Стилі комунікативної поведінки. Комунікативні стратегії поведінки педагога. Комунікативні бар’єри в педагогічній діяльності



Скачати 225.5 Kb.
Дата конвертації22.11.2018
Розмір225.5 Kb.
#65906
Стилі комунікативної поведінки.

Комунікативні стратегії поведінки педагога.

Комунікативні бар’єри в педагогічній діяльності

  1. Стилі комунікативної поведінки

У стилі комунікативної поведінки особистості поєднуються різні аспекти її взаємодії із суб’єктами зовнішнього середовища. Стиль спілкування залежить від комунікативної культури особистості та умов її функціонування, тобто середовища.

Поняття комунікативний стиль означає властиві людині звичні способи поведінки, які використовуються при взаємодії з іншими людьми. Комунікативний стиль виявляється насамперед як набір певних дій, умінь та навичок.

Вибір стилю спілкування залежить від психологічних особливостей комуні канта (емоційності, відкритості), його життєвого досвіду, а також загальної моральної культури суспільства. Комунікативна майстерність людини виявляється в культурі її мовлення, у вмінні уникати конфлікту завдяки вибору адекватної форми комунікативної поведінки. Стиль комунікативної поведінки чи поєднання різних стилів свідчать про рівень соціальної адаптації, моральної культури людини.

Розуміння власного комунікативного стилю й уміння розпізнавати стиль комунікативного партнера – важливі характеристики комунікативної компетентності.

Виділяють продуктивний і непродуктивний комунікативні стилі. В основі такого поділу лежить ціннісна вісь «ставлення до іншого як до цінності – ставлення до іншого як до засобу». Перший полюс цієї шкали – ставлення до людини як до цінності – полягає у визнанні партнера по спілкуванню вільним, відповідальним, у повазі до його права бути таким, яким він є, у прагненні до співробітництва, в готовності зрозуміти іншого, визнати його унікальність, у свідомому прагненні до діалогу та співробітництва. Другий полюс характеризується ставленням до партнера як до засобу, знаряддя для досягнення власних цілей: потрібен – залучити, не потрібен – посунути, заважає – прибрати… Таке ставлення базується на визнанні власної переваги над іншими. У психологічному плані ця позиція виявляється в егоцентризмі – повному нерозумінні іншої людини, відсутності спроб поглянути на ситуацію її очима, у використанні стереотипних уявлень.

Звичайно, більшість випадків взаємодії між людьми являють собою щось середнє між описаними протилежностями. Визначають кілька рівнів, кожен з яких відповідає певній стратегії міжособистісної взаємодії.



  1. Домінування: ставлення до іншого як до засобу для досягнення власних цілей, ігнорування його інтересів і намірів, бажання мати необмежену односторонню перевагу, відкритий імперативний вплив.

  2. Маніпулювання: виникає за умови, що відкрито переграти суперника вже неможливо; зберігається тенденція ігнорування його інтересів і намірів, але прагнення домогтися свого відбувається з «оглядкою на думку інших»; часті прийоми – провокація, обман, інтрига, натяк.

  3. Суперництво: партнер по спілкуванню уявляється небезпечним і непередбачуваним, з силою якого потрібно рахуватися, щоб переграти його. Інтереси іншого враховуються настільки, наскільки це необхідно для боротьби з ним.

  4. Партнерство: ставлення до іншого як до рівного, з ким потрібно рахуватися, але водночас прагнення не розкривати цілі своєї діяльності, щоб запобігти шкоди собі. Стосунки рівноправні, але обережні, мають в основі узгодження інтересів і намірів. Способи впливу базуються на угоді, яка є водночас і засобом об’єднання, і засобом тиску.

  5. Співдружність: ставлення до іншого як до самодостатньої цінності, прагнення до єднання для досягнення близьких або спільних цілей; основним інструментом впливу є вже не угода, а повна згода.

До продуктивного стилю взаємодії можуть бути віднесені лише два останні рівні, бо лише вони сприяють встановленню взаємної довіри, розкриттю особистісних потенціалів і досягненню ефективних результатів спільної діяльності.

Продуктивний стиль не виникає між людьми автоматично, він встановлюється, вимагаючи від учасників комунікації значних психологічних затрат. Він передбачає володіння такими механізмами взаєморозуміння, як децентрація, емпатія, точність і ясність у висловленні потреб, почуттів, емоцій.



Децентрація являє собою психологічну здатність наблизитись до Я іншої людини, поглянути на світ її очима. Механізм децентрації лежить в основі емпатії – розуміння іншого через емоційне проникнення в його внутрішній світ, почуття й думки. Бути в стані емпатії означає сприймати внутрішній світ іншої людини точно, із збереженням емоційних і смислових відтінків, але при цьому не займати позицію «Я = ТИ». При емпатії наша повага до іншого виявляється в увазі до нього. Не можна замінити емпатію порадами, повчаннями, випитуванням. Компетентність комунікатора полягає в тому, щоб відчути, коли саме емпатія буде доречною. Протилежністю децентрації є егоцентризм. Егоцентрик – це людина, в якої знижена або взагалі відсутня здатність орієнтації на іншого. Егоцентризм може стати серйозною перешкодою для ефективної комунікації; якщо один із її учасників – егоцентрик, то успішне її протікання можливе лише у випадку, коли інший наділений розвиненою здатністю до децентрації. Це часто трапляється у стосунках дитини й дорослого.

Виділяють такі стилі комунікативної поведінки: авторитарний, демократичний, піддатливий, агресивний, драматичний, відчужений, альтруїстичний, спокійний, екзальтований, точний, відкритий, маніпулятивний, актуалізаторський та інші.

Авторитарний стиль характеризується диктатом, негативним ставленням до позиції партнера, неприйняттям ініціативності, дискусійного обговорення проблем. Авторитарні люди надають перевагу безапеляційним судженням.

Демократичний стиль спілкування передбачає обопільну активність, взаємоповагу між учасниками комунікативного процесу.

За піддатливого стилю спілкування людина постійно потребує підтримки, виявляє невпевненість у собі.

Агресивному стилю притаманні прагнення досягти успіху за допомогою жорсткого контролю над учасниками комунікативного процесу, нехтуванням моральними нормами.

Драматичний (афективний) стиль орієнтований на пристосування до почуттів і потреб співрозмовника,досягнення міжособистісної гармонії, характеризується перебільшеним емоційним забарвленням повідомлення.

Про відчужений стиль спілкування свідчать намагання зберегти дистанцію, особисту незалежність.

Альтруїстичний стиль базується на безкорисливій допомозі іншим людям, прагненні заохочувати співрозмовника до спілкування.

Спокійний стиль спрямований на зниження тривожності в комунікантів.

Екзальтований стиль притаманний емоційним натурам, схильним до частого використання невербальних засобів.

Логічний стиль ґрунтується на прагненні логічної послідовності, максимальної коректності в повідомленнях.

Відкритий стиль характеризується безпосереднім вираженням позицій, думок тощо.


  1. Комунікативні стратегії поведінки педагога

Для досягнення комунікативної мети люди користуються певними прийомами, які називають комунікативними стратегіями.

Комунікативна стратегія – це частина комунікативної поведінки або комунікативного впливу, в якій серія різноманітних вербальних і невербальних засобів використовується для досягнення комунікативної мети. Стратегія – це загальна рамка, канва поведінки.

Американський психолог В.Сатир пропонує таку класифікацію стратегій комунікативної поведінки:



  1. «Обвинувач»: поводиться так, ніби він найголовніший і від нього всі залежать; це диктатор, хазяїн ситуації, який постійно шукає винних; його внутрішній стан визначається самотністю, невпевненістю, потребою в самоствердженні за рахунок інших.

  2. «Той, хто догоджає»: в розмові намагається догоджати іншим, постійно вибачається, не вступає в суперечки, демонструє свою безпорадність і залежність від інших, почуття провини за все, що відбувається; внутрішній стан характеризується висловлюваннями типу «я ні на що не здатен».

  3. «Комп’ютер»: людина завжди коректна, зібрана, але занадто спокійна, навіть беземоційна.

  4. «Руйнівник»: ніколи не говорить і не робить нічого конкретного, на запитання відповідає недоречно, невчасно, невлучно.

Окрім перелічених категорій, В. Сатир виділяє стратегічний тип «вирівнювання», для якого характерні свобода, гармонійність і послідовність. Така стратегія передбачає повагу до людської гідності, вільне висловлювання думок.
Надзвичайно популярною й широко застосовуваною в різних сферах життєдіяльності індивіда є концепція Томаса-Кілмена, в якій виокремлюється п'ять основних стратегій (або типів, стилів) поведінки людини в ситуації конфліктного спілкування. Коротко охарактеризуємо кожну із стратегій.


1. «Конкуренція»: суперництво або протиборство учасників спілкування. Ця стратегічна дія супроводжується відкритою боротьбою за свої інтереси і обов'язково передбачає того, хто виграв, і того, хто програв. Вона може бути ефективною в тому разі, коли людина має певну владу (людина знає, що її рішення чи підхід у даній ситуації є правильними, і вона має можливість наполягати на них) або коли учасник конфлікту не зацікавлений у співробітництві з іншими, здатен на прийняття вольових рішень. Зазвичай люди, які використовують цю стратегію спілкування, задовольняють власні інтереси на шкоду інтересам інших, змушуючи їх підтримувати саме своє рішення. Однак цю стратегію не варто використовувати в особистих стосунках — вона може викликати відчуження. А якщо ж застосувати її в ситуації, коли людина не має достатньої влади, а її думка не збігається з думкою інших, то взагалі можна зазнати фіаско. В літературі з проблем розв'язання конфліктів наводяться приклади тих випадків, коли варто використовувати цю стратегію поведінки:

• результат дуже важливий для людини, отож вона робить велику ставку на власне розв'язання проблеми, що виникла;

• особа має достатній авторитет для прийняття рішення, та є очевидним, що запропоноване нею рішення — найкраще;

• рішення необхідно прийняти швидко, й людина має достатню владу для цього;

• особа відчуває, що в неї немає іншого вибору й що їй нічого втрачати;

• людина перебуває в критичній ситуації, яка вимагає миттєвого реагування;

• особа не може зізнатися людям, що перебуває в безвихідному становищі, тимчасом як хтось повинен повести їх за собою;

• людина має прийняти нестандартне рішення, в неї обмаль часу, але достатньо повноважень для цього кроку.




2. Уникання, ухиляння або втеча. Названу стратегічну дію можна використовувати тоді, коли проблема не дуже важлива для людини, коли вона не хоче витрачати сили на її розв'язання або коли відчуває, що перебуває в безнадійному становищі. Цю стратегію також рекомендують у тих випадках, якщо індивід відчуває себе неправим і передчуває правоту іншої людини або коли ця людина має більшу владу. Стиль уникання може стати придатним у спілкуванні з «важкою» людиною й коли немає серйозних підстав далі контактувати з нею. Його можна застосовувати також, якщо людина прагне прийняти рішення, але не знає, як вчинити. Зазвичай таку стратегію спілкування можна застосувати, коли конфлікт не стосується принципових аспектів діяльності. До цієї стратегічної дії можна вдаватися також у тих випадках, коли особа відчуває, що для розв'язання конкретної проблеми вона не володіє достатньою інформацією.

У психологічній літературі описуються найтиповіші ситуації, за яких рекомендується застосовувати стратегію уникання:

напруженість занадто велика, і людина відчуває необхідність послаблення загострення;

• вихід не дуже важливий для особи, і вона вважає рішення настільки тривіальним, що не бажає витрачати на нього силу;

• у людини важкий день, а розв'язання цієї проблеми може завдати додаткових неприємностей;

• індивід знає, що не може або навіть не хоче розв'язати конфлікт на свою користь;

• людина хоче виграти час, можливо, для того, щоб отримати додаткову інформацію чи заручитися чиєюсь підтримкою;

• ситуація дуже складна, і особа відчуває, що залагодження конфлікту обійдеться для неї занадто дорого;

• у людини мало влади для розв'язання проблеми бажаним для неї способом;

• індивід відчуває, що в інших більше шансів розв'язати цю проблему;

• спроба розв'язати проблему є небезпечною, оскільки висвітлювання й відкрите обговорення конфлікту може лише погіршити ситуацію.


3. Пристосування або стратегія згладжування суперечностей. Людина може використати цю стратегію, коли результат справи надзвичайно важливий для іншої особи й не дуже суттєвий для неї. Цей тип поведінки є корисним також і в тих ситуаціях, коли людина не може взяти гору, оскільки інша особа має більшу владу; таким чином індивід іде на поступки й погоджується з тим, чого хоче опонент.

Названу стратегію необхідно використовувати й тоді, коли людина відчуває, що, трохи поступившись, вона мало втрачає. Можна також вдатися до цієї стратегії, якщо на даний момент потрібно пом'якшити ситуацію, а надалі індивід повернеться до цього питання й зможе відстояти свою думку чи позицію. Практика залагодження конфліктів засвідчує, що стратегія пристосування дещо нагадує стратегію уникання, оскільки її можна використати для отримання відстрочки в розв'язанні проблеми. Однак основна відмінність полягає в тому, що особа діє разом з іншою людиною; вона погоджується робити те, чого хоче інший індивід. Коли ж застосовується стратегія уникання, людина не робить нічого для задоволення інтересів іншої особи: вона лише відштовхує від себе проблему. Є чимало випадків, коли, поступаючись, погоджуючись або жертвуючи своїми інтересами на користь іншої людини, особа може пом'якшити конфліктну ситуацію й відновити гармонію. Людина може також використати цей період затишшя, щоб виграти час і потім домогтися остаточного бажаного для неї рішення. Практика спілкування пропонує найхарактерніші ситуації, в яких рекомендується використовувати стратегію пристосування:

• людину особливо не хвилює те, що сталося;

• особа прагне зберегти мир і добрі стосунки з іншими людьми;

• індивід відчуває, що важливіше зберегти з ким-небудь приязні стосунки, ніж захищати свої інтереси;

• людина розуміє, що результат значно важливіший для іншої людини, ніж для неї;

• людина розуміє, що правда не на її боці;

• в особи мало влади або шансів перемогти;

• індивід вважає, що інша людина матиме з цієї ситуації корисний урок, якщо він піде назустріч її бажанням.


4. Співробітництво. Розглядається як найпродуктивніша стратегія в конфліктній ситуації, адже воно спрямоване на пошук рішення, котре б задовольняло інтереси всіх сторін. Дотримуючись цієї позиції, людина бере активну участь у залагодженні конфлікту й захищає свої інтереси, але прагне при цьому співпрацювати з іншою людиною. Порівняно з іншими підходами до конфлікту цей тип вимагає тривалішої роботи, оскільки особа спочатку «викладає на стіл» потреби, турботи та інтереси обох сторін, а потім обговорює їх. Якщо ж у людини є час, а розв'язання проблеми для неї має важливе значення, то ця стратегія — вдалий спосіб прийняти взаємовигідне рішення. Вона є особливо ефективною, коли сторони мають різні приховані потреби, різні стратегічні цілі й плани на майбутнє, що є безпосереднім джерелом конфлікту. При цьому важливою умовою є відмова сторін від сильного протистояння й перехід до спільного розв'язання проблеми, що здійснюється, як правило, шляхом переговорів. Стратегію співробітництва рекомендується використовувати в таких ситуаціях:

• розв'язання проблеми дуже важливе для обох сторін і ніхто не хоче цілком від нього усунутися;

• в одної сторони тісні, тривалі й взаємозалежні стосунки з іншою стороною;

• у сторін є час попрацювати над проблемою (це добрий підхід до розв'язання конфліктів на основі перспективних планів);

• сторони обізнані з проблемою, а бажання обох сторін відомі;

• сторони мають намір винести на обговорення деякі ідеї і попрацювати над прийняттям рішення;

• обидва опоненти спроможні викласти суть своїх інтересів і вислухати один одного;

• обидві, втягнуті в конфлікт сторони, мають однакову владу або не помічають різниці в становищі для того, щоб на рівних шукати шляхи розв'язання проблеми.

Вважається, що стратегія співробітництва у спілкуванні є найважчою з-поміж інших типів, тому що вимагає певних зусиль (обидві сторони мають витратити на це час, повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати один одного, а потім виробити альтернативні варіанти розв'язання проблеми). Проте вона допомагає знайти рішення, яке найбільше задовольняє обидві сторони в складних і важливих конфліктних ситуаціях. За такого типу спілкування проблема розв'язується за принципом: «Я хочу виграти й хочу, щоб ви виграли також». Така стратегія найбільш успішна в розв'язанні проблеми і для її застосування варто зробити такі кроки:

• встановити, яка потреба криється за бажаннями іншої сторони;

• дізнатися, в чому ваші розбіжності можуть компенсувати одна одну;

• розробити нові варіанти рішень, які найбільше зможуть задовольнити потреби кожного;

• показати, що опоненти є партнерами, а не суперниками.
5. Компроміс як стратегія спілкування й тип поведінки людини. Характеризується тим, що проблема врегульовується шляхом взаємних поступок: одна із сторін поступається чимось, інша теж чимось поступається, і в результаті можна дійти спільного розв'язання. Ця стратегія є найефективнішою в тих випадках, коли обидві сторони хочуть і прагнуть одного й того самого, але знають при цьому, що одночасно це є для них нездійсненним. У психологічній літературі наводяться типові випадки, в яких стратегія компромісу є найефективнішою:

• обидві сторони наділені однаковою владою й мають інтереси, що виключають одні одних;

• особа хоче дійти рішення швидко, оскільки в неї немає часу, або тому, що це найбільш економний і ефективний шлях,

людину може влаштовувати тимчасове рішення;

• особа спроможна скористатися короткочасною вигодою;

• інші підходи до розв'язання проблеми виявилися неефективними;

• задоволення власного бажання є для людини вельми суттєвим, і вона може дещо змінити початкову мету;

• компроміс дасть змогу індивідові зберегти взаємини, і він воліє отримати хоча б що-небудь, аніж втратити все.

Жодну з виокремлених вище стратегій конфліктного спілкування не можна назвати однозначно поганою чи вдалою, адже кожна з них може забезпечити оптимальне розв'язання проблеми залежно від конкретної ситуації взаємодії. Водночас саме співробітництво найбільшою мірою відповідає сучасним уявленням про конструктивне ділове спілкування, яке ґрунтується на діалозі й визнанні партнера зі спілкування як цінності.

Загалом усі перелічені стратегії спілкування представлені в так званому чистому варіанті, в реальному житті поведінка людей більш різноманітна й комбінована. Однак володіння знаннями про стратегії спілкування дасть змогу будь-якій людині у процесі взаємодії з іншими зрозуміти, чому співрозмовник діє так чи інакше, чому його іноді «починає заносити» або «заклинює» і що потрібно зробити, щоб його «перемкнути», спрямувати в необхідному напрямку. Багато що залежить також від виду ділових стосунків і типу діяльності. Приміром, аналізуючи роль і місце діалогічної та монологічної стратегій спілкування в навчально-виховній сфері, відповідь на запитання про перевагу тієї чи іншої варто пов'язувати із характеристиками основних педагогічних цілей, перша група яких стосується впливу на становлення спрямованості особистості (тут перевага надається діалогічним впливам), а друга — передбачає озброєння особистості необхідними засобами реалізації її спрямованості (тут превалюють монологічні впливи). Натомість і у сфері формування знань та вмінь вкрай необхідні діалогічні впливи, адже далеко не всі твердження, залучені до змісту навчання, є незаперечними істинами. А за допомогою діалогічних стратегій спілкування знання та вміння змінюють свою форму і зміст залежно від передбачуваного контексту їх застосування; діалогічний підхід полегшує спілкування співрозмовника із широким інформаційним середовищем тощо.

Стосовно тактики спілкування, то під нею розуміють систему послідовних дій, яка сприяє реалізації обраної стратегії, досягненню бажаної мети. Відомо, що одну й ту саму стратегію спілкування можна втілити завдяки різним тактикам. Отож тактики спілкування різноманітні за своєю спрямованістю й залежать від психологічних особливостей конкретних суб'єктів взаємодії, їхньої системи цінностей, установок, соціальної ситуації спілкування, соціокультурного та етнопсихологічного контексту комунікативного процесу тощо. Тактики, обрані в одній ситуації спілкування, можуть виявитися зовсім неефективними в іншій. Кількість тактик спілкування, що використовуються в ході спільної взаємодії, може бути суттєво збільшена, якщо суб'єкти діяльності розуміють, які важливі соціальні наслідки мають міжособистісні контакти членів групи. Звичайно, знання залежності між особистісними властивостями суб'єктів взаємодії, соціокультурним контекстом спілкування й видом стратегії спілкування, яка зазвичай визначає тактику, дасть змогу учасникам комунікативного процесу певною мірою прогнозувати характер міжособистісного впливу.
Американський психотерапевт Ерік Берн, досліджуючи поведінку людей, дійшов висновку, що в кожного з нас існують набори, «схеми поведінки», які ми використовує в різних ситуаціях і які пов’язані зі станами свідомості. Кожен із цих станів має свій набір слів, почуттів, поз, жестів. Три основні стани (позиції) Берн умовно позначив як «Батько» (зверхня позиція), «Дорослий» (паритетна позиція), і «Дитина» (залежна позиція).

«Батько» вчить, спрямовує, оцінює, засуджує, схильний до нотацій, надмірної опіки, все розуміє, не має ні в чому сумнівів, за все відповідає, від усіх вимагає. Позиція «Батька» у спілкуванні – це система реалізації певних ставлень особистості до співрозмовника, в якій демонструється незалежність, впевненість, інколи навіть агресивність, бажання взяти всю відповідальність на себе. Ця позиція дозволяє успішно орієнтуватися у стандартних ситуаціях, «запускає» корисні, перевірені стереотипи поведінки, звільняючи свідомість від завантаженості простими, буденними завданнями.

«Дитина» нестримана, емоційна, творча, імпульсивна, нелогічна, вільна від догм, часто наївна, залежна, протестуюча. Позиція «Дитини» у спілкуванні – це система реалізації певних ставлень особистості до співрозмовника, в якій демонструється залежність, невпевненість, небажання брати відповідальність на себе, інколи навіть істеричність. «Дитяча» складова нашого «Я» «виходить на сцену», коли ми не відчуваємо достатньо сил для самостійного вирішення проблеми, не здатні долати труднощі і протистояти тиску іншої людини.

«Дорослий» тверезо міркує, ретельно зважує, логічно аналізує, не піддається настроям, коректний, стриманий. У стосунках демонструє коректність і стриманість, уміння зважати на ситуацію, розуміти інтереси інших і розподіляти відповідальність між усіма. «Дорослий» стан нашого «Я» сприймає та переробляє логічну складову інформації, ухвалює рішення обдумано, на відміну від батьківського, сприяє адаптації не в стандартних ситуаціях, а в тих, що вимагають роздумів, дають свободу вибору і, разом з тим необхідність усвідомлення наслідків і відповідального ухвалення рішень.

В особистості кожної людини різною мірою виявляються всі три складові, однак часто особистість трансформується так, що одна складова починає переважати, що обумовлює труднощі у спілкуванні з іншими людьми.

З цієї точки зору зміст педагогічного спілкування може бути дуже різноманітним за рольовими позиціями вчителя та учнів, для їхнього діалогу вирішальним є, наскільки правильно обрана позиція спілкування педагогом.

Наприклад, якщо ставлення педагога до учня виражається схемою «Дорослий – Батько», дитина відчуває себе помічником, захисником інтересів учителя. Наприклад, педагог доручає дитині стежити за часом: «Я прошу тебе, тому що ти – не забудеш!». За схемою «Дорослий – Дорослий» учитель виявляє довіру до дитини, визнає її право на власну думку.

У питаннях співпраці вчителя та учнів у навчальному процесі також можна виділити такі комунікативні стратегії педагога:



  1. « Руки геть!». По суті це ліберальний підхід, педагогіка «невтручання». Педагог вважає, що учні поступово самі навчаться керувати своєю поведінкою, контролювати себе й приймати правильні рішення. Виховний вплив зводиться до навчання навичкам спілкування, емпатійному слуханню, відображенню почуттів.

  2. «Тверда рука». Зовнішній контроль є визначальним. Учитель вимагає, направляє, маніпулює учнями; основні методи впливу – погрози і шантаж, покарання, зумовлене добрим знанням «слабких місць» кожного учня.

  3. «Візьмемось за руки». Педагог визнає, що конкретні вчинки учнів – це результат дії внутрішніх спонукань і зовнішніх обставин. Учитель бере на себе нелегку роль ненав’язливого лідера, що спонукає учня робити свідомий вибір. Він залучає самих учнів до процесу встановлення правил поведінки. Програма дисципліни такого педагога базується на позитивних взаєминах вихованцями, підвищенні їхньої самоповаги за допомогою стратегії підтримки, тобто на гуманістичних засадах.



  1. Бар’єри в педагогічному спілкуванні

Спеціальним предметом дослідження в педагогіці та психології є проблема труднощів у спілкуванні, або комунікативних бар’єрів. Такі бар’єри негативно впливають на загальний хід уроку, самопочуття педагога й дітей.

Бар’єр у спілкуванні – це перешкода на шляху адекватної передачі навчальної інформації між учасниками педагогічного процесу.

Серед комунікативних бар’єрів виділяють наступні:



  • Мовні та мовленнєві бар’єри:

-герменевтичний бар’єр виникає через нерозуміння змісту слів, через різницю в тлумаченні лексичного значення слів;

-артикуляційний – пов'язаний із дефектами звуковимови;

-сленговий – виявляється при зустрічі людей різних середовищ, що використовують професійний, віковий, субкультурний жаргони;

-бар’єр, що виникає через переважання певної репрезентаційної системи сприйняття в конкретної особи: для певної групи людей провідним є візуальний канал сприйняття інформації, для інших – аудіальний чи кін естетичний; через домінування однієї з півкуль головного мозку (для людей, у яких провідною є ліва півкуля, доступнішою є логічна, добре аргументована інформація, для осіб із домінуючою правою – інформація емоційно-забарвлена, образна).



  • Інтелектуальний бар’єр.

  • Різний рівень компетентності .

  • Бар’єр негативної оцінки: критика, пряма образа, приниження співрозмовника, псевдокомплімент, навішування ярликів.

  • Егоцентризм навіть одного із співрозмовників, що виражається в авторитарності, категоричності суджень, прямих погрозах.

  • Стереотипи мислення. Вони являють собою стійке, спрощене уявлення про людей та ситуацію, що виявляється в упередженості. Упередженість між учителем та учнем виникає саме через відсутність самокритичності й невиправдане завищення самооцінки в когось із них. Упередженість може виявлятися в наступному:

- сприйняття людини за її зовнішніми даними;

- приписування людині неіснуючих рис, виходячи з її статусу;

- упереджене ставлення до іншого, викликане ефектом проектування своїх рис на співрозмовника;

- вибірковість у сприйманні інформації, пов’язана з минулим життєвим досвідом;



- суб’єктивне ставлення через попередню негативну інформацію про людину.

  • Відсутність уваги та інтересу до співрозмовника.

  • Невизначеність власної позиції та відсутність чіткої мети.

  • Бар’єр, пов’язаний з різною метою та мотивацією діяльності, різними цінностями, інтересами, переконаннями.

  • Бар’єр ігнорування фактів.

  • Відсутність реакції на слова, поведінку (пасивне слухання).

  • Зайва чи невідповідна ситуації емоційність.

  • Відхід від теми розмови, відвертання уваги, переключення уваги на третю особу, некоректне загострення змісту сказаного, перебивання, нетерпляча пропозиція нового питання.

  • Пасивність, лінь (відсутність сконцентрованості, небажання думати над сказаним), неуважне слухання, перебивання, надто велика кількість запитань.

  • Нав’язлива поведінка: надмірне повчання та заспокоювання, надокучливі поради.

  • Індивідуально-психологічні особливості, такі, як різні темпераменти, особливості характерів.

  • Віковий бар’єр.

  • Бар’єр страху перед співрозмовником, перед спілкуванням взагалі, боязнь помилок.

  • Відсутність досвіду діалогічного мовлення.

  • Бар’єр страждання.

  • Бар’єр поганого настрою.

  • Бар’єр минулого негативного досвіду.

На прикладі спілкування педагогів та учнів деякі з вище згаданих бар’єрів можна сформулювати таким чином:

  • Бар’єр неспівпадання установок педагога та учнів – різної мотивації діяльності (учитель приходить із замислом цікавого уроку, а клас не налаштований на серйозну роботу, діти незібрані, байдужі, неуважні, в результаті вчитель, що не володіє технікою створення необхідних установок в учнів, починає нервувати, дратуватися).

  • Бар’єр боязні аудиторії є характерним для вчителів-початківців, які непогано володіють матеріалом, добре підготувались до уроку, але безпосередній контакт з учнями лякає їх, сковує творчу природу.

  • Бар’єр відсутності контакту (викладач діє «автономно», не враховуючи реакцію аудиторії).

  • Бар’єр звуження функцій спілкування – педагог націлений лише на реалізацію інформативних завдань навчання, забуваючи про мотиваційні, соціально-перцептивні функції спілкування.

  • Бар’єр негативного налаштування на клас, яке може сформуватися на основі думок інших учителів.

  • Бар’єр минулого негативного досвіду спілкування з даним класом.

  • Бар’єр боязні педагогічних помилок.

  • Бар’єр наслідування: молодий педагог наслідує манеру спілкування педагога, на якого він орієнтується, не усвідомлюючи, що механічний перенос чужого стилю на свою педагогічну індивідуальність неможливий.

Наведемо деякі рекомендації щодо подолання комунікативних бар’єрів і техніки конструктивного спілкування.

  • Намагайтесь говорити мовою, зрозумілою всім партнерам по спілкуванню: уникайте вузькопрофесійних термінів, надлишку іншомовних слів при спілкуванні зі школярами.

  • Виявляйте повагу до дітей, підкреслюйте їх значимість.

  • Виявляйте щирий інтерес до проблем вихованців, давайте можливість висловитись до кінця, перш ніж сформулюєте власну точку зору.

  • Не демонструйте відкрито свою перевагу, не нав’язуйте неприкрито свою думку.

  • Негативно оцінюючи вчинки, результати роботи , ніколи не переносьте оцінку на особистість дитини.

  • Частіше застосовуйте прийоми активного слухання: підтверджуйте факт сприйняття словами «так», «зрозуміло», «погоджуюсь»; використовуйте парафраз – «Наскільки я зрозуміла, то…», ставте уточнюючі запитання, але при цьому не втрачайте почуття міри!

  • Під час будь-якої дискусії намагайтесь спочатку зафіксувати всі моменти, за якими є згода; після ряду позитивних відповідей партнер з більшою вірогідністю відповість «так» на спірне питання.

  • Негативну відповідь краще починати не зі слова «ні» з подальшими коментарями, «чому ж ні», а зі слів «так, але…», тому що почувши «ні»,незалежно від віку і статусу, співрозмовник різко втрачає інтерес до предмета спілкування.

Контрольні завдання

Пропонуємо виконати два завдання на Ваш вибір та протягом тижня відправити на електронну адресу svetlana.nikolaets@mail.ru



  1. Наведіть приклад проблемної психолого-педагогічної ситуації та запропонуйте варіанти її вирішення, продемонструвавши різні конструктивні комунікативні стратегії поведінки педагога.

  2. Доведіть, що активне слухання є одним із шляхів подолання комунікативних бар’єрів.

  3. Дайте практичні поради щодо подолання вікового комунікативного бар’єру.

  4. Підготуйте виступ на батьківських зборах про стилі спілкування з дітьми.

  5. Доведіть важливість мовленнєвого аспекту зняття комунікативних бар’єрів на конкретних прикладах.

Бонус!!!

Бонус 1: «Обличчя в дзеркалі порівнянь». Пропонуємо дібрати порівняння до «складових» людської голови: хто більше, хто оригінальніше?

Порівняння – це троп, який пояснює один предмет через інший, подібний до нього (часто за допомогою сполучників як, мов, немов, ніби, буцім та ін.)

Бонус 2: «Від А до Я». До запропонованого іменника дібрати якомога більше епітетів та взагалі означень. Таким чином можемо створити узагальнений портрет сучасного учня або ж подискутувати, якою повинна бути поведінка.

Епітет (від грецького epitheton – означення або прізвисько) – такий мовно-поетичний засіб, який шляхом художнього переосмислення надає означуваним словам особливої художньої забарвленості й наповненості. Іншими словами епітет – це особливе художнє означення.

(Наводимо приклади виконання цих завдань учнями 8 – 9 класів).



Обличчя у дзеркалі порівнянь

Чоло




Очі




Брови




Вії




Ніс




Щоки




Рот




Губи




Зуби




Підборіддя




Волосся (або зачіска)




Вуха




Вуса




Борода




Голова




Обличчя у дзеркалі порівнянь

Чоло

Як променисте сонце, як ясне сонечко, як рівненьке поле

Очі

Неначе волошки в полі, як намистинки, як сині озерця, наче в мареві туману, як блакитні озера, немов дві зірки, мов дзеркало

Брови

Як списи, як шнурочки, як коромисла, як розправлені крила, як намальовані, як дуги, як брови

Вії

Як пелюстки ромашки, ніби пухнасті віяла, як крила метелика, як пухнасті віяла, як бережки, як трава

Ніс

Як картоплина, мов картоплинка, як у Буратіно, як в орла

Щоки

Наче ніжний персик, ніби рум’яні яблучка, як наливні яблучка, як пампушки, мов сунички

Рот

Ніби бантик, як червона стрічечка, як вишенька,

Губи

Як ніжні пелюстки троянди, як стиглі вишні, немов ягідки, як у Маші Распутіної

Зуби

Мов перлини, як білосніжні перлинки, білесенькі, як перший сніг

Підборіддя

Як скелястий виступ, як «Ластівчине гніздо», як сердечко, як яєчко

Волосся (або зачіска)

Як водоспад, як віти берези, як білі кучеряві хмарки, як хмаринка у небі, як тендітна кульбабка у полі, як хвилі морські, немов хвилі на морі, як копна

Вуха

Як маленькі варенички, як два березові листочки, як мушлі, як локатори, як у Чебурашки, як у їжачка

Вуса

Наче сніп соломи, як чорні струмки, як стріли, як дорога

Борода

Наче схованка для усмішки, як густий ліс, як лопата

Голова

Наче маленький кавунчик, к макітра, як у соняшника

Від „А” до „Я”

До слова погляд доберіть епітети на кожну літеру алфавіту.

А

аристократичний, актуальний, аналогічний, активний, авторський, астрологічний

Б

блискавичний, безнадійний, бридкий, безтолковий, банальний, безглуздий, боязкий, близький, березневий

В

величний, вразливий, всесильний, відчайдушний, веселий, відвертий, вихований, вірний

Г

гордовитий, грайливий, гарячий, гострий, гарний, гнилий, грізний, грубий, гнівний

Д

доброзичливий, демократичний, дивний, драматичний, дратівливий, дитячий, дружній, добрий, довірливий

Е

енергійний, емоційний, еротичний, егоїстичний, екзотичний

Є

єдиний, єхидний, єднальний

Ж

жагучий, жалісний, жартівливий, жорстокий, живий, життєрадісний, жіночий, жадібний, жалюгідний

З

замріяний, здивований, загадковий, задумливий, зігріваючий, зрадливий, зайвий, злий, зляканий, залізний, зухвалий, здурілий

І

іронічний, іскристий, інтригуючий, істинний, індивідуальний

Й

йолопський

Ї

їдючий

К

кривий, крижаний, комічний, караючий, красивий, колючий, кмітливий,

Л

ласкавий, лагідний, люблячий, ліричний, людський, лукавий

М

меланхолійний, мудрий, мінливий, могутній, милий, миттєвий, модний, милостивий, материнський, молодіжний

Н

неповторний, небезпечний, ніжний, незвичайний, нахабний, науковий, незабутній, несподіваний, невдячний, норовливий, неймовірний, настирливий, незрозумілий

О

оптимістичний, осінній, офіційний, образливий, оригінальний, обожнюючий, однаковий, ображений, оскаженілий

П

підступний, прекрасний, підлий, проникливий, похмурий, палаючий, прицільний, пестливий, поміркований, простий

Р

рішучий, різкий, розумний, радісний, романтичний, розлючений, риб’ячий, рідний

С

сором’язливий, сонний, сексуальний, сміливий, спопеляючий, сумний, сучасний, сьогоднішній, симпатичний, свійський, світлий, сердитий, спокусливий

Т

туманний, таємничий, теплий, трагічний, тупий, тимчасовий, тусклий, тваринний

У

улесливий, уразливий, уважний, улюблений, убивчий, унікальний, учительський, упевнений

Ф

фанатичний, філософський, файний, фонтанний, фатальний, фантастичний

Х

хитрий, холодний, хороший

Ц

цілеспрямований, цікавий, цнотливий, цинічний, царський, цінний

Ч

чесний, чоловічий, чудний, чудовий, чаруючий, чарівний

Ш

шокуючий, шалений, шанобливий, шкільний

Щ

щирий, щасливий

Ю

юний

Я

яскравий

Від „А” до „Я”

До слова думка доберіть епітети на кожну з літер алфавіту.

А

аналогічна, антична, аморальна, адекватна, алегорична, арифметична

Б

банальна, бурхлива, божевільна, багата, буйна, безнадійна, безсоромна

В

власна, вільна, всесильна, вагома, влучна, вразлива, велична, вируюча

Г

грандіозна, гарна, грайлива, гнівна

Д

дідівська, давня, дотепна, дивна, дурна, далека, динамічна

Е

естетична, елегантна, еволюційна, етична

Є

єдина

Ж

жартівлива, життєрадісна, жива

З

замріяна, забавна, загадкова, звичайна, зла, знайома, злісна

І

істинна, іронічна, інтелектуальна, інтернаціональна

Й




Ї

їдка

К

колоритна, красива, кінцева, кмітлива, красномовна

Л

лагідна, людська, лаконічна, легка, лінива

М

мрійлива, мандрівна, мудра

Н

найкраща, незабутня, нікудишня, нестала, непогана, нова, нестандартна

О

оригінальна, огидна, оптимістична, остання, основна, обґрунтована

П

приборкана, проста, постійна, природна, правильна, прогресивна, прозаїчна, прозора

Р

розумна, радісна, революційна, різні

С

смілива, сумна, сатирична, суттєва, страшна, сильна

Т

творча, точна, тактовна

У

упевнена, умовна, унікальна, універсальна

Ф

фантастична, феєрична, фінальна, фанатична

Х

хороша, характерна, хижа, хронічна, хмурна

Ц

цікава, цинічна

Ч

чарівна, чесна, чемна, чоловіча

Ш

шалена, шокуючи, швидка, шкільна

Щ

щаслива, щира

Ю

юридична

Я

яскрава, ясна

Від „А” до „Я”

До слова поведінка доберіть епітети на кожну літеру алфавіту.

А

артистична, аморальна, активна, акторська, азартна, агресивна, аристократична

Б

безглузда, бойова, бездоганна, байдужа, боязка, безтурботна, безвідповідальна

В

войовнича, весела, відважна, вередлива, врівноважена, ввічлива, вихована

Г

гостинна, гуманна, гарна, гомінлива, гучна, гумористична, грайлива, гидка, гідна

Ґ

ґречна

Д

добра, дбайлива, дурна, дитяча, довгоочікувана, дружня, дратівлива, дивна, дотепна

Е

енергійна, екстравагантна, елегантна, егоїстична, емоційна, етична, ексцентрична, ефектна

Є

єхидна

Ж

жорстока, жалісна, жартівлива, жадібна, жвава, життєрадісна, жалюгідна, жахлива

З

замкнута, звіряча, запальна, заспокоєна, загадкова, звичайна, зухвала, зразкова, задовільна, зарозуміла, зніяковіла, злісна, захоплююча

І

інтелігентна, істерична, імпульсивна, іронічна, інтуїтивна, ідеальна, інтересна

Й

ймовірна

Ї




К

клопітлива, кепська, катастрофічна, кумедна, кмітлива, казкова, кваплива, красива, класна

Л

людська, лірична, любляча, ласкава, лиха, лагідна, ледача, лицемірна

М

мерзенна, моральна, мінлива, мила, мерзотна, майстерна

Н

нав’язлива, нормальна, неперевершена, незрозуміла, нестримна, невимушена, негідна, незадовільна, ніяка, найкраща

О

образлива, оманлива, обурлива, оригінальна, офіційна, обачна, обережна, огидна

П

погана, проста, привітна, прекрасна, приємна, працьовита, примхлива, пихата, пречудова, приголомшлива

Р

рішуча, розумна, рідкісна, різноманітна, радісна, ранкова, різна, різка

С

смішна, смілива, сором’язлива, спокійна, серйозна, справедлива, стомлена, сценічна

Т

тоталітарна, тактовна, тверда, тривожна, тьмяна

У

унікальна, урівноважена, усяка, урочиста, успішна, улеслива

Ф

фантастична, фанатична, функціональна, фатальна, фальшива

Х

хитра, хороша, хвалькувата, хаотична, холодна, химерна, хибна

Ц

цинічна, цікава, цнотлива, цілеспрямована

Ч

черства, чарівна, чудова, чутлива, чемна, чесна

Ш

шкідлива, шалена, шаноблива, шляхетна, шокуючи

Щ

щемлива, щира, щоденна, щаслива

Ю

юнацька

Я

яскрава, ясна, янгольська


Скачати 225.5 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка