Реферат на тему: Анна Ахматова (біографія) А. А. Ахматова (справжнє прізвище Горенко) народилася в родині морського інженера, капітана 2- го рангу у



Дата конвертації08.01.2017
Розмір88 Kb.
#7093
ТипРеферат
Реферат на тему:

Анна Ахматова

(біографія)

А. А. Ахматова (справжнє прізвище — Горенко) народилася в родині морського інженера, капітана 2- го рангу у відставці на ст. Великий Фонтан під Одесою.

Через рік після народження дочки родина переїхала в Царське Село. Тут Ахматова стала ученицею Маріїнський гімназії, але щоліта проводила під Севастополем. "Мої перші враження — царскосельские, — писала вона в пізнішій автобіографічній замітці, — зелена, сіра пишнота парків, вигін, куди мене водила нянька, іподром, де скакали маленькі строкаті конячки, старий вокзал і щось інше, що ввійшло згодом в "Царскосельскую оду"". В 1905 р. після розлучення батьків Ахматова з матір'ю переїхала в Євпаторію. В 1906 — 1907 рр. вона вчилася у випускному класі Киево- Могилянській гімназії, в 1908 — 1910 рр. — на юридичнім відділенні Київських вищих жіночих курсів.


25 квітня 1910 р. "за Дніпром у сільській церкві" вона обвінчалася з Н. С. Гумілевим, з яким познайомилася в 1903 р. В 1907 р. він опублікував її вірш "На руці його багато блискучих кілець..." у журналі, що видавався їм у Парижу, "Сиріус". На стилістику ранніх поетичних досвідів Ахматовій вплинуло знайомство із прозою К. Гамсуна, з поезією В. Я. Брюсова й А. А. Блока.
Свій медовий місяць Ахматова провела в Парижі, потім переїхала в Петербург і з 1910 по 1916 р. жила в основному в Царському Селі. Вчилася на Вищих історико- літературних курсах Н. П. Раева. 14 червня 1910 р. відбувся дебют Ахматової на "вежі" Вяч. Іванова. За свідченням сучасників, "В'ячеслав дуже суворо прослухав її вірші, схвалив тільки одне, про інші промовчав, одне розкритикував". Висновок "мэтраметра,митра,мэра" було байдужо-іронічним: "Який густий романтизм..." В 1911 р., обравши літературним псевдонімом прізвище своєї прабаби по материнській лінії, вона почала друкуватися в петербурзьких журналах, у тому числі й в "Аполлону". З моменту підстави "Цеху поетів" стала його секретарем і діяльним учасником. В 1912 р. вийшов перший збірник Ахматової"Вечір" з передмовою М. А. Кузміна. "Милий, радісний і сумний світ" відкривається погляду молодого поета, але сгущенність психологічних переживань настільки сильна, що викликає почуття трагедії, що наближається. У фрагментарних замальовках посилено відрізняють дріб'язки, "конкретні осколки нашого життя", що народжують відчуття гострої емоційності. Ці сторони поетичного світосприймання Ахматовій були співвіднесені критиками з тенденціями, характерними для нової поетичної школи. Крізь "милі дріб'язки", крізь естетичне милування радостями й сумами пробивалася творча туга за недосконалим — чорта, яку С. М. Городецький визначив як "акмеїстичний песимізм", тим самим ще раз підкресливши приналежність Ахматової до до певної школи.

Сум, якому дихали вірші "Вечора", видалася сумом "мудрого й уже стомленого серця" і була пронизана "смертельною отрутою іронії", за словами Г. І. Чулкова, що давало підставу зводити поетичний родовід Ахматової до І. Ф. Анненскому, якого Гумілєв назвав "прапором" для "шукачів нових шляхів", маючи у виді поетів- акмеїстів. Згодом Ахматова розповідала, яким одкровенням було для неї знакомство з віршами поета, що відкрив їй "нову гармонію". Лінію своєї поетичної наступності Ахматова підтвердить віршем "Учитель" (1945) і власним визнанням: "Я веду свій початок від віршів Анненского. Його творчість, на мій погляд, відзначена трагізмом, щирістю й художньою цілісністю".

“Чітки" (1914) книга, що продовжувала ліричний "сюжет" "Вечора". Навколо віршів обох збірників, об'єднаних пізнаваним образом героїні, створювався автобіографічний ореол, що дозволяло бачити в них "ліричний щоденник", ту "роман-лірику". У порівнянні з першим збірником підсилюється подробиці розробки образів, поглибшується здатність не тільки страждати й співчувати душам "неживих речей", але й прийняти на себе "тривогу світу".

Новий збірник показував, що розвиток Ахматової як поета йде не по лінії розширення тематики, сила її — у глибинному психологізмі, у збагненні нюансів психологічних мотивувань, у чуйності до рухів душі. Ця якість її поезії з роками підсилювалося. Майбутній шлях Ахматової вірно вгадав її близький друг Н. В. Недобров. "Її покликання — у розсіченні шарів", — підкреслив він у статті 1915 р., яку Ахматова вважала кращої з написаного про її творчість.

Після "Чітків" до Ахматової приходить слава. Її лірика виявилася близька не тільки "закоханим гімназисткам", як іронічно зауважувала Ахматова. Серед її захоплених шанувальників були поети, що тільки входили в літературу, — М. І. Цвєтаєва, Б. Л. Пастернак. Більш стримане, але все-таки схвально віднеслися до Ахматової А. А. Блок і В. Я. Брюсов. У ці роки Ахматова стає улюбленою моделлю для багатьох художників і адресатом численних віршованих присвят. Її образ поступово перетворюється у невід'ємний символ петербурзької поезії епохи акмеїзма.
У роки першої світової війни Ахматова не приєднала свій голос до голосів поетів, що розділяли офіційний патріотичний пафос, однак вона з болем відгукнулася на трагедії воєнного часу ("Липень 1914", "Молитва" і ін.). Збірник "Біла зграя", який вийшов у вересні 1917 р., не мав настільки гучного успіху книги.

Але нові інтонації скорботної врочистості, молитвеності, особистий початок руйнували звичний стереотип Ахматовской поезії, складалося враження в читача її ранніх віршів. Ці зміни вловив О. Є. Мандельштам, помітивши: "Голос зречення міцніє усе більш і більш у віршах Ахматової, і в цей час її поезія наближається до того, щоб стати одним із символів величі Росії".

З 1924 р. Ахматову перестають друкувати. В 1926 р. повинні було вийти двохтомні збори її віршів, однак видання не відбулося, незважаючи на тривалі й наполегливі турботи. Тільки в 1940 р. побачив світло невеликий збірник "Із шести книг", а два наступні — в 1960- роки ("Вірша", 1961; "Плин часу", 1965).
Починаючи із середини 1920- років Ахматова багато займається архітектурою старого Петербурга, вивченням життя й творчості А. С. Пушкіна, що відповідало її художнім устремлінням до класичної ясності й гармонійності поетичного стилю, а також було пов'язане з осмисленням проблеми "поет і влада". В Ахматовій, незважаючи на жорстокість часу, жив дух високої класики, визначаючи і її творчу манеру, і стиль життєвої поведінки.

У трагічні 1930 — 1940-роки Ахматова розділила долю багатьох своїх співвітчизників, переживши арешт сина, чоловіка, загибель друзів, своє відлучення від літератури партійною постановою 1946 р. Самим часом їй було дано моральне право сказати разом з "ста-міліонним народом": "Ми ні єдиного удару не відхилили від себе". Твори Ахматової цього періоду — поема "Реквієм" (1935 у СРСР опублікована в 1987 р.), вірші, написані під час Великої Вітчизняної війни, свідчили про здатність поета не відокремлювати переживання особистої трагедії від розуміння катастрофічності самої історії.

Б. М. Эйхенбаум найважливішою стороною поетичного світосприймання Ахматовій вважав "відчуття свого особистого життя як життя національного, народного, у якому всі значно й загальнозначущі". Звідси, — зауважував критик, — вихід в історію, у життя народу.

Схрещуються різночасні оповідальні плани, "чуже слово" іде в глибини підтексту, історія переломлюється крізь вічні образи світової культури, біблійні і євангельські мотиви. Багатозначна недосказанність стає одним з художніх принципів пізньої творчості Ахматовій. На ньому будувалася поетика підсумкового добутку — "Поеми без героя" (1940 —1965), якою Ахматова прощалася з Петербургом 1910- х роках і з тією епохою, яка зробила її поетом.

Творчість Ахматової як найбільша явище культури XX ст. одержало світове визнання. В 1964 р. вона стала лауреатом міжнародної премії " Етна-Таорміна", в 1965 р. — власником почесного ступеня доктора літератури Оксфордского університету.

5 березня 1966 р. Ахматова закінчила свої дні на землі. 10 березня після відспівування у Морському соборі порох її був похований на цвинтарі у селищі Комарове під Ленінградом.



Вже після її смерті, в 1987, під час Перебудови, був опублікований трагічний і релігійний цикл "Реквієм", написаний в 1935 — 1943 (доповнено 1957 — 1961).
Каталог: referats
referats -> Аварії на підприємствах
referats -> Реферат з географії на тему: " Фінляндія"
referats -> Реферат Епігенетичні основи і причини взаємозв’язку диференціації клітин, канцерогенезу та старіння
referats -> Розробка й аналіз методів реалізації прискорення задач закриття інформації на різних обчислювальних платформах
referats -> Обґрунтування адаптивних стратегій рослин для ресурсозбереження та агровиробництва
referats -> Реферат циклу наукових праць за темою індикація стану техногенного середовища за мінливістю судинних рослин
referats -> Матеріалознавство у товарознавчій експертизі 7 Рідкісноземельні метали
referats -> План Вступ Гідроелектростанції (гес)


Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка