Викопні ґрунти як складова частина ландшафту (сучасного і давнього) несуть ознаки зональних закономірностей розвитку природи, і це виявляється у їх мікробудові в зв’язку із загальною спрямованістю природного процесу, ритмічністю, зональністю і локальністю природних явищ. Поєднання ознак мікробудови в генетичних горизонтах і по профілю – основа мікро- морфологічної діагностики ґрунтового типу, хоча окремо взяті ознаки мікробудови можуть бути властиві декільком типам ґрунтів.

Мікроморфологічний аналіз є складовою частиною палеопедологічного методу дослідження ґрунтів. Основна відмінна особливість цього методу полягає в тому, що він вивчає не власне процес ґрунтоутворення в його динаміці і взаємозв’язку з існуючими умовами середовища, а лише його сліди, закріплені у різних ознаках і властивостях ґрунтів, тою чи іншою мірою змінених діагенетичними процесами. При цьому виникають ускладнення.

По-перше, не завжди вдається зіставити ознаки викопних ґрунтів з ознаками ґрунтів сучасних, оскільки існували умови, які відрізнялись від сучасних фізико-географічних умов.

По-друге, всі викопні ґрунти є полігенетичними утвореннями, які пройшли декілька стадій розвитку в умовах постійної зміни природного середовища. Внаслідок цього багато ознак початкової стадії ґрунтоутворення змінювались у процесі формування наступної стадії.

По-третє, ці ґрунти змінені діагенетичними процесами.

Тим не менш проведені дослідження дають основу вважати, що викопні ґрунти плейстоцену здебільшого зберігають риси давнього ґрунтоутворення і властиві йому морфогенетичні ознаки. Змінюється лише ступінь вираженості їх залежно від віку ґрунтів, зонального і геоморфологічного положення, умов поховання.



Наукова новизна отриманих під час мікроморфологічних досліджень результатів полягає у:

  • поглибленні теоретико-методичних основ мікроморфологічного дослідження (узагальнено загальну ієрархію компонентів мікробудови ґрунтів, адаптовано мікроморфологічний аналіз до визначення первинних ґрунтоутворювальних процесів, з подальшим визначенням генезису викопних і сучасних ґрунтів);

  • виявленні особливостей зональних змін плейстоценових ґрунтів по кожному палеогеографічному етапу;

  • визначенні індивідуальних мікроморфологічних ознак ґрунтів плейстоцену;

  • проведенні регіональної кореляції викопних ґрунтів пізнього плейстоцену за мікроморфологічними ознаками.

На прикладі вивчення відкладів понад 30 ґрунтових розрізів у басейні Дніпра на території України і дослідження біля 800 зразків шліфів, що сформувалися у після дніпровський час (близько 180 тисяч років тому) показано роль мікроморфологічних досліджень для виявлення індивідуальних діагностичних мікроморфологічних ознак і особливостей викопних (плейстоценових) і сучасних (голоценових) ґрунтів для визначення їх генезису та реконструкцій зональних змін, що знайшло відображення у створенні картосхем ґрунтових покривів (кайдацького, прилуцького, витачівського, дофінівського палеогеографічних етапів) для даного району.

Проведені дослідження дають змогу зробити наступні висновки.

Мікроморфологічні ознаки викопних (плейстоценових) ґрунтів кожного палеогеографічного етапу мають свої особливості:

• для кайдацьких ґрунтів характерний прояв ознак рухливості органо-глинистої речовини, особливо в кліматичний оптимум kdb1;

• для прилуцьких – пухка губчаста мікробудова, складна мікроагрегованість, пористість і карбонатність;

• для витачівських – блокова мікробудова, наявність ооїдів і залізисто-манганових мікроорштейнів, підвищена оглиненість і озалізненість;

• для дофінівських – переважно прості, інколи складні з нечіткими контурами мікроагрегати, часто карбонатність усього профілю.

Зональні особливості ознак мікробудови плейстоценових ґрунтів (агрегованості, пористості, наявності органічної речовини, мулистої частини, щільності) засвідчують зміни природних умов протягом кожного палеогеографічного етапу. Зональні зміни викопних ґрунтів виявляються у збільшенні ознак складної мікроагрегованості, пористості, карбонатності (на півдні – загіпсованості), зменшенні щільності й меншому прояві ознак рухливості органо-глинистої речовини у профілі в напрямку з півночі на південь.

Порівняно з попередніми дослідженнями (М.Ф. Веклич, Н.О. Сіренко, Ж.М. Матвіїшина, Н.П. Герасименко та ін.), межі ґрунтових зон нами проведені для кайдацького, прилуцького, витачівського і дофінівського палеогеографічних етапів дещо північніше, за винятком межі зон дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтів кайдацького і чорноземів буроземоподібних прилуцького часу, які були поширені південніше:

• кайдацький етап – південніше були поширені дерново-підзолисті і сірі лісові ґрунти (kdb1), північніше – бурі лісові остеповілі (kdb1), темно- і світло-сірі ґрунти, чорноземи опідзолені, близькі до звичайних, і південні (kdb2);

• прилуцький етап – північніше – темно-сірі лісові і чорноземоподібні (сірувато-коричневі) ґрунти (plb1 ), чорноземи типові, чорноземи міцелярно-карбонатні, чорноземоподібні (коричнювато-сірі) і чорноземи південні (plb2), південніше – чорноземи буроземоподібні (plb2);

• витачівський етап – північніше – темно-бурі і бурі лісові, сірувато-коричневі і коричнево-бурі (vtb1, vtb2), червонувато-бурі в комплексі з солонцюватими (vtb1+b2);

• дофінівський етап – північніше – чорноземи опідзолені і чорноземи південні (dfb2), світло-бурі напівпустельні ґрунти (dfс).

Реконструкція зональних ґрунтових покривів та встановлення меж поширення ґрунтів і їх зміни порівняно із сучасними свідчать, що найближчою до сучасної була зональність ґрунтів протягом кліматичного оптимуму kdb2 кайдацького етапу. В інші палеогеографічні етапи межі зон зміщувались:

• кліматичний оптимум kdb1 кайдацького етапу – межі лісової зони були зміщені на південь;

• прилуцький етап – навпаки, межі ґрунтових зон були зміщені на північ;

• витачівський етап – межі лісової і степової зон змістилися на північ порівняно з прилуцьким і кайдацьким етапами;

• дофінівський етап – межі зміщені на північ, а на півдні була поширена сухостепова підзона.

На основі встановлених типів ґрунтів простежено динаміку зменшення площ ареалів лісових (дерново-підзолистих, сірих, бурих лісових) і розширення площ степових ґрунтів (чорноземів і світло-бурих напівпустельних ґрунтів) від кайдацького до дофінівського етапів.

Підтверджено тенденцію змін палеогеографічних умов формування плейстоценових ґрунтів: від помірних (кайдацькі, прилуцькі – бурі, сірі лісові, чорноземні ґрунти, які формувалися в дещо рівномірно зволожених умовах порівняно із сучасними), помірних і контрастніших (витачівські – бурі, темно-бурі, червонувато-бурі) до помірно континентальних та аридніших (дофінівські – чорноземи південні, світло-бурі напівпустельні ґрунти).

Кожен новий теплий палеогеографічний етап був ариднішим, ніж попередній (найбільш гумідним етапом є кайдацький, аридним – дофінівський).

Макро- та мікроморфологічні ознаки плейстоценових ґрунтів різних стадій формування (початкової, оптимальної і заключної) відображають зміни умов ґрунтоутворення від холодніших у початкову фазу (kda), вологіших і тепліших в оптимальні (kdb1, kdb2, plb1, plb2, vtb1, vtb2, dfb1, dfb2) до більш континентальних і аридних наприкінці етапу (plc, vtc, dfc). Протягом кожного палеогеографічного етапу нижні ґрунти оптимальної стадії, порівняно з верхніми, відображають сліди гуміднішого ґрунтоутворення.

Мікроморфологічні ознаки лесів порівняно з ґрунтами менш різноманітні та індивідуальні. Освітленість плазми, пухке складення лесових часточок, їх співрозмірність із зернами первинних мінералів з карбонатно-глинистими оболонками, просочення плазми мікро- і дрібнокристалічним кальцитом указують на холодні перигляціальні умови протягом тясминського, удайського, бузького та причорноморського палеогеографічних етапів. Тясминський та удайський леси малопотужні, нерідко перероблені наступним ґрунтоутворенням, іноді зберігаються лише у плямах або є карбонатними горизонтами вищезалягаючих ґрунтів. Типовими лесами є бузькі, які мають найбільшу потужність (до 7 м). Для підетапу bg1 характерно формування ініціальних ґрунтів (прості карбонатно-глинисті мікроагрегати, розділені порами), як наслідок осциляцій клімату. Леси і лесоподібні суглинки причорноморського горизонту, особливо pč3, розміщені під сучасними ґрунтами і нерідко ними значно перероблені (наявність кротовин, червориїн, простих карбонатно-глинистих мікроагрегатів, просочення плазми мікрокристалічним кальцитом). Леси підстадій pč1 і pč3 на півдні іноді розділяються ініціальними короткопрофільними і карбонатними світло-бурим і бурим пустельно-степовим ґрунтами (pč2) – прості мікроагрегати, рівномірне забарвлення плазми органо-глинистими речовинами та її просочення мікрокристалічним кальцитом.

Різноманіття біокліматичних умов, типів відкладів і головних елементарних ґрунтоутворювальних процесів привело до формування сучасних типів дерново-підзолистих, сірих лісових і чорноземоподібних ґрунтів, які розрізняються особливостями макро- і мікробудови.

Дерново-підзолисті ґрунти відзначаються елювіально-ілювіальним диференційованим на генетичні горизонти профілем і формуються за сукупної дії процесів: підзолистого, лесиважу і поверхневого оглеєння. Внаслідок винесення сполук заліза, алюмінію і мангану та накопичення кремнезему елювіальний горизонт має світло-сіре або білясте забарвлення. В його мікробудові відзначається велика кількість освітленого піщаного і пилуватого матеріалу з мінімальною кількістю світло-бурої органо-глинистої плазми, з поодинокими органо-глинистими плівками і натеками навколо деяких піщаних зерен.

Дерново-підзолисті ґрунти характеризуються наявністю чіткого елювіального горизонту з макро- і мікроморфологічними доказами процесів переміщення і акумуляції глинистої речовини. Ілювіальний горизонт, навпаки, багатий на різноманітні сполуки, які були вимиті із елювіального горизонту. Внаслідок цього ілювіальний горизонт дещо ущільнюється, стає червонувато-бурим із залізисто-мангановими конкреціями. Для мікробудови характерна велика кількість різноманітних глинистих натеків.

Сірі лісові ґрунти займають проміжне положення між дерново-підзолистими і чорноземами. Їхній профіль диференційований за елювіальним типом. На відміну від дерново-підзолистих ґрунтів, зростає роль гумусово-акумулятивного процесу і зменшується роль підзолистого (опідзолювання). Допоміжними ґрунтоутворювальними процесами є лесиваж, оглинювання, зоогенне перероблення та оглеювання.

Діагностичним горизонтом ґрунтів є гумусово-елювіальний. Його мікроморфологічні особливості – переміщення гумусово-глинистої плазми, наявність складних мікроагрегатів I–II порядку, які мають коагуляційне, копрогенне і фітогенне походження, гумусу типу муль. Особливо характерні для горизонту неоднорідність у розподілі скелетних зерен і поява скелетан (морфологічно відповідає присипці SiO2).

На відміну від дерново-підзолистих, для сірих лісових ґрунтів типовим є ілювіювання гумусу. В ілювіальних горизонтах спостерігаються велика кількість глинистих кутан та їхніх фрагментів (унаслідок цього зростає анізотропність глинистої маси), а також гумусово-глинисті натеки і плівки, яких немає у дерново-підзолистих ґрунтах. Збільшується кількість залізистих новоутворень і з’являється карбонатний горизонт (переважно дрібно- кристалічний кальцит), якого немає у дерново-підзолистих ґрунтах.

У типі сірих лісових ґрунтів виділяють підтипи: світло-сірих (найближчих до дерново-підзолистих), сірих (послаблений підзолистий процес порівняно зі світло-сірими, менша кількість глинистих натеків) і темно-сірих опідзолених ґрунтів (інтенсивніше гумусонакопичення, чорноземоподібний вигляд НЕ горизонту, наявність кальциту в Рk горизонті, послаблене ілювіювання глинистих і гумусових речовин; дуже близькі до чорноземів опідзолених).

Чорноземи відрізняються від попередніх типів ґрунтів темно-сірим кольором, зернисто-грудкуватою структурою, поступовими переходами між генетичними горизонтами, чітким карбонатним горизонтом. У їх мікробудові відзначені наявність складних мікроагрегатів (до IV і V порядку) переважно копрогенно-коагуляційного типу, розділених системою пор, рівномірна гумусованість, яка поступово зменшується з глибиною, дуже малий вміст неагрегованного матеріалу і наявність різноманітних мікроформ кальциту.

Характеристика карбонатного і гумусового профілів є основою для поділу чорноземів на лісостепові (опідзолені, вилугувані, типові) і степові (звичайні і південні). У напрямку з півночі на південь зменшується потужність гумусового горизонту, глибина залягання карбонатного горизонту значно підвищується.

Лісостеповим чорноземам властива висока інтенсивність гумусово-акумулятивного процесу (складні мікроагрегати III–IV порядку, переважно копрогенного походження, нечисленні рештки рослин мають різні стадії розкладання, переважає темнозабарвлений гумус, ізотропна зона з підпорядкованим розвитком ізотропно-анізотропної). У мікробудові перехідних горизонтів поєднуються мікроділянки гумусового горизонту з мікроділянками із анізотропною глинисто- і карбонатно-глинистою плазмою. Глиниста плазма може мати навколопорові і навколоскелетні відокремлення. У чорноземах опідзолених і вилугуваних наявні натеки, в типових чорноземах інколи трапляються тонкі навколопорові відокремлення.

Лісостепові чорноземи відрізняються складним і динамічним карбонатним профілем. Ґрунтам властиві голчасті дрібно- і мікрокристалічні форми, у типових чорноземах спостерігаються всі мікроформи кальциту. Характерною особливістю чорноземів Лісостепу є наявність залізистих і залізисто-манганових новоутворень (плями, мікроортштейни тощо) у нижніх горизонтах, що пояснюється сучасним їх перезволоженням.

Мікроморфологічно степові чорноземи, як і лісостепові, характеризуються складною багатопорядковою агрегованістю гумусово-акумулятивного горизонту, темним його забарвленням, наявністю системи розгалужених пор. Із рослинних решток переважають свіжі, зоогенне перероблення ґрунтової маси дуже суттєве, копроліти мають невеликі розміри. У ґрунтах підвищується частка губчастого матеріалу, відносно неагрегованого, і агрегатів, простіше побудовані перехідні горизонти, в них поєднуються будова гумусового і карбонатного горизонтів, як правило, внаслідок механічного, зоогенного перемішування. Натічні і навколопорові форми глинистої речовини не характерні. Зерна мінерального скелета щільно упаковані в гумусово-карбонатній плазмі і мають гумусові оболонки. Профіль карбонатних новоутворень значно спрощений. Переважає мікрокристалічний кальцит, який здебільшого рівномірно просочує плазму. Мікроморфологічно чорноземи південні відрізняються від звичайних зростанням зоогенного перероблення ґрунтової маси. У звичайних чорноземах мікроагрегати мають копрогенно-коагуляційне походження, у південних – коагуляційне, фітогенне і зоогенне.

Отже, внаслідок того що з півночі на південь зменшується інтенсивність підзолистого процесу ґрунтоутворення і зростає вплив дернового (гумусово-акумулятивного), а також карбонатизації, ґрунти можна розмістити в такий ряд: дерново-підзолисті – світло-сірі лісові – сірі лісові – темно- сірі лісові опідзолені – чорноземи опідзолені – чорноземи вилугувані – чорноземи типові – чорноземи звичайні – чорноземи південні.

Результати досліджень дають змогу зробити загальний висновок щодо великого діагностичного значення мікроморфологічного методу під час комплексного вивчення особливостей мікробудови викопних (плейстоценових) і сучасних (голоценових) ґрунтів для виявлення їхнього генезису і встановлення типів. На основі мікроморфологічного аналізу і синтезу різноманітних відкладів із застосуванням даних інших методів і їх інтерпретації роблять палеогеографічні реконструкції фізико-географічних умов їх формування та умов проживання давньої людини.

Основні положення роботи доповідалися на 20 національних та міжнародних конференціях, семінарах, з’їздах, що проводилися в Україні, Росії і містяться у 31 публікації.

Матеріали досліджень використовувалися при написанні НДР відділу палеогеографії Інституту географії НАНУ «Обґрунтування просторово-часової кореляції палеогеографічних умов четвертинного періоду рівнинної території України», 2003-2005 рр. (рег. № 0103U000356), “Еволюція компонентів природного середовища на території України у пізньому плейстоцені-голоцені”, 2006-2008 рр. (рег. № 0106U000399), «Вплив глобальних подій плейстоцену на розвиток компонентів природи території України», 2009-2011 рр. (рег. №0109U001046) та госпдоговору «Науково-методичне забезпечення геоморфологічного картографування у масштабах 1:200 000 і 1:500 000 та картування голоценових утворень при регіональному геологічному вивченні території України», 2005-2007 рр. (рег. № 0104U006336), у виконанні яких автор брав безпосередню участь.

Результати проведених досліджень викопних і сучасних грунтів дали змогу:

- запропонувати нові підходи для встановлення можливостей мікроморфологічного аналізу для виявлення основних діагностичних макро- і мікроморфологічних ознак викопних і сучасних ґрунтів та особливостей їх зональних змін, що має важливе значення для з’ясування і уточнення генезису, встановлення типів ґрунтів та адаптації мікроморфологічних даних для відтворення палеогеографічних умов минулого.

- з’ясувати та схарактеризувати закономірності просторово-часових змін грунтів і дрібної ритміки змін клімату в окремі етапи плейстоцену і уточнення стратиграфічних схем плейстоцену.

- виявити тренди і динаміку змін грунтів з метою уточнення генезису відкладів, реконструкцій природних умов часу їх формування.

- визначити індивідуальні мікроморфологічні ознаки плейстоценових грунтів різного генезису і прослідкувати динаміку змін ґрунтових покривів в часі і просторі і побудувати картосхеми ґрунтових покривів для окремих етапів плейстоцену (кайдацького, прилуцького, витачівського, дофінівського палеогеографічних етапів).

- реконструювати умови проживання давньої людини під час формування окремих культур і скорелювати археологічні і палеогеографічні дані.

Результати циклу наукових праць мають важливе значення для вирішення фундаментальних проблем з історії розвитку плейстоценових ґрунтів, проведення робіт з дослідження будови та стратифікації четвертинних відкладів і підготовці матеріалів Держгеолкарти-200, використання в учбовому процесі при розробці навчальних курсів з палеогеографії та сучасного ґрунтознавства.

Результати наукових досліджень дозволяють вирішувати проблеми комплексного вивчення умов формування природного середовища в історичному минулому та проводити міжрегіональні просторово-часові кореляції.

Результати дослідження передано: в УкрДГРІ (м. Київ); у дочірнє підприємство «Центрукргеологія» (м. Черкаси); до історико-краєзнавчого музею (м. Запоріжжя); Інституту археології НАН України (м. Київ); кафедри археології Національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ); використано у спільних статтях з науковцями Інституту археології НАНУ.

Науковий рівень циклу праць представлених для участі у конкурсі на здобуття премії Президента України є високим у порівнянні з вітчизняними та зарубіжними дослідженнями і відповідає міжнародному рівню досліджень в галузях палеогеографії і ґрунтознавства.



Перелік публікацій

кандидата географічних наук, наукового співробітника

відділу палеогеографії Кармазиненка С.П.,

що ввійшли до циклу робіт
Монографії:


  1. Кармазиненко С.П. Мікроморфологічні дослідження викопних і сучасних ґрунтів України Київ: Наукова думка. – 2010 – 120 с.


Статті:


  1. Кармазиненко С.П. Особливості мікроморфологічного аналізу при дослідженні плейстоценових ґрунтів / С.П. Кармазиненко // Збірник наукових праць Інституту геологічних наук НАН України – Київ. – 2009 – Вип.6. – С.73-77.

  2. Кармазиненко С.П. Етапи мікроморфологічних досліджень викопних ґрунтів і відкладів на території України // Географія та туризм: Наук. збірник Київ – 2010 – Вип.10. – С.208-216.

  3. Кармазиненко С.П. Особливості зональних змін верхньоплейстоценових ґрунтів басейну Дніпра на території України / С.П. Кармазиненко // Український географічний журнал. ‑ 2010. ‑ № 3. – С. 16-24.

  4. Матвіїшина Ж.М., Кармазиненко С.П., Дорошкевич С.П. Морфогенетичні особливості плейстоценових відкладів нових опорних розрізів Вінничини // Наук. записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Географія – Вінниця. – 2009 – Вип. – 18 – С. 9-17.

  5. Матвіїшина Ж.М., Кармазиненко С.П., Дорошкевич С.П. Плейстоценові викопні ґрунти Середнього Побужжя // Наук. вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Серія географія. – Чернівці: Рута – 2009 – Вип.458. – С.41-45.

  6. Матвіїшина Ж.М., Степанчук В.М., Кармазиненко С.П., Дрібна ритміка лесово-ґрунтових відкладів Побужжя на основі вивчення археологічних пам’яток в районі // Фізична географія та геоморфологія – Київ: ВГЛ «Обрії» – 2009 – Вип.56. – С.272-282.

  7. Матвіїшина Ж.М., Кармазиненко С.П., Степанчук В.М., Рижов С.М. Результати палеопедологічних (мікроморфологічних) та археологічних досліджень палеолітичного пам’ятника Меджибож // Фізична географія та геоморфологія – Київ: ВГЛ «Обрії» – 2010 – Вип.2(59). – С.123-129.

  8. Степанчук В.М., Рижов С.М, Матвіїшина Ж.М., Кармазиненко С.П. Поновлення робіт на місцезнаходженні Меджибіж: результати 2008-2009 рр. // Кам’яна доба – Київ. – 2010 – С. 33-44.


Матеріали конференцій і тези:


  1. Кармазиненко С.П. Можливості мікроморфологічного аналізу при дослідженні чорноземів лісостепової і степової зон України / С.П. Кармазиненко // Проблеми розвитку наук про Землю в баченні молодих науковців: матеріали міжнародної наукової конференції (Київ, 29-30 травня 2008 р.). – Київ. – 2008. ‑ С. 25-26.

  2. Кармазиненко С.П. Мікроморфологічні особливості викопних ґрунтів для відтворення фізико-географічних умов верхнього плейстоцену / С.П. Кармазиненко // Матеріали IX Міжнародної наукової конференції «Моніторинг геологічних процесів» – Київ. – 2009 – С.193-195.

  3. Кармазиненко С.П. Динаміка змін верхньоплейстоценових ґрунтів басейну Дніпра на території України / С.П. Кармазиненко // Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Географія та екологія: наука і освіта» – Умань. – 2010 – С.83-85.

  4. Кармазиненко С.П. Послідовність мікроморфологічного вивчення ґрунтів і відкладів / С.П. Кармазиненко // Матеріали VII Міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів й молодих вчених «Географія, геоекологія, геологія: досвід наукових досліджень» – Дніпропетровськ. – 2010 – С.27-29.

  5. Кармазиненко С.П. Динамика изменений почв бассейна Днепра территории Украины в позднем плейстоцене // Сборник материалов IV Всероссийской научной конференции с международным участием «Отражение био-гео-антропосферных взаимодействий в почвах и почвенном покрове» – Томск. – 2010 – С.110-112.

  6. Кармазиненко С.П. Пространственно-временная организация почв позднего плейстоцена бассейна Днепра на территории Украины // Материалы Всероссийской научной конференции «Биосферные функции почвенного покрова» – Пущино. – 2010 – С.141-143.

  7. Кармазиненко С.П., Дорошкевич С.П. Особливості підходів та ієрархія дослідження мікробудови ґрунтів / Матеріали VI Міжнародної наукової конференції студентів і аспірантів, присвяченої 255-річчю від дня народження першовідкривача криворізьких руд Василя Зуєва – Київ. – 2009 – Вип.6. – С.35-39.

  8. Степанчук В.Н., Рижов С.Н., Матвиишина Ж.М., Кармазиненко С.П. Новые данные к изучению палеолетических памятников в бассейне Южного Буга // Матеріали міжнародної наукової конференції «С.М. Бібіков та первинна археологія» – Київ. – 2009. – С.115-119.

к. геогр. н., н.  С.П. Кармазиненко

Учений секретар

Інституту географії НАН України,



к. геогр. н. Є.О. Маруняк



Каталог: sites -> default -> files
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Культура Античності. Культура Давньої Греції
files -> Системотехнічні засади та інструментально-програмні засоби створення та підтримки цифрових словників сидорчук надія Миколаївна
files -> Міністерство освіти І науки україни державний економіко-технологічний університет транспорту
files -> Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційних рівнів «спеціаліст»,
files -> Конструкції для енергоефективного відновлення забудови, постраждалої від надзвичайних ситуацій


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка