Сучасна вища школа: психолого-педагогічний аспект



Сторінка2/11
Дата конвертації23.03.2017
Розмір5.58 Mb.
#13017
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

14

Теорія і практика розвитку освітніх систем

зв'язаних елементів, необхідних та достатніх для її функціонування і розвитку. Наше завдання полягає в тому, щоб визначити ці елементи і зв'язки між ними, розкрити закон внутрішньої побудови моделі різнорівневої освітньої системи України. Виявлення структури об'єкта, що вивчається, є необхідним аспектом системного дослідження [2].

Повного системного аналізу складу та структури ІСРПФ не існувало, хоча окремі дослідження у даному плані, безсумнівно, становлять значний науковий і практичний інтерес. Передусім заслуговують на увагу праці А.М.Алексюка, С.А.Архангельського, Ю.К.Бабанського, В.П.Беспалько, І.А.Зязюна, Т.А.Ільїної, М.С.Кагана, Н.В.Кузьміної, В.С.Ледньова, Н.О.Селезньової, Н.Ф.Тализіної, В.О.Ядова. У ході роботи над методичними рекомендаціями ми спиралися на виконані в Україні дослідження багатьох спеціалістів, які працюють у галузі педагогічних наук: у педагогічних університетах та інститутах (В.Г.Кузь, В.В.Сагарда), професійних навчально-виховних закладах (Л.В.Артемова, А.М.Богуш, Н.Г.Ничкало, М.М.Фіцула, М.Д.Ярмаченко), розробляють питання професійної орієнтації, післядипломної освіти та адаптації (В.І.Бондар, Р.І.Хмелюк), управління і самоуправління в освітніх закладах (Б.С.Кобзар, В.С.Пікельна, М.І.Приходько), психолого-педагогічної підготовки (Г.О.Балл, В.К.Демиденко, В.А.Семиченко), інформатизації (В.Ю.Биков, М.І.Жалдак, І.П.Підласий), історії розвитку вищої педагогічної освіти України (В.К.Майборода, В.І.Луговий) та інші.

Автори по-різному вичленовують елементний склад та виводять структуру системних утворень в освіті. Однак компонентно-структурне дослідження в ряді праць залишилося незавершеним, скоріше тільки окресленим, ніж розробленим. Подібна аспективність притаманна й іншим аналітичним розробкам, тому у теоретичних пошуках необхідні

15

Теорія і практика розвитку освітніх систем

фундаментальні наукові дослідження та методичні рекомендації в цьому напрямку.

Для практики проектування і впровадження складних цілеспрямованих освітніх систем характерні дві особливості: не досить розроблена теорія і відсутність інструментарію, який давав би змогу здійснювати об'єктивний аналіз стану справ.

Завданням теорії систем є: 1) визначення предмета дослідження й уточнення термінології; 2) розроблення наукових основ (пізнання законів функціонування і розвитку систем, розроблення кількісно-якісного апарату аналізу та синтезу); 3) організація зв'язку теорії з практикою (визначення динаміки вдосконалення систем, пошук контролю і коригування поведінки систем, вироблення рекомендацій щодо їхньої модернізації).

Реформа вищої школи України відбувається в умовах кардинальних перетворень соціально-економічних відносин та інтеграції нашої країни в світову економіку. Кінець XX століття характеризується освоєнням нових технологій виробництва на основі високого рівня автоматизації технологічних процесів. Проте в міру наближення до XXI століття дедалі відчутнішими стають глобальні проблеми, пов'язані з людською особистістю як головною рушійною силою науково-технічного прогресу в суспільстві, розвиток якого відбувається, насамперед, через систему фахової освіти. Ось чому потреба в проектуванні професійної підготовки спеціалістів, що існує в суспільстві, є реальною відповіддю на рівень розвитку освіти, науки, культури, виробництва.

Фахова освіта спрямовується на забезпечення професійної самореалізації особистості, підвищення гнучкості у різнорівневій підготовці фахівців, соціальної значущості та престижу знань. Вона є основою духовного, соціально-економічного та

Теорія і практика розвитку освітніх систем

культурного розвитку суспільства і грунтується на засадах гуманізму та демократії.

Фахова освіта забезпечує підготовку кваліфікованих робітників, спеціалістів різних освітньо-кваліфікаційних рівнів, науковців. Це сприяє формуванню інтелектуального потенціалу нації як найвищої цінності суспільства, визначає темпи і рівень науково-технічного та соціального прогресу.

Проектування системи різнорівневої підготовки фахівців грунтується на єдиній державній політиці щодо забезпечення динамічного розвитку фахової освіти в поєднанні з розвитком науки, техніки, мистецтва. Підготовка спеціалістів різних освітньо-кваліфікаційних рівнів та науковців спрямовується на задоволення потреб особистості в постійному зростанні фахової майстерності, підвищенні конкурентоспроможності в умовах ринкової економіки, професійної мобільності та соціальної захищеності.

Застосувавши спосіб викладення "від загального до часткового", спочатку розглянемо систему різнорівневої освіти, далі уточнемо поняття складної інтегрованої системи різнорівневої освіти (в об'єктивному і суб'єктивному змісті) та опишемо систему різнорівневої підготовки фахівців .

При визначенні системи звичайно основний акцент роблять на взаємодії порівнянних елементів [6]. Деякі автори підкреслюють організованість системи, поєднання її елементів з метою досягнення загальної мети, наголошують на єдності її структури і функцій, значущості відносин між об'єктами та їхніми властивостями тощо [7; 10; 28]. Відмінність у визначенні освітньої системи пояснюється, на наш погляд, не стільки багатобарвністю об'єкта дослідження, скільки непорівнянністю підходів дослідників до систем (а точніше, до аспектів системи, структури або її функцій) чи відносинами між елементами та

-' - 94222

17

Теорія і практика розвитку освітніх систем

підсистемами, статикою або динамікою систем, які досліджує певний автор.

У монографії теоретико-методологічні аспекти проблеми розглядаються такою мірою, як потрібно для визначення будови системи різнорівневої підготовки фахівців (СРПФ). Тому у визначенні системи підкреслимо ефективність і результативність її функціонування.

Під системою різнорівневої підготовки фахівців (СРПФ) ми розуміємо сукупність елементів, які мають освітні якості. Інтегрована СРПФ - це така сутність, у якої ціле більше за сукупність об'єднуючих сутностей, відтак при поділі системи на складові завжди знайдеться властивість, що не пояснюється жодною комбінацією складових. Таке визначення, на наш погляд, є найкоротшим шляхом, який веде до мети. Якщо термін "взаємодія" об'єктів СРПФ передбачає розкриття цього поняття, то наявність або відсутність "ефекту взаємодії" проводить чітку межу між системами і випадковими, неорганічними, адитивними утворами. Положення про об'єкти взаємодії інтегрованої СРФП при її удосконаленні необхідно назвати першим наслідком із визначення системи. Другим наслідком із цього визначення є те, що систему не можна вивчити і модернізувати, якщо не звернутися до функціональної ознаки кінцевого результату. Опис системи здійснюватимемо за трьома зрізами: 1) структурний (елементи, зв'язки між ними та їхні параметри); 2) функціональний (робота системи і її розвиток); 3) керівний (регулювання системи підготовки фахівців).

Викладемо докладніше закони, принципи та закономірності функціонування складної ІСРПФ. Закон є вираження найбільш загальних, найбільш істотних сторін і зв'язків, які діють у системах. Він відображує об'єктивні внутрішні зв'язки, за якими побудовано і функціонують всі системи або окремі класи систем.

18

Теорія і практика розвитку освітніх систем

Закони стосуються як діючих систем, так і тих, що проектуються: щодо перших вони пояснюють їхню структуру, відносно інших -їхню поведінку. Такий поділ є занадто категоричним, він штучно розриває статику і динаміку систем, однак як вираження тенденції і цілепокладання він є правомірним.

Говорячи про роль законів у розвитку систем, слід відрізняти їх за ступенем узагальненості. Загальні закони діють у будь-якій системі. їх враховують як аксіому при вивченні і проектуванні новітніх освітніх систем. Більш часткові закони (закономірності) стосуються конкретних систем. їх потрібно відкривати і формулювати кожного разу заново. Існують також закони проміжного ступеня узагальнення.

Закони мають велику узагальненість, вони справедливі для більшості систем. Але сила закону містить у собі і слабкість: чим більшою є загальність закону, тим меншою є його конкретність. Для аналізу тієї чи іншої окремо взятої системи потрібно з'ясувати закономірності її дії. Система підпорядковується ряду викладених вище законів у їхній взаємодії, але характер цієї взаємодії не є явним, він прихований від дослідника через конкретні риси цієї системи.

Для пояснення суті закономірності вдамося до аналогії. Уявімо собі дію закону як функцію часу (якщо мова йде про функціонування системи, то її "особистого" часу; при аналізі розвитку систем час набуває загального значення).

Оскільки складна система включає декілька підсистем, керованих різними законами, вона підпорядковується дії кількох законів, результат яких і називають закономірністю. Поняття закономірності є не менш істотним, ніж закон, хоч і не має його головної властивості - узагальненості. Більше того, для практичної дії пізнання закономірності набуває першорядного значення, тобто закономірність опосередковує дію законів.



19

Теорія і практика розвитку освітніх систем

Поняття "закономірність", на нашу думку, є провідним у практиці роботи із системами, тому застосовування цього терміна заслуговує на спеціальне визначення. Дослідник, який відшукує закономірність, що діє в системі, має вибирати між конструюванням взаємодії відомих йому законів і безпосереднім визначенням вислідної функції (моделюванням, набором статистичних даних тощо). Для визначення закономірностей розвитку найчастіше застосовують перший шлях, закономірності функціонування звичайно знаходять за другим.

Практичне значення закономірностей функціонування і розвитку полягає в тому, що наступний виклад буде пов'язано з цими поняттями, з їхнім визначенням і використанням. Аналіз системи еквівалентний відшукуванню її закономірностей функціонування і розвитку, синтез системи - використанню закономірностей функціонування і розвитку для її проектування або реформування.

Система може бути складною і простою, статистичною і динамічною, відкритою і локалізованою, але її нормальне, ефективне функціонування немислимо без виконання основного закону безперечних відносин і суперечностей. Цей закон виявляє себе у складі та структурі системи (надлишкові елементи і зв'язки не лише не діють, а й відволікають на себе увагу і фінансові ресурси; ті, яких не досить, змушують працюючі органи функціонувати з перенавантаженням, виконувати невластиві їм функції та обов'язки). Суперечності процесу ведуть або до застою у різнорівневій підготовці фахівців, або до збоїв у системі через дефіцит ресурсів на таку підготовку. Не менш згубним є брак безперечних відносин у стосунках системи з оточенням, яке не сприймає як морально застарілу систему, так і систему, що реалізує неактуальні вимоги. Передусім необхідно перевіряти всі частини й аспекти роботи системи на внутрішню і зовнішню



20

Теорія і практика розвитку освітніх систем

узгодженість. Закон безперечних відносин і суперечностей діє як для забезпечення гомеостазу системи, її адаптації до середовища, так і для розвитку, при якому відбувається взаємна адаптація оточення і системи. Можна навести приклади систем (педагогічних, біологічних, соціальних, технічних та інших), розвиток яких зайшов у безвихідь саме через порушення закону безперечних відносин і суперечностей. І навпаки, бурхливий розвиток систем пов'язано із реалізацією цього закону, усвідомленою або спонтанною.

Відмітимо, що закон безперечних відносин і суперечностей не ревізує ролі виникнення проблем як імпульсу розвитку. Докладніше про це вже йшлося, тут дамо наближену формулу: безперечні відносини і суперечності співвідносяться як ціль і засіб.

Отже, закон безперечних відносин і суперечностей - це один із найбільш загальних системних законів. Чим вищою є узагальненість закону, тим меншою стає його конкретність, тобто безпосередня прагматична сила.

Таким чином, потрібно сформулювати закони, безпосередньо звернені до практики дослідження систем. Цю практичну спрямованість ряд авторів підкреслює терміном "принцип", який означає, що певний закон виступає як метод дослідження.

Практика показує, що навіть просте усвідомлення в зрозумілій формі системних принципів (без розгорнення їх у теоретичну систему) дає змогу досягти підвищення якості використання і проектування систем. Л.Берталанфі сформулював три найважливіших принципи (закони) теорії систем: принцип цілісності, принцип системності і принцип динамічності [6]. Кожен з них деталізує (так чи інакше) закон безперечних відносин і суперечностей систем. Звичайно, зв'язок цих формулювань не зменшує їхньої теоретичної і практичної цінності. Принципи

4 - 94222

Теорія і практика розвитку освітніх систем

М.І.Сетрова претендують на роль методологічної основи загальної теорії організації. їх можна поділити на три групи: структурні, динамічні і генетичні. Структурним принципом є принцип сумісності елементів, тобто такої спільності, яка зебезпечить їхню взаємодію. (Можливо, цей принцип адекватний закону безперечних відносин і суперечностей ). Динамічних принципів три, вони відображують узгодженість функцій системи. Принцип актуалізації функцій відображує необхідність різноманітності властивостей елементів і системи в цілому, а також функціонування цих властивостей для збереження системи у складних умовах її існування.

Другий функціональний принцип - принцип нейтралізації дисфункцій. Якщо завдяки актуалізації функцій система набуває організованості, то нейтралізація дисфункцій спрямована на її збереження. Цей принцип показує, у який спосіб підтримується вагомість системи, пояснює вимогу її геоместатичності в середовищі.

Третій принцип - узгодження функцій (автор називає його зосередженням), тобто орієнтація їх на виконання основного призначення системи і на її розвиток.



Генетичним принципом є принцип рухомості, який безпосередньо орієнтується на удосконалення системи.

Виходячи з вищевикладеного подамо принципи розвитку логіко-динамічних систем філософсько-педагогічного

спрямування. Відповідно до структурних принципів необхідними умовами принципової життєздатності СРПФ є такі: а) узгодженість її основних частин; б) наскрізне проходження інформації через систему та зворотний зв'язок; в) узгодження періодичності дії всіх частин системи.

Динамічні принципи відображують узгодженість функцій СРПФ та напрямки її розвитку. До них слід віднести: збільшення



22

Теорія і практика розвитку освітніх систем

ступеня ідеальності (досягнення результату із застосуванням найменшої кількості засобів); збільшення ступеня керованості системою; збільшення ступеня динамічності; виникнення і подолання соціальних суперечностей до певної межі, за якою система включається у надсистему у вигляді одної з її частин.

Третя група принципів відображує тенденції розвитку СРПФ.

Вище ми ознайомилися із законами функціонування і розвитку систем, більшість з яких має прагматичний характер. Знання цих законів (принципів) - непоганий інструмент удосконалення систем, але неповний. Розглянемо неформальні методи дослідження систем. Системні дослідження виникли в науці як реакція на світ наукового знання, що катастрофічно ускладнюється. Крім того, людина змушена дедалі наполегливіше втручатися у функціонування навколишнього середовища, яке складається із багатьох взаємодіючих систем. Як наслідок, людина потребує кращого інструменту пізнання й удосконалення систем.

Історично обумовленими є два підходи до аналізу систем: структурний (елементи системи і зв'язки між ними) і функціональний (зв'язки між входами в систему і її виходами). За допомогою кожного із цих підходів можна розглядати систему в статиці (точніше, часі життя системи) і в динаміці, в плані розвитку системи, її генезису. Третій підхід називають системним. Він акцентований на такі дослідження: а) зв'язок між структурою і функцією системи; б) взаємодія системи як цілого з навколишнім середовищем. Розглянемо послідовно ці підходи.

Структурний підхід відображує онтологічний аспект систем. Насамперед, перш ніж система почне працювати, її слід спроектувати, тобто потрібно реалізувати однозначний зв'язок між об'єктивно необхідними елементами. Таким чином, структурний аналіз - це природний і необхідний етап дослідження системи,



23

Теорія і практика розвитку освітніх систем

тобто виявлення її конструкції, найбільш сталого змісту системи. Відмітимо, що структурний аналіз не абстрагує елементи і структуру системи від їхніх функцій. Поняття стуруктури системи тут несе основне навантаження; функціональна суть компонентів (а звідси й неможливість зрозуміти їх поза взаємозв'язком з ширшим цілим) ніби постулює, виступає як одна із вихідних передумов.

У методологічному плані найважливішою рисою структурного аналізу є те, що він пропонує диференційоване, розчленоване вивчення будови системи. Це не тільки дає змогу побачити нові сторони і зв'язки системи, а й вимагає введення нового дослідницького апарату.

Проектна роль структурного аналізу реалізується у методі слабкої ланки. Виявлену (шляхом порівняння різних об'єктів аналізу) недостатність одного з елементів системи чи зв'язку між елементами ("слабка ланка") усувають заміною або реконструкцією цього елемента (зв'язку). Структурний аналіз здатний висвітлити нереалізовані можливості певного елемента чи підвищити ефективність системи, реалізувавши його потенцію, або зробити її більш економічною, замінивши цей елемент спрощеним аналогом. За допомогою структурного аналізу можна зафіксувати "позасистемний" елемент, включений до системи. У найпростішому випадку такий елемент (такий зв'язок) свідчить про нераціональність підходів до системи; однак більш вдумливий аналіз дає змогу або оцінити значення елемента для живучості чи генезису системи, або виявити, де перетинається ця система з іншою. Такий перетин дає різні нові якості надсистеми, яка включає систему первинного аналізу, чим істотно збагачує наше уявлення про об'єкт аналізу.

Однак евристична сила структурного аналізу не виключає недоліків його концептуальної бази. Це виражається в тому, що



24

Теорія і практика розвитку освітніх систем

він орієнтований на виявлення лише деяких зв'язків системи. Щоправда, це саме ті зв'язки, які забезпечують певну організацію системи. Проте якщо спосіб розчленування системи не фіксується, то звичайно не усвідомлюється й принципова можливість інших розчленувань, зокрема й таких, які можуть бути більш адекватними даному дослідницькому завданню. У такій ситуації структура системи, як єдина, може бути необгрунтованою, а тому довільною. Це свідчить про очевидну логічну межу, властиву структурному підходові. Розширити ці межі (але не ліквідувати їх) - призначення функціонального аналізу.

У літературі зустрічається термін "структурно-функціональний" аналіз, який підкреслює наступність і зв'язок функціонального аналізу зі структурним.

Мета функціонального аналізу - вивчення різних елементів системи або її підсистем з точки зору виконання ними функцій щодо всієї системи. При цьому реалізуються два принципи: 1) виділення структури системи як деякого інваріанта, що характеризує її будову; 2) функціональний опис цієї структури. Спираючись на ці принципи, функціоналізм, як його нерідко називають, зробив предметом дослідження функціональний тип зв'язків і залучив до вивчення їх новий, досить розвинений апарат кількісного аналізу. Тим самим було розроблено не тільки загальні методологічні установки і схеми пояснення, а й методику і техніку дослідження.

Значущість функціонального аналізу визначається тим, що функціональність є найістотнішою стороною будь-якого проекту системи. Функціональний метод використовується скрізь, де потрібно перейти від наукового знання до знання практичного. Якщо структурний аналіз дає змогу реалізувати метод "слабкої ланки", то функціональний аналіз пов'язаний з методом "сильної ланки". Аналіз функцій дає змогу виявити елемент (зв'язок,

25

Теорія і практика розвитку освітніх систем

підсистему), який має нереалізовані можливості. Якщо між цим елементом і слабкою ланкою є функціональна залежність, що дає змогу перерозподілити виявлений резерв, то це - шлях до раціоналізації системи.

Функціональний аналіз, як і структурний, є неповним. Як і будь-яка конкретна, спеціалізована методологія, функціональний аналіз, з одного боку, відкриває нові шляхи наукового дослідження, а з іншого, обмежений у своїх можливостях. Річ у тім, що він орієнтується на дослідження мікродинаміки системи, тобто змін, які відбуваються під час її роботи, у внутрішньому часі системи. Функціоналізм принципово є неісторичним, а розуміння системи нерідко досягається завдяки простеженню шляху її розвитку.

Звернення до системного аналізу - це одночасно зменшення деталізації (порівняно зі структурним і функціональним) і розширення поля зору дослідника.

Методологічне значення системного аналізу (найчастіше застосовують термін "системний підхід") полягає в орієнтації на виявлення й аналіз різних типів зв'язків між різними системами, колену з яких беруть за інваріант із заданими зовнішніми характеристиками. (Окремим випадком такого підходу є порівняння тієї самої системи в процесі її розвитку, у досить віддалені моменти часу). Основна ідея системного аналізу полягає в тому, щоб працювати з системою (моделлю системи) як з цілим, шукати нові шляхи не в поділі та спрощенні, а в цільності та взаємозв'язку.

Об'єктом системного аналізу, як уже говорилося, може бути: а) порівняння кількох систем, що виконують спільне завдання; б) дослідження змін системи в ході її розвитку; в) вивчення поведінки системи, зануреної у зовнішнє середовище.

26

Теорія і практика розвитку освітніх систем

У системному аналізі також знайшло відображення поняття численності цілей, які стоять перед системою (системами), причому різнорідність (а часто і суперечність цих цілей) виключає формальне поєднання їх.

Першою специфічною рисою застосування системного аналізу є невизначеність функціонування системи (тобто невизначеність не тільки конкретних умов, а й закону, що задає вірогідність виникнення їх).

Є й друга особливість: одержати надійні статистичні дані, що характеризують роботу системи, як правило, не вдається. Трапляється, що експеримент над системою принципово неможливий через відсутність фінансових ресурсів.

Це змушує покладатися на думки експериментаторів, які часто не виражаються в кількісній формі, а також будувати імітаційні моделі, що більш- менш точно відображують суть системи.

Нарешті, відмітимо важливу особливість методології системного аналізу, яка полягає в тому, що спеціального розроблення потребує процедура дослідження. Якщо ми вивчаємо систему як ціле, а не як сукупність окремих фрагментів, то ми повинні використовувати стратегію дослідження, в якій місце кожної сходинки визначається з точки зору зведення цих фрагментів у єдине ціле наприкінці програми дослідження. Інакше може виявитися, що часткові результати просто не узгоджуються один з одним і дають у підсумку сповнену глибокого змісту "велику картину". Насамперед необхідно визначити програму дослідження у цілому з точки зору концептуальної моделі, в якій субмоделі узгоджуються як компоненти єдиного цілого. Виходячи з особливостей об'єкта дослідження як системи, дослідники використовують ряд принципів системного дослідження: цілісність, різноманітність типів зв'язків, використання понять

27

Теорія і практика розвитку освітніх систем

структури й організації ("вертикальної" і "горизонтальної"), облік керування системою і поняття цілі, особливість систем, що самоорганізуються, співвідношення функціонування і розвитку системи.

Звичайно, і системний аналіз не позбавлений органічних недоліків. Йому властиві невисока точність і "розмитість" рекомендацій, громіздкість обчислювальних процедур.

Викладене дає змогу зробити такий висновок: структурний, функціональний і системний аналіз - це не етапи розвитку наукової методології, вони співвідносяться не як ієрархічна структура, бо це інструментарій, який не взаємнозамінює, а доповнює один одного. Успіх дослідження полягає не в прагненні до узагальнення понять, моделей, критеріїв, а в точному формулюванні кінцевих цілей і виборі відповідних методів.

Розглянемо "анатомію" і "фізіологію" системи різнорівневої підготовки фахівців. У філософському, найбільш загальному плані, систему поділяють на структуру і функції. Те, що називають структурою, є повільними процесами великої протяжності. Те , що називають функцією, є швидкими процесами короткої протяжності. У цьому визначенні підкреслюється відносність відмінності структури і функцій та принципова єдність цих сторін системи [6].

Зацікавленість у науковому викладенні матеріалу змушує нас вдаватися до більш деталізованої системи понять. Отже, структура СРПФ - це взаємозв'язок, який характеризує будову системи, її ескіз, модель, ідеалізований образ. Структура - це те, що поєднує окремі частини (елементи системи) в єдине, гармонійне ціле. Вона створюється через взаємодію елементів. Завдяки циклічності дії зв'язуючих сил структура стає стійким утвором. "Анатомія" системи різнорівневої підготовки фахівців -це її склад (фізичні або знакові елементи з їхніми властивостями)

28

Теорія і практика розвитку освітніх систем

і структура (зв'язки між елементами, які характеризують їхню роль і місце в рамках інтегрованої системи).

Уточнимо термінологічні нюанси відносно того, що функціонування - це діяльність (робота) системи (підсистеми, елемента), а функція - не сама діяльність, а ставлення діючого елемента до всієї системи (загальна ієрархія систем надає найменуванням "елемент" і "система" відносного характеру).

Закономірності поведінки СРПФ визначаються її структурою і характеристиками елементів, а також умовами функціонування, тобто надсистемою фахової освіти, що, в свою чаргу, є підсистемою вищої освіти. Для простих систем, які не мають вибору поведінки, це означає, що змінити поведінку системи фахової освіти в умовах нестабільного середовища можна тільки внаслідок змін її складу і структури.

Елементи і зв'язки, що не впливають на роботу СРПФ, не є її органічними складовими і на них можна не зважати. Для складної інтегрованої системи різнорівневої підготовки фахівців зв'язок між структурою і функціонуванням є неоднозначним.

Спрямованість на функціонування СРПФ робить вкрай потрібним залучення часу як обов'язкового компонента структурно-функціонального опису. Зовнішнім виразом цього часу є алгоритм функціонування системи, тобто метод одержання вихідних характеристик внаслідок взаємодії складу і структури системи при реагуванні на зовнішнє середовище. Статика і динаміка ІСРПФ, з позицій її функціонування і розвитку, співвідносяться як об'єкт впливу і показник результату.

Життя СРПФ включає такі етапи, як проектування, розвиток, нормальне функціонування, фізичне і моральне старіння. При нормальному функціонуванні також можливі реформації системи, які відстежують зміни вимог користувача або середовища. Ці зміни здійснюються або еволюційно (зміни

29

Теорія і практика розвитку освітніх систем

кількісних і якісних параметрів, що характеризують елементи системи), або стрибком, з порушенням поступовості.

Нова система різнорівневої підготовки фахівців не відразу буде широко застосуватися, бо відбувається процес її проектування, впровадження і розвитку. Швидке зростання починається, коли система енергійно розвивається, асимілюючи безліч часткових удосконалень, проте при цьому зберігаючи незмінними загальні принципи.

З якогось моменту темпи розвитку уповільнюються. Звичайно це відбувається після виникнення і загострення суперечностей між системою і середовищем, між системою і користувачем. Система наближується до періоду, за яким потенція її вичерпує себе; вона стає статичною або регресує, поступаючись місцем іншій, перспективнішій системі [2].

Розглянемо поняття складності СРПФ, для чого визначимо її. Називатимемо складною СРПФ, результат функціонування якої не можна визначити раніше, хоч би й вірогідно - незалежно від причин цієї невизначеності (зовнішніх або внутрішніх).

У більшості джерел, які описують системи, поняття складності є невизначеним. Так, В.П.Беспалько вважає систему складною, якщо є значна кількість взаємодіючих елементів, Л.Г.Вікторова вважає, що складність педагогічної системи полягає в її структурі. Ряд авторів запропонували вважати складною таку систему, для якої трьох описів (структурний, функціональний і кібернетичний) не досить, щоб виявити її сутність, а відтак виникає потреба в інтегруючій моделі, що об'єднує три згадані зрізи. Ідея моделі, створеної для синтезу різних знань про систему, безсумнівно, є важливою, однак потрібно пов'язувати її евристичну роль не тільки з поняттям складності системи, а й з критерієм ефективності функціонування [5]. У першому наближенні термін "складність" відповідає


Каталог: full txt
full txt -> Ю. Л. Афанасьєв (Київський національний університет культури і мистецтв)
full txt -> Геріатрична допомога населенню україни віра Чайковська
full txt -> Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова Інститут української філології Інформаційний простір України Словник-довідник законодавчих термінів і понять Довідково-навчальне видання Київ
full txt -> Редакційна колегія
full txt -> Шейко В. М., Богуцький Ю. П. Формування основ культурології в добу цивілізаційної глобалізації друга половина XIX
full txt -> Телекомунікаційні проекти. Стан та перспективи
full txt -> Становлення, розвиток
full txt -> Історія виникнення етикету
full txt -> Сучасного вчителя


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка