Робоча програма навчальної дисципліни «технології соціальної роботи»



Сторінка8/13
Дата конвертації16.03.2017
Розмір2.8 Mb.
ТипРобоча програма
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Юнацький вік


Вікові завдання: природно-культурні (завершення гармонізації всіх систем організму, стабілізація життєвих сил); соціально-культурні (адаптація до соціальних ролей і стосунків дорослого; оволодіння знаннями та уміннями, а також й нормами, необхідними для виконання соціальних ролей працівника, студента, сім'янина, військовослужбовця); соціально-психологічні (формування почуття ідентичності й індивідуальності, здатності до інтимної психологічної близькості, самоствердження через самореалізацію у взаєминах з особами іншої статі й відповідність соціальним ролям, що виконуються).

Провідні інститути та агенти соціалізації: навчальний заклад, трудовий колектив, військовий підрозділ, молода родина, чоловік і жінка, батьки, референтні колеги; їх роль і можливості у вирішенні конкретних завдань.

Вікова субкультура: норми, домагання, стиль поведінки, естетичні пристрасті, характерні для соціально диференційованого суспільства однолітків (студенти, робітники, сільські жителі, військовослужбовці, кооператори і т.ін.), жаргон.

Особливості життєдіяльності залежно від соціальної належності: зміст і характер пізнання предметно-практичної та практично-духовної діяльності; коло спілкування, його зміст, особливості емоційної глибини спілкування з однолітками своєї та іншої статі, з батьківською родиною та у своїй родині, з друзями, колегами.

Небезпеки: наркоманія, пияцтво, алкоголізм, проституція, зґвалтування, самотність, суїцид, безробіття, убогість, маргінальність, втягнення до злочинних угруповань.

Основні напрями роботи соціальних працівників: допомога в адаптації до нових ролей, індивідуальні консультації, допомога в знаходженні сфер діяльності, що задовольняють певним вимогам, консультування молодих родин, створення клубів і груп за інтересами і для спілкування, залучення до роботи з молодшим поколінням.


Власне молодість


Вікові завдання: природно-культурні (організація здорового способу життя); соціально-культурні (формування компетентності в основних сферах життєдіяльності – у родині, соціумі; уміння досягти поставленої мети); соціально-психологічні (формування почуття заповзятливості та ефективності в сімейній і трудовій сферах, а також у міжособистісних стосунках, подолання кризи, що можлива в тридцять років).

Провідні інститути та агенти соціалізації: родина, місце роботи, ЗМК, чоловік і жінка, діти, референтні особи в оточенні, еталонні групи та особи; їх роль у розв’язанні вікових завдань.

Вікова субкультура: диференціація вільного проведення часу у зв'язку із соціальною належністю, місцем проживання, соціально-психологічними особливостями кола спілкування.

Співвідношення значущості трудової й позапрофесійної сфер соціалізації, особливості сімейного життя, проблема зміни видів діяльності й підвищення освітнього та культурного рівнів.

Небезпеки: наркоманія, проституція, зґвалтування, самотність, суїцид, безробіття, втрата сенсу життя, злочинна діяльність, маргінальність, пияцтво, алкоголізм, розлучення.

Основні напрями роботи соціальних працівників: консультації з проблем сімейного життя й виховання дітей, допомога в професійній переорієнтації, організація групового дозвілля в мікросоціумі, створення клубних, групових та індивідуальних можливостей реалізації позапрофесійних інтересів, залучення до громадського життя мікросоціуму (виховання дітей, взаємодопомога, допомога людям похилого віку і т.ін.), допомога віктимним і маргінальним особистостям.

Ефективність соціальної роботи з молоддю прямо залежить від того, наскільки вона, соціальна робота, враховує інтереси молоді, виходячи з її економічної, соціальної й політичної ролі.

Сьогодні ці інтереси молоді в нашій країні обмежені за цілим рядом об'єктивних і суб'єктивних причин [11, с. 251-254]:

Молодь у наш час – одна з найбільш незахищених в економічних відносинах частина населення; труднощі в економіці – фундамент усіх труднощів і підстава для політичної кризи в галузі молодіжної політики держави;

у суспільстві існує низький престиж освіченості, професіоналізму, духовності й моральності; талант і знання виявляються незапитаними, що формує розгубленість, непевність у сьогоденні й майбутньому, призводить до “витоку мозків”, до відходу в “приватне життя” і до суїциду; широко поширився в суспільстві ідейно-моральний вакуум, своєрідна “дебілізація” частини населення вбиває в молоді віру у свої сили й можливості, що призводить її до націоналістичного, релігійного, містичного та інших видів фанатизму;

у значної частини молоді складається уявлення про неправильність історичного шляху нашого суспільства, про те, що минуле нашої країни – це лише ланцюг трагічних злочинів та обману; непідготовленість переходу до ринкових відносин ще більше збільшило таке уявлення молоді про історію й майбутнє країни, як про нескінченний “театр абсурду”, подвійного життя й подвійного стандарту;

серйозне занепокоєння викликає рівень здоров'я молоді; гострі проблеми здоров'я переміщаються від старшого покоління до молодшого (на порядку денному – збереження генофонду нації, її фізичне виживання).

Порушення та обмеження інтересів молоді, у свою чергу, формує соціально-проблемне “молодіжне поле”, яке характеризується наступними чинниками:

різке падіння престижу освіти, що не гарантує й не забезпечує гідного життєвого рівня, стабільну роботу зі спеціальності, не сприяє гідному суспільному стану;

падіння престижу освіти супроводжується фактом неможливості для багатьох батьків винести “освітній тягар” через важке матеріальне становище більшості родин (у цій ситуації молодь орієнтується на сферу торгівлі, бізнесу, банківської справи й на криміногенну сферу);

утрата престижу продуктивної праці (виникнення ситуації, за якої в молоді починає домінувати прагматична риса –досягти матеріального благополуччя, не беручи участі в продуктивній трудовій сфері);

деяке зниження інтелектуального й загальнокультурного рівня молодих людей не тільки через погіршення якості освіти, а й за рахунок проблеми їх “випадання” з будь-яких офіційних структур освіти та виховання, що є прямим резервом злочинного світу тощо.

Таким чином, молодь у цілому являє собою таку групу населення, у якій, з одного боку, виникає найбільше нових соціальних проблем, а з іншого боку, саме проблеми молоді мають особливе значення для майбутнього всього суспільного розвитку.

Головним у соціальній роботі з молоддю є її соціальний захист.

Говорячи про соціальний захист молоді, варто розрізняти його як вид діяльності держави, його інститутів і соціальну захищеність, яка відбиває реальний у кожний часовий проміжок стан справ по захисту особистості молодої людини й молодого покоління в цілому, а також суб'єктивний аспект, що дозволяє фіксувати психологічний стан особистості (почуття соціальної захищеності, потреба в захищеності тощо).

Найбільш повно в зазначеному аспекті проблему основних напрямів соціального захисту молоді розглянуто в роботі Ф.Мустаєвої [11, с. 258-260].

Тут соціальний захист молоді розглядається як мінімум у чотирьох напрямах.

1.Соціальний захист процесу формування й розвитку особистості молодої людини. В основі цього напряму лежить положення про те, що особистість молодої людини формується й розвивається відповідно до об'єктивних законів, що вироблені в процесі тривалої еволюції людини, та послідовності етапів розвитку, які за необхідністю поступалися один одному. У їх межах виявляється те, що отримало назву “ритм життя”. Це поняття являє складну, індивідуальну систему різних періодів, циклів, фаз як соціальної, так і природної етіології, у якій, у свою чергу, можна виділити свої рівні. Тому соціальний захист процесу розвитку спрямований, насамперед, на максимально можливе забезпечення сприятливого для всіх молодих людей проходження через кожний з етапів розвитку, у якому вирішується певний комплекс завдань, а також сприятливе проходження критичних рівнів (періодів).

2.Соціальний захист середовища формування і розвитку особистості.

У цьому напрямі увага державних інститутів має бути зосереджена на середовищі проживання молодої людини й тих її елементах, що сприяють чи перешкоджають процесу формування й розвитку особистості в самому широкому діапазоні: від екологічних проблем середовища до соціальних, економічних і моральних. У діяльності по захисту середовища формування особистості можна виділити два аспекти: а) формування самого середовища проживання людини; б) стимулювання елементів середовища, що сприятливим чином впливають на процес формування особистості.

3.Захист прав молодої людини.

Це спеціальний напрям діяльності державних інститутів, націлений на правове забезпечення й регулювання як впливів середовища, так і самого процесу формування й розвитку особистості.

4.Цільовий соціальний захист.

У рамках цього напряму мова йде як мінімум про два найважливіші моменти. По-перше, про цільову допомогу молодим людям, родинам, організаціям і суспільним інститутам, що працюють з молоддю, для вирішення конкретних завдань, без чого успішна життєдіяльність є дуже проблематичною. Іншими словами, мова йде про короткострокову цільову програму, коли сама молода людина не в змозі вирішити завдання чи коли зусилля, витрачені на досягнення результату, ставлять під сумнів сам результат. По-друге, про постійну допомогу тим, хто не може без неї обходитися, існує на межі бідності. В умовах загальної життєвої кризи цей напрям стає особливо важливим та актуальним. У підході до соціальної захищеності можливі два шляхи: 1) спиратися на найбільш гострі ситуації сьогодення, що задаватимуть тон усій політиці захищеності; 2) випереджати розвиток подій, спираючись на точний прогноз, а отже, допомагати кожній людині позбавлятися тяжкого гніту обставин і самій ставати господарем своєї долі.

У сучасних складних соціально-економічних умовах не слід забувати, що широкі верстви молоді формувалися в атмосфері утриманства, тому їм зараз особливо важко. З огляду на це, сьогодні, як ніколи, необхідно:

оздоровлення соціального середовища, забезпечення умов для соціального становлення молодої людини;

утвердження не на словах, а на ділі високих моральних цінностей та установок;

об'єднання зусиль різних соціальних інститутів у справі виховання молоді;

ліквідація безробіття серед молоді;

створення системи стимулювання випуску дешевих товарів для підростаючого покоління;

подолання “еротичного крену” в діяльності молодіжних центрів і кінотеатрів;

забезпечення особистої безпеки в суспільстві;

соціальний захист молодого покоління.

Соціальна робота з молоддю ведеться на основі цільових комплексних програм. Наводимо приклад однієї з таких програм, розробленої відомим теоретиком української школи соціальної роботи А.Й. Капською та ін. [6, с. 84-89].



2. Технології формування та розвитку особистості в соціальній роботі.

Духовне оновлення України, процес демократизації суспільства, що значною мірою впливають на всі сфери людської життєдіяльності, передбачають створення сприятливих умов для утвердження атмосфери творчості та співробітництва, багатогранного розвитку особистості, її здібностей і талантів. Саме тому сьогодні особливо актуальним є завдання по створенню сприятливого соціального середовища для розвитку творчої особистості юного громадянина. Мається на увазі не лише вплив сім'ї, школи, громадськості на формування особистості, а й тих чинників, які важче виявляються, прогнозуються:

творче, культурне, релігійне оточення індивіда;

національні традиції;

вплив суспільно-економічних явищ;

вплив засобів масової інформації тощо.

За цих умов система соціальної допомоги виступає своєрідним координатором роботи по узагальненню різних впливів на розвиток творчої особистості. Тому системі соціально-педагогічної роботи потрібна політика протекціонізму з боку держави, суспільства, звернення до її інтересів і запитів. Без такої допомоги неможливо створити ефективні технології соціально-педагогічної діяльності, котрі сприяли б творчій особистості дитини чи молодої людини, забезпечували б їй можливість активного включення в діяльність щодо відтворення суспільства, формування її духовності, внутрішньої культури й гідності. Саме соціальні педагоги мають здійснювати такий поворот, стати трансляторами творчого оновлення в межах не лише школи, а й суспільства взагалі. Це і проблема, і програма дій для кожного соціального працівника-педагога, сутність якої – сприяння формуванню та розвитку творчої особистості молоді, її здібностей, обдарувань, творчого мислення, рис характеру тощо.

Завдання щодо виховання людей з високим творчим потенціалом постає не лише як актуальна проблема сучасної соціально-педагогічної науки і практики, а і як соціальна необхідність. Сьогодні суспільну ситуацію можна назвати критичною:

знизився престиж творчих спеціальностей;

залишає бажати кращого сприймання соціальною структурою новаторства, нестандартних рішень;

прояви творчої активності особистості економічно не підтримуються державою.

Саме тому постає проблема охорони обдарованості людини, що висуває потребу вирішення низки проблем:

виявлення засобів формування якостей творчої особистості;

створення нових методик із розвитку цих якостей;

вивчення основних категорій, що визначають зміст діяльності творчої особистості.

Творчість – це одна з основних філософських категорій, якою здавна користується людство. Саме тому творчість, творча діяльність людини є предметом дослідження різноманітних галузей наукового знання. Філософська наука пропонує визначення творчості як діяльності, результатом якої є створені матеріальні й духовні цінності.

Психологія визначає творчість як діяльність, що породжує щось якісно нове, чого ніколи не існувало.

У педагогіці творчість визначається як свідома, цілеспрямована, активна діяльність людини, спрямована на пізнання та перетворення дійсності, створення нових, оригінальних предметів, витворів, що ніколи раніше не існували, з метою вдосконалення матеріального та духовного життя суспільства.

Розглядаючи творчість суспільства як процес, що спрямований на перетворення світу, здійснення історичного розвитку, дослідники характеризують творчість особистості як вищий ступінь її активності, що спрямований на подолання конкретних суперечностей з метою пошуку істини.

Таким чином, “творчість” у широкому розумінні слова розглядається як діяльність, що породжує щось якісно нове.

У наш час автори теорії творчості застосовують термін “життєтворчість”, визначаючи її як духовно-практичну діяльність особистості, що спрямована на проектування, планування, програмування й творче здійснення нею свого індивідуального життя. Особистість у цьому процесі виступає як розвинена індивідуальність, суб'єкт свого індивідуального життя, а об'єктом творчих діянь особистості виступає її власне життя.

Висновок: для соціальної роботи більш типовим є твердження, що творчість – це показник продуктивної діяльності людини. При цьому творчість розглядається як один із видів людської діяльності, спрямованої на розв’язання суперечності (творчого завдання), і для якої необхідні об'єктивні (соціальні, матеріальні) та суб'єктивні особистісні умови (знання, вміння, творчі здібності), а результат має новизну та оригінальність, особисту та соціальну значимість, а також прогресивність.

Специфіка творчості в діяльності соціального працівника полягає в соціальній зумовленості творчих дій (через посередництво директивно-інструктивних матеріалів, у яких конкретизовано соціальне замовлення суспільства); гуманізмі цього виду творчості, спрямованого на “пробудження” в особистості кращих рис і якостей; суб'єктивній свободі вибору дій, що розвиває почуття особистої відповідальності та сприяє піднесенню соціального педагога на особистісному, професійному рівнях.

Таким чином, творчість соціального педагога визначається як суб'єкт-суб'єктна розвивальна взаємодія соціального працівника і клієнта, спрямована на формування творчої особистості. У цьому значенні поняття “творча особистість” постає сьогодні основним, центральним поняттям соціальної роботи.

Творчу особистість визначають як особистість, межі творчості якої охоплюють дії від нестандартного розв'язання простого завдання до нової реалізації унікальних потенцій (індивіда) в певній галузі, та як людину, яка володіє певним переліком якостей, а саме рішучістю, умінням не зупинятись на досягнутому, сміливістю мислення, умінням бачити далеко за межі того, що бачать його сучасники й бачили його попередники.

Для творчої особистості соціального працівника потреба у творчості є життєвою необхідністю, а творчий стиль діяльності – найбільш характерним, головним показником.

Висновок: з огляду на подану інформацію будемо розглядати творчу особистість як таку, якій притаманні мотиваційна спрямованість, характерологічні особливості, творчі вміння та індивідуальні особливості психічних процесів.

Орієнтовний перелік якостей творчої особистості такий:


І. Підсистема мотиваційних якостей


бажання пізнати себе;

потяг до процесу творчості;

творчий інтерес, допитливість;

бажання бути визнаним, отримати високу оцінку своєї діяльності;

потяг до пошуку нової інформації, фактів;

економічний інтерес.


ІІ. Підсистема характерологічних якостей

сміливість;

готовність до ризику;

самостійність;

ініціативність;

упевненість у своїх силах і здібностях;

незалежність поведінки;

повага до інших;

емпатійність;

терпиме ставлення до інших;

цілеспрямованість;

наполегливість;

уміння довести почату справу до кінця;

працелюбність;

вимогливість до себе;

почуття гумору;

задоволення від процесу творчості;

спостережливість;

терпиме ставлення до критики;

енергійність;

чесність, прямота суджень;

відсутність нетерплячки при очікуванні винагороди;

товариськість;

самовідданість;

упевненість при невизначеності й хаосі;

скептицизм;

гордість, почуття власної гідності;

почуття прекрасного;

моральність;

емоційна активність.

Кожен суб'єкт соціальної взаємодії як неповторна індивідуальність характеризується своїм унікальним набором якостей, що визначає рівень її творчих досягнень і можливостей. Висновок: найпріоритетніші завдання соціальної роботи нині пов'язані з пошуком шляхів вирішення проблем формування творчої особистості, розвитку індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов для самореалізації кожного вихованця. Це обов'язково потребує дослідження наступних аспектів: вивчення особливостей формування якостей творчої особистості вихованця в системі соціально-педагогічної роботи, виявлення якостей суб'єктів соціально-педагогічної роботи, що сприятимуть успіху їх творчої діяльності.



ТЕМА 18. ТЕХНОЛОГІЇ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА ІЗ СІМ’ЄЮ

ПЛАН

1. Сутність поняття „сім’я”. Типологія сімей.

2. Моделі соціальної роботи з різноманітними типами сімей.

3. Напрями соціальної роботи з сім’єю.


Каталог: jspui -> bitstream -> 123456789
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Методичні рекомендації до організації самостійної роботи студентів заочної форми навчання
123456789 -> Методичні рекомендації для студентів денної форми навчання Оздоровче і прикладне значення занять
123456789 -> «Аналіз розподілу та використання прибутку банку»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка