Робоча програма навчальної дисципліни «технології соціальної роботи»



Сторінка6/13
Дата конвертації16.03.2017
Розмір2.8 Mb.
#12442
ТипРобоча програма
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Ціни


вільні, що

регулюються

фіксуються


Системи натуральних видач і пільгового надання соціально-культурних

послуг




Мінімально гарантовані

рівні споживання товарів і послуг



«Корзинка»

мінімального споживчого

бюджету

Зміни, що відбуваються в Україні, зокрема перехід до ринкових відносин в економіці, потребують кардинальної перебудови усіх основних елементів суспільних відносин. Успіх радикальної економічної реформи, соціальний стан суспільства, його стабільність значною мірою залежать від того, наскільки органічно взаємодіють притаманні ринковій економіці мотивації й стимули до праці, свобода й масштаби підприємницької діяльності з ефективним соціальним захистом населення й матеріальною підтримкою його наибільш соціально слабких верств.



Група соціально-економічних методів у соціальній роботі об’єднує всі ті способи, за допомогою яких спеціалісти соціальної роботи впливають на матеріальні й моральні, національні, сімейні та інші соціальні інтереси й потреби клієнтів. Методи впливу на соціальні й економічні потреби й інтереси використовуються у формі натуральної й грошової допомоги, встановлення пільг і виплати одноразових допомог і компенсацій, патронажу й побутового обслуговування, морального заохочення й санкцій тощо.

ТЕМА 13. СОЦІОЛОГІЧНІ МЕТОДИ В СОЦІАЛЬНОЙ РОБОТІ

ПЛАН

1. Соціологія і соціальна робота: поле взаємодії.

2. Використання методів соціології в соціальній роботі.

1. Соціологія і соціальна робота: поле взаємодії.

Соціальна робота базується на знанні соціології як основного компоненту засвоєння сучасного громадського побуту й наявності соціологічного мислення.

Об’єктивно соціальну роботу із соціологією зближають дві головні особливості останньої: 1) вивчення реального стану суспільства при мінімізації конструювання соціального простору на основі тієї або іншої ідеологеми; 2) дослідження емпіричним шляхом соціальних відносин (за допомогою вимірів, оцінок, відчуттів, умонастроїв самого суб'єкта).

Крім того, і соціальна робота, і соціологія вивчають соціальний контекст життя людей, їх соціальну взаємодію, способи її корекції й удосконалення; використовують і подібні методи впровадження результатів свого осмисления того, що відбувається: методика прогнозування у вигляді знаходження соціальних альтернатив; розуміння можливостей і меж застосування існуючих методів, прогнозів і наукових рекомендацій. При цьому метою СР є як творення особистості, так і створення комфортної для людини соціосфери, соціально доцільного суспільства, що дозволяє індивіду оптимально реалізувати себе у всіх суспільних підсистемах (праці, власності, владі, сім'ї, культурі).

Основу теорії і практики соціальної роботи складають найважливіші категорії соціології: «суспільство», «соціальна група», «особистість», «соціальний статус», «соціальна роль», «соціалізація», «соціальне самовідчуття особистості», «аномія». Особливе місце займає категорія «соціальна захищеність».

Соціальна захищеність – принципово важлива для соціальної роботи категорія. Можна сказати, що соціальна захищеність, що акумулює гуманістичну спрямованість доброзичливих зусиль суспільства й діяльнісну творчу силу, – це багатомірне соціальне буття у взаємодії економічної, політичної й духовної сфер; рівень міжособистісних стосунків «людина – суспільство»; якість соціальних інститутів. Іншими словами, це одночасно і сукупний стан, і мета, і засіб стабільного існування «соціума для людини».

Через цю категорію виявляются найцінніші, постійні загальнолюдські параметри суспільного прогресу, цивілізованого соціума: наскільки більше розвинена особистість у суспільстві, настільки надійніше її соціальна захищеність;

соціальна захищеність – не привілея окремих індивідів або верств, а атрибут способу життя більшості населення;

константною історичною задачею будь-якого суспільства є твердження, підтримка соціальної захищеності, заповнення нею по можливості усього соціального простору.

Соціальна захищеність має відповідні об'єктивні показники:

поширений на всіх гарантований мінімум матеріального забезпечення, який досягається насамперед зусиллями самої людини;

взаємна відповідальність суспільства й людини;

стабільність суспільства як наслідок його керованості; захищеність від екстремізму, анархії, бездуховності, одномірності;

реальні, реалізовані свободи особистості, її самовизначення й самовираження;

права на життя, працю, безпеку, пересування, незалежність, підтримку й допомогу суспільства в тому випадку, коли сама людина не може вирішувати свої життєві проблеми;

уміння й бажання користуватися правами і свободами, усвідомлювати й відстоювати свої интереси; уміти відповідати за свої помилки й хибні думки;

вільний і відповідальний соціальний вибір як невід'ємна риса особистості.



2. Використання методів соціології в соціальній роботі.

Технологія, методи й методики соціальної роботи разом і повинні бути спрямовані на діагностику і практичну реалізацію, забезпечення зазначених вище критеріїв соціальної захищеності. Для цього використовується весь відомий апарат соціології і соціономії разом.



ТЕМА 14. ПСИХОЛОГІЧНІ МЕТОДИ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ

ПЛАН

1. Характеристкаі психологічних підходів до технології СР.

2. Основні напрями психологічної роботи соціального працівника.

1. Характеристкаі психологічних підходів до технології СР.

Соціальна робота спрямована на надання допомоги людині в її сім'ї, соціальному середовищі, у корекції її міжособистісних стосунків і внутрішньоособистісного статусу. У зв'язку з цим активно використовуються в практиці соціальної роботи різноманітні психологічні технології.

Найправильніший критерій вибору технології – своєрідність сприйняття особистості в різноманітних парадигмах наукового знання про людину й суспільство.

На основі визначеної парадигми, яка певним чином пояснює особистість і її навколишній світ, формується система різноманітних технік і технологій роботи з клієнтом.

Коротко зупинимося на характеристиці можливих психологічних підходів до технології СР.

Глибинна психологія (психодинамічні теорії) – це психоаналіз (З.Фрейд), індивідуальна психологія (А.Адлер), аналітична психологія (А.Берн), Я-психологія (Х.Кохут) та ін. У рамках зазначених парадигм:

соціальному працівникові, як і психологу, необхідно знати й навчити клієнта користуватися самосвідомим механізмом як регулятором розвитку особистості, подолання стійких негативних явищ або «комплексів»;

основний шлях допомоги людині – домогтися усвідомлення проблем, витоками яких є події, що відбулися в дитинстві; усвідомлення стає контрольованим, керованим і дозволяє людині позбутися проблем, які її турбують;

вирішальне значення в роботі з клієнтами мають психологічні умови: чітке визначення життєвих і перспективних цілей, задач, тимчасових рамок їхньої реалізації, демонстрації досвіду вирішення проблем;

існують різні варіанти основних захисних механізмів особистості, за допомогою яких індивід оберігає себе від психологічних травм і неприємних переживань: «витіснення», «заміщення», «сублімація», «утеча», «оглушення», «фіксація», «регресія», «перенос», «провокаційна поведінка» та ін.;

існують і варианти втручання в життя клієнта: «гра», «кризове втручання», «кризова інтервенція» та ін.

Біхевіористська психологія (психологія поведінки). У її рамках:

соціальному працівникові, як і психологу, необхідно вступити в таку взаємодію з клієнтом, яка, з одного боку, розкрила б йому цінність і смисл життя, його місце в соціальній дійсності, індивідуальність, а з іншого боку, – знайти й показати перспективи життєдіяльності, нові ціннісні орієнтації;

у технологічному аспекті СР будується на таких методичних принципах: відкритість і ясність плану роботи з клієнтом для його активізації; аналіз і володіння інформацією про вчинки й поведінку клієнта; урахування детермінованості вчинку і його результатів попередньою дією (функціональний аналіз); спільне вироблення соціально вагомих цілей, що припускають конкретний план дій на майбутнє;

у технологіях тут придатні такі методи й технічні прийоми, як: тренування наполегливості, тренування релаксації, моделювання поведінки й заохочення за бажану поведінку, стратегія запобігання рецидивів і багато чого іншого.



Когнітивна психологія. З неї соціальний працівник бере такі технологічні й методичні установки:

ефективне використання когнітивної моделі в СР визначається акцентом на трьох аспектах поведінки: моральний код, або соціальна філософія; теорія особистості; методи впливу;

задача СР полягає в тому, щоб допомогти клієнту змінити його когнітивні правила й тим самим справитися з емоційними й поведінковими проблемами;

указана задача вирішується, в основному, за допомогою когнітивної терапії, основний принцип якої полягає в такому: більшість людських емоцій і форм поведінки, раціональних і ірраціональних, обумовлені тим, що люди думають, уявляють і в що вірять.



Гуманістична психологія (екзистенційно-гуманістичний напрямок) – гештальттерапія (Р.Перлє), групова терапія (К.Роджерс, А.Маслоу), логотерапія (В.Фрапхе), психодрама (Дж.Морено) та ін. Для технології соціальної роботи тут особливо важливо:

спільним для всіх теорій гуманістичної психології є відсутність заздалегідь жорстко заданої схеми розуміння клієнта, групи, суспільства, навколишнього середовища, причин, що породжують проблеми, і їхніх джерел. Отже, немає необхідності ставити діагноз і визначати прогноз розвитку ситуації клієнта; немає необхідності давати клієнту поради щодо вирішення проблем, які звичайно базуються на суб'єктивних уявленнях спеціаліста і не завжди адекватні реальності;

шлях взаємодії з клієнтом у соціальній практиці недирективний, а базується на дотриманні норм особистісної екології.

2. Основні напрями психологічної роботи соціального працівника.

Соціальна допомога клієнту в рамках практичної психології здійснюється за її основними напрямками: повідомлення клієнту об'єктивної інформації про його розлади на основі психодіагностики; психологічна корекція, за допомогою якої для клієнта розробляється індивідуальна програма конкретного виду діяльності відповідно до загальних вимог; психологічне консультування, мета якого – допомогти клієнту знайти якомога більше варіантів поведінки, думок, почуттів, учинків для активної взаємодії з людьми й соціальними групами усередині соціума; психопрофілактична робота спрямована на те, щоб завчасно попередити можливі порушення в розвитку індивіда, створюючи умови для повноцінного психічного розвитку на кожному віковому етапі; психотерапія – організований вплив на психіку клієнта з метою її відновлення або трансформації.

Соціальний працівник щодо саморозвитку людини, її психіки використовує ряд основних методів: методи аутогенних тренувань, медитацію, гіпноз і самогіпноз.

Такими є деякі принципи, методи й технології впливу на духовний світ, на психологію людини з метою надання їй соціальної допомоги.



ТЕМА 5. ПЕДАГОГІЧНІ МЕТОДИ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ

ПЛАН

1. Співвідношення соціальної роботи та соціальної педагогіки.

2. Використання соціально-педагогічних технологій у соціальній роботі.

1. Співвідношення соціальної роботи та соціальної педагогіки.

Для розуміння ролі педагогічних відносин у галузі СР достатньо навести уривок з доповіді ЮНЕСКО про стан справ в освіті (1991 р.): політика, спрямована на боротьбу з бідністю, скорочення дитячої смертності й поліпшення здоров'я суспільства, захист навколишнього середовища, зміцнення прав людини, поліпшення міжнародного взаєморозуміння та збагачення національної культури не дасть ефекту без відповідної стратегії в галузі освіти. Будуть марними зусилля, спрямовані на забезпечення й підтримку конкурентоспроможності в галузі освоєння передових технологій.

Таким чином, ефективне використання соціальних технологій передбачає розвиток системи освіти як єдиного процесу навчання й виховання, удосконалення власне педагогічних (на всіх рівнях) технологій, методів і методик.

Формування системи соціального захисту, зміни в соціально-економічному й політичному житті суспільства обумовили потребу в спеціалістах нових професій – соціального працівника й соціального педагога.

І соціальні працівники, і соціальні педагоги за родом своєї діяльності мають надавати необхідну соціальну, психологічну й педагогічну допомогу, підтримку, корекцію різноманітним типам «жертв соціалізації», а для цього в рамках соціальної педагогіки аналізуються:

коли і яким чином суспільство й держава приступають до створення спеціальних умов для існування людей, віднесених до того або іншого типу жертв, який характер цих умов (преференційний, репресивний), які тенденції властиві цьому процесу;

обставини й види небезпек, зіткнення з якими на різних вікових етапах розвитку людини в конкретному суспільстві погрожує їй стати жертвою несприятливих умов соціалізації;

типи жертв, які існують у суспільстві, і їхня кількість, характер залежності типів і кількості жертв від тих або інших соціокультурних особливостей і соціальної практики;

соціальні установки і стереотипи різноманітних етнічних, релігійних, соціокультурних і статевовікових груп, що визначають характер їхнього сприйняття тих або інших типів жертв, відношення до них і поведінка, реалізована у взаємодії з ними;

шляхи розробки методів діагностики віктимності людини, її схильності стати потенційною жертвою того або іншого типу; методів діагностики віктимогенності груп і мікросоціума;

системи, зміст, форми й методи профілактики віктимності, реабілітації, адаптації, виховання тих або інших типів жертв несприятливих умов соціалізації; які існують у різних країнах;

реальні задачі з профілактики корекції віктимогенних чинників соціалізації, щодо роботи з конкретними типами жертв несприятливих умов соціалізації;

зміст, форми й методи профілактики, мінімізації, корекції, компенсації стосовно різних типів жертв несприятливих умов соціалізації залежно від їхньої статі, віку, соціокультурної приналежності з урахуванням етнокультурних, регіональних особливостей, поселенського середовища їхнього проживання.

2. Використання соціально-педагогічних технологій у соціальній роботі.

Зі сказаного вище зрозуміло, що:

соціально-педагогічні технології реалізуються в ході взаємодії соціального працівника з клієнтом у соціумі з використанням всього арсеналу засобів і можливостей;

під соціально-педагогічними технологіями розуміють способи створення умов для позитивного саморозвитку, соціальної адаптації й соціального захисту клієнта шляхом виховного впливу на його особистість і поведінку;

більшість педагогічних технологій, методик і процесів виховного впливу відбиває визначені сторони метатехнологій або загальних технологій соціальної роботи;

соціальна робота бере від соціальної педагогіки цілий комплекс методів, що базуються на таких принципах: принцип конкретно-історичного підходу (виділення провідних напрямків СР на основі ретельного вивчення й аналізу обстановки, людських сил і можливостей); принцип гармонії просвітництва й організації практичної діяльності клієнтів (поєднання словесних і практичних методів); принцип колективної творчості (зацікавлене залучення до процесу всіх його учасників); принцип спадкоємності (координація діяльності соціального працівника з різними соціальними закладами, організаціями, службами, об'єднання їхніх зусиль, спільна робота, ліквідація дублювання й непродуктивної витрати сил); принцип комплексності (забезпечення в кожному виді діяльності багатьох аспектів СР).

Зараз інноваційні педагогічні процеси відбивають у соціальній роботі: 1) встановлені громадсько-правові відносини між закладами соціального обслуговування, соціальним працівником і клієнтом; 2) демократичну сутність соціальної роботи, яка заснована на партнерстві, співробітництві; 3) потребу в нетрадиційних формах організації діяльності, коли пріоритет мають самодопомога, самовиховання, які допомагають клієнту стати хазяїном власної долі і стимулюють процеси саморегулювання.

Іменний покажчик

Адлер Альфред (1870 – 1937), австрійський лікар-психіатр і психолог. Засновник індивідуальної психології; учень З.Фрейда.

Маслоу Абрахам (1908 – 1970), американський психолог, один з лідерів гуманістичної психології. В ієрархії потреб головну роль відводив потребам у творчості й самоактуалізації особистості.

Фрейд Зигмунд (1856 – 1939), австрійський лікар-психіатр і психолог, засновник психоаналізу. Універсалізація психоаналітичного досвіду призвела його до психоаналізації людського суспільства й культури.

ТЕМА 16. ТЕХНОЛОГІЇ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА З ДІТЬМИ

ПЛАН

1.Періодизація та вікові характеристики дитинства.

2. Технології соціальної роботи з різними категоріями дітей „групи ризику”.

1.Періодизація та вікові характеристики дитинства.

До вікової категорії “діти (дитина)” ми відносимо осіб, які не досягли вісімнадцятиліття. Сюди з певною умовністю можна включити такі періоди:

дошкільного дитинства /дитинство, молодший дошкільний вік (1–3 роки)/ і старшого дошкільного (3–6 років) віку;

молодшого шкільного дитинства (6–10 років);

підліткового дитинства (11–14 років);

ранньої юності (15–17 років).

Коротко позначимо вікові характеристики дитинства (А.Мудрик, В.Сластьонін, М.Михайленко).

Дошкільне дитинство

Вікові завдання: природно-культурні (формування рухових навичок, здатності до прямоходіння, сенсорний розвиток); соціально-культурні (оволодіння мовою, предметно-маніпулятивною діяльністю, розвиток образної та елементарної логічної форм мислення, довільності поведінки, оволодіння первинними способами співробітництва й кооперації); соціально-психологічні (становлення “образу Я” та самооцінки, статева ідентифікація, становлення несвідомого почуття “базової довіри” до зовнішнього світу, почуття автономії, ініціативи).

Інститути та агенти соціалізації: родина, дитячі ясла і садки, ЗМК (телебачення, радіо, книги), батьки чи дорослі, які їх заміняють, інші старші члени родини, найближчі сусіди, вихователі, однолітки (з трьох років).

Безпосередньо-емоційне спілкування дитини з дорослими як головний чинник її розвитку в дитинстві. Госпіталізм.

Спілкування з дорослими як провідний чинник розвитку дошкільника: позаситуативно-пізнавальна й позаситуативно-особистісна форми спілкування. Криза трьох років.

Спілкування з однолітками. Дитяча субкультура: ігри, мовотворчість.

Небезпеки: хвороби і фізичні травми, безграмотність та (чи) аморальність батьків, убогість, занедбаність, антигуманність вихователів дитячих установ.

Основні напрями діяльності соціальних працівників: просвітництво й консультування батьків, організація сімейних дитячих ясел-садків, ігрових груп і групових занять; патронаж неблагополучних родин.


Каталог: jspui -> bitstream -> 123456789
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Методичні рекомендації до організації самостійної роботи студентів заочної форми навчання
123456789 -> Методичні рекомендації для студентів денної форми навчання Оздоровче і прикладне значення занять
123456789 -> «Аналіз розподілу та використання прибутку банку»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка