Реферат з актуальних проблем цивільно-процесуального права Виконав: Власюк В. В. Студент І курсу магістратури



Скачати 302.55 Kb.
Дата конвертації23.10.2016
Розмір302.55 Kb.
ТипРеферат
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

юридичний факультет

мирова угода:

реферат з актуальних проблем цивільно-процесуального права

Виконав: Власюк В.В.

Студент І курсу магістратури

Викладач: к.ю.н. Мельник І.С.

Київ-2010

План:

Вступ…………………………………………………………………..2

Мирова угода: сутність і риси…………………………………………4

Мирова угода: світова практика……………………………………….9

Мирова угода: перша інстанція………………………………………..12

Мирова угода: в апеляційному провадженні................................18

Мирова угода: в касаційному повадженні.....................................19

Мирова угода: виконання................................................................21

Мирова угода: витяг.........................................................................24

Висновки...........................................................................................27



Список використаних джерел..........................................................31
Вступ

Одним із основних принципів цивільного процесуального права України є принцип диспозитивності, змістом якого є широке коло правомочностей, від здійснення сторонами яких залежить розвиток процесуальної діяльності по справі. Однією з форм прояву принципу диспозитивності є гарантована законом можливість сторін при досягненні домовленості припинити спір шляхом укладення мирової угоди. Здійснення права на укладення мирової угоди є ефективним способом врегулювання спору та ліквідації правового конфлікту між сторонами матеріального правовідношення. Визначення природи та функціональної ролі диспозитивних засад цивільного судочинства, поняття та змісту принципу диспозитивності у свою чергу дозволить встановити необхідні системні властивості інституту мирової угоди.

Чимало наукових праць із даної тематики була написана ще в радянські часи, тож значно втратила у актуальності. Так, дана тема була висвітлена Гукасяном Р.Е. в монографії “Проблема интереса в советском гражданском процессуальном праве” (1970 р.), Зінченком А.І. у дисертації “Мировые соглашения в гражданском судопроизводстве” (1981 р.). У Російській Федерації ці проблеми висвітлювались Пілєхіною О.В. “Мировое соглашение в практике арбитражного суда и суда общей юрисдикции” (2001 р.), Плєшановим А.Г. “Диспозитивное начало в сфере гражданской юрисдикции: проблемы теории и практики” (2002 р.), Давиденком Д.Л. “Мировое соглашение как средство внесудебного урегулирования частноправовых споров (по праву России и некоторых зарубежных стран” (2004 р.), Рожковою М.А. “Мировая сделка: использование в коммерческом обороте” (2005 р.).

В Україні дана тематика розглядалась у дисертаціях Андрушко А.В. “Принцип диспозитивності цивільного процесуального права” (2002 р.) та Шутенко О.В. “Проблемы диспозитивности в гражданском процессе” (2003 р.). Окремі аспекти теми на рівні наукових статей та монографій розглядались Боннером А.Т., Коміссаровим К.М., Святогором О., Орловою Л.М., Пушкар Є.Г., Тимченком Г.П., Тараненком В.Ф., Штефаном М.Й. та іншими дослідниками. Нині, у процесуальній науці тематика мирової угоди сторін, порядок її укладення і примусового виконання залишаються дискусійними, що спричиняє проблеми на рівні правозастосування, до того ж на науково-теоретичному рівні не існує єдиної думки щодо їх вирішення.

Мирова угода: сутність, риси

Одна група вчених розглядає мирову угоду як договір, зокрема, як новацію, інша - зосереджує увагу на процесуальній природі мирової угоди, третя група відстоює позицію, відповідно до якої при укладенні мирової угоди учасники процесу повинні керуватися як нормами матеріального, так і процесуального права.1 Схоже, мирова угода має дуалістичну правову природу: має матеріально-правові та процесуально-правові аспекти.

Відносини, які виникають з приводу укладання та виконання мирової угоди, регламентуються нормами ЦПК2. Але в кодексі немає визначення мирової угоди, немає її істотних умов, хоча є вимоги до форми тощо.

Однак визначення мирової угоди є в господарському законодавстві: мирова угода – це домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін (далі - прощення боргів).3

Мирова угода може укладатись як в позовному провадженні, так і у виконавчому, але завжди після порушення таких проваджень – і це зрозуміло, адже інакше ці угоди будуть цивільно-правовими.4

Однак, наслідки така угода породжує також і матеріальні, не лише процесуальні наслідки. Затверджується судом з урахуванням норм також і цивільного права.

До мирової угоди застосовують і вимоги чинності правочину, а процесуальний аспект цього такого матеріального елементу – що саме процесуальні дії забезпечують відповідність угоди таким умовам.

Вже на перший поверхневий погляд мирова угода має переваги: економія часу, сил, спрощення роботи суду. Мирова угода – типу суд пропонує сторнам: домовляйтесь! Не втручається, з одного боку – правильно, з іншого – пасивненько. Однак, нижче ми перевіримо правильність першого враження.

Мирова угода є двосторонньою, за змістом – шлях взаємних компромісів. Мета – врегулювання спору на основі взаємних поступок.

Властивості: затверджується на різних стадіях; на час складання угоди – провадження відкладається або оголошується перерва; умови не можуть суперечити інтересам інших осіб-учасників справи; у процесі обговорення – обов’язкове створення можливостей ознайомлення з текстом; спеціальні повноваження представника на підписання мирової.5

Однак, є думка6, що взаємні поступки не є обов’язковою властивістю мирової угоди, тому їх не можна визнати критерієм розмежування мирової угоди зі схожими за правовим характером процесуальними діями, такими як відмова від позову та визнання позову. Необхідним та достатнім критерієм є характер волевиявлення сторін: при укладенні мирової угоди – це двостороннє волевиявлення. Виділення як обов’язкової ознаки мирової угоди “взаємність поступок” зменшує її значення для врегулювання спорів та може обмежити у певних випадках можливість примирення.



В основу мирової угоди може бути покладено прощення боргу, визнання вимог, відступне, залік вимог, новацію, розстрочку чи відстрочку виконання спірного зобов’язання.

Втім, змістом мирової угоди сторін у цивільному судочинстві можуть бути також і права процесуального характеру (наприклад, коли часткова відмова позивача від позовних вимог кореспондується одночасно з визнанням відповідачем частини позовних вимог).7 Разом із тим, відмова позивача від вимог чи визнання вимог відповідачем як умова мирової угоди не завжди є прощенням боргу чи, відповідно, визнанням боргу, оскільки дійсні правовідносини між сторонами не встановлюються, тому ототожнювати ці поняття немає підстав.

Мирова угода за своїми властивостями та правовими наслідками може бути прирівняна до судового рішення.8

Крім того, мирова угода втілюється у певній процесуальній формі: ухвалі про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі.

Вважається, що можливим є укладення мирової угоди, якщо її змістом є правочин, який за звичайних умов потребує обов’язкового нотаріального посвідчення (наприклад, перехід права власності на нерухоме майно), при цьому його наступне нотаріальне посвідчення не потрібне, і, разом із тим, не звільняє сторони від його подальшої державної реєстрації, якщо відповідно до закону вона передбачена.9

Умови мирової угоди у разі їх невиконання однією чи обома сторонами можуть бути виконані у примусовому порядку, що обумовлює необхідність передбачити на рівні законодавства, що ухвала суду про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі є виконавчим документом. Це нормативне положення слугуватиме уніфікації українського законодавства з законодавством країн ЄС та близького зарубіжжя.10

Актуальним залишається допустимість укладення мирової угоди при заочному розгляді справи. Мабуть, якщо відповідачем до суду надано письмову заяву, в якій викладені умови мирової угоди, це все ж таки можливо.



Мирова угода може бути позбавлена юридичної сили лише шляхом скасування ухвали суду, якою вона визнана, за підстав порушення як норм матеріального, так і процесуального права: розгляд питання у незаконному складі суду; ухвала постановлена чи підписана не тим суддею, який розглядав справу; суд визнав мирову угоду щодо прав та обов’язків будь-яких інших осіб, окрім сторін; представник сторони не мав повноважень на вчинення відповідної процесуальної дії; судом при визнанні мирової угоди застосовано закон, який не підлягав застосуванню; судом була визнана мирова угода, що має ознаки нікчемного правочину. Наявність ознак заперечного правочину в умовах мирової угоди не є обов’язковою підставою для скасування відповідної ухвали.11

Мирову угоду можна визначити як цивільний процесуальний акт, яким припиняється цивільно-правовий спір на основі взаємоузгодженої волі сторін шляхом визнання судом.

Мирова угода: міжнародна практика

Врегулювання, а також вирішення спору між сторонами на основі договору між цими сторонами, і є одним з можливих результатів, коли сторони спору судяться один з одним в порядку цивільного судочинства. Позивач(і) і відповідач (і), зазначені у позові, можуть закінчити суперечку між собою без подальшої участі суду.

Мирова угода засновано на домовленості, що сторони відмовляються від власного права подати до суду (якщо позов ще не заявлено), або відмовляються продовжувати з підтримкою позовних вимог (якщо позивач подав до суду), в обмін на письмові впевненості у врегулюванні.

Насправді, у дуже багатьох випадках (що набагато поширеніше за Україну) спори вирішуються мировою угодою причому зазвичай без відкриття провадження. Обидві сторони (незалежно від розміру грошових вимог), часто мають сильний стимул для компромісу, щоб уникнути витрат (таких, як судові витрати, знайти свідків-експертів і т.д.), часу, і не зазнати стресів, пов'язаних з судовим розглядом, особливо там, де є суд присяжних. Як правило, одна або інша сторона зробить пропозицію врегулювання на початку судового розгляду. Сторони можуть проводити (і дійсно, суд може зажадати цього), таке укладання конференційно.

У спірних випадках може бути записано у мировій угоді, що обидві сторони зобов’язуються зберігат його зміст і будь-яку іншу інформацію, що стосуються справи, конфіденційною.

Сполучені Штати

Як і в Україні, мирова угода підлягає поданню до суду з її пожальшим там затвердженням. Це робиться для того, що суд, до якого початково звернувся позивач, міг застосувати примус у випадку недотримання такої угоди; крім того, він слідкує за правомірністю її положень. Суд також може потім модифікувати її, якщо необхідно для досягнення справедливості у справі, причому сторона, яка порушила мирову угоду, може бути звинувачена ще й у неповазі до суду, а не лише отримати цивільний позов про порушення такої угоди.

Англія і Уельс

В Англії та Уельсі, якщо справа вже в суді, за винятком випадку, коли позов повинно бути відхилено відразу, якщо позивач зобов'язується сплатити витрати відповідача, справа, як правило, вирішується сторонами укладенням мирової угоди, підписаної законними представниками обох сторін і затверджена суддею.

Ізраїль


В Ізраїлі, який відноситься до квазі-загального правової системи, до суду звертаються, зазвичай, з двох причин: (а) тільки шляхом подачі врегулювання суд може тяжущіхся контроль чи суд буде замовити одну або більше сторін оплатити витрати, і (б) мирова угода має юридичну силу судового рішення.

Франція


Стаття 2052 Французького Цивільного кодексу містить норму про те, що мирові угоди мають для сторін силу судового рішення останньої інстанції.12

Загальне враження одне: мирові угоди є набагато якіснішим і надійнішим, а отже й поширенішим способом позасудового врегулювання спору.

Мирова угода: перша інстанція

Спершу, щодо суб’єктного складу. Вочевидь, “основні” суб’єкти такої угоди – це сторони по справі.



При обов'язковій процесуальній співучасті з боку відповідача укладення мирової угоди можливе лише за участю всіх співвідповідачів; при факультативній співучасті питання про права та обов'язки однієї зі сторін може бути вирішено незалежно від вирішення питання про права та обов'язки другого учасника.

Органи та інші особи, які звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.13

Сторони ж можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.14

Учасниками мирової угоди можуть бути й треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, лише якщо вони беруть участь у мировій угоді, що укладається сторонами. Визнання судом мирової угоди між третьою особою та однією зі сторін буде суперечити нормам цивільного процесуального права чи порушувати права та інтереси сторони, яка не бере участь в укладенні мирової угоди.

Вочевидь, спершу слід розглянути етап попереднього судового засідання.15

Засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи. Для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду. Ухвалення у попередньому судовому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 174 і 175 ЦПК України.

Розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання, після чого з'ясовується, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду.16

Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.17

Якщо сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом, ухвалою закривається провадження по справі.18

Цікаво також те, що закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Виходить, що такої ухвали може і не бути, хоча мирова угода буде? Чому ця процедура про ухвалення не обов’язкова? Це може викликати проблеми при примусовому виконанні мирової угоди. Справа в тому, що мирова угода не є виконавчим документом. А тому виконанню належить ухвала суду про схвалення мирової угоди, а тому в ухвалі суду з цього приводу слід буквально скопіювати умови мирової угоди!19

Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.



Мирова угода вважається укладеною за умови досягнення згоди між сторонами та постановлення судом ухвали про визнання мирової угоди. Таким чином, для виникнення, зміни чи припинення на підставі мирової угоди правовідносин необхідний юридичний склад: двосторонній правочин та визнання його законності судом шляхом винесення відповідної ухвали.20

Законом прямо не заборонено часткове врегулювання спору, тому у випадку об’єднання по справі декількох вимог одного позивача до одного відповідача, суд може окремо розглянути питання щодо частини вимог, про які сторони досягли згоди на укладення мирової угоди, та закрити провадження.21 Іншу частину вимог суд розглядає в загальному порядку.

У статті 175 ЦПК України закріплено, що умови мирової угоди не повинні суперечити закону чи порушувати права, свободи чи інтереси інших осіб. Разом з цим, можна виділити критерії оцінки відповідності мирової угоди закону, якими повинен керуватися суд із метою її визнання. Під час визнання мирової угоди суд встановлює дотримання сторонами вимог, що пред’являються до дійсності правочинів (перевірити добровільність волевиявлення сторін, єдність волі та волевиявлення, цивільну процесуальну дієздатність її учасників), зміст мирової угоди не може суперечити нормам матеріального права, у галузі якого склались правовідносини, що є предметом судового розгляду. Якщо мирова угода має ознаки заперечного правочину, які встановлені на етапі її визнання, суд може її визнати, якщо її умови не порушують права інших осіб чи не суперечать закону.

Спірним є питання про допустимість укладення та визнання мирової угоди, змістом якої є правочин, який відповідно до законодавства потребує обов’язкового нотаріального посвідчення (наприклад, перехід права власності на нерухоме майно). Видається, що наступне нотаріальне посвідчення правочину, який є змістом мирової угоди, не потрібне, і, разом із тим, не звільняє сторони від його подальшої державної реєстрації, якщо відповідно до закону вона передбачена.22 Умовою відповідності мирової угоди закону є також дотримання норм процесуального права.

При заочному розгляді справи мирова угода може бути укладена, якщо відповідачем до суду надіслана заява з викладенням умов мирової угоди. Відмова відповідача від участі в судовому засіданні не може обмежити здійснення ним своїх процесуальних прав, передбачених законодавством.

Цивільне процесуальне законодавство встановлює спеціальну процесуальну форму мирової угоди, якою є ухвала. Видається процесуально недоцільним при укладенні мирової угоди постановлення двох ухвал: про визнання мирової угоди та про закриття провадження у справі, натомість, допустимо та необхідно поєднанувати ці ухвали в одному процесуальному документі: ухвалі про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі.23

Важливим питанням є визначення моменту набрання чинності мировою угодою. Цей термін збігається з закінченням строку, що передбачений на оскарження ухвали, якою мирова угода визнана. Ухвала про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі з набранням законної сили набуває властивостей судового рішення та повинна мати силу виконавчого документу. Така ухвала має виконуватись згідно з Законом України “Про виконавче провадження”.

Правила щодо укладення мирової угоди повинні діяти й під час розгляду судом цивільного позову в кримінальному судочинстві.

Мирова угода: в апеляційному провадженні
Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визнання мирової угоди за клопотанням сторін.24

В апеляційному суді позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.25



На підставі аналізу судової практики та цивільного процесуального законодавства можна узагальнити такі підстави для скасування ухвали про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі:

застосовано закон, який не поширюється на правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню, зокрема, недотримання правил щодо дійсності правочинів згідно з цивільним законодавством України;

порушення імперативних приписів тієї галузі права, на підставі норм якої склались правовідносини, що є предметом судового розгляду;

питання розглянуто у незаконному складі суду;

ухвала постановлена чи підписана не тим суддею, який розглядав справу;

суд визнав мирову угоду про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі;

представник сторони не мав повноважень на вчинення відповідної процесуальної дії;

мирова угода не стосується предмету позову.

При укладенні сторонами мирової угоди під час перегляду судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд з метою додаткової перевірки обставин, що мають значення для визнання мирової угоди, може витребувати матеріали, а також оголосити перерву для надання сторонам часу для примирення.

Цікавою є позиція, висловлена російським дослідником Степановою О. про те, що у разі неявки сторін до апеляційного суду мирова угода має бути викладена у письмовій формі з підписами обох сторін.26 Крім того, підписи фізичної особи можуть бути засвідчені нотаріусом, оскільки у випадку відсутності сторін на засіданні суд не має можливості перевірити наявність вільного волевиявлення при укладенні мирової угоди.
Мирова угода: в касаційному повадженні

Незалежно від того, за касаційною скаргою кого з осіб, які беруть участь у справі, було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил стосовно мирової угоди, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій.27

Тобто, і на стадії касаційного провадження сторони мають можливість укласти мирову угоду у такому ж самісінькому порядку, як і на інших стадіях, і це абсолютно правильно.

Мирова угода: виконання
За результатами розгляду мирової угоди або відмови від примусового виконання суд постановляє ухвалу.28

У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача. Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.29

До скасування Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року пункту 5 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, згідно з яким мирову угоду було виконавчим документом, ухилення боржника від дотримання його умов не викликало серйозних проблем. Кредитору достатньо було пред'явити мирову угоду в органи державної виконавчої служби для його примусового виконання.

Але після вступу в силу Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» ситуація змінилася кардинальним чином. Причому не на користь кредиторів. І ось чому.30

По-перше, укладення мирової угоди тягне за собою автоматичне припинення провадження у справі, що, як уже говорилося, виключає повторне звернення до суду по спору між тими ж особами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

По-друге, у зв'язку з припиненням провадження у справі наказ господарського суду у разі ухилення однієї із сторін від виконання мирової угоди не видається.31

Намагаючись з найменшими тимчасовими і фінансовими втратами вийти з ситуації, що склалася і озброївшись Законом України “Про виконавче провадження”32, кредитори замість мирових угод стали пред'являти в органи державної виконавчої служби визначення про їх затвердження.

Тим не менш виконавці навідріз відмовлялися приймати ці визначення в якості виконавчих документів. Свою відмову вони обгрунтовували тим, що ухвали і постанови господарських судів не завжди є виконавчими документами, а тільки в тих випадках, коли це прямо передбачено законом.33 А чинне законодавство, на їхню думку, не містить умов, що передбачають можливість використання саме визначення господарського суду про затвердження мирової угоди як виконавчого документа.

Однак, судова практика показала, що державні виконавці помилялися. Так, протягом 2005-2007 років дедалі частіше стали з'являтися судові прецеденти, в яких ухвали про затвердження мирової угоди визнавалися виконавчими документами, що підлягають виконанню. Наведена позиція знайшла відображення у постановах Верховного Суду України34 і постановах Вищого господарського суду України35 і в багатьох інших судових актах касаційних інстанцій.

Аналогічної позиції дотримується ВГСУ і щодо ухвал про затвердження мирових угод, укладених у процесі виконання судового рішення.36

Суть даної позиції полягає в тому, що, виходячи із системного аналізу норм Господарського процесуального кодексу України37, Закону України “Про виконавче провадження”, ухвалу про затвердження мирової угоди є виконавчим документом, але лише за умови присутності у змісті резолютивної частини даного визначення не тільки вказівки про затвердження мирової угоди, а й інших передбачених законодавством38 ознак і відомостей, зокрема умов про розмір і строки виконання зобов'язань сторін.

Переваги мирової угоди мають сенс лише за умови, що боржник не працює за принципом “поповнення оборотних коштів за рахунок кредитора”.39 Такий боржник завжди першим пропонує укласти мирову угоду і завжди визнає заборгованість, часом навіть погоджуючись на сплату штрафних санкцій, інфляційних збитків та річних, але за умови відстрочки або розстрочки платежу.

Мета відстрочки або розстрочки в погашенні боргу - отримання доходу від неодноразового використання сум заборгованості у товарно-грошовому обороті. При цьому, йдучи на мирову угоду, зазначені боржники і не думають суворо дотримуватися його умов, а то й зовсім не збираються його виконувати. По суті, мирова угода для них є всього лише тактичним ходом у грі на час.

Виключити можливість зустрічі з недобросовісними боржниками не можна, але можна пом'якшити наслідки і навіть покарати за це.


Мирова угода: витяг
…визнати мирову угоду сторін, відповідно до якої сторони дійшли згоди про наступне:  

1. Відповідач ОСОБА_2 в рахунок сплати Ѕ частини майна, що є об”єктом права спільної сумісної власності подружжя – гаражного боксу АДРЕСА_1 сплачує ОСОБА_1 2000 доларів США, що є еквівалентом за курсом Національного банку України 15800 (п”ятнадцять тисяч вісімсот) грн.  

2.  Позивач ОСОБА_1 заявляє, що з моменту підписання цієї Мирової угоди та у випадку належного її виконання не матиме жодних претензій до відповідача ОСОБА_2 з приводу вимог про  поділ майна набутого за час шлюбу та розміру сплаченої їй компенсації.  

3.Позивач ОСОБА_1 гарантує, що після підписання цієї Мирової угоди вона у межах прав, наданих як позивачу, вживатиме заходів, спрямованих на закриття провадження у справі за позовом про поділ майна набутого за час шлюбу.  

4.Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 гарантує, що після підписання цієї Мирової угоди він у межах прав, наданих як позивачу за зустрічним позовом, вживатиме заходів, спрямованих на закриття провадження у справі за позовом про поділ спільного боргу подружжя.  

5.В разі невиконання в строк до 15 жовтня 2010р. мирової угоди відповідачем за основним позовом ОСОБА_2, мирова угода буде підлягати примусовому виконанню відділом державної виконавчої служби Оболонського району м.Києва на підстави виконачого листа та заяви стягувача.  

6.Позивач і відповідач заявляють, що ні в процесі укладення цієї Мирової угоди, ні в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права будь-яких третіх осіб, у тому числі й держави.

ВИСНОВКИ
Диспозитивні засади цивільного судочинства обумовлені диспозитивним методом правового регулювання. Саме диспозитивні засади повинні бути одним із основних факторів подальшого розвитку законодавства у галузі цивільної юрисдикції, зокрема, більш широкого застосування інституту мирової угоди.

Функціональна роль диспозитивних засад у галузі цивільного судочинства виявляється у забезпеченні широкої можливості для осіб, які беруть участь у справі, як для здійснення актів саморегуляції діяльності у галузі цивільної юрисдикції, одним із яких є мирова угода сторін, так і для забезпечення оптимального балансу між приватноправовими та публічно-правовими засадами у цивільному судочинстві.

Розвиток та впровадження в України альтернативних засобів вирішення спорів, зокрема, примирних процедур, результатом яких є врегулювання правового спору, має відображати загальну тенденцію розвитку всіх процесуальних галузей права в Україні: досягнення юридичного компромісу з метою оптимального врахування інтересів всіх суб’єктів.

Правове значення мирової угоди полягає, насамперед, у припиненні правового спору на умовах, що визначені та погоджені сторонами. Мирова угода за нормами цивільного процесуального права багатьох закордонних країн є одним із найважливіших завдань, поставлених перед органами правосуддя, одним з найбільш привабливих для сторін цивільного процесу інструментів врегулювання спору, особливо в умовах не завжди ефективного захисту прав судами і виконавчою тяганини, є мирова угода.

Укладення мирової угоди приносить суттєві позитивні дивіденди як для суду, так і для сторін спору.



Так, суд набуває ряд явних переваг у порівнянні з розглядом справи в судовому засіданні:

- Укладення мирової угоди позбавляє суди від завантаженості;

- Мирова угода повністю ліквідує судовий спір між сторонами і тягне припинення провадження у справі.

Сторонам судового процесу укладення мирової угоди також обіцяє певні переваги. Як для позивача, так і для відповідача мирову угоду дозволяє:

- Заощадити час, усуваючи можливість виникнення довгих судових позовів;

- Зменшити судові витрати;

- Зберегти партнерські відносини в бізнесі, оскільки умови врегулювання спору в мировій угоді встановлюють самі сторони, виходячи зі своїх інтересів і можливостей.



З метою оптимізації національної цивільної процесуальної форми є необхідність закріпити за судом обов’язок сприяти сторонам у врегулюванні спору. При вирішенні цивільних справ мирова угода має переваги перед рішенням суду: у більшому виховному впливі на сторони. Мирова угода у певній мірі знімає тягар відповідальності за вирішення спору з органів правосуддя та перекладає його на сторони, чим досягається підвищення правосвідомості та сумлінності сторін, що впливає на добровільність виконання мирової угоди поряд з рішеннями суду. Укладення мирової угоди сприяє економії часу та матеріальних витрат суду, що також є важливою обставиною.

Відсутність у цивільному процесуальному законодавстві України чіткої процедури примусового виконання мирової угоди у випадку її невиконання сторонами нівелює саму суть та призначення мирової угоди як результату досягнення юридичного компромісу та позбавляє сторін доступних процесуальних гарантій дотримання їх прав.

Пропозиції змін до законодавства:40

- внести доповнення до статті 130 ЦПК України, де закріпити наступне: “Якщо сторони бажають врегулювати спір шляхом укладення мирової угоди, суд оголошує перерву у попередньому судовому засіданні на строк, визначений сторонами, чи призначає його за своєю ініціативою з метою визначення умов мирової угоди”;

- викласти у наступній редакції частину 4 статті 175 ЦПК України: “Суд визнає мирову угоду та закриває провадження у справі, про що постановляється ухвала, якою суд одночасно закриває провадження у справі”;

- викласти у наступній редакції частину 5 статті 175 ЦПК України: “Суд, отримавши від сторін заяву (заяви), що містять умови мирової угоди, відмовляє у її визнанні, якщо ці умови суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, про що постановляє ухвалу та продовжує судовий розгляд”;

- доповнити статтю 175 ЦПК України частиною 7 такого змісту: “Ухвала про визнання мирової угоди сторін має силу виконавчого документа та підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень”;

- доповнити частину 1 статті 372 ЦПК України та встановити десятиденний термін, протягом якого суд повинен вирішити питання про визнання мирової угоди;

- закріпити у статті 372 ЦПК України положення, що питання про затвердження мирової угоди, укладеної на стадії виконавчого провадження, віднесено до компетенції того суду першої інстанції, який розглядав справу по суті та постановив ухвалу про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі;

- викласти у новій редакції пункт 2 статті 37 Закону України “Про виконавче провадження”: “визнання судом мирової угоди між стягувачем та боржником”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Нормативно-правові акти:


  1. Конституція України, Закон України від 28.06.1996р. №254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України від 23.07.1996р. – 1996. – №30. – С.141.

  2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004р. №1618-ІV // Відомості Верховної Ради, 2004, №40-41, ст.492.

  3. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991р. №1798-ХІІ // Відомості Верховної Ради, 1991, №42, ст.92.

  4. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 07.07.2010р. №2453-VІ // Офіційний вісник України від 30.07.2010р. – 2010. - №55, ст. 46

  5. Про виконавче провадження: Закон України від 21.04.1999 № 606-XIV // Відомості Верховної Ради України, 1999, N 24, ст.207.

  6. Про забезпечення вимог кредиторів: Закон України від 18.11.2003 №1255-IV // Відомості Верховної Ради України, 2003, N 34, ст.77.

  7. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14.05.1992 N 2343-XII // Відомості Верховної Ради України, 1992, N 31, ст.440

Акти органів судової влади:





  1. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України // Роз'яснення від 18.09.1997 № 02-5/289. – Вищий арбітражний суд України.

  2. Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України // Роз’яснення від 28.03.2002 №04-5/365. – Вищий господарський суд України.

  3. “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” // Роз'яснення від 28.03.2002 №04-5/365. – Вищий господарський суд України.



Спеціальна література:



  1. Беляневич О.А. Процесуальні аспекти укладення мирової угоди в господарському суді // Вісник господарського судочинства. – 2007. – №2. – ст. 133-139

  2. Бортнік Оксана Григорівна. Мирова угода у цивільному судочинстві: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 // Харківський національний ун-т внутрішніх справ. — Х., 2007.

  3. Верба О.Б. Особливості визнання судом мирової угоди на стадії виконавчого провадження // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2008. – №3. – ст. 27-29.

  4. Давиденко Д.Л. Некоторые теоретические аспекты мирового соглашения // Юрист. – 2003. - №3. – ст. 20-26.

  5. Квасниця С. Мирова угода в цивільному процесі: історія і сучасність // Юриспруденція: теорія і практика. – 2006. – №1. – ст. 10-15.

  6. Степанова О. Судебная мировая сделка // Социалистическая законность. 1959. N 10. С. 30

  7. Тимченко Г. Мирова угода в науці цивільно-процесуального права // Право України. – 2004. – №8. – ст.104-107.

  8. Треушников М.К. Гражданский процесс: Учебник. - М.: Городець-издат, 2001. - 672с.

  9. Фединяк Л. Мирова угода як спосіб врегулювання цивільно-правових спорів: окремі питання // Право України. – 2004. - №4. – ст.53-56

  10. Фурса С. Я., Фурса Є. І., Щербак С. В. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 т- К.: Видавець Фурса С. Я.: КНТ, 2006-Т. І.-С. 157

  11. Штефан М. Й. Цивільний процес. Підруч. для юрид. спеціальностей вищих закладів освіти: - К.: Ін Юре. - 1997. - 608 с.


Інше:
21) "Світові угоди" // газета "Юридична практика – № 38 (508). – 18.09.2007.


1 Бортнік Оксана Григорівна. Мирова угода у цивільному судочинстві: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Харківський національний ун-т внутрішніх справ. — Х., 2007.

2 Цивільний процесуальний кодекс України (Відомості Верховної Ради України, 2004, N 40-41, 42, ст.492), ст.ст. 31, 46, 130, 174, 175 та ін.

3 Закон України від 14.05.1992 N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 31, ст.440), ст. 1

4 Фурса С. Я., Фурса Є. І., Щербак С. В. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 т- К.: Видавець Фурса С. Я.: КНТ, 2006-Т. І.-С., ст. 157

5 Ibid.

6 Supra note. 1, п. 5

7 Штефан М. Й. Цивільний процес. Підруч. для юрид. спеціальностей вищих закладів освіти: - К.: Ін Юре. - 1997., ст. 240

8 Ibid., ст. 241

9 supra note 1, п. 7

10 Верба О.Б. Особливості визнання судом мирової угоди на стадії виконавчого провадження // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2008. – №3. – ст. 28

11 supra note 4, ст. 245

12 http://www.en.wikipedia.org/settlement(litigation)

13 supra note 2, ст. 45

14 Ibid., ст. 31

15 Ibid., ст. 118

16 Ibid., ст. 175

17 Ibid.

18 Ibid., ст. 205

19 Фединяк Л. Мирова угода як спосіб врегулювання цивільно-правових спорів: окремі питання // Право України. – 2004. - №4. – ст.53-56

20 supra note 1, п. 9

21 Давиденко Д.Л. Некоторые теоретические аспекты мирового соглашения // Юрист. – 2003. - №3. - с. 22

22 Тимченко Г. Мирова угода в науці цивільно-процесуального права // Право України. – 2004. - №8. – ст.104-107

23 supra note 1, п. 13

24 supra note 2, п. 8 ч. 1 ст. 293

25 Ibid., ст. 306

26 Степанова О. Судебная мировая сделка // Социалистическая законность. 1959. N 10. c. 30

27 supra note 2, ст. 334

28 supra note 2, ст. 88

29 Ibid., ст. 89

30 "Світові угоди", газета "Юридична практика № 38 (508), 18/09/2007 р.

31 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18 вересня 1997 року, абз. 4 п. 3.9.6

32 Закон України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 № 606-XIV, п. 2 ст. 3

33 ibid., п.2 ст.3

34 Рішення ВСУ від 10 травня 2005 року по справі № 6 / 587, від 16 травня 2006 року у справі № 30/404.

35 Рішення ВГСУ від 15 листопада 2006 року по справі № 44/123, від 21 листопада 2006 року по справі № 17/264, від 4 липня 2007 року у справі № 15011/5-16

36 Роз'яснення ВГСУ «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» № 04-5/365 від 28 березня 2002, п. 11

37 Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991р. №1798-ХІІ, ст. 115

38 Ibid., ст. 86

39 Беляневич О.А. Процесуальні аспекти укладення мирової угоди в господарському суді // Вісник господарського судочинства. – 2007. – №2. – ст. 133-139

40 supra note 1, п. 22


Скачати 302.55 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка