Природні годинники
Спекотного літа 1758 року знаний в Парижі член академії та інститутів багатьох країн Анрі-Луї допитувався у виноторговців, чи не знає хто льох, куди б не проникло сонячне проміння. Його зацікавило повідомлення астронома Жан-Жака про те, що рослини реагують на положення нашого світила, зокрема й на сонячне затемнення, вельми скептично зустрінуте в товаристві природознавців. Жаданий льох Дюамель, звичайно, знайшов, однак, спускаючись туди з горщиком геліотропа в руках спіткнувся, й рослина, ніби перейнявшись його переляком, опустила листя. Невдача! Однак робити було нічого, тож вчений залишив її в темряві, певний, що чогось цікавого дослід не покаже. Та наступного ранку, зазирнувши до льоху з ліхтарем, Дюамель побачив, що рослина мала такий вигляд, ніби стояла десь на сонцевому підвіконні в дбайливої господині, й заніс туди ще кілька вазонів. Багато днів він відвідував своїх підшефних і щоразу переконувався, що вони засинали і прокидалися як звикли, хоч світло на них не падало. У тодішній пресі ці спостереження потрапили до розряду курйозів і особливої уваги науки не привернули.
Та минув час, і творець системи класифікації рослин Карл Лінней у своєму садку, підводячи гостей до невеликої галявини, сказав приблизно таке:
— Зараз ми подивимося, котра година. Вже по дванадцятій, бо пасифлора заплющилася. Більшість квітів розкриваються рано-вранці, а з десятої години вечора деякі квіти вже починають закриватися. І тільки смілка розкривається ввечері.
Квітковий годинник, який він створив, нині може повторити кожний, щоб переконатися: о п’ятій годині ранку розпускаються квіти шипшини й маку, о десятій — мати-й-мачухи, зате заплющується осот, після полудня змикає пелюстки польова гвоздика, очний цвіт, о восьмій вечора повітря починає пахтіти духмяним тютюнцем, а пізніш — нічною фіалкою... Рослини по черзі стають стрілками, що показують пору доби навіть за тьмяної погоди. «Щоб людина могла визначити час, коли в неї немає годинника» — так написав Карл Лінней. А ось рядок з поезії Ліни Костенко: «І гріє вечір змерзлі руки над жовтим полум’ям кульбаб». Красивий образ, однак істині він не відповідає: в призахідному сонці золотий луг на очах стає зеленим.
Рослини вступають один з одним у дуже складні «дипломатичні стосунки», бороняться від шкідників, попереджають один одного про небезпеку... хитрують з тими, в кому зацікавлені... А чи притаманні їм людські емоції — страх, любов, образа? Відтак розмову продовжимо.
Годинник Карла Ліннея
Перший “годинник Флори” склав шведський вчений Карл Ліней. Пізніше спостереження продовжували інші вчені і любителі природи.
Шведський природознавець — ботанік, зоолог і лікар — Карл Лінней — видатний учений XVIII століття. У 1735 році у віці 28 років він став доктором медицини. І в тому ж році опублікував свою основну працю під назвою «Система природи», що уславила його ім'я. Ця праця за життя Ліннея витримала 12 видань! І щоразу автор доопрацьовував її, уточнював, доповнював.
У своїй «Системі природи» Карл Лінней вперше запропонував наукову класифікацію відомих тоді рослин і тварин. Свого часу славетний учений Стародавньої Греції Арістотель описав 454 види тварин. Відтоді минуло два тисячоліття. Вчені виявили і вивчили велику кількість нових видів тварин. Карл Лінней описав 4200 видів тварин і розділив їх на шість класів: ссавці, птахи, амфібії, риби, черви і комахи. Рослини він розділив на 24 класи.
Класифікація рослин і тварин, яку запропонував Лінней, далеко не бездоганна. Так, рослини він згрупував за зовнішніми ознаками квіток, а не за справжнім спорідненням між близькими видами. Не зовсім вдалою була і класифікація тварин. До класу амфібій, наприклад, Лінней включив не лише земноводних, а й плазунів. А до класу червів зарахував усіх відомих на той час безхребетних тварин, за винятком комах. Але не треба забувати, що Карл Лінней жив і працював у середині XVIII століття (він помер 1778 року), коли природничі науки були ще в зародковому стані. Отже, на ті часи його систематика тварин і рослин була великим кроком вперед і сприяла подальшому розвитку біологічних наук.
Особливу пристрасть Карл Лінней мав до рослин. Багато часу він присвятив вивченню рослин різних країн і континентів, зібраних в ряді відомих європейських колекцій-гербаріїв. Сам він особисто вивчив і описав близько 1500 видів рослин.
Лінней не лише вивчав будову рослин, він цікавився також питаннями їхньої фізіології — ростом, цвітінням, плодоносінням. При цьому він помітив, що в деяких рослин квітки розкриваються вранці, в інших — вдень, у третіх — надвечір, а у четвертих — вночі. І закриваються вони також в певній послідовності, кожна у свій час. Це навело вченого на думку зробити квітковий годинник — «годинник флор».
Спершу Лінней ретельно спостерігав за рослинами і записував, о котрій годині розкриваються чи закриваються їхні квіти. Він склав список приблизно 50 рослин, які вказували йому години дня. Затим він зібрав ці рослини і висадив їх у себе в саду на спеціальну клумбу, розташувавши їх так, щоб, глянувши, можна було б з достатньою точністю визначити час. А квітки й справді поводилися, як годинник. Так, у козельця квіти розкривалися о 3—4-й годині ранку, а закривалися о 9—10-й годині ранку, у цикорію відповідно о 4—5-й і 10-й, у нечуйвітру зонтичного о 6-й ранку і о 5-й дня, в осоту городнього о 6—7-й і 12-й, у безсмертника—о 7—8-й годині ранку і о 2-й дня, у маїсу — о 5-й і о 7-й вечора, у білої лілії — о 5-й і о 8-й вечора.
Поділіться з Вашими друзьями: |