Реферат на цикл наукових праць «Патогенез і нові технології діагностики та лікування найпоширеніших захворювань органів травлення»



Скачати 209.36 Kb.
Дата конвертації01.02.2017
Розмір209.36 Kb.
ТипРеферат



Київський національний університет

імені Тараса Шевченка


Реферат

на цикл наукових праць

«Патогенез і нові технології діагностики та лікування найпоширеніших захворювань органів травлення»

Для участі у конкурсі на здобуття щорічної премії

Президента України для молодих учених




Прибитько Ірина Юріївна – кандидат біологічних наук, молодший науковий співробітник НДЛ «Фармакології і експериментальної патології» ННЦ «Інститут біології» Київського Національного університету імені Тараса Шевченка;

Береговий Сергій Михайлович аспірант, асистент кафедри біохімії

ННЦ «Інститут біології» Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.



Кобиляк Назарій Миколайовичкандидат медичних наук, асистента кафедри ендокринології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця;

Антоненко Антоніна Володимирівна – аспірант кафедри внутрішньої медицини № 3 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.



Київ
Однією з найважливіших соціальних і медичних проблем в Україні є погіршення стану здоров’я населення. Особливе занепокоєння викликає неухильний ріст числа хворих, що страждають різними «хворобами цивілізації», а саме серцево-судинними та онкологічними захворюваннями, гепатитами, ожирінням, цукровим діабетом та іншими ендокринними патологіями, хронічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту, вірусними інфекціями та ін. В колі наших інтересів були ті захворювання, тенденція до зростання яких збільшується особливо швидко, це виразкова хвороба шлунка та неалкогольна жирова дистрофія печінки (НАЖХП).

До екзогенних факторів, які зумовлюють зростання захворюваності на виразкову хворобу, належать стрес, тривалий і безконтрольний прийом не стероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) та алкоголь. Дійсно, стрес став невід’ємною частиною нашого життя. Економічне становище і війна посилили вплив стресу на організм людини. Що стосується НПЗП, то вони є безумовним лідером за частотою придбання і застосування серед населення усього світу, що обумовлене високою розповсюдженістю захворювань опорно-рухового апарату, оскільки застосування НПЗП призводить до зменшення болю, набряку та інтенсивності запального процесу, характерних для цієї патології. Така “популяризація” цих препаратів та безконтрольний прийом призводять до збільшення ризику розвитку ускладнень, зокрема з боку шлунково-кишкового тракту у вигляді ерозивно-виразкових ушкоджень слизової оболонки шлунка, так званих НПЗП-гастропатій. І, нарешті, вживання алкоголю (при цьому мова йде навіть не про хронічний алкоголізм) також спричиняє розвиток виразки шлунка. Тенденція до збільшення захворюваності на виразку шлунка свідчить про обмеженість наших знань про молекулярно-біохімічні механізми розвитку виразкової хвороби, що приводить до недостатньої ефективності лікувальних методів, кризи принципів класичної фармакотерапії і недостатньої уваги щодо ролі мікроекологічної системи людини, адже патогенез, протікання та прогноз на виліковування «хвороб цивілізації» в значній мірі обумовлені станом імунітету, який в свою чергу залежить від збереженості та функціональної активності нормофлори людини.

Не менш актуальною проблемою сучасної біомедицини є діагностика та лікування НАЖХП - найпоширенішої патології серед усіх хронічних захворювань печінки, яке призводить до погіршення якості життя, інвалідизації і смерті. Це зумовлено насамперед високим ризиком її прогресування з розвитком неалкогольного стеатогепатиту, печінкової недостатності і гепатоцелюлярної карциноми. Поширеність НАЖХП в різних країнах коливається в межах 14-40%. У 10 % хворих з НАЖХП має місце неалкогольний стеатогепатит.

Цикл наукових праць «Патогенез і нові технології діагностики та лікування найпоширеніших захворювань органів травлення» покликаний дослідити механізми активації та роль редокс-чутливого транскрипційного фактору Egr-1 в патогенезі виразкової хвороби шлунку різного ґенезу, підвищити якість прогнозування та ефективність лікування гастропатій, спричинених прийомом НПЗП у хворих на остеоартроз, шляхом комплексної терапії інгібіторів протонної помпи і мультипробіотика, оцінити роль пілоричної гілки блукаючого нерва у регуляції моторно-евакуаторної функції шлунка, порушення якої також залучено у патогенез виразкової хвороби, а також удосконалити діагностику і лікування НАЖХП за рахунок включення в стандартну схему лікування мультипробіотика.

Робота представлена у вигляді окремих розділів, які логічно пов’язані між собою.
У першому розділі «Роль транскрипційного фактору EGR-1 в патогенезі виразкової хвороби шлунка» на щурах досліджені механізми активації та роль редокс-чутливого транскрипційного фактору Egr-1 в патогенезі виразкової хвороби шлунку різного генезу.

Основним механізмом стрес-викликаних виразок шлунка є розвиток гіпоксії в слизовій оболонці. Транскрипційний фактор Egr-1 відіграє ключову роль в опосередкуванні гіпоксія-викликаних змін в ендотеліальних клітинах. Ми припустили, що Egr-1 бере участь в розвитку стрес-викликаних уражень шлунка.

В результаті проведених експериментів нами показано, що на ранніх етапах розвитку виразки шлунка, викликаної водно-імобілізаційним стресом, спостерігалось підвищення рівня протеїну та мРНК Egr-1. Для підтвердження універсальної ролі Еgr-1 у патогенезі стрес-викликаних уражень шлунка ми визначили рівень протеїну Еgr-1 на іншій моделі стресових виразок, а саме моделі імобілізаційного стресу в модифікації Гройсмана та Каревіної, так званого «соціального» стресу. Встановлено, що індекс імунореактивності Egr-1 в СОШ щурів, які були піддані 6-ти годинній дії стресу, в 2,1 рази більший за показники в контрольній групі тварин. Через 24 год дії стресу, коли в шлунку розвивались виразки, рівень Egr-1 зменшувався і був на рівні показників контрольної групи тварин.

Отже, зміна рівня експресії Egr-1 в СОШ щурів, які зазнали дії стресу, може вказувати на залучення Egr-1 в молекулярні механізми адаптації СОШ до стресових навантажень. Так як численні роботи свідчать про те, що експресія Egr-1 змінюється у відповідь на дію стресу різного генезу в інших тканинах [Cheong M.-W., 2015; Kvetnansky R., 2013; Periasamy V.S., 2014; Reul J.M.H.M., 2014; Zhang K., 2013], ми можемо зробити висновок, що Egr-1 відіграє роль системного адаптера у відповідь на стрес.

Далі як індуктор виразки шлунка ми використали один із НПЗП – аспірин. Встановлено, що рівні протеїну та мРНК Egr-1 збільшувалия на ранніх етапах аспірин індукованих виразок. Через 20 хв після введення аспірину рівень мРНК Egr-1 мав тенденцію до збільшення, через 1 та 3 годин – досягав статистично значущих змін. Дані стосовно зростання рівня Egr-1 у СОШ щурів після дії аспірину співпадають з результатами отриманими в попередніх дослідженнях на моделі водно-імобілізаційного стресу. Це може свідчити про те, що Egr-1 є універсальним транскрипційним фактором, залученим в патогенез виразкової хвороби. На користь нашого висновку свідчать відомості про збільшення рівня протеїну та мРНК Egr-1 на ранніх стадіях розвитку цистеамін-викликаної виразки дванадцятипалої кишки та про погіршення клінічної картини виразкової хвороби дванадцятипалої кишки після введення антисенс-олігуноклеотиду Egr-1 [Khomenko Т., 2006].

Напроти, етанол-викликані ураження характеризувались масивними крововиливами вже через 20 хв. після введення етанолу. А через 1 год. після введення етанолу середня площа уражень збільшувалася в 2,5 рази. Нами не було виявлено змін у рівні Egr-1 в СОШ щурів через 20 хв. та 1 год. після введення етанолу. Це свідчить про те, що молекулярні механізми уражень в СОШ у відповідь на дію етанолу є іншими порівняно з стрес- та аспірин-індукованими ураженнями.

Регуляторна активність Egr-1 знаходиться в тісному взаємозв’язку з іншим транскрипційним фактором – Sp-1, сайти зв’язування яких частково перекриваються в спільній (-GGGCGG-) зоні промотора, що в деяких випадках може призводити до конкуренції за сайт зв’язування [Minc E., 1999; Silverman E.S., 1999].

Таким чином, можна заключити, що розвиток уражень в СОШ, викликаних стресом і аспірином, супроводжується зростанням експресії редокс-чутливого транскрипційного фактору Egr-1 та одночасним зниженням рівня Sp-1, що, можливо, сприяє збільшенню індуцибельної транскрипційної активності Egr-1 за рахунок зменшення Sp-1 транскрипційної активності. На моделі етанол-індукованої виразки шлунка спостерігалось збільшення рівня Sp-1 при відсутності експресії Egr-1.

Egr-1 є ключовим ендотелій-асоційованим транскрипційним фатором. Його активація призводить до змін експресії про-ангіогенних факторів, таких як VEGF, bFGF, тощо. Тому було доцільно перевірити зміни у рівні протеїнів, гени яких підконтрольні Egr-1, за дії тих самих ульцерогенних чинників та в тіж самі часові проміжки, що для Egr-1.

Нами показано, що розвиток ерозивно-виразкових уражень в слизовій оболонці шлунка щурів, викликаних стресом, аспірином та етанолом, призводить до різнонаправлених змін в рівні протеїнів VEGF та bFGF. Підвищення рівня VEGF є характерною ознакою розвитку уражень шлунку за дії стресу, аспірину та етанолу і свідчить про запуск захисних механізмів організму, зокрема підвищення проникності судин, адже VEGF це потужний фактор проникності. Збільшення проникності судин – неодмінна ознака гострого запального процесу, який є захисним фактором і направлений на звільнення організму від впливу небажаних чинників. Рівень bFGF поступово підвищується на фоні стрес- та аспірин-викликаних уражень шлунку і, навпаки, знижується за дії етанолу. Утворення фіброзної тканини – один з основних механізмів гоєння виразок. Продемонстроване нами поступове зростання рівня bFGF може бути пов’язано саме з перебудовою слизової оболонки шлунка щурів та утворення фіброзної тканини у відповідь на дію стресу різної тривалості.

На наступному етапі досліджень ми показали, що розвиток уражень в слизовій оболонці шлунка за дії водно-імобілізаційного стресу супроводжувався зростанням концентрації гормону стресу кортизолу в сироватці крові щурів. Одержані результати є підтвердженням можливого залучення глюкокортикоїдів до механізмів активації Egr-1 в патогенезі виразкової хвороби шлунка.

Важливим пусковим механізмом структурно-функціональних змін клітин за умов розвитку патологічного процесу є розвиток гіпоксії та порушення балансу між продукцією активних форм кисню та антиоксидантною системою. Дія активних форм кисню пов’язана з активацією процесів перекисного окиснення ліпідів у мембранах клітин [Porter N.A., 1995; Mota C.S., 2011]. Egr-1 – це редокс-чутливий транскрипційний фактор, який повинен активуватись за розвитку гіпоксії. Імуногістохімічні дослідження показали, що максимальний рівень гіпоксії в слизовій оболонці шлунка спостерігався через 20 хв. дії водно-імобілізаційного стресу. Через 1 год. дії стресу інтенсивність забарвлення імуногістохімічних зрізів зменшувалась, але була вищою за контрольні показники.

HIF-1α є ключовим транскрипційним фактором, який запускає реакції клітини на стан гіпоксії. Відповідно, він є найпотужнішим стимулятором ангіогенезу через збільшення експресії ангіогенних факторів росту VEGF, PDGF, bFGF. Тому на наступному етапі ми визначали вміст HIF -1α в слизовій оболонці шлунка щурів за умов дії ульцерогенних чинників. Встановлено, що через 20 хв. дії водно-імобілізаційного стресу рівень протеїну HIF-1α в слизовій оболонці шлунка зменшувався в 1,4 рази, через 1 год. дії стресу рівень протеїну HIF-1α зростав в 2 рази, а через 3 год. - ми спостерігали повернення рівня HIF-1α в СОШ до рівня контрольних значень. Ми припустили, що за дії стресу тривалістю 20 хв. та 1 год. відбувається розвиток компенсаторних реакцій в організмі, спрямованих на посилення оксигенації тканин.

Регуляторні механізми, за рахунок яких відбувається моделювання активності редокс-чутливих транскрипційних факторів оксидантами, в тому числі Egr-1, базуються на окисненні SH-груп цистеїну, що входить до складу молекули білка транскрипційного фактору. Ми встановили, що розвиток уражень в шлунку за дії ВІ стресу зумовлює зменшення в 2 рази рівня білкових SH-груп в слизовій оболонці шлунку у порівнянні з контрольними тваринами, що свідчить про зрушення в редокс-статусі тканини та може бути опосередкованим доказом активації редокс-чутливих транскрипційних факторів.

Активація експресії гену egr-1 опосередковується MAP-кіназним каскадом, а саме Erk-1/2 та р38. МАР-кінази опосередковують ефекти VEGF і bFGF на проліферацію та міграцію ендотеліальних клітин. Нами було досліджено вміст Erk-1/2, pERK, p38 та p-p38 (фосфорильована форма) для оцінки ступеня активації MAP-кіназного шляху передачі сигналу за умов дії водно-імобілізаційного стресу. Нами встановлено, що на ранніх етапах стрес-викликаних уражень шлунку, підвищення рівня рівня Egr-1 асоціюється з активацією Erk1/2 MAP-кіназного шляху та не впливає на р38. Пригнічення активності Erk1/2 селективним інгібітором PD98059 призводить до більш агресивного розвитку уражень шлунку, що супроводжується зниженням рівня Egr-1, і, відповідно, про-ангіогенних факторів VEGF та bFGF.

Вперше встановлено, що анти- та син-ізомери похідних 2-гідроксиімінооцтової кислоти, потенційні блокатори HIF-1α, затримують гоєння стрес-викликаних виразок шлунку у щурів, причому син-ізомер має більш потужний ефект, який пов'язаний зі зменшенням рівня Egr-1 і основного про-ангіогенного фактору VEGF.

Головний висновок першого розділу циклу наукових праць «Патогенез і нові технології діагностики та лікування найпоширеніших захворювань органів травлення» полягає в тому, що редокс-чутливий транскрипційний фактор Egr-1 є провідним транскрипційним фактором в патогенезі стрес- та аспірин-викликаних уражень шлунку, на відміну від етанол-викликаних виразок. Цей фактор активується за гіпоксії та запускає гастропротекторні механізми через Erk1/2-залежний механізм.

У другому розділі «Особливості виникнення і прогнозування та підвищення ефективності лікування гастропатій, спричинених прийомом НПЗП, у хворих на остеоартроз» досліджено гісто-морфологічні особливості слизової оболонки шлунка у пацієнтів з остеоартрозом на фоні довготривалого прийому НПЗП, зв’язок між станом слизової оболонки шлунка у пацієнтів з остеоартрозом на фоні довготривалого прийому НПЗП та рівнем лептину в сироватці крові, оцінено кількісний і якісний склад кишкової мікрофлори у пацієнтів з остеоартрозом на тлі довготривалого прийому НПЗП та дана оцінка ефективності cтандартного та комплексного лікування гастропатій, асоційованих з прийомом НПЗП.

В результаті обстеження 94 хворих на остеоартроз, які регулярно більше 1 місяця приймали НПЗП з терапевтичною метою, що перебували на лікуванні у терапевтичному, неврологічному, кардіологічному, гастроентерологічному відділеннях Республіканської клінічної лікарні МОЗ України встановлено, що частота зустрічаємості гастропатій, індукованих НПЗП, складала 67%, причому множинні ерозії антрального відділу шлунка спостерігались у 47,9% пацієнтів, поодинокі ерозії спостерігались у 19,1% пацієнтів. Між клінічними проявами НПЗП-гастропатій та їх ендоскопічними ознаками кореляція була відсутня. З віком множинні ерозії спостерігались частіше, на відміну від осіб до 60 років, де переважали одиничні ерозії антрального відділу.

При оцінці гістологічних особливостей слизової оболонки шлунка у хворих з довготривалим прийомом НПЗП відмічено, що у пацієнтів з НПЗП-гастропатією були більш виражені зміни: переважав помірно виражений гастрит I ступеня активності антрального та фундального відділів шлунка, на відміну від пацієнтів без ерозивних змін в слизовій оболонці шлунка, де частіше (у 61,3%) було діагностовано слабо виражений неактивний гастрит. За даними морфометричних особливостей слизової оболонки висота епітелію в антральному відділі шлунка у пацієнтів без ерозивних змін 12,8% (p<0,001) перевищувала показники в групі пацієнтів з НПЗП-гастропатією. Важливо, що жодна з гістологічних ознак, характерних для НПЗП-гастропатій, описаних в літературі, не виявилась абсолютною, тому ретельний збір анамнезу є вкрай важливим для правильного діагнозу.

Нами показано, що між рівнем лептину та масою тіла існував міцний кореляційний зв'язок. У пацієнтів без видимих ерозивних змін в слизовій оболонці шлунка рівень лептину на 25% більший, ніж у пацієнтів з НПЗП-гастропатіями. Кореляційного зв’язку між рівнем лептину віком пацієнтів, ступенем запалення та стадією запалення не виявлено.

У всіх пацієнтів на фоні тривалого прийому НПЗП реєструвались зміни в кількісному і якісному складі кишкової мікрофлори, причому у пацієнтів з ерозивними ураженнями слизової оболонки шлунка ці зміни були достовірно більш вираженими, ніж у пацієнтів без ерозивних змін в слизовій оболонці шлунка: колонізація Escherichia coli становила в 37 разів (p<0,01) перевищувала показник в контрольній групі; колонізація Enterococcus у пацієнтів збільшувалась в 129 разів (p<0,001); в 151 раз (p<0,01) зростала концентрація Staphylococcus epidermidis; концентрація Bifidobacterium, Lactobacillus зменшувались у 100 (p<0,001) і 1200 разів (p<0,01) відповідно. З віком у пацієнтів відмічається посилення явищ дисбіозу, зокрема зниження концентрації Bifidobacterium до 105 lg КУО/г (p<0,05) та поява Klebsiellа в осіб старше 60 років.

Нами підтверджена ефективність комплексного лікування НПЗП-гастропатії з додаванням до стандартної схеми лікування інгібіторами протонної помпи мультипробіотика у дозі 1 пакетик 1 раз на добу протягом 20 днів за даними ендоскопічного, гістологічного та морфометричного досліджень. При ендоскопічному спостереженні відмічалось достовірне зменшення кількості ерозій в антральному відділі шлунка при проведенні контрольної езофаго-гастродуоденоскопії через 1 місяць. Висота епітелію в антральному відділі збільшувалась на 23,6% (р˂0,001), що свідчить про покращення процесів епітелізації ерозивних уражень. За даними гістологічних результатів після проведення комплексного лікування відмічалось зменшення ступеня запалення та активності як в антральному, так і в фундальному відділах шлунка (p˂0,001). Додавання до стандартної схеми лікування інгібіторами протонної помпи мультипробіотика призводило до зменшення явищ дисбіозу за рахунок підвищення рівнів облігатної мікрофлори: збільшення концентрації Bifidobacterium в 13 разів, концентрації Lactobacillus – в 36 разів. та зменшення концентрації Enterococcus в 19 разів, E. coli - в 8,5 разів та грибів роду Candida - в 90 разів. Удосконалена схема лікування прискорювала гоєння НПЗП-гастропатій та на 2-3 дні зменшувала перебування хворих в стаціонарі.

Результати другого розділу дозволили зробити наступні практичні рекомендації:


  1. У зв’язку з відсутністю кореляції між клінічними проявами НПЗП-гастропатій і їх ендоскопічними ознаками, вважаємо за доцільне всім хворим, які тривалий час приймають НПЗП, призначати езофаго-гастродуоденоскопію на предмет виявлення НПЗП-гастропатій.

  2. Враховуючи, що рівень лептину у пацієнтів без ерозивних змін в слизовій оболонці шлунка був статистично вищим на 25% (р˂0,05), ніж у пацієнтів з НПЗП-гастропатіями, тому пропонуємо розглядати цей показник як прогностичний маркер функціональної цілісності слизової оболонки шлунка, що в подальшому може бути використано для діагностики змін в слизовій оболонці шлунка.

  3. Додавання до стандартної схеми лікування ІПП мультипробіотика «Симбітер® ацидофільний» концентрований сприятиме усуненню дисбіозу в кишечнику, викликаного тривалим прийомом нестероїдних протизапальних препаратів.

  4. За умов відновлення індигенної мікрофлори мультипробіотиком спостерігається пришвидшення загоєння ерозивно-виразкових дефектів слизової оболонки шлунка у пацієнтів з довготривалим прийомом НПЗП.

У третьому розділі досліджень «Вплив перерізки пілоричної гілки переднього стовбура блукаючих нервів на евакуаторну функцію шлунка у собак» досліджено вплив перерізки пілоричної гілки переднього стовбура блукаючих нервів (RPNV) на евакуацію з шлунка їжі вуглеводного складу та різних доз жирового навантаження (27,6 ккал/кг; 28,8 ккал/кг; 30 ккал/кг; 33,6 ккал/кг), досліджено вплив перерізки RPNV на евакуацію з шлунка їжі вуглеводного та жирного складу в умовах виключення ентеро-гастрального рефлексу, вивчено ефект перерізки RPNV на дискримінуючу функцію пілоричного сфінктера при евакуації з шлунка їжі вуглеводного складу та досліджено вплив перерізки RPNV на періодичну моторику фундального відділу шлунка та дванадцятипалої кишки у собак.

В результаті проведених досліджень встановлено, що перерізка RPNV не впливала на тривалість евакуації з шлунка їжі вуглеводного складу, проте змінювала динаміку евакуаторного процесу: тривалість фази рецептивної релаксації зменшувалась на 30 хв та відповідно на 30 хв збільшувалась тривалість експоненціальної. Показано, що тривалість евакуації з шлунка 100 г хліба при додаванні жиру в дозі 33,6 ккал/кг була на 24% (p<0,001) меншою у собак після перерізки RPNV, ніж у собак зі збереженою іннервацією пілоричного сфінктера. Важливим є висновок про те, що перерізка RPNV призводила до посилення ролі гальмівного ентерогастрального рефлексу в евакуації з шлунка їжі різного складу: при евакуації з шлунка вуглеводної їжі ціна ентерогастрального рефлексу статистично значуще зростала на 20,5%, при евакуації з шлунка жирної їжі - на 14%. На тлі перерізки RPNV дискримінуюча функція пілоричного сфінктера порушувалась: якщо у собак з інтактною нервовою системою відсоток виходу з шлунка маленьких гумових маркерів (розміром не більше 1-1,5 мм3) був удвічі більшим за відсоток великих маркерів, то після перерізки RPNV пілоричний сфінктер пропускав в 3 рази більше маркерів великого розміру.

Встановлено, що перерізка RPNV не змінює періодичний характер моторної активності фундального відділу шлунка та дванадцятипалої кишки, не впливає на моторний індекс в шлунку і дванадцятипалій кишці та не змінює тривалість періодів спокою та періодів роботи в дванадцятипалій кишці. Перерізка RPNV не впливає на тривалість I фази ММК (період спокою) в фундальному відділі шлунка та на 31,3% (р<0,05) скорочує тривалість періоду роботи, який складається з ІІ, ІІІ та IV фаз ММК, за рахунок вкорочення ІІІ та IV фаз.

У зв'язку з відсутністю в хірургії єдиної точки зору на доцільність збереження іннервації пілоричного сфінктера при ряді оперативних втручань на шлунку, дванадцятипалій кишці та підшлунковій залозі, одержані результати є першим експериментальним обґрунтуванням доцільності збереження RPNV при операціях на органах черевної порожнини. У випадку неможливості збереження іннервації пілоричного сфінктера, для попередження порушення евакуаторної функції шлунка та пов’язаних з цим розладів травлення слід рекомендувати пацієнтам спеціальні дієти, які полягають у зменшенні частки жиру в харчовому раціоні, зменшенні об'єму їжі на один прийом та збільшення частоти прийому їжі. Одержані в даному розділі результати досліджень можуть бути покладені в основу розробки та впровадження в клінічну практику рекомендацій щодо дієтичного харчування хворих, які перенесли операції, пов'язані з денервацією пілоричного сфінктера.



Четвертий розділ досліджень «Діагностична ефективність нового ультразвукового методу оцінки жорсткості печінки – еластографія хвилі зсуву» присвячений визначенню діагностичної ефективності інструментальних методів діагностики неалкогольного стеатогепатитом у хворих на цукровий діабет типу-2, оскільки дослідження функціонального стану печінки має низьку діагностичну цінність, особливо на початкових стадіях захворювання коли відсутні запально-некротичні зміни. Це пов’язано з тим, що 88 % хворих мають нормальний рівень печінкових ферментів навіть при гістологічно підтвердженій патології печінки. Неалкогольний стеатоз, стеатогепатит, фіброз і цироз печінки об’єднані поняттям неалкогольної жирової хвороби печінки (НАЖХП), поширеність якої в різних країнах коливається в межах 14-40%. В даний час близько 12 % всіх трансплантацій печінки в США виконуються з приводу цирозу печінки внаслідок НАЖХП. Середня тривалість життя хворих з НАЖХП менша, ніж у популяції. Якщо в загальній популяції печінкова патологія є тільки 13-ою головною причиною смерті, то у пацієнтів з НАЖХП вона стоїть на 3-му місці. Тому адекватній діагностиці даного захворювання сьогодні приділяється значна увага в усьому світі.

Спочатку ми дали оцінку інструментальним методам діагностики неалкогольного стеатогепатозу, а саме: сонографії, еходенситометрії, еластографії, комп’ютерній та магнітно-резонансній томографії, та дійшли висновку, що найбільш перспективними сьогодні для клінічного застосування є методу визначення жорсткості печінки (еластографія). Умовно даний метод за фізичним принципом можна поділити на наступні види: соноеластографію та магнітно-резонансну еластографію. Патологічні зміни в тканинах організму практично завжди супроводжуються різкими змінами жорсткості зсуву м'яких тканин.

За даними різних авторів неалкогольний стеатогепатоз зустрічається у 70-100% хворих з ожирінням. Для підтвердження діагностичної цінності елатографії хвилі зсуву, співставлення та ідентифікації отриманих даних у хворих із цукровим діабетом типу-2 ми провели дослідження на лабораторних тваринах з експериментальним ожирінням. Моделювання експериментального ожиріння проводили на 40 статевозрілих щурах. Експериментальні тварини були поділені на 3 групи: І – інтактний контроль (n=10); ІІ – тварини з ожирінням індукованим дієтою з високим вмістом жирів (n=15); ІІІ – тварини з ожирінням індукованим підшкірним введенням глутамату натрію в неонатальний період (n=15). Всім тваринам натще під внутрішньочеревним уретановим наркозом транскутанно проводили вимірювання ЖП за допомогою ЕХЗ на УЗ апараті Ultima РА (Радмир, Україна) лінійним датчиком 10-5 МГц на глибині 10-30 мм. При чому кількість успішних вимірювань повинна була становити не менше 10. Після чого з зазначених вимірів визначали медіану, яка характеризувала жорсткість тканини печінки в кілопаскалях (кПа). Розраховували показник інтерквартильного розмаху (IQR), що характеризує однорідність одержуваних даних і є інтервалом з центром в точці медіани, в який вкладаються результати 50 % вимірів (від 25 до 75 квартильного значення). При цьому однорідним результат вимірювання вважався в тому випадку, якщо співвідношення IQR/медіана становило менше 30 %.

Після декапітації в тварин забирали кров для біохімічного дослідження та відбирали зразки тканини з правої і лівої долі печінки для морфологічного дослідження.

В результаті проведених досліджень статистично достовірної різниці між активністю трансаміназ та показниками пігментного обміну печінки у інтактних щурів та тварин з ожирінням не виявлено. Діагностична доступність методу еластографії хвилі зсусу визначалася на основі відношення числа тварин, у яких вдалося провести дослідження з виконанням 10 вимірювань і з значенням співвідношення IQR/медіана ≤30 % до загальної кількості експериментальних щурів. Всім лабораторним тваринам вдалось провести 10 вимірювань жорсткості тканини печінки, проте в однієї тварини контрольної групи (10 %) та в однієї з дієт-індукованим ожирінням (6,7 %) значення IQR/медіана перевищувало 30 %, що свідчить про неоднорідність отриманих результатів і дані яких не включались в подальше дослідження. Таким чином доступність методу еластографії хвилі зсусу у лабораторних тварин контрольної групи склала 90 %, а у щурів з глутамат-індукованим ожирінням та дієт-індукованим ожирінням відповідно 100 % і 93 %. Переконливі експериментальні дослідження дозволили застосувати метод еластографії хвилі зсуву в клініці.

Всім хворим проводилось ультразвукове дослідження паренхіми печінки В-методом з одночасною еластографією хвилі зсуву на апараті Ultima PA (Фірма «Радмир» ДП АТ НДІРІ, Харків, Україна) датчиком конвексного формату на частотах 2-5 МГц на глибині 10-50 мм від капсули. Кількість успішних вимірювань повинна була становити не менше 10. Після чого з зазначених вимірів визначали медіану, яка характеризувала ЖП в кілопаскалях (кПа). Розраховували показник інтерквартильного розмаху (IQR), який характеризує однорідність одержуваних даних і є інтервалом з центром в точці медіани, в який вкладаються результати 50 % вимірів (від 25 до 75 квартильного значення). Результат вимірювання вважався однорідним, якщо співвідношення IQR/медіана становило менше 30 %.

Аналіз відтворюваності методу ЕХЗ проведено на підставі визначення коефіцієнта внутрішньодослідницької узгодженості результатів при проведенні дослідження одному хворому одним і тим же дослідником, що має достатній досвід в проведенні процедури (більше 100 обстежених). В ході виконання ЕХЗ кожному хворому проводилось 10 вимірювань ЖП в обох долях печінки, які були розділені на дві серії: з 1-ї по 5-у і з 6-ї по 10-у. Для аналізу внутрішньодослідницької узгодженості проводилося порівняння результатів першої та другої серій вимірювань, отриманих одним і тим же дослідником, з розрахунком коефіцієнта внутрішньокласової кореляції (КВК). Значення КВК можуть варіювати від «–1» (повна неузгодженість) до «+1» (повна узгодженість результатів), при цьому узгодженість розцінюється як слабка при значеннях від 0 до 0,2, задовільна – у діапазоні від 0,21 до 0,4; хороша – в діапазоні значень від 0,4 до 0,75 і відмінна – при значеннях коефіцієнта від 0,76 до 1,0. В результаті на хворих була доведена діагностична ціннсть запропонованого методу еластографії хвилі зсуву.

П’ятий розділ досліджень «Місце пробіотиків в профілактиці та лікуванні ожиріння та асоційованих із ним захворювань шлунково-кишкового тракту» логічно пов’язаний як з другим розділом досліджень, в якому стандартна схема лікування НПЗП-гастропатій удосконалена за рахунок мультипробіотика, так і з четвертим розділом досліджень, в якому доведена діагностична ефективність нового ультразвукового методу оцінки жорсткості печінки – еластографія хвилі зсуву. Саме даний метод дозволив оцінити позитивний вплив пробіотиків у хворих на неалкогольний стеатогепатоз, що розвився на тлі ожиріння та цукрового діабету типу-2. Ідея застосувати пробіотики виникла після ретельного аналізу сучасної літератури, який наведено в даному розділі циклу наукових праць. В результаті зроблено висновок про важливу роль мікробіоти в розвитку атеросклерозу та дисліпідемій.

Обстеження 72 пацієнтів на базі Київського міського клінічного ендокринологічного центру показали ефективність застосування мультипробіотика групи «Симбітер» в ад’ювантній терапії цукрового діабету типу-2, доведено його позитивний вплив на стан гепатобіліарної системи у цієї групи хворих, що дозволяє покращити ефективність лікування. Природна резистентність бактерій, що входять до складу мультипробіотика, свідчить про доцільність його використання. Застосування мультипробіотика «Симбітер» позитивно впливає на динаміку основних клінічних проявів НАЖХП. Препарат проявляє двонаправлену терапевтичну дію. У хворих з підвищеними трансаміназами лікувальний ефект пробіотика забезпечує в основному гепатопротекторний ефект, який проявляється зниженням рівня трансаміназ, запально-некротичних змін в паренхімі печінки та проявів хронічної системної запальної відповіді. В хворих з НАЖХП та нормальними трансаміназами в основному проявляється гіполіпідемічний та антистеатогенний ефекти мультипробіотика.

Претенденти:

Прибитько Ірина Юріївні

Береговий Сергій Михайлович

Кобиляк Назар Миколайович



Антоненко Антоніна Володимирівна
Каталог: sites -> default -> files
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Культура Античності. Культура Давньої Греції
files -> Системотехнічні засади та інструментально-програмні засоби створення та підтримки цифрових словників сидорчук надія Миколаївна
files -> Міністерство освіти І науки україни державний економіко-технологічний університет транспорту
files -> Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційних рівнів «спеціаліст»,
files -> Конструкції для енергоефективного відновлення забудови, постраждалої від надзвичайних ситуацій

Скачати 209.36 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка