Сталий розвиток суспільства: запорізький регіональний досвід: монографія


Соціальний та соцієтальний капітали сталого розвитку суспільства(І. В. Дударева)



Сторінка12/61
Дата конвертації23.10.2016
Розмір6.43 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   61

1.3. Соціальний та соцієтальний капітали сталого розвитку суспільства(І. В. Дударева)


Сучасне розуміння світу, який глобалізується, розрізняється і через предмет дослідження. Одні вчені досліджують глобальні проблеми людства і саме в об’єднуючій стратегії їх вирішення бачать єдність світу. Інші вважають предметом дослідження цілісність буття людства та її становлення. Деякі вчені бачать в експансії Заходу негативний процес пригноблення самобутності локальних культур. Значимим, на нашу думку, є формування таких інтеграційних структур, як ООН, велика сімка, Європейський парламент, Інтерпол, ОБСЄ, МВФ та інші.

М. Ютанова у передмові до «Суми технологій» С. Лема зазначає, що «…людство ще не було впевнене, що світобудова однозначна і визначена, а пізнання зводилося до того, щоб прокласти надійний маршрут по нетлінній метриці світу. Прогрес людства обов’язково зіставляється із науково-технічним прогресом. Людство … оцінювало еволюцію, спираючись на будь-який один механізм розвитку: біологічний, адміністративний, технічний тощо. …будували однобокі палаци майбутнього [67, с. 5-6].

У соцієтальному відбувається вже не сума технологій, але сума спільнот, яка має супераддитивний, емерджентний характер.

Поняття біологічного еволюціонізму є надбанням загальної культури, тому потенціал соцієтального капіталу можна проаналізувати через особливості такого поняття, як коеволюція – процесу взаємного пристосування видів. Коеволюція передбачає взаємообумовлені зміни системи або частин всередині цілого. Цей процес передбачає збереження цілісності системи та участь у становленні нової цілісності.

Коеволюція пересікається із поняттям самоорганізації, які взаємодоповнюють, але не заміняють один одного. Самоорганізація має справу зі структурами, станом системи, з переходом системи в нову якість, а коеволюція – із співвідношеннями між системами, з кореляцією еволюційних змін.

Прем’єр-міністр Сінгапура, засновник «Партії народної дії», Л. Куан Ю, у в своїх мемуарах писав, що «протягом декількох десятиліть послідовно відстоюємо … право йти власним «третім шляхом»…». Суть його в конкретно-історичних умовах суспільства, його національних, релігійних, культурних особливостях; поєднанні економічного прогресу із традиційними моральними і культурними цінностями; пріоритеті старого, доброго здорового глузду над умоглядними теоріями, приматі патріотизму, прагматизму і творчої практики над ідеологічними концепціями». Основне завдання уряду – стати згуртованими, твердими і такими, які пристосовуються до різних обставин. Основні цілі – досягнути міжнародного визнання Сінгапура; вступ в ООН; організація оборони держави; підтримка громадського порядку; вирішення економічних проблем, передусім проблеми засобів існування. Цінними активами є довіра людей; люди [59].

На нашу думку, відображення соцієтальності в концепції «третього шляху» можливо узагальнити в таких положеннях. Сінгапурський шлях грунтується на всезагальному, що передбачає пізнання і практичне утвердження єдності людини і світу через уявлення про цілісність, зв’язок, синтез і конкретність, як зняття протиріччя між національною самобутністю та загальнолюдським, всезагальним, державним та міжнародним у пошуках внутрішніх джерел розвитку. Пізнання соцієтального здійснюється в контексті своєї історико-культурної епохи та співвідношення із традицією.

Оскільки соцієтальність є характеристикою системності людства, всеєдність є вирішенням протиріч між прогресом як розвитком цілісності людства та регресом, формуванням відокремленості та відособленості, поновлення як визначення нового кожним поколінням на основі традицій, та руйнування того, що віджило себе. Соцієтальний капітал є потенційністю розвитку людства в діяльності конкретних суб’єктів і протистоїть руйнуванню людяності суб’єктами насилля та свавільності.

Соцієтальний капітал суспільного прогресу визначає об’єднання людей заради гармонізації розвитку сфер життя у холістичності, благоустрій народу через мобілізації духовного життя заради людяності розвитку. І з цього боку духовно збагачений ресурс впливає на матеріальний прогрес та навпаки – матеріальний прогрес суспільства є підвалиною духовного розвитку, як умова прискорення обміну знань, як можливість освоєння загальнолюдських цінностей та технологій відстоювання всеєдності.

У ХХ столітті з’явилися значні сумління в ідеології прогресу. Складається відношення до прогресу як фундаментальної проблеми, яка ставить людство в ситуацію виживання в силу створення небезпечних факторів, які можуть призвести до загибелі цивілізації. В даній складній ситуації усвідомленості подвійності прогресу великий вклад внесла група дослідників, відомих під назвою Римського клубу (Дж. Форрестер, Д. Л. Медоуз, М. Месарович, Е. Пестель, А. Печчеї тощо) [108, с. 3-7].

Таким чином, ідеї прогресу, особливо його технічний та технологічний аспекти, сповнені гіпотетичністю варіантів розвитку людства, його чинників, виявилися недостатніми для вирішення проблем його виживання. Важливими є його антропний, соціоантропний та соцієтальноантропний аспекти.

Проблема виживання людства є центральною для суб’єктів соцієтального капіталу у вирішенні питання розвитку людства через глибоке осмислення способу життя, аналіз цілей і змісту життя, розуміння свого призначення в цьому світі. Основою виживання людства є розвиток внутрішнього світу людини, людського в людині, прагнення до вищих загальнолюдських цінностей. Реалізація таких прагнень потребує відкритості людини по відношенню до минулого, майбутнього, непізнаного та іншого.

Соцієтальний капітал характеризує якісні зміни об’єктів у перетворенні об’єктивних якостей у метасуб’єктивні цінності, що відбуваються в процесі діяльності, практики. Соцієтальність визначає появу нових форм буття, тобто суспільні явища в глобальному вимірі. Під час впровадження інновацій відбувається системне оновлення суспільного, при збереженні загальних закономірностей, але виникнення всезагального має персональну визначеність та відповідальність у суспільних відносинах.

Так, наприклад, формування «гуманістичного маніфесту» відбувалося конкретними людьми, образ людяності має конкретне життя М. Ганді [26], матері Терези та інших. Тому новації, як застосування соцієтального капіталу, відбуваються як розвиток внутрішніх та зовнішніх зв’язків об’єктів та суб’єктів суспільних відносин, але ініціаторами є конкретні суб’єкти суспільного життя.

Прикладом формування соцієтального капіталу в міжнародних відносинах у міжвоєнний період є створення Ліги Націй як соцієтального інституту. Дана організація стала першою міжнародною організацією, соцієтальним інститутом, який покликаний був сформувати на нових умовах міжнародний правовий простір у міжвоєнний період.

Цілями створення Ліги Націй було сприяння розвитку співробітництва всіх народів світу, забезпечення гарантій миру і безпеки, відмова від ведення війни як засобу розв’язання конфліктів, введення санкцій проти країн-агресорів. Соцієтальні сили Ліги Націй зосереджувалися на спробі налагодити міжнародне співробітництво в соціально-економічній сфері, в галузі охорони здоров’я, протидії розповсюдженню наркотиків, вирішення проблем міжнародного робочого законодавства, вирішення проблем біженців, проблем материнства та ін.

Приклади моралізації війни і формування цілісності міжнародних суспільних відносин – створення Народного фронту у Франції – об’єднання широких мас робітників проти фашизму; соціалістична, комуністична і радикальна партії об’єднуються для створення коаліційного демократичного уряду.

Ялтинська та Потсдамська конференції мали важливе значення для формування антигітлерівської коаліції в ході Другої світової війни і встановлення післявоєнної системи міжнародних відносин. Однак на відміну від Ялтинської, на Потсдамській конференції спостерігався відхід учасників коаліції від співробітництва, багато питань викликали гострі протиріччя. Фактично на Потсдамській конференції був початок поділу Європи на сфери впливу, що призвело до початку «холодної війни».

«Засновані після Першої світової війни Ліги Націй виявилися занадто слабкими, тому після Другої світової війни правом проводити миротворчі операції та акції примушення наділили Організацію Об’єднаних Націй. Ця практика була розрахована на співробітництво великих держав того часу. Устав ООН утверджує переваги міжнародного права над національними правовими системами. Прив’язка Уставу до Декларації прав людини і повноваження, які має Рада Безпеки відповідно до глави VІІ, обумовили хвилю правових інновацій, були справедливо названі «конституціоналізацією міжнародного права» [135, с. 92].

Таким чином, створення ООН як соцієтального інституту, було пов’язано із завершенням Другої світової війни, новим положенням сил у світі. ООН необхідна була для підтримки миру та безпеки на планеті. Так, завдяки діяльності ООН вдалося врегулювати конфлікти в Камбоджі, закінчити ірано – іракську боротьбу. Були проведені миротворчі операції в Іраці – «Буря в пустелі», Югославії, з метою вирішити проблему про статус автономного краю Косово, в країнах Африки.

Е. Джейкс застосовує поняття «соціально здорового індустріального суспільства», характеризуючи «соціально здорове індустріальне суспільство, що спирається на такі соціальні інститути, в діяльності яких переважає орієнтація на цінності, які задовольняють весь людський рід, а не більш вузькі соціальні спільноти» [110, с. 42]. Саме такі соціальні організації, як Ліга Націй, ООН, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Міжнародний валютний фонд, Рада Європи та інші є соцієтальними інститутами розвитку людства.

У післявоєнний період, була актуальна концепція Е. Мейо, основними положенням якої є «налагодження «людських відносин» у процесі виробництва в промисловості», іде «пошук засобів зниження соціальної напруги, погодження класових протиріч, удосконалення соціальної демагогії». Реакцією на це було зародження в США доктрини «людських відносин», в якій «широко використовується теза про «гуманні цілі» і «соціальну відповідальність» сучасного капіталізму, «спільності інтересів» і необхідності «тісного співробітництва» між робітниками і підприємцями» [9, с. 19].

Соцієтальний капітал концепції «людських відносин» здійснюється у визнанні ключової ролі людини в системі соціальних, економічних, виробничих, науково-технічних, організаційно-управлінських відносин, як вирішального фактора всіх змін. Це означає, що духовний ріст людини, збагачення її новими знаннями, високий рівень професійних навичок стає не тільки умовою гармонійного розвитку особистості, але і необхідними передумовами активної участі кожного у вдосконаленні всіх сторін суспільного життя.

«У наше ядерне століття проявляються нові критерії «свого» і «чужого», проявляється нове відчуття загальної відповідальності за долю світу. Це зростаюче почуття загальної відповідальності перед самим собою, перед майбутніми поколіннями є потужним джерелом для дій, для активної боротьби за укріплення миру, за надійну безпеку народів» [9, с. 151].

З метою поглиблення розуміння особливостей розвитку людства в епоху науково-технічної революції була створена міжнародна неурядова організація Римський клуб. «Основні напрямки діяльності: обговорення і стимулювання досліджень глобальних проблем, сприяння формуванню світової громадської думки стосовно цих проблем, діалог із керівниками держав. Римський клуб проголосив своєю основною метою інформування людства про глобальні проблеми, що загрожують самому його існуванню. Від імені Римського клубу відомі фахівці з різних галузей знань проводять глибокі дослідження кожної зі світових проблем і надання конкретних рекомендацій для попередження їх згубних наслідків для людства». Систему ідей і концепцій, які складають нову ідеологічну парадигму, яка прийшла на зміну колишньої, що грунтувалася на принципі технократичного детермінізму, А. Печчеї назвав «новим гуманізмом» [25, с. 456].

Ідеологічною базою функціонування Римського клубу була концепція «нового гуманізму», яка будувалася на положеннях Гуманістичних маніфестів.Так, гуманістичний маніфест 1933 ріку (Перший гуманістичний маніфест), був своєрідним початком гуманістичного руху, розкривав принципи гуманістичного бачення світу та оснований на принципах релігійного гуманізму, розроблений гуманістами світського типу.

Соцієтальність гуманістичних маніфестів, наприклад, у тому, що як життєве прагнення людини визнається її соціальна активність, яка потребувала повної реалізації людської сутності. Соцієтальними прагненнями при цьому є прагнення людини до спільних дій у досягненні соціального благополуччя. Соцієтальним капіталом таких прагнень є реконструкція суспільства на основі встановлення нового економічного порядку, основною ідеєю якого було усуспільнення та кооперація. Соцієтальною метою гуманістичних маніфестів було створення соцієтального суспільства, такого суспільства, в якому люди добровільно і розумно об’єднувалися для досягнення загальної мети при забезпеченні умов задовільного життя для всіх, а не тільки для деяких.

В основі «нового гуманізму» як ідеології «соціального глобалізму» лежить ідея революційної, перетворюючої діяльності гуманізму, тобто пангуманістична ідея, широко представлена буржуазним гуманізмом і футурологією. «Новий гуманізм», на думку А. Печчеї, повинен регулювати і направляти розвиток усіх сучасних революційних процесів у промисловій і соціально-політичній сферах. Тому і сам цей «новий гуманізм» повинен носити революційний характер. Сутність його автор визначає трьома факторами: почуття глобальності, любов до справедливості і нетерпимість до насилля. Він повинен, на думку автора, привести до ренесансу людського духу». Відмова від революційного насилля – одна із провідних рис «нового гуманізму». Це ренесанс людського духу в момент великих страждань…», людська революція» [9, с. 90].

У 1980 році відбулася перша всесвітня конференція з питань майбутнього, організатором якої є автор концепції «гуманістичного менеджменту» Ф. Фітер. «На конференції були названі три невідкладні проблеми, які вимагали свого вирішення на шляху в майбутнє людської цивілізації: відносини людини із самим собою (людська перспектива), відносини людини з оточуючим світом (глобальна перспектива) і відносини людини з оточуючим середовищем та її ресурсами (управлінська перспектива)» [9, с. 55-56].

Е. Ласло та А. Печчеї замислюються про «революцію світової солідарності», для досягнення якої необхідне оприлюднення цілей світового розвитку, які Е. Ласло виклав у доповіді Римського клубу «Цілі для людства». «Ці цілі розвитку різних регіонів світу автори вважають основою встановлення солідарності всіх людей. Е. Ласло вважає, що оповіщення людей про цілі розвитку викликає зростаюче почуття людської солідарності і допоможе сформулювати глобальні цілі розвитку, визначити магістральний шлях розвитку всього людства». Він вважав «досягнення глобальної солідарності найважливішим імперативом сучасності».

Ми підтримуємо ідеологів Римського клубу в необхідності здійснення «революції світової солідарності», створенні нового міжнародного порядку, побудові нового світового співтовариства на основі гармонійного розвитку всіх держав, які керуються новою етикою гуманізму і взаємної солідарності. Причиною кризових явищ дослідники проголошують «внутрішні межі людства, тобто психологічні фактори, проблеми цінностей і мотивацій» [9, с. 132].

«Під впливом світової солідарності, - пише Е. Ласло, - будуть прикладені зусилля для досягнення світової безпеки, зниження ядерної конфронтації наддержав, скорочення зростаючої торгівлі до розумних меж, створення більш ефективної системи арбітражу і підтримки світу». Вчений вважає, що «потреба в солідарних діях виникає саме в ході революційної боротьби за вирішення загальнолюдських проблем у економічній, соціальній і політичній сферах. Солідарність є наслідком конкретної революційної перетворюючої діяльності людей, а не їх причиною». На думку З. В. Балабаєвої, «у Е. Ласло солідарність виступає як спонукальна сила, він фактично підміняє причину наслідком, тому вся його конструкція є нежиттєздатною». Ми погоджуємося із висновками дослідниці, що «солідарні дії, як правило, складаються на основі класових інтересів» [9, с. 136].

«Переконаність в однорідності тих, хто об’єднаний поняттям «ми», представляє основу будь-якої солідарності в діяльності. Солідарність грунтується на дуалізмі «ми» і «вони». Солідарність як вид соціального капіталу не обов’язково передбачає наявність особистого знайомства і контактів. Солідаристська підтримка заснована на принциповій готовності допомогти людям, становище яких знайоме з власного досвіду. Це особливий тип соціальної взаємодії, при якому моральний обов’язок переводить ресурс ідентичності в площину реальної діяльності, ставлячи на перший план надособистісні переваги: допомога надається за принципом «єдності соціальної крові», коли поганий «свій» має перевагу над хорошим «чужим» [53, с. 152‑155].

Відповідно до Цілей розвитку тисячоліття, сформульованих ООН, «під солідарністю розуміється справедливий розподіл тягот при вирішенні глобальних проблем. Солідарність є однією із основних фундаментальних цінностей людства для ХХІ століття, поряд із свободою, рівністю, терпимістю до різноманітності віросповідання, культур та мов як найціннішого надбання людства, повагою до природи та загальним обов’язком, під яким розуміється обов’язок усіх народів світу здійснювати на багатонаціональній основі управління глобальним економічним і соціальним розвитком» [128].

Людський потенціал, як основа здійснення соцієтального капіталу, має системні властивості і не може зводитися лише до простої суми певної кількості якостей людей. Властивості людського потенціалу обумовлюють можливості людського розвитку як на найближче майбутнє, так і на більш далеку перспективу. Розвиток є не тільки підвищенням матеріального благоустрою, але й розширенням можливостей людини, можливості обирати найкраще для розвитку.

Так, відповідно програмі розвитку ООН, людський розвиток передбачає низку принципів. Так, необхідна ліквідація бар’єрів, пов’язаних із расою, статтю, місцем проживання, рівнем благоустрою, яке перешкоджають участі в політичному, соціальному та економічному житті. Люди повинні мати можливість підвищувати продуктивність своєї діяльності і приймати участь в процесі формування прибутку, тому економічний ріст, динаміка зайнятості і оплата праці є складовими моделі людського розвитку.

На даний момент існує необхідність у соціально відповідальних формах розвитку вільних ринкових відносин, у формуванні почуття соціальної згуртованості. Є також потреба у сприянні самостійності, підвищенні відповідальності людей за свою долю, активна участь населення в процесах прийняття рішень і підвищенні ролі громадянського суспільства. Тут важливу роль відіграє такий механізм здійснення соцієтального капіталу як саморозвиток, який представляє собою розумовий, або фізичний розвиток людини, якого вона досягає самостійними заняттями, вправами.

Саморозвиток представляє собою розвиток кого-небудь, або чого-небудь власними силами без впливу та сприяння яких-небудь зовнішніх сил. Джерелом саморозвитку є внутрішні причини, насамперед протиріччя, властиві всім об’єктам із системною будовою. Вплив зовнішніх умов на конкретну саморушійну систему здійснюється опосередковано, через внутрішні джерела.

Механізмом здійснення соцієтального капіталу є інтеграція, яку ми представляємо як згуртування, об’єднання політичних, економічних, державних і суспільних структур в рамках регіону, країни, світу. Роль соцієтального капіталу полягає у встановленні оптимальних зв’язків між відносно самостійними, малопов’язаними між собою соціальними об’єктами і подальше їх перетворення в єдину, цілісну систему, в якій погоджені і взаємозалежні її частини на основі загальних цілей, інтересів. Це представляє собою підтримка соціальною системою стійкості і рівноваги суспільних відносин.

Так, у рамках Програми розвитку ООН, у Доповіді про розвиток людини 2010 мова йдеться про те, що «Україна є країною, яка розвивається. Вона належить до країн з високим рівнем розвитку людського потенціалу. Індекс розвитку людського потенціалу на 2010 рік – 0.710» [38, с. 144, 142]. У щорічних звітах Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) «Humandevelopmentreport» широко використовується таке узагальнене поняття, як «індекс людського розвитку (ІЛР)», що враховує стан здоров’я, рівень освіти і реальну купівельну спроможність населення. За ІЛР Україна займає 69 місце [21, с. 3].

Організація Об’єднаних Націй є універсальною міжнародною організацією з питань підтримки міжнародного миру і безпеки та розвитку співпраці між державами. У 1945 році Україна стала однією з держав-співзасновниць ООН, що було визнанням внеску українського народу в перемогу над фашизмом та зміцнення миру в усьому світі. До 1991 року, ще у складі Радянського Союзу, Україна де-юре мала в ООН власне представництво на рівні незалежної країни. Протягом понад чотирьох десятиліть трибуна ООН залишалася чи не єдиним впливовим міжнародним засобом, завдяки якому світова громадськість дізнавалася про Україну. Фактор багаторічного членства України в ООН позитивно вплинув на процес міжнародного визнання її незалежності в 1991 році. Україна – разом з 188 іншими країнами, які підтримали і зобов’язалися втілювати в життя Декларацію та Цілі розвитку тисячоліття, що були затверджені на Генеральній Асамблеї ООН [129, с. 7-9].

Діяльність ООН, як соцієтального інституту розвитку людства, спрямована на тиражування зразків норм та цінностей цілісності суспільних відносин. Тому виявлення й аналіз фрактальних особливостей передбачає єднання, нерозривність, одночасність розгляду субстанційної і діяльнісної сутності суб’єктів суспільних відносин. Сьогодні ООН у своїй діяльності є складним самоорганізуючим і перетворюючим світ соціальним фракталом. Розвиток культури являє собою розвиток фрактальності суб’єктів суспільних відносин. Фрактальність забезпечує зародження, розвиток, зміну і когерентність взаємодії всіх підсистем, що виражають складну цілісність людини і всього людського співтовариства, які безперервно вдосконалюються.

За таких умов соцієтальний капітал розвитку особистості, соціальної групи, суспільства чи людства в цілому тиражується, і, відповідно до цього, суб’єкти соцієтального капіталу є складними соціальними фракталами, тобто такими суб’єктами суспільного життя, які мають властивість подібності один до одного.

Тому українське суспільство, конкретний його представник або людство в цілому складається із подібних суб’єктів суспільного життя, кожен із яких подібний суспільству в цілому. При цьому географічний чи соціальний масштаб суб’єкта суспільного життя не веде до спрощення чи ускладнення його структури. Фрактальність соцієтального капіталу суб’єктів суспільного життя забезпечує їх однаковою складною картиною.

У Декларації Тисячоліття Організації Об’єднаних Націй визначені Цілі Розвитку Тисячоліття, які 189 країн (включаючи Україну) зобов’язалися досягти до 2015 року. На сучасному етапі надзвичайно актуальною є адаптація Цілей Розвитку Тисячоліття (ЦРТ) для України з огляду на особливості національного розвитку, узгодження стратегічних пріоритетів розвитку країни з ЦРТ, забезпечення системного та комплексного підходу до формування довгострокової стратегії сталого розвитку та інших стратегічних документів Уряду [138, с. 3].

Таким чином, окреслено такі Цілі Розвитку Тисячоліття для України (для виконання протягом 2001-2015 років): подолання бідності; забезпечення якості освіти впродовж життя; сталий розвиток довкілля; поліпшення здоров’я матерів та зменшення дитячої смертності; обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденцій до скорочення їх масштабів; забезпечення гендерної рівності [138, с. 7].

«Згідно з міжнародними визначеннями, до основних соціально-економічних індикаторів рівня та якості життя відносять: демографічні показники, тривалість життя, доходи та витрати, показники охорони здоров’я, обсягу споживання важливих продуктів у натуральному виразі, забезпеченість освітніми, комунальними і соціальними послугами, показники соціального забезпечення, частку витрат бюджету на розвиток соціальної сфери». Відповідно до цього «якість життя населення – цілісна характеристика рівня розвитку та задоволення потреб людей, асоційована з соціальними стандартами і ресурсними можливостями суспільства» [127, с. 153-154].

Універсалізація та узагальнення соціальних проблем для всіх суб’єктів суспільних відносин призводить до гальмування суспільного прогресу, утворення застійних явищ у суспільстві, кризових ситуацій, соціальних колізій. Ці проблеми можуть мати схожу структуру і класифікації, але необхідно враховувати масштаби суб’єктів суспільних відносин – локальні, регіональні, проблеми соціальних спільнот та ін.

Таким чином, формування цілісності незалежної України відбувається у державотворенні та розвитку громадянського суспільства. Розвиток українського суспільства в цілісності людства здійснюється у необхідності узгодження відносин із стратегічними партнерами у вирішенні глобальних проблем розвитку. У співробітництві України з іншими країнами відбувається взаємопроникнення суспільних капіталів держав, а не тотальне проникнення іноземного капіталу у сфери суспільного життя.

Соцієтальний капітал у вирішенні конкретних проблем розвитку людства розкривається через багатосторонність, складність, зрощеність, розвинутість та цілісність соціальних проблем. Соцієтальність конкретних соціальних проблем являє собою багатоманіття одиничних проблем.

Суб’єкти соцієтального капіталу при вирішенні глобальних проблем емоційно відчувають діалектичний взаємозв’язок існуючих соціальних проблем. Конкретність проблеми являє собою об’єктивний взаємозв’язок усіх сфер суспільного буття, який обумовлюють сутнісні, закономірні суспільні відносини, що лежать у його основі.

Всезагальність соцієтального капіталу суб’єктів суспільного життя при вирішенні соціальних проблем саме в тому, що вони є єдиними для всіх суб’єктів суспільного життя. Вона здійснюється в конкретних проблемах і через них. Всезагальність як сутність соцієтального капіталу у вирішенні глобальних проблем є основою існування і розвитку всіх одиничних проблем, які, у свою чергу, не є зменшеною копією всезагальних проблем. Глобальні проблеми у всьому багатоманітті світу є закономірною формою зв’язку речей, явищ і процесів у складі цілого.

Соцієтальними інститутами у вирішенні глобальних проблем людства як цілісності є Організація Об’єднаних Націй, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Рада Європи, Всесвітня торгова організація, Міжнародний трибунал та ін.

Активізація потенціалу і росту соцієтального капіталу відбувається у зв’язку із загостренням кризових явищ розвитку людства, глобальних проблем його існування, аналізом і пошуком рішень їх подолання.



Каталог: jspui -> bitstream -> 123456789
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Методичні рекомендації до організації самостійної роботи студентів заочної форми навчання
123456789 -> Методичні рекомендації для студентів денної форми навчання Оздоровче і прикладне значення занять
123456789 -> «Аналіз розподілу та використання прибутку банку»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   61




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка