Розділ Поширення та значення ефіроолійних рослин



Скачати 451.38 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації07.06.2018
Розмір451.38 Kb.
#42076
  1   2


1



План
Вступ 2

Розділ 1. Поширення та значення ефіроолійних рослин 4

Розділ 2. Ефіроолійні культури як кормові рослини 8

2.1 Соняшник 8

2.2 Льон-кудряш (Льон олійний) 11

2.3 Гірчиця 12

2.4 Озимий ріпак 13

2.5 Рицина 15

2.6 Арахіс (Земляний горіх) 17

2.7 Соя 18

2.8 Рижій 19

Розділ 3. Ефіроолійні культури в якості лікарських та харчових рослин 20

3.1 Аніс 20

3.2 Коріандр 22

3.3 Кмин 26

3.4 Фенхель 28

3.5 М`Ята 28

3.6 Лаванда 30

3.7 Шавлія мускатна 31

3.8 Кріп городній 32

Висновок 34

Література 35


Вступ
Ефіроолійні культури належать до різних ботанічних родин та видів. Об'єднує їх наявність ефірної олії, яка нагромаджується в рослині або окремих її частинах — насінні, лиртках, пелюстках квіток. Ефірна олія містить природні ароматичні речовини, що надають рослинам специфічного запаху, їй притаманна леткість та масляниста консистенція, а основу становлять суміші різних органічних сполук, серед яких найголовнішими є терпеноїди.

Використання цих рослин та виробленої з них ефірної олії залежить від хімічного складу та комбінацій окремих компонентів. З давніх-давен їх вживали в різноманітних стравах. Нині ж ефіроолійні рослини є важливою сировиною для харчової і фармацевтичної промисловості та інших сфер виробництва. Зокрема, з них виготовляють бактерицидні, болетамуючі, сечогінні, заспокійливі, відхаркувальні та інші препарати. Застосовують також у парфюмерії та косметолог».

Олійні культури мають велике народногосподарське значення. З насіння їх добувають рослинну олію, яку використовують у харчовій, лакофарбовій, текстильній, шкіряній промисловості, в електротехніці, медицині тощо. Побічний продукт — макуха — є цінним концентрованим кормом для тварин.

В Україні вирощують соняшник, льон-кудряш, гірчицю, озимий ріпак, рижій, рицину, арахіс, сою, кунжут, лялеманцію, мак олійний тощо. Важливим показником якості олії є здатність її до висихання. Вона визначається йодним числом, яке показує, скільки грам йоду витрачається на окислення 100 г олії, що сприяє висиханню її.

Мета нашої роботи з`ясувати біологічні особливості ефіроолійних культур, їх значення для людини.

Для досягнення встановленої мети нам потрібно вирішити деякі завдання:

1 – з`ясувати поширення та історичне значення ефіроолійних рослин

2 – охарактеризувати ефіроолійні рослини як кормові культури

3 – розглянути використання ефіроолійних рослин в якості лікарської та овочевої сировини.
Розділ 1. Поширення та значення ефіроолійних рослин
Незвичайно різноманітний світ рослин, що оточує нас. І всі ми прекрасно знаємо, що життя тварин і людей цілком залежить від нього. Рослинам ми так чи інакше зобов'язані майже усім, чим користуємося в повсякденному житті. І ніколи "homo sapіens" не досяг би сьогоднішніх висот, якби в період неоліту не вирішив підкорити собі примху дикої природи, що годувала його, і не змусив рослину шляхом окультурення стати постійним і надійним джерелом їжі. І тоді відразу ж утворився міцний зв'язок: людина залежить від рослин - рослини залежать від людини. Серед перших зелених супутників людини минулого і ті, про які ми хочемо розповісти. Усі вони відносяться до різних сімейств, родам і видам. Ростуть вони в різних географічних зонах, але поєднує їх одне, неоціненне для нас, людей, якість – маслинність [2].

Разом з першими зерновими культурами древній хлібороб сіяв сою, арахіс, соняшник, льон олійний, рицину, гірчицю, рапс, сафлор і кунжут. На території сучасних Англії й Іспанії, Голландії і Швейцарії, у Древньому Єгипті й Індії широко був розповсюджений олійний і волокнистий льон. У древній медицині застосовувалася касторова олія, одержуване з насінь рицини, а для висвітлення своїх жител люди використовували мигдальну і кунжутну олії. Широкою популярністю в античному світі користувалося маслинове дерево й олія з оливок. Американські індіанці жир з насінь соняшника використовували для косметичних цілей. Безліч різних застосувань знайшли олійні рослини за свою історію, і в даний час вони займають важливе місце серед сільськогосподарських культур. Історії поширення і селекції рослин цікаві і часом загадкові.

Вивченням їх займалися багато вчених. Роки життя присвятив цьому видатний дослідник, хибкий географії рослин Микола Іванович Вавилов (1887-1943). Учений робив поїздки в Центральну Азію і Північну Африку, Південну і Північну Америку, а також у країни Західної Європи. Ці ботанічні маршрути пролягли через найбільш сприятливі для розвитку рослинного світу райони земної кулі. Вавилов виділив первинні рослини, культивовані древніми хліборобами, наприклад пшеницю і ячмінь, кукурудзу і сою, льон і бавовник, а також вторинні: жито, овес, суріпку, гірчицю й інші.

Основною задачею вченого були пошук і вивчення рослинних ресурсів планети для створення нових сортів.

У харчуванні людей продукти рослинного походження займають важливе місце. За рахунок рослин на 80 відсотків задовольняються їхні потреби в харчовому білку, а рослинні олії найчастіше використовуються замість тваринних жирів.

В даний час олійним культурам приділяється велика увага, тому що вони є найбагатшої комори не тільки рослинних олій, але також дефіцитного білка. Тільки за останні роки посіви олійних у світі збільшилися більш ніж на 80%.

Значно виріс обсяг міжнародної торгівлі маслонасінням і продуктами їхньої переробки. Соєва і соняшникова, арахісова і бавовняна, лляна і рапсова олії є предметом імпорту й експорту багатьох країн світу. Широке поширення у світовій культурі замледелия одержали соя, льон, арахіс, соняшник, рицина, рапс, кунжут, сафлор, бавовник і гірчиця. Соя є найціннішим джерелом кормового білка, і під неї віддані великі посівні площі в Північній і Південній Америці, а також у деяких районах Азії. Основними її постачальниками на Світовому ринку стали США і КНР. Розгорнуто дослідження й отримані перспективні сорти сої в нас у країні. Цікава робота ведеться в Краснодарі лабораторією селекції й агротехніки сої Всесоюзного науково-дослідного інституту олійних культур, а також молдавськими і грузинськими селекціонерами [4].

Значно розширюються посіви арахісу і соняшника. Учені, що працюють з цими культурами, намагаються підвищити їхня врожайність і якість олії, захистити від хвороб і шкідників. Соняшник - головна олійна культура в нашій країні, і їй приділяється особлива увага. Свідчення тому - відбулася в 1976 р. у Краснодарі VІІ Міжнародна конференція але цій культурі, у роботі якої взяли участь більш 500 учених з різних країн світу. Великою популярністю користуються високомасличні сорту соняшника, створені видатним ученим-селекціонером Василем Степановичем Пустовойтом.

Завдяки дослідженням учених добре вивчений хімічний склад насінь олійних рослин, властивості жирів, білків, вуглеводів і інших з'єднань, що входять у них. Особливе значення має якість жирів і білків. Багато уваги приділяють олійним культурам фізіологи і біохіміки, досліджуючи роль цих речовин у рослинній клітці. Не відстають від вчених і технологи. Чимало винаходів придумали вони, щоб "вичавити" усе саме коштовне з олійних комор.

Досить проблем у селекціонерів олійних культур. Одна з них полягає в тому, щоб створити такі сорти, у насіннях яких був б досягнутий оптимальний зміст білків або жирів. Інша, не менш важлива, задача - це захист рослин: виведення сортів, стійких до хвороб і шкідників. Тільки на соняшнику паразитує 65 видів грибів, 10 видів бактерій, 2 види вірусу і 2 види квіткових паразитів. Захворювання віднімають частина врожаю, знижують польову схожість і масличність уцілілих насінь, підвищують їхнє кислотне число і лузжистість. Чимало турбот доставляють хліборобам численні комахи-шкідники. Близько 80 видів літаючих і плазуючих шестиногих розбійників знищують посіви соняшника.

У пошуках сучасної зброї проти них захисники рослин пройшли довгий шлях - від простих механічних і агротехнічних прийомів до використання останніх досягнень біології, хімії і фізики. Проти шкідливих комах запущений у хід великий арсенал засобів: ядохімікати й антибіотики: союзники людини - гриби, бактерії і віруси: рентгенівські промені і хімічні речовини різної дії. Однак далеко не завжди людині супроводжує успіх у цій постійній війні, і нерідко приходиться відступати, шукати нові шляхи в боротьбі з хворобами і шкідниками рослин [5].

Створення стійких сортів рослин - найдешевшого, надійного і безпечний для навколишнього середовища спосіб захисту наших полів. Тоді з порядку денного частково зніметься питання про її забруднення, що на сучасному етапі розвитку суспільства придбало глобальне значення. Селекціонери вже створили деякі імунні сорти сільськогосподарських культур, у тому числі і ті, котрі не бояться збудників хвороб і шкідників. На жаль, не завжди в пошуках імунітету вдається знайти і вивести необхідні форми потрібної культури. У цих випадках необхідно використовувати переваги інтегрованої системи захисту рослин. Усі частіше на допомогу селекціонерам приходять дослідники з інших областей науки: біохімії, фізіології, генетики, фітопатології, ентомології і математики. Такий союз учених - застава майбутніх успіхів у створенні високоврожайних сортів, стійких до хвороб і шкідників.

Розділ 2. Ефіроолійні культури як кормові рослини
2.1 Соняшник
З олійних культур найбільш поширений соняшник. У 1988 р. він займав площу 4 млн. 28 тис. га, на Україні - 1 млн. 577 тис. га.

Соняшникову олію широко використовують у харчовій промисловості. З неї виготовляють маргарин, використовують у натуральному вигляді, при виготовленні консервів, хлібних і кондитерських виробів, фарб, мила тощо. Макуха містить до 37 % білка, більш як 20 % без азотистих екстрактивних речовин, 6,5 % жиру і багато інших речовин. Вона є висококалорійним концентрованим кормом для тварин. Попіл із стебел містить близько 35 % оксиду калію, тому він є цінним добривом. Соняшник висівають також на зелений корм і силос [4].

Батьківщиною соняшнику є Північна Америка. В Росію його завезено в XVIII ст. Спочатку соняшник вирощували як декоративну рослину. У 1835 р. воронезький селянин Бокарєв добув з насіння соняшникову олію. З того часу соняшник почав швидко поширюватись, займаючи значні площі в різних грунтово-кліматичних зонах. Тепер основними місцями поширення соняшнику є райони Північного Кавказу, Центрально-Чорноземний район, Поволжя, Україна, Молдова, Західний Сибір, Казахстан і Киргизія.

Соняшник - високоврожайна культура. При належній агротехніці можна вирощувати в середньому по 20 ц/га і більше насіння. На Україні високі врожаї насіння соняшнику вирощують в Донецькій обл.

Соняшник належить до роду Heliantus L. з родини складноцвітих. Рід Heliantus об'єднує більш як 100 видів, з яких в культурі є лише два види соняшника: однорічний (Н. annus L.) і багаторічний топінамбур (Н. tuberosus L.), або земляна груша.

Соняшник - однорічна культура з добре розвиненим стрижневим коренем, який заглиблюється в грунт на 2 - 3 м, тому ця культура посухостійка.



Стебло соняшника заповнене губчастою паренхімою, інколи трохи розгалужується у верхній частині. Висота стебла 1,5 - 4 м і більше. На стеблі розташовані великі листки серцеподібної форми, з черешками. Надземна частина рослини опушена грубими волосками.

Суцвіття - кошик діаметром 15 - 40 см. У кошику розвиваються квітки двох типів: трубчасті - двостатеві, які плодоносять, і несправжні язичкові, що розташовані по краях кошика і приваблюють комах.

Плід - сім'янка з твердою плодовою оболонкою. Насіння (ядро) не зростається з плодовою оболонкою. Колір сім'янок досить різноманітний: білий, сірий, чорний та ін. Селекційні сорти соняшника мають в стінках плодової оболонки добре розвинений панцирний шар. Він захищає сім'янки від пошкодження їх соняшниковою міллю.

За морфологічними ознаками культурний соняшник ділять на три групи: лузальний, олійний і межеумок.

У лузального соняшника розвиваються високе стебло (до 4 м заввишки) і великі кошики. Ядро тільки наполовину заповнює сім'янку, лузжистість становить 46 - 56 %, олійність сім'янок низька - 28 - 33 %, використовується як силосна культура. Олійна група характеризується високою олійністю, яка може досягти 50 % і більше від загальної маси сім'янок. Сім'янка повністю заповнена ядром, лузжистість 25 - 35 %, стебло не розгалужується, висота його до 2 м.

Межеумок займає проміжне місце між двома першими групами [6].

Соняшник - посухо- і морозостійка рослина. Насіння проростає при 3 - 4 °С тепла, а сходи витримують значні заморозки - до мінус 8 °С.

Соняшник - волого- і світлолюбна культура, транспіраційний коефіцієнт її становить 470 - 570. Кращими грунтами для соняшника є глибокі чорноземи і каштанові.

Якщо соняшник вирощувати на одному місці кілька років підряд, він масово пошкоджується хворобами і заразихою. Тому соняшник у сівозміні на те саме місце можна висівати тільки через 6 — 7 років. Кращими попередниками є озимі зернові, зернобобові культури, кукурудза.

Під соняшник грунт обробляють так само, як і під інші технічні культури. Великого значення надають глибокій оранці і снігозатриманню. Навесні вологу закривають боронуванням і шлейфуванням. Передпосівну культивацію проводять у кілька слідів на глибину загортання насіння.

Під соняшник вносять як органічні, так і мінеральні добрива. Сіяти соняшник краще через 10— 15 днів після початку сівби ранніх ярих культур. Соняшник, посіяний у добре прогрітий грунт, дає дружні сходи, краще розвивається, насіння його містить більше олії. Крім того, при таких строках сівби створюються умови для очищення поля від бур'янів. На насіння соняшник сіють квадратно-гніздовим способом, на силос — широкорядним. Норма висіву насіння — 9—10 кг/га. На важких грунтах насіння загортають на глибину 4—5 см. На чорноземах глибину загортання збільшують до 7 см, при нестачі вологи треба сіяти на глибину 8—10 см.

Після висівання насіння поле спочатку коткують, а потім боронують. Боронують до появи сходів і після появи їх у фазі першої пари справжніх листочків.

За період вегетації міжряддя 2 — 3 рази розпушують у двох напрямках. При утворенні двох-трьох пар справжніх листочків посіви соняшнику проривають, залишаючи по 2 — 3 рослини в гнізді.

В період цвітіння соняшнику рекомендується штучно дозапилювати його. Великий ефект дає вивезення на посіви пасік з розрахунку один вулик на один гектар.

Збирають соняшник комбайнами, коли побуріє 60 — 70 % кошиків.

Індустріальна технологія вирощування соняшнику. Для вирощування соняшнику за індустріальною технологією складається технологічна карта, в якій передбачаються найпрогресивніші заходи. Обов'язковим елементом цієї технології є підбір відповідних високоврожайних сортів і гібридів, максимальна механізація всіх виробничих процесів, використання хімічних заходів боротьби з бур'янами та хворобами, використання пасік для додаткового запилення рослин соняшнику, своєчасне і високоякісне збирання, збереження насіння.
2.2 Льон-кудряш (Льон олійний)
З насіння льону-кудряша добувають високоякісну олію для лакофарбової промисловості, рідше використовують як продукт харчування. Макуха високопоживна, її добре поїдають тварини. Льон-кудряш вирощують на півдні України. Загальна посівна площа його — близько 250 тис. га, середня врожайність насіння 6— 7 ц/га.

Льон-кудряш належить до родини льонових. Коренева система в нього розвинена слабко. Сама рослина низькоросла — до 50 см заввишки, стебло при основі дуже розгалужене і має 15 — 20 плодів-коробочок. Абсолютна маса насіння 7 — 12 г з вмістом олії 45 — 48 %. Льон-кудряш — світлолюбна рослина. Насіння проростає при 3 — 4 °С. Сходи легко витримують приморозки більш як 4 °С. Кращими сортами льону олійного на Україні є такі: Циан (Рассвет) і Воронезький 1308.

У сівозмінах льон олійний розміщують після озимої пшениці, картоплі, зернобобових і баштанних культур. Грунт обробляють, як і під ранні ярі культури. Добрива вносять під зяблеву оранку і в рядки при сівбі.

Сіють льон олійний одночасно з ранніми ярими культурами звичайним рядковим або вузькорядним способом з нормою висіву 50 - 80 кг/га. Якщо поле забур'янене, то застосовують широкорядну сівбу з шириною міжрядь 45 см. На 1 га висівають 25 - 30 кг насіння [5].

Глибина загортання насіння 3 - 6 см. На посівах знищують ґрунтову кірку, шкідників і бур'яни. На насіння льон збирають у фазі повної стиглості. Якщо ж льон вирощують на насіння і волокно, то його збирають льонотере-билками і льонокомбайнами у фазі жовтої стиглості.
2.3 Гірчиця
У Радянському Союзі вирощують в основному два види гірчиці: сизу, або сарептську (Brassica juncea Csern.), і білу (Sinapis alba L.).

З насіння гірчиці добувають продовольчу олію. У сарептської гірчиці нагромаджується до 47 % олії, а в білої 30 — 40 %. Олію використовують також у текстильній промисловості. Макуха має шкідливі глюкозиди, тому на корм її не використовують. Гірчицю інколи висівають на зелене добриво [7].

Столову гірчицю і гірчичники виготовляють з макухи сарептської гірчиці.

У нашій країні гірчиця займає площу близько 300 тис. га. На Україні під гірчицею зайняті невеликі площі, тут в основному культивують сарептську гірчицю. Середня врожайність білої та сарептської гірчиці становить 12 — 15 ц/га.

Гірчиця (обидва види) — однорічна трав'яна рослина, має добре розвинену кореневу систему, стебло 25 — 80 см заввишки. У білої гірчиці стебла, листки і плоди дуже опушені. Листки перисторозсічені, суцвіття - китиця, плід - стручок, насіння кулясте. Маса 1000 насінин у сизої гірчиці 2 - 3 г, у білої 3 - 10 г.

Сарептська гірчиця більш вибаглива до грунтів, ніж біла, проте вона більш посухо- і жаростійка. Насіння її проростає при температурі 2—З °С, може витримувати заморозки до мінус 5 °С.

Гірчиця біла — холодостійка і вологолюбна рослина, насіння її проростає при 1 - 2 °С тепла.

Сіють гірчицю після озимини або просапних культур. Грунт обробляють так, як і під ярі зернові культури. Гірчицю сіють рано навесні суцільним посівом з нормою висіву 10 - 12 кг/га сарептської гірчиці і 15 - 16 кг/га білої. Глибина висіву – 2 - 4 см. Якщо поле забур'янене, то висівають широкорядно з міжряддям 45 см.

У період вегетації на посівах гірчиці знищують ґрунтову кірку, бур'яни і шкідників.

Збирають сарептську гірчицю роздільним способом у фазі воскової стиглості насіння. Біла гірчиця менш осипається, тому її збирають у фазі повної стиглості прямим комбайнуванням.


2.4 Озимий ріпак
З насіння ріпака добувають цінну олію, яку використовують у текстильній, поліграфічній, лакофарбовій, харчовій та інших галузях промисловості. Макуху з ріпака згодовують тваринам. У районах, де вирощують ріпак доцільно займатися бджільництвом, оскільки він є добрим медоносом.

На території України культивують озимий і ярий ріпак. Найбільш поширений озимий ріпак. На Україні його вирощують в південно-західних районах. Урожайність насіння озимого ріпака становить в межах 10 ц/га.

Озимий (Brassica napus L. ssp. oleiferaMetzg.) і ярий ріпак, або кольза (annua), подібні за морфологічними ознаками і різняться між собою за відношенням до екологічних умов [7].

Коренева система в ріпака стрижнева, проникає в грунт на глибину до 3 м. Стебло 100 — 200 см заввишки, округле, вкрите сизим нальотом, розгалужене. Листки теж сизі, неопушені, великі. Листки двох форм: нижні - з черешками, верхні — сидячі.

Квітки у ріпака жовті, великі, зібрані в гроноподібні суцвіття. Плід - стручок з носиком, 6—12 см завдовжки. Насіння дрібне, кулясте, темно-коричневого кольору.

Озимий ріпак — вологолюбна рослина. Морозостійкість ріпака невисока, тому його культивують лише в районах з м'якими зимами. Ріпак вибагливий до родючості грунту. Кращими грунтами є чорноземи, темно-сірі та сірі опідзолені. Ріпак це перехреснозапильна рослина. Велике значення для запилення мають, домахи і особливо бджоли.

Найкращими сортами для України є Глорія, Жет-Неф, Квінта, Тисменицький, Іванна.

Ріпак розміщують після гороху, конюшини, ранньої картоплі, озимої пшениці. Він дуже вибагливий до органічних добрив. Грунт під ріпак обробляють так само, як і під озимі зернові культури.

Сіють озимий ріпак у такі строки, щоб рослини добре вкорінилися і мали розвинену розетку листків. На Україні його сіють у другій декаді серпня широкорядним способом з шириною міжрядь 45 см, на гектар висівають 8 - 10 кг насіння. На легких грунтах насіння загортають на глибину 3 - 4 см, на ущільнених і запливчастих - 2 - 3 см. Для кращого снігозатримання в міжряддя ріпака підсівають насіння білої гірчиці (1 - 1,5 кг/га). Восени на посівах проводять міжрядний обробіток, а при останньому розпушенні міжрядь рослини підгортають, що захищає їх від вимерзання і вимокання.

Ріпак збирають роздільним способом, рідше прямим комбайнуванням. Обмолочене насіння підсушують до 11 - 12 % вологості.


2.5 Рицина
З насіння рицини добувають дуже цінну олію для технічних потреб. її широко використовують також і в медицині.

Рицина — давня культура. Походить вона з Африки.



Поширена в Індії, Китаї, АРЄ, Греції. Посівна площа її в УРСР становить більш як 10 тис. га. Урожайність насіння рицини при належній агротехніці може досягати 5 ц/га і більше. Рицина (Ricinus communis L.) належить до родини молочайних. Це рослини з високим стеблом, мають добре розвинену кореневу систему. У багаторічної рицини стебло досягає 10 м заввишки і живе до 10 років. На території СРСР культивують однорічну форму.

Вона нижча, стебло її 1—3 м заввишки, рідше — 5 м, розгалужене, червоного або зеленого кольору, з восковим нальотом. Листки великі, черешкові, пальчасто-роздільні, квітки роздільностатеві, зібрані у великі грона. Чоловічі квітки розташовані в нижній частині суцвіття, жіночі — у верхній. Плоди крупні, тригнізді коробочки. Насіння крупне з блискучою оболонкою. Маса 1000 насінин — від 80 до 1000 г. В насінні може міститися до 59 % олії.


Каталог: data -> file doc
data -> Українська архітектура
data -> Тема. Метод архітектурної біоніки. Біотектонічне моделювання Мета
data -> Реферат на тему: Залізодефіцитна анемія (малокрів'я)
data -> Кафедра медичної біології, мікробіології, вірусології та імунології
data -> І тип анафілактичні реакції
data -> Положення про денний стаціонар» Додаток 4 до наказу моз україни від 23 лютого 2001 р. N 72 «Примірне положення про денний стаціонар»
data -> Рахіт І рахітоподібні захворювання у дітей
file doc -> Юлія павленко міні-реферат
file doc -> Рішення щодо створення навчальних програм);  Рада саамських шкіл
file doc -> Формування України як правової держави на базі позитивного досвіду Королівства Норвегії

Скачати 451.38 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка