Романа роздольського



Сторінка1/4
Дата конвертації09.02.2017
Розмір0.57 Mb.
  1   2   3   4
Ярослав ГРИЦАК, Іван-Павло ХИМКА
ЛИСТУВАННЯ ІВАНА ЛИСЯКА-РУДНИЦЬКОГО Й

РОМАНА РОЗДОЛЬСЬКОГО
Якщо сприймати події 1989-1991 pp. y Центрально-Східній Європі як кінець XX ст. (в історичному, а не календарному сенсі), то сучасні дослідники післявоєнних десятиліть української історії мають справу із завершеною добою, що вимагає свого узагальнення. Це стосується рівною мірою й української історіографії. Розпад СРСР, зникнення Української PCP та постання на її місці незалежної України різко змінили політичну кон’юнктуру, в якій розвивалася українська історична наука. Старий поділ між радянською й еміграційною історіографією поступово зникає, і в розвитку досліджень історії України у пострадянські роки як на Сході, так і на Заході, спостерігається щораз більше паралелей і подібностей. Зокрема, це засвідчує майже повне зникнення марксистського напрямку та вихід української немарксистської історіографії за вузькі рамки колишнього двоподілу на народницьку та державну школи.

У міру того, як стара доба відходить у минуле, історіографи одержують вигідну часову перспективу для неупередженої оцінки розвитку української історичної думки у XX ст. Під цим оглядом особливо цікавим і важливим джерелом є листування Івана Лисяка-Рудницького та Романа Роздольського – чільних представників й одних з останніх епігонів державницького і марксистського напрямів. Незважаючи на засадниче розходження світоглядних позицій обидвох істориків, що неодноразово проглядає у самому листуванні, та різницю поколінь (звідси надзвичайно шанобливе звертання І. Лисяка-Рудницького до свого старшого колеги), вони у своїх листах спокійно й неупереджено обговорили цілий ряд першочергових питань новітньої історії України.

Публікація цих листів повинна послужити активізації досліджень творчості названих істориків і передовсім – Р. Роздольського. Бо якщо твори І. Лисяка-Рудницького широко спопуляризовані і знайшли заслужене визнання в сучасній Україні1, то ім’я Р. Роздольського досі залишається маловідомим. У радянські часи його праці, зі зрозумілих причин, замовчувалися. Прізвище його не згадувалось навіть там, де потрібно було би згадати. Наприклад, 1974 p. y Києві вийшов друком збірник документів «Класова боротьба селянства Східної Галичини (1772-1849)», де доволі часто цитуються матеріали з двотомника Р. Роздольського «Stosunki poddańcze w dawnej Galicji», але жодного разу не згадується прізвище автора, ніби книжка сама себе написала. Звісно, про Р. Роздольського не було статей ні в «Українській Радянській Енциклопедії», ні в «Радянській Енциклопедії Історії України». Коли ж його ім’я все таки згадували, то з обов’язковими у такому разі риторичними фігурами2. Як не парадоксально, але цей видатний український марксистський мислитель був набагато відоміший на «капіталістичному» Заході, ніж у СРСР.

Уперше в Україні про Р. Роздольського відкрито заговорили аж наприкінці 1980-х років в умовах «перебудови». Його творчість добре вписувалася у тогочасні дискусії про необхідність очищення марксизму від «радянських» нашарувань та перегляду досвіду революції 1917 р.3 У специфічно українському контексті про творчість Р. Роздольського писали як про ще один приклад визначного внеску українця у світову науку4. На жаль, ні один із цих контекстів не послужив поштовхом до перевидання в Україні його наукових праць або до появи друком його біографії. Головні дослідження творчості вченого велися за межами України: польський історик Януш Радзійовский, автор монографії про КПЗУ, взявся написати біографію Р. Роздольського, а голландський науковець Вільберт ван Мірт – укласти бібліографію його творів.

Оскільки ім’я Р. Роздольського майже невідоме сучасному українському читачеві, вважаємо за доцільне подати тут нарис його біографії. Народився він у Львові 18 липня 1897 p. y родині відомого етнографа, члена Наукового товариства імені Шевченка Осипа Роздольського. Навчався в українській гімназії у Львові, де належав до таємного соціалістичного гуртка, так званої «драгоманівки». Із цього гуртка виросла потім організація «Інтернаціональна Революційна Соціал-Демократична Молодь» (1918 p.), яка у свою чергу виховала велику кількість засновників і провідних діячів Комуністичної партії Західної України5.

Від жовтня 1918 р. до липня 1919 p., P. Роздольський був рядовим в Українській Галицькій Армії. Пізніше емігрував до Праги, де студіював право в університеті і поряд з цим брав активну участь у закордонній діяльності Комуністичної партії Східної Галичини (з 1923 р. – КПЗУ). Він також часто бував у Львові – агітував серед молоді Української соціал-демократичної партії (УСДП), щоб вона перейшла на комуністичну платформу. Агітація виявилася ефективною: у її результаті польська влада розв’язала УСДП як комуністичну організацію. У 1924 р. Р. Роздольського обрано до ЦК КПЗУ.

Уже від 1917 р. Р, Роздольський займався редакційною й публіцистичною діяльністю. Ще в гімназії він редагував часопис «Вісник драгоманівських організацій», потім – «Кличі». У 1922 р. опублікував під псевдонімами «Прокопович» і «Тенет» чотири статті в комуністичному органі «Наш стяг», що виходив у Відні6. Навіть у цих ранніх його виступах уже була помітна велика любов до українського народу і така палка більшовицька революційність. Цими двома характерними рисами були пройняті всі його твори і пізніше.

У 1924 р. Р. Роздольський переїхав до Відня на вищі студії. Серед його професорів у австрійській столиці були відомі марксисти Макс Адлер і Карл Ґрінберґ. Докторську дисертацію він писав під керівництвом професора Ганса Кельсена, світової слави теоретика права. Тема цієї дисертації, яку він захистив у 1929 p., дуже промовиста: «Проблема неісторичних народів у К. Маркса і Ф. Енгельса». Українськомовну статтю на споріднену тему під назвою «Фрідріх Енгельс про Україну» Р. Роздольський помістив у харківському журналі «Червоний шлях» у 1927 р.7 Від 1926 p. P. Роздольський також співпрацював з Інститутом Маркса та Енгельса у Москві, очолюваним тоді Давидом Рязановим. На переломі 1928 – 1929 pp. y Відні перебував Микола Хвильовий. Український комуніст і патріот часто зустрічався з Р. Роздольським і розповідав йому про розвиток подій у радянській Україні.

У 1928 р. стався розкол КПЗУ. Фракція під проводом Осипа Васильківа не могла погодитися зі сталінською національною політикою в Україні. Як наслідок, фракцію васильківців було виключено з Комінтерну. З 1929 р. Р. Роздольський уже формально не належав до партії – не тому, що ідейно відійшов від комунізму, але тому, що не хотів підпорядковуватися партійній дисциплині. Товариші по партії вимагали від нього, щоб він покинув Австрію і переселився на постійно до Львова, де міг би брати участь у щоденній партійній роботі. Але Р. Роздольський, якого вже тоді дуже приваблювала наука, не погодився, через що його виключено з КПЗУ. Незважаючи на це, його статті ще появлялися у партійній пресі, і під час частих перебувань у Львові він зустрічався з давніми товаришами, які його шанували як ученого й авторитетного марксиста. У 1928-1929 pp. фракція васильківців хотіла, щоб Р. Роздольський обстоював їхні позиції. Після довших роздумувань він так і зробив у серії статей, які вийшли у світ, підписані ініціалами «В. С», у львівському журналі «Культура» 1930 р.8 У цих статтях учений обговорював не тільки внутрішні проблеми КПЗУ, але й те, що діялося тоді в Харкові.

У Відні на початку 1930-х років Р. Роздольський працював з документами австрійських архівів, шукаючи матеріали з історії робітничого й соціалістичного руху, а також з соціальної історії Галичини. У цей час він оженився з молодою австрійською комуністкою Емілією. Він також брав участь у діяльності австрійської лівиці. У лютому 1934 р. дійшло до повстання віденського пролетаріату проти австрійського клерикального фашиста Енґельберта Дольфуса. Після придушення повстання, коли Е. Дольфус розправився з лівицею, Р. Роздольський був змушений покинути Австрію. Він повернувся до Львова.

У Львові Р. Роздольський перебував п’ять років, з 1934 до 1939 р. З труднощами, бо українець, він влаштувався асистентом на кафедру економічної історії Львівського університету. Очолював кафедру і сприяв влаштуванню на ній Р. Роздольського визначний польський дослідник Францішек Буяк. У ці роки молодий український науковець присвячував себе головно науці. Але не цілковито, бо він також співпрацював зі Стефаном Рудиком як редактор часопису «Життя і слово». «Життя і слово» засуджувало націоналізм, який тоді опанував молодшу галицьку інтелігенцію, а також сталінізм, яким був пройнятий у той час комуністичний рух. Шукаючи союзників, С. Рудик і Р. Роздольський вирішили співпрацювати з польською троцькістською опозицією. Тоді ж Р. Роздольський познайомився з Ісааком Дойтчером, пізніше автором тритомної біографії Троцького. І. Дойтчер і Р. Роздольський підтримували контакт і після війни на еміграції.

Головним заняттям Р. Роздольського у тих роках була історична наука. Крім менших робіт з історії робітничого руху Центральної Європи і соціальної історії Галичини, він написав дві солідні монографії про аграрні відносини в Галичині періоду 1772-1848 pp. Першою була «Wspólnota gminna w byłej Galicji i jej zanik» (Львів, 1936; німецький переклад вийшов друком у 1954 р.). У цій роботі на підставі документації йосифінської й францісканської метрик Р. Роздольський доводив, що на Поділлі ще на початку ХГХ ст. існувала колективна земельна власність, подібна до російської общини, включно з переділом землі після означеного терміну. Друга монографія – це шедевр соціальної історії Галичини «Stosunki poddańcze w dawnej Galicji». Перший том містив дослідження, у якому висвітлювалися панщинні відносини в Галичині кінця ХVIII – на початку ХIХ ст. Мабуть, немає іншого твору в історичній літературі народів Центрально-Східної Європи, де б так пластично і комплексно аналізувалися аграрні відносини за феодалізму і де б витончений, найвищого рівня науковий аналіз поєднувався з гнівом шевченківського типу проти панівної верстви, тобто шляхти. Другий том містив збірку документів польською, німецькою, латинською і французькою мовами. Праця уже була в друкарні, коли у вересні 1939 р. до Львова прибула Червона армія. Унаслідок цих подій друк припинився, і готовий друкований наклад було знищено. Збереглися тільки один примірник другого тому й окремі фрагменти з рукопису першого тому. Уже по війні, на еміграції, Р. Роздольському вдалося відновити свій твір, який побачив світ у Варшаві 1962 р. (німецький переклад вийшов 1992 p.).

Знаючи, яка доля очікує його в руках сталінського НКВС, Р. Роздольський тоді ж, у вересні 1939 р. переїхав до Кракова, тобто до німецької зони окупації. Тут разом з дружиною він відкрив майстерню, що виготовляла щітки. Майстерня також слугувала контактним пунктом для підпільного соціалістичного гуртка, яким керував Адам Лютман, колишній член КПЗУ. Крім того, майстерня допомагала втікачам з краківського єврейського гетто. У вересні 1942 р. Роздольських і А. Лютмана заарештувало гестапо. Допити тривали місяць, після чого А. Лютмана було страчено, вагітну Емілію Роздольську випущено, а Романа Роздольського запроторено до Освєнціму. Решту війни Р. Роздольський пережив у німецьких концтаборах (Освєнцімі, Равенсбрюку, Оранієнбурзі).

По війні, після короткого перебування в Австрії, Р. Роздольський емігрував у 1947 р. до США. Він оселився у місті Детройті і поринув у науку. До цього періоду життя вченого належать твори, які здобули для нього реноме майже в усьому світі. На жаль, постійної праці він не мав. Короткий час викладав історію в університеті Вейн Стейт у Детройті. Але ці роки для нього були несприятливими – в Америці панував тоді маккартизм. Р. Роздольського викликали на розмову у державні органи, і він змушений був покинути свою працю. З того часу він жив головним чином із заробітків своєї дружини, яка влаштувалася дослідницею при профспілці. До її зарплати вчений час від часу міг дещо додати, коли згодом почав отримувати з американських і австрійських установ субсидії для наукової діяльності.

Першою працею, за яку Р. Роздольський узявся на еміграції, була фундаментальна переробка його докторської дисертації про Фрідріха Енгельса і так звані неісторичні народи Австро-Угорщини під час революції 1848-1849 pp. Йшлося про те, що під час цієї революції Ф. Енгельс вважав слов’янські народи Габсбурзької монархії, за винятком поляків, контрреволюційними від самої своєї природи, позбавленими історичного минулого і майбутнього та приреченими на загибель. Р. Роздольський майстерно вияснив причини таких тверджень з боку Ф. Енгельса, аналізуючи їх у контексті складних і суперечливих класових конфліктів, що виявилися під час революції. Деякі неомарксисти на Заході вважають цей твір Р. Роздольського одним із найкращих марксистських трактувань національного питання. Дослідник закінчив роботу над своєю монографією навесні 1948 p., але з різних причин не міг її видати аж до 1964 р.9 (друге німецьке видання вийшло у 1979 p., іспанський переклад – у 1980 p., англійський переклад – у 1986 p.).

Закінчивши цю працю, Р. Роздольський не був певен, що робити далі. Віденські й львівські архіви були на той час недоступні для нього, тому він уже не міг поглиблено вивчати соціальну історію Галичини. Але сталося так, що йому потрапив до рук майже незнаний тоді твір Карла Маркса «Gründrisse» («Економічні рукописи 1857-1861 років» – «Первісний варіант «Капіталу»« у 46 томі українського видання «Творів» К. Маркса і Ф. Енгельса). Р. Роздольський скрупульозно проаналізував і порівняв цей перший варіант із викінченим «Капіталом» та іншими економічними творами К. Маркса. Для свого аналізу він склав тематичний покажчик-картотеку до творів К. Маркса із п’ятнадцяти тисяч карток. І як наслідок написав величезний том про економічну теорію К. Маркса, у якому марксівська теорія була висвітлена по-новому і набагато глибше, ніж у минулому. Р. Роздольський закінчив цю працю у 1955 p., але книжка появилася друком набагато пізніше – у 1968 p. y Франкфурті-на-Майні по смерті автора під заголовком «Zur Entsehungsgeschichte des Marxschen ‘Kapital’ (Der Rohenentwurf des ‘Kapital’ 1857-1858)» (До історії виникнення марксівського «Капіталу». Начерк «Капіталу» 1857-1858). Якраз тоді, у 1968 p., студентська молодь Західної Європи, Америки і Японії почала цікавитися соціалістичною теорією та марксизмом зокрема. Книжка Р. Роздольського була для цих молодих людей справжнім відкриттям, її обговорювали у марксистських гуртках майже в цілому світі та перекладали на різні європейські мови і японську. З того часу прізвище Р. Роздольського стало добре відоме всім солідним дослідникам марксистської економічної думки.

Від середини 1950-х pp., коли Р. Роздольський знову мав змогу працювати у віденських архівах, він повернувся до своєї улюбленої тематики – історії аграрних відносин у Центрально-Східній Європі і, зокрема, в Галичині. Першим плодом цього повернення до австрійських джерел була монографія про аграрну реформу цісаря Йосифа II. Вона видана німецькою мовою у Варшаві 1961 р.10 і з того часу посідає почесне місце в історіографії про австрійський освічений абсолютизм і економічну історію Австрійської монархії. На підставі віденських архівів Р. Роздольський також написав монографію про селянських депутатів до австрійського парламенту 1848-1849 pp. Книжка видана німецькою мовою у Відні посмертно, у 1976 р. У ній багато уваги приділено депутатам з Галичини. Крім монографій, Р. Роздольський написав тоді низку статей з історії аграрних відносин, які публікувалися у 1950-х і 1960-х pp. y журналах «Journal of Economic History», «Journal of Central European Affairs», «Kwartalnik Historyczny» i «Przegląd Historyczny».

Останні роки життя Р. Роздольський присвятив переробці своєї великої праці про марксистську економічну теорію, а також серії робіт з історії соціалістичного руху в 1914-1919 pp. До цієї серії належать статті про сербських соціал-демократів і стокгольмську конференцію 1917 р., про «Союз визволення України», про революційну ситуацію в Австрії 1918 р., про політику Леніна і більшовиків стосовно Першої світової війни11. Всі ці статті були солідно документовані і написані з виразно революційних, марксистсько-ленінських позицій. Крім цих робіт, Р. Роздольський під кінець свого життя написав дві цікаві статті німецькою мовою12, у яких розмірковував над тим, чи не була помилковою Жовтнева революція, з огляду на пізнішу еволюцію Радянського Союзу.

Помер Роман Роздольський у м. Детройті 20 жовтня 1967 р. Його архів передано до Інституту соціальної історії в Амстердамі.

Листування Р. Роздольського та І. Лисяка-Рудницького збереглося в архіві останнього. Воно розпочалося у серпні 1966 р. і тривало трохи більше року, обірвавшись зі смертю Р. Роздольського, – останнього листа він написав 5 жовтня 1967 p., за 15 днів до своєї кончини, І. Лисяк-Рудницький мав намір уже в наступному році підготувати листи Р. Роздольського до друку в «Українському історику», вважаючи їх «направду дуже цікавими»13. Однак цей намір залишився незреалізованим. Подаємо листування обидвох істориків згідно з оригіналом (листи Р. Роздольського є першим, а І. Лисяка-Рудницького – другим примірником машинописного оригіналу). Всі листи обидвох авторів, за винятком одного (лист № 13 написаний від руки), видрукувані на машинці, причому Р. Роздольський користувався друкарською машинкою з латинськими літерами. Висловлюємо подяку вдові Івана Лисяка-Рудницького Олександрі Черненко та його синові Петрові Рудницькому за удоступнення особистих архівів історика, а Центрові дослідження історії України імені Петра Яцика – за фінансове уможливлення цієї праці.





Каталог: Hrytsak Yaroslav


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка