Реферат наукової праці за темою «історична довідка про військово-терористичну діяльність оун упа»



Скачати 115.69 Kb.
Дата конвертації05.01.2017
Розмір115.69 Kb.
ТипРеферат
РЕФЕРАТ

НАУКОВОЇ ПРАЦІ ЗА ТЕМОЮ

«ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО ВІЙСЬКОВО-ТЕРОРИСТИЧНУ

ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН – УПА»

Мартинов О.С.

Ця робота присвячена аналізу проблеми діяльності «Організації українських націоналістів» (ОУН), «Української повстанської армії» (УПА) і пов'язаних з ними формувань. Метою дослідження є обґрунтування колабораціонізму українських націоналістів у період Другої світової війни, у перед- і післявоєнний час. Робота являє собою історичне дослідження українського націоналістичного руху 1950-х років і містить докази злочинів, зроблених українськими націоналістами за цей період (злочини проти миру й проти людства, включаючи геноцид, військові злочини, шпигунство). Пропоноване дослідження містить у собі великий масив історичних документів, що розкривають фашистську сутність українського націоналістичного руху, оскільки автор ставив завдання як можна більш докладно інформувати читача про злочинну діяльність формувань ОУН-УПА, починаючи від їхнього зародження й аж до ліквідації цього руху.

При складанні цієї праці автор використовував джерела, зіставлення й вивчення яких дозволяє сформулювати об'єктивні висновки про сутність українського націоналістичного руху.

Із цих джерел слід особливо зазначити:

- радянські й німецькі документи (матеріали діючої армії й спецслужб, окупаційної фашистської адміністрації, колабораціоністських націоналістичних формувань і ін.), у тому числі розсекречені й опубліковані в 1990-ті роки;

- публікації рідких або маловідомих документів різного походження, що проливають світло на ті або інші аспекти досліджуваної проблеми;

- наукові праці прогресивних вчених, вітчизняних і закордонних, що приводять цінні відомості або містять оригінальні інтерпретації;

- матеріали самих українських націоналістів (у тому числі не дуже давно розсекречені або мало відомі), що свідчать про фашистську сутність ОУН-УПА;

- мемуарна література радянських військових, німецько-фашистських і націоналістичних діячів, а також свідчення сучасників і очевидців.

Автор хотів би особливо відзначити фундаментальну наукову працю прогресивного канадсько-українського дослідника Віктора Поліщука «Докази злочинів ОУН і УПА. Український інтегральний націоналізм як різновид фашизму» (Торонто, 2000, польською мовою).

Необхідно відзначити, що в роботі спеціально використовується вже опублікований масив історичних джерел і літератури, тим самим підкреслюється, що навіть без додаткових архівних досліджень можна з повним науковим і юридичним обґрунтуванням, у світлі підсумків Нюрнберзького процесу, винести конкретні судження щодо діяльності ОУН-УПА. Спираючись на роботи радянського періоду, сучасну й емігрантську літературу самих українських націоналістів, автор докладно характеризує основні аспекти військово-терористичної діяльності українських націоналістів і пов'язаних з ними колабораціоністських формувань.

Ідеологічна концепція роботи базується на реалізації положень Закону України № 1684 - III «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». Робота спрямована на формування в суспільстві, у тому числі в молодого покоління, об'єктивного, патріотичного й шанобливого ставлення до феномена Великої Перемоги.

Актуальність роботи обумовлена сучасними спробами ревізії підсумків Другої світової війни й реабілітації колабораціоністів на території України, фальсифікаціями історії Великої Вітчизняної війни, актами вандалізму, низьким рівнем знань молодого покоління про складні сторінки вітчизняної історії ХХ століття. Дослідження містить узагальнення й популяризацію загальновідомих, по суті, але замовчуваних тенденційними істориками фактів, які свідчать про співробітництво формувань українських націоналістів з нацистською Німеччиною напередодні й під час Великої Вітчизняної війни. Робота ставить метою донести до відома широкої громадськості набір історичних фактів, що підтверджують неможливість реабілітації формувань ОУН-УПА через їхній колабораціонізм і націоналістичні фальсифікації, які спростовують діяльність ОУН - УПА. Із цією метою робота в хронологічній послідовності містить огляд військово-терористичної діяльності українських націоналістів, характеризує ідеологію українського інтегрального націоналізму, розкриває питання генезису даного руху.

Концепція роботи побудована на актуалізації наступних положень.



Український націоналістичний рух спочатку виник на території Галичини, що з XVIII століття входила до складу Австро-Угорської імперії, і до початку ХХ століття поширився на російську Україну. Представниками українського руху виступили буржуазна інтелігенція, частина сільської й міської буржуазії, декласовані елементи, які намагалися самостійності від російської (царської) влади в соціально-економічному, культурному й політичному плані. У своїй діяльності українські націоналістичні діячі орієнтувалися на правлячі кола Австро-Угорської монархії, за підтримкою яких брали активну участь в ідеологічній і політичній боротьбі, спрямованій на ослаблення й ліквідацію Російської імперії. Засновником радикального націоналістичного руху став виходець із російської України, син південного поміщика Дмитро Донцов. У 1913 р. на Другому всеукраїнському студентському з'їзді у Львові Донцов уперше відкрито призвав до необхідності відділення (сепарації) України від Росії, її приєднання до Австро-Угорщини, до розв'язання війни українців з росіянами за підтримкою австрійської монархії. Однак, загалом український буржуазний націоналізм початку ХХ століття був революційним рухом тих часів буржуазії й інтелігенції, які прагнули до ліквідації самодержавства. Український національний рух був неоднорідним, включаючи широкий спектр організацій і діячів, починаючи від крайніх націоналістів і закінчуючи помірними соціалістами й соціал-демократами. Блокуючись із австрійською владою, націоналісти, починаючи з другої половини XIX століття, допомагали їм придушувати потужний в Галичині рух русофілів, щоб не допустити російсько-культурної орієнтації місцевого населення й захопити владу в краї. У період Першої світової війни більшість українських націоналістів Галичини брало участь у збройній боротьбі проти Російської імперії. У цей же період (1914-1917) у концтаборах Телергоф і Терезієнштадт, за час репресій при участі українських націоналістів в Австро-Угорщині, було замучено кілька десятків тисяч чоловік, переважно західних українців і російських військовополонених. Взявши участь у Першій світовій війні під прапорами Австро-Угорщині, націоналісти сподівалися на взаємне виснаження Російської та Австрійської імперій, щоб потім використовувати сформовані обставини для створення «самостійної» України. Формування «українських січових стрільців» (УСС) під керівництвом націоналіста Євгена Коновальца брали участь у бойових діях проти російської армії в період війни, а потім - у революційних подіях, у тому числі в придушенні повстання робітників на заводі «Арсенал» у Києві в січні 1918 р. З початком всеросійської революції українські «самостійники» і націоналісти кілька разів намагалися реалізувати політичні проекти у вигляді «Української Народної Республіки», «Української держави» гетьмана Павла Скоропадського, «Західно-Української Народної Республіки». Підсумком боротьби 1917-1920 років стала поразка українських націоналістів, утворення Радянської України й розподілу Західної України між Польщею, Румунією й Чехословаччиною. Радикальні кола українських «самостійників» не примирилися з поразкою й установленням Радянської влади на Україні й продовжили свою діяльність, уже перебуваючи в еміграції. У результаті на базі українського буржуазного націоналістичного руху в 1930-ті роки виник якісно інший, більш реакційний рух - український інтегральний націоналізм.

Ідеологія українського націоналізму остаточно сформувалася в 1920-ті роки, головним творцем якої виступив Дмитро Донцов, виходець із поміщицьких кіл Південно-Східної України, потім активний учасник націоналістичного руху 1914-1920 років. Після катастрофи Австро-Угорської імперії й установлення на Україні Радянської влади Донцов розвинув свої політичні погляди, розробивши теорію інтегрального націоналізму, тобто «двоїстого», «всеосяжного», тому що останній був з'єднанням теорій Гітлера й Муссоліні. В 1926 р. Донцов опублікував книгу «Націоналізм», що стала головною теоретичною працею українських націоналістів. Книга пропагувала ідеї авторитаризму й насильства, відмови від понять моралі й справедливості, фанатизм, догматизм, принципи фюрерства.

Таким чином, український інтегральний націоналізм, як специфічний західно-український різновид фашизму, виник на території Польщі внаслідок реорганізації тих буржуазно-націоналістичних кіл, що потерпіли поразку на Україні в ході революційних перетворень в 1917-1920 роках. Протягом 1930-х років відбувається еволюція українського буржуазного націоналізму зразка кінця XIX - початку ХХ століття у власно західно-український різновид фашизму. У цей же час відбулося становлення ОУН, що у значній мірі стало можливим завдяки відповідним субсидіям спецслужб Веймарської Німецької республіки, а потім і нацистського режиму Гітлера.

Напередодні Другої світової війни український інтегральний націоналізм відігрував роль міжнародної терористичної організації й виконував функції фашистської «п'ятої колони» у Східній Європі.

У роки Великої Вітчизняної війни український інтегральний націоналізм і його збройні формування остаточно встав на шлях колабораціонізму й взяв активну участь у численних злочинах німецько-фашистських загарбників проти народів СРСР і Східної Європи. Після вторгнення гітлерівських армій у західний регіон СРСР українські націоналісти обох фракцій ОУН продовжували виконувати функцію «п'ятої колони» нацизму й використовували німецько-фашистським командуванням і окупаційною адміністрацією. У той же час прихід на територію Радянської України став імпульсом для трансформації українського націоналістичного руху, особливого його бандерівського напрямку, у більш радикальну сторону. Після провалу «Акту 30 червня» взаємини між гітлерівцями й фракціями ОУН ускладнилися, бандерівський рух почав домагатися певної самостійності від німців і робити ставку на власні сили при можливому забезпеченні нейтралітету з німецької сторони. Прихід оунівскої агентури на територію СРСР став безпосереднім початком українського колабораціонізму в Другій світовій війні, хоча сама ця тенденція позначилася вже під час гітлерівської агресії в Польщу. Співробітництво українських націоналістів з німецько-фашистськими окупантами було досить масштабним і спостерігалося в багатьох сферах, у повному обсязі український колабораціонізм на даний момент ще не вивчений. Проблема протиріч між ОУН Бандери й німецько-фашистськими окупантами полягала в тому, що гітлерівці не бажали розглядати свої українські агентури як рівноправних партнерів, а первісні успіхи «бліцкригу» в 1941 р. викликали в них зневагу до активу ОУН. У цих умовах бандерівці остаточно взяли курс на певну самостійність і навіть декларативно заявили про перехід на «проти німецькі позиції», хоча ця заява так і залишилася гаслом. Сам факт тимчасових німецьких репресій проти ОУН ще не є доказом антифашистської позиції українського націоналістичного руху. Тактичні розбіжності з гітлерівцями не означали те, що українські націоналісти припинили використовувати реакційний досвід фашизму. Тому репресії гітлерівців проти ОУН Бандери варто розглядати як превентивну міру з їх боку, адже вони вважали себе господарями становища, і непомірні претензії бандерівців на «державність» ущемляли їхні власні плани відносно України. Німецькі репресії проти ОУН Бандери, по суті, не мали на меті знищення бандерівського руху як такового, вони були спрямовані на те, щоб придушити самовільність цього руху, усунувши найбільш радикальні його елементи, щоб потім загнати бандерівский рух у вигідний гітлерівцям формат. Іншими словами, німці як і раніше розглядали бандерівців як своїх підлеглих, що тимчасово вийшли з-під контролю. ОУН ніколи не виступала проти німців на антифашистській платформі, ніколи не розглядала гітлерівців як ідеологічно далеку силу.

Український колабораціонізм був суперечливим явищем і розвивався в декількох напрямках, відповідно до політичній еволюції основних фракцій ОУН. У період німецько-фашистської окупації України націоналістичні формування не обмежувалися однією лише «допоміжною поліцією», «охоронними підрозділами» або цивільними колабораціоністськими органами на зразок УЦК. Як ми вже відзначали, ще напередодні Другої світової війни й до вторгнення в Радянський Союз обидві фракції ОУН мали намір створити власну українську фашистську державу й розглядали німців як союзників у цій справі. Після «Акту 30 червня» і виникнення певної напруженості між обома, ОУН і гітлерівськими окупантами, ця стратегічна мета не змінилася. Бандерівці й мельниківці продовжували співробітництво з німцями, контролювали частину формувань «української поліції» і інші колабораціоністські органи, але разом з тим прагнули до створення власних збройних сил армійського типу. У підсумку до середини 1943 р. українським націоналістам удалося утворити кілька напівнезалежних військових формацій: «Українську повстанську армію» (УПА) ОУН Бандери, дивізію СС «Галичина» за участю ОУН Мірошника й підрозділу «отамана Тараса Бульби» (Боровца), які стояли на позиціях анархізму й не підкорялися ні однієї із двох фракцій ОУН. Створення всіх цих націоналістичних військових формацій стало можливим через важливі стратегічні зміни в ході Великої Вітчизняної війни, коли військова ініціатива перейшла до СРСР і фашистська Німеччина змушена була мобілізувати проти Червоної Армії додаткові сили на окупованих нею землях. У цей період політика Третього рейха змінилася убік більш лояльного відношення до різного роду націоналістичних рухів на окупованій території СРСР, почалося пряме заохочення цих рухів і залучення їх до військової служби в рядах вермахту, СС і поліції.

Українські націоналісти, будучи знаряддям нацистської Німеччини, не тільки воювали з радянським партизанським рухом і Червоною Армією, але також взяли активну участь у злочинах німецько-фашистських загарбників проти мирного населення СРСР і інших країн Східної Європи. Формування українських націоналістів фактично виступили співучасниками гітлерівського геноциду в багатьох областях Української й Білоруської РСР, у Польщі, Закарпатті, а згодом - навіть у Словаччині (дивізія СС «Галичина»). У попередніх розділах деякі з таких злочинів уже описані (наприклад, звірства батальйону «Нахтигаль» у Львові в 1941 р.). У даному розділі автор хотів би дати більш докладну характеристику цих злочинів, пов’язавши їх із загальною гітлерівською політикою геноциду. При цьому треба відзначити, що українських націоналістів не можна розглядати як простих виконавців реакційної волі нацистського фюрера. Важливо пам'ятати, що в цьому випадку українські націоналісти додержувалися також людиноненависницької доктрини Донцова, тобто вели власну, певну їхню ідеологію, війну проти «національних ворогів». Щодо цього українські колабораціоністи вподібнювалися своїм нацистським хазяїнам: і ті, і інші розглядали війну з Радянським Союзом з расистської точки зору, споконвічно ставлячи перед собою мету фізичного знищення (геноциду) своїх «ворогів».

На завершальному етапі Великої Вітчизняної війни, коли Червона Армія почала звільнення Правобережної України й західних областей, співробітництво між українськими націоналістами й німецько-фашистськими силами перейшло в найбільш активну фазу. І націоналісти, і гітлерівці однаково побоювалися подальшого просування Червоної Армії й установили один з одним широку взаємодію, розгорнувши масштабну диверсійну діяльність проти наступаючих на захід радянських військ. Таким чином, з початку 1944 р. західні області Української РСР стали ареною запеклої боротьби армій і спецслужб СРСР і Німеччини. Формування ОУН - УПА взяли безпосередню участь у цій військовій і диверсійно-терористичній епопеї, виступаючи як сторона, яка боролась проти СРСР на стороні Третього рейха. У післявоєнний період націоналістичні формування ОУН - УПА продовжили військово-терористичну діяльність у західному регіоні Української РСР.



Український націоналістичний рух 1950-х роках був рухом фашистського типу й активно співробітничав з нацистською Німеччиною, взяв участь у гітлерівському геноциді й, безпосередньо, через структури ОУН - УПА, організував масове знищення декількох сотень тисяч людей, винищивши не менш 300 тисяч чоловік польського, білоруського й українського населення. Неможливо з наукової і юридичної точки зору виправдати або ж довести непричетність українського інтегрального націоналізму до зазначених злочинів, отже, апріорі неможлива й реабілітація колишніх учасників ОУН - УПА. У роки Другої світової війни націоналістичні структури, через їхній колабораціонізм і боротьбу проти СРСР, як учасника Антигітлерівської коаліції Об'єднаних Націй, не могли бути й не були частиною антифашистського Руху Опору в Європі. Мусирування теми реабілітації ОУН - УПА є образою пам'яті жертв воєнного часу й ветеранів Великої Вітчизняної війни. Крім того, героїзація націоналістичних злочинців є прямим приниженням для українського народу, що здебільшого підтримав Радянську державу й сприяв перемозі СРСР над фашистською Німеччиною. Теорія й практика ОУН - УПА були відкинуті більшістю українського населення, тому неприпустимі будь-які ототожнення українського інтегрального націоналізму із властиво українським народом.

Ескалація проблеми ОУН - УПА в сучасних умовах не може сприяти позитивному й об'єктивному вивченню даної проблеми, навпаки, розв'язана в Україні «реабілітаційна» істерія тільки ускладнює існуючі в суспільстві міжнаціональні й міжрегіональні протиріччя. Найнегативнішим чином тема ОУН - УПА продовжує позначатися на російсько-українських міждержавних відносинах. У цих умовах нагальною потребою є якнайшвидший історико-правове розв’язання даної проблеми, переклад її із суспільно-політичної у властиво наукову площину, проведення широкої дискусії, строге дотримання відповідних норм міжнародного й українського законодавства. Оскільки злочини українських націоналістів прямо торкнулися народів Російської Федерації, Білорусії, Польщі, Ізраїлю, Словаччини, проблема ОУН - УПА повинна бути винесена на міжнародне обговорення. Тільки об'єктивний і справді науковий підхід допоможе зупинити потік фальсифікацій і розв'язати проблему ОУН - УПА цивілізованим, демократичним способом.
Каталог: sites -> default -> files
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Культура Античності. Культура Давньої Греції
files -> Системотехнічні засади та інструментально-програмні засоби створення та підтримки цифрових словників сидорчук надія Миколаївна
files -> Міністерство освіти І науки україни державний економіко-технологічний університет транспорту
files -> Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційних рівнів «спеціаліст»,
files -> Конструкції для енергоефективного відновлення забудови, постраждалої від надзвичайних ситуацій


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка