Соціологія економіки


Глава 1. Соціологія економіки як наукова дисципліна



Сторінка9/26
Дата конвертації21.11.2018
Розмір1.47 Mb.
#65845
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   26

Глава 1. Соціологія економіки як наукова дисципліна

2.6. Соціологія економіки в Росії


Вивчення соціологічних джерел засвідчують, що Росія також не стояла осторонь від цього світового процесу становлення економічної соціології. Так, вже в 1904 році у Москві виходить переклад першої монографії з економічної соціології Г. де Греєфа "Соціальна економія" у російському викладі ("La sociologie economique"). До ідей де Греєфа приєднується М. М. Ковалевський, що співпрацював із ним у Новому Брюссельському університеті. Він пише: "...Господарські явища, досліджувані в політичній економії, отримують належне висвітлення тільки від соціології". Активно розробляв він у своїй фундаментальній тритомній роботі "Економічне зростання Європи до виникнення капіталістичного господарства" ідею про зумовленість економічного розвитку соціальними факторами, головним чином - зростанням населення. Хоча Ковалевський ніде не підкреслював цього, але за своєю природою ця ідея має економіко-соціологічний характер.

Існували деякі цікаві паралелі в розвитку економічної соціології у Росії та за кордоном. Наприклад, Дюркгейм і Ковалевський практично однаково визначали головний фактор економічного розвитку - зростання фізичної й моральної щільності населення. Дослідження дарообміну М. Мосса в деяких аспектах випереджаються працею Н. І. Зібера "Нариси первісної економічної культури", що вийшла ще в 1883 році. Ідеї німецької історичної школи підтримувалися й розвивалися А. І. Тюленевим і іншими представниками економістів-істориків, а соціальна теорія господарства Р. Штаммлера перекликається із соціальною теорією розподілу М. І. Туган-Барановського і С. І. Солнцева. Якщо в США концепція "Економіка і суспільство" ("Economy and society") створюється Г. Парсонсом і Н. Смелзером у 1950-ті роки, то в Росії ця традиція з'являється на початку століття: в роботі П. Б. Струве "Господарство й ціна" (1913) розділ перший так і називається "Господарство й суспільство". Ця традиція розвивається далі М. Д. Кондратьєвим у праці "Основні проблеми економічної статики й динаміки", написаній в 1931 році і опублікованій лише в 1991 році у серії "Соціологічна спадщина".

* Поняття "Росія" в цьому контексті охоплює Російську імперію в дореволюційний період і Радянський Союз.

Були унікальні зразки вивчення господарства, аналогії яким навряд чи знайдуться, - мова йде про працю С. Н. Булгакова "Філософія господарства" (1912). Нарешті, не можна забувати, що питання про співвідношення економічного й соціального було поставлено в історичній суперечці народників (В. П. Воронцова, Н. Ф. Данієльсона й ін.) і марксистів (В. І. Леніна й ін.) про долі капіталізму в Росії: якщо перші обирали соціальний розвиток замість економічного, то марксисти наполягали на єдності економічного й соціального.

Навіть такий короткий ретроспективний аналіз паралелі в розвитку соціології економіки дозволяє дійти висновку, що в Росії виникнення соціології економіки співвідносять із виникненням соціології і датують серединою XIX століття. В її еволюції розрізняють три історичні періоди, кожний із яких позначений внутрішньою своєрідністю, тенденціями й логікою руху теоретичної думки, а також об'єктивними суперечностями, спадами й піднесеннями: перший період - із сер. XIX ст. до 1917 року; другий період - від поч. 20 до сер. 50-х років XX ст.; третій період - із сер. 50-х років XX ст. дотепер.

Перший період характеризується розвитком промисловості, значним збільшенням міського населення і капіталізації відносин у селі (починаючи із сер. XIX ст.). І як результат - ускладнення соціальної структури суспільства, розшарування населення, зростання соціальної напруженості, поява в Росії зачатків промислового капіталізму і найманої робочої сили.

У цей час дослідження соціально-економічних проблем зароджувалося в різних галузях знань. При цьому вчені розрізнялися не тільки за напрямом і предметом наукових пошуків (економісти, правознавці, історики та ін.), а й за відмінністю ідейних і політичних переконань. Спектр наукових пошуків окремих учених був дуже широкий: наприклад, від етнографії та історії до соціології і філософії (М. М. Ковалевський) чи від хімії до економіки {Д. І. Менделєєв). Чималий внесок в економічну соціологію зробили літератори й публіцисти М. М. Салтиков-Щедрін, Г. Успенський, Максим Горький, А. Енгельгард та ін. Тому головним для цього періоду було завдання синтезувати розпорошені знання суспільствознавчих дисциплін в одне ціле. Одним із перших узявся за його виконання представник суб'єктивної соціології В. В. Берві-Флеровський. На основі узагальнення статистичного матеріалу та особистих спостережень, що стосуються соціального й економічного становища робітників і селян у різних губерніях, він зробив аналіз поміщицького, фермерського, куркульського й селянсько-общинного типів господарств із залученням як економічних, так і соціальних категорій - опису умов праці й побуту людей, їхнього способу й рівня життя. При цьому руйнівному впливові бюрократії й зростанню капіталізму протиставляється деяка "соціальна організація народу", під якою малася на увазі насамперед земельна громада. Він не погоджувався з тими, хто бачив у колективній праці історично вичерпану, малоефективну форму роботи. Правильно відзначаючи сильні аспекти артільної праці - самоврядування, взаємодопомога і соціальний контроль, він, проте, підмінює аналіз загальноекономічної ситуації моральними деклараціями.

Серед російських економістів-статистиків значний вклад у розвиток економічної соціології внесли О. О. Чупров, О. А. Кауфман і Ю. Е. Янсон. Так, О. О. Чупров вирізняв "соціальну техніку" як систему прийомів планомірного використання робочої сили в суспільному виробництві та методів раціональної організації праці з метою досягнення максимальної ефективності.

Завдяки працям Ю. Е. Янсона було досліджено тенденції зміни в співвідношенні темпів розвитку селянського, куркульського і дворянського землеволодіння, спричинені реформою 1861 року. В емпіричному дослідженні робітничого класу, що зароджувався, виокремилися деякі тематичні напрями: робітники поза виробництвом; демографічний склад, чисельність, структура родини; житлові умови, освіта; участь у просвітницьких товариствах, політичних партіях, духовні запити робітників і членів їхніх родин. Згодом широко почало досліджуватися становище робітника на виробництві: зміст та умови праці, професійна й внутрішньокласова диференціація, професійні захворювання, гігієна, а також організація праці. Ці дослідження служили емпіричною базою для розвитку теорії класів, появи в ній різних течій.

Так, "розподільна" теорія (М. І. Туган-Барановський, Ю.Делевсъкий, В. Чернов) як класоутворювальні ознаки визнавала види й розміри доходів. "Марксистська" (Г. В. Плеханов, В. І. Ленін) виділяла як головне - відношення до засобів виробництва. "Організаційна" (О. О. Богданов, В. Шулятиков) - роль в організації виробництва. "Стратифікаційна" (П. О. Сорокін, К. Тахтарєв) - статусні ознаки: основні - професійні, майнові і правові, а також побічні - подібність смаків, переконань і способу життя.

Праці цих та інших авторів сприяли синтезуванню розрізнених соціологічних знань про економічну соціологію до початку XX століття.

Другий період розвитку соціології економіки припадає на час проведення в Росії двох великих експериментів - військового комунізму і нової економічної політики. Цим зумовлювався і зміст основного завдання у сфері соціології. В теоретичному плані воно полягало у виробленні нової концепції суспільної праці на основі перебудови всього господарського життя. У практичному плані постало питання, як організувати ефективну виробничу працю за цих умов. У вирішенні теоретичних проблем праці зіткнулися різні погляди. Деяким із них був притаманний техніцизм. Так, М. І. Бухарін заперечував дію об'єктивних законів, оскільки соціалізм на відміну від капіталізму, що розвивається стихійно, мав будуватися нібито свідомо, за планом. Згодом його погляди істотно змінилися, стали більш гнучкими й реальніше відбивали дійсність. З новою економічною політикою М. І. Бухарін пов'язував використання в народному господарстві економічних методів управління, виступав проти проведення індустріалізації за рахунок пограбування народу.

Елементи механістичного підходу характеризували погляди О. О. Богданова, що знайшли своє відображення в його "загальній організаційній науці" - тектології. Він досить жорстко пов'язував свідомість людей з їхніми професійними обов'язками. Наявність таких "метафізичних", на його думку, понять, як "буття" і "свідомість", "дух" і "матерія", пояснюється поділом праці на фізичну й розумову. Утопічні елементи його системи пов'язані з універсалізацією принципу "науково-організаційної праці". При цьому недооцінювалась повнота проявів людського життя, що особливо позначилося на деяких аспектах концепції "пролетарської культури". Споглядальній традиції філософії, починаючи з грецької, він протиставив тектологію - загальну природничу науку про способи вирішення безпосередніх життєво-практичних завдань техніки, господарства й побуту.

Вирішення прикладних завдань цього періоду вимагало відповіді на низку практичних питань:

- як забезпечити оплату за працею, тобто за її кількістю і якістю;
- як задовольнити розумні потреби й нівелювати "нерозумні";
- у яких одиницях вимірювати затрати праці, тобто забезпечити її облік і контроль.

За такими, здавалося б, частковими проблемами поставало головне питання - про характер виробничих відносин у нових умовах, про новий погляд на людину та її потреби.

На мікросоціологічному рівні (окремого працівника і трудового колективу) значна роль належить дослідженням С. Г. Струміліна. Він активно брав участь у дослідженні актуальних проблем соціології праці: стимулювання і мотивації праці, оптимального співвідношення між працею й відпочинком (раціональної тривалості робочого дня), професійної підготовки, умов побуту й відпочинку працівників. Певний внесок зробив С. Г. Струмілін і в теорію розподільних відносин при соціалізмі, хоча низка питань так і не знайшла позитивного вирішення, наприклад, редукція складної праці до простої та її оплата. Багатий емпіричний матеріал дав йому змогу виявити сукупність нетривіальних закономірностей. Зокрема, було встановлено: у тих родинах робітників-текстильників, де дружина працювала на фабриці, вона своїм приробітком менше додавала до сімейного бюджету, ніж у тих родинах, де вона цілком присвячувала свій час домашній роботі.

Одним із важливих напрямів стало дослідження проблем колективної праці в бригаді і на підприємстві. Саме в 1920-ті роки закладаються основи соціологічної теорії трудового колективу. Певний інтерес мають праці Я. А. Вітке, у яких він, розглядаючи підприємство як єдиний соціальний організм, наголошував на значенні соціально-організаторської функції керівника. Останній може поступатися своїм підлеглим у знанні тонкощів технології виробництва, але не в стратегії управління. Найважливіше для нього - здатність до лідерства. Чимало уваги при цьому приділялося механізму стабілізації персоналу, зокрема професійному добору новачків. У центрі досліджень Е. К. Дрезена були такі проблеми, як мотивація працівника в умовах спільної праці, організація апарату управління, прийом нових працівників, професійний добір і професійна оцінка (зокрема, адміністративна, психологічна і службова оцінки, оцінки технічних умінь). Він наполягав на участі в доборі кадрів фахівців-професіоналів, виступаючи водночас за розширення доступу рядових працівників до всієї соціально-економічної інформації, що було, на його погляд, радикальним засобом підвищення участі їх в управлінні й зміцненні солідарності з адміністрацією.

У цей період у радянській соціології набули розвитку дослідження проблем на стику економічної соціології та соціології праці. Зокрема, були поширені дослідження умов життя і побуту робітничого класу, вивчення інтересів робітничої молоді, аналіз соціальних проблем колективізації села та соціальних проблем міста, народонаселення й міграції, психології технічного винахідництва, професійної орієнтації й професіоналізації школи, бюджетів робітничої родини, бюджетів часу робітників та службовців, трудових конфліктів та ін.

Проте загальний результат змін в економічній соціології за цей період, незважаючи на досить могутній дослідницький потенціал і перспективність завдань розвитку, виявився невтішним. Зародки економічної соціології (разом з усією соціологією) практично були скасовані адміністративною системою, оскільки результати соціологічного дослідження проблем виробничо-економічної сфери не підтверджували абстрактно "прогнозованих" очікувань і результатів соціалістичного будівництва. Теоретичному обґрунтуванню подібного скасування послужило переміщення соціології у сферу абстрактної філософії. Як й інші складові соціології, економічна соціологія і її категоріальний апарат почали розглядатися тільки на філософському, тобто абстрактно-теоретичному, рівні. Методи конкретного дослідження були не тільки відірвані, але й протиставлені соціологічному знанню, через те що воно тепер вважалося знанням філософським, "сутнісним". Конкретне вивчення соціальних процесів у виробничо-економічній сфері було заборонено. Соціологія оголошувалась буржуазною псевдонаукою, не тільки несумісною з марксизмом, а й ворожою йому. Саме слово "соціологія" виявилося поза законом і було вилучено з наукового вжитку, поступово пішли в "небуття" соціологи-професіонали.

Статистика як джерело інформації зазнала на початку 1930-х років серйозних змін: по-перше, соціальна та економічна інформація для відкритого друкування піддавалася цензурі; по-друге, деякі найважливіші показники розвитку країни значно завищувалися. Урешті-решт статистику, як й інші сфери громадського життя, було поступово одержавлено. Тому економічна соціологія втратила можливість опори в дослідженнях на аналіз статистичних даних. Соціологія економіки, як і вся радянська соціологія, входила в третій період свого розвитку, будучи відкинутою на десятиліття назад.

Третій період, зумовлений так званою "хрущовською відлигою", починається з відродження соціології економіки та праці в середині 1950-х років. Політичні передумови відродження пов'язані з розвінчанням культу особи й демократизацією суспільства, у тому числі й у соціально-економічній сфері. Відмова від адміністративних методів управління економікою зумовила підвищення потреби в активізації людського фактора, досліджень проблем впливу науково-технічного прогресу на соціальну й професійну структуру працівників і ставлення їх до праці.

У 1960-ті роки у Ленінграді В. Я. Єльмеєвим обґрунтовується концепція сполучення економічного і соціального розвитку, створюється теорія і практика соціального планування, із цього моменту термін "соціально-економічне" стає дуже поширеним. Саме після цього почали задумуватися про соціальні результати розвитку економіки, а в політекономію повернулась концепція людини. Соціологи починають активно займатися дослідженнями праці не лише в сфері промисловості, але й у галузі сільського господарства. Г. І. Заславською і Р. В. Ривкіною був організований проект "системного вивчення радянського села". Таким чином, у 1960-ті роки економіка стає об'єктом неослабного інтересу соціології, яка усе ще "твердо" стояла на марксистських позиціях. Іншого ще не було дозволено, але це не означає, що між соціологами не було розбіжностей і суперечностей: Саме в цьому нестачі не було. Так поступово закладалися основи майбутнього відродження економічної соціології, і невипадково ті із соціологів, хто займався економічною проблематикою в 1960-ті роки (Єльмеєв, Заславська, Ривкіна), будуть стояти біля її джерел у 1980-ті роки.

У 1970-ті роки великих новацій в галузі соціологічного дослідження економіки не було, хоча активно розвивалася промислова соціологія, з'явилась професія "заводський соціолог". Публікувалися теоретичні праці в цій галузі, зокрема, книга В. Подмаркова й А. Величко "Соціолог на підприємстві" (1976). Продовжувалися масштабні дослідження, розпочаті в 1960-ті роки, зокрема, Г. В. Осипов, В. А. Отрут, Т. І. Заславська повторили свої дослідження. У руслі концепції "людина і її робота" у 1970-х роках Л. А. Гордон і Є. В. Клопов розробляли проект "людина поза роботою", де аналізували проблеми вільного часу й побуту робітників. У Мінську Г. М. Соколовою, що також згодом буде виступати за створення економічної соціології, проводилися дослідження в галузі культури робітничого класу, вивчалися соціальні наслідки автоматизації. Завдяки ідеям В. Я. Єльмеева в економічну науку активно впроваджувалася концепція людини. В. Т. Пуляев у 1979 році виступив з ідеєю про те, що головною продуктивною силою економіки є людина, що похитнуло технократичне тлумачення економіки в радянській політекономії. І сьогодні тема людини в економічній науці має своє продовження, особливо завдяки роботам В. С. Автономова.

Однак у 1980-ті і 1990-ті роки соціальна тема, що вважалася офіційною в радянській політекономії, із науки зникає. Як у свій час після маржиналістської революції західна політекономія перетворилася в "economics", так і в Росії відбувся поворот від політичної (а значить і соціальної) економії убік чистої економічної теорії. Намітилася подальша розбіжність соціології й економічної науки. Якщо порівнювати підручники політекономії 1950-х і 80-х років, то є помітним вилучення теорії суспільних формацій з економіки, а в підручниках економічної теорії 1990-х років соціального практично не лишилося. З правильної у цілому ідеї боротьби із засиллям марксистсько-ленінської теорії вийшов зовсім неправильний висновок - економіка повинна бути тільки економікою, усе політичне й соціальне з економічної теорії повинно бути вилучено. Якщо в західній економічній науці така позиція вже застаріла, там Й. Шумпетер ще в 1955 році увів в економічну теорію економічну соціологію як її складову частину, то російський економічний "mainstream" стоїть далеко осторонь від соціології. Увага до соціальних моментів економічного життя повертається скоріше завдяки поширенню неоінституціоналізму. Серед останніх досліджень російської економіки й реформ на базі інституціоналізму можна назвати книгу В. Т. Рязанова "Економічний розвиток Росії" (1998). Є, щоправда, й окремі кроки економіки назустріч соціології у сучасній практиці. Так, у 1990-ті роки в Інституті економіки РАН за підтримкою Л. І. Абалкіна створюється Центр економічної соціології, але це, скоріше, виняток, ніж правило. Роз'єднаність економістів і соціологів - це реальність сьогоднішнього дня, бо поки немає необхідного внутрішнього потенціалу з'єднання цих галузей знання.

У 1980-ті роки російська соціологія економіки вступає в етап своєї інституціоналізації. Тоді вперше ясно було заявлено, що така галузь соціологічного знання необхідна, і було дано перші уявлення про її предмет. У 1984 році у Новосибірську Т. І. Заславська і Р. В. Ривкіна виступили з програмною статтею "Про предмет економічної соціології". Звичайно, тоді економічна соціологія ще ніяк не претендувала на протиставлення себе економічній науці, дуже обережно йшла мова про прикладну соціологію господарства, що доповнювала б економічну теорію. Тоді ж у Новосибірському університеті став читатися курс економічної соціології і далі було створено кафедру економічної соціології. Усе це свідчило про те, що економічна соціологія здобуває статус наукової і навчальної дисципліни.

Але новосибірська школа була не єдиною, що виступила з ідеєю економічної соціології. У 1984 році у Ленінградському університеті було відкрито на економічному факультеті кафедру й відділення прикладної соціології. Сама присутність соціології на економічному факультеті змушувала займатися економічною соціологією. В. Я. Єльмеєв тоді виступив із серією статей, пропонуючи своє тлумачення предмета економічної соціології, що різко відрізнялося від позиції новосибірської школи. Якщо новосибірська школа розуміла предмет економічної соціології як застосування системи координат соціології до дослідження економічних об'єктів (у руслі традиції Парсонса і Смелзера) і вважала економічну соціологію частиною соціологічного знання, то Єльмеєв бачив економічну соціологію як застосування економічного методу до аналізу соціальних об'єктів і вважав, що вона повинна бути частиною економічного знання. Так відкривається перша у російській науці дискусія про предмет і метод економічної соціології, і хоча обидві сторони формально стояли на тих самих підставах - марксистській теорії, але накреслилось істотне розходження в розумінні проблеми. Дискусія не залишилася непоміченою і була продовжена вже на сторінках журналу "Соціологічні дослідження". У ній узяли участь А. Н. Комозін, М. В. Попов, В. Ю. Кондратьев і ін. З одного боку, дискусія привернула увагу до проблеми економічної соціології, що було дуже важливо в той час, з іншого боку, дискусія породила роз'єднаність і навіть ворожість різних напрямків економічної соціології один до одного - те, що можна було зробити разом, не вдалося нікому окремо. І дотепер у російській економічній соціології бракує потенціалу інтеграції, за роз'єднаністю часто стоїть незнання й нерозуміння ідей один одного. Проте, підсумок 1980-х років - постановка питання про предмет економічної соціології і завдання створення відповідної галузі соціологічного знання.

У 1990-ті роки настає, можна сказати, справжній тріумф економічної соціології у Росії - навряд чи яка-небудь галузь соціології розвивалася більш успішно в той час. У геометричній прогресії росте число публікацій, багато журналів, соціологічні й економічні, виділяють спеціальні розділи з економічної соціології. Економічна соціологія стає повноправною галуззю соціології, крім того, тепер її визнають й економісти, проводяться конференції й семінари (з останніх, у червні 1998 року, семінар у СПбДУ й у листопаді - представницька конференція в МДУ). Про визнання економічної соціології офіційною наукою свідчить і той факт, що в багатьох університетах створюються профільні кафедри й відділення економічної соціології, а в інститутах академії наук - відповідні відділи.

У 1990-ті роки економічна соціологія виходить на рівень не тільки статей і збірок, але з'являються і великі монографії. У 1991 році виходить праця Г. І. Заславської і Р. В. Ривкіної "Соціологія економічного життя: нариси теорії", у 1995 році - монографія Г. Н. Соколової "Економічна соціологія" (2-е, дод. вид. у 1998 р.). У 1998 році Р. В. Ривкіна видає роботу "Економічна соціологія перехідної Росії: люди й реформи". Але в 1990-ті роки звучать і нові імена: В. В. Радаєв після великої серії статей з економічної соціології в 1997 році публікує в Москві монографію "Економічна соціологія: курс лекцій" (на наш погляд, саме ця робота є кращою у своєму класі), у тому ж році А. В. Дорін видає в Мінську книгу "Економічна соціологія" (російською мовою), у 1998 році В. І. Верховін (МДУ) публікує монографію "Економічна соціологія". Крім того, у 1990-ті роки виходить і цілий ряд методичних посібників з економічної соціології для студентів.

Які проблеми найбільше хвилюють російських економ-соціологів? Аналіз публікацій у журналі "Соціологічні дослідження" показує, що однією з найпопулярних тем є соціологія підприємництва. І якщо на початку 1990-х років мова йшла про підприємництво як особливий вид діяльності і про його соціальні функції, про підприємницьку поведінку й мотивацію, то зараз, після деякої перерви, інтерес до підприємництва виявляється в дослідженні тіньової економіки і силового підприємництва. Велика увага в економічній соціології приділяється соціології ринку і ринкових реформ, соціології виробництва і промислового підприємства, соціології обміну і грошей, соціології власності й соціології споживання.

Чи є перспективи розвитку економічної соціології у Росії? Висловлюються різні точки зору, В. В. Радаєв вважає, що економічна соціологія "приречена на успіх", інші поширюють думку про те, що економічна соціологія має здебільшого своїм предметом міф і малоймовірно, що вона буде успішно розвиватися. Навряд чи можна погодитися і з тими, і з іншими. Ясно одне - сьогодні економічна соціологія, як і будь-яка інша нова тема в соціології, переживає сплеск загального інтересу, незабаром тимчасовий інтерес пройде, і ця галузь стане звичайною в галузі соціологічного знання. Але вже сьогодні економічна соціологія по-новому пропонує вирішувати важливі наукові і практичні завдання, економ-соціологи істотно змінюють погляд економістів на процеси функціонування й розвитку економічної системи, і економіко-соціологічні дослідження мають солідні теоретичні і методологічні напрацювання.

Звичайно, в економічної соціології у Росії є багато проблем, серед істотних можна назвати роз'єднаність економ-соціологів, відсутність періодичних видань у галузі економічної соціології, малу зацікавленість учених практичними питаннями реформування господарства в країні, обмежену базу емпіричних досліджень. Немає і великих теоретичних робіт, які можна, наприклад, порівняти із соціальною теорією розподілу Туган-Барановського чи філософією господарства Булгакова. Поки що немає спільної роботи економістів і соціологів над дослідженням соціальності господарства, і роз'єднаність економіки й соціології сьогодні залишається реальністю, хоча докладається багато зусиль для її подолання. Поки що не вдається з'єднати економічну соціологію й соціологію праці: якщо на словах практично усі визнають, що соціологія праці є складовою частиною економічної соціології, то насправді обидві галузі розвиваються самі по собі. Немає і необхідної інтеграції економічної соціології з економічною психологією, економічною історією й демографією. Для російської економічної соціології характерно і її слабке проникнення у світову економічну соціологію, практично немає жодного перекладу на російську мову класиків економічної соціології (за винятком скороченого перекладу книги Н. Смелзера "Соціологія економічного життя", що має обмежений наклад), відсутні хрестоматії для студентів з економічної соціології.

Але незважаючи на зазначені вище проблеми, російська економічна соціологія сьогодні - явище, що, безумовно, відбулося, є свої історичні традиції соціологічного дослідження господарства, є і нові праці в цій галузі, дослідження учених дають істотні теоретичні і практичні результати. Дуже важливо, що сучасна російська економ-соціологія відкрита для сприйняття різних методологічних концепцій і "прощання з марксизмом-ленінізмом" тут уже відбулося. На майбутнє економічної соціології сприятливо впливає і той факт, що вже почали спеціально готувати студентів у цій галузі (у Санкт-Петербурзькому державному університеті відділення економічної соціології було відкрито в 1997 році), тому є надія, що розвиток ідей економічної соціології буде продовжуватися, не втрачаючи своєї національної специфіки, російська економічна соціологія буде успішно розвиватися в руслі світової традиції, сприяючи підвищенню авторитету російської соціології у рамках світового соціологічного співтовариства.


Каталог: uploads
uploads -> Правила прийому до аспірантури державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини»
uploads -> Правила прийому до аспірантури та докторантури київського національного університету культури І мистецтв
uploads -> Положення про аспірантуру Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського Загальна частина
uploads -> Програма дисципліни «іноземна мова (англійська)»
uploads -> Положення правил прийому до нту "хпі" на 2016 рік правила прийому 2016 Організацію прийому до нту "хпі" та його структурних підрозділів здійснює приймальна комісія правила прийому 2016
uploads -> Програма та методичні вказівки з навчальної дисципліни історія науки І техніки для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання
uploads -> Лекція № Тема лекції: Поняття мистецтва як частини культури
uploads -> Афінська держава та стародавня спарта у стародавній історії та культурі людства
uploads -> Київський національний лінгвістичний університет базові навчально-методичні матеріали
uploads -> Освіта осіб з інвалідністю в Україні Тематична національна доповідь Київ -2010 Тематичну національну доповідь «Освіта осіб з інвалідністю в Україні»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   26




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка