Сучасна вища школа: психолого-педагогічний аспект


Вільш І. Сукупність сталих індивідуальних рис особистості як критерій обрання професії та функціональної ролі у її межах



Сторінка4/11
Дата конвертації23.03.2017
Розмір5.58 Mb.
#13017
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Вільш І.

Сукупність сталих індивідуальних рис особистості як критерій обрання професії та функціональної ролі у її межах

Необхідність врахування у процесі професійного самовизначення особи (а також у соціальному й педагогічному регулюванні цього процесу) її індивідуально-психологічних властивостей є очевидною. У реалізації цієї настанови може стати у пригоді розроблена мною, на базі теорії автономних систем М.Мазура [2], концепція сталих індивідуальних рис особистості [1,3].

Виходячи з уявлення про людського індивіда як про одну з реалізацій загальної моделі автономної системи, дана концепція виділяє серед його якостей, з одного боку, такі, що легко піддаються корекції та формуванню ззовні, і, з іншого боку, такі, що є природозумовленими, сталими і дуже важко піддаються змінам під зовнішніми впливами. Для всіх аспектів функціонування людини ці сталі якості мають вельми важливе значення.

Сталі індивідуальні якості, у свою чергу, поділяються на інформаційні та енергетичні. У концепції, про яку йдеться, розглядаються по три якості кожної з цих груп. До інформаційних сталих індивідуальних якостей належать:

- інтелігентність (inteligencja) - здатність до утворення багатьох різноманітних образів;

- сприйнятливість** (pojetnosc) - здатність до закріплення і збереження образів;

Терміни, що позначають обговорювані якості, вживаються у спеціальному значенні, котре лише частково збігається із їх звичайним розумінням.

60

Теорія і практика розвитку освітніх систем



- талант (talent) - здатність до переважного утворення образів певного типу.

До енергетичних сталих індивідуальних якостей належать динамізм (dynamizm), толерантність (tolerancja) і піддатливість (podatnosc).

Поняття динамізму (запозичене, подібно до понять про інші сталі індивідуальні якості, із загальної теорії автономних систем) уводиться з огляду на ту закономірність, що процесу старіння автономної системи протистоять процеси розбудови.

Якщо розбудова швидша за старіння, то система має додатній динамізм; якщо зрівноважена із старінням - то нульовий; якщо ж перебіг розбудови є повільнішим від старіння, то динамізм системи є від'ємним. Система на початку свого існування (людина - у дитячому віці) має додатній динамізм, який з часом зменшується до нуля, а далі перетворюється на від'ємний; проте початковий рівень динамізму і швидкість його зменшення є різними для різних індивідів. Додатній динамізм людського індивіда проявляється як налаштованість на вивільнення енергії, а від'ємний - як налаштованість на її отримання з оточення.

Толерантність автономної системи визначає діапазон стимулів, у якому її поведінка не залежить від відповідності того чи того стимулу динамізмові системи. В діапазоні толерантності система (зокрема, людський індивід) усі стимули сприймає без опору.

Нарешті, піддатливість визначає діапазон стимулів (за межами діапазону толерантності), у якому можна викликати потрібну поведінку автономної системи попри її опір.

Розроблено [3] методи оцінювання перелічених якостей, у тому числі на базі спостережень за поведінкою індивіда. Наведу

** В авторефераті [1] термін "pojetnosc" не зовсім адекватно перекладено як "тямущість".

61

Теорія і практика розвитку освітніх систем

тут деякі найвиразніші моменти, що стосуються поведінкових проявів цих якостей.

Для людини з високим рівнем інтелігенції є характерним, що вона:

- легко розшифровує наміри інших людей;

- має власну думку з кожного питання;

- є різнобічною, цікавиться багатьма справами;

- виявляє кмітливість і винахідливість;

- не почувається безпорадною у нових для себе ситуаціях;

- досягає більшого успіху у своїх діях, краще передбачає наступні події, ніж люди з нижчим рівнем інтелігенції;

- прагне взяти участь у дискусії з будь-якої теми;

- здатна знайти вихід з будь-якої ситуації;

- легко робить висновки з наявних фактів.

Людина з низьким рівнем інтелігенції не знаходить собі ради в нових для себе ситуаціях; уникає ситуацій, де була б змушена переробляти велику кількість інформації; важко утворює нові асоціації; відчуває труднощі, коли треба оцінити факти або виробити власну думку з певного питання; неохоче дискутує з іншими людьми; виявляє низьку здатність до самокерування.

Про людину з високою сприйнятливістю можна сказати, що:

- вивчити щось напам'ять не є для неї обтяжливим;

- почувши щось, вона одразу це запам'ятовує;

- велика кількість деталей, які потрібно запам'ятати, не становить для неї проблеми;

- вона не змушена робити нотатки, побоюючись забути щось. Людина з низькою сприйнятливістю не здатна швидко

переробляти інформацію; стикається з великими труднощами, коли треба вивчити щось напам'ять; змушена занотовувати чимало інформації; опрацьовуючи якусь проблему, багаторазово виправляє себе, згадавши щось, що забула раніше.

62

Теорія і практика розвитку освітніх систем

Спостерігаючи людину в дії, знайомлячись із результатами її праці, дізнаючись про її захоплення і пристрасті, можна окреслити напрям і ступінь її таланту. Людину великого таланту відзначає насамперед невгамовне прагнення займатися тими видами діяльності, де вона може цей талант проявити, намагання отримувати й переробляти якнайбільше інформації, відповідної його напряму. Така людина, як правило, докладає чимало зусиль і до здобуття відповідної професії, а якщо це не вдається, реалізує свій талант у захопленнях ("хобі") відповідного спрямування.

Щодо найголовнішої з енергетичних сталих рис особистості, а саме динамізму, то є слушним розглядати п'ять його рівнів: великий додатній, помірний додатній, нульовий, помірний від'ємний і великий від'ємний.

Поведінка людей з великим додатнім динамізмом справляє враження стихійної, наївної, вельми розкутої, легковажної, примхливої. Це люди нетерплячі, довірливі, легковірні, схильні фантазувати й вигадувати, на навколишні події реагують безпосередньо й бурхливо; приймаючи рішення, не дбають про те, щоб передбачити усі їх можливі наслідки. Прагнуть необмеженої свободи, приємностей, сильних вражень, не хочуть панувати над іншими, але не терплять, аби хтось панував над ними. Вони нехтують небезпекою, не визнають жодних правил і обов'язків, а працю намагаються перетворити на забаву, гру; водночас вони схильні до альтруїзму і марнотратства. їм властива екзальтація, перебільшення у виявленні почуттів, вони легко й швидко ображаються, але так само легко забувають образи. Перебільшують свої успіхи і применшують поразки, голосно проголошують свої погляди й намагаються нав'язати їх іншим; часто діють на них як магніт, скупчуючи навколо себе прихильників.

63

Теорія і практика розвитку освітніх систем

Люди з помірним додатнім динамізмом посідають за своєю поведінкою проміжне місце між людьми з великим додатнім динамізмом і з нульовим динамізмом. Вигадки виявляються зведеними до розцвічування дійсності, стихійність обмежується жестами і стилем поведінки, а від прагнення необмеженої свободи залишаються демонстративні схильності. Натомість

нетерплячість, примхливість і марнотратство є меншими, ніж у людей з великим додатнім динамізмом. Для людей цієї групи є характерними нестійкість переконань, схильність до ризику та імпровізації. Вони віддають перевагу приємності перед обов'язком. Чиєсь панування над собою визнають, коли воно не є для них докучливим; подібно до цього, загальноприйняті правила або вимоги організації визнають тією мірою, якою останні не зачіпають їхніх уподобань. Охоче критикують інших; коли ж самі зазнають критики, то замість відповіді на неї висувають обвинувачення на адресу критикуючих. Найсильнішим прагненням людей із помірним додатнім динамізмом є збудження подиву оточення.

Людям з нульовим динамізмом притаманні такі риси, як принциповість, вірність обов'язку, дисциплінованість, правдивість, ретельність, пунктуальність, сталість поглядів, моральний ригоризм. Вони прагнуть справедливості, ладу, регулярності, незмінності засад, сталого ритму праці, цінують норми. Виявляють прямолінійність у прийнятті рішень, керуючись при цьому обов'язковими нормами. Обов'язок і право є для них визначальними цінностями. Найкраще почуваються як ретельні виконавці завдань і вимагають такої самої ретельності від інших. Погано переносять різного роду зміни й невизначеність. Для людей з від'ємним динамізмом є підвладними, а для людей з додатнім динамізмом - тими, хто відбирає з їхньої творчості те, що є соціально прийнятним.

64

Теорія і практика розвитку освітніх систем

У людей із помірним від'ємним динамізмом виразною є тенденція до здобування грошей, влади, цінних предметів і важливої інформації. У житті вони цінують вигоди, а в діяльності - розмах. Найважливіше для них - успішність діяльності, тому всі рішення вони приймають під кутом зору ефективного досягнення мети і уникнення можливих шкідливих наслідків. Для цих людей є характерними такі риси, як прагматизм, пристосовуваність, гнучкість, передбачливість, оперативність, заповзятливість, методичність, намагання підвищити свій статус, схильність підпорядковувати принципи нагальним потребам. Люди з помірним від'ємним динамізмом поводять себе обережно, перебільшують небезпеки, не хочуть мати ворогів, навіть розвагам надають характеру праці, у товариських зустрічах вбачають засіб ладнання своїх справ.

Людей з великим від'ємним динамізмом брак фізіологічної міці змушує до здобування великої соціологічної міці у формі влади і власності, тому вони повсякчас прагнуть до підвищення свого статусу і схильні нехтувати заради цього будь-яким принципом. Характерними рисами таких людей t жадібність, хитрість, передбачливість, агресивність, підозріливість, недовірливість, кон'юнктурність, автократизм. Намагаються уникнути небезпек, які завжди перебільшують. Планують дії, керуючись далекою метою. Інформацію трактують як товар, який слід приховати, а у слушний момент - вигідно продати. Моральним вважають усе, що є для них корисним, право розглядають як засіб, котрим користуються у власних інтересах. Взагалі, вони все і всіх прагнуть підпорядкувати своїм власним цілям.

Поведінка людей залежить також від їхньої толерантності. Люди з високою толерантністю схильні добровільно приймати досить широке коло стимулів, не відповідних їхньому

9 - 94222

65

Теорія і практика розвитку освітніх систем

актуальному динамізмові. З таким людьми легко співіснувати, вони дуже терплячі, поблажливі й доброзичливі до інших людей. Вони рідко виявляються роздратованими чи ображеними і майже ніколи не бувають примхливими.

Нарешті, на поведінку впливає піддатливість людини. Ті, хто мають високу піддатливість, схильні приймати багато примусових ситуацій, куди вони потрапляють під впливом не бажаних для них стимулів. Такі люди легко піддаються тискові, роблять багато речей так, як того хочуть інші, під зовнішнім впливом змінюють свої погляди й наміри.

Розглядаючи толерантність і піддатливість разом і обмежуючись заради спрощення викладу крайніми випадками (толерантний і нетолерантний, піддатливий і непіддатливий), можна виділити чотири типи характерів. Ті, хто належать до них, виразно розрізняються за способом поведінки.

Люди з характером першого типу (толерантні і піддатливі) погоджуються на дуже багато речей без будь-якого тиску або за незначного тиску.

Люди з характером другого типу (толерантні, але непіддатливі) погоджуються на багато речей, але є непоступливими, коли на них тиснуть, щоб вони погодились на щось інше.

Люди з характером третього типу (нетолерантні, але піддатливі) з власної волі погоджуються на небагато речей, але легко піддаються тискові. Такий характер є найбільш поширеним у дитячому віці (нетолерантність знаходить тут вияв у примхливості).

Люди з характером четвертого типу (нетолерантні й непіддатливі) погоджуються мало на що і є непоступливими, коли їх спонукають погодитися на щось інше.

66

Теорія і практика розвитку освітніх систем

Звернімося тепер безпосередньо до проблем обрання професії і, взагалі, професійного самовизначення особи. Оптимальний вибір професії для конкретного індивіда потребує зіставлення сукупності сталих рис особистості цього індивіда із сукупностями таких рис, потрібними для успішного виконання різних видів професійної діяльності. Тож розглянемо співвідношення між охарактеризованими вище сталими рисами особистості та вимогами різних професій.

Високий рівень інтелігенції виступає передумовою успішного оволодіння професіями, які вимагають:

- широкого кругозору, загальної орієнтації в різних сферах життя і галузях знань;

- скоординованого використання великого обсягу різнорідної інформації;

- швидкого розв'язання задач, що постають в ускладнених, заздалегідь не передбачених ситуаціях.

Висока сприйнятливість становить умову вправності у професіях, що вимагають:

- дуже доброї пам'яті щодо всієї інформації, яка надходить;

- запам'ятовування повідомлень, один раз почутих (без їх занотовування);

- збереження у пам'яті різного роду деталей;

- швидкої переробки інформації;

- збереження у пам'яті складних інструкцій і точного їх виконання.

Великий талант певного спрямування виступає передумовою успішності у професіях відповідної галузі, що вимагають:

- запам'ятовування і переробки великої кількості інформації;

- творення нової інформації;

- винахідливості, захопленості справою, любові до неї.



67

Теорія і практика розвитку освітніх систем

Прагнучи до обгрунтованого вибору професії з урахуванням інформаційних сталих рис особистості, необхідно зважати на сукупність усіх тих рис, інакше кажучи, на сталий компонент інтелекту індивіда. Різні комбінації тих чи тих рівнів окремих рис дають різні типи інтелекту. Якщо для кожної з трьох розглянутих нами рис обмежитися двома рівнями (низьким і високим), отримаємо вісім типів інтелекту. Проаналізуємо їх з точки зору можливостей вибору професії.

1. Низька інтелігенція, низька сприйнятливість, брак таланту. Така людина є інтелектуально обмеженою і придатною тільки для найпростішої фізичної праці.

2. Висока інтелігенція, низька сприйнятливість, брак таланту. Через низьку сприйнятливість така людина зазнає труднощів у запам'ятовуванні великої кількості деталей, а через брак таланту не створює нової інформації. її кмітливість стає у пригоді лише при виконанні не дуже відповідальних завдань, де вистачає поверхового трактування проблем. Вона здатна запам'ятовувати тільки досить прості інструкції, але в ситуаціях, не передбачених інструкцією, завдяки вправному асоціативному мисленню проявляє себе добре. З огляду на брак таланту обирає професію у випадковий спосіб.

3. Низька інтелігенція, висока сприйнятливість, брак таланту. Маючи добру пам'ять і легко запам'ятовуючи інформацію з певної теми, така людина через низьку інтелігенцію не здатна скоординувати різнорідну інформацію і натрапляє на труднощі у знаходженні висновків з того чи того стану речей; через брак таланту вона не виробляє нової інформації. Легко запам'ятовує складні інструкції і точно їх виконує (що потрібно, наприклад, для обслуговування складної апаратури). Потрапивши до незнайомої ситуації, яку не окреслено в інструкції,

68

Теорія і практика розвитку освітніх систем

розгублюється. Як і в попередньому випадку, через брак таланту обирає професію у випадковий спосіб.

4. Низька інтелігенція, низька сприйнятливість, великий талант. Професія такої людини має відповідати її талантові -тоді вона здатна проявити вправність і винахідливість, добре впоратися навіть із складним і лише в загальних рисах сформульованим завданням; в неї можуть бути "золоті руки".

5. Висока інтелігенція, висока сприйнятливість, брак таланту^ Така людина не зацікавлена жодною конкретною галуззю. Про неї кажуть: "ерудит", "ходяча енциклопедія". Через брак таланту вона не придатна для творчої дослідницької діяльності, але може бути хорошим вчителем або журналістом.

6. Висока інтелігенція, мала сприйнятливість, великий талант. Завдяки високій інтелігенції така людина має широкий кругозір, а завдяки талантові створює цінні і оригінальні продукти праці, забуваючи, однак, через низьку сприйнятливість про ті чи ті деталі. Постійно щось пригадує, неперервно доопрацьовує зроблене, доводячи його до найдосконалішого рівня (тому таких людей називають "перфекціоністами"). Придатна для дослідницької та концептуальної діяльності, відповідної її талантові.

7. Низька інтелігенція, висока сприйнятливість, великий талант. Людей з таким типом інтелекту називають "інтуїціоністами". Завдяки високому рівневі пам'яті й таланту кожен їхній задум може одразу постати у вигляді відносно завершеного продукту, з багатьма деталями. Вражаюча легкість творення нової інформації робить таку людину придатною до праці концептуального характеру в галузі, відповідній її талантові. Проте у проблемах, що перебувають поза сферою цього таланту, вона через низьку інтелігенцію орієнтується слабо.

10 - 94222

69

Теорія і практика розвитку освітніх систем

8. Висока інтелігенція, висока сприйнятливість, великий талант. Така людина є всебічно інтелектуальною. Досконало виконує різноманітні, дуже складні види праці, які вимагають перетворення і створення інформації різного типу. Людина з таким інтелектом досягає високого результату в будь-якій професії, сутність якої становлять інформаційні процеси.

Загалом можна сказати, що люди, в яких високого рівня сягає тільки одна із сталих інформаційних рис (їхній інтелект належить до 2-го, 3-го або 4-го типу), більш придатні для завдань виконавчих, а ті, в кого дві такі риси є сильними (їхній інтелект належить до 5-го, 6-го або 7-го типу) придатні для розумової праці та виконання функцій керівника; якщо ж однією з цих двох сильних рис є талант, то можна казати про придатність для творчої та концептуальної праці. Людей з 8-м типом інтелекту в суспільстві дуже мало; деякі з них, завдяки своїм геніальним звершенням, надовго залишають своє ім'я в історії.

Заради прикладу проаналізуємо типи інтелекту, що виступають передумовами оволодіння науковими професіями.

Для ролі науковця-дослідника придатні передусім люди з 6-м, 7-м і 8-м типами інтелекту - якщо вони працюють у галузі, котра перебуває в діапазоні їхнього таланту: завдяки останньому твориться нова інформація, що знаходить вияв у нових, оригінальних ідеях, концепціях і гіпотезах.

Науковець, талант якого супроводжується високою інтелігенцією (6-й випадок), легко координує в межах певної системи факти, начебто не пов'язані один з одним; результатом цього стає постійне вдосконалення знань, а нерідко - відкриття й винаходи.

Якщо талант науковця супроводжується високою сприйнятливістю (7-й випадок), то ідеї та розв'язки задач швидко приходять до нього; можна сказати, що він має сильну інтуїцію і

70

Теорія і практика розвитку освітніх систем

"все одразу знає". Ідеї науковців-інтуїціоністів одразу збагачені деталями, проте стосуються, як правило, лише певного, чітко окресленого кола явищ.

Науковець, у якого є сильними всі три сталі інформаційні риси особистості, є всебічно інтелектуальним і найбільш цінним. Такі люди зустрічаються рідко; їх слід оточувати винятковою турботою і створювати їм найсприятливіші умови для творчої наукової праці.

Людина з високою інтелігенцією і з високою сприйнятливістю, але без таланту (5-й випадок) також потрібна в науці. Це ерудит, який, правда, нічого нового й творчого не винайде, але буде досконалим класифікатором, бо добре знатиме всю проблематику, зуміє вказати прогалини в науці, задачі, які треба розв'язати, тощо. Однак сам через брак таланту їх не розв'яже, тому не слід доручати йому дослідницькі завдання.

Крім сталих інформаційних рис особистості, придатність людей до тих чи тих професій залежить також від її сталих енергетичних рис, головно - від динамізму.

Професійною діяльністю людей з високим додатнім динамізмом, якщо тільки вони мають талант, повинно бути творення, тобто представлення назовні продуктів своєї уяви. Справжні творці й винахідники виходять найчастіше саме з людей з таким динамізмом. Люди з високим додатнім динамізмом, котрі, однак, не мають виразного таланту, здатні займатися професійною працею, яка не є монотонною, включає ситуації небезпечні, ризиковані, утруднені, підлягає частим змінам, вимагає, наприклад, частих виїздів (скажімо, праця постачальника). Такі люди полюбляють надавати праці характеру розваги, вносять до неї елементи урізноманітнення, творчості, але водночас - балагану і хаосу. Зовсім не пасує їм праця у закладі, підпорядкованому



71

Теорія і практика розвитку освітніх систем

сталим жорстким нормам; вони ж виступають чинником плинності кадрів.

Люди з помірним додатнім динамізмом - це інтерпретатори, або "творці за чужою вказівкою". Найвідповіднішими для них є професії: актора, критика, журналіста, музиканта-виконавця, режисера. їхня творчість полягає у доповненні продуктів уяви інших творців (людей з високим додатнім динамізмом) продуктами власної уяви. Будучи посередниками між творцями і споживачами (найтиповішими представниками яких є люди з нульовим динамізмом), вони інтерпретують творчість, втілюючи її у форми, зрозумілі споживачам. Потребу в організації діяльності вони відчувають лише незначною мірою, ухиляються від організаційних завдань і заважають іншим виконувати їх.

Люди, чий динамізм близький до нульового, у професійній праці віддають перевагу ролям, які передбачають виконання чітко окреслених завдань. У цих ролях є дисциплінованими і пунктуальними. У справах, які вони виконують, забезпечують сталість, порядок, лад і законність. Неохоче беруться за керівництво і не справляються з ним у нестабільних, непередбачуваних ситуаціях, які змушують їх порушувати шановані ними принципи. Натомість така людина добре справляється з обов'язками керівника справ рутинних, докладно уточнених, вимагаючих незмінності засад - за умови, що її підлеглі теж є людьми з нульовим динамізмом. Найкраще виконує свої обов'язки, коли її працю цінують і справедливо винагороджують і коли ця справа добре організована.

Люди з помірним від'ємним динамізмом - то типові організатори ("володарі за чужою вказівкою"), незамінні менеджери. Прагнуть щоразу вищого становища в сенсі влади й заробітку. Якщо людина з помірним від'ємним динамізмом опиняється у невідповідній для себе ролі критика чи між творцем

72

Теорія і практика розвитку освітніх систем

і виконавцями, то починає повчати (безрезультатно) творця, не маючи для цього жодних передумов. Може стати ментором, що силкується вдосконалити суспільство. Місце людей із помірним від'ємним динамізмом як організаторів - між носіями влади і виконавцями. Рішення, які вони приймають, є доповненнями рішень носіїв влади (або людей з високим від'ємним динамізмом). Організаційна діяльність людини з помірним від'ємним динамізмом є володарюванням, узалежненим від чужого володарювання.

Володарювання - це сфера діяльності людей з високим від'ємним динамізмом. Вона передбачає висування цілей і змушування досягати їх.

Люди з помірним від'ємним динамізмом діють досконало як керівники, якщо мають можливості для ефективних дій, і губляться, коли їх позбавляють свободи прийняття рішень чи обмежують у доступі до інформації. Крім того, щоб вони добре працювали, вони повинні здобувати щоразу кращі ефекти господарювання, щоразу більші заробітки - це задовольняє притаманну їм потребу в накопиченні, в отриманні щоразу більшої соціологічної міці.

Оскільки люди з від'ємним динамізмом не дають керувати собою людям з нульовим динамізмом, то, якщо трапляється, що їхнім начальником стає така людина, то вони фактично підпоряковують її собі або досягають її усунення з цієї посади. Коли ж це не вдається, то вони організують неформальні групи, які можуть завдати чималої шкоди підприємству. Зважаючи на це, доцільніше, щоб люди з від'ємним динамізмом офіційно здійснювали владу.

Значення динамізму для професії залежить від її специфіки. Наприклад, якщо йдеться про правничі професії, то суддя повинен мати сильне почуття норм, твердо додержувати принципів,



73

Теорія і практика розвитку освітніх систем

ретельно і справедливо аналізувати кожну справу. Адвокат повинен так промовляти, щоб надійно вплинути на тих, хто приймає рішення. Прокурор є організатором усієї справи; він конструює звинувачення, починаючи від збирання доказів. Уже на підставі цих загальних спостережень можна твердити, що до професії судді найпридатнішою є людина з нульовим динамізмом, до професії прокурора - з помірним від'ємним динамізмом, до професії адвоката - з помірним додатнім динамізмом.

Якщо йдеться про професію вчителя, то найвідповіднішими до неї є люди з динамізмом, близьким до нульового: адже завданням вчителя є прилучення учнів до прийнятих засад і норм. Це здатна добре робити тільки людина, яка сама визнає такі засади і додержує їх, - що є характерним для людей з нульовим динамізмом. Учні у переважній більшості мають додатній динамізм - високий або помірний. Нульовий динамізм вчителя є випереджаючим стосовно додатнього динамізму учнів. Така конфігурація сприяє опікуванню з боку людини випереджаючого класу, в даному разі - з боку вчителя, який передає учням свій досвід.

Динамізм людини змінюється спонтанно з плином часу - це є результатом внутрішньої регуляції енергетичних процесів організму. Зміна динамізму може висувати низку проблем, пов'язаних із виконанням професійних ролей, - тож її наслідки не завжди є корисними. Іноді вона стає джерелом певних конфліктів і непорозумінь, які не завжди можна повністю усунути. Проте вже само розуміння сутності таких конфліктів і непорозумінь є кроком до їх полагодження.

Сказане можна проілюструвати на прикладі вчителя. Якщо він розпочинає свою працю, перебуваючи у фазі нульового динамізму, то справляється з цією працею дуже добре: він виконує ролі, що їх чекають від нього учні, є їхнім опікуном і

74

Теорія і практика розвитку освітніх систем

порадником. Однак через п'ятнадцять, двадцять чи тридцять років динамізм вчителя стає від'ємним і він починає ставитися до учнів із зверхністю. Зникає турбота про учнів - натомість з'являється бажання керувати ними. Вчитель із помірним від'ємним динамізмом починає трактувати учнів як підвладних йому і застосовувати щодо них репресії. Він перестає рахуватися з їхніми прагненнями, уподобаннями і потребами, його стосунки з ними погіршуються. Якщо учні чинять опір такому поводженню, вчитель карає їх за неслухняність.

Заради прикладу розглянемо ще вплив динамізму науковців на їхню професійну діяльність.

Додатній динамізм мають найчастіше молоді науковці, що лише розпочинають свою наукову кар'єру. Дуже часто такі люди є творцями нових ідей і охоче презентують їх (хоч вони не здобули ще наукового обгрунтування і підтвердження), спираючись на свою уяву й фантазію. У їхніх лекціях і доповідях виявляються певні акторські риси. Хоч більшість висунутих при цьому ідей і задумів не знаходить подальшого втілення, деякі становлять внесок у науку і навіть започатковують наукові відкриття.

В міру того, як динамізм наближається до нульового, науковець поступово втрачає фантазію й винахідливість, натомість з'являється надмірна принциповість. Такий працівник, рецензуючи чиюсь наукову працю, не допускає жодних ідей, якщо їх належним чином не обгрунтовано, і наполягає на суворому додержанні прийнятих правил навіть щодо другорядних деталей.

Науковець із помірним від'ємним динамізмом виступає як організатор, що прагне реформувати науку, проте з часом, коли стає людиною з великим від'ємним динамізмом, то схильний виступати "людиною влади" в науці, швидше політиком, ніж вченим. В установі або підрозділі, яким керує, він все і всіх підпорядковує власним інтересам.



75

Теорія і практика розвитку освітніх систем

Нам залишилося розглянути, з точки зору придатності людини до різних професій, такі сталі енергетичні риси особистості, як толерантність і піддатливість. Із цією метою ці риси слід розглядати в єдності, орієнтуючись на чотири виділені вище типи характеру.

Людина з низькою піддатливістю й високою толерантністю (такий характер можна назвати твердим) підходить для ролі керівника: завдяки високій толерантності він буде гнучким і терпимим, а завдяки низькій піддатливості його важко буде змусити зробити щось, що він вважає неслушним.

Людина з низькою толерантністю й високою піддатливістю (з м'яким характером) для ролі керівника не підходить абсолютно, оскільки є надміру поступливою, під впливом умовлянь багато на що погоджується, багато обіцяє, але обіцянок не дотримує, бо часто-густо змінює свої рішення (звичайно ж, із найкращих міркувань). Така людина може бути підлеглою, однак потребує при цьому суворого і скрупульозного контролю. В ролі ж керівника вона стає об'єктом постійного маніпулювання з боку як підлеглих, так і вищого керівництва.

Роль керівника не пасує і людям із так званим вузьким характером, тобто з низькою толерантністю і низькою піддатливістю. Вони практично ні з чим не погоджуються, і тому з ними дуже важко взаємодіяти. Вони дуже непоступливі й тому не бажані на багатьох посадах, навіть як підлеглі, водночас на деяких можуть бути незамінними (наприклад, на посаді браківника). До професії вчителя вони зовсім непридатні.

Найлегше взаємодіяти з людьми, котрі мають так званий широкий характер (високу толерантність і високу піддатливість): адже вони погоджуються практично на все. Це, однак, у деяких професіях і ситуаціях не є бажаним.

76

Теорія і практика розвитку освітніх систем

Проведений аналіз сталих рис людської особистості та їхніх функцій у професійній діяльності дає підстави:

- вважати сукупність сталих інформаційних рис особистості основним критерієм при обранні професії;

- вважати сукупність сталих енергетичних рис особистості основним критерієм при обранні, в межах професії, певної функції (генератора ідей, творця, виконавця, організатора).



Література

1. Вільш І. Структура, зміст і функції сталих індивідуальних якостей учня у процесі допрофесійного навчання і виховання: Автореф. дис. ... д-ра пед. наук. - К., 1997.

2. Mazur M. Cybernetyczna teoria ukladow samodzielnych. -Warszawa, 1966.

3. Wilsz J. Znaczenie nieksztaltowalnych cech osobowosci czlowieka w procesie ksztalcenia przedzawodowego. - Czestochowa, 1996.



77

Нещадим М.І.

Військова освіта в Україні (теоретичні основи створення та розвитку)

З проголошенням незалежності Україна отримала можливість розвивати освіту та науку в національних інтересах, на сучасному рівні розвитку світової цивілізації. Побудова системи освіти, її докорінне реформування повинні закласти основи розпочатого національного відродження народу України на грунті державності та демократизації суспільства, мають вивести нашу науку і техніку, промисловість і сільське господарство, культуру і соціум на якісно новий рівень. Адже, як свідчить історичний досвід, передусім від стану освіти залежить добробут, безпека і життєздатність будь-якої держави та її значимість в світовому співтоваристві [5, 13, 14]. З другого боку, стає очевидно, що мають місце глобальні проблеми розвитку людської цивілізації, нинішній етап якої характеризується рядом суттєвих криз: економічної, екологічної, енергетичної, інформаційної, незадовільним станом суспільної моралі, етики, загальної культури, нарощуванням зброї, розробкою новітніх видів озброєння і військової техніки, різким загостренням міждержавних, національних та соціальних конфліктів, намаганням розв'язати їх силовими підходами та засобами тощо [4, 9, 11, 12, 20]. Останнім часом з'явилось багато наукових публікацій, в яких досліджуються зазначені вище проблеми, пропонуються напрямки та шляхи їх подолання [4, 9, 11, 12, 20].

Розв'язання зазначених проблем, на нашу думку, є предметом теоретико- методологічних досліджень спрямованих на:

78

~ підвищення ролі людського фактору в соціальних та природних процесах, ролі особистості, здатної розуміти складність і значущість того, що відбувається, усвідомлювати і брати на себе відповідальність;

— вироблення загальних правил поведінки людини в сучасному світі, удосконалення самої людини через неперервну освіту і самоосвіту, досягнення балансу внутрішнього та зовнішнього світогляду, підняття її моральних якостей на рівень, відповідний масштабам і динаміці змін, які відбуваються;

— перебудову життя суспільства на основі найбільш повного використання достовірного, вичерпного і своєчасного знання в усіх сферах людської діяльності через засвоєння сучасних методів наукового пізнання, цілісного знання про світ згідно з теорією космогенезу;

— інформатизацію усіх сфер діяльності суспільства;

— формування творчого мислення людей;

— пошуку і втілення в життя ідей, здатних одухотворити процес соціально-економічних перетворень, що відбуваються, об'єднати людей, сформувати їх духовну близькість.

Можливості успішної реалізації наведених напрямів значною мірою визначаються тепер (і цей фактор буде зростати в майбутньому), перш за все, рівнем освіченості та культури у суспільстві. Адже добре відомо, що накопичення знань, формування та становлення духовного і інтелектуального потенціалу суттєво змінюють уклад, принципи і порядки соціально-економічного буття людей. І той, хто опановує таємницями знань, отримує в руки величезну силу, з допомогою якої "править усім через усе". Вже зараз, наприкінці XX століття, в повній мірі виявилась жорстка залежність нашої цивілізації від



79

Теорія і практика розвитку освітніх систем

тих особливостей та якостей особистості, які закладаються в освіті. Це багато в чому пояснюється тим, що діяльно-інструментальні можливості мислення сучасної людини набули планетарних масштабів, а в цьому криються як великі можливості, так і небачені загрози. Якою буде ця людина, її світогляд, мораль, професійний, інтелектуальний та культурний рівень, її громадянська позиція багато в чому визначається освітніми закладами, а від їх діяльності, без перебільшення можна сказати, врешті-решт залежить майбутнє людства.

Усе зазначене повною мірою стосується і військової освіти, невід'ємної складової загальнодержавної освітньої системи. Створення системи військової освіти, ЇЇ пріоритетний розвиток в будівництві Збройних Сил України стали важливою і відповідальною задачею нашої держави. Під системою військової освіти будемо розуміти звід законів, загальнодержавних та відомчих нормативно-правових документів та матеріалів; мережу військових навчальних закладів, військових відділень, факультетів та кафедр військової підготовки, військових ліцеїв; сітку органів управління.

В основу створення системи військової освіти покладено: національні традиції та набутий досвід, сучасні наукові дослідження щодо перспектив розвитку військових та цивільних освітянських систем, інженерно-технічної освіти, світові тенденції в розвитку освіти [1-3, 6, 7, 8, 17].

Система військової освіти, як інституційна надбудова держави, є також продуктом її політичної та соціально-економічної дійсності.

На території України від колишнього СРСР залишилась мережа військових навчальних закладів: 2 академії, ЗО вищих училищ, 2 середні училища, 1 відділення та 73 кафедри військової підготовки при цивільних вищих навчальних закладах, 1

80

Теорія і практика розвитку освітніх систем

суворовське військове училище. Щорічно ці військові навчальні заклади випускали 10-12 тисяч офіцерів кадру та більше ЗО тисяч офіцерів запасу, що значно перевищувало потреби Збройних Сил України. Разом з тим, підготовка військових фахівців з багатьох спеціальностей в зазначених закладах не проводилась. Функціонування такої досить розгалуженої та ірраціональної за можливостями мережі військових навчальних закладів вступило в протиріччя з об'єктивними обставинами, що склалися в державі.

Надзвичайно складні соціально-економічні та політичні умови вимагали прийняття рішучих, термінових і в той же час виважених дій. Першочерговими діяльно-організаційними кроками при цьому стали: розробка теоретико-методологічних засад військової освіти, створення її нормативно-правової бази, реструктуризація мережі військових навчальних закладів, забезпечення неперервності процесу підготовки військових фахівців, здійснення управлінських та контрольних функцій, вирішення низки соціальних питань.

Складність завдання обумовлювалась такими факторами:

- відсутністю аналогів створення подібних систем як в світовій практиці, так і в країнах СНД;

- недостатньою інформацією щодо функціонування систем військової освіти в провідних країнах світу;

- незавершеністю розробки нормативно-правової бази, особливо Воєнної доктрини;

- нестабільністю економічної та соціально-політичної обстановки в державі;

- необхідністю кардинальної структуризації мережі військових навчальних закладів у відносно стислі терміни та організації підготовки військових фахівців за повним переліком спеціальностей;

11 - 94222

81

Теорія і практика розвитку освітніх систем.

- негативним сприйняттям окремих прогностичних положень;

- потребою виваженого та раціонального визначення ролі, місця, задач та складових системи військової освіти в загальній структурі Збройних Сил України;

- необхідністю комплексного підходу до створення системи військової освіти;

- необхідністю вироблення та запровадження засад підготовки військових фахівців, які б відповідали сучасним світовим тенденціям та національним інтересам.

Нормативно-правовою базою створення системи військової освіти стали закони України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про освіту", Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні документи Міністерства освіти та Міністерства оборони України.

Складність завдання щодо створення системи військової освіти вимагала адекватних підходів до пошуку і розробки шляхів його вирішення. З цією метою було розроблено "Концепцію системи військової освіти в Збройних Силах України" (1992 p.), якою передбачалось: створення підсистеми допризовної та призовної підготовки молоді, системи безперервної військової освіти офіцерських кадрів на основі єдиної програмно-цільової структури; здійснення перебудови структури та навчально-виховного процесу у військових навчальних закладах, на відділеннях (кафедрах) цивільних вищих закладів освіти у відповідності з досягненнями психолого-педагогічної науки і сучасних технологій навчання; створення системи підбору, розстановки та підготовки науково-педагогічних кадрів і розвитку науки у військових навчальних закладах; забезпечення інтеграції військової освіти з підготовкою військ, наукою і загальнодержавною освітою; покращення централізованого

82

Теорія і практика розвитку освітніх систем

керівництва військовою освітою, ліквідація його багатоступеневості, розширення демократичних засад управління, самостійності і творчої ініціативи.

Розробка концепції військової освіти здійснювалась в умовах обмеженого часу, за відсутністю Воєнної доктрини, основних державних освітніх нормативно-правових документів, можливостей ґрунтовної експертної оцінки, незавершеності створення центрального апарату Міністерства оборони.

Перебіг подій і ретроспективний аналіз показали, що концепція мала ряд недоліків і прорахунків щодо визначення напрямків розвитку військової освіти, їх обгрунтування та шляхів практичної реалізації. Тому постійно продовжувався творчий пошук нових ідей, підходів та шляхів розв'язання поточних та перспективних задач, у якому можна виділити три періоди.

Перший період - 1992-1993 pp. Створення основ нормативно-правової бази системи військової освіти, структуризація військових навчальних закладів, становлення системи управління, проведення ряду науково-методичних конференцій,

організаційних заходів; нестабільність загального стану системи, виникнення труднощів щодо реалізації окремих положень.

Другий період - 1994-1995 pp. Розробка та удосконалення відомчої нормативно-правової бази, навчально-методичних документів та матеріалів, структурні зміни в системі військової освіти, поглиблення інтеграції з цивільною освітою, розробка освітніх стандартів, перехід до централізованої системи управління.

Третій період - з 1996 р. по теперішній час. Розробка відомчих документів щодо забезпечення функціонування системи військової освіти, структурні зміни, загальне скорочення чисельності системи військової освіти, акредитація військових навчальних закладів, контроль їх діяльності, нові підходи до

83

Теорія і практика розвитку освітніх систем

розробки освітніх стандартів, створення науково-методичного центру військової освіти, подальша інтеграція з цивільною освітою, виконання низки науково-дослідних робіт з проблем військової освіти, удосконалення системи управління, вироблення нових засад щодо подальшого розвитку системи військової освіти, розробка та прийняття нової "Концепції військової освіти в Україні" [3].

Основними здобутками третього періоду стало обгрунтування та визначення концептуальних основ військової освіти в Україні на засадах Державної програми будівництва та розвитку Збройних Сил, визначення прийнятного нормативно-правового забезпечення діяльності системи військової освіти як складової державної освіти, створення науково-методичного центру військової освіти; стабілізація мережі військових навчальних закладів, запровадження механізму раціонального розподілу функцій управління військовою освітою, створення системи державної акредитації військових навчальних закладів.

Нормативно-правове забезпечення системи військової освіти має два рівні. Основу першого рівня складають закони України, Воєнна доктрина, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів, загальнодержавні та відомчі концептуальні документи і нормативні акти. До другого рівня відносяться навчально-методичні документи та матеріали військових навчальних закладів.

На теперішній час система військової освіти включає наступну мережу навчальних закладів: Академію Збройних Сил України, Військово-медичну академію України, Харківський військовий університет, 9 військових інститутів, військові інститути, факультети при цивільних вищих закладах освіти, військові інститути, відділення, факультети та кафедри військової

84

Теорія і практика розвитку освітніх систем

підготовки цивільних вищих закладів освіти, військовий ліцей та ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Важливою складовою військової освіти є органи здійснення управлінських функцій та їх взаємодія. На теперішній час знайдено близький до оптимального варіант управлінської діяльності та розподілу повноважень різних органів управління. На Головне управління військової освіти покладається централізоване нормативне забезпечення підготовки військових фахівців, керівництво організацією навчального процесу, формування структури та змісту освіти, акредитація вищих закладів освіти тощо. Питання безпосереднього керівництва військовими навчальними закладами та їх всебічного забезпечення покладені на відповідних командувачів видами Збройних Сил, родів військ, начальників управлінь центрального апарату МО України та їх органи управління.

Створена система військової освіти є складовою загальнодержавної освіти і реалізує ступеневу безперервну підготовку офіцерських кадрів для Збройних Сил від початкової військової підготовки до оперативно-стратегічного рівня, передбачає підвищення кваліфікації (перепідготовки) офіцерського складу різних рівнів та ланок управління.

Одним з важливих компонентів функціонування системи військової освіти є державна акредитація військових навчальних закладів. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 12.02.96 р. "Про ліцензування, атестацію та акредитацію закладів освіти" створена Державна акредитаційна комісія (ДАК) України. До складу ДАК входять чотири експертні ради, у тому числі і експертна рада з підготовки військових фахівців, регіональна експертна рада, державна інспекція закладів освіти, мережа фахових рад, якими охоплені усі напрями підготовки фахівців в Україні, в тому числі фахова рада "Військові науки".

.2-94222 85

Теорія і практика розвитку освітніх систем

Фахова рада "Військові науки" визначає спроможність вищих військових навчальних закладів, відділень (факультетів, кафедр) військової підготовки цивільних вищих навчальних закладів, а також навчальних центрів та інших навчальних підрозділів ЗС України здійснювати підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації фахівців відповідно до державних вимог і освітніх стандартів шляхом їх експертизи при ліцензуванні, акредитації та атестації.

Експертна рада з підготовки військових фахівців здійснює координацію заходів щодо виконання державних вимог до ліцензування, атестації та акредитації навчальних закладів (спеціальностей), зазначених вище, як Міністерства оборони України так і інших військових формувань.

Критерії щодо визначення рівня акредитації дуже високі, вимагають від військових навчальних закладів великої підготовчої роботи і охоплюють якість підготовки фахівців, організацію та всебічне забезпечення навчально-виховного процесу, рівень підготовки професорсько-викладацького складу, наявність докторантур, ад'юнктур, стан інформатизації, матеріально-технічної бази тощо.

За результатами акредитації вищим військовим навчальним закладам дозволяється проводити освітню діяльність, вони вносяться до Державного реєстру закладів освіти і отримують відповідний статус, надається право видавати диплом державного зразка, створювати Учені ради з присвоєння наукових ступенів та учених звань тощо.

Останнім часом вирішено надзвичайно важливе для військової освіти питання. Відповідно до Указу Президента України № 832 від 12 вересня 1995 року "Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні" та постанови спільного розширеного засідання колегій Міністерства оборони і

86

Теорія і практика розвитку освітніх систем

Міністерства освіти України від 8 квітня 1997 року наказом Міністра оборони України № 173 від ЗО травня 1997 року створено Науково-методичний центр військової освіти. На Центр покладається: наукове обгрунтування змісту концепції військової освіти, розробка пропозицій (заходів, документів, матеріалів тощо) щодо нормативно-правового, інформаційного, змістовного та навчально-методичного забезпечення навчального процесу в системі військової освіти; координація науково-методичної, редакційно-видавничої, бібліотечної роботи, психолого-педагогічного супроводу навчального процесу та професійного відбору військових навчальних закладів, наукових досліджень з проблем військової освіти; вивчення, узагальнення та розповсюдження досвіду освітньої діяльності, а також результатів науково-педагогічної роботи професорсько-викладацького складу; організація та участь у наукових конференціях, семінарах, і т.ін.; участь у роботі підкомісій науково-методичної комісії при Головному управлінні військової освіти, забезпечення їх тісного співробітництва з відповідними науково-методичними комісіями Науково-методичної ради Міністерства освіти України. З відкриттям Науково-методичного центру мають оптимізуватись управлінські функції Головного управління військової освіти щодо організаційного, нормативно-правового та науково-методичного забезпечення діяльності системи військової освіти.

Концепція розвитку військової освіти в Україні грунтується на тому, що функціонування системи військової освіти тісно пов'язане з процесами, що відбуваються в нашій державі. Динамізм життя, політичних та соціально-економічних домінант спонукають до оптимізації структури та чисельності системи, підвищення ефективності її діяльності без втрат в якості підготовки військових фахівців.

87

Теорія і практика розвитку освітніх систем

З прийняттям Державної програми будівництва та розвитку Збройних Сил України, затвердженням Концепції військової освіти в Україні починається якісно новий період розвитку системи військової освіти. Він характеризується розробкою комплексу заходів щодо виконання основних завдань. Основними завданнями концепції є:

- створення єдиної системи військової освіти з урахуванням інтересів усіх військових формувань України;

- оптимізація мережі військових навчальних закладів та їх організаційно-штатних структур з метою виключення дублювання;

- створення системи державного замовлення на підготовку офіцерських кадрів;

- визначення переліку спеціальностей, за якими необхідно готувати військових фахівців;

- оптимізація змісту військової освіти на всіх її рівнях відповідно до державних та відомчих вимог, військово-технічної політики, сучасних потреб та досвіду підготовки військ (сил);

- подальше інтегрування військової та цивільної освіти;

- розширення підготовки іноземних військових спеціалістів;

- створення системи підвищення кваліфікації та перепідготовки офіцерських кадрів перед призначенням на відповідні посади;

- удосконалення системи професійної підготовки офіцерів;

- запровадження нових ефективних педагогічних методик;

- створення системи методичного та інформаційного забезпечення підготовки військових фахівців всіх рівнів підготовки.

88

Теорія і практика розвитку освітніх систем

Програма має бути реалізована в три етапи. Перший етап - 1997-1998 роки:

— розробка та реалізація пропозицій щодо створення в Україні єдиної системи підготовки військових фахівців;

— удосконалення структури військової освіти на підставі уточнення напрямів та спеціальностей підготовки військових фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

— оптимізація структури та функцій органів управління єдиною системою підготовки військових фахівців;

— уточнення кількості вищих військових та цивільних навчальних закладів, у яких планується підготовка військових фахівців різних освітніх рівнів;

— упорядкування системи початкової та професійної військової підготовки;

— оцінка якості підготовки військових фахівців у вищих військових та цивільних навчальних закладах.

Протягом першого етапу здійснюватиметься оптимізація напрямів та спеціальностей підготовки військових фахівців, уточнюватиметься зміст навчання військових фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів, розроблятимуться кваліфікаційні характеристики нового покоління на випускників вищих навчальних закладів, оптимальні освітньо-професійні програми, навчальні плани та робочі навчальні програми, впроваджуватимуться методики контролю ступеня відповідності рівня підготовки військових фахівців вимогам державних стандартів освіти та кваліфікаційних характеристик. У цей період здійснюватимуться заходи щодо підвищення кваліфікації керівного та професорсько—викладацького складу вищих навчальних закладів, організаційно-технічні заходи, а також розроблятимуться критерії оцінки якості підготовки військових

89

Теорія і практика розвитку освітніх систем

фахівців та їх відповідність державним освітнім стандартам.

До кінця першого етапу планується створити нормативно— правову базу військової освіти, організувати відповідне науково-методичне забезпечення єдиної системи військової освіти, провести структурну перебудову мережі військових навчальних закладів.

Другий етап - 1999-2000 роки:

- удосконалення змісту та технології підготовки військових фахівців різних освітніх кваліфікаційних рівнів та науково-педагогічних кадрів;

- приведення навчально-матеріальної бази вищих військових навчальних закладів та підрозділів військової підготовки цивільних навчальних закладів у відповідність до вимог програм навчання;

- структурне вдосконалення системи військової освіти та раціоналізація її штатної чисельності.

Протягом другого етапу вдосконалюватимуться технології навчання та навчально-виховний процес на основі чітко визначеної діагностичної мети і об'єктивних методів контролю, розроблятимуться необхідні підручники, навчальні посібники, що відповідають сучасним психолого-педагогічним вимогам; буде оптимізовано мережу військових навчальних закладів, їх організаційно - штатні структури, матиме місце розподіл закладів отримання базової вищої освіти та проведення практичної підготовки військових фахівців з урахуванням перспектив розвитку та оснащення військ новою технікою та озброєнням, продовжуватиметься оптимізація змісту підготовки військових фахівців різних освітньо-кваліфікаційних та науково- професійних рівнів.



90

Теорія і практика розвитку освітніх систем

Третій етап — після 2000 року:

- завершення структуризації єдиної системи військової освіти;

- всебічне забезпечення ефективності функціонування;

- коригування окремих концептуальних положень;

- дослідження прогностичних напрямків розвитку;

- оцінка ефективності функціонування єдиної системи військової освіти.

Протягом третього етапу передбачається подальше комплексне удосконалення системи військової освіти з урахуванням потреб військ, інформатизація навчального процесу, поліпшення управління військовою освітою, визначення критеріїв оцінки якості підготовки військових фахівців через систему зворотного зв'язку з військами, організація та проведення наукових досліджень і експериментів з проблем військової педагогіки та психології, розробка критеріїв та комплексна оцінка ефективності функціонування єдиної системи військової освіти.

На теперішній час практично усі силові міністерства та відомства України мають свої навчальні заклади. Підготовка військових фахівців у цих навчальних закладах здійснюється за спеціальностями, фахівці з яких потрібні відповідним міністерствам (відомствам). В той же час, підготовка значної кількості військових фахівців для зазначених силових структур здійснюється у військових навчальних закладах Міністерства оборони України на підставі двосторонніх договорів.

З іншого боку, аналіз деяких спеціальностей підготовки військових фахівців, за якими здійснюється навчання офіцерів у вищих навчальних закладах силових міністерств, свідчить про те, що є дублювання в напрямах та спеціальностях підготовки військових фахівців. Звісно, що тут мають місце і певні

91

Теорія і практика розвитку освітніх систем

розбіжності але вони можуть бути враховані в програмах навчання.

Зазначені проблеми знайшли розв'язання шляхом міжвідомчих, державних підходів до системи підготовки військових фахівців для Збройних Сил України та інших військових формувань.

З цією метою створена єдина система військової освіти як складова частина державної системи освіти України призначена для підготовки фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів для підрозділів, частин, з'єднань та інших структур Збройних Сил, МВС, Національної гвардії, СБУ, Держкомкордону, МНС, НКАУ і має таку структуру:

- міносвіти та інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані вищі навчальні заклади;

- координаційна рада;

- вищі навчальні заклади, в яких здійснюється підготовка військових фахівців;

- науково - методичні установи.

Функціонування єдиної системи військової освіти забезпечить:

- створення необхідної нормативно-правової бази військової освіти;

- підготовку у вищих навчальних закладах фахівців з певних напрямків та спеціальностей з урахуванням специфіки їх професійної діяльності;

- координацію діяльності єдиної системи військової освіти відповідними органами управління в межах установлених повноважень;

- узгодження порядку комплектування вищих навчальних закладів єдиної системи військової освіти постійним та змінним складом;

92

Теорія і практика розвитку освітніх систем

- фінансування підготовки військових фахівців у цих закладах за відповідним механізмом.

Керівництво підготовкою військових фахівців у єдиній системі військової освіти здійснюватиметься Міністерством освіти та іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані вищі навчальні заклади єдиної системи військової освіти, на основі рекомендацій Координаційної ради -колегіального дорадчого органу.

Передбачені чинним законодавством повноваження Міністерства оборони та інших військових формувань України як органів державного управління військовою освітою, мають здійснюватись через Головне управління військової освіти.

Військова освіта являє собою ступеневу систему безперервного навчання військових фахівців від початкової військової підготовки молоді до навчання офіцерів оперативно-стратегічного рівня.

Підготовка військових фахівців здійснюється за різними організаційними формами на засадах єдиної нормативно-правової бази освіти і містить такі складові:

- початкова військова підготовка молоді;

- професійна військова підготовка;

- вища освіта військових фахівців (тактичного, оперативно-тактичного, оперативно-стратегічного рівня);

- післядипломна освіта військових фахівців;

- підготовка офіцерів запасу;

- підвищення кваліфікації та перепідготовка офіцерських кадрів.

Початкова військова підготовка здійснюється в формі допризовної підготовки у середніх загальноосвітніх закладах, навчання у військових ліцеях та ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою і забезпечує здобуття юнаками первинних

93

Теорія і практика розвитку освітніх систем

знань, умінь і навичок із загальновійськових дисциплін з метою скорочення терміну становлення молодих солдатів і матросів, швидкої їх адаптації до строкової служби, а у військових ліцеях, крім того, - професійної спрямованості учнів на подальше навчання у вищих військових навчальних закладах.

Професійна військова підготовка здійснюється в формі призовної підготовки молоді з військово-технічних спеціальностей у системі навчальних закладів Товариства сприяння обороні України, професійно-технічних училищах Міносвіти, професійної (командирської) підготовки

військовослужбовців і забезпечує потрібний рівень знань, умінь і навичок, необхідних для виконання відповідних функціональних (посадових) обов'язків.

Вища освіта військових фахівців здійснюється у вищих військових навчальних закладах. Установлено рівні підготовки (тактичний, оперативно-тактичний, оперативно-стратегічний) та рівні вищої військової освіти (військова освіта за програмою молодших спеціалістів, вища військово-спеціальна освіта, вища військова оперативно-тактична, вища військова оперативно-стратегічна). Випускникам вищих військових навчальних закладів видаються дипломи загальнодержавного зразка, нагрудні знаки і присвоюються офіцерські звання (особам, які їх не мають).

Підвищення кваліфікації та перепідготовка офіцерських кадрів здійснюються у вищих військових навчальних закладах на постійно діючих короткострокових курсах. В основу підвищення кваліфікації покладено принцип підготовки офіцерів за посадовим призначенням, а при визначенні змісту навчання - опори на знання та уміння, що були набуті в період навчання у вищих військових навчальних закладах та практичній роботі у військах.

Підготовка офіцерів запасу здійснюється у вищих військових навчальних закладах, військових підрозділах цивільних вищих

94

Теорія і практика розвитку освітніх систем

навчальних закладів та навчальних центрах видів і родів військ, спеціальних військ шляхом проведення навчальних зборів з особами, що мають вищу освіту; після проходження повного курсу навчання вони набувають військової освіти за програмами підготовки офіцерів запасу.

Підготовка науково-педагогічних кадрів організується в ад'юнктурах, докторантурах, на педагогічному факультеті і спеціальних курсах за планами і програмами вищих військових навчальних закладів.

В основу формування Переліку напрямів, спеціальностей та спеціалізацій, за якими у вищих навчальних закладах здійснюється підготовка військових фахівців з вищою освітою, покладено структуру майбутньої професійної діяльності офіцера за об'єктно-діяльнісною та функціонально-предметною ознаками. Це дало змогу значно скоротити номенклатуру спеціальностей (спеціалізацій) підготовки офіцерів шляхом об'єднання споріднених, виключити дублювання підготовки військових фахівців з малочисельних спеціальностей у різних вищих навчальних закладах.

Враховуючи специфіку підготовки військових фахівців, розроблено додатковий Перелік спеціальностей, що є складовою частиною державного переліку. Спеціальності та спеціалізації цього Переліку відносяться до галузі знань "Військові науки" і їх умовно можливо поділити на три групи.

До першої групи відносяться спеціальності підготовки військових фахівців командного профілю тактичного рівня, які базуються на напряму підготовки "Військові науки". Підготовка офіцерських кадрів за зазначеною групою спеціальностей проводиться у військових навчальних закладах за всіма освітньо-кваліфікаційними рівнями.

95

Теорія і практика розвитку освітніх систем

До другої групи, як правило, відносяться спеціальності підготовки військових фахівців інженерного профілю тактичного рівня, які базуються на інших (цивільних) напрямах підготовки. Навчання курсантів (слухачів) за цією групою спеціальностей також організується у військових навчальних закладах за наступними освітньо-кваліфікаційними рівнями: бакалавр, спеціаліст та магістр.

До третьої групи відносяться спеціальності підготовки військових фахівців як командного, так й інженерного профілю, за якими проводиться підготовка офіцерів оперативно-тактичної та оперативно-стратегічної ланок з освітньо-кваліфікаційними рівнями: спеціаліст та магістр. Навчання слухачів за цими спеціальностями здійснюється у Академії Збройних Сил, Київському військовому гуманітарному інституті та на командно-штабних факультетах військових навчальних закладів.

За спеціальностями галузі знань "Військові науки" має місце підготовка біля 70 відсотків офіцерських кадрів. Решта офіцерів готуються за спеціальностями, що споріднені з цивільними і мають військові спеціалізації. Це, як правило, малочисельні спеціальності, підготовка за якими ведеться на військових відділеннях (факультетах, кафедрах) цивільних вищих навчальних закладів.

Військова освіта є складовою частиною загальнодержавної системи освіти, тому підготовка військових фахівців організується на основі державної законодавчої та нормативно-правової бази з урахуванням військово-професійних особливостей у підготовці фахівців різних силових міністерств (відомств).

Основні державні вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки фахівців в Україні визначає "Положення про ступеневу освіту", яке схвалене Кабінетом Міністрів України та затверджене наказом Міністерства освіти України № 3 від 9 січня 1997 року. У



96

Положенні, зокрема, визначена суть освітньо-кваліфікаційних рівнів та нормативні терміни навчання : молодший спеціаліст - до З років, бакалавр - до 4 років, спеціаліст - до 1 року, магістр (на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки спеціаліста - до 1 року).

Освітньо-професійна програма підготовки "молодшого спеціаліста" орієнтована на практичну підготовку за фахом, спрямовану на експлуатацію конкретних зразків техніки (біля 60 % навчального часу). У Збройних Силах України є багато первинних офіцерських посад, на яких можуть використовуватись військові фахівці з кваліфікацією "молодший спеціаліст".

Використання молодших спеціалістів на цих посадах дозволить підвищити персональну відповідальність за експлуатацію і боєздатність складної та дорогої техніки, зменшити плинність обслуговуючого персоналу, значно скоротити грошові витрати на підготовку та утримання фахівців.

Молодший спеціаліст знаходить своє місце у загальній системі підготовки військових фахівців і має можливість продовжити навчання за відповідним напрямом професійного спрямування, отримати базову і повну вищу освіту та продовжити навчання на оперативно-тактичному і оперативно-стратегічному рівнях. При цьому, термін подальшого навчання молодших спеціалістів за програмами підготовки бакалаврів та спеціалістів може складати 3 роки і в цілому загальний термін навчання таких фахівців до отримання ними повної вищої освіти буде становити 6 років.

Фахівці з освітньо-кваліфікаційним рівнем "Бакалавр", на відміну від існувавшого раніше положення, що бакалавр - це фахівець тільки з освітнім рівнем підготовки, на сьогодні в державі мають право самостійного виконання посадових обов'язків. Тому передбачаються такі схеми навчання: підготовка

ІЗ - 94222 97

Теорія і практика розвитку освітніх систем

військових фахівців здійснюється у галузі знань "Військові науки" та інших галузях знань. Термін навчання - до 4-х років. Після закінчення навчання випускники отримують освітньо-кваліфікаційний рівень "Бакалавр військового управління" або "Бакалавр певного професійного спрямування". Офіцери з освітньо-кваліфікаційним рівнем "Бакалавр" будуть призначатися на посади з підвищеною складністю функціональних обов'язків.

Планується також підготовка військових фахівців у інших галузях знань протягом 5 років з отриманням повної вищої освіти та освітньо-кваліфікаційного рівня "Спеціаліст". Ці випускники будуть отримувати дипломи "Спеціаліста за фахом" і призначатися на первинні офіцерські посади тактичного рівня командно-інженерного профілю.

У оперативно-тактичній та оперативно-стратегічній ланках ведеться підготовка магістрів (військового управління, магістр державного військового управління). Випускники з такими рівнями кваліфікації призначаються на командні, командно-штабні, та командно-інженерні посади полкової (бригадної) ланки.

Актуальною є підготовка магістрів на первинні офіцерські посади. До системи військової освіти входять військові навчальні заклади, які мають четвертий рівень акредитації і спроможні вести підготовку зазначених військових фахівців, вкрай необхідних для інфраструктури Збройних Сил України. Відсутність магістерської підготовки в провідних військових навчальних закладах приведе до втрати науково-педагогічних шкіл, зниження рівня наукової роботи, а також погіршення якості підготовки фахівців усіх рівнів.

Подальше навчання офіцерів, які отримали освітньо-кваліфікаційні рівні молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст та магістр після служби у військах може бути продовжено за

98

Теорія і практика розвитку освітніх систем

програмами оперативно - тактичного рівня. Вони будуть отримувати повну вищу військову освіту та кваліфікацію "Спеціаліст - офіцер військового управління оперативно-тактичного рівня" або "Магістр військового управління" і можуть призначатись на відповідні посади офіцерів оперативно-тактичної ланки.

Після служби у військах на цих посадах офіцери з повною вищою військовою освітою можуть проходити післядипломну підготовку в Академії Збройних Сил України за терміном, який визначається програмами навчання, і отримувати кваліфікацію "Магістр державного військового управління" або "Спеціаліст -офіцер військового управління оперативно-стратегічного рівня".

З метою забезпечення потреб Збройних Сил України у військових фахівцях усіх освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів відновлюється заочне навчання та екстернат, створюється та упроваджується в життя система короткострокових курсів для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації офіцерських кадрів.

Система підготовки офіцерів запасу, яка склалася на теперішній час, не в повній мірі відповідає сучасним вимогам і потребує перегляду її структури та чисельності, змісту і методики навчання, системи відбору студентів, підбору і комплектування професорсько-викладацького складу факультетів та кафедр військової підготовки, удосконалення навчально-матеріальної бази. Поряд з традиційною підготовкою офіцерів запасу в підрозділах військової підготовки цивільних вищих навчальних закладів, розглядається питання про створення необхідних умов для проведення підготовки офіцерів запасу з числа військовослужбовців строкової служби з вищою освітою шляхом проведення з ними (наприкінці строкової служби) зборів на базі

99

Теорія і практика розвитку освітніх систем

навчальних центрів, а також більш широкого залучення до цієї справи військових навчальних закладів.

Усі ці питання потребують всебічного вивчення, концептуального визначення і запровадження в життя з метою підвищення якості підготовки офіцерів запасу і приведення її у відповідність з вимогами держави і Збройних Сил.

Зміст навчання військових фахівців визначається освітньо-професійними програмами, які формуються на підставі вимог державних стандартів вищої освіти і специфічних кваліфікаційних вимог до офіцерських кадрів, та складається з освітнього і військово-професійного модулів навчальних дисциплін.

Зміст освітнього модуля повністю відповідає державним вимогам до циклів гуманітарних, соціально-економічних і загальнонаукових (природничо-математичних) дисциплін певного професійного напряму підготовки фахівців з вищою освітою.

Зміст військово-професійного модуля складають загальновійськові, військово-технічні та спеціальні дисципліни спрямованої військово-професійної підготовки відповідно до видів Збройних Сил (родів військ), для яких призначені майбутні фахівці, а також практики і військове стажування.

Дисципліни гуманітарного і соціально-економічного циклу забезпечують оволодіння основами наук про людину, природу, суспільство, світову культуру, суспільну свідомість, економіку, формування світогляду високоосвіченої людини. Велике значення надається вивченню державної та іноземних мов, психолого-педагогічній підготовці, необхідної для навчання та виховання особового складу, а також принципів взаємовідносин суспільства і навколишнього середовища, раціонального природокорис-тування людства та забезпечення безпеки життєдіяльності людини в екстремальних ситуаціях. В цілому гуманітарна підготовка спрямована на формування високої моральності та військової

100


Теорія і практика розвитку освітніх систем

культури випускників, виховання патріотизму, офіцерської честі і гідності, розвиток умінь прогнозувати соціальні процеси у військових колективах та керувати ними.

Загальнонаукові дисципліни здійснюють фундаментальну фізико-математичну та комп'ютерну підготовку, яка надає знання та уміння, що сприяють формуванню наукового світогляду та забезпечують можливість якісного оволодіння комплексом професійних дисциплін, а також подальше навчання в системі військової освіти. Використання математичних моделей, методів та можливостей сучасної обчислювальної техніки дозволяє аналізувати та моделювати процеси і явища у галузях майбутньої діяльності випускників, науково обгрунтовано підходити до розв'язування військово-професійних задач.

Дисципліни військово-професійного модуля, разом з вибірковими дисциплінами індивідуальної профілізації (за бажанням випускників), надають знання та уміння, що забезпечують можливість виконувати завдання військової служби, швидко адаптуватись до функціональних обов'язків на первинних посадах у військах (силах), ефективно реалізовувати свої знання, уміння, навички і творчі здібності на практиці.

При цьому загальновійськові дисципліни забезпечують виховання у випускників професійної етики та необхідний рівень знань загальновійськових статутів, формування високої ретельності і стройової підтягнутості, стійких навичок володіння персональною зброєю та транспортними засобами.

Військово-технічні дисципліни реалізують вимоги, як державного освітнього стандарту, так і кваліфікаційні вимоги до військово-професійної підготовки випускників щодо теорії побудови та функціонування сучасних і перспективних зразків озброєння та військової техніки. Особлива увага приділяється формуванню експлуатаційної спрямованості технічних дисциплін,

,4-94222 )0|

Теорія і практика розвитку освітніх систем

як приоритетної у практичній діяльності військових фахівців. В той же час, зберігається певна проектно-конструкторська та виробничо-технологічна частина зміст}' навчання, яка передбачена освітнім стандартом.

Зміст спеціальних дисциплін (тактичних, тактико-спеціальних, військово-спеціальних тощо) орієнтований на фундаментальні положення воєнної науки та засвоєння зразків озброєння і військової техніки. Програми цих дисциплін містять загальні питання, знання з яких необхідні офіцерам більшості спеціальностей: Воєнна доктрина і завдання Збройних Сил України; управління діями підрозділів (частин, з'єднань) у воєнний та мірний час; способи бойового застосування та організації експлуатації комплексів і систем озброєння та військової техніки, підтримання їх у постійній бойовий готовності, підготовка до бойового застосування; захист особового складу та озброєння і техніки від зброї масового ураження, високоточної зброї, радіоелектронного впливу тощо; конкретні знання щодо застосування видів Збройних Сил, родів військ, спеціальних військ та інших військових формувань.

Практична підготовка курсантів і слухачів реалізується шляхом проходження навчальної, виробничої, експлуатаційно-ремонтної та інших видів практик, військового (флотського) стажування, а також несенням внутрішньої, гарнізонної та вартової служб, які є складовими військово-професійної підготовки випускників.

Разом з тим, проблему формування і визначення змісту підготовки військових фахівців потрібно розглядати, виходячи з наступного:

— підготовка військових фахівців є загальнодержавною справою - важливою і відповідальною і повинна мати пріоритетний статус;

102

Теорія і практика розвитку освітніх систем

— військові спеціальності, навіть наближені за напрямами до цивільних, мають, як і усі інші, свою специфічну спрямованість;

— жорсткий стандартизований підхід до розробки змісту навчання в межах напрямів підготовки фахівців порушує принцип варіативності освіти і не може сприяти якісній підготовці спеціалістів до майбутньої діяльності;

— вищі військові навчальні заклади мають готувати спеціалістів, в першу чергу, в інтересах Збройних Сил України та інших силових відомств і формування змісту навчання на основі напрямів державного переліку повинно відповідати принципам достатності та відповідності сферам діяльності військових фахівців за посадовим призначенням;

— провідні вищі військові навчальні заклади акредитовані за З та 4 рівнями, мають визначні військові та наукові школи і повинні готувати фахівців усіх передбачених рівнів за обраними галузями знань та напрямами підготовки.

Ефективне функціонування системи військової освіти неможливе без всебічного нормативно-правового забезпечення. Реалізація військової освітньої парадигми, Концепції військової освіти в Україні потребують нових підходів, організаційно-структурних та функціонально-змістовних змін. Тому належить виконати надзвичайно складну, відповідальну і велику за обсягом роботу.

В першу чергу, це розробити та подати встановленим порядком:

— зміни та доповнення до Закону України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу", до "Положення про проходження військової служби офіцерським складом", в яких передбачити:



Каталог: full txt
full txt -> Ю. Л. Афанасьєв (Київський національний університет культури і мистецтв)
full txt -> Геріатрична допомога населенню україни віра Чайковська
full txt -> Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова Інститут української філології Інформаційний простір України Словник-довідник законодавчих термінів і понять Довідково-навчальне видання Київ
full txt -> Редакційна колегія
full txt -> Шейко В. М., Богуцький Ю. П. Формування основ культурології в добу цивілізаційної глобалізації друга половина XIX
full txt -> Телекомунікаційні проекти. Стан та перспективи
full txt -> Становлення, розвиток
full txt -> Історія виникнення етикету
full txt -> Сучасного вчителя


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка