Сценарії геополітичного розвитку України



Сторінка6/21
Дата конвертації05.11.2018
Розмір3.67 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Мінуси


  • Будь-який політичний і геополітичний центризм ґрунтується на власних внутрішніх ресурсах. Без інтелектуальної політичної еліти він приречений на поразку;

  • Зростання україноцентризму викличе відповідну антиреакцію з боку Європи та Росії;

  • Шлях до україноцентризму є важчим і складнішим, ніж пострадянська чи проєвропейська орієнтація.

Не менш цікавим фактом є те, що Україна завжди залишалася полем бою між Заходом і Сходом як у прямому, так і переносному сенсі, і залишається такою і понині71. Іншими словами, Україна — ключовий регіональний центр в політичному і соціально-економічному сенсах в Європі.


Екс-секретар Ради держбезпеки США Збігнєв Бжезінський: «Україна, новий і важливий простір на євразійській шахівниці, є геополітичним центром, тому що саме її існування як незалежної держави допомагає трансформувати Росію. Без України Росія перестає бути євразійською імперією. Без України Росія все ще може боротися за імперський статус, але тоді вона стала б в основному азіатською імперською державою і, швидше за все, була б втягнута у виснажливі конфлікти з Середньою Азією, яка піднімає голову, та, станься таке, була б ображена у зв'язку з втратою недавньої незалежності й отримала б підтримку з боку дружніх їй ісламських держав Півдня. Китай, схоже, також чинив опір би будь-якого роду реставрації російського домінування над Середньою Азією, враховуючи зростаючий інтерес до недавно здобувши незалежність державам цього регіону. Однак якщо Москва поверне собі контроль над Україною з її 52-мільйонним населенням і великими ресурсами, а також виходом до Чорного моря, Росія автоматично знову отримає засоби перетворитися на потужну імперську державу, що розкинеться в Європі й Азії. Втрата Україною незалежності мала б негайні наслідки для Центральної Європи, трансформувавши Польщу в геополітичний центр на східних кордонах об'єднаної Європи….

Найбільш турботливим моментом стала втрата України. Поява незалежної держави Україна не тільки змусило всіх росіян переосмислити характер їх власної політичної й етнічної приналежності, але й позначило велику геополітичну невдачу Російської держави. Зречення від більш ніж 300-річної російської імперської історії означало втрату потенційно багатої індустріальної та сільськогосподарської економіки і 52 млн чоловік, етнічно та релігійно найбільш тісно пов'язаних з росіянами, які здатні були перетворити Росію в дійсно велику та впевнену в собі імперську державу. Незалежність України також позбавила Росію її домінуючого положення на Чорному морі, де Одеса служила життєво важливим портом для торгівлі з країнами Середземномор'я і всього світу в цілому.



Втрата України стала геополітично важливим моментом через істотне обмеження геостратегічного вибору Росії. Навіть без Прибалтійських республік і Польщі Росія, зберігши контроль над Україною, могла б все ж спробувати не втратити місце лідера в рішуче діючій євразійської імперії, всередині якої Москва змогла б підкорити своїй волі неслов'янські народи південного і південно-східного регіонів колишнього Радянського Союзу. Проте без України з її 52-мільйонним слов'янським населенням будь-яка спроба Москви відтворити євразійську імперію сприяла б, по всій видимості, тому, що в гордій самоті Росія опинялася заплутаною в затяжних конфліктах з неслов'янськими народами, які піднялися на захист своїх національних та релігійних інтересів; війна з Чечнею є, ймовірно, просто першим тому прикладом. Більше того, беручи до уваги зниження рівня народжуваності в Росії та буквально вибух народжуваності в республіках Середньої Азії, будь-яка нове євразійська держава, що базується виключно на владі Росії, без України неминуче з кожним роком ставатиме все менш європейською і все більше азіатською.

Втрата України стала не тільки центральною геополітичною подією, вона також стала геополітичним каталізатором. Саме дії України — оголошення нею незалежності в грудні 1991 року, її наполегливість у ході важливих переговорів у Біловезькій пущі про те, що Радянський Союз слід замінити вільнішою Співдружністю Незалежних Держав, і особливо несподіване нав'язування, схоже на переворот, українського командування над підрозділами Радянської Армії, розміщеними на українській землі, — перешкодили СНД стати просто новим найменуванням федеральнішого СРСР. Політична самостійність України приголомшила Москву і стала прикладом, якому, хоча спочатку і не дуже впевнено, потім пішли інші радянські республіки».72


Висновки. В геополітичному аспекті в України є три шляхи: проєвропейський (проамериканський), пострадянський (проросійський) й україноцентризм. Якщо враховувати фактор географічного місцеположення України, її складну історію та національний склад населення, можна дійти до висновку, що ні проєвропейський, ні пострадянський вектори для неї не є спасенними. Найбільш раціональний вибір (і він же найважчий) це україноцентризм, оскільки він може, як знайти баланс між Європою та Росією, так і збудувати власну лінію розвитку. Але без побудови національної ідеї й консолідації неоднорідного українського населення варіант україноцентризму є примарним.
Історичний і культурний контексти. УПА-ОУН, І. Мазепа, С. Бандера, Росія, СРСР тощо
Історичний і культурний контексти — наймусованіша тема в українсько- та російськомовних ЗМІ. Основною причиною цих розбіжностей між Східною та Західною Україною є поділ України по Дніпру між Річчю Посполитою та Московською державою без погодження з українською владою під час Андрусівського перемир'я 1667 р. і Вічного миру 1686 р. Більше 300 років обидві частини території сучасної України де-факто були відокремлені від одне одної (1667—1991) і знаходилися під контролем інших країн. Період Радянського Союзу можна не враховувати, оскільки вся Україна знаходилася під владою і впливом іншої держави, що не сконсолідувало радянських українців — про це свідчать сучасні політичні і соціальні настрої в суспільстві.
УПА-ОУН. Ставлення до історії УПА-ОУН73 в українському суспільстві впродовж років незалежності коливається між позитивним (борці за незалежність) і протилежним (німецькі колаборанти): сама оцінка часто спирається на пропагандистські штампи обох сторін. Питання про офіційне визнання УПА воюючою стороною у Другій світовій війні та надання ветеранам УПА пільг на державному рівні (хоча декілька західних областей вже прийняли це рішення на своєму рівні) досі залишаються невирішеними.

49% опитаних проти ідеї визнати УПА-ОУН учасниками боротьби за державну Незалежність України, 27% опитаних — за. Ще чверть не визначилася з цього питання. Такі результати соціологічного дослідження «Динаміка ідеологічних маркерів», яке проводилось соціологічною групою «Рейтинг» з 30 березня по 9 квітня 2011 р.74

Опитування 25 квітня — 5 травня 2011 р. Research & Branding Group методом особистого інтерв'ю в 24-х областях України і Криму, проведеного в рамках міжнародного дослідницького проекту Євразійський монітор, показало, що 44% опитаних негативно оцінюють збройну боротьбу Організації українських націоналістів та Української повстанської армії проти радянської влади, 20% респондентів — позитивно, 14% — нейтрально, 18% — не змогли відповісти, 4% — не чули про таку подію.75

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у лютому 2012 р. 24% опитаних підтримують ідею визнати УПА-ОУН учасниками боротьби за державну Незалежність України, 57% опитаних — не підтримують. Ще 19% не визначились з цього питання.76

Респондентам задавалося питання «Протягом двадцятого сторіччя в історії України було багато подій, коли українці масово знищували один одного: це Перша і Друга світові війни, громадянські війни, політичні репресії. Як Ви вважаєте, який з наведених шляхів рішення взаємних образ є кращим?». Половина опитаних (53,8%) обрали відповідь «Потрібно примиритися і вважати, що не було ні правих, ні винних». Водночас 28,7% респондентів вважають, що потрібно, щоб винні обов’язково були покарані, навіть через багато років. Решта опитаних вагалися з відповіддю. Проте у випадку конкретних ініціатив прихильників примирення виявляється значно менше. Так ідея примирення ветеранів УПА-ОУН та Радянської армії має майже порівну прихильників (34,6%) і противників (37,2%). Понад чверть опитаних поставилися до цієї ініціативи байдуже, або не змогли відповісти на питання. Дещо більше прихильників (38,1%) і менше противників (31,7%) має ідея примирення ветеранів радянської та німецької армій.

Українська повстанська армія — збройне крило Організації українських націоналістів (бандерівського руху). Діяла з весни 1943 р. на територіях, що входили до складу Генерал-губернаторства (Галичина — з кінця 1943 р., Холмщина — з осені 1943), райхскомісаріату Україна (Волинь — з кінця березня 1943 р.), та румунської Трансністріі (Північна Буковина — з літа 1944). Формально діяльність штабів і підрозділів була припинена 3 вересня 1949. Це, однак, не означало припинення діяльності антирадянського націоналістичного підпілля в західних областях Української РСР і Білоруської РСР, яке було фактично ліквідовано лише до кінця 1953-го, хоча окремі дрібні групи діяли до початку 1956 р. Головним Командиром УПА був Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рр. — Василь Кук.


З огляду на те, що існують прямі або непрямі докази:


  • Про військові зіткнення УПА-ОУН з Червоною Армією;

  • Про військові зіткнення УПА-ОУН з німецькими підрозділами;

  • Про військові зіткнення УПА-ОУН з підрозділами іншого типу (радянські партизани, УПА-Поліська Січ, Армія Крайова тощо);

  • Про воєнні дії УПА-ОУН проти мирного польського населення

  • Про воєнні дії УПА-ОУН проти мирного українського (радянського) населення;


автор пропонує:


  • Створити незалежну високопрофесійну комісію для розслідування діяльності УПА-ОУН;

  • Рівень комісії повинен бути як мінімум на рівні СНД;

  • До її складу повинні увійти історики, воєнні історики та експерти, соціологи і таке інше, приблизно половина з яких — українці (50%), решта — експерти інших країн (Польща, Білорусія, Росія, Німеччина, Молдова; іншими словами, країни СНД та ЄС + додаткова участь інших країн, так чи інакше пов'язаних з УПА-ОУН) як другорядна підтримка;

  • В обов'язки комісії увійдуть: збір, обробка, відсіювання помилкової інформації, опитування населення, безпосередня участь живих учасників УПА-ОУН та їхніх нащадків, можлива перевірка їх на детекторі брехні, використання архівів СБУ і служб безпеки інших країн, підведення підсумків тощо;

  • Кожен етап роботи комісії широко висвітлюється в ЗМІ, повинна проводитися інформатизація населення та враховуватися громадська думка (в останньому випадку — до тих пір, поки це не суперечить істинності процесу);

  • Винесення вердикту. Статистика, цифри та факти, а також обмежена чисельність, певний регіон бойових дій, невисокі результати у боротьбі УПА-ОУН дозволяють стверджувати про максимум їх регіональний геройський статус. Він буде уточнюватися та коректуватися комісією. Це обмеження за умови наявності героїв серед УПА-ОУН може вийти за рамки регіонального рівня, окремі їх учасники можуть придбати статус всеукраїнського (статус ветеранів ВВВ/ДСВ) за умови, що геройство підтверджено фактами й незаперечними доказами. Вирішення питання про «субсидування» ветеранів УПА-ОУН з центрального чи місцевого бюджетів можливе лише після висновків комісії і закінчення розслідування.


Голова правозахисної організації «Спільна Мета» Руслан Бортнік: «Українці мають позбавити довіри усіх політиків, які намагаються переписати історію на той, чи інший лад. Адже кожен політичний режим в Україні починав зі знищення минулого і переписування української історії. Тому вона наразі являє собою багатошарове нашарування оціночних суджень, політичних міфів й, навіть, відвертої неправди. Українську історію без потрійної дози заспокійливого взагалі вивчати не можливо. А подальші спекуляції на історичному ґрунті ведуть до повної деморалізації суспільства, падінню рівня патріотизму серед молоді, який уже й так один з найнижчих у Європі, про що свідчать нещодавні дослідження. Українське суспільство як єдність людей об’єднаннях єдиним духовним простором на очах просто перестає відтворюватися в майбутнє: старше покоління відходить, а молодше маргіналізується серед хаосу суперечливих цінностей й відсутності суспільного компромісу. Така ситуація в майбутньому, коли нинішня молодь займе ключові посади у суспільстві, загрожує призвести до розпаду України, або відділення від неї певних регіонів. Уже сьогодні це призводить до побоїщ на вулицях Львова. Виходом для України з такої ситуації має стати повна деідеологізація історії, виклад історії в освітянському процесі у вигляді однозначно доведених фактів, позбавлених оціночних суджень та трактувань. Україна має перейти до «фінського варіанту» розгляду історії, коли пам’ятники і символи усіх епох добре вживаються разом, а суспільство з однаковою повагою відноситься до усіх сторінок історії своєї держави. При цьому державою переслідуються будь-які спроби радикального маніпулювання минулим, відродження чи схвалення ідеологій, чи режимів засуджених міжнародною спільнотою; осіб, безпосередньо причетних до злочинів геноциду чи колабораціонізму. Історію потрібну сприймати мужньо і спокійно, якою гіркою вона не була б».77
Росія та ставлення до Росії. Протиріччя між регіонами носять також і культурний характер щодо ставлення до російської культури, яка вважається на Південному Сході Україні «своєю», в той час як на Заході вона сприймається як наслідок радянського минулого й насильницької русифікації, яким необхідно протиставити українізацію для збереження української мови і культури. Різні регіони демонструють різне ставлення до історії, в т.ч. до видних фігур радянської епохи та Російської імперії.
Контраргументи. Згідно з опитуванням, проведеним у лютому 2010 р., жителі Східної та Західної України рівною мірою хочуть поліпшення відносин з РФ. Але при цьому тільки 12,5% хотіли б, щоб спільно з РФ приймалися закони і тільки 7,6% хотіли б, щоб Україна увійшла до складу Росії, і в цих країнах був спільний уряд. У той же час переважна більшість жителів України одностайні в тому, що головна проблема країни, яку треба вирішувати перш за все — це слабка економіка.
У середині 2008 р. опитування проводив київський інститут ім. Горшеніна; за його результатами, 87,5% населення своєю батьківщиною вважають Україну і тільки 7.5% вважають, що їхня справжня батьківщина — це Росія. Ця загальна ідентифікація України проходить крізь регіональні, етнічні та релігійні відмінності. Крім того, тенденція до консолідації посилилася: у 2006 р. своїм українським громадянством пишалися 52,5% українців; до 2008 р. їхнє число зросло майже до 70%.
Іван Мазепа. 29,8% опитаних Research & Branding Group, вважають, що гетьман Івана Мазепа — герой, який боровся за незалежність України. 28% опитаних вважають Мазепу зрадником, що перейшов на бік ворога, 36,2% — не змогли відповісти на поставлене запитання, 6% — відмовилися відповідати. Крім цього 19,1% респондентів, відповідаючи на запитання, чи схвалюють вони героїзацію Мазепи з боку офіційної влади, відповіли, що повністю не схвалюють, 18,1% — ставляться до цього байдуже, 14,2% — швидше схвалюють, ніж не схвалюють , 12,2% — повністю схвалюють, а 9,9% — швидше не схвалюють, ніж схвалюють. 21,5% опитаних не змогли відповісти на це запитання, а 5% — відмовилися відповідати. Разом з тим, 43,7% респондентів, відповідаючи на запитання, як вони сприймають результати Полтавської битви, відповіли, що вважають результатом цієї битви перемогу, 9,2% — поразку, 15,3% — ні те, ні інше, 27,1% — не змогли відповісти на це запитання, а 4,7% — відмовилися відповідати.
СРСР. 36% українців вважають Сталіна великим вождем, не згодні з такою думкою 34%, не визначилися у своєму відношенні до Сталіна — 17% українців. Не погоджуються з тим, що Сталін був великим вождем, люди із середньою освітою (31% незгідних проти 24% згодних), із середньою спеціальною освітою (35% проти 25%) та серед людей з вищою освітою (40% незгідних проти 33%). Схильність вважати Сталіна великим вождем переважає серед людей із неповною середньою та нижчою освітою (43% згідних проти 25% незгідних). Люди пенсійного віку вважають Сталіна великим вождем (47% згідних проти 24% незгідних). Такі результати у ході всеукраїнського опитування громадської думки, яке 10-20 червня 2011 р. провів Київський міжнародний інститут соціології (КМІС).
Негативно громадяни України ставляться до ініціативи встановлення пам’ятників Йосипу Сталіну в містах України. Підтримали цю ініціативу лише 5,7% опитаних, а негативно поставилися до неї дві третини (68,0%) респондентів. Близько чверті опитаних (26,3%) залишаються байдужими до цієї ідеї або вагалися з відповіддю.
Відповідаючи на запитання, хто з політичних лідерів міг би змінити ситуацію на краще, 11% львів’ян вважають, що Сталін і 27% донеччан теж покладають надії на нього. Такі результати соціологічного дослідження громадської думки жителів Львова, Кіровограда та Донецька з актуальних соціально-політичних питань. Результати опитування по Донецьку, хто з політичних лідерів міг би змінити ситуацію на краще, такі: 27% Сталін, 31% Путін, 15 % Лукашенко, 10 % Тетчер, 30% — таких немає. По Львову: 11% Сталін, 5% Путін, 8% Лукашенко, 11% Тетчер і 21% Бандера, 54% — таких немає. По Кіровограду: 15% за Сталіна, решта цифри незначні. Дослідження проведене групою компаній «Research & Branding Group» (Київ) спільно з Українським фондом «Громадська думка» (Львів) та компанією ДІАЦ (Донецьк) наприкінці 2011 р.
Висновки. Однозначне ставлення до минулого країни — це дійсно невирішене питання. Дискусії на цю тему часто ведуться на підвищених тонах, однак, громадяни України, незалежно від етнічної приналежності, одностайні щодо сьогодення і майбутнього своєї молодої демократичної держави. Українські громадяни, еліти і лідери рішуче прагнуть до унітарної системи, цивільного підходу в питаннях національності, державності, мовної толерантності, про що свідчать численні опитування останніх років.
Статус Автономної Республіки Крим
Конституція Автономної Республіки Крим — нормативно-правовий акт, який визначає статус і повноваження Автономної Республіки Крим та діє відповідно до Конституції України. Конституція прийнята на другій сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 р.; дійсна від 12 січня 1999 р. Керуючись інтересами кримчан, Верховна Рада АРК, відповідно до Конституції України, Закону України від 10 лютого 1998 р. «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим», прийняла дійсну Конституцію Автономної Республіки Крим. Верховна Рада України надала чинності Конституції АРК, прийнявши Закон України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» від 23 грудня того ж року, відповідно до Конституції України.

54% опитаних Київським міжнародним інститутом соціології у травні-червні 2008 р. підтримують статус Криму як автономії в складі України. При цьому 25% опитаних вважають, що Криму треба дати статус звичайної області України, 3% статус російської автономії на території Україні, 1% статус татарської автономії на території Україні, 4% Крим треба відокремити і передати Росії, 13% не змогли відповісти.78


Що потрібно для скасування автономії Криму (у хронологічному порядку)?


  • Громадська підтримка скасування автономії населенням Криму та позитивна відповідь на місцевому плебісциті (референдумі).

  • Зміни в Конституції АРК, які може ініціювати лише Верховна Рада республіки на основі результатів місцевого референдуму.

  • Зміни в Конституції України. Для цього потрібна парламентська більшість у 300 голосів або всеукраїнський референдум.


Аргументи «за» скасування автономії Криму


  • Існує думка, що автономія Криму загрожує цілісності України и сприяє сепаратизму, політичному екстремізму, етнічному та конфесійному протистоянню. Її ліквідація буде сприятиме унітарності держави;

  • Через автономію існують певні адміністративні перепони такі як необхідність обрання та затвердження органів кримської влади. Наприклад, голова Ради міністрів півострову має бути затверджений місцевим парламентом.

  • Статус автономії Криму — це ключовий електоральний регіон Росії за її межами, який, в основному, спонсується останньою. Крім того, це місцезнаходження Чорноморського флоту у Севастополі.79

  • Зіткнення інтересів регіональних і центральних еліт. Через статус автономії кримська номенклатура підвищила свій статус: наприклад, провінційний завідувач управління освіти став міністром, а депутат обласної ради — депутатом Верховної Ради Криму.


Аргументи проти скасування автономії Криму


  • Для жителів АРК статус автономії означає деякий захист від культурного, політичного чи економічного тиску з боку влади центру. Скасування автономії може спричинити соціальні протести кримського/російського населення та від’єднання півострова (сплеск сепаратизму);

  • Кримська автономія має обмежений характер, вона стосується переважно питань місцевого господарства;

  • Треба враховувати, що автономія визнана міжнародним співтовариством, її статус прописаний у Конституції України та Конституції Автономної Республіки Крим, а відновлення АРК в результаті прямого волевиявлення громадян на загальнокримському референдумі позитивно оцінюється міжнародними організаціями. Як наслідок скасування автономії спричинить негативну реакцію міжнародної спільноти, особливо РФ і, можливо, Туреччини чи ЄС.

  • Див. вище «Що потрібно для скасування автономії Криму (у хронологічному порядку)?»


Висновки. Скасування автономії Криму можливе тільки після наступних дій:

  • Забезпечити захист кримського населення юридично та практично (у т.ч. українців, росіян і татар);

  • Перш ніж скасовувати автономний статус АРК необхідно провести ряд реформ з метою запобігання негативних наслідків. Адміністративна реформа і реформування законодавчої бази, ліквідувати недосконалість правового регулювання відносин між Києвом та Кримом (окремі положення Конституції АРК суперечать нормам Конституції України) тощо, економічна реформа (перетворити Крим у туристичний центр України, побудувати власний флот + оновити ВМС), вирішити соціально-економічні та культурні проблеми тощо;

  • Ліквідувати джерела кримського сепаратизму, зменшити там тиск проросійських організацій і перекрити фінансування останніх;

  • Жителі Криму повинні захотіти самі ліквідувати свій парламент і відмовитися від автономії. Тобто провести місцевий референдум після вищезазначених пунктів.


Чорноморський флот РФ. База у Севастополі
Станом на лютий 2012 р. значно зменшилось число прибічників продовження терміну перебування Чорноморського Флоту Росії на території України до 2042 р. За рік число прибічників зменшилось з 42% до 33%, одночасно зросло число противників — з 42 до 49%. 18% — не визначилися з цього питання. Ініціатива зазнала втрат не тільки в Центрі та на Півночі, а й на Сході, Півдні та Донбасі, де її підтримують не більше половини опитаних.80
Аргументи «за» Чорноморський флот у Севастополі


  • Фінансовий аргумент. РФ щорічно платить близько $98 млн за оренду бази ЧФ в Севастополі.8182 За різними оцінками, місцевий бюджет Севастополя на 30-60% наповнюється завдяки присутності російського флоту (плюс кошти через туризм).

  • Соціально-економічний аргумент. Перебування російського флоту допомагає в розвитку міської інфраструктури Севастополя (в будівництві житла, в завантаженні замовленнями місцевих підприємств), сприяє залученню інвестицій до міста, дає поштовх розвитку цілих галузей господарства (судноремонтній, транспортній, сфері обслуговування). Він також дає пряму роботу 17-25 тис. працівників, не враховуючи членів родин тих, хто так чи інакше пов’язаний із флотом. Крім того, російські військові витрачають у Криму чималі кошти.83

  • Правовий аргумент. Згідно з перехідними положеннями Конституції України іноземні військові бази можуть знаходитися на території України на умовах оренди.

  • Військовий аргумент. По силі Україна — п’ята з шести чорноморських держав, Росії відводять третє-четверте місце. При цьому існує певний баланс сил: севастопольська база з двома флотами — українським і російським. Лідером серед флотів Чорномор’я є Туреччина, тобто у випадку виведення Чорноморського флоту Росії Україна опиниться один на один з потужним турецьким військово-морським флотом. Крім турків на морі є два натовських флоти у Болгарії та Румунії, остання має де-факто до України територіальні претензії. Об’єктивні причини перебування флоту: наявність зон нестабільності у Криму і Придністров’ї, обмеження турецьких намірів домінувати в Чорноморській морській акваторії та контроль над діями НАТО в цьому регіоні


Аргументи «проти» Чорноморського флоту в Севастополі


  • Фінансовий аргумент. Критики відзначають, що ціна, яку платить РФ за базу, недостатня висока і вартість оренди української території Росією занижена84.

  • Державний і військовий аргументи. Питання діяльності ЧФ РФ як суб’єкта економічної діяльності вкупі з адміністративними проблемами ставить під сумнів реальність української влади в Севастополі як регіоні країни, а військово-морська діяльність флоту може втручатися в українське суспільство.

  • Геополітичний аргумент. Присутність Чорноморського флоту РФ у Криму спрямована передусім на розширення зони контролю в регіоні, де Росія має геополітичні інтереси.


Висновки. Україні в Севастополі потрібен свій потужний флот, рівний по силі турецькому, сильніший за румунський, російський та інші. Тому знаходження російського флоту у Севастополі бажано, тому що його негайне виведення з Севастополя призведе до таких негативних явищ як:


  • Масове звільнення декількох десятків тисяч робітників, підвищення рівня безробіття;

  • «Фінансова яма в Криму», додаткові видатки з центрального бюджету України;

  • Зовнішньополітичних наслідків: охолодження відносин із РФ і, можливо, Білоруссю;

  • Внутрішньополітичних наслідків: спалахи кримського сепаратизму, погіршення відносин між Центром і Автономією

  • Ослаблення, зниження ефективності українських збройних сил на півдні країни; підвищення небезпеки з боку Румунії і Туреччини; активізація зони нестабільності у Придністров’ї та блоку НАТО.


Автор вважає, що вивід російського флоту з Севастополя можливий і бажаний тільки після наступних реформ:


  • Побудова власного українського флоту рівного за потужністю турецькому, сильнішого за румунський і російський;

  • Нейтралізація ефекту масового звільнення та підвищення рівня безробіття через заздалегідь продуманий план перерозподілу робочої сили;

  • Ліквідація осередків кримського сепаратизму. Вивід російського флоту бажаний також і після ліквідації автономії Криму (див. детальніше з приводу автономії АРК);

  • Зміцнення південного «морського щита» України, реформування й оновлення ВМС, прибережної авіації тощо.


На період знаходження російського флоту у Севастополі з метою підвищення національної безпеки бажано провести наступні реформи:


  • Підвищення орендної плати Росії за користування українською територією до необхідного оптимуму;

  • Зміцнення української влади у Севастополі, спонсування міста з держбюджету України;

  • Контроль за військово-морською діяльністю флоту у межах дозволеного з метою невтручання першого в українське суспільство.


Мовний контекст. Проблема російської мови в Україні
Станом на лютий 2012 р. 46% громадян України підтримують надання російській мові статусу державної. Майже стільки ж (45%) виступають проти цього. Ще 8% — не визначились.85
Згідно з опитуванням 2004 р. Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), російська мова використовується вдома 43-46% населення України. За даними опитування, проведеного компанією Research & Branding Group, 68% громадян України вільно володіють російською мовою (українською — 57%).86
Західноукраїнський політик, львів'янин, народний депутат Тарас Стецьків заявив в серпні 2011 р., що якби російська мова отримала в Україні державний статус, країна розпалася би на дві частини.87 Парадоксально, але при цьому політолог Володимир Корнілов, який відстоює інтереси Східної України, навпаки вважає, що поки російська мова не отримає цей статус, країна буде «роздиратися на частини».88
Згідно зі ст. 10, р. 1 Конституції України «державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України».89 Згідно зі Всеукраїнським переписом населення 2001 р. українську мову вважають рідною 67,5% населення України, російську — 29,6%.90 При цьому українською мовою спілкуються приблизно 53% громадян України, російською — 45%,91 хоча існують й інші цифри.929394 Треба зазначити, що точніша інформація відсутня, оскільки в соцопитуваннях мова йде про чисту літературну українську/російську мови: не враховується «фактор суржику» (тобто людина розмовляє суржиком, але голосує за українську чи російську), часто виникає плутанина і з конкретикою терміну «рідна мова» (це етнічна мова, що асоціюється з корінним етносом держави, мова, якою людина думає і найчастіше спілкується, або мова дитинства).
Українська мова переважає на Західній Україні, в Центрі та Північному Сході, російська — в Донбасі, Криму та на Півдні.95 В Україні, особливо в етнічно змішаних районах (Закарпаття, Донбас, Одеська область, Крим) поширені явища білінгвізму (двомовності) та полілінгвізму (багатомовності). З XIX ст. формується суржик (змішана українсько-російська мова), найбільш поширена на Лівобережжі.
Контраргументи. Не дивлячись на особливий статус російської мови в Україні, вона турбує українців менше, ніж ціни й безробіття. Проблема насильницької українізації та витіснення російської мови непокоїть менше 5% українців. Про це свідчать дані соціологічного опитування, проведеного GfK Ukraine в березні 2010 р. Гліб Вишлінський, заступник директора GfK Ukraine: «Результати опитування підтверджують, що політичні сили лише спекулюють на мовному та національному питаннях, тоді як справжні вимоги громадян до влади — приборкати зростання цін і забезпечити робочі місця»96.
Російською мовою вдома розмовляють майже 47% українців, проте 74% вважають, що кожен громадянин країни повинен знати українську мову. Такі дані річної програми соціологічних досліджень «Проект країни», представлені Київським інститутом проблем управління імені Горшеніна. Не дивлячись на двомовність суспільства, українці прагнуть володіти державною мовою.97
Знову ж таки соціальні проблеми турбують населення України більше, ніж відносини з Росією, ЄС, НАТО, питання мови та нової Конституції. Про це свідчать результати соціологічного дослідження «Політична ситуація в Україні на сучасному етапі — політико-соціологічний погляд», проведеного Українською академією політичних наук спільно зі Всеукраїнською соціологічною службою у 2009 р. Відповідно до результатів дослідження, 63.7% жителів столичної області найбільше з життєвих проблем непокоїть питання зростання цін. 54.8% занепокоєні низьким рівнем зарплат і пенсій, а 42.3% — зростанням безробіття. На четвертому місці — питання політичної нестабільності в країні (37.7%). Лише 18-те місце посіло питання відносин з Росією (7,8%). Стільки ж відсотків опитаних турбує й питання непрофесіоналізму представників місцевих органів влади. В самому кінці списку розташувались питання вступу України до ЄС та НАТО (4%), надання російській мові статусу офіційної (3,9%), прийняття нової Конституції (3,8%), єдність Західної та Східної України (3,8%).98
Журналіст Володимир Рижов зробив акцент на наступному: «Мовне питання в Україні очолюється не прагматиками, а ліриками-скигліями. Інакше вже давно зрозуміли б, що мова це не тільки гуманітарна категорія, але й економічна».99
Висновки. Україна неоднорідна у мовному контексті. Де-факто половина країни розмовляє українською, половина — російською. Українська мова переважає на Західній Україні, в Центрі та Північному Сході, російська — в Донбасі, Криму та на Півдні. Мовна проблема не є важливішою соціально-економічних проблем.
Релігійний контекст
Панівною релігією в Україні є православ’я, яке в наш час поділено між трьома Церквами: Українська Православна Церква, автономний церковний орган при Патріархові Московському, Українська православна церква — Київський патріархат й Українська автокефальна православна церква. Друге місце за кількістю послідовників має Східна Українська греко-католицька церква, яка на практиці подібна літургійним і духовним традиціям православ’я, але перебуває у спілкуванні зі Святим Престолом Римо-католицької церкви і визнає Папу Римського як главу Церкви.
Основні релігійні організації Україні часто займаються відстоюванням певної політичної позиції, характерної для того регіону, в якому вони домінують. Наприклад, УГКЦ виступає проти надання російській мові якогось статусу в Україні, проти використання червоного прапора при святкуванні Дня Перемоги (вважаючи його символікою такого ж людиноненависницького режиму, як і нацизм). Також її лідери дають зрозуміти, що Україна краще євроінтеграція, а не інтеграція в Митний союз з Росією, Білоруссю і Казахстаном. І зовсім інше ставлення до радянського минулого демонструє російська православна церква (частиною якої є УПЦ МП): її предстоятель розглядає розпад СРСР як «крах історичної Росії», однією з причин якого з'явився «занепад національної самосвідомості, національної гордості». Україну ж патріарх Кирило вважає частиною «русского мира» і закликає її будувати спільно з Росією та іншими частинами загальну цивілізацію. При цьому державні кордони між Росією, Україною і Білоруссю РПЦ розглядає як умовність.
Висновки. У релігійному контексті населення різних регіонів належить до різних християнських церков: на Заході переважають греко-католицька (уніатська, УГКЦ), православна автокефальна (УАПЦ) і церква Київського патріархату (УПЦ КП), у той час як на Південному Сході основною конфесією є православна церква Московського патріархату (УПЦ МП). Релігійна проблема не є важливішою соціально-економічного становища громадян.
Майбутній державний устрій. Питання федералізації
Унітарна держава (лат. unitas, unus єдність, один) — форма державного устрою, при якому її частини є адміністративно-територіальними одиницями і не мають статусу державного утворення. В унітарній державі єдині для всієї країни вищі органи державної влади, правова система, конституція.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка