Реферат з дисципліни "Культурологія"



Сторінка1/3
Дата конвертації06.06.2017
Розмір0.49 Mb.
#21514
ТипРеферат
  1   2   3



Реферат

з дисципліни “Культурологія” на тему:



Вільям Шекспір

BСТУП

Актуальність дослідження. Шекспір створив безсмертні твори, в яких людство ось вже протягом чотирьох століть знаходить найяскравіше втілення самих себе. Великий майстер розкриття характерів, Шекспір з незвичайною силою показав трагедії життя. Шекспірові випало жити в чудовий час. Він був сучасником великої епохи в історії людства, що дістала назву Відродження. То була тривала смуга суспільного і духовного розвитку Європи, коли відбувалося ламання багатовікового феодального ладу і народження буржуазного. Ріст міст, виникнення грошового капіталу, розвиток товарного виробництва, утворення світового ринку, географічні відкриття — усе це руйнувало віковічні поняття. Був покладений кінець духовному пануванню церкви, з'явилися зачатки нової науки, почав формуватися новий світогляд.

Художня система драматургії Шекспіра виросла на ґрунті традицій народного театру і лише дечим зобов'язана спадщині античного театру. Драма класичної давнини відрізнялася суворою єдністю побудови. У п'єсах античних авторів дія, як правило, відбувалося в одному місці і протягом стислого періоду, біля доби; сюжет містив лише одну подію, що зображувалася без яких-небудь відхилень. У трагедіях дія взагалі починалася вже напередодні розв'язки конфлікту. У п'єсах Шекспіра багато різноманітних персонажів, і в цілому його драми подібні строкатим, багатоколірним картинам з набором цікавих деталей.

Шекспір приніс у драму важливі нові художні принципи, яких до нього взагалі не було в мистецтві. Характери героїв у давній драмі володіли лише якоюсь однією важливою рисою. Шекспір створив героїв і героїнь, наділених рисами духовно багатої живої особистості. Разом з тим він показав характери своїх героїв у розвитку. Ці художні нововведення збагатили не тільки мистецтво, але й розуміння природи людини. Літературна спадщина В. Шекспіра завжди привертала увагу літературознавців та вчених-дослідників. Тут варто згадати виконані в цій галузі роботи О.А. Анкіста “Творчество Шекспира”, “Поэмы, сонеты и стихотворения Шекспира”, “Первые издания Шекспира”, “Театр эпохи Шекспира”, “Шекспир. Ремесло драматурга”, “Трагедия Шекспира «Гамлет»” та ін.

Багато науковців у своїх працях розглядали питання питання творчості Шекспіра, його літературної спадщини та індивідуального стилю. Серед них О.А. Анкіст, І.А. Дубашинський, Г. Козинцев, Г.В. Макалін, Н.П. Михальска, М.Я. Поляков, Л.Є. Пінський, С. А. Венгерова, В.Г. Мальцев та ін.

Але ще досі не всі аспекти проблеми літературних пошуків письменника є достатньо розробленими і дослідженими у сучасній літературознавчій науці, що зумовлюється особливостями, складністю та неоднозначністю поглядів і тверджень щодо даного явища.

Таким чином, теоретична і практична значимість проблеми зумовили актуальність теми дослідження «Драматичні пошуки В. Шекспіра».



Об'єктом нашого дослідження є драматична спадщина великого англійського письменника Вільяма Шекспіра.

Предмет дослідження - передумови формування і розвиток літературних поглядів письменника, драматичні пошуки В. Шекспіра.

Мета дослідження: визначити основний принцип будови шекспірівської драми у творчості письменника, теоретично обґрунтувати вплив його драматичної спадщини на літературний процес останньої чверті XVI - початку XVII ст.

Відповідно до об'єкта, предмета і мети наукової роботи визначені такі завдання:



  • опрацювати літературу з досліджуваного питання;

  • проаналізувати літературний процес в Англії;

  • вивчити закономірності розвитку, основні риси й характерні особливості зарубіжної літератури зрілого й пізнього Відродження;

  • визначити передумови функціонування драми в останній чверті XVI - на початку XVII ст.;

  • характеристика драматичної спадщини В.Шекспіра.

Для досягнення мети, розв'язання визначених завдань дослідження використовували такі методи: теоретичний аналіз історичної, літератури, літературних та історіологічних джерел з досліджуваної проблеми; порівняння; систематизація та узагальнення теоретичних даних тощо.

У нашій дослідницькій роботі ми розглянемо поняття “шекспірівська драма“ та заглибимося у літературний процес епохи Відродження в Англії.



Структура роботи

Логіка дослідження зумовила структуру роботи: вступ, 2 розділи, висновки, список використаних джерел із 27 найменувань. Загальний обсяг 42 сторінки.

У вступі обґрунтовується актуальність обраної для дослідження проблеми, визначається об’єкт і предмет, мета, завдання, методи аналізу, практична цінність одержаних результатів, формулюються основні положення дослідження.

У першому розділіВільям Шекспір − драматург епохи Відродженнярозглядається літературна ситуація кінця XVІ століття, зокрема у Лондоні, перше знайомство Шекспіра з театром і дебют молодого драматурга. Крім того, аналізуються особливості його літературної спадщини різних періодів творчості, дається характеристика п'єсам письменника на сцені й у пресі.

У другому розділіДослідження драматичних пошуків Шекспіра” аналізується п’єса Вільяма Шекспіра «Гамлет, принц датський»; дається характеристика твору, мови і стилю тощо.

У висновках підсумовуються основні результати проведеного дослідження, окреслюються напрямки й перспективи подальшої розробки проблеми.

І. ШЕКСПІР − ДРАМАТУРГ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

Вільям Шекспір (Shakes­peare, William - 23.04.1564, Стратфорд-на-Ейвоні — 23.04.1616, там само) — анг­лійський драматург, поет.

1.1 Перше знайомство письменника з театром

В Англії епохи Відродження було ще звичним влаштовувати під час свят усякого роду ігри. Настання літа зустрічали святом, що відбувалося 1 травня. "Травневі ігри" з танцями й хоровим співом Шекспір неодноразово згадує у своїх п'єсах. Різдвяні свята також супроводжувалися розвагами.

Цілком імовірно, що одинадцятирічний Шекспір разом з багатьма іншими стратфордцями був присутній на чудовому святі, що граф Лейстер влаштував у своєму замку Кенільворт на честь гості королеви Єлизавети. У парку був поставлений спектакль із грандіозною водною пантомімою, під час якої Оріон випливав на спині дельфіна, щоб урятувати діву озера. Одна деталь у комедії "Дванадцята ніч" (І, 2) дозволяє думати, що Шекспір бачив це в кенільвортському замку.

Перше ніж Шекспір прийшов у театр, театр приходив до нього. Як до, так і після виникнення постійних театрів у Лондоні трупи акторів постійно подорожували по країні, даючи вистави в містах і селах. У реєстрах стратфордської міської корпорації записані гастролі багатьох лондонських труп, що відвідали Стратфорд. Шекспіру було п'ять років, коли в його рідне місто прийшла трупа акторів. Його батько був у той час бейліфом, тобто міським головою, і від нього залежало дати дозвіл акторам на виступ перед публікою чи ні.

Коли Шекспіру було дев'ять років, в 1573 році в Стратфорді грали актори графа Лейстера. В одинадцять років він міг бачити спектаклі трупи графа Уорика й графа Вустера. У наступному році друга із цих труп знову відвідала Стратфорд так само, як і актори, яким покровительствував Лейстер. Коли Шекспіру було п'ятнадцять років, у Стратфорді гастролювали дві трупи: лорда Стренджа й графині Ессекс. У шістнадцять років він міг дивитися спектаклі акторів графа Дербі. Аж до 1587 року в Стратфорді щорічно бували вистави мандрівних акторів. В 1581, 1582 і 1583 роках щорічно приїжджало по дві трупи. В 1584 році їх було три. На наступний рік не було ні однієї. В 1586 році актори знову відвідали місто, а в 1587 році відбувалася справжня навала акторів на Стратфорд: у ньому побувало п'ять труп.

Не ставимо під сумнів, що молодий Шекспір не пропускав нагоди побувати на спектаклях заїжджих акторів. П'єси були ще досить примітивні. У ті роки в театрі ще зберігалися жанри середньовічної драми - містерії й мораліте. Гуманістична драма лише починала розвиватися, але вже з'явилися перші трагедії й комедії, написані в новому дусі й у новій формі. У п'єсах старого типу переважала відверта повчальність. Багато з нових драматичних творів трактували авантюрні й романтичні сюжети.

Якщо ми згадаємо трупу мандрівних акторів, зображену Шекспіром в "Гамлеті" (Див. "Гамлет", ІІ, 2; ІІІ, 2), то одержимо приблизне уявлення про театр, з яким Шекспір познайомився замолоду, живучи у своєму рідному Стратфорді. При всій недосконалості спектаклів бродячих акторів вони користувалися великою любов'ю народу. Недарма багато акторських труп знаходили публіку скрізь - у більших містах й у маленьких селищах.

Так почалося знайомство Шекспіра з театром. Імовірно, тоді виникла і його любов до мистецтва, що стало справою його життя. У 1585 році, коли Шекспіру було двадцять років, він покинув Стратфорд. Можливо він відправився вчителювати в Костуолд. А можливо, як стверджують деякі біографи, примкнув до однієї з акторських труп, що відвідували Стратфорд.



1.2 Лондон наприкінці XVІ століття. Літературна ситуація періоду

Приблизно в 1585 р. Шекспір покинув рідне місто й через якийсь час був у Лондоні. Населення Лондона, наприкінці XVІ століття найбільшого міста Англії, досягало двохсот тисяч. Не всі жителі селилися в самому місті. Уже в ті часи Лондон обріс пригородами, тісно зв'язаними зі столицею [4; c.8-10].

Юридично Лондоном іменувалася тільки та частина міста, що тепер зберегла назву Сіті, що по-англійському й означає "місто". Лондон мав досить незалежне самоврядування.

Лондон був обнесений стіною, з воріт якої відкривалися шляхи в різні кінці країни. За стіною було кілька поселень, що не підлягали юрисдикції міської влади. Лондон був містом купців і ремісників. Тут перебували крамниці, майстерні й контори торговельних компаній, які вели справи з усіма частинами світу, куди тільки досягали англійські судна. Тут же перебувала біржа, що була центром комерційної діяльності. Коли Шекспір зображував в "Венеціанському купці" зустріч Антоніо й Шейлока, то він уявляв собі не венеціанське Ріалъто, а лондонську біржу.

Вища аристократія й королівський двір жили не в самому Лондоні, а на захід від лівого берега Темзи, де височіли будинки палаців і серед них резиденція королеви Єлизавети - Уайт-холл. Разом з іншими акторами Шекспір бував у цих палацах, граючи перед високопоставленими особами.

На іншому кінці Лондона, у його східній частині, перебував похмурий кам'яний замок Тауер - в'язниця для державних злочинців. У замку відбувалися страти засуджених за державні злочини. У п'єсах Шекспіра, присвячених історії Англії, Тауер зображується неодноразово. Для нього, як і для всього народу, Тауер завжди пов'язаний зі спогадами про лиходійства правителів країни. Тут за наказом Річарда ІІІ були вбиті його брат Кларенс і племінники - юні принци, що мали більші права на престол, ніж сам Річард. У кімнаті страт відрубали голову Томасу Мору й королеві Катерині Арагонській, дружині Генріха VІІІ, а також його другій дружині Ганні Буллен, матері королеви Єлизавети.

Для страти карних злочинців у Лондоні було інше місце - пагорб Тайберн. Тут стратили бурлак, злодіїв, розбійників, яких залежно від вироку суду піддавали повішенню, четвертуванню або відсіканню голови [4; c.24]. Сюди в дні страти стікалася величезна кількість народу. Голови страчених потім на високих піках виставлялися на лондонському мосту для загального огляду.

Місто жило бурхливим життям, кипіла робота в майстернях, жваво торгували купці, по вулицях ходили солдати, тинялися моряки з кораблів, що прибули з різних країн. Вулиці були небруковані, з вибоїнами, - але ніщо не могло зупинити бурхливого життя столиці. Вершники, екіпажі, пішоходи рухалися в усіх напрямках. По вулицях Лондона тинялося багато сторонніх і приїжджих людей. Провінціали були вигідними для всякого роду шахраїв. Серед останніх навіть виникло особливе ремесло, що йменувалося "ловом кроликів", тобто простаків. Винахідливі шахраї придумували різні способи, щоб полегшити гаманці провінціалів. Сучасник Шекспіра драматург Роберт Грін розповів про витівки цих шахраїв у своїх памфлетах, а Шекспір не раз зображував, як виманюють гроші в таких простаків. Цим займалися й веселий сер Тобі Белч, що дурить провінціала сера Ендрю Ейгючика ("Дванадцята ніч"), і злісний Яго, що водить за ніс простака Родріго.

Одним із центрів лондонського життя був величний собор Святого Павла. Величезний будинок собору був чудовим архітектурним ансамблем Лондона. Тут відбувалися всякі збіговиська, і не тільки для релігійних цілей. Звичайно, у храмі в певний час відбувалися богослужіння. На паперті, на зручній підставці, була покладена біблія в перекладі на англійську мову, і бажаючі могли слухати тут читання вголос релігійних легенд. Але сюди приходили не тільки молитися й слухати читання біблії. Тут призначалися побачення друзів, сюди приходили ділки в пошуках клієнтури, і часто відбувалися всілякі угоди. Поруч із собором було місце зустрічей лондонської "золотої молоді". Франти приходили сюди показати модні вбрання, нерідко запозичені в італійців або французів. Тут же штовхалися бідні молоді люди, що шукали знатних і щедрих заступників.

Неподалік від собору перебував центр друкарства й книжкової торгівлі. Тут містилися майже всі лондонські друкарні й книжкові крамниці. Уже в ті часи друковані верстати випускали велику кількість різноманітної літератури. На прилавках книгопродавців лежали книги, проповіді, хроніки й літописи з історії Англії, географічні твори, описи різних подорожей, книги по чорній магії, твори натуралістів, підручники латині, словники французької й італійської мов, посібники із сільського господарства, довідники по домогосподарству, поеми, романи й п'єси.

Значне місце серед цієї літератури займали популярні книжки, написані у формі питань і відповідей і корисні відомості, що повідомляли, про всілякі речі. З них можна було довідатися, як варити пиво, обчислити складні відсотки, вирощувати привезену з Америки картоплю. Вони повідомляли також, чим прославилися Юлій Цезар і Тамерлан, хто такі були Юпітер і Венера, які звірі існують в Азії, як управляти вітрильними судами, як в'язати мережива і як писати вірші. Ці книжки користувалися попитом, тому що в доступній формі давали практичні поради, викладали цікаві факти тощо. Припускають, що Шекспір якісь знання, виявлені в його п'єсах, міг почерпнути з такого роду довідників і посібників.

Газет тоді ще не було (вони з'явилися в Англії через пів століття), але всі примітні події одержували друкований відгук. У більших кількостях видавалися так звані вуличні балади. Це були невеликі листівки із гравюрою й текстом. Тут у віршах викладали політичні події й новини карної хроніки, розповідали про сухопутні бої, що відбувалися на континенті, про морські битви біля берегів Франції, Іспанії або Вест-Індії, описували злочини й страти, епідемії й пожежі, повідомляли про прибуття іноземних послів. Ці балади були пристосовані до ритму якоїсь відомої пісні, і автор або продавець балади виконував її перед юрбою, після чого покупці платили свої гроші за листівку з текстом. Коли театр зайняв велике місце в житті Лондона, темами таких балад стали найбільш популярні спектаклі. Збереглися балади про "Короля Лір і його трьох дочок", про "Венеціанського лихваря Гернуте" і деякі інші пісні на сюжети п'єс Шекспіра і його сучасників. У Сіті перебували спокійні ділові квартали суворих буржуа-пуритан, а за міською стіною було кілька злачних місць, куди прямували аматори гульб і розпусти. Там чулися п'яні пісні й лементи, стогони поранених і крики жінок. У своїх творах Шекспір відобразив і це. В "Мірі за міру" й "Периклі" зображені звідниця, викидайло й відвідувачі публічних будинків.



1.3 Дебют молодого драматурга

Шекспіру було років двадцять п'ять - двадцять шість, коли він написав свою першу п'єсу. Він вибрав тему, якої до нього не описував жоден драматург, - міжусобну війну між двома династіями. П'єса була вперше поставлена в 1590 році й, безсумнівно, мала успіх, тому що в 1591 році вийшло продовження. Незабаром після їхньої постановки обидві були надруковані [3; c.23-24].

В 1594 році з'явилася книга "Перша частина ворожнечі між двома славними будинками Йорк і Ланкастер, із зображенням смерті доброго герцога Хамфрі, вигнання й смерть герцога Сефолка, трагічним кінцем гордого кардинала Уінчестера, відомим повстанням Джека Кеда й першим претендуванням герцога Йорка на корону". В 1595 році було надруковане продовження під набагато коротшим заголовком: "Правдива трагедія Річарда, герцога Йорка, і смерть доброго короля Генріха VІ з повним зображенням боротьби між будинками Ланкастер і Йорк". В 1600 році обидві п'єси були перевидані, а в 1619 році вийшла книга, що містила обидві частини. Друга п'єса - "Правдива історія Річарда, герцога Йорка" - мала на титульному аркуші вказівку: "Неодноразово гралася слугами високоповажного графа Пембрука". Це свідчення дуже важливе: воно засвідчує, що якийсь час на початку своєї театральної діяльності Шекспір був пов'язаний з певною трупою.

Слідом за цим Шекспір пише третю історичну драму про царювання Генріха VІ. Цього разу він зображує події, що мали місце до тих, які представлені в "Першій частині ворожнечі..." й "Правдивої трагедії Річарда, герцога Йорка". Таким чином, його перші три п'єси склали трилогію про події одного царювання. У перших збірках драм Шекспіра їм була дана назва "Генріх VІ". Кожна із частин трилогії являє собою самостійний драматичний твір. Та п'єса, що Шекспір написав останньою, становить тепер першу частину трилогії. У ній зображуються події Столітньої війни між Англією й Францією. Цю війну Шекспір зображує з англійських позицій. Тому французька національна героїня Жанна д'Арк представлена в п'єсі чаклункою й авантюристкою. Справжнім героєм зображений англійський лицар Толбот, відданий своїми підступними співвітчизниками, і гине в нерівній боротьбі разом зі своїм юним сином.

У другій п'єсі - "Історія ворожнечі між двома славними будинками Йорк і Ланкастер" - показаний початок міжусобиці, коли в саду Темпля прихильники ворогуючих партій зривають одні - Червону троянду (Ланкастер), інші - Білу (Йорк). П'єса завершується перемогою Йорків.

У третій п'єсі глядачі бачать продовження кривавої міжусобиці. Тут особливо виразно змальована дружина Генріха VІ, королева Маргарита, що була душею партії, що захищала династію Ланкастер. Вона захоплює в полон Йорка і його молодшого сина. Полоненому Йоркові вона показує хустку, змочену в крові вбитого за її наказом сина Йорка, а потім, знущаючись із його горя, наказує надягти на голову Йоркові паперову корону. У розпачі Йорк кричить їй, що вона зліша за вовків, і що мова в неї отруйніша, ніж у єхидни: "Про серце тигра в жіночій оболонці!" Криваві жахи, якими наповнені ці п'єси, були цілком у дусі драматургії, популярної в ті роки. Шекспір тут наслідує зразкам кривавої трагедії Кіда, тоді як у стилі мов діючих осіб явно відчувається вплив поезії драм Марло.

Але є в цих творах риси, що відрізняють Шекспіра від його попередників. Кіда цікавили випадки кривавої помсти взагалі [3; c.55]. Марло залучав трагічні фігури людей, що мріють про владу над світом. Молодого Шекспіра цікавить доля його країни. Більшою мірою, ніж сучасників. Марло й Кід з похмурим захватом зображували криваві жахи. Шекспір не утомлюється засуджувати честолюбні й корисливі вчинки людей, що вносять в країну кривавий хаос заради свого властолюбства. У його драмах можна зустріти й людей незлобивих, як Генріх VІ, що прагнуть справедливості, як Хамфрі Глостер, і, нарешті, героя, що жертвує життям в ім'я рідної країни, як лицар Толбот у першій частині "Генріха VІ". Уже в третій частині "Генріха VІ" на сцені з'явився лиховісний персонаж - син герцога Йорка, Річард Глостер. Цей горбань залишився в історії Англії під ім'ям короля Річарда ІІІ. У народі склалась думка, що із всіх королів він був найжорстокішим. Але ця кривава фігура мала якусь магічну привабливість; і коли Шекспір закінчив третю частину "Генріха VІ", перед ним уже витала похмура тінь цього героя. Він написав історичну трагедію "Річард ІІІ" про піднесення й падіння останнього короля з династії Йорків. П'єса мала величезний успіх і надовго залишилася в репертуарі театру, у якому працював Шекспір.

Історичні п'єси молодого Шекспіра якби зливаються в єдиному потоці з іншими п'єсами історії Англії, написаними наприкінці 1580-х і початку 1590-х років. Захищаючи театр від нападок пуритан, Томас Хейвуд писав у памфлеті "Виправдання акторів" (1608): «П'єси зробили невігласів більше знаючими, познайомили неосвічених з багатьма славними історіями, дали можливість ознайомитися з нашими англійськими хроніками тим, хто не вміє читати…»

Інше свідчення такого ж роду представляє ще більший інтерес, тому що воно відноситься безпосередньо до однієї з перших п'єс Шекспіра. Це свідчення належить Томасу Нешу, якого ми знаємо як захисника театрів від пуритан. Доводячи користь п'єс, Неш у першу чергу посилається на історичні драми: "Зміст п'єс у більшій частині запозичено з наших англійських хронік, вони відроджують мужні діяння наших предків, давним-давно похованих у заіржавілій збруї й поїдених хробаками книгах; вони піднімають їх з могил забуття й виводять їх перед всіма, щоб вони могли заявити про свої давні заслуги; і що могло б послужити більш гірким докором нашому зніженому, низько полеглому часу?"

Далі те, що прямо стосується Шекспіра: "О, як зрадів би доблесний Толбот, гроза французів, довідайся він, що, пролежавши двісті років у труні, він знову здобуває перемоги на сцені, а загибель його викликає сльози на очах щонайменше в десяти тисяч глядачів, які, дивлячись його трагедію в різний час, дивлячись на трагіка, що зображує його особистість, якби бачать його самого, що проливає кров зі свіжих ран" [3; c.67].

Написавши чотири історичні драми трагічного змісту, Шекспір вирішив спробувати свої сили в жанрі комедії. Для першого досвіду він вибрав уже готовий сюжет, імовірно відомий йому зі шкільних років, - комедію давньоримського письменника Плавта "Менехми", у якій зображувалася смішна плутанина через подібність братів-близнюків. Шекспір ускладнив сюжет, увівши в нього ще одну пару близнюків: у кожного із братів виявляється слуга, і обоє вони теж схожі один на одного так, що їх не розрізниш. Від цього комічна плутанина стає ще більш неуявною. Шекспір дав цьому твори назву "Комедія помилок". Сюжет Плавта знайшов під пером Шекспіра нове життя. "Комедія помилок" додала ще один успіх до лавр молодого Шекспіра.

На початку літа 1594 року епідемія чуми припинилася робота акторів, які роз’їхались по провінції, стали знову стікатися в столицю. Першим відновив діяльність антрепренер Пилип Хенсло. Хоча він не був ні драматургом, ні актором, проте Хенсло заслуговує того, щоб про нього було сказано докладно. Він почав свою кар'єру, служачи помічником керуючого віконта Монтегю, і накрав стільки, що міг кинути службу й розпочати власну справу. Займався він усякого роду спекуляціями, земельними в тому числі, даючи гроші під заставу. В 1591 році він придбав ділянку землі на правому березі Темзи й побудував тут театр над назвою "Роза". Своє приміщення Хенсло здавав в оренду акторським трупам. При цьому він позичав їхніми грішми, і вони, таким чином, попадали в кабалу. Хенсло не відмовляв також в авансах драматургам, аби тільки вони писали п'єси для трупи, що грала в його театрі. Всі свої справи він акуратно записував у рахункових книгах. Вони збереглися, і завдяки записам Хенсло ми довідаємося дуже багато чого про роботу театрів у часи Шекспіра: як будувався репертуар, які були збори, скільки платили драматургам за п'єси.

У театрі Хенсло грала трупа акторів, заступником яких був лорд-адмірал. Очолював трупу "слуг лорда-адмірала" видатний актор-трагік Едуард Аллен. Уродженець Лондона, він був на два роки молодший за Шекспіра. Як актор Аллен виріс на драматургії Марло й Кіда. Йому належала честь першим вимовити зі сцени полум'яні монологи героїв Марло, і його патетична декламація завоювала йому безліч шанувальників. На початку 1590-х років Аллен був найпопулярнішим актором Лондона. Свої відносини з Хенсло він закріпив тим, що оженився на його дочці. Театр "Роза" і трупа "слуг лорда-адмірала" перетворилися, таким чином, у сімейне підприємство Хенсло й Аллена. Відразу після поновлення театральної діяльності влітку 1594 року інша трупа акторів, що тільки що повернулася із провінції, "слуги лорда-камергера", звернулася до Хенсло із проханням здати приміщення його театру. Хенсло в цей час почав ремонт будинку "Рози", і його трупа грала в театрі Ньюінгтон-Батс. Він приєднав до неї "слуг лорда-камергера". Коли ремонт "Рози" закінчили, "слуги лорда-адмірала" повернулися в це приміщення, де стали давати спектаклі, а "слуги лорда-камергера" не пішли за ними. Контакт із Хенсло в цієї трупи не вийшов. Вона вирішила не зв'язуватися із цим лихварем і театральним антрепренером, що тримав акторів, як кажуть, у кабальній залежності.

У трупу "слуг лорда-камергера" входили актори Річард Бербедж, Вільям Кемп, Джон Хемінг, Генрі Кондел, Огастін Пилипі, Кристофер Бістон, Вільям Слай, Річард Каули, Джордж Брайан, Джон Дюк. У цю же трупу в 1594 році вступив новий член - Вільям Шекспір. Головною зіркою трупи був молодий трагік Річард Бербедж, якому в 1594 році виповнилося двадцять сім років. Не виключено, що альянс "слуг лорда-адмірала" й "слуг лорда-камергера" не відбувся через те, що Ален не захотів мати у своєму театрі такого суперника, як Бербедж. Другою прикрасою трупи був комік Вільям Кемп, що після смерті Тарлтона був визнаний кращим клоуном лондонських театрів. Інші актори теж були майстрами своєї справи.

Із приходом Шекспіра трупа придбала свого постійного драматурга. У Хенсло щодо цього справи йшли гірше. Ще недавно він міг купувати п'єси в Марло, Гріна й Кіда [7; c.102]. Тепер нікого з них не залишилося в живих. Правда, у Хенсло зберігся запас старих п'єс, придбаних раніше. Інша трупа не могла їх поставити, тому що вони не були надруковані, а єдиний екземпляр рукопису зберігався в нього. Але потрібні були нові п'єси. Записи Хенело свідчать про набір п'єс, якими займався цей антрепренер. Іноді в погоні за новою п'єсою він збирав цілий синдикат із трьох-чотирьох драматургів, платячи кожному за один або два акти нової п'єси. Трупа лорда-камергера придбала в особі Шекспіра поета, якому під силу було не тільки обновити, "підштопати" стару п'єсу, але й написати п'єсу нову. Це допомогло трупі швидко стати на ноги. Їй був забезпечений цікавий свіжий репертуар. На жаль, щоденники й рахункові книги "слуг лорда-камергера" згоріли при пожежі театру в 1613 році, і тому ми не можемо навести її репертуарного списку. Але про те, як тоді будувався репертуар взагалі, можна судити за аналогією з театром Хенсло. Ось список п'єс у театрі "Роза" восени 1594 року. Запис Хенсло з примітками в дужках:

П'ятниця, 2 вересня. "Мальтійський єврей" (Марло).

Субота, 3 вересня. "Тассо" (п'єса не збереглася, по інших записах відома альтернативна назва "Божевілля Тассо").

Неділя, 4 вересня. "Пилип й Іполит" (не збереглася).

Понеділок, 5 вересня. "Венеціанська комедія" (може бути дошекспірівський варіант "Венеціанського купця").

Вівторок, 6 вересня. "Катлак" (не збереглася).

Середовище, 7 вересня. "Французька різанина" ("Паризька різанина" Марло).

Четвер, 8 вересня. "Готфрід Бульонський" (не збереглася).

П'ятниця, 9 вересня. "Магомет", (Піль, п'єса збереглася).

Субота, 10 вересня. "Галіасо" (не збереглася).

Неділя, 11 вересня. "Белендон" (не збереглася).

Понеділок, 12 вересня. "Тамар Хан" (не збереглася) [3; c.80].

Звернімося тепер до внутрішньої організації трупи, у яку вступив Шекспір. "Слуги лорда-камергера" являли собою товариство. Керівна роль у трупі належала акторам, що вносили пай, що використався для всіх необхідних витрат: наймання приміщення для спектаклів, підготовки реквізиту, оплати п'єси й т.д. Дохід, одержуваний від спектаклів, актори-пайовики ділили між собою. Другу групу становили наймані актори, що виконували другорядні ролі. Ця частина трупи була текучою. Якщо в ній попадався вмілий актор, він швидко переходив у число пайовиків.

Жіночі ролі виконувалися хлопчиками, які проходили спеціальну підготовку. Актори-хлопчики були на положенні учнів. Найбільш здібні з них переходили потім у категорію дорослих пайовиків.

Така була та трупа, у яку вступив Шекспір, і з якою була зв'язана вся його подальша робота в театрі. Спочатку трупа грала в театрі Ньюінгтон-Батс. Але це було далеко від Лондона. Тому актори стали вимагати, щоб їм дозволили грати в самому місті, поки вони не підберуть собі підходящого приміщення. Їм допоміг у цій справі сам лорд-камергер, що домовився з лордом-мером Лондона про те, щоб акторам дозволили тимчасово виступати у дворі готелю "Крос-Кіз" ("Схрещені ключі" - така була вивіска). Через півтора року трупа орендувала будинок "Театр", що належав батькові Річарда Бербеджа - Джеймсу Бербеджу й грала тут до 1597 року.

Шекспір писав свої п'єси для певної трупи, для певних акторів. Саме в цій обстановці, у повсякденному співробітництві з акторами й зміцніло драматургічне дарування Шекспіра. Він і сам виступав на сцені. Таким чином, створюючи свої п'єси, Шекспір міг до найменших деталей вираховувати можливості їхнього сценічного втілення. Аналіз творів Шекспіра показує, що вони були написані людиною, що досконально знає сцену, закони акторського мистецтва і всі театральні прийоми, що досягали найбільшого ефекту в глядачів. Якщо трупі лорда-камергера випала удача мати такого драматурга, як Шекспір, то і йому пощастило б зустріти акторів, які віддавали все своє багате сценічне дарування для втілення його п'єс.

"Слуги лорда-камергера" становили товариство не тільки для спільного ведення справ трупи. Їх поєднувала спільність творчих прагнень. Найкраще про це свідчить те, що ця трупа проіснувала у своєму основному складі два десятиліття. Добровільно з неї пішов тільки один актор - Кемп. Інші ж залишалися в трупі до кінця. Їхні ряди поповнювалися свіжими акторськими силами, але ядро трупи зберігалося аж до кінця діяльності Шекспіра. Показово, що перед смертю Шекспір згадав у своєму заповіті трьох акторів, з якими він проробив у театрі близько двадцяти років: Річарда Бербеджа, Джона Хемінга й Генрі Кондела.

З 1594 по 1598 рік він написав тринадцять п'єс. Якщо зробити простий підрахунок, то виявиться, що в рік Шекспір писав по дві п'єси. Згадаємо, що це були віршовані драми, і стане очевидною разюча продуктивність Шекспіра в ці роки.



Каталог: uploads -> files -> 211
files -> Розділ 14. Словник Українсько-російсько-англійський А
files -> " Текстовий редактор Microsoft Word "
files -> Екологія: про що сповіщає на початку ХХІ ст цей термін?
files -> Реферат на тему: "Екологічні проблеми України та шляхи їх розв’язання "
files -> Кризові еколого-геоморфологічні ситуації в Україні
211 -> Загальний огляд Австралії та країн Океанії
211 -> Принципи інтернет-технологій як основа формування єдиного освітнього простору
211 -> Пристрої введення (виведення) аналогової інформації в еом
211 -> Зміст Вступ Розділ І. Фактори формування світогляду Джона Рональда Руела Толкіна Розділ ІІ. „Володар кілець


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка