Семен Збаразький крути



Сторінка7/7
Дата конвертації23.03.2017
Розмір1.17 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Ігор Лоський


студент-учасник

крутянського бою.

ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ СТУДЕНТСЬКОГО КУРЕНЯ / ОПИС ПЕРЕБІГУ КРУТЯНСЬКОГО БОЮ *

(СПОГАД)
В перших днях січня 1918 р. відбулось віче українського студенства, на якому вирішено зорганізувати добровольчий студентський курінь імени Запорозьких Січових Стрільців для оборони Української Держави від московсько-большевицької інвазії.

За прикладом студенства пішли учні двох старших кляс 2 – гої укр. київської гімназії, що мали свої збори 6-го січня по ст. стилю 1918 р. Для реєстрації збиралися в Педагогічному музеї.

За одним зі столиків відбувався запис до Студенського Куреня.

З музею всі, що записались, вирушили відразу до касарні куреня, яка була відведена в будинку Костянтиновської школи на Печерську. Колона свіжо спечених січовиків, співаючи пісні, хоробро маширувала через вулиці Києва. Констянтинівську школу знайшли майже порожньою, бо Перша Київська Укр. Юнацька військова школа, яка там містилася, була на фронті під Бахмачом.

Всі розташувалися в юнацьких спальнях і вже від другого дня під керуванням кількох старшин Богданівського полку почалась муштра. Войовничий настрій молоді відразу розхолоджено попередженням, що Студенський Курінь буде лише служити для охорони, в разі потреби, порядку в самому Києві.

З тим розрахунком і розтягнено муштру на довший час, тобто почали з ґрунтовно рекрутцького школення - здвоювання рівного кроку і поворотів.

Командиром першої сотні призначено старшину Омельченка, в той час студента українського київського університету. Військового одягу тимчасом не видавали. Окрім згаданого старшини Омельченка тоді призначено для першої сотні чотирох чотових, одного молодшого старшину Кольченка і двох лікарських помічників, в той час студентів, медичного факультету укр. університету. Бунчужним призначено учня 8-ої кляси О. Сушицького, брата відомого проф. Ф. Сушицького.

Пару днів пройшло студентам вивчатись премудрости здвоювання рядів і поворотів вправо і ліворуч.

Друга сотня зформувалась щойно після виїзду першої сотні під Крути, друга сотня під Крутами не була, вона брала участь в боях з місцевими большевиками на вулицях Києва в другій половині січня до заняття столиці Муравйовим.В часі інтесивного школення студентів 1-ої сотні військової штуки почали вже говорити про їх скорий виїзд на фронт.

До можливости від'їзду на фронт самі січові студенти поставились з великим захопленням.

По трьох тижнях приступлено до одягнення і озброєння студентської сотні, кожний одержав з одягу - штани, шинелю і шапку та озброєний рушницею (гвинтівкою). Видно, що в Києві панував розгардіяш, хіба єдиним “військом”, яким розпоряджав український Уряд, була перша сотня студенського куреня, бо повзято рішення полк. Капканом, вислати сотню на фронт, тоді як в заложенні студенський курінь по вишколенні мав бути в Гарнізоні для охорони порядку. Одягнена і озброєна перша сотня в силі 116 студентів чекала на потяг до виїзду на фронт.

Чекати прийшлось досить довго, лише по обіді наступного дня на залізничі рейки, що проходили недалеко від касарні, подано ешельон. Посадка відбулась цілком спокійно, 26 —го січня ешельон рушив на північ, переїзд відбувся весело, студенти-вояки розважали себе співами. Потяг старався якомога найменш затримуватись на станціях щоб оминути зайвих конфліктів з здемобілізованими “товаришами”, які тисячами сиділи на станціях, чекаючи на проїжджаючі поїзди.

Через день після від'їзду з Києва поїзд наблизився до станції Крути. в Крутах сотню розбили на три частини: одна частина пішла в розвідку, частина зайняла варти, а більшість послано рити окопи за 1 кілометр від станції по обох сторонах залізничної колії між станціями Крути і Пліски. Над вечір стежа принесла вістку, що москалі вже підійшли під станцію Пліски, Вояки, що сипали окопи, повернулися пізно вночі й як скошені повалилися на лавки в станційному будинку спати. Морозна ніч пройшла в гарматній підготовці оборонців України і незначній рушничній стрілянині з боку ворожих стеж. Невтомлений старшина сотн. Лощенко, який зробив з товарової плятформи й паротягу імпровізований “панцирний потяг” озброївши його гарматою і двома скорострілами, часто під'їжджав під самі ворожі позиції і незважаючи на сильний ворожий обстріл відважно і вдало нищив московські ряди. Настав день 29 січня 1918 року. Вогкий і похмурий, він уже з ранку був неспокійний. Рухи ворога виявляли, що мусів відбутись вирішний бій. Вночі московсько-большевицькі вояки підійшли до лінії українських окопів, в яких засіли юнаки і старшини. Український відділ розташувався в той спосіб, що праворуч від залізничних рейок зайняли юнаки юнацької школи, ліворуч - студенська сотня. Від 9-ої години ранку ворог почав обстрілювати українські становища з рушниць, а згодом з гармат. Обстріл був досить інтенсивний, але й невдалий: Стрільна лягали десь поза стрілецькі окопи в полі. Українська єдина чинна гармата, яка відповідала противникові, стояла високо на залізничних рейках, добре видна як своїм, так і ворогові. До неї большевики й спрямували сильний вогонь своєї артилерії й скорострілів. Хвилинами сум огортав українських героїв, коли раптом затихала їхня гармата й серед диму і куряви не видно було сміливої постаті сотн. Лощенка. Здавалося, що гармата замовкла вже зовсім, але це були лише перерви для підготовки до того, щоб гармата розпочала вогонь з більшою силою. Присутність цієї гармати майже на рівні стрілецької лінії підбадьорливо впливала на всіх вояків.

Крім того вона захищала зв'язок між двома відтинками українського фронту, по обох боках залізничої колій. Але в середині бою гармата перестала стріляти і український “панцерний потяг” від'їхав на станцію: мужні оборонці були поранені. Після того бій розгорівся з новою силою. З обох сторін заговорили скоростріли і шість тисяч московської орди появилися на обрії, ідучи в наступ на багнети. Густими лавами посувалися вперед ворожі лави, не дивлячись на те, що українські вояки косили їх густо зі скорострілів. Тепер ми сильно відчули брак гармати, в додаток у нас починали кінчатися запаси набоїв. А що найгірше, зв'язок між двома відтинками нашої лінії був унеможливлений так, що коли ворог, знищивши гарматним вогнем більшість нашого правого відтинку, змусив його до відвороту, лівий відтинок про це нічого не знав. На цей то лівий відтинок і наступали тепер москалі.

Станція Крути, яка лежала кілометер поза нами, була під гарматним вогнем ворога, крім того ворог обходив далеко лівий бік нашого лівого відтинку. Ситуація цього відтинку ставала надзвичайно критичною. Ми дістали наказ відступати. Частина відступаючих, коло 30 студентів, не зоріентувавшись в чиїх руках станція, відступала на станцію, де їх оточив ворог. Відступ був дуже утруднений тому, що треба було пробиватися крізь майже замкнене коло, не даючи його тісніше і щільніше стискувати.

Було дуже важко відступати й морально, але ж відступ відбувався в порядку. — Деякі менш досвідчені стрільці віддавали свої останні набої старшим стрільцям, самі ж поволі випростовані в увесь зріст, ішли понурі й безстрашні, під градом ворожих куль. Багатьом борцям рушниці попсувалися і перестали працювати; набоїв ставало чим раз менше... Наші кулемети перестали стріляти. Мало в кого залишилося по 3 —5 куль, коли ми вже були коло свого потягу, який чекав на нас у двох кілометрах від станції на полі. Тому нам вдалося врятуватись, що москалі приступили перш до заняття станції. Було біля 4-ої години пополудні, коли невелика група відступивших, переслідувана ворогом, підійшла, підбираючи кількох поранених по дорозі, до потягу. Нам наказали сідати до вагонів. У дверях і вікнах останніх вагонів поставлено скоростріли, які своїм вогнем стримували ворога. Ми швидко від'їхали ..

Від'їзд пригноблюючо вплинув на всіх, хоч нам пояснювали потребу його як військового кроку.

В продовжені дороги ми нищили залізничний шлях, утруднюючи тим посування москалям. На станції Бобрик зустріли ми перші відділи Гайдамацького Коша, який власне їхав нам на підтримку, але не встигли ще розробити пляну зустрічі ворога, як Гайдамацький Кіш на чолі зі своїм командиром — С. Петлюрою, був покликаний негайно до Києва, де вибухли большевицькі заворушення. Виснажені боєм і цілком небоєздатні рештки Студентської Сотні дістали наказ від'їхати на станцію Дарниця. Переорганізована юнацька школа в складі Гайдамацького Коша під командою С. Петлюри пішла на Печерськ здобувати Арсенал...


* ) Л. Н. В. Книжка IV, квітень 1926p. Крути, І. Лоський

ЗГИНУЛИ ПІД КРУТАМИ;

Сотник ОМЕЛЬЧЕНКО — командир Студентського Куреня, студент Українського Народнього Університету в Києві. Володимир Яковлевич ШУЛЬГИН, Лука Григорович ДМИТРЕНКО, Микола ЛИЗОГУБ, Олександер ПОПОВИЧ, АНДРІЇВ, БОЖКО-БОЖИНСЬКИЙ — студенти Університету Св. Володимира в Києві.

Ізидор КУРИК, Олександер ШЕРСТЮК, ГОЛОВОЩУК, ЧИЖІВ, КИРИК — студенти Українського Народнього Університету в Києві. Андрій СОКОЛОВСЬКИЙ — учень 6-ої кляси 2-ої Української Київської Гімназії.

Микола КОРПАН з Тяпча, під Болеховом, Західня Україна.

М. ГАНЬКЕВИЧ, Євген ТАРНАВСЬКИЙ, ГНАТКЕВИЧ, ПИПСЬКИЙ — учень 7-ої кляси, родом з Західньої України, розстріляний з 35-ма іншими на станції Крути; перед розстрілом перший почав співати “Ще не вмерла Україна”, всі інші підтримали спів. Прізвища й імена інших поляглих Героїв досі невідомі.

УЧАСНИКИ БОЮ ПІД КРУТАМИ,

які згинули чи померли пізніше:

Павло КОЛЬЧЕНКО — учень 8-ої кляси 2-ої Української Київської Гімназії, старшина Студентського Куреня. Нелюдсько замучений московськими матросами під Ніжином за кілька днів після бою під Крутами.

ҐІБА — учень 8-ої класи 2-ої Української Київської Гімназії, родом з Західньої України, згинув у складі кінного полку Бориса в 1919 році.

Поручник Михайло МИХАЙЛИК — юнак 2-ої Української Військової Школи, член Повстанського Штабу ген. Тютюнника 1921 р. Помер в Сарнах 1924 р. Сотник Осип ТВЕРДОВСЬКИЙ — помер 16 квітня 1930 р. на еміґрації в Люксембурґу. Ігор ЛОСЬКИЙ, автор спогадів про Крутянський бій. Помер у Львові в 1934 р.



З крайових матеріялів ОУН


НАКАЗ НА СВЯТО КРУТ

Усім військам, боєвим частинам і організаційним клітинам.

Лицарі Крут — це наші попередники і наші виховники!

Безсмертна героїчна леґенда Крут — це наш заповіт і джерело сили нашої революції!

Жертва Крут — це пересторога для нашого народу, щоб покладатися в боротьбі тільки на власні сили, тільки на власну зброю, а не на чужі гарні слова.

Туди, до Києва, до Крут звернені наші думки і наші серця.

Направимо Крути, пімстимо Крути, й увінчаємо безсмертну славу Крут вінком перемоги!

Хай живе пам'ять і безсмертна слава героїчних Лицарів Крут!

Хай живе боротьба за здійснення святого заповіту Крут!

Хай живе боротьба за Українську Самостійну Соборну Державу!



Постій, січень 1946 р.

Слава Україні!



(Підпис)

(Подано за журналом “Січневі Роковини”, Бібліотека Українського Пропаґандиста. Мюнхен 1946).


Упорядник Віктор Рог
Каталог: ld
ld -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
ld -> Програма навчальної дисципліни історія світової культури
ld -> Тема Основні етапи розвитку документознавства
ld -> Програма навчальної дисципліни міфологія Галузь знань 0201 культура Напряму підготовки 020101 культурологія
ld -> Дивовижний світ многогранників
ld -> Програма розвитку дітей дошкільного віку зі спектром аутистичних порушень
ld -> Діти з порушеннями психофізичного розвитку як суб'єкт корекційної освіти план
ld -> Інформаційний пакет 04 основи корекційної педагогіки
ld -> Есе на тему: “Українське мистецтво другої половини ХVII-XVIII ст.”
ld -> Дипломної освіти «Допущено до рецензування»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка