Шляхи досягнення економічного суверенітету України


Шляхи досягнення економічного суверенітету України



Сторінка5/5
Дата конвертації23.10.2016
Розмір0.68 Mb.
1   2   3   4   5

Шляхи досягнення економічного суверенітету України.
В Україні триває складний історичний період державного становлення. Сьогодні ми маємо виз­нати, що переважна більшість важливих рішень, які закладали основи стратегічного економічного розвитку української держави після набуття нею незалежності, часто приймалися спонтанно, без належного наукового обґрунтування і врахування національних інтересів. Тому перші роки існуван­ня української держави позначені руйнуванням значного економічного потенціалу, що дістався їй у спадок. Як наслідок, економічний потенціал України, котрий є матеріальною основою націо­нальної безпеки, сьогодні надто ослаблений. Не можна також забувати, що Україна, як незалежна держава, існує у взаємопов'язаному та взаємоза­лежному світі, де все яскравіше проявляється до­мінанта міжнародного співробітництва, інтеграції господарської діяльності, економічної та соціаль­ної політики. Тому сьогодні перед Україною по­стала проблема, що полягає у певному протиріччі між необхідністю інтегруватися до світової еконо­міки, з одного боку, та забезпеченням внутріш­ньої економічної інтеграції, захистом свого внут­рішнього ринку, власного товаровиробника і національних інтересів, з іншого. Тож, лише ство­рення власної системи економічної безпеки дасть можливість уникнути можливих руйнівних наслідків швидкого відкривання національної економіки, за­безпечити її конкурентоспроможність, захистити вітчизняного товаровиробника й ефективно взає­модіяти з міжнародними фінансовими та еконо­мічними структурами.

На сучасному етапі розвиток усіх країн і секторів світового господарства ви­значається процесами глобалізації та посилення економічної взаємозалежності держав. Принципово нові інформаційні технології і засоби комунікації, узгоджена лібералізація ринків товарів, послуг та фінансів різко збільшили швидкість економічних процесів та зменшили ступінь свободи у господарській діяльності. В сучасній системі міжнародних відносин визначальними стали формування і розвиток могутніх регіональних коаліцій, які мають спільні економічні, культурні, а нерідко - політичні та воєнні інтереси.

Проблема економічного суверенітету України має кардинальне значення не лише в рамках сфери на­ціональної безпеки, а й контексті загального рівня розвитку країни. Це зумовлює виняткову увагу до проблеми економічного суверенітету держави, яка по­єднує питання розвитку окремих галузей економі­ки України із пріоритетами та національними інте­ресами держави.

Економічний суверенітет можна визначити як загаль­нонаціональний комплекс заходів, спрямованих на постійний і стабільний розвиток економіки дер­жави, що включає механізм протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам. До основних принципів за­безпечення економічного суверенітету України відно­сять дотримання законності на всіх етапах забез­печення економічного суверенітету; баланс економічних інтересів особи, сім'ї, суспільства, держави; своє­часність і адекватність заходів, пов'язаних із відвер­ненням загроз і захистом національних економіч­них інтересів; надання пріоритету мирним заходам у вирішенні як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів економічного характеру; інтеграцію національного економічного суверенітету з міжнародним економічним суверенітетом тощо.

У Конституції України чітко зазначено, що по­ряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності України забезпечення її економічного суверенітету є найважливішою функцією держави і справою всього українського народу. Таким чином, економічному суверенітету притаманний інтегральний ха­рактер, оскільки він є результатом спільних зу­силь усього народу, і це проявляється через дії всіх гілок влади на всіх рівнях (від центрального до місцевого), наявних у державі сил і засобів, об'єд­нань громадян і окремих осіб.

Під час створення системи економічного суверенітету першочергове значення має визначення націо­нальних економічних інтересів України, адже саме від цього залежить вироблення ефективних засобів їх реалізації та захисту.

Загрозами економічному суверенітету України слід вважати явні чи потенційні дії, що ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних еко­номічних інтересів і створюють небезпеку для соціа­льно-економічної та політичної систем, національ­них цінностей, життєзабезпечення нації та окремої особи.

Нині загрози економічному суверенітету України на­були перманентного характеру і за цілою низкою основних критеріїв перейшли критичну межу. Тому завдання полягає не лише у виході з економічної кризи, а й у відродженні національної економіки, створенні надійної економічної системи, забезпе­ченні її життєздатності й розвитку, спроможності адаптуватися до нових економічних умов.

Як свідчить світова практика, застосування (за рекомендаціями міжнародних фінансових органі­зацій) моделі "шокової терапії" без урахування особливостей України не могло не призвести до руйнації економіки, диспаритету цін, катастро­фічного зниження добробуту населення, руйну­вання прошарку людей з середнім достатком, криміналізації суспільства, гіперзростання "тіньової" економіки.

У результаті незважених спроб досягнення в Ук­раїні фінансової стабілізації та приборкання інфляції суто монетарними методами був зумов­лений різкий спад ВВП. За підсумками 1998 року, ВВП скоротився у порівняних цінах на 1,7 % до рівня ВВП минулого року, у 1999 році збільшився на 4,1 %, у 2000 році – збільшився на 5,8% до минулого року, прогнозований ріст ВВП у 2001 році – 4,2%9.

Проблематичним залишається також питання наповнення бюджету.

Негативно позначається на діловій активності і в цілому на економічній ситуації в Україні падін­ня за останні 6 років рівня монетизації валового внутрішнього продукту більш ніж у 5 разів.

Також в Україні спостерігається один з найбіль­ших серед країн СНД темпів спаду обсягів вироб­ництва агропромислової продукції. Протягом ос­танніх років на тлі значного спаду виробництва сталися негативні структурні зміни. Співвідношення між видобувними та переробними галузями ста­новило відповідно 16 % і 69 %.

Руйнування оптимальної структури виробниц­тва та занедбаність сільського господарства свідчить про відсутність системного підходу до здійснення структурної перебудови економіки і створює значну загрозу економічному суверенітету України.

Викликає занепокоєння подальше зниження життєвого рівня населення, що також негативно впливає на стан забезпечення економічного суверенітету. Внаслідок перевищення темпів інфляції над зрос­танням реальних доходів населення, реальна зар­платня зменшилася лише за 1996 р. на 13,8 %.

Нині заробітна платня втратила свої основні функції — стимулюючу, відтворювальну і регулю­ючу. Порушено структуру оплати праці, залишається низькою питома вага її тарифної частини (майже 40-50 відсотків проти 75, що визнаються нормаль­ним співвідношенням). Порушення відповідності між затратами та результатами праці загострює кризу мотивації до неї.

Оскільки мінімальний рівень заробітної платні та пенсій в Україні не забезпечує навіть придбан­ня предметів першої необхідності, це призводить до різкого спаду купівельної спроможності насе­лення. Все чіткіше проявляється незбалансованість грошових доходів і витрат населення, що призво­дить до придбання споживчих товарів лише у мінімально необхідній кількості.

Таке становище супроводжується тривалими затримками із виплатою заробітку та інших соціа­льних виплат, що набули останнім часом загроз­ливих масштабів. На кінець 1999 року заборгованість із виплати заробітної платні становила близько 6 млрд.грн. Наслідком цього є посилення майно­вого розшарування, диференціації та поляризації населення за рівнем доходів. Сучасні статистичні оцінки не відображають реальних масштабів цих процесів.

Економічного розвитку держави можливо до­сягти лише за умови розробки механізму, здатно­го працювати в інтересах всього суспільства і об'єд­нати полюси сьогоднішнього протистояння.

Сьогодні в Україні немає дієвого механізму інвестування масштабних технологічних змін. Для підйому економіки необхідно підвищити частку інвестицій у ВВП як мінімум до 25-30 %. Лише у такий спосіб можна створити умови для функціо­нування розширеного відтворення. У країнах, що швидко розвиваються, вказана частка сягає 40 % (наприклад, у Китаї, який, починаючи з 1979 р., щорічно в середньому має 10 % приросту ВВП).


Проблема негативного торговельного сальдо може набуває гострого характеру, тоді уряд країни вдається до таких заходів, як підви­щення митних зборів, імпортних квот на товари і послуги, що ввозять­ся з-за кордону, або до їх ліцензування. Митні збори це кошти, які збираються на кордоні з власника товару, що ввозиться в країну для продажу. З одного боку вони є джерелом доходу державної казни, а з іншого — способом захисту вітчизняних виробників. В 1-ому випадку, як правило, встановлюються низькі ставки цих зборів для збільшення об­сягів постачання відповідних товарів. Коли ж митні збори покликані захищати внутрішній ринок, то їх ставки значно виростають (збільшуються ціни на ввезений товар, а значить знижується його конкурентоспроможність порівняно з вітчизняними товарами). Для захисту внутрішнього ринку держави можуть використову­вати імпортні квоти - встановлення максимальних обсягів на вве­зення товарів з-за кордону. Таким чином уряди країн стимулюють ви­робництво власної продукції тієї чи іншої галузі. Ліцензу­вання передбачає видачу державними органами дозволів на ввезення в країну чи вивезення з неї певного виду продукції. При цьому країна, виходячи з інтересів власної економіки, може встановлювати завищені стандарти якості продукції, обмежувати видачу ліцензій та ін. Напри­клад, у США для захисту і підтримки своїх фермерів встановили дуже строге квотування та ліцензування ввезення сільськогосподарської продукції.

Якщо держава у зовнішній торгівлі застосовує різноманітні бар'єри для захисту своїх виробників від конкуренції з боку закордон­них фірм, то кажуть, що вона проводить протекціоністську політику. За її допомогою уряд не тільки стимулює розвиток вітчизняного виро­бництва, сприяючи застосуванню нових передових технологій, а й за­безпечує надходження до бюджету додаткових коштів від митних збо­рів. Проте надмірний протекціонізм може мати і негативні наслідки. Часто протекціоністські заходи країн досягають такої межі, коли розпочинаються «торговельні» війни. У таких умовах уряди країн ідуть на прийняття дуже жорстких заходів для обмеження доступу на їхні ринки експортних товарів. Прикладом такої війни була політика західних країн щодо соціалістичних, коли ввезення практично всіх то­варів суворо обмежувалося. Причому багато з квот та інших торгове­льних бар'єрів було скасовано зовсім недавно і, зокрема, щодо Украї­ни. Проте світовий досвід «торговельних» війн свідчить про те, що в них немає переможців — великі збитки несуть обидві сторони, адже такі рішення приймаються не економістами, а політиками.

Розвинені індустріальні держави (Канада, країни ЄЕС) і деякі з постсоціалістичних країн, зокрема Естонія, проводять ліберальну зов­нішньоторговельну політику. Вона характеризується практично пов­ною відміною різноманітних тарифних бар'єрів та обмежень. Досвід тієї ж Естонії свідчить про значні позитивні результати такої політики — темпи економічного зростання в цій державі є найвищими в Європі.
Основною ланкою системи має стати вироб­ництво з його основним елементом - господарсь­ким саморегульованим суб'єктом. Перспективним напрямком вирішення проблем у цій сфері є пе­реорієнтація виробництва на інноваційний шлях розвитку.

Під час визначення конкретних інструментів і механізмів забезпечення економічного суверенітету не­обхідно враховувати існуючі загрози економічному суверенітету, а також брати до уваги короткостроко­вий або довгостроковий характер дії цих загроз і можливості їх запобігання.



Забезпечення економічного суверенітету України вима­гає раціоналізації механізмів вироблення рішень і формування цілісної економічної політики. Для ефек­тивного проведення заходів щодо оздоровлення еко­номіки України та досягнення відповідних результатів у найкоротші терміни необхідно:

• Визначити єдиний напрям структурної пе­ребудови економіки держави та скоординувати зу­силля законодавчої, судової та виконавчої влад.

• Віддати пріоритет розвиткові науки, нових технологій та освіти з тим, щоб економічне будів­ництво спиралося на науково-технічний прогрес та підвищення якісного стану трудових ресурсів.

• Домогтися раціонального врегулювання та збалансованості суспільного виробництва, адже господарська система може ефективно працювати лише тоді, коли грошову масу буде збалансовано.

• Під час вироблення грошово-кредитної політики слід врахувати той факт, що грошо­вий обіг не повинен піддаватися різким рефор­маційним впливам. Гроші, як найбільш "імпуль­сивний" елемент економічних відносин, несуть велике соціальне навантаження і викликають як позитивну, так і негативну реакцію залежно від ступеня обгрунтованості в цій сфері рішень, що приймаються.

• Грошово-кредитна політика, метою якої є економічне зростання, має здійснюватися не в рам­ках вузької і малоефективної схеми: звуження гро­шової маси - зменшення відносного бюджетного дефіциту - скорочення попиту - зниження інфляції, а в системі: нагромадження капіталу - розширення попиту - зростання виробництва і зайнятості - зростання бюджетних доходів - ско­рочення бюджетного дефіциту - зниження інфляції.

• Необхідно розробити методичні вказівки щодо розробки та складання планів і прогнозів соціального й економічного розвитку держави, ок­ремих регіонів та областей, що дасть можливість скоординовано провести аналіз стану та розроби­ти заходи щодо структурної перебудови економі­ки України в цілому.

• 3 метою забезпечення керованості народним господарством слід здійснити перехід усіх секторів економіки на систему національних рахунків та міжгалузевих балансів, але на новій методичній базі із застосуванням сучасної системи управління на основі найсучасніших досягнень менеджменту.

• На підставі всебічного аналізу стану вироб­ничого сектору економіки визначити перелік та обсяги оптимально необхідних для України сирови­ни, товарів та послуг. На підставі розрахунків та результатів аналізу зовнішньої торгівлі здійснити оптимізацію експортно-імпортного сальдо країни.

• Економічними методами обмежити ввезен­ня імпортних товарів. Цей захід, окрім сприяння розвитку вітчизняного товаровирооника, дозволить зменшити відплив капіталу за кордон через тіньо­ву економіку.

• Впровадити систему жорсткого контролю над використанням амортизаційних відрахувань за їх прямим призначенням у повному обсязі.

• Подолати штучно створену кризу неплатежів, яка заблокувала процес відтворення і економіч­ного кругообігу.

• Під час проведення аналізу стану економі­ки України визначити стратегічні напрями роз­витку та пріоритетні галузі народного господар­ства. Правильний вибір є стратегічним аспектом здійснення ефективних структурних трансфор­мацій.

Нині питання економічної безпеки набуло особливої актуальності ще й тому, що від його вирішення залежатиме доля України, відновлен­ня у людей поваги до своєї держави і впевне­ності, що вона завжди захистить їх. Насампе­ред, важливо врахувати помилки, допущені при здійсненні економічних перетворень, які призве­ли до руйнівних процесів не лише в економіці, але й, що небезпечніше, - до розмивання мо­ральних засад суспільства. Адже саме економічний суверенітет покликан гарантувати сприятливі умови для життя і продуктивної діяльності громадян, державних інститутів, захищати життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави від зовнішніх та внутрішніх загроз.


Висновки
В контексті усього викладеного важливо розглянути імовірні сценарії розвитку українсько-російських відносин. Для збереження сприятливих перспектив економічних відносин слід утримувати і розширювати місткий російський ринок для товарів українського виробництва. Необхідно відновити втрачені господарські зв'язки з російськими партнерами, що приведе до збільшення взаємного товарообороту, зростання поставок з України, які потрібні, зокрема, російським підприємствам-виробникам чорних металів, продукції важкого машинобудування, хімічної, авіаційної та інших наукомістких галузей економіки, сільгоспмашин, тощо. Назріла необхідність невідкладного вжиття заходів щодо синхронізації законодавств України та Росії, особливо у сфері оподаткування, взаємного вдосконалення митної політики, інвестиційної діяльності та ін. Адже саме неврегульованість правового поля завдає обом країнам значних збитків. Ось чому немає належних умов для створення транснаціональних компаній, переливання капіталу. Правові непорозуміння, які на даний момент мають місце у торговельно-економічних відносинах, слід усунути в процесі реалізації Програми розвитку економічного співробітництва між Росією та Україною на 1998-2007 рр. Реалізація Програми має бути забезпеченою між­державною угодою про економічне співробітництво між обома державами. Саміт держав СНД, який проходив у червні 2000 р., дав позитивний імпульс у розв'язанні багатьох спірних питань, які виникли між партнерами по Співдружності. Україна ініціювала створення зони вільної торгівлі на території СНД, і за її пропозицією розроблялися заходи щодо усунення перешкод, які стримують функціонування цієї зони.

Таким чином, співробітництво з партнерами по Співдружності і, насамперед, з Російською Федерацією має життєво важливе значення для України, економіка якої міцно пов'язана з економіками країн СНД. Виступ Президента України Л. Д. Кучми на конференції "Україна на порозі XXI сторіччя" 16 листопада 2000 р. став свідченням усвідомлення нинішнього вибору України, спрямованого в бік країн СНД. Домовленості президентів України та Росії в Сочі, Мінську, Москві, Дніпропетровську дозволяють сподіватися на реальні зміни в економічній сфері двох держав. Слід визнати необхідність перехідного періоду, протягом якого країни СНД мають модернізувати свої механізми на ринковій основі, сформувати сумісні, самостійні економіки і поступово включатися у світове економічне співтовариство. А взаємне співробітництво, глибока інтеграція між ними відіграватимуть роль дуже важливого стабілізуючого фактора, здатного пом'якшити труднощі переходу до ринкової економіки.

Слід зауважити, що вже зараз Україна відчуває потребу у фахів­цях з питань інтеграційних процесів, політики та права ЄС тощо. Очевидно, що така потреба в процесі реалізації країнами-претендентами стра­тегії підготовки до приєднання до ЄС зростатиме. А це вимагає широкомасштабної підготовки та­ких фахівців у вищих навчальних закладах Укра­їни.

Взагалі, для того, щоб Україна могла скорис­татися можливостями, які виникають у зв'язку із процесом розширення ЄС та наближенням євро­пейських кордонів, необхідно послідовно, з ура­хуванням змін у регіональному економічному се­редовищі реалізовувати власну політику розвит­ку, спрямовану на інтеграцію у світове господар­ство. Така політика має включати:

- набуття членства у Світовій організації тор­гівлі;

- структурну трансформацію експортних галу­зей з метою збільшення частки кінцевої продук­ції у загальному обсязі експорту. Необхідна ефективна державна політика щодо стимулюван­ня експорту, зокрема, продукції високотехнологічних галузей;

- диверсифікацію напрямів постачання това­рів і послуг з/до країн ЄС, у тому числі нових членів;

- забезпечення розвитку ринку послуг, який може надати додатковий поштовх загальному розвитку української економіки. Однак це знач­ною мірою залежатиме від державної політики, створення відповідної законодавчої бази, а та­кож сприятливого інвестиційного режиму на ри­нку послуг.

Підвищення ефективності у секторах послуг може, у свою чергу, сприяти зростанню конку­рентоспроможності експортних товарів, а також збільшити прямий експорт послуг вітчизняними постачальниками. Так, конкурентоспромож­ність товарів на експортних ринках залежить від розвитку таких послуг, як наприклад, транспор­тних, телекомунікаційних, фінансових, профе­сійних.

Таким чином, у Україні склалася ситуація, коли на найвищому політичному рівні проголо­шені певні зовнішньоекономічні та політичні пріоритети, а на рівні суспільства відсутнє со­ціальне замовлення на них.

Очевидно, що у разі з Україною та іншими посткомуністичними країнами свідомий євро­пейський вибір визначає не стільки, так би мо­вити, географічну спрямованість політики, скі­льки зобов'язання щодо запровадження відпо­відних правил та норм, вже реалізовані в регіо­ні, до якого ми хочемо увійти. Інакше кажучи, європейський вибір - це визнання бажання та готовності України будувати свою економічну систему за європейськими правилами.

Разом з тим, економічні та політичні реалії сьогодні поставили Україну перед цілком оче­видним вибором - Європа чи СНД (Росія). Суть проблеми полягає у тому, що, за всієї привабливості Заходу, Україна за певних об'єктивних та суб'єктивних обставин не може гра­ти за правилами, які вже засвоїли країни Цен­трально-Східної Європи та Балтії. Хоча ниніш­ня ситуація в Росії та СНД у цілому є кризо­вою, але правила гри тут аналогічні українсь­ким, що сприяє наближенню України до СНД.

До того ж визнання вступу до ЄС як страте­гічного пріоритету неминуче ставить перед Ук­раїною низку питань щодо подальшої стратегії реформування національної економіки. При­чому відповідь на них - це не стільки перевірка механізму вироблення та реалізації економіч­ної політики, скільки підтвердження наявності політичної волі для реального, а не деклара­тивного проведення великомасштабних еко­номічних перетворень.

З цієї метою Україна вже сьогодні має роз­вивати національне законодавство, максималь­но враховуючи відповідні норми європейсько­го права.



Інтеграція в світову економіку є вельми складною справою для будь-якої держави, але за наявності політичної волі, суспільного кон­сенсусу та чіткої стратегії Україна має всі шан­си стати бажаним економічним партнером та рівноправним учасником великої європейської сім'ї.

Література


  1. “Економічна безпека держави”. Підручник. (Під ред. професора Б. Кравченка). К., 1994, 140 стор.;

  2. Бендерський Ю. “Реалії світогосподарських процесів і місце в них України”. Економіка України, №1. – 2000, стор. 70-75;

  3. Кемпбелл Р. Макконел, Стэнли Л. Брю. Экономикс, т.1. М.: Республика, 1992. – 339 с.;

  4. Левшин Ф.М. и др. “Мировые рынки: конъюнктура и цены”. – М.: Международные отношения, 1987. – стр. 12-27;

  5. Мазаракі А.А. та ін. “Світовий ринок товарів та послуг: регіональна структура”: Навч. посібник. – К.: Видавн. центр КДТЕУ, 1998. – стор. 4-12, 132-136, 141-165;

  6. Мазаракі А.А. та ін. “Світовий ринок товарів та послуг: Товарна структура”: Навч. посібник / КДТЕУ. – К., КДТЕУ, 1996. – стор. 4-12, 69-77;

  7. Макогон Ю., Черниченко Г., Смірнов О. “Зовнішні економічні зв’язки України та Росії: інвестиційно-екологічний аспект”. Економіка України, №4. – 2001, стор. 78-83;

  8. Недригайло В. “Дублери не потрібні”. Голос України від 24 лютого 1998 р., стор. 5;

  9. Орищак Я. О., Стебло М. І. Основи економіки. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. – стор. 32-35, 93-108;

  10. Пол Э. Самуэльсон, Вильям Д. Нордхаус. Экономика.: Пер. с англ..: 16-ое изд.: Уч. Пос. - М.: Издательский дом “Вильямс”. - 2000, стор. 62-73, 255-263, 271, 483-493, 537-544, 596-602, 625;

  11. Рубан А. “Про деякі питання і тенденції сучасної зовнішньої торгівлі України”. Економіка України, №7. – 2000, стор. 66-69;

  12. Соколенко С. “Як організувати торгівлю з країнами СНД”. Економіка України, №7. – 1995, стор. 12-15;

  13. Чиж І., Мочерний С. “Економічний суверенітет втрачається. Економічна безпека також”. Голос України від 14 серпня 1997 р., стор. 4-5;

  14. Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини: середовище, форми, бізнес та інтеграція. Навчальний посібник. – Чернівці. – 1996. – стор. 13-17, 126-160;

  15. Экономика: Учебник. (Под ред. Булатова А.С.). – М.: Издательство БЕК, 1995. – стр. 537-603.



1 Джерело: Мазаракі А.А. та ін. “Світовий ринок товарів та послуг: регіональна структура”: Навч. посібник. – К.: Видавн. центр КДТЕУ, 1998.

2 Див.: там же, стор. 6.

3 Пол Э. Самуэльсон, Вильям Д. Нордхаус. Экономика.: пер.с англ.: 16-ое издание.: уч.пос. – М.:Издат. Дом «Вильямс», 2000, стор. 68.

4 Тут і далі дані наведено в доларах США. Джерело даних – див. п.5 і 7 літератури.

5 Інформаційне агенство «Інтерфакс-Україна». Випуск «Экономика» від 21 лютого 2001 р., стор.1.


6 Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. Донецк, 2000, стор. 16-21

7 Див.: Інформаційне агенство «Інтерфакс-Україна». Випуск «Экономика» від 21 лютого 2001 р., стор.4

8 Див.: там же, стор. 4

9 Президентські таблиці, 2000 рік.

Каталог: data -> ukr -> Mijekonomichni vidnosijnij
ukr -> Нетрадиційні методи лікування
Mijekonomichni vidnosijnij -> 2. Системний підхід до вивчення міжнародних відносин. 3 Типи контролю за міжнародною системою. 3 Структура міжнародної систем
Mijekonomichni vidnosijnij -> Підготовка до іспиту з міжнародної інформації
Mijekonomichni vidnosijnij -> "Інформація глобальна проблема сучасності"
Mijekonomichni vidnosijnij -> Світове госп-во, його структуризація й особл-сті розвитку
Mijekonomichni vidnosijnij -> Реферат з міжнародної інформації на тему " Перехід Європи до інформаційного суспільства."
Mijekonomichni vidnosijnij -> "Інформація глобальна проблема сучасності"


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка