Складові елементи соціальної роботи


Клієнти соціальної роботи



Скачати 294.76 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації16.03.2017
Розмір294.76 Kb.
ТипРеферат
1   2   3

Клієнти соціальної роботи


Клієнтами соціальної роботи можуть бути окремі індивіди, групи, сім'ї, громади. Вони перебувають у таких умовах, що не можуть самі вирі­шити свої проблеми, тому їм необхідна стороння допомога.

Стосунки між клієнтом і соціальним працівником повинні мати пар­тнерський характер. Партнерство передбачає, що кожна сторона проце­су (клієнт і соціальний працівник) щось вкладає в спільну справу, і вне­сок обох сторін однаково цінний. Така позиція соціального працівника зобов'язує його ставитися з повагою до досвіду, думок і рішень клієнта. Разом з тим, для дотримання принципу партнерства соціальному праців­нику необхідно уникати дій на основі стереотипів та упереджень. Парт­нерство означає не тільки врахування особливостей кожної сторони та розподіл влади, а й розподіл відповідальності за те, що зроблено або не зроблено для досягнення мети. Така позиція протистоїть патерналістсь-кому ставленню до клієнта, коли останній повністю позбавлений можли­вості приймати рішення як слабка і безпомічна людина, що не може взяти на себе відповідальність за свої вчинки.

Принцип партнерства витікає з цінностей соціальної роботи і може проявлятися у спільному з клієнтом плануванні роботи, розподілі обов'язків, підписанні контракту про спільні дії для вирішення певної проблеми. Важливим способом досягнення партнерства є холістичний (цілісний) підхід до проблеми клієнта, що дозволяє побачити його ресур­си та можливості, а не тільки певну соціальну патологію.

Потенційними групами клієнтів є представники вразливих верст на­селення. Серед них можна виділити такі (11):

- бездомні;

- родини, в яких існують проблеми дитячої занедбаності, сексуальних, фізичних зловживань, що стосуються дитини або одного з партнерів;

- подружні пари, які мають серйозні конфлікти;

- родини, в яких дитину виховує один із батьків, і в яких мають місце серйозні конфлікти;

- ВІЛ-інфіковані люди та їхні родичі;

- особи, які мають низькі доходи через безробіття, відсутність го­дувальника, фізичні вади, низький рівень професійної підготовки тощо;

- особи, які порушили закон і були за це покарані;

- вагітні дівчата-підлітки;

- гомосексуалісти/лесбіянки, які мають особисті або сімейні проблеми;

- особи, які мають соматичні/психічні захворювання або інвалідність;

- залежні від алкоголю, наркотиків та їхні родини;

- особи похилого віку, які не можуть адекватно функціонувати;

- представники національних меншин, що мають недостатні ресур­си та можливості, або ті, хто став жертвою расизму, сексизму, інших форм дискримінації;

- особи із затримками у розвитку (інваліди розвитку) та їхні родини;

- мігранти та біженці, які мають недостатні ресурси;

- діти, які мають проблеми, пов'язані з навчанням в школі, та їхні родини;

- особи, які перебувають у стресовому стані (вихід на пенсію, смерть близької людини, вікові кризи тощо), а також діти, які залишили сім'ю.

Серед дітей виділяють такі вразливі групи:

- діти-сироти;

- діти, позбавлені батьківської опіки;

- соціальні сироти;

- діти вулиці;

- діти з функціональними обмеженнями;

- діти групи ризику.

Для розуміння поняття "клієнт" важливим є термін соціальне виклю­чення. Соціальне виключені люди - це люди, які позбавлені можливостей брати участь у загальноприйнятих видах діяльності. Соціальне виключен­ня породжується тим, що людина не має доступу до загальноприйнятих ресурсів у суспільстві. Соціальне виключення не можна подолати, працю­ючи з окремим випадком, воно долається шляхом роботи з громадою.

Основні ролі соціальних працівників


У сучасній літературі (12) виділяють близько двадцяти ролей соціаль­ного працівника. Надаючи ту чи іншу послугу, соціальний працівник може одночасно виконувати декілька з них. Серед основних ролей виді­ляють (13):

- викладач соціальних навиків;

- консультант;

- помічник клієнта;

- керуючий справами клієнта;

- захисник прав та інтересів клієнта.

Однією із найбільш поширених ролей е викладач соціальних навиків та вмінь. Метою застосування цієї ролі є навчання клієнтів ефектив­ній взаємодії з оточуючим середовищем. Мова йде про досить широкий спектр умінь, які клієнти можуть отримати в результаті тренінгів чи консультацій. Наприклад, для вихованців школи-інтернату важливим є вдосконалення комунікативних навичок, вироблення навичок з плану­вання бюджету, пошуків роботи, протистояння соціальному тиску. В ре­абілітаційному центрі для людей із наркотичною залежністю велику роль відіграє відновлення комунікативних навичок, профілактика рецидивів, планування часу тощо. Що стосується людей з фізичними або розумови­ми вадами, соціальний працівник може допомогти їм отримати навички самообслуговування, наприклад: користування громадським транспор­том, особиста гігієна, користування магазином тощо. Спектр необхідних клієнтові знань і умінь визначається його потребами.

Метою соціального працівника, що діє як консультант, є вико­ристання інформації, спеціальних знань для надання людям допомоги у вирішенні їхніх життєвих проблем. Соціальний працівник може надавати консультації з різних питань, серед яких важливими є соціальне функціо­нування, життєві кризи, девіантна поведінка тощо.

Соціальний працівник, який виконує роль помічника клієнта, має на меті допомогти в забезпеченні достойної якості життя тим, хто внаслідок фізичної або юридичної неспроможності не здатен самостійно задоволь­нити свої життєві чи соціальні проблеми. Послуги, які надає соціальний працівник у даному випадку, пов'язані з побутовим обслуговуванням, забезпеченням продуктами та медичною допомогою. Роль помічника клієнта може здійснюватися соціальним працівником на двох рівнях: на рівні громади (за місцем проживання) та на резидентному (в інтернаті).

Основними клієнтами соціального працівника в даному випадку можуть бути люди похилого віку, особи з психічними чи розумовими вадами.

Соціальний працівник, що керує справами клієнта, має на меті ком­плексне забезпечення його необхідними соціальними послугами. Вико­нуючи дану роль, соціальний працівник планує отримання послуг клієн­том, координує та контролює їхню якість. Ця роль - інтегративна, адже соціальний працівник є, по суті, "керівником випадку" й виконує дуже різні функції: проводить оцінювання потреб клієнта, аналізує ринок со­ціальних послуг, планує роботу разом з клієнтом, направляє його до від­повідних соціальних служб, проводить моніторинг роботи та контроль надання послуг у соціальних агенціях тощо.

Одна з найважливіших ролей, яку виконує соціальний працівник, -захисник прав та інтересів клієнта, її метою є відстоювання прав клієнта на отримання необхідних сервісних послуг, яке здійснюється через пред­ставництво.



Представництво - процес захисту прав окремих індивідів та груп на­селення вповноваженими представниками з метою отримання доступу до послуг, на які вони мають право, але не в змозі отримати з певних причин. Представництво здійснюється від імені клієнта чи групи клієнтів під час відстоювання їхніх прав на одержання послуг, ресурсів, допомоги у від­повідних державних або недержавних установах. Представництво має на меті репрезентувати інтереси клієнтів, позбавлених влади, перед впливо­вими особами та соціальними структурами.

Поряд з тими ролями, які соціальний працівник виконує безпосеред­ньо, існує низка латентних (прихованих) ролей, котрі приписуються со­ціальному працівникові (14). Серед латентних ролей виділяють такі:

- захисник порядку, що існує;

- руйнівник порядку, що існує;

- донор;

- брокер у сірих, тонах..

Існування перерахованих латентних ролей багато в чому зумовлене стереотипами щодо соціальної роботи та соціального працівника. Так, со­ціальний працівник, виконуючи роботу, діє в межах повноважень, даних агенцією, і представляє інтереси держави. Тому клієнти сприймають його як представника влади, що надає ресурси або обмежує доступ до них і, таким чином, виступає захисником встановленого порядку. Разом з тим, саме соціальні працівники, працюючи зі складними проблемами, часто виступають з найгострішою критикою на адресу держави і стають руйнів­никами порядку, що існує.

Соціальний працівник у ролі донора сприймається як той, хто має постійно жертвувати собою заради інших, ставити інтереси та потреби інших понад усе. Але така жертовність не несе нічого доброго, бо повніс­тю нівелює стосунки партнерства між клієнтом і соціальним працівником і може набирати різних форм: потурання, позбавлення влади, розбещу­вання, позбавлення досвіду тощо.

На думку О. Стівенсона (15), соціальні працівники є брокерами у сі­рих тонах, "коли з двох лих вибирають менше, вони часто поставлені пе­ред необхідністю вибору, за яким іде дія з непередбачуваним наслідком". Соціальні працівники часто стикаються з дилемами під час прийняття рішення. А від того, яке рішення прийме соціальний працівник, нерідко залежить доля людини.



Форми та методи соціальної роботи

До основних методів соціальної роботи належать такі:

- індивідуальна робота;

- групова робота;

- робота в громаді.

Вище вже зазначалося, що ядром соціальної роботи є робота з конк­ретним випадком. Конкретним випадком може бути окремий клієнт (ін­дивідуальна робота), сім'я або група клієнтів (групова робота). Надзви­чайно важливим для соціального працівника, особливо того, хто працює із сім'єю, є визначення клієнта, тобто особистості, з якою він встановлює стосунки і від імені якої діє. У випадку, коли соціальний працівник пра­цює з сім'єю, інтереси одних членів можуть бути в прямому конфлікті з інтересами інших членів сім'ї. Тому важливо визначити, хто є клієнтом: сім'я в цілому чи окремий її член, якого, можливо, необхідно захищати від його сім'ї (наприклад, у випадку домашнього насилля).



Ф. Бістек (16) розглядає сім принципів роботи з конкретним випадком:

- індивідуалізація: соціальні працівники повинні уникати стереотипів та таврування й ставитися до кожної історії клієнта як до неповтор­ного досвіду;

- конфіденційність: клієнт має право на нерозголошення інформації про себе, коли отримує допомогу в агенції. Основні правила розго­лосу інформації такі: клієнту повинні сказати, що підлягає розголосу,

коли, як і чому; розголос поширюється тільки на певне коло людей; розголошується тільки суттєва інформація;

- прийняття: соціальні працівники зберігають повагу до клієнта, не зважаючи на його можливі негативні установки та поведінку. Прий­няття проявляється у співчутливості, теплоті, емпатії;

- неупереджене ставлення: ті, хто працює з конкретними випадками, не проводять оцінку моральних якостей клієнта. Так, наприклад, під час роботи з винуватцями насилля соціальні працівники не повинні навішувати моральне тавро на клієнтів, але, разом з тим, зобов'язані протистояти спробам насильників применшити або виправдати свої вчинки;

- цілеспрямований прояв почуттів - у тому, що клієнти мають право говорити про свої емоції та почуття і проявляти їх, навіть негативні, не зазнаючи засудження з боку соціальних працівників;

- контрольоване емоційне залучення полягає у вмінні професіонала зрозуміти почуття клієнта та відреагувати на них, не порушуючи при цьому професійні межі;

- самовизначення клієнта означає повагу бажань, прав та здібностей клієнта до самовизначення і відповідальності за свої вчинки.

Процес взаємодії соціального працівника та клієнта у межах конкрет­ного випадку можна зобразити у вигляді кола, яке складається з чотирьох Фаз (17).



Перша фаза первинного оцінювання передбачає збір та аналіз інфор­мації про клієнта: про його потреби, проблеми, обмеження та ресурси. Джерелами інформації можуть бути свідчення самого клієнта, інших людей (сусідів, родичів, соціальних працівників інших агенцій тощо) та документи, які містять необхідну інформацію. Процес оцінювання може тривати не одну зустріч і розтягнутися у часі. Не варто переходити до наступного етапу роботи, якщо оцінювання проведено не достатньо. У

процесі ретельного оцінювання можна не лише дослідити проблему та її причини, але й побачити ресурси та слабкі сторони клієнта.

На фазі планування відбувається узгодження з клієнтом мети, за­вдань, обираються методи роботи, визначаються ресурси та часові межі. Як правило, на цьому етапі укладається контракт - письмова угода, яка накладає зобов'язання на клієнта та соціального працівника. Контракти соціальної роботи не мають юридичної сили, але вони накладають пев­ні моральні зобов'язання, які є результатом тривалих обговорень двох сторін. Контракт може бути усним або письмовим. Контракт може, умов­но кажучи, ґрунтуватися на таких пунктах (18):

1. Постановка цілей та завдань. Важливо встановити тільки реальні цілі.

2. Визначення конкретної роботи, необхідної для досягнення цих цілей.



3. Чітке визначення того, за що несе відповідальність і що пропонує кожна сторона.

4. Визначення конкретних методів роботи, які будуть використову­ватися.

5. Що буде вважатися порушенням контракту, і які заходи вживати­муться за це.

Планування роботи повинно відбуватися разом з клієнтом, а не за­мість нього, інакше - буде складено план для соціального працівника, а не для клієнта. План можна скласти тільки за умов проведення ретельного попереднього оцінювання.

Фаза виконання передбачає, що клієнт виконує заплановане, спира­ючись на соціального працівника, а соціальний працівник використовує необхідні навички для здійснення представництва клієнта. Важливою ха­рактеристикою фази виконання є моніторинг - поточне оцінювання ро­боти, аналіз невдач та досягнень, сильних та слабких сторін плану тощо.

На фазі кінцевого оцінювання визначається ефективність результатів роботи, обговорюється процес допомоги, його продуктивність. Важливою складовою цієї фази є завершення стосунків між соціальним працівником та клієнтом: необхідно, щоб людина вийшла з ролі клієнта.

Рух по фазах процесу соціальної роботи може відбуватися не тільки в описаному вище напрямку: первинне оцінювання, планування, виконан­ня, кінцеве оцінювання. Можливе повернення від однієї стадії до іншої. Так, наприклад, якщо фаза виконання зазнає постійних невдач, то, мож­ливо, не досить чітко була спланована робота або погано було проведено первинне оцінювання. Але так чи інакше втручання соціального праців­ника під час роботи з конкретним випадком має проходити вказані фази.

Групова робота як метод соціальної роботи

Сьогодні існує три моделі групової роботи (19):

- терапевтична групова робота - групова психотерапія;

- соціальна групова робота;

- групи самодопомоги.

Соціальна групова робота - метод соціальної роботи, який допомагає індивіду покращити соціальне функціонування за допомогою цілеспрямо­ваного групового досвіду та дозволяє більш ефективно справлятися з про­блемами. Виділяють освітні, дискусійні, соціальні терапевтичні групи.

Освітні групи займаються обміном інформацією та формуванням на­вичок через прямі інструкції. Це необхідно як для набуття нових знань та вмінь, так і для підготовки до наступного етапу життя (наприклад: до та після виписки з лікарні).

Дискусійні групи мають на меті обговорення питань, проблем, які є актуальними для певного кола людей. Відбувається обмін досвідом, пог­лядами між учасниками групи.

Соціальні терапевтичні групи ставлять собі за мету підтримку адап­тивних форм поведінки або модифікацію неприйнятних форм поведінки (зловживання психоактивними речовинами, асоціальна поведінка).

У соціальній роботі виділяють групи самодопомоги, взаємодопомо­ги, самокеровану групову роботу. Вибір терміну не є принциповим мо­ментом для відображення сутності діяльності груп. Групи самодопомоги є колективною спробою індивідів, що мають схожий досвід, об'єднатися для співпраці з метою реалізації власних потреб чи потреб громади за допомогою обміну інформацією, взаємопідтримки та, в деяких випадках, представництва.

Виділяють певні типові ознаки, що допомагають ідентифікувати гру­пу як групу самодопомоги:

- гнучка структура, що визначає її мобільність в наданні допомоги;

- люди зі спільним життєвим досвідом, ситуацією чи проблемою зби­раються разом, щоб щось змінити;

- почуття причетності, бажання допомагати іншим і прагнення розді­лити з ними сьогодення та майбутнє;

- право прийняття рішень щодо діяльності групи належить тим, хто до неї входить, і засноване на принципі демократичності;

- навіть у разі існування ієрархії керівники не мають в своєму роз­порядженні системи заохочень та санкцій, які є силовим засобом. Члени групи залишають її, коли вона перестає відповідати їхнім потребам;

- члени групи прямо чи опосередковано отримують користь від діяль­ності групи;

- діяльність часто викликана необхідністю протистояти ізольованос­ті, дискримінації та іншому негативному ставленню спільноти до певної групи людей.

Одна з найважливіших ознак груп самодопомоги полягає у тому, що вони діють без участі професіоналів, хоча останні можуть бути залучені на етапі створення груп як консультанти, але ні в якому разі не як лідери.

Робота в громаді - це процес допомоги спільноті шляхом організації колективних дій (20). Термін "громада" вживається у двох значеннях:

- територіальна громада, тобто об'єднання людей, які мешкають на одній території;

- громада за інтересами, тобто об'єднання людей, які є близькими за інтересами або проблемами (хвороба, догляд за дітьми з вадами тощо).

В американському визначенні "громади" (21) наголошується на тому, що це "групи індивідів або сімей, члени яких

- поділяють певні цінності, мають спільні інтереси,

- або користуються послугами певних служб та організацій,

- або живуть в одній місцевості".

Догляд у громаді протистоїть по своїй суті резидентному догляду (або догляду в інтернатних установах) і передбачає організацію та роз­виток послуг, необхідних громаді для того, щоб її члени почували себе комфортно. Так, наприклад, у громаді, в якій розвинено догляд за дітьми з розумовими вадами, будуть створені денний та кризовий центри, групи самодопомоги батьків, центр раннього втручання, патронаж, реабіліта­ційні служби, групи тимчасового догляду тощо. Тому сім'ї, яка має дитину з розумовою вадою, не потрібно поміщати її до інтернату і, таким чином, ізолювати і позбавляти можливості розвиватися у звичних та захищених умовах.

Отож, у громаді має бути створено достатньо служб та організацій, які б відповідали потребам різних груп клієнтів. Велика роль у цьому про­цесі належить соціальному працівнику, який часто має виступати ініціа­тором організації та наснаження громади для активних дій.



Каталог: Sociologia
Sociologia -> Організа­ційна структура соціології в Україні
Sociologia -> Методи збирання соціологічної інформації
Sociologia -> Застосування шкали соціальної дистанції у дослідженнях національної толерантності в Україні
Sociologia -> Програма соціологічного дослідження
Sociologia -> Методичні рекомендації для студентів факультету «Соціальний менеджмент»
Sociologia -> Соціальні класи та верстви. Соціальна структура та соціальна стратифікація суспільства
Sociologia -> Соціальна стратифікація українського суспільства: спроба статистичного визначення та вимірювання
Sociologia -> Соціальна система: дії, взаємодії, конфлікти

Скачати 294.76 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка