Розвиток космонавтики в Україні. Однією з найперспективніших галузей України нині с авіацій-­



Скачати 205.32 Kb.
Дата конвертації18.11.2016
Розмір205.32 Kb.
Розвиток космонавтики в Україні.

Однією з найперспективніших галузей України нині с авіацій-­
на промисловість. Вона налічує 43 підприємства, на яких працює
близько 100 тис. людей. Далеко за межа­ми країни відомі авіа­ційні конструкторські бюро — АНТК ім. Антонова (Київ), «Про­грес», ім. Івченка (За­поріжжя), авіабудівні заводи Києва та Харкова, «Мотор-Січ» (Запоріжжя) та інші. Їхніми зусиллями створені унікальні крилаті машини: реактивні пасажирські літаки Ан-140 та Ан-148, транс­портні літаки Ан-225, названий «Мрією», та Ан-124 — «Руслап». Літак полярної авіації Ан-74 та багато інших.





Військово-трапаюртний літак

«Руслан».1982р.

Україна — визна­на в світі космічна

держава. Вона входить до п'яти провідних країн на ринку кос­мічних

послуг і техно­логій. До української ракетно-космічної га­лузі входять 40 під­приємств. Провідним центром серед них є всесвітньо відоме конструкторське бюро «Південне» та виробниче об'єднання «Півден­ний машинобудівний завод» у Дніпропетровську. Там створю­ють та серійно виробляють ракети-носії, космічні апарати, системи управління, орієнтації і траєкторних вимірювань. Ве­ликими досягненнями україн­ських фахівців стало створення космічних апаратів «Січ-1», «Океан-0», «АУОС», ракето­носіїв «Зеніт З SL», «Дніпро», «Циклон-1» та «Мікрон».

Досягнення України в ракетно-космічній галузі дозволили їй разом із США, Росією та Норвегією взяти участь у спільному міжнародному проекті «Морський старт» для запуску в Тихому океані космічних супутників різного призначення. Крім того, наша країна бере участь у міжнародних проектах створення орбітальних станцій «Альфа» та «Мир», у програмі «Глобастер», яка передбачає запуск 36 супутників за допомогою українських «Зенітів».

19 листопада 1997 року у складі міжнародного екіпажу на борту американського космічного корабля «Колумбія» на навколоземну орбіту вперше вирушив громадянин незалежної України Л.Каденюк.



Україна — космічна держава. Багато зробили її вчені щодо розвит­ку світової космічної науки. Зокрема, на Південному машино­будівному заводі в Дніп­ропетровську сконст­руйовано і виготовлено понад 400 штучних су­путників землі. Вели­кий внесок в освоєн­ня космічного просто­ру зробили такі видатні вчені країни, як С. Корольов, В.Челомей. М. Янгель, Ю. Кондратюк, В. Уткін.

Україна має півстолітній досвід космічної діяльності. Україна буде активним учасником реалізації космічної політики Європи.

Так, українські підприємства й організації “Комунар”, “Арсенал”, “Моноліт”, Евпаторійський космічний центр брали участь у підготовці запуску першого штучного супутника Землі, виведеного на орбіту 4 жовтня 1957 року.

З початку 60-х років підприємства України почали розробку і виробництво систем керування, бортової автоматики й інших систем і приладів для космічних об'єктів і комплексів.

12 квітня 1961 року російська модифікована міжконтинентальна балістична ракета Р-7, обладнана приладами підприємств “Комунар” і “Арсенал”, вивела на навколоземну космічну орбіту першого в історії людства космонавта Юрія Гагаріна.

Діяльність конструкторського бюро “Південне” у сфері наукових досліджень почалася в 1961 році з розробки космічних апаратів “Метеор” і “Стріла”.

У 1962 році ракета-носій “Космос” вивела на орбіту перший супутник дніпропетровської розробки ДС-2, а в 1967 році ракетою-носієм “Космос” на орбіту був виведений орієнтований в атмосфері супутник “Космічна стріла”.

Співголова спільної робочої групи Україна — ЄС з космічних досліджень Хардвіг Бішофф визнає великі можливості України в галузі космічних досліджень і технологій і вважає, що наша країна знайде гідне місце в європейській космічній політиці та європейській космічній співпраці. За його словами, передусім йдеться про систему глобального моніторингу навколишнього середовища й безпеки — GMES (Global Monitoring for Environment and Security). Х. Бішофф вважає, що навігаційна система Galileo, створювана в Європі, має охопити й територію України. За його словами, зараз тривають переговори про підключення України до створення такої європейської системи глобальної навігації, яка на відміну від американської системи GPS має цивільне застосування. Також великі можливості для співробітництва існують у сфері космічних наук, у секторі запуску космічних апаратів, вважає представник Єврокомісії. Він також визнає існування проблем на шляху космічного співробітництва. Одна з них полягає в тому, що українській стороні не так легко бути залученою до європейських науково-дослідних програм, а також до європейських консорціумів. «Ми з європейської сторони повинні надавати більше підтримки і давати більше ідей — як інтегрувати українських вчених до великих проектів», — вважає Х. Бішофф. Водночас він зауважив, оскільки отримання Україною членства в ЄКА потребуватиме чимало років, сторони можуть співробітничати прямо в рамках Угоди про науково-технічне співробітництво між Україною та ЄС.

На думку ж заступника гендиректора НКАУ, особливих перешкод на шляху співпраці вчених України та Європи в космічній сфері не існує. «Ми добре розуміємо одне одного, наші інтереси збігаються, і головне, очевидно, знайти спільні цілі й рухатися до них разом», — зазначив Е. Кузнєцов. За його словами, українська космічна галузь функціонує, і для неї не важко залучити іноземний капітал до цікавих і важливих проектів. Заступник гендиректора переконаний, що Україна братиме участь у глобальному проекті європейської навігаційної системи Galileo, що передбачає виведення в космос 30 супутників. «Вже сьогодні ми вкладаємо кошти в наукові проекти, маємо гарні напрацювання для прийому інформації із супутників системи Galileo. Маємо підготовлену наземну інфраструктуру, яка працюватиме в цій системі», — сказав Е. Кузнєцов.

Як пояснив директор Харківського радіоастрономічного інституту НАН України, академік Олександр Коноваленко, йдеться про використання антени РТ-70 в Євпаторії для прийому сигналів телеметрії з європейських космічних місій далекого космосу типу «Марс-Експрес». Буквально днями Харківський інститут підписав контракт з ЄКА щодо реалізації цього року пілотного проекту випробування антенних засобів українського виробництва для супроводження космічних місій європейських держав. Якщо буде доведено, що антена є високоефективною, то така робота може стати буденною. Тоді за певним регламентом антену підключатимуть до прийому сигналів від космічних апаратів, сказав О. Коноваленко.


Як зазначив заступник гендиректора НКАУ, Україна має перспективу для участі в космічному сегменті проекту Galileo. Оскільки перші із 30 супутників запускатимуть у 2007 — 2008 роках, то ми маємо розгін, вважає Е. Кузнєцов. Якщо ми активно співпрацюватимемо в галузі науки, космічних досліджень, розробки нової техніки, електроніки й мікроелектроніки, ми зможемо зробити свій внесок й у створення цих космічних апаратів та вдосконалення існуючих наземних засобів, зазначив він. До європейських космічних проектів залучається харківський ВАТ «Хартрон», що спеціалізується на виробництві космічних систем управління. Про це сказав директор із розвитку бізнесу англійської компанії НТА Джіангранде Барресі. Орієнтуватимуть на орбіті європейські супутники двигуни українського виробництва. У лютому ДКБ «Південне» підпише контракт з італійською компанією Avio на поставку 6 розгінних блоків РД- 868Р протягом року для європейського ракетоносія Vega, сказав начальник проектного сектора ДКБ «Південне» Олександр Животов. За його словами, ДКБ «Південне» протягом чотирьох років працювало над створенням унікального розгінного блоку — рідинного ракетного двигуна 4-ї ступені РД-868Р з тягою 250 кг. Український конструктор зазначив, що європейці довго вибирали та взяли наш двигун, який є кращим з існуючих двигунів із подібною тягою та розмірністю. Багато представників української космічної галузі одностайні в необхідності активної співпраці з ЄС.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ КОНСТРУКТОР КОСМІЧНИХ КОРАБЛІВ

Щоб розрахунки і формули втілилися в реальні космічні апарати, щоб людина змог­ла справді відірватися від землі і вийти у космічний простір, мав прийти генеральний конструктор космічних кораблів - людина надзвичайної енергії, творчого й організа­ційного хисту, який координував би роботу величезних колективів, що створювали ра­кетно-космічні системи. Таким конструкто­ром був Сергій Павлович Корольов. Ми можемо пишатися - за походженням він наш земляк. Народився у 1906 році. Пра­цював, щоб прогодувати сім'ю, тоді навчав­ся в Київському політехнічному інституті. Згодом продовжив навчання в Москві, у Ви­щому технічному училищі ім. Баумана, де в 1929 році закінчив факультет аеромеханіки.Відомий конструктор Андрій МиколайовичТуполєв високо оцінив дипломний проект Корольова, присвячений легкомоторним літа­кам. Проте мрії вели Сергія Павловича далі, поза межі земної атмосфери, куди літакам шляху немає. В 1934 році вийшла книжка С. П. Корольова «Ракетний політ у страто­сфері». Цю книжку відзначив К. Е. Ціол-ковський. На початку 30-х років Сергій Ко-рольов очолив групу інженерів - фахівців у галузі ракетного руху. Перші ракети наро­джувалися в конструкторських бюро при експериментальних заводах, проходили вип­робування на полігонах. З іменем Корольо­ва пов'язані всі наші досягнення у завою­ванні космосу: перший штучний супутник, ракета, що понесла вимпел на Місяць, авто­матична станція, яка сфотографувала його зворотний бік, пілотовані космічні кораблі. Корольов - «С. П.», як його по-дружньому називали співробітники, проводжав у політ кожного космонавта і давав поради під час польоту, блискавично приймаючи єдино пра­вильне рішення за будь-яких обставин.

За 60 років життя чудовий учений Сер­гій Корольов встиг багато зробити не лише для своєї батьківщини, а й для всього люд­ства. Йому були притаманні надзвичайний розум, сміливість - і він палко вірив у без­межні можливості людини, в те, що освоєн­ня космосу зробить людство багатшим і щас­ливішим.

У створенні ракетно-космічної техніки завжди бе­руть участь тисячі вчених, інженерів, робітників. Мас­штаби робіт вимагають об'­єднаних зусиль працівників багатьох галузей науки і тех­ніки. Генеральний конструк­тор С. П. Корольов умів зна­ходити здібних,талановитих фахівців, умів створити твор­чу обстановку - всі, хто пра­цював поряд з ним, заря­джалися його енергією і всі сили віддавали спільній справі. Всіх, хто брав участь у тому чи іншому експерименті, Корольов об'єднував поняттям «ми». У вирішенні складних, а ча­сом зовсім нових для людства питань Сергію Павловичу допомагала смілива фантазія, не­вичерпний оптимізм і розумна обережність. Він умів і любив ризикувати, проте ніколи не забував про цінність людського життя - вір­ніше, його безцінність, бо ж немає нічого до­рожчого за людське життя.

НЕВІДОМИЙ ГЕНІЙ - ЮРІЙ КОНДРАТЮК

Однією з найбільших загадок в істо­рії освоєння космосу лишається постать Юрія Кондратюка. Його праця «Завоювання міжпланетних просторів», що вийшла в Новосибірську 1929 року, за свідченням аме­риканських учених, була використана при підготовці польоту на Місяць. На Виставці досягнень народного господарства в Москві у павільйоні «Космос» портрет Юрія Кондратюка висить другим одразу після портре­та Костянтина Ціолковського. Але й досі ніхто не може з певністю сказати, де і коли закінчила свій життєвий шлях ця геніальна людина. Найприкріше ж те, що за життя Юрію Кондратюкові так і не надали можли­вості на повну силу попрацювати у тій сфері, де ним *на громадських засадах», у вільний від основної роботи час, було зроблено від­криття, що набагато випередили свій час.

Власне, легендою оповите й саме ім'я винахідника. Він народився як Олександр Шаргей 1897 року в Полтаві. Там закінчив із срібною медаллю гімназію, звідти поїхав вчитися до Петроградського політехнічного інституту. Але провчився заледве місяць -студента-першокурсника було мобілізовано на фронт Першої світової війни. А після гро­мадянської війни вже не Олександр Шаргей, а Юрій Кондратюк працював спочатку на за­лізниці, потім механіком елеватора, а далі будував уже й сам елеватори в Сибіру, пра­цював над створенням вітрових енергостан-цій для Криму й Заволжя. Йому довелося таємно змінити прізвище. Сталося так, що вир громадянської війни закинув юнака на Південь, де він якийсь час прослужив пра­порщиком у денікінській армії. Якби після перемоги більшовиків «білого офіцера» вик­рили, йому загрожувала б смерть. От і по­просила мачуха Олена Петрівна у свого зна­йомого документи його недавно померлого брата. А Сашкові сказала: «Тобі, сину, тре­ба стати іншою людиною. Інакше все, чим ти живеш, піде за вітром».

А жив юнак - серед крові та хаосу, ре­волюцій і воєн - космосом. Він захопився цією проблематикою ще навчаючись у гімна­зії. У це важко повірити, але ще в 1914 році, не маючи закінченої середньої освіти, гімна-зист-старшокласник серйозно опрацьовував способи прориву людства у міжпланетний про­стір. Не припиняв своїх розробок він і на війні. Навесні 1917 року вже існував рукопис, де пропонувалося, як досягти з планети Зем­ля іншого небесного тіла: не треба будувати гігантських ракет - від космічного корабля-носія відокремлюється посадочно-злітний мо­дуль. І саме за цим принципом пішов нині розвиток космічної техніки.А у 1919 році у розшарпаному боями та зміною влад Києві юнак закінчив інший ру­копис, давши йому дерзновенний заголовок: «Тим, хто читатиме, щоб будувати». Аж 1964 року побачив світ цей текст, опублікований у книжці «Піонери ракетної техніки. Кибальчич, Ціолковський, Цандер, Кондратюк». Праця містила ідеї, до реалізації яких людство доступилося лише у другій половині XX сто­ліття: засади створення стаціонарних косміч­них станцій на орбітах небесних тіл та їхніх супутниках, багатоцільове використання со­нячної енергії в космосі - як для потреб само­го корабля, так і для передачі енергії на Зем­лю, розрахунки для коригування польоту... Ще двічі доробляв і доповнював новими від­криттями свій рукопис геніальний інженер-винахідник, який так і не здобув систематич­ної вищої освіти! На його розробки столичні вчені давали захоплені рецензії. Професор В. П. Ветчинкін писав, що дослідження Конд-ратюка «є найповнішим з усього, що писалося на цю тему в російській та зарубіжній науці до останнього часу» і пропонував якнайшвид­ше видати книгу «заради забезпечення пріо­ритету країни в галузі міжпланетних сполу­чень». Проте чиновницька бюрократія, що тоді царювала в науці, не визнавала досягнень унікального самоука. І в 1929 році Юрій Кон-дратюк видав невеличку книжку на власний кошт. Цікаво, що два розділи автор не вклю­чив до публікації свідомо, написавши у перед­мові: «Вони надто наблизилися вже до робо­чого проекту оволодіння світовим простором -занадто, щоб можна було їх опублікувати, не знаючи заздалегідь, хто і як цими даними ско­ристається».

Щоб оцінити спрямованість і практич­не значення праць Юрія Кондраткжа, звер­німося до оцінок сучасних учених, що без- посередньо займаються космічною технікою. Академік у галузі механіки, автор праць з теорії орієнтації космічних кораблів Борис Раушенбах пише: «Як він до цього дійшов, мене досі вражає. Але Кондратюк зрозумів, що в умовах гальмування космічним кораб­лем не можна керувати, як літаком, зміню­ючи кут зниження та діючи стернами висо­ти. Навпаки, захисний щит має весь час ли­шатися під одним кутом. І - що вражає: до яких варіантів учені не вдавалися, але саме так було зроблено згодом наш «Союз», так зробили американський «Аполлон», так зро­били всі інші кораблі...»

Доктор технічних наук, професор, роз­робник космічної техніки, що сам літав у космос, Костянтин Феоктистов: «Кондратюк запропонував систему контролю пального в баках, яка застосовується і в сучасних ра­кетах. Нічого кращого просто не винайдено. А як здорово він передбачив, що теплозахис­не покриття має бути виконане на основі вуглецю! Ми прийшли до вуглецю в усіх найбільш теплонапружених елементах кон­струкції».

І, нарешті, думка академіка Валентина Глушка, творця рідинних ракетних двигунів: «На мою думку, ми у великому боргу перед Юрієм Васильовичем Кондратюком. Його вклад у космонавтику ще не знайшов гідно­го відображення. Незалежно від Ціолковського Кондратюк цілком новим, оригінальним методом вивів основні рівняння польоту ракети. Він розрахував енергетично най­більш вигідні траєкторії космічних польотів, займався теорією багатоступінчастих ракет, розробляв проблеми створення проміжних міжпланетних заправних ракетних баз - су­путників планет, економічної посадки ракет із застосуванням гальмування атмосферою. Кондратюк запропонував політ до Місяця і планет з виходом на орбіту їхніх штучних супутників. Йому належить ідея використан­ня гравітаційного поля зустрічних небесних тіл для дорозгону або гальмування косміч­ного апарата у процесі польотів у Сонячній системі...»

Геній у свідомості нащадків - і майже повна невідомість за життя. Перед війною Юрій Кондратюк працював у скромній про­ектно-експериментальній конторі вітрових електростанцій.

7 липня 1941 року він пішов на фронт у складі московського ополчення. Вважаєть­ся, що того ж року він загинув як рядовий роти зв'язку десь на калузькій землі.

А от одесит Валентин Глушко і в таборі, і після завжди обов‘язково говорив про себе – “українець”. Те ж саме підкреслено в біографії Глушка, написаній його дітьми. Очевидно, не випадково. Але про Валентина Глушка і його космічні проекти ми теж поговоримо окремо. Тут лише зазначимо, що його двигуни стояли на ракетоносіях “Восток”, “Протон” і “Союз”. А ще він був генеральним конструктором комплексу “Енергія-Буран”.


Михайло Янгель. Людина, котра створила ті ракети, які будував “Південмаш”. Головний конструктор КБ “Південне”. За словами самого Янгеля, котрий народився у Сибіру, як він сам казав, у двох тижнях Усть-Ілімську, прізвище його діда було “Янгол”. Ракети його мали переважно бойове призначення, але часом використовувалися і для запусків дослідницьких супутників.
Володимир Челомей. Син учителів з Полтавщини. Він закінчив авіаційний факультет Київської політехніки у 1937 році. Під його керівництвом розроблений найпотужніший із числа запущених у серію радянський ракетоносій “Протон”, який використовується й донині.

Під керівництвом Челомея були створені бойові орбітальні станції “Алмаз” (які використовувалися під “псевдо” Салют-3, Салют-5 і Космос), великі орбітальні кораблі (які літали тільки в безпілотному варіанті).


Зрештою, Челомей розробив оригінальну місячну пілотовану програму. Але до реалізації була взята інша програма, розроблена ще Корольовим, де була використаний челомеєвський ракетоносій “Протон”. Проте радянське керівництво так і не наважилося здійснити пілотований запуск.
“Наприкінці 1968 року стало зрозуміло, що Сполучені Штати можуть випередити СРСР у першому польоті до Місяця. І тоді члени трьох перших “місячних” екіпажів, у числі яких був Павло Попович, звернулися з листом до політбюро ЦК КПРС з проханням дозволити летіти до Місяця у найближчі дні, попри попередні аварії.
Вони мотивували своє рішення тим, що тим, що надійність корабля помітно зросте, якщо на його борту перебуватимуть космонавти. У перших числах грудня космонавти вилетіли на космодром і перебували там упродовж тижня, сподіваючись, що надійде термінове рішення про запуск.
Однак його так і не було – Брежнєв вирішив не ризикувати. А 21 грудня 1968 року у напрямі Місяця стартував “Аполло-8” з трьома астронавтами на борту. Вони здійснили десять витків навколо Місяця й успішно повернулися на Землю”.
А ще в конструкторському бюро Челомея був розроблений ряд легких пілотованих космічних літаків. 1979 року натурний макет апарата ЛКС був представлений керівникам космічної галузі. Він мав стартувати з використанням ракетоносія “Протон”. Але проект видався керівництву надто сміливим і 1981 року робота над ним була припинена.
Киянин Гліб Лозино-Лозинський. Освіту здобуває у Харкові. Він працює в уславленому Харківському авіаційному інституті, де створює 1937 року перший в СРСР газотурбінний двигун для реактивного винищувача конструкції Олександра Єрьоменка. Але – 1937 рік... Проект не доведений.
Лозино-Лозинського переводять спершу до Ленінграду, де його партнером стає інший уславлений український конструктор – Архип Люлька – потім до Києва, по війні – до Москви... Але про Лозино-Лозинського, котрий дожив до початку ХХІ століття і створив велике число надзвичайно цікавих проектів, в тому числі й аерокосмічної системи “Мрія”-“Буран”, проектів, які здебільшого лишилися нереалізованими внаслідок неспроможності радянського, а потім і посткомуністичного олігархічного ладу, теж варто говорити окремо.

Отже, можемо говорити про українську школу авіабудування і космічної техніки, школу, яка народжувалася в вишах Києва і Харкова, яку репрезентували Корольов, Челомей, Лозино-Лозинський, майже наш сучасник – останній із могікан.


Історія цієї школи дає надзвичайно повчальні приклади того, якими шляхами реалізовувалося, і як навпаки не реалізовувалася смілива конструкторська думка, а відтак і про радянську космонавтику можемо сьогодні говорити, як про немалою мірою результат дій недостріляної молоді українського “розстріляного Відродження” 1920-тих.
Каталог: 2010
2010 -> Портфоліо вчителя
2010 -> Тема. Запальні захворювання жіночих статевих органів Актуальність теми
2010 -> Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет
2010 -> Тезисы к выступлению на конференции «Регуляторна політика та ліцензійні умови фармацевтичної діяльності»
2010 -> Методичні вказівки до практичних занять з історії медицини для студентів 1-го курсу спеціальності "Лікувальна справа"
2010 -> Тема: Колообіг речовин і енергії як основний системо утворюючий фактор. Поняття біогеохімічного циклу та його ролі у функціонуванні та розвитку геосистем
2010 -> Розвиток енергетики в Україні. Гес. Тес. Аес. Ядерна енергетика
2010 -> Основні питання Ключове питання
2010 -> Роль хімії в розвязанні сировинної проблеми
2010 -> Рішення про відставку; Призначати за поданням Прем’єр-міністра членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняти їх повноваження

Скачати 205.32 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка