Робоча програма клінічна імунологія та алергологія


ТЕМА №1: Структура та функції імунної системи. Імунологічні методи досліджень



Сторінка3/5
Дата конвертації20.03.2017
Розмір0.61 Mb.
#12690
ТипРобоча програма
1   2   3   4   5

ТЕМА №1: Структура та функції імунної системи. Імунологічні методи досліджень.



Клінічна імунологія – це клінічна та лабораторна дисципліна, яка займається обстеженням, діагностикою та лікуванням хворих з патологією імунної системи або патологічними процесами, які розвиваються внаслідок порушень імунних механізмів, або коли імунологічні маніпуляції є важливою частиною терапії та/або профілактики (ВООЗ, 1993).

Структура і принципи функціонування імунної системи


Імунна система людини – це система контролю, що забезпечує індивідуальність та цілісність організму.

Основна функція імунної системи – захист організму від генетично чужерідного впливу внутрішнього і зовнішнього середовища на основі притаманній лиш їй функції відрізняти власні структури організму від генетично чужерідних (розпізнавати “своє” і “чуже”). Вона здійснюється за рахунок вродженого та набутого імунітету. Генетично чужорідні розпізнані структури переробляються і елімінуються імунною системою



Функції імунітету:

Протиінфекційний захист

Імунологічний нагляд (контроль онкогенезу, проліферіційних процесів, мутаційних відхилень);

Генетична ідентифікація, генетична індивідуальність;

Точність імунної відповіді досягається завдяки властивостям імунної системи.

Властивості імунітету:

Специфічність – вміння реагувати швидко і вибірково;


Імунологічна пам‘ять – захист, алергія;

Лабільність;

Репродуктивна здатність;

Автономність і взаємоз’язок з ендокринною, нервовою, кровотворною системою.

Порушення функціонування імунної системи призводить до захворювань від кропивниці та алергічних недуг до онкопатології чи системних хвороб.

Органи імунної системи

До центральних органів імунної системи належать кістковий мозок і тимус.

Периферійні органи імунної системи - лімфовузли, селезінка, Пеєрові бляшки, апендикс, мигдалики, аденоїди, лімфоїдна тканина носоглотки, глія, шкіра (лімфоїдна тканина асоційована зі слизовими оболонками). В центральних органах відбувається утворення і навчання, в периферійних – праця, руйнація, зберігається пам’ять. Лімфатичні вузли функціонують, як своєрідні фільтри лімфи.

Імунітет має дві нероздільні складові – вроджений (неспецифічний) та набутий (специфічний ) або адаптивний.

Вроджений імунітет – неспецифічний, генетично детермінований загальний неспецифічний захист (неспецифічна резистентність). Він включає зовнішні та внутрішні бар’єри.

Цитокіни - це продукти імунокомпетентних клітин, які самі є їхніми мішенями. Цитокіни - “мова клітин” За механізмами вони поділяються на



  • Фактори росту

  • Прозапальні

  • Протизапальні

  • Мобілізаційні

  • Противірусні

  • Цитотоксичні

  • Регенераційні

  • Метаболічні

  • Регулюючі імунний процес та ангіогенез

Набутий імунітет на відміну від вродженого високо специфічний проти певних збудників та антигенів. Набутий імунітет поділяється на природній (набувається організмом впродовж життя при контакті з різними антигенами) та штучний (створений в процесі медичних маніпуляцій). Штучний набутий імунітет може бути активним (введення вакцин) та пасивним (введення антитіл - сироваток, імуноглобулінів.) Імунна система запам’ятовує збудника чи алерген і при наступній зустрічі діє ефективніше. Набутий або адаптаційний імунітет реалізується через клітинну чи гуморальну ланки. Клітинами ефекторами є Т- (70-80%) і В-(10-15%) лімфоцити.

Імуноглобуліни – основна ланка гуморального імунітету. Синтезуються плазматичними клітинами під впливом антигенів і специфічно реагують з ними. Вони мають ряд властивостей:



  • Специфічність (зумовлена наявністю антидетармінант, які реагують з детермінантами антигенів);

  • Валентність – кількість антидетермінант. Бувають одно-, дво-, п’яти-, десятивалентні;

  • Афінність – міцність взаємодії антигена з антитілом.

В сироватці людини 65% білка складають альбуміни, решта α-, β-, γ-глобуліни . γ-глобуліни і є імуноглобулінами (Ig) – це великі, складно влаштовані молекули глікопротеїнів, які складаються з легких і важких ланцюгів. Є 5 типів важких ланцюгів (Н) та 2 типи легких (L). Кодування цих ланцюгів відбувається за допомогою різних генів, що зумовлює нескінченне розмаїття синтезу Ig відповідно до різноманітних антигенів. Тому на кожен епітоп знайдеться строго комплементарний паратоп в складі антигензв’язуючого фрагменту Ig (Fab). Кожна молекула Ig містить два однакові легкі і два однакові важкі ланцюги, кожен з яких складається з кількох клубочків (доменів). Структура стабілізується дисульфідними зв’язками. Fс-фрагмент – постійна частина Ig, Fab-фрагмент – змінна частина, призначена для розпізнавання антигена, знаходиться на кінцях важких і легких ланцюгів. У відповідності з 5 типами важких ланцюгів розрізняють 5 класів Ig – IgA, IgG, IgM, IgE, IgD. 80% складають IgG, IgM – 6%, IgA – 13%, IgE і IgD – менше відсотка.

IgG димер, має чотири підтипи (IgG1, IgG2, IgG3 та IgG4) – єдиний, який проходить плацентарний бар’єр і забезпечує гуморальний імунітет новонародженого на кілька місяців. Він є основою при вторинному імунітеті, легко проникає в тканини і рідини, забезпечуючи антитоксичну і антибактеріальну дію.

IgA циркулює в крові дімер і мономер, може проходити крізь епітеліальні клітини, і виходити з них як секреторний sIgA. Діє на поверхні слизових оболонок, протидіючи бактеріям і вірусам в адгезії до слизових. Виробляється його більше, ніж інших, але термін життя його значно коротший.

IgMпентамер, тому може зв’язуватися з багатьма антигенами, є антитілом первинної імунної відповіді. До цього класу належать ізогемаглютиніни системи АВО.

IgD знаходиться на поверхні В-лімфоцитів як імуноголобуліновий антигенрозпізнаючий рецептор. Ці імуноглобуліни на молодих В-лімфоцитах виникають першими. За допомогою специфічних антигенів розпізнають різні класи Ig. Здатність антитіл до специфічного зв’язування з антигенами називають афінністю. На поверхні фагоцитів є рецептори для Ig, їх стабільної частини (FcR). З’єднавшись з Ig в ділянці цього рецептора, фагоцит видає окисний вибух, продукує ТНФ-α, ІЛ-6. При в/в веденні Ig макрофагальні FcR-рецептори перенасичуються і у такий спосіб запобігається посилений фагоцитоз клітин організму опсонованими аутоантитілами при аутоімунній анемії, аутоімунній тромбоцитопенії.

IgE має два типи рецепторів. Одні з них на опасистих клітинах і базофілах, при їх активації виділяється гістамін і серотонін, реалізується гіперчутливість негайного типу. Інший тип рецепторів до IgE є на незрілих лімфоцитих, тромбоцитах, еозинофілах, макрофагах. Він також відіграє роль в анафілактичних реакціях.

Недостатність імуноглобулінів є вроджена і набута.



Методи імунологічного дослідження

І. Дослідження неспецифічного (природженого) імунітету:

1) орієнтувальні тести (І рівня);

2) уточнювальні тести (ІІ рівня).

ІІ. Дослідження специфічного (набутого) імунітету.

1) До орієнтувальних тестів (І рівня) належить визначення:


  • загальної кількості лейкоцитів;

  • абсолютного і відносного вмісту лімфоцитів;

  • фагоцитарної активності лейкоцитів (фагоцитарний показник – кількість мікробів, захоплених однією клітиною; фагоцитарний індекс – процент клітин, що беруть участь у фагоцитозі);

  • вмісту імуноглобулінів класів А, М, G;

  • титру комплементу.

2) До уточнювальних тестів (ІІ рівня) належить визначення:

  • субпопуляцій Т-лімфоцитів (хелпери, цитотоксичні,

їх співвідношення Тхс – імунорегуляторний індекс);

  • кількості В-лімфоцитів;

  • активності NK-клітин;

  • компонентів комплементу;

вмісту імуноглобулінів Е та інші.

Для визначення специфічних АГ чи АТ використовують групи методів:

  • преципітації (утворення осаду з нерозчинних комплексів АГ-АТ в розчині, гелі, агарі; напр., визначення рівня імуноглобулінів за методом Манчіні);

  • аглютинації (осадження імуноглобулінами клітин, навантажених АГ; напр., визначення груп крові, діагностика імунологічного безпліддя);

  • лізису (споживання комплементу у двох парних системах АГ-АТ; напр., визначення рівня АТ до вірусів поліомієліту, герпесу, реакція Васермана);

  • радіоімунний (визначення АГ чи АТ шляхом детекції комплексів, мічених радіоактивним йодом; напр., визначення вмісту гормонів, АТ до них);

  • імунофлюоресцентний (визначення АГ чи АТ шляхом детекції флюоресціюючих комплексів; напр., визначення популяцій імуноцитів);

  • імуноферментний (ELISA) (визначення АГ чи АТ шляхом їх взаємодії, відповідно, з АТ чи АГ, міченими ферментами, що приводить до зміни забарвлення).

Лекцію підготував к.м.н., доцент Камінський В.Я.

Лекцію затверджено на засіданні кафедри « 13 » травня 2013 р., протокол № 11.
Завідувач кафедри внутрішньої

медицини №1, клінічної імунології

та алергології імені акад. Є.М. Нейка проф. Яцишин Р.І.
2.2.2. МЕТОДИЧНІ РОЗРОБКИ ДЛЯ ВИКЛАДАЧІВ ДО ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ З КЛІНІЧНОЇ ІМУНОЛОГІЇ ТА АЛЕРГОЛОГІЇ
Практичне заняття №3 «Основні симптоми імунної патології. Природжені імунодефіцитні захворювання» – 4 год.
Актуальність теми:

Сучасним лікарям будь-якого профілю слід мати знання про первинні і вторинні імунодефіцити, які спотворюють перебіг захворювань, а іноді стають причиною грізних ускладнень і самих недуг. Вчасне виявлення і допомога імунолога в їх лікуванні вкрай важливі.



Навчальні цілі заняття:

  • навчити студентів розпізнавати основні симптоми і синдроми при первинних імунодефіцитах;

  • ознайомити студентів з методами обстеження, які застосовують для діагностики вроджених імунодефіцитних захворювань, показаннями для їх призначення, методикою виконання, діагностичною цінністю кожного з них;

  • навчити студентів самостійно трактувати результати проведених обстежень;

  • ознайомити студентів з тактикою лікування вроджених імунодефіцитних станів.

Знати:

  • Визначення та класифікацію первинних імунодефіцитів;

  • Механізми розвитку вроджених імунодефіцитних захворювань;

  • Клініко-лабораторні прояви імунодефіцитних станів, способи їх виявлення;

  • Найпоширеніші форми первинних імунодефіцитів: клініка, діагностика;

  • Принципи лікування первинних імунодефіцитів.

Вміти:

  • Виявляти на основі клініко-лабораторних даних імунодефіцит;

  • Обґрунтовувати та формулювати діагноз при основних імунодефіцитних синдромах на підставі аналізу даних лабораторного та інструментального обстеження;

  • Диференціювати первинний імунодефіцит з ВІЛ-інфекцією та вторинним імунодефіцитом;

  • Призначити необхідне обстеження та план лікування імунологічних порушень;

  • Обґрунтувати консультацію імунолога;

  • Демонструвати володіння морально-деонтологічними принципами медичного фахівця та принципами фахової субординації

Виховні цілі заняття:

Виховувати у студентів клінічне мислення. Виховувати у студентів навики медичної деонтології та лікарської етики.




Каталог: images -> Portal -> Kafedra vnutrishnoi medycyny 1
Portal -> Робоча програма інфекційні хвороби (назва навчальної дисципліни) 12010005 "Стоматологія"
Portal -> Методичні вказівки для проведення практичних занять
Portal -> Повідомлення до закладів епідеміологічної служби та пов’язані з ними документи обліку, журнали санітарної обробки речей хворих та ін
Portal -> Програма основи медсестринства (назва навчальної дисципліни) 12010102, «сестринська справа» (шифр, назва спеціальності) Факультет
Portal -> Техніка безпеки у фізіотерапевтичних відділеннях
Portal -> Робоча програма «Фізична реабілітація, спортивна медицина»
Portal -> Опорно-руховий апарат
Kafedra vnutrishnoi medycyny 1 -> Робоча програма клінічна імунологія та алергологія
Kafedra vnutrishnoi medycyny 1 -> Робоча програма актуальні питання гастроентерології (елективний курс)
Kafedra vnutrishnoi medycyny 1 -> Робоча програма клінічна імунологія та алергологія (назва навчальної дисципліни) 110101 "Лікувальна справа"


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка