Ставівська зош І – ІІІ ступенів 2010 рік Мета



Скачати 147.42 Kb.
Дата конвертації20.03.2017
Розмір147.42 Kb.
#12728
Ставівська ЗОШ І – ІІІ ступенів



2010 рік

Мета: розширити й поглибити знання учнів про державні символи України, ознайомити із найвизначнішими символами природного походження, культурну спадщину рідного краю;

продовжити вивчення матеріалів Конституції України;

виховувати почуття патріотизму, повагу до державних символів України.
Обладнання: карта України, Державний прапор і зображення Державного герба України, ілюстрації із зображенням краєвидів.
Хід заняття

Запитання до учнів

Що на нашій українській землі є те, чого нема в інших країнах?


Слово вчителя

Можливо, вірш Романа Купчицького «Мій край» допоможе знайти відповідь на поставлене запитання.


Україна – край мій рідний.

Від Кавказу по Карпати

І веселий, і свобідний,

І веселий, і багатий.

Де є в світі кращі ріки.

Як Дністер, Дніпро – Славута?

Де ясніше сонце світить,

Де гарніше зорі сяють?

Де ступлю лиш рідна мова.

Де погляну рідні люди.

Роботящі підгіряни.

Як вогонь, палкі гуцули

І сміливії кубанці,

Що ще Січі не забули.

І розважні подоляни.

І полтавці солов’їні,

Бойки, лемки, волиняни –

Всі вони брати єдині…


(За змістом вірша учні називають, що в Україні є своє, рідне, символічне. Серед українського населення є багато етнографічних груп, які зберегли свою говірку, культуру, звичаї й традиції)

Моя держава – древня, древня,

Ріка Дніпро, Дністер вузький,

А крізь горбки, діброви, дерня

Пливуть малесенькі струмки.

У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не спитай,

Рідніша їм своя пустиня,

Аніж земний в чужині рай.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без Батьківщини.
Є багато країн на землі,

В них озера, річки і долини…

Є країни великі й малі,

Та найкраща завжди – Батьківщина.

Моя вишнева Україна,

Мій рідний, найсвятіший краю,

Куди б не їхав, де б не був ти,

А кращої землі — немає.


Україна — наша рідна країна. Це та земля, де ми народилися і живемо, де живуть наші батьки, де жили наші предки.

Древня легенда розповідає, що на світанку нашої землі Бог оглядав творіння рук своїх і, натомившись, і вирішив перепочити. Земля, де опустився Бог з ангелами була вельми багатою на сонце, звірів та пташок. А найбільше сподобалися Богові люди того краю. До якої хати не заходив він зі своїми супутниками,— всюди їх зустрічали хлібом та сіллю. Так сподобалася Бого­ві та місцина, що він став часто сюди навідуватися зі словами:

«Рушаймо у край!»

Кажуть, що з того і пішла назва нашої держави — «Україна».

Україна... В одному цьому слові й для нас і навіть для чужинців бринить музика смутку і жалю...

Україна — країна трагедій і краси, країна, де найбіль­ше люблять волю і найменше знали її, країна гарячої любові до народу й чорної йому зради, довгої вікової героїчної боротьби за волю. Шлях України позначений високими степовими могилами, руїнами та прекрас­ними піснями...

Але 24 серпня 1991 року Верховна Рада України про­голосила Акт незалежності України та створення само­стійної держави — України.

Наш народ ішов до свята через утиски, в'язниці і Сибір, ішов довго, з часів Київської Русі до наших днів. На цьому шляху загинула незліченна кількість кращих синів і дочок України, які відстоювали її неза­лежність.

Вистраждавши, виборовши собі волю, Україна має тепер свою державну мову, свої державні символи: герб, прапор, гімн, які уособлюють її історію, її сут­ність.

Простір землі, яку заселяють українці, такий великий, що, аби перетнути його пішки, з заходу на схід, ідучи по 30км/год, потрібно йти 90 діб. Сусідами України є поляки, чехи, угорці, румуни, болгари, білоруси, росіяни – це на суші, а Чорне море розділяє нас з турками.

Україна займає шосте місце в Європі за чисельністю населення – близько 49 млн. чоловік. Площа України – 604 тис. кв. км.

Україна – це не тільки країна, це і держава. Вона має свій герб, прапор, гімн. Свою Конституцію – правила, за якими живуть люди.

Прекрасно сказано про державні символи Укра­їни у легенді.
Легенда про державні символи

Казкар. Давно-давно колись жила собі жінка. І було у неї три сини. Росли вони чесними, сміливими, дуже любили свою матусю, готові були віддати за неї своє життя. Попідростали і вирішили піти у світ.

1-й син. Мамо, піду я межи люди, подивлюся світ.

Мати. Ну що ж сину, йди, та пам'ятай рідну домівку, а на згадку візьми із собою золоту корону з трьома про­мінцями, хай у далекім краю зігріває вона тебе.

Казкар. Минув час, і завдяки своєму розуму став старший син великим князем, бо трипроменева коро­на, яка зігрівала людей і вела вперед, показувала шлях до кращого життя. Дали першому синові ім'я Тризуб, а знак, що дала йому мати, назвали гербом.

Ведуча. Золотий тризуб на блакитному тлі — символ влади. Він зустрічається ще з часів Київської Русі, зокрема на монетах Київського князя Володимира Великого. Герб — це частина корони, яку носили київ­ські князі. Число «три» завжди вважалося числом каз­ковим, чарівним. У багатьох казках ви знайдете роз­повіді про три бажання, три дороги... А ще у тризубові відображено триєдність життя. Це батько, мати, дитя, які символізують собою Силу, Мудрість, Любов.

Казкар. Настала черга середнього сина.

2-й син. Пустіть мене, мамо, світ подивитися.

Казкар. Дата йому мати в дорогу жовто-блакитний одяг. Своїми звитяжними ділами прославляв свою матір, одержав середній син імення Прапор.

Ведуча. Національний прапор України — це жовто-блакитний прапор. Жовтий колір — колір хліба, життя, а блакитний — це колір неба, води, миру.

Казкар. А там, де був наймолодший син, завжди лунала дзвінкоголоса пісня. Адже мама своєму наймо­лодшому синові подарувала соловейків голос. І одер­жав син за свій джерельний голос, величний спів на ім'я Гімн.

Ведуча. З давніх-давен люди в урочистих обставинах виконували хвалебні пісні, які з часом стали назива­тися гімнами, але з ширшим змістом та ідеями. Слу­хаючи Гімн Батьківщини, ми завжди згадуємо історію свого народу і сповнюємося гордістю за його бойові та трудові досягнення.

Ведуча. Ось і дійшла кінця наша казка.

З того часу ідуть поруч три брати — Тризуб, Прапор, Гімн і прославляють рідну Неньку. І там, де вони про­ходять, лунає врочиста пісня - звучить Державний Гімн України.

У держави повинно все бути затверджено, повинен існувати закон, за яким живе держава. Такий закон називається Конституцією. Існує він і в нашій молодій, суверенній, незалежній державі. Конституцію було прийнято на п’ятій сесії Верховної Ради України – 28 червня 1996 року – цей день став святковим у нашому календарі. Конституція – основний закон держави, де записано його суспільний та державний механізм будови.
Учень. Майже в усіх народів крім державних символів є свої, народні символи, не затверджені законами, але які любовно передаються з покоління в покоління віками. Це улюблені рослини, предмети: в американців — клен, у росіян — берізка, у нас — вер­ба та калина. Без верби та калини нема України.

Учень. Калина — дерево українського народу. Вона пов'язується з народженням Усесвіту, вогняної трійці — Сонця, Місяця, Зорі. А оскільки ягоди кали­ни червоні, то й стали вони символом крові та невмирущості роду, тому на весільних сорочках молодих вишивались кетяги калини.

Калина — це символ кохання, дівочої краси, щастя. Навесні калина вкривається білим цвітом і стоїть, як наречена в білому вбранні, а восени палахкотить гро­нами червоних плодів. Калиною прикрашають весіль­ний коровай, оселю. Народ склав про калину багато легенд, пісень. А поети присвятили цьому прекрасно­му дереву багато віршів.


Учень

Говорила мати:

- Не забудься, сину, -
Як будуєш хату,
Посади калину.

Білий цвіт калини -

Радість України,



А вогнисті грона -

Наша кров червона.



Зоряна калина -

Краса, і врода

Нашої Вкраїни,

Нашого народу.

Пам'ятай же, сину,

Що сказала мати:

- Посади калину


В себе біля хати.
Учень. У Степана Васильченка є невеликий про­зовий твір «Калина».

...Ішли двоє дорогою, дивляться, щось червоніє у лузі. Один каже: «Це калина співає». А другий відповідає: «А коли вона тут виросла? Мабуть, це щось інше». Підійшли ближче, придивились, а то дівчина гуляла — рум'яна та чорна, ну зовсім, як калина. З того часу повелося: як тільки де-небудь виростала дівчина гарна, то про неї казали: «красива, як червона калина».

А які ж приказки про калину придумав наш народ?

Пишна та красива, як червона калина. Стоїть у полі дівонька, як над ставом калинонька. Убралася в біле плаття, як калина в білий цвіт. Посади біля хати калину, будеш мати дім щасливий.



Верба.

З вербою пов'язані прихід весни та вели­ке християнське свято Пасхи, якому передує Вербна неділя. Букетик кучерявих котиків, які вважаються чи не найкращими весняними квітами, пухнастих, як маленькі курчатка, котиків — випромінює тепло і лас­ку, несе запах весни.



Сценка «Бог і Україна».

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці — любов до господарювання, німці — дисципліну і порядок, діти Росії — владність, Поль­щі — здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики.

Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчи­ну. Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багря­нів вінок з червоної калини.

Бог. Хто ти? Чого плачеш?

Дівчина. Я — Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються-з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.

Бог. Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог зупинив її.



Бог. Стій. Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це — пісня.

Узяла дівчина - Україна дарунок і міц­но притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям та вірою понесла пісню в народ.


Невід'ємною частиною кожного народу є його рідна мова.

Мово рідна! Колискова Материнська ніжна мово! Мово сили й простоти,— Гей, яка прекрасна Ти!

Перейшов усі світи я: Є прекрасних мов багато, Але першою, як мати, Серед мов одна лиш ти є.

Ти — велична і проста. Ти — стара і вічно нова, Ти, могутня рідна мово! Мово — пісня колискова, Мово — матері уста.

Кожен із нас має пишатися своєю чудо­вою мовою, адже вона того варта. Тому і свята рідної мови є всенародними. Доля нашої мови залежить від того, як відгукнеться на рідне слово наша душа, як рід­не слово бринітиме в цій душі, як воно в ній житиме. А сьогодні нашій мові хочеться сказати: «Будь завжди! Живи вічно!».

Багато українців загинуло за нашу віль­ну Україну, і ми повинні про це ніколи не забувати.

В народі говорять: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього».


Учень.

Ми — з українського народу,



Живемо, друзі, ми на Україні,

Де степи такі безкраї,

А небо — чисте, голубе.

У нас пшениця сонцем сяє,

І жайвір в небесах співає,

Шумлять задумливо жита,—

То Україна золота.


Учень

Трави —


Це спогад яскравий

Про давню легенду одну.

Послухайте, діти, яку.

1-й оповідач. Колись давно на Україні правив князь, у якого був син Славомир. Князь ходив у похо­ди, відбивав напади турків і половців на Україну. А Славомира виховував відважний воїн, він учив його їздити на коні, стріляти з лука, а найбільше — любити свою Україну. Він водив Славомира в степ, збирав із ним різні трави, брав у руки полин, розтирав його між пальцями. Славомир удихав п'янкий запах полину, а воїн говорив: «Полин пахне, як отчого дому дим». Удихав хлопець запах м'яти, а воїн казав: «Рута-м'ята пахне, як мамина хата». Розглядав хлопець барвінок, мак, будяк, і чув:

Це — барвінок, а це — мак, А це коле, це — будяк. Жалить, палить кропива, Як нечемная дитина.

Та настав грізний час, і напали на Україну половці. Багато людей повбивали, багато взяли в полон, Сла­вомира теж поневолили. Повернувся з походу князь — нема любого сина. Стогне він, плаче.



2-й оповідач. Посилає князь до хана дарунки, просить віддати сина, та хан навіть слухати не хоче. Хитрий хан хоче виростити Славомира, зробити з ньо­го турка-яничара, щоб потім пішов він війною на Україну. А князеві відповів: «Через 10 років прийдеш. Коли твій син впізнає тебе, захоче повернутись, то я віддам його».

Пройшло 10 років. І от князь поїхав до сина. Поло­вецький хан привів Славомира у турецькій формі і сказав: «Оце — твій батько, йди до нього». Запалали гнівом очі Славомира. Тупнув він ногою і закричав: «Я — син половецького хана, а русинів треба убива­ти». Сльози покотилися з очей князя: «Сину, ти — син України! Ти — син українського князя!».

«Геть!» — скрикнув Славомир.

І тоді до Славомира підійшов воїн, який його вихо­вував. Він нічого не сказав, тільки вручив хлопцеві дивний букет (мак, будяк, руту-м'яту, полин, кропи­ву). Розтер пальцями полин — п'янкий запах розлігся навколо,— ніби запахло отчим домом, таким рідним і милим серцю. Здивований Славомир узяв у руки букет — і вколовся будяком, занурив лице в зілля — і попекла його кропива. Щось сколихнулося в його душі і серці, і він пригадав, як ходив з воїном у степ, як збирав кожну квітку рідної землі, як любувався нею. Він згадав батька, рідний дім і сказав:

Знаю, те я знаю:

Це — барвінок, а це — мак,

А це коле, це — будяк.

Знаю, як пахне рута-м'ята,—

Як матусі рідна хата.

А такий п'янкий полин,—

Як батьківського дому дим.

Знаю добре, знаю:



Я — княженко Славомир,

Прощавайте, ви, половці,

Хай смакує вам ваш пир.

Так непомітні, але рідні квіти отчого краю повернули додому княжого сина.
Ведучий. Український рушник… Оздоблений квітами, зірками, птахами… Скільки він промовляє серцю кожного з нас! Від сивої давнини і до наших днів, у радості й у горі рушник – невід’ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, вишитою нитками на полотні.

Учень.

Рушник на стіні… Давній звичай. Не було в Україні жодної оселі, яку б не прикрашали рушниками. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушники виконували охоронну функцію. У хаті рушник є ознакою великої любові і незрадливості оселі, родині.



Учень.

Без рушника, як і без пісні не обходилося народження, одруження, життя і смерть людини. Недарма казали: «Рушник – як доля». На ньому люди вишивали своє життя



Учень.

В Україні у кожній сім’ї був сімейний, родинний, надзвичайно барвистий рушник. У ньому поєднувалися жовті, оранжеві, рожеві, світло-темно-зелені, чорні, голубі кольори. Візерунок своєрідний – це горщик з якого виростає квіткове деревце. Тут можна побачити маки і троянди, чорнобривці і мальву, калину й майори, лілеї, лісові дзвіночки, барвінок та інші. На гілочках сидять двоє пташок – голубків, дивляться одне одному у вічі. Це символ сімейної злагоди.


Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медові і молочні ріки...

Країна — розкішний вінок з рути і барвінку, що над ним світять золоті зорі...



Століттями тривала боротьба укра­їнського народу проти національного, соціального, релігійного гноблення. Україна — це історія народу, який протягом багатьох віків боровся за свою свободу і незалежність. Це його славні лицарі — Петро Сагай­дачний, Іван Сірко, Богдан Хмельницький, Максим Залізняк та багато-багато інших — віддали своє життя за щастя народу.

Запорізьке козацтво — це сила, поро­джена Буттям і Духом українського народу. Воно збе­регло великі традиції народовладдя і свободи ще з часів Київської Русі.
Ми є діти українські,

Хлопці і дівчата,

Рідний край наш Україна,

Красна і багата.

Рідне небо, сонце ясне,

Місяць, зорі срібні,

Рідний народ – українці,

Рідний прапор злото-синій,

Як сонце на небі.

Присягаєм: край наш рідний

Над усе любити,

Рідний народ шанувати

І для нього жити…
Все найкраще у себе візьмемо,

І в майбутнє ми пронесемо,

Щоб «спасибі» нащадки сказали,

За державу, що ми збудували.


Вчитель. Ціную я ваше бажання - все знати,

Бо треба країну свою поважати.

Пишатись її працьовитим народом,

Піснями, козацьким прославленим родом!

Ще – мову плекайте свою, мов перлину!

Шануйтеся, любі! Любіть Україну!

Хай ваша цікавість, допитливість щира

Додасть вам надії, любові і віри,

Бо наше минуле – святе, незабутнє,

Це шлях у прийдешнє, це шлях у майбутнє.

Бо ми – це держава, велика, єдина,

Бо ми – українці, наш дім – Україна!



Тож я вірю, що ви зробите все можливе, докладете максимум зусиль, використаєте всі знання і зробите нашу країну такою, про яку з гордістю можна буде сказати: «Моя держава – найкраща і найбагатша у світі!»



Каталог: Files -> downloads
downloads -> Урок 2 Тема. Архітектура кам'яний літопис століть
downloads -> Уроках «Художньої культури»
downloads -> Науковий керівник : учитель стасюк о. С. Консультанти: батьки, бібліотекар, вчитель географії
downloads -> Реферат з основ корекційної педагогіки та спеціальної психології на тему: Психолого-педагогічна допомога сім'ям, які мають дітей з порушенням у розвитку
downloads -> Образотворче мистецтво
downloads -> Чернігівська міська централізована бібліотечна система
downloads -> Особливості розвитку культури Галицько – Волинської держави
downloads -> Визначні місця України краю незвіданих красот
downloads -> Розрахунок сил І засобів по ліквідації нс

Скачати 147.42 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка