Робоча програма дисципліни "Фінансовий ринок" (плани лекційних та практичних занять) Тема 1 роль фінансового ринку в економіці методичні вказівки до вивчення теми 1



Сторінка2/4
Дата конвертації23.03.2017
Розмір0.66 Mb.
ТипРобоча програма
1   2   3   4


Грошовий ринок – це ринок готівкових грошей, короткострокових кредитних операцій, валюти. На грошовому ринку обертаються надійні короткострокові інструменти, їх рух зумовлений різницею в рівнях прибутку та ризику. На ньому товаром виступають гроші, а їх ціною – проценти за користування кредитом.

Ринок капіталів виступає найважливішим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів і поділяється на ринок цінних паперів (середньо- та довгострокових) і ринок банківських кредитів (середньо- та довгострокових). Ціною ресурсів на ринку капіталів є дивіденди та курсові різниці, а також відсотки за довгостроковими позиками. Якщо грошовий ринок підтримує ліквідність на фінансовому ринку, то ринок капіталів сприяє рентабельному використанню фінансових ресурсів, тобто очікувана прибутковість капіталовкладень з врахуванням відповідного ризику повинна відповідати відсотку на ринку капіталів.

Кредитний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах.

Цей ринок виконує наступні функції:



  • об’єднання дрібних, розрізнених грошових заощаджень населення, державних підрозділів, приватного бізнесу, іноземних інвесторів і утворення великих грошових фондів;

  • трансформація грошових коштів в позиковий капітал, який забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки;

  • надання позик державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття дефіциту державного бюджету, фінансування різного роду соціальних програм.

Таким чином, кредитний ринок дозволяє здійснювати накопичення, рух, розподіл та перерозподіл позикового капіталу між сферами економіки. Кредитний ринок потрібно розглядати як синтез ринків різних платіжних засобів. Він поділяється на ринок грошових ресурсів і ринок боргових зобов’язань.

Валютний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються правові і економічні взаємовідносини між продавцями і покупцями валют. Він обслуговує міжнародний платіжний оборот, пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб різних країн.

Попит на іноземну валюту пов’язаний із залежністю національної економіки від імпорту й обумовлений конвертованістю цієї валюти, тобто гарантованою можливістю грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти. Чим нижчий рівень конвертованості національної валюти, тим в більшій мірі валютний ринок підлягає державному регулюванню (зокрема, встановленню фіксованого курсу національної валюти по відношенню до інших валют). Основою проведення валютних операцій на валютних ринках є міжнародна торгівля і пов’язані з нею послуги, а також міжнародний рух капіталу та кредитів.

Валютний ринок виконує такі функції:


  • своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

  • регулювання валютних курсів;

  • диверсифікація валютних резервів;

  • страхування валютних ризиків;

  • отримання прибутку учасниками валютного ринку у вигляді різниці курсів валют;

  • проведення валютної політики, що ґрунтується на державному регулюванні національної економіки і реалізації погодженої політики в рамках світового господарства.

В основу функціонування валютного ринку покладено валютний курс – співвідношення, за яким виконується обмін однієї валюти на іншу, тобто "ціна" грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни. Курси іноземних валют встановлюються шляхом їх котирування відповідно до діючих законодавчих норм та практики, яка склалася.

Валютний ринок України – це переважно міжбанківський ринок, адже саме в ході міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод з купівлі-продажу іноземних валют. Суб’єктами валютного ринку є продавці валюти, покупці та посередники.

В їх ролі можуть виступати :


  • комерційні банки – великі транснаціональні, середні і малі банки, для яких характерною є тенденція до зосередження операцій на великих біржах;

  • небанківські фінансові установи – фонди хеджування (в основному спекулятивні фонди) та пенсійні фонди. Ці установи безпосередньо на ринку не виступають, а користуються посередництвом банків, їх роль збільшується, тобто їх угоди досягають великих розмірів і вони не підпадають під правила з точки зору обережності як банківські установи;

  • підприємства та приватні особи.

Ринок цінних паперів – це особлива форма торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів.

Він об’єднує частину кредитного ринку (ринок інструментів позики або боргових зобов’язань) і ринок інструментів власності, тобто цей ринок охоплює операції з випуску й обігу інструментів позики, інструментів власності, а також їх гібридів.

Всі ці елементи фінансового ринку знаходяться в тісному взаємозв’язку. Наприклад, збільшення обсягу вільних грошових коштів, що знаходяться у населення і підприємств, веде до розширення ринку кредитів і цінних паперів. І, навпаки, випуск цінних паперів знижує потребу в фінансуванні економіки за рахунок кредитів і акумулює тимчасово вільні грошові кошти інвесторів.

Взаємозв’язок кредитного ринку і ринку цінних паперів проявляється в їх секьюрітізації. З одного боку, кредити приймають характеристики цінних паперів, так як приносять дохід і обертаються (тобто купуються і продаються). З іншого боку, цінні папери виступають як документи, що підтверджують боргові або дольові зобов’язання на кредитному ринку.

Ознаки класифікації фінансового ринку наведено в табл. 1.2.

Таблиця 1.2. Класифікація фінансового ринку

з/п

Ознака класифікація

Види

1

2

3

1

За регіональною ознакою

  • місцевий фінансовий ринок, представлений, в основному, операціями комерційних банків, страхових компаній, неорганізованих торговців цінними паперами з їх контрагентами – місцевими господарюючими суб’єктами і населенням;

  • регіональний фінансовий ринок, який функціонує в межах області (республіки) і поряд з місцевими неорганізованими ринками включає систему регіональних фондових і валютних бірж;

  • національний фінансовий ринок, який включає всю систему фінансових ринків держави, їх видів і організаційних форм;

  • світовий фінансовий ринок як складову частину світової фінансової системи, в якій інтегровані національні фінансові ринки держав з відкритою економікою

2

За швидкістю реалізації угод

  • ринок з негайною (терміновою) реалізацією угод (ринок “спот”), на якому угоди здійснюються в короткотерміновий (як правило, до трьох днів) період часу;

  • ринок з реалізацією угод в майбутньому (строкові ринки: форвардний, ф’ючерсний, опціонний і ринок свопів). Предметом обігу на цьому ринку є, як правило, фондові, валютні і товарні деривативи (похідні цінні папери)

1

2

3

3

З точки зору джерел залучення коштів

  • боргові ринки або ринки кредиту. За допомогою фінансових інструментів суб’єкти господарювання беруть гроші в борг і використовують їх згідно зі своїми намірами. Основними фінансовими інструментами на цих ринках є облігації, закладні та векселі;

  • ринки акціонерного капіталу. За допомогою акцій інвестори мають можливість об'єднати гроші, вкласти їх у певний проект, а прибутки розподіляти пропорційно до вкладених коштів

Слід зазначити, що наведена класифікація відображає поділ фінансового ринку і фінансових інструментів за найбільш суттєвими загальними ознаками, які не можна вважати вичерпними.



При іншому підході в структурі фінансового ринку виділяють:

  • страховий ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу виступає страховий захист у формі різноманітних страхових продуктів;

  • ринок золота (та інших дорогоцінних металів: срібла, платини), на якому об’єктом купівлі-продажу виступають дорогоцінні метали. В Україні ринок золота є найменш розвинутим сегментом фінансового ринку через відсутність його правового регламентування;

  • ринок фінансових послуг – це сфера різноманітних послуг, що надаються суб’єктам фінансових відносин – підприємницьким структурам, державі і громадянам – у процесі їх фінансової діяльності. Ключовими суб’єктами цього ринку є різні фінансові інститути та організації, що надають відповідні послуги. Ці послуги можна об’єднати у три групи:

1. Фінансове посередництво відображає відносини, які складаються на фінансовому ринку у процесі руху фінансових ресурсів і грошових коштів. Функціонування більшої частини фінансового ринку забезпечують фінансові посередники, які здійснюють, з одного боку, мобілізацію тимчасово вільних ресурсів, а з іншого – їх продаж. Ця частина повністю належить до ринку фінансових послуг. В окремих випадках операції купівлі-продажу фінансових ресурсів можуть здійснюватись безпосередньо між продавцем і покупцем, наприклад, придбання акцій інвестором безпосередньо в емітента. Подібні операції є складовою функціонування фінансового ринку, але не належать до ринку фінансових послуг, оскільки послуга як така відсутня. Водночас посередництво у русі грошових коштів може бути пов’язане і з додатковими послугами у розрахунках – різноманітні операції банків з векселями (звалювання, акцептування, інкасування), операції з перевідступлення боргу (факторинг, форфейтинг). Ці операції відносять до ринку фінансових послуг, але вони не належать до фінансового ринку. У цілому до фінансових посередників відносять комерційні банки та небанківські кредитні установи, фінансові, факторингові й лізингові компанії, інституційні інвестори, фондові та валютні біржі.

2. Страхування з погляду ринку фінансових послуг є сукупністю фінансових послуг з приводу формування колективних страхових фондів і фінансового відшкодування різних втрат і збитків. При цьому страхові компанії можуть розглядатись і як виробники страхових послуг, і як фінансові посередники, їх фінансове посередництво здійснюється у двох напрямах. По-перше, між страхувальниками і застрахованими у процесі перерозподілу коштів страхових фондів. По-друге, між страхувальниками і споживачами фінансових ресурсів при їх розміщенні на фінансовому ринку. Сукупність страховиків і страхових послуг формує страховий ринок, який є другим сегментом ринку фінансових послуг.

3. Консалтинг, аудит та інформаційні послуги складають специфічний сегмент ринку фінансових послуг. Вони не пов’язані безпосередньо з рухом фінансових ресурсів чи формуванням доходів та здійсненням витрат і видатків. Водночас їх призначення полягає у наданні таких послуг, що сприяють указаним процесам. Ці послуги можуть надаватись у різних сферах діяльності.

Фінансовий консалтинг – це сукупність консультаційних послуг (мінімізація вартості залучених фінансових ресурсів, оптимізація їх розміщення, сприяння максимізації доходів і прибутку, мінімізація податкового навантаження тощо), що передують фінансовим операціям чи надаються у процесі їх здійснення.

Аудиторські послуги пов’язані з незалежною перевіркою фінансової діяльності і фінансової звітності окремих суб’єктів, тобто вони надаються після здійснення фінансових операцій.

Інформаційні послуги полягають у наданні певної фінансової та нефінансової інформації тим чи іншим суб’єктам, необхідної їм для прийняття рішень у сфері фінансової діяльності. Функцію надання первинної інформації виконують інформаційні агенції.

Сегмент консалтингових, аудиторських та особливо інформаційних послуг тісно пов’язаний з функціонуванням фінансового ринку, адже операції на ньому є досить ризикованими. Сукупність цих послуг є одним із методів хеджування ризиків, що виконує важливу роль у забезпеченні стабільності фінансового ринку і фінансової системи у цілому.



Характеристика основних інструментів фінансового ринку

Здійснюючи операції на фінансовому ринку, його учасники вибирають відповідні фінансові інструменти їх проведення. Фінансові інструменти – це різноманітні фінансові документи, які обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку.



Фінансові інструменти, які обертаються на окремих сегментах фінансового ринку, характеризуються на сучасному етапі великою різноманітністю (табл. 1.3).

Таблиця 1.3. Характеристика основних інструментів фінансового ринку

Ознака

Вид

Сутність

1

2

3

За окремими видами фінансових ринків

Інструменти ринку позичкових капіталів

До них відносять гроші і розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку

Інструменти ринку цінних паперів

Різноманітні цінні папери, що обертаються на цьому ринку (склад цінних паперів за їх видами, особливостями емісії та обігу затверджується відповідними нормативно-правовими актами)

Інструменти валютного ринку

До них відносять іноземну валюту, розрахункові валютні документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок

Інструменти страхового ринку

Страхові послуги, які пропонуються на продаж (страхові продукти), а також розрахункові документи та окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок

Ринок золота (срібла, платини) та дорогоцінного каміння

До них належать вказані види цінних металів та каменів, які купуються з метою формування фінансових резервів і тезаврації, а також розрахункові документи і цінні папери, що обслуговують цей ринок

Інструменти ринку нерухомості

До них відносять цінні папери та документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості

За термінами обігу

Короткострокові фінансові істру-менти (з періодом обігу до 1 року)

Є найбільш багаточисленним і покликаний обслуговувати операції на ринку грошей

Довгострокові фінансові істру-менти (з періодом обігу більше 1 року)

Належать і так звані «безтермінові фінансові інструменти», кінцевий термін погашення яких не встановлено (наприклад, акції). Вони обслуговують операції на ринку капіталу

За характером фінансових зобов’язань

Інструменти, нас-тупні фінансові зо-бов’язання за якими не виникають (істру-менти без наступних фінансових зобов’язань)

Вони є, як правило, предметом самої фінансові операції, і при їх передачі покупцю не несуть додаткових фінансових зобов’язань з боку продавця (наприклад, валютні цінності, золото тощо)

Боргові фінансові інструменти

Ці інструменти, характеризуючи кредитні відносини між їх покупцем і продавцем, зобов’язують боржника погасити в передбачені терміни їх номінальну вартість і заплатити додаткову винагороду у формі відсотка (якщо вона не входить до складу номінальної вартості боргового фінансового інструменту, який погашається). Прикладом боргових фінансових інструментів є облігації, векселя, чеки тощо

1

2

3




Дольові фінансові інструменти

Підтверджують право їх власника на частку (пай у статутному фонді їх емітента) і на отримання відповідного доходу (у формі дивіденду, відсотку тощо). Дольовими фінансовими інструментами є, як правило, цінні папери відповідних видів (акції, інвестиційні сертифікати тощо)

Залежно від пріоритетної значимості

Первинні фінансові інструменти (фінансові інструменти першого порядку)

Характеризуються їх випуском в обіг первинним емітентом і підтверджують прямі майнові права або відносини кредиту (акції, облігації, чеки, векселя тощо)

Вторинні фінансові інструменти або деривативи (фінансові інструменти другого порядку)

Характеризують виключно цінні папери, що підтверджують право або зобов’язання їх власника купити або продати первинні цінні папери, які обертаються, валюту, товари або нематеріальні активи на попередньо визначених умовах у майбутньому періоді. Вони використовуються для проведення спекулятивних фінансових операцій та страхування цінового ризику («хеджування»). Залежно від складу первинних фінансових інструментів або активів, відповідно до яких вони випущені в обіг, деривативи поділяються на фондові, валютні, страхові, товарні і т. п. Основними видами деривативів є опціони, свопи, ф’ючерсні і форвардні контракти

За гарантованістю рівня дохідності

Фінансові інструменти з фіксованим доходом

Характеризують фінансові інструменти з гарантованим рівнем дохідності при їх погашенні (або протягом періоду їх обігу) незалежно від кон’юнктурних коливань ставки позикового відсотка (норми прибутку на капітал) на фінансовому ринку

Фінансові інструменти з невизначеним доходом

Характеризують фінансові інструменти, рівень дохідності яких може змінюватись залежно від фінансового стану емітента (прості акції, інвестиційні сертифікати) або у зв’язку зі зміною кон’юнктури фінансового ринку (боргові фінансові інструменти із плаваючою відсотковою ставкою, «прив’язаною» до встановленої облікової ставки, курсу певної «твердої» іноземної валюти і т.п.)

За рівнем ризику

Безризикові фінансові інструменти

До них відносять державні короткострокові цінні папери, короткострокові депозитні сертифікати найбільш надійних банків, «тверду» іноземну валюту, золото та інші цінні метали та каміння, придбані на короткий період. Термін «безризикові» є умовним, так як потенційний фінансовий ризик передбачає будь-який із перерахованих видів фінансових інструментів; вони служать лише для формування точки відрахунку виміру рівня ризику за іншими фінансовими інструментами




1

2

3




Фінансові інструменти з низьким рівнем ризику

До них належать, як правило, короткострокові боргові фінансові інструменти, що обслуговують ринок грошей, виконання зобов’язань за якими гарантовано стійким фінансовим станом і надійною репутацією позичальника

Фінансові інструменти з помірним рівнем ризику

Характеризують групу фінансових інструментів, рівень ризику за якими приблизно рівний середньоринковому

Фінансові інструменти з високим рівнем ризику

До них відносяться фінансові інструменти, рівень ризику за якими суттєво перевищує середньоринковий

Фінансові інструменти з дуже високим рівнем ризику («спекулятивні»)

Характеризуються найвищим рівнем ризику і використовуються для здійснення найбільш ризикованих спекулятивних операцій на фінансовому ринку. Прикладом таких високоризикованих фінансових інструментів є акції «венчурних» (ризикових) підприємств; облігації з високим рівнем відсотка, емітовані підприємством з кризовим фінансовим станом; опціонні та ф’ючерсні контракти тощо

Наведена класифікація відображає поділ фінансових інструментів лише за найбільш суттєвими загальними ознаками. Кожна з розглянутих груп фінансових інструментів, у свою чергу, класифікується за окремими специфічними ознаками, які відображають особливості їх випуску, обігу і погашення. 


1.2. Суб'єкти фінансового ринку

На ринках діють суб’єкти ринку, які беруть участь у торговельних операціях інструментів фінансового ринку.



Суб’єкти фінансового ринку класифікуються за формою та функціями (рис. 1.4).



Рис. 1.4. Класифікація суб’єктів фінансового ринку

Головними суб’єктами фінансового ринку є домашні господарства, фірми, підприємства, фінансові інститути, держава.

Через фінансові інститути (банки, страхові компанії, цільові фонди) заощадження домашніх господарств, фірм і підприємств дозволяють іншим господарюючим суб’єктам задовольнити необхідність в коштах для розширення своєї діяльності.

Домогосподарство – це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх майбутніх потреб.

Домогосподарству належить надзвичайно важлива роль у системі ринку фінансових послуг. Воно є одним із його суб’єктів, тому що частина доходу, що не використовується домогосподарством упродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може, за наявності відповідного фінансового механізму, стати потужним джерелом економічного зростання країни.

Сфера фінансів домашніх господарств є складовою частиною фінансової системи країни. Це грошові фонди, що формуються у жителів країни з доходів, отриманих на основі трудової, господарської та інших видів діяльності. Основною метою фінансів цієї сфери є формування дохідної частини загальносімейних бюджетів (бюджетів окремих громадян) і використання цих доходів на цілі поточного споживання і накопичення.


Заощадження населення – це та частина доходу сімейних господарств, що не йде на купівлю товарів і послуг, а також на сплату податків. При цьому кошти, призначені для накопичення, можуть бути інвестовані громадянами в різні види дохідних фінансових інструментів.

Сфера фінансів домашніх господарств забезпечує надходження грошових коштів у загальнодержавний і регіональні (місцеві) бюджети у формі податків, зборів та інших обов’язкових платежів, а також інвестиції в різні цінні папери (інші фінансові активи), емітовані різними державними органами та окремими підприємствами.

Домогосподарство виконує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва, заощадження. 

Найбільш поширеною формою заощаджень є використання частини доходу для створення накопичень у вигляді готівкових грошей чи вкладів в ощадних банках або для придбання цінних паперів. 

Якщо домашні господарства в середньому витрачають протягом року менше, ніж заробляють, то підприємства і фірми в середньому щорічно витрачають трохи більше, ніж отримують від продажу своєї продукції. 

Держава, надаючи кредит і отримуючи позики, відіграє вирішальну роль на фінансовому ринку. Свій вплив вона здійснює через управління відсотком, грошовою масою, кредитами, валютним курсом.

Державний сектор пов’язаний з усією економічною системою через податки, державні закупки і позики. 

Вплив держави на процес кругообігу фінансових активів на фінансовому ринку позначається через таке джерело, як фіскальна політика. Від ступеня досконалості податкової системи великою мірою залежить ефективність заходів щодо виходу економіки із системної кризи. В Україні непродумана фіскальна політика призвела до посилення приховування національним виробником своїх доходів і перекачування грошей на зовнішні фінансові ринки. 

Збільшуючи прямі податки, уряд може збільшити і обсяг грошових коштів, що вилучаються з домашніх господарств. Домашні господарства змушені урізати або заощадження, або витрати на споживання, результатом чого є зменшення національного продукту. Це може статися як через скорочення доходів, що отримують фірми від продажу споживчих товарів, так і опосередковано, з огляду на зменшення обсягів заощаджень, а отже, і обсягів інвестиційних засобів, які фірми можуть витратити на придбання капітальних благ. Зниження прямих податків стимулює як ріст заощаджень, так і ріст споживання, позитивно впливаючи на ріст національного продукту.

Основні типи фінансових посередників представлені в табл. 1.4.



Таблиця 1.4. Типи фінансових посередників

з/п

Типи фінансових посередників

Види діяльності з цінними паперами

1

Торговці цінними паперами

А, Б, В, Г (Ж)

2

Інвестиційні фонди

А, Д (А)

3

Довірчі товариства

А, Б, В, Г, Е (А, Е, Ж)

4

Страхові компанії

(Ж)

5

Товариства покупців

(Ж)

6

Банки

А, Б, В, Г

*види діяльності з цінними паперами: А – комерційна; Б – комісійна; В – випуск; Гконсультування; Д – спільне інвестування за допомогою емісії інвестиційних сертифікатів; Е – представницька; Ж – посередницька.

Основна функція фінансових посередників – це допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних позичальників і навпаки, їх діяльність вигідна і для заощаджувачів (інвесторів), і для позичальників, а саме:



  • відпадає потреба в пошуках один одного;

  • знижується ризик неповернення позики або неефективних капіталовкладень;

  • з попереднього випливає зростання відсоткового доходу заощаджувана;

  • знижуються сумарні витрати позичальника на отримання позики за рахунок зменшення моральних, фізичних втрат та витрат часу на залучення капіталу декількох заощаджувачів для отримання потрібної суми позики;

  • дрібні заощаджувані отримують можливість брати участь у бізнесі, який дає вищі прибутки (порівняно з наданням у борг невеликої суми), але який був недосяжний для них через необхідність значних інвестицій;

  • часто для заощаджувачів привабливішою є можливість отримання гарантованого доходу на свій капітал (наприклад, у вигляді банківського відсотку, доходу з облігацій, отримання пенсійних прав), ніж ризик участі в не завжди надійних проектах (наприклад, купівля акцій);

  • фінансові посередники зменшують вартість здійснення фінансових операцій. Це досягається за рахунок уніфікації та спеціалізації, які дають можливість краще вивчити ринок, фінансовий стан потенційних клієнтів і одержувати більші прибутки.

Потрібно з’ясувати значення посередництва на фінансовому ринку.

По-перше, посередники консолідують ризики, приймають на себе багато з них, насамперед ризик неповернення виданих позичок та виплати процентів у строк (дефолт).

По-друге, забезпечення деномінації заощаджень. Дрібні позички у посередника нагромаджуються поступово. Згодом на їх основі укладаються угоди з цінними паперами на більші суми.

По-третє, з другого положення випливає так званий «ефект масштабу» угоди: чим на більшу суму укладено угоду, тим нижчими виявляються адміністративні, консультаційні, юридичні та інші подібні витрати.

Посередник має кращий доступ і можливості придбати інформацію з широкого кола питань, які стосуються обігу цінних паперів.

Посередництвом між емітентами та інвесторами займається досить значна кількість фінансових інститутів, багато з яких мають власні функціональні обов’язки. Так, комерційні банки обслуговують свою клієнтуру, залучають грошові кошти на рахунки надають позички на різноманітні строки. Але, окрім цього, вони на замовлення клієнтів купують і продають цінні папери, виплачують по них дивіденди та проценти. Або, наприклад, пенсійні фонди за своїм призначенням мають нагромаджувати кошти членів фонду для наступних виплат пенсій (за укладеним договором між адміністрацією фонду та його членами). Нагромаджені грошові вклади учасників вкладаються в цінні папери, і фонд отримує певні доходи. За своєю суттю операції фонду з цінними паперами являють собою спільне інвестування членів фонду.

Таким чином, фінансові посередники зменшують операційні витрати, знижують ризик, зменшують асиметричність інформації у взаєминах “кредитор (інвестор) – позичальник” (сторона, що надає позику чи інвестує гроші має менше інформації про сторону, що її отримує).

Фінансові ринки складаються з великої кількості різноманітних «каналів», за якими грошові кошти «перетікають» від власників заощаджень до позичальників. Ці канали можна поділити на дві основні групи:

1) канали прямого фінансування, тобто канали, за якими грошові кошти переміщуються безпосередньо від власників заощаджень до позичальників;

2) канали непрямого фінансування, при якому грошові кошти, що переміщуються від домашніх господарств у напрямі фірм, проходять через особливі інститути, серед яких, наприклад, банки, взаємні фонди, а також страхові компанії, тобто фінансовими посередниками, які є інститутами інфраструктури фінансового ринку.

Під


Каталог: olderfiles
olderfiles -> Лекція 12. 2011 Шморгун А. М. Конституційне право зарубіжних країн модуль +10 балів +5 балів в методичці теми робіт, які повинні зробити (реферат)
olderfiles -> Безпека життєдіяльності являє собою область наукових знань, що охоплюють теорію і практику захисту людини від шкідливих, небезпечних та уражаючих факторів в усіх сферах людської діяльності
olderfiles -> Функціонально-планувальні основи проектування громадських будівель і споруд
olderfiles -> Реферат Безпека інформаційних систем та технологій
olderfiles -> Лекція з дисципліни «цивільний захист» для студентів всіх спеціальностей
olderfiles -> Методичні вказівки до вивчення теми Поняття та структура валютного ринку
olderfiles -> Реферат Тема: п оширен ня соціальн их небезпек, які загрожують життю І здоров'ю людини
olderfiles -> Методичні вказівки щодо виконання курсової роботи з дисциплін " Товарознавство (Харчові продукти)" для напряму підготовки
olderfiles -> Реферат здати за місяць до початку сесії Кафедра конституційного та адміністративного права 535 каб


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка