Реферат з дисципліни " Фінансовий ринок "



Скачати 228.71 Kb.
Дата конвертації16.07.2017
Розмір228.71 Kb.
ТипРеферат





Реферат

з дисципліни Фінансовий ринок

Зміст

  1. Місце фінансового ринку в фінансово – економічній системі…………3

  1. Економічні нормативи діяльності комерційного банку………………...6

  1. Кредитні спілки. Процедура їх створення………………………………..8

19. Пенсійна реформа в Україні……………………………………………....11

26. Позабіржові торгівельно–інформаційні системи, їх діяльність…..….17

44. Задача. Прибуток АТ „Мрія” після сплати податків становить 50 тис. грн. Підприємством були випущені такі цінні папери: 2000 простих акцій, 100 привілейованих акцій(номінальна вартість яких 120 грн.), 1000 облігацій з номінальною вартістю 150 грн. Фіксований дивіденд по привілейованим акціям – 20%, а купонна ставка – 18% річних. Які цінні папери вигідніше було б купити з точки зору дивідендної політики?


    1. Місце фінансового ринку в фінансово-економічній системі.


Для нормального розвитку економіки необхідна мобілізація тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб, їхній розподіл і перерозподіл на комерційній основі між різними сек­торами економіки. Ці процеси повинні здійснюватись на фінан­сових ринках.

Фінансовий ринок - це ринок, на якому визнача­ються попит і пропозиція на різноманітні фінансові інструменти.

На фінансовому ринку відбувається рух коштів (капіталу). Гроші не тільки головна мета підприємництва, а й найваж­ливіший засіб для досягнення цієї мети. При цьому необхідно вирішити питання про джерела капіталу та шляхи його вкладання. Тому всі суб'єкти господарювання стикаються насам­перед із фінансовим ринком, де шукають необхідні кошти або здійснюють інвестування тимчасово вільних коштів і отриму­ють від цього додатковий прибуток. Таким чином, на фінан­совому ринку виникає кругообіг капіталу, причому в одних суб'єктів господарювання утворюються заощадження, а інші відчувають необхідність у фінансових ресурсах для розширення своєї діяльності.

Крім того, фінансовий ринок стимулює зростання обсягів виробництва, накопичення фінансових ресурсів та сприяє ви­никненню й розвитку позитивних соціальних змін у суспільстві. Реалізація цих функцій здійснюється в тому числі й через ри­нок цінних паперів, який значно розширює та полегшує шлях усім суб'єктам економіки до отримання необхідних їм коштів.

Фінансовий ринок існує як сукупність взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих ринків:

кредитний ринок - це механізм, за допомогою яко­го встановлюються взаємовідносини між підприємства­ми і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах;

валютний ринок - це механізм, за допомогою яко­го встановлюються правові й економічні взаємовідно­сини між продавцями і покупцями валют.

Ринок цінних паперів об'єднує частину кредитного ринку: ринок інструментів позики або боргових зобов'язань і ринок інструментів власності, тобто цей ринок охоплює операції з випуску й обігу інструментів позики, інструментів власності, а також їхніх гібридів.

За іншого підходу в структурі фінансового ринку виділяють:



    • ринок готівкових коштів;

    • короткострокових платіжних коштів, які виконують функції, подібні до готівкових грошей (чеки, векселі);

    • ринок валюти;

    • ринок цінних паперів;

    • ринок позикового капіталу, тобто ринок коротко-, середньо- та довгострокових банківських кредитів.

З точки зору термінів дії фінансових інструментів фінансо­вий ринок розглядають як сукупність грошового ринку і ринку капіталів.

Грошовий ринок — це ринок готівкових грошей, ко­роткострокових кредитних операцій, валюти. На гро­шовому ринку обертаються надійні короткострокові інструменти. їхній рух зумовлений різницею у рівнях прибутку та ризику.

Ринок капіталів – це:

- частина фінансового ринку, де формуються попит і пропозиція на середньо- та довгостроковий позико­вий капітал;

- специфічна сфера відносин, об'єктом яких є на­даний у позику грошовий капітал та формується по­пит і пропозиція на нього;

- сегмент ринку позикових капіталів, на якому здійснюються операції щодо середньо- та довгостроко­вого фінансування й операції з цінними паперами (акці­ями, облігаціями).



Ринок капіталів поділяється на ринок цінних паперів (се­редньо- та довгострокових) і ринок середньострокових та довго­строкових банківських кредитів.

Ринок капіталів — найважливіше джерело довгострокових ін­вестиційних ресурсів. Якщо грошовий ринок у першу чергу підтримує ліквідність на фінансовому ринку, то ринок капіталів сприяє рентабельному використанню або алокації фінансових коштів. Це означає, що очікувана прибутковість капіталовкла­день повинна, з урахуванням відповідного ризику, як мінімум відповідати відсотку на ринку капіталів.



Таким чином, фінансовий ринок забезпечує платоспромож­ність фінансової системи, максимальне узгодження загально­господарських процесів нагромадження та інвестування як за обсягом, так і структурно.

Фінансові ринки виконують ряд важливих функцій.



1. Забезпечують таку взаємодію покупців та продавців фінан­сових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінан­сові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них.

2. Фінансові ринки запроваджують механізм викупу у інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищу­ють ліквідність цих активів.

Викуп у інвесторів фінансових активів забезпечують фінансові посередники — ділери ринку, які в будь-який момент, коли це по­трібно інвесторам, готові викупити фінансові активи, що їм нале­жать. Чим ефективніше функціонує фінансовий ринок, тим вищу ліквідність він забезпечує фінансовим активам, що перебувають в обігу на ньому, оскільки будь-який інвестор може швидко і прак­тично без втрат у будь-який момент перетворити фінансові активи на готівку.

3. Фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво
зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні
витрати.

Фінансові посередники, здійснюючи великі обсяги операцій по інвестуванню та залученню коштів, зменшують для учасників ринку витрати і відповідні ризики від проведення операцій із фінансовими активами. Як на ринку акцій та облігацій, так і на кредитному рин­ку саме посередники відіграють вирішальну роль у переміщенні ка­піталів. Особливо помітна ця роль при фінансуванні посередниками корпорацій, що мають не найвищий кредитний рейтинг, і кількість яких є значною в усіх країнах світу. Фінансові посередники змен­шують витрати через здійснення економії на масштабі операцій і вдосконалення процедур оцінювання цінних паперів, емітентів та по­зичальників на кредитному ринку.
8. Економічні нормативи діяльності комерційного банку.
Економічні нормативи діяльності банків визначаються відповідно до Інструкції НБУ «Про порядок регулювання діяльності банків на Україні», зареєстрованої Мін'юстом 26.09.2001 р. № 841/6032.

Загальні принципи функціонування платіжних систем України регулюється Законом України « Про платіжні системи та переказ грошів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2346-III і Інструкцією «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», зареєстрованої Мін'юстом 25.04.2001 р. № 1568/5559 ( опубліковані в Українській Інвестиційній газеті від 12.06.2001 р.)

Порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття філій, відділень і представництв визначається Положенням НБУ № 375 від 31.08.2001 р. Регулятивний капітал банку - найважливіший показник діяльності банку, що визначає можливість покриття негативних наслідків ризиків. Регулятивний капітал складається з основного (1го рівня) і додаткового (2го рівня). Основний капітал (зареєстрований Статутний фонд, розкриті резерви: дивіденди, емісійна різниця, резервні фонди, прибуток). Додатковий капітал (резерви під стандартну заборгованість, результати переоцінки, прибуток поточного року, субординований капітал - притягнуті засоби).

Мінімально припустимий регулятивний капітал на 17.01.2003 р. (норматив Н1): - для місцевих кооперативних банків - 1 млн. євро;

- для комерційних і спеціальних місцевих банків - 3 млн. євро;

- для міжрегіональних банків - 5 млн. євро.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив Н2) - не нижче 8 %. Для розрахунку цього показника активи банку поділяються на 5 груп по рівнях ризику:


  • 1 група (готівка, банківські метали, гроші НБУ, боргові ЦП НБУ) - ризик 0 %.

  • 2 група (кредити органів влади, доходи від цих кредитів) - ризик 10%.

  • 3 група (боргові ЦП місцевих органів влади, депозити банку з рейтингом не нижче інвестиційний і інший активи організацій з інвестиційним класом) - ризик 20 %.

  • 4 група - ризик до 50 %.

  • 5 група -100 % прострочені активи.

Норматив адекватності основного капіталу ( норматив Н3) - не нижче 4 %. Для розрахунку цього показника основний капітал зменшується на суму не реформованих резервів, нематеріальних активів за мінусом зносу, капіталовкладень у нематеріальні активи, збитків минулих років і поточних. Крім того, для банку встановлюються нормативи по ліквідності, кредитного ризику, інвестування, ризику валютної позиції, спеціальні нормативи. Валютна позиція - співвідношення вимог і зобов'язань. При рівності вимог і зобов'язань позиція вважається закритою, при нерівності - відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог по купленій валюті перевищує обсяг зобов'язань.
13. Кредитні спілки. Процедура їх створення.
Кредитні спілки є найменшими за обсягом активів та наймолодшими серед депозитних фінансових інститутів. Учасниками кре­дитних спілок виступають фізичні особи, об'єднані за якоюсь озна­кою: спільним місцем роботи, участю в одній професійній спілці чи одній релігійній організації. Головна мета кредитних спілок — фінан­совий та соціальний захист їх членів через залучення особистих за­ощаджень членів спілки для взаємного кредитування.

Організаційні, правові й економічні основи створення і діяльності кредитних союзів, їхніх об'єднань, права й обов'язки членів кредитних союзів визначені Законом України "Про кредитні спілки", прийнятим 20.12.2001 р. № 2908-III (нормативна добірка опублікована в Українській інвестиційній газеті від 12.02.02 р.).

Кредитний союз – неприбуткова організація, створена фізичними особами на корпоративних початках з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні і наданню фінансових послуг за рахунок об'єднання грошових внесків членів кредитного союзу.

Кредитний союз є фінансовою організацією, винятковим видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом.

Процедура створення кредитних союзів

Етап 1.


- Створюється інвестиційна група для підготовки установчих зборів.

- Вибирається принцип створення кредитної спілки (за місцем роботи, за місцем проживання). Найпростіше організовувати кредитну спілку на підприємстві з чисельністю більше 50 чол. Можна створити комбінований союз: ядро складається з працівників даного підприємства, до них приєднуються працівники інших підприємств із невеликою чисельністю – принцип єдиного проживання в місті. Від кожного потенційного члена КС одержують установчу заяву за формою заяви про легалізацію громадської організації .

- Скликаються установчі збори (не менш 50 чоловік) на яких приймається рішення про створення КС, приймається Статут КС і текст заяви про установу КС. До створення державного реєстру небанківських фінансових організацій КС реєструються в порядку, передбаченому для реєстрації громадських організацій з узгодженням Статуту з територіальним керуванням НБУ з питань кредитування і розрахунків. За результатами установчих зборів складається протокол, до якого прикладається реєстр засновників (ФИО, домашня адреса, паспортні дані, підпис кожного учасника). Статут КС визначений по складу ст. 7 Закону.

- Установчі збори вибирають органи керування: наглядацька рада, ревізійна комісія. Наглядацька рада призначає голови і членів правління (знаходиться в трудових відносинах) і членів кредитного комітету.

Етап 2.

Узгодження Статуту КС із територіальним керівництвом НБУ (Постанова НБУ № 133 від 09.04.02 р.), при цьому Статут розробляється відповідно до Закону "Про кредитні спілки". Термін узгодження за регламентом два тижні. Вартість реєстрації близько 270 грн. На Статуті повинна бути підпис "з питань кредитування і розрахунків погоджений".



Етап 3. Державна реєстрація.

- Державна реєстрація здійснюється Державною Комісією з контролю фінансових послуг (Указ Президента від 12.12.02 р.). Для реєстрації подається пакет документів: заява встановленого зразка, протокол установчих зборів і реєстр, Статут КС, копія квитанції на оплату по реєстраційному збору. До узаконювання процедури реєстрації в ГККРФУ реєстрація здійснюється в Мінюсту регіональних керувань (лист Мінюсту № 22-9-5168 від 06.09.02 р.). Термін реєстрації 30 днів, вартість 170 грн.

Статут КС підписується головою наглядацької ради, підпис якого завіряється нотаріально. Реєстрація здійснюється шляхом внесення до державного реєстру фінансових організацій з видачею свідчення.

Кредитний союз розміщає в засобах масової інформації інформацію про державну реєстрацію (обсяг установлюється Держкомісією).

Ліцензуванню в КС підлягає діяльність по залученню внесків (внесків) на депозитні рахунки.

КС стає на облік у ДПА як не прибуткова організація з кодом 0010 ("Порядок визначення структури ознаки неприбуткових організацій № 355 від 03.07.2000 р.) – термін 20 днів.

У десятиденний термін реєструється КС у Пенсійному фонді, у соціальних фондах і центрі зайнятості.

Відкриття рахунка в банку. Ліміт каси КС установлює самостійно, про що повідомляє банкові. Каса КС створюється на загальних підставах (інструкція НБУ № 4 затверджена Постановою № 169 від 19.02.01 р.).

Етап 4. По проходженню 3-х місяців із дня реєстрації кредитна спілка зобов'язана розробити і затвердити положення і процедури по забезпеченню діяльності згідно Статуту КС.

Етап 5. Формування капіталу і фондів.



  • Пайовий капітал – за рахунок обов'язкових і додаткових пайових членських внесків членів.

  • Резервний капітал – за рахунок вступних внесків і частини доходів до моменту досягнення їм не менш 15 % від суми активів.

  • Додатковий капітал – за рахунок цільових внесків, благодійних внесків фізичних і юридичних осіб, безоплатно отриманого майна.

  • Приміщення: кабінети для керівництва, бухгалтера, комп'ютерний зал, операційний зал.

  • Програмне забезпечення: спеціалізовані програми для обліку в кредитних союзах (можна купити НЛКСУ – асоціація КС).

  • Комп'ютерна техніка, сейфи, оргтехніка, меблі.

  • Початкові фінансові ресурси (50 тис. грн. – 50 паїв по 1 тис. грн.).

Основні напрямки діяльності кредитних спілок:

  • Споживчі кредити для членів.

  • Залучення засобів членів союзу на депозитні рахунки.

  • Розміщення вільних засобів на депозитних рахунках банків.

  • Поручительство на договірних умовах кредитів банків.

  • Оплата з доручення членів вартості послуг, товарів, робіт у межах наданого кредиту.

Доходи кредитних спілок:

  • За рахунок % по наданих кредитах.

  • За рахунок доходів від придбання ЦП.

  • За рахунок % по депозитах розміщених вільних засобів у банках.

  • Плата за послуги членам по оплаті і поручительству.


19. Пенсійна реформа в Україні.
Пенсійна реформа в Україні є логічним продовженням та складовою частиною економічних реформ в країні та послідовною реалізацією раніше прийнятих Верховною Радою України рішень. Модель майбутньої пенсійної системи України враховує світовий досвід та відповідає вимогам:

- статті 46 Конституції України;

- положень Концепції соціального забезпечення населення України, яка схвалена Верховною Радою України 21 грудня 1993 року;

- основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

- Указу Президента України “Про Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні”.

Цими документами встановлено основні завдання та цілі пенсійної реформи, а саме:

- підвищити рівень життя пенсіонерів;

- встановити залежність розмірів пенсій від величини заробітку і трудового стажу;

- забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи;

- заохотити громадян до заощадження коштів на старість;

- створити ефективнішу та більш дієву систему адміністративного управління в пенсійному забезпеченні.

Пенсійна реформа головним чином запроваджується шляхом прийняття Законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 9. липня 2003 року (далі – Закон №1058) та «Про недержавне пенсійне страхування» №1057-IV від 9 липня 2003 року (далі – Закон №1057).

Майбутня пенсійна система будується на залежності матеріального забезпечення пенсіонерів від вагомості їх трудової участі у здійсненні соціального внеску до системи пенсійного страхування. Відповідно до згаданих законів, передбачено створення в Україні трирівневої системи пенсійного страхування: перший рівень ‑ реформована солідарна система пенсійного страхування, другий рівень ‑ система накопичування коштів фізичних осіб у загальнообов’язковому Накопичувальному пенсійному фонді (далі ‑ Накопичувальний фонд), третій рівень ‑ добровільне додаткове пенсійне забезпечення через недержавні пенсійні фонди, страхові організації та банківські установи.

Реформа першого рівня (солідарної системи) передбачає:

• Охоплення системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування усіх працюючих громадян (у тому числі і тих, що забезпечують себе роботою самостійно, а також найманих працівників у приватному секторі економіки).

• Запровадження нової формули нарахування пенсій, що передбачає розширення періоду врахування заробітку при визначенні розмірів пенсій (на підставі даних системи персоніфікованого обліку внесків), зарахування до страхового стажу періодів, за які сплачено страхові внески та ставить майбутній розмір пенсії у залежність від величини заробітку, з якого сплачувались пенсійні внески, та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались. Причому, сьогоднішнім пенсіонерам буде надано право на перерахунок призначеної їм пенсії за умовами нового Закону.

• Збереження права виходу на пенсію в 55 і 60 років, з одночасним наданням можливості більш пізнього виходу на пенсію з підвищенням розмірів пенсій від 3 відсотків за один рік відстрочки виходу на пенсію до 85,32 відсотків за десять років більш пізнього виходу на пенсію. Крім того, у разі відстрочки часу виходу на пенсію, збільшиться період, протягом якого особа сплачуватиме внески до Пенсійного фонду, а значить і розмір її пенсії буде вищим. Таке вирішення питання буде особистою справою кожного громадянина і залежатиме виключно від його готовності ”працювати на самого себе”. Отже у законопроекті закладено економічно стимулюючий підхід до більш пізнього виходу на пенсію.

• Економічне стимулювання громадян до виходу на пенсію у більш пізньому віці без законодавчого підвищення діючого пенсійного віку.

• Фінансування з Державного бюджету дефіциту коштів в рамках солідарної системи, у разі його виникнення.

• Поступове запровадження системи управління Пенсійним фондом на основі паритетного представництва сторін соціального партнерства (представників держави, роботодавців та працівників).

Таким чином перший рівень являтиме собою солідарну систему пенсійних виплат, внески до якої сплачуватимуться усіма працюючими громадянами країни та їх роботодавцями. За рахунок цих коштів і виплачуватимуться страхові пенсії. Розмір пенсії залежатиме від розміру заробітної платні, з якої сплачувались пенсійні внески та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались, що досягатиметься шляхом впровадження системи персоніфікованого обліку відомостей про заробіток та сплату пенсійних внесків, на основі даних якої будуть призначатись і виплачуватись пенсії. Ведення та обслуговування такої системи здійснюватиме Пенсійний фонд України.

Створення другого рівня пенсійної системи означатиме запровадження в нашій країні системи загальнообов’язкового накопичувального пенсійного страхування.

Суть такої системи полягатиме у тому, що частина обов’язкових внесків до пенсійної системи (загальний рівень пенсійних відрахувань залишиться незмінним) накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів. Управління пенсійними коштами здійснюватимуть компанії з управління активами (для яких ця діяльність є професійною і буде ліцензуватись), обраними на конкурсній (тендерній основі). При інвестуванні пенсійних активів компанії будуть діяти згідно з вимогами законопроектів щодо напрямків інвестування, ринків на яких можна буде здійснювати інвестиції та вимог щодо диверсифікації (вкладання коштів у різні напрямки) інвестиційних вкладень. Безпосереднє зберігання пенсійних активів буде здійснювати банківська установа – зберігач, яка буде нести відповідальність за цільове використання цих активів. Кошти, що обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян будуть власністю цих громадян, і вони зможуть скористатись ними при досягненні пенсійного віку (або, у випадках передбачених законом, раніше цього терміну, наприклад у випадку інвалідності). Виплати з Накопичувального фонду будуть здійснюватись додатково до виплат із солідарної системи.

Введення другого рівня пенсійного страхування дозволить:

- збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу (сукупний середній розмір пенсійних виплат із солідарної та обов’язкової накопичувальної системи очікується на рівні 55-60 відсотків середньої заробітної плати в Україні, в той час як на початок цього року таке співвідношення складало 37 відсотків);

- посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, а отже посилити зацікавленість громадян у сплаті пенсійних внесків;

- зменшити “податковий тиск” на фонд оплати праці роботодавців за рахунок перерахування частини обов’язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду, що здійснюватиметься із заробітку працівника;

- успадковувати кошти, обліковані на персональному пенсійному накопичувальному рахунку, родичам застрахованої особи;

- створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки;

- розподілити ризики виплати низьких розмірів пенсій між першим та другим рівнем пенсійної системи, і таким чином застрахувати майбутніх пенсіонерів від негативних демографічних тенденцій та коливань у економічному розвитку держави;

- підвищити ефективність управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функції управління пенсійними активами.

Законопроектами, також передбачається, що, починаючи з 2018 року, громадянам буде надано право, у разі їх бажання, перевести їх обов’язкові пенсійні заощадження з Накопичувального фонду до обраного ними недержавного пенсійного фонду (тобто на третій рівень). Це дозволить застрахованим особам самостійно вирішувати, яка інвестиційна політика є найбільш прийнятною для інвестування їх пенсійних заощаджень, а отже – в більшій мірі впливати на розмір своєї майбутньої пенсії.

Третій рівень пенсійного забезпечення передбачено створювати у вигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення за пенсійними схемами з визначеними внесками. Основу такої системи будуть становити недержавні пенсійні фонди, які за типами поділятимуться на відкриті, корпоративні та професійні.

Іншою формою заощаджень у межах третього рівня буде укладання договорів про додаткове пенсійне забезпечення із страховими організаціями або шляхом відкриття пенсійних депозитних рахунків у банківських установах за ініціативою окремої особи.

В рамках цієї системи працівники матимуть можливість, у разі бажання додатково до заощаджень у загальнообов’язковій системі (Накопичувальному фонді), перераховувати внески до обраного ними недержавного пенсійного фонду. Система недержавних пенсійних фондів дозволить залучати і кошти роботодавців до формування пенсійних заощаджень їх працівників, і таким чином ще більше сприяти підвищенню рівня життя громадян на заслуженому відпочинку. Внески до недержавних пенсійних фондів як з боку працівників, так і їх роботодавців, а також отриманий на них інвестиційний дохід будуть користуватись податковими пільгами. Розмір пенсії в такій системі залежатиме від розміру страхових внесків та терміну, протягом якого ці внески накопичувались і розміру отриманого на них інвестиційного доходу.

Одним з головних позитивних моментів пенсійної реформи є введення органами Пенсійного фонду обліку усіх застрахованих осіб та персоніфікованого обліку надходжень страхових внесків, створення і забезпечення функціонування єдиного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб.



Основні завдання та цілі пенсійної реформи:

- підвищити рівень життя пенсіонерів;

- встановити залежність розмірів пенсій від величини заробітку і трудового стажу;

- забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи;

- заохотити громадян до заощадження коштів на старість;

- створити ефективнішу та більш дієву систему адміністративного управління в пенсійному забезпеченні.



Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов'язані із змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них.

Реформування пенсійної системи - складний, багатогранний і комплексний процес, який має істотно змінити баланс політичних, економічних та соціальних інтересів населення, систему державних фінансів, функціонування ринків праці та капіталу. Відповідний успіх цієї справи значною мірою залежатиме від узгодженості дій у суміжних напрямах ринкового трансформування економіки.
26. Позабіржові торгівельно–інформаційні системи, їх діяльність.
Існує дві основні форми вторинного ринку цінних паперів - біржовий та позабіржовий, який виник як альтернатива біржі. Об'єктивною причиною існування позабіржового ринку є той факт, що багато фірм-емітентів не можуть із-за різних причин потрапити на біржу, так як показники їх діяльності не відповідають вимогам реєстрації на біржі. В сучасних умовах в позабіржовому обігу перебуває переважна частина всіх цінних паперів. Це акції невеликих фірм традиційних галузей, акції великих нових компаній що працюють в новітніх галузях економіки та мають великі потенційні можливості перетворитися в майбутньому у величезні корпорації, цінні папери кредитних інститутів, облігації корпорацій, державні та муніципальні боргові цінні папери, нові випуски акцій та інше. Позабіржовий ринок можна поділити на дві частини: організаційно оформлений (торгівельні системи) та неорганізований („вуличний", дилерський). Значення дилерського ринку не однакове для різних країн. Дилери, як правило, спеціалізуються на різних інструментах: одні торгують акціями, інші облігаціями корпорацій, ще інші - державними цінними паперами, купуючи певну кількість відповідних цінних паперів як запас, котрий потім розпродують, виходячи з ринкової кон'юнктури. Ціни на вуличному ринку встановлюються в ході перего­ворів між продавцем і покупцем, посередником виступає дилер.

Організований позабіржовий ринок в Україні представляють дві торгівельно-інформаційні системи: „Перша фондова торгівельна система" - „Технічний центр ,,ПФТС"(ПФТС) на яку припадає найбільша питома вага укладених на організованому ринку угод - 95,97% та „Південноукраїнська торговельно-інформаційна система - „Південь-Сервер"(ПТІС) - 0,02%.

До торгівлі в ПФТС допускаються цінні папери, випущені згідно з чинним законодавством України, які викликають зацікавленість в учасників торгівлі. Корпоративні цінні папери мають бути випущені емітентом, статутний фонд якого становить не менш як 500 тис. грн.

Торговельні правила ПФТС не передбачають проведення аукціонів. Учасники системи - торговці цінними паперами об'єднані комп'ютерною мережею, на терміналах якої вони знайомляться з попитом-пропозицією на окремі види цінних паперів, вибирають позиції, що задовольняють їх вимоги, і укладають відповідні угоди. Ціни купівлі-продажу цінних паперів нерідко відрізняються від запропонованих на початку цін.

Асоціацією “Позабіржова фондова торговельна система” розроблено, прийнято і вже впроваджується у практику ПФТС-індекс українських цінних паперів. Розраховується на основі простих акцій підприємств, що пройшли лістинг у ПФТС.  Якщо підприємство, яке не входить до індексу, з тих чи інших причин вилучається зі списку ПФТС, воно автоматично вилучається також із переліку підприємств, які входять до лістингу. ПФТС-індекс розраховується за принципом ринкового зважування, в основу якого покладено метод арифметичної середньої.



Список використаної літератури.

1. Белих Л.П. Основы финансового рынка: Учебное пособие. М.: Финансы. ЮНИТИ, 1999.

2. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика: Навч. посібник. - К.: Основи, 1997.

3. Іванов В.М. Фінансовий ринок: конспект лекцій. - К.: МАУП, 1999.

4. Організація міжнародних кредитно-розрахункових відносин: Навч. посібник За ред. Г.Г. Кірейцева. - Житомир: ЖІТІ, 2000.

5. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Підручник. – К.: Знання, - 2006. – 535 с.
Каталог: referates
referates -> Реферат з дисципліни «Облік зовнішньоекономічної діяльності» на тему «Поняття та відображення в обліку курсових різниць відповідно до національних та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку»
referates -> Стратегічний набір підприємства
referates -> «Загальнонаукові методи дослідження»
referates -> Міжнародні стратегічні альянси
referates -> Реферат "Види валютних кредитів та порядок їх отримання"
referates -> Реферат з предмету "Міжнародні стандарти аудиту"
referates -> Фінансові ризики підприємства
referates -> Реферат з предмету " Проблеми євроатлантичної інтеграції України" на тему "
referates -> Реферат з фінансового менеджменту на тему фінансовий леверидж зміст Вступ
referates -> Сутність нормативного прогнозу

Скачати 228.71 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка