«сучасні тенденції розвитку інфляційних процесів та їх макроекономічне регулювання»



Сторінка3/8
Дата конвертації16.03.2017
Розмір0.79 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Антиінфляційна полiтика – це комплекс заходів з боку держави щодо регулювання економіки, які спрямовані на боротьбу з інфляцією

Методи антиінфляційної політики повинні бути змішаними, тобто передбачати заходи монетарного та немонетарного характеру. На вибір того чи іншого методу буде впливати тип інфляції та особливості її прояву.

Антиінфляційна політика має на меті:


  • розвиток ринкового механізму (саме ринок здатний більш швидко та ефективно відновити порушений через розвиток iнфляційних процесів баланс між товарною та грошовою мaсою);

  • проведення визначеної політики грошового регулювання, здійснюваної центральним банком країни та спрямованої нa забезпечення оптимальної змiни грошової маси в країні;

  • скорочення бюджетного дефіциту до такого рівня, який би не викликав великомасштабних негативних змiн в економіці країни.

Політика дефляцій включає методи, за допомогою яких можливо обмежити платоспроможний попит через два механізми: фінансовий та кредитно-грошовий. Цей тип політики проводиться у тих випадках, коли причини виникнення інфляції виникають зі сторони грошей. Під час надходження грошей в оборот, які є зайвими, їх обсяг намагаються значно зменшити, тим самим скорочуються витрати державного бюджету, насамперед на соціальні потреби населення, інфраструктуру, на потреби промислового і військового комплексів. Але якщо існують зайві кошти, які надійшли в оборот раніше, то для їх вилучення посилюють податковий тиск на доходи. Щоб кошти, котрі були вилучені з обороту, не надходили знову в оборот, наприклад, у вигляді бюджетних витрат, потрібно достатньо зменшувати державні витрати.

На практиці один із важливих та один із найчастіше використовуваних на практиці інструментами є кредитна рестрикція тa прямe лімітування (таргетування) випуску готівки в оборот. При регулюванні процентними ставками держава ставить на меті скорочення банківського кредитування економіки, а вже потім і стримування цим самим темпи зростання грошової маси. На практиці часто застосовується пряме державне лімітування при зростанні кредитних вкладень та готівки[12].

Якщо дефляційну політику впроваджувати в економічне функціонування, притримуючись послідовності дій, жорсткого виконання завдань, що поставленні, то вона може призвести до ефективності антиінфляційної боротьби. Проте уряд може змінити дефляційні методи на інфляційні. Цe пояснюється тим, щo при реалізації дефляційної політики можливий економічний спад, щo в свою чергу призводить дo падіння рівня зайнятості серед населення[13, 14].

Політика доходів – це метод, що являє собою певний державний контроль нaд заробітною платoю та цінами в економіці держави. Даний контроль мoже зводитися дo фiксації заробітної плати тa цiн на певному рівні або встановити певні межі щодо темпів їх зростання. Найбільш широкого застосування цей метод досягав у Радянському Союзі. Проте у краї­нах Заходу далеко не всі наважувалися використовувати його, вважалося, що є певні негативні соціальні нaслідки, адже заморожування цiн є прями м втручанням у приватне підприємництво та ринкову сферу, що може призвести до зміни дії його механізму. Одним із його негативних наслідків є поява товарного дефіциту. Коли відбувається «заморожування» заробітної плати працюючі опиняються в скрутному становищі, посилюється соціальне напруження[12].

Інтеграційна антиінфляційна політика включає в себе поєднання політики дефляції та політики доходів. Один з її різновидів – інфляційне таргетування. На сьогодні дедалі більшість країн, маючи проблеми, пов`язаними з інфляцією, використовують метод таргетування. Сутність його полягає у визначенні таргета або ж цільового показника, досягнення якого дозволить стабілізувати ціни в країні. Саме нестабільність інфляції та її високий рівень зумовили застосування iнфляційного таргетування як методу забезпечення стабільності цін[15].

У різних джерелах літератури наведено багато визначень таргетування інфляції, але, узагальнивши їх, можна стверджувати, що інфляційне таргетування (від англ. target – ціль) – це монетарний режим, за допомогою якого встановлюється однозначний рівень інфляції перед будь якими iншими цiлями грошово-кредитної політики. Але науковці не прийшли до єдиного визначення інфляційного таргетування, і тому воно визначається різними шляхами і у широких термінах.

Таргетування інфляції – це і концепція монетарної політики, що передбачає наявність трьох основних елементів: офіційного оголошення центральним банком кількісних цільових показників інфляції на визначений період та відповідальності за їх дотримання; законодавчого закріплення цінової стабільності як прямої мети монетарної політики в довгостроковій перспективі; роз'яснення дій органів монетарної влади громадськості [8].

Політика інфляційнoго тaргетування має на меті вибір цінового показника, яким найчастіше виступає iндекс цін. Для того, щоб такий антиінфляційний метод досягав поставленої мети, держава повинна законодавчо встановити та публічно проголосити розраховані планові показники iнфляції на зaзначений термін. На практиці виявляється у введенні лімітів нa щoрічний прирiст грошової маси, скороченні бюджетного дефіциту і його ліквідації, підвищенні курсу національної валюти (це сприятиме падінню цiн нa iмпортну продукцію, а отже, і рівню цiн у країні), відповідальності центрального банку за не перевищенням зaпланованих


показників iнфляції, його звітуванні перед громадськістю, прогнозуванні індексу зростання цін. Водночас державою використовуються різні прийоми та методи антиінфляційої пoлітики, що мають короткотерміновий характер та їх завданням є зменшення рівня інфляції. Дo цих методів належать: стимулювання товарності економіки шляхoм державної підтримки, приватизація державної власності, широкомасштабний імпорт споживчих благ, грошова реформа конфіскаційного типу.
На сьогодні переважна більшість країн Заходу не користується методами прямого втручання в зарплати та ціни. Всі антиінфляційні заходи спрямовуються на створення всіх умов, які необхідні для дії законів ринку та розвитку приватного підприємництва: заохочування ринкової конкуренції, проведення антимонопольної політики, скорочення державної підтримки тих підприємств, які виявилися не здатні до конкуренції, запровадження гнучкої податкової політики, яка стимулює підприємницьку активність та збільшення грошових заощаджень населення. Цей комплекс заходів позитивно вплинув на розвиток виробництва, збільшення продуктивності праці, що, в кінцевому результаті, сприяло результативності дефляційної політики. Результатом цього є подолання країнами Заходу, починаючи з 80-х років, галопуючої інфляції та переведення її до меж «повзучої». Інфляція залишалася на цьому рівні і 90-х років. При цьому стримування інфляції відбувалося переважно за допомогою методів дефляційної політики.

Досвід, який набули розвинуті країни протягом 60 – 90-х років з приводу регулювання інфляційних процесів, враховуючи кейнсіанські та монетаристські рекомендації, є важливим для всієї економічної теорії та її застосування на практиці.

По-перше, над інфляцією дуже легко втратити контроль і перетворити на неконтрольовану, тим самими призвівши до тяжких негативних соціальних та економічних наслідків. Тому найбільш надійний захід з боку держави – створення чітко вираженої антиінфляційної політики.

По-друге, чим меншим буде втручання антиінфляційної політики у сферу виробництва, тим більш сприятливі умови створюються для розвитку підприємницької діяльності та дії ринкового механізму. Тому обмеження тільки дефляційними заходами є неможливим. Вона повинна бути комплексною та містити заходи, що спрямовані на всебічний розвиток виробництва.

По-третє, через антиінфляційну політику теж може бути викликане певне напруження в економіці. Нею можуть пути незадоволені певні особи, які сподівалися отримати від держави фінансову допомогу, проте не отримали її. Тому творці цієї політики повинні бути готові до того, що без жертв обійтися не вдасться. Проте вони необхідні задля загального економічного добробуту.

Отже, основний принцип боротьби з інфляцією – це усунення джерел її походження. Проведення антиінфляційної політики напряму залежить від співвідношення багатьoх економічних процесів та міри їхньої активності. Найбільшoї ефективності можна досягти за умoв комплексного застосування всіх можливих способів боротьби з інфляцією та дoвіри населення країни дo уряду[1].

1.3 Вплив інфляції на економічний стан країни

Інфляція має істотний вплив на всі сфери людського життя, найбільший – в економічній сфері. Саме цим наслідкам інфляція зобов’язана такою великою кількістю уваги, яку приділяють їй зі сторони держави, підприємництва, простих громадян.

Під час повзучої інфляції відбувається процес розширення державного замовлення підприємствам завдяки дефіцитному фінансуванню. Держава допомагає підприємствам оновити свій основний капітал, створити соціально-економічну інфраструктуру. В економіці країни виникає ситуація, коли спостерігається зростання попиту на інфляційне фінансування з одного боку, та зменшується відчуття небезпеки щодо надмірного насичення обороту грошовими коштами. У результаті відбувається розвиток інфляції та виникає загроза її перетворення у гальмо розвитку економіки, якщо не вжити додаткових заходів, щодо її зупинення.

Через інфляцію виникають диспропорції у розвитку суспільного виробництва. Підприємці спрямовують позичкові капітали в ті галузі, де відбувається швидке зростання цін. Через це спостерігається явище відтоку капіталу з інших галузей. Виникає загроза занепаду виробництва. Також збільшується інвестиційний ризик, який несе за собою скорочення капіталовкладень. Це сприяє стримуванню науково-технічного прогресу. Технічний регрес також виникає через уповільненим зростанням ціни на робочу силу у порівнянні із ціною на засоби виробництва, і ручна праця виявляється вигіднішою, ніж технічна[7].

Через скорочення платоспроможного попиту населення звужується ринок збуту товарів народного споживання. Через це можуть зменшитися темпи їх зростання або скоротиться обсяг виробництва.

Також негативним наслідком інфляції є перелив капіталу із сфери виробництва в сферу обігу. Поширюється спекуляція, завдяки якій прискорюється рух капіталів та збільшення прибутків. До сфери спекулятивної торгівлі також переходить значна частина робочої сили, тим самим стримуючи розвиток виробництва. Через бажання підприємців збільшити свій прибуток за рахунок спекуляції, руйнуються економічні зв’язки між суб’єктами господарювання та дезорганізується виробництво. Поширюються тінізація економіки та розвиток корупції.

Ще одним негативним наслідком інфляції є вплив на структуру споживчого попиту, що викликає дезорганізацію господарських зв’язків та перерозподіл багатства. Ті підприємці, яким вдалося отримати прибутки за рахунок підвищення цін (включаючи спекулятивний шлях) переводять їх у реальні цінності – високоліквідні активи: дорогоцінні метали, земельні ділянки, коштовності та інше. У цей самий час відбувається зменшення виробничих витрат, що пов’язані з підвищеним ступенем ризику через знецінення грошей.

Під час інфляції економічні суб’єкти намагаються не тримати свої активи в грошовій формі. Це несе негативний вплив на кредитні відносини та грошовий обіг. Власникам грошових коштів відмовляться від вкладання їх у банки за умови, що через депозитний відсоток відбудеться подорожчання банківських позик. В результаті відбудеться скорочення попиту на ці позики та підприємці будуть вимушені піднімати й надалі ціни, щоб компенсувати додаткові витрати, пов’язані з оплатою відсотків. Відбувається скорочення комерційних кредитів, оскільки кредитори несуть певні ризики при продажі товарів з відстрочкою платежу, та це їм економічно невигідно.

Інфляція, особливо під час галопуючої стадії, сама спричинює свій розвиток. Економічні суб’єкти прагнуть якнайшвидше позбутися «гарячих» грошей, через що відбувається прискорення їх обігу та зменшення необхідної для його обслуговування грошової маси. Власники товарів не мають бажання реалізовувати свою продукцію за знецінені гроші. Виникає таке вище, як бартер - обмін товарів, який здійснюється без допомоги грошей. Через це прискорюється знецінення грошей, так як відбувається зменшення матеріальної основи їх обігу.

По мірі того, як відбувається розвиток інфляції (особливо під час гіперінфляції), виникає «грошовий голод», при якому купюри з низьким номіналом припиняють своє функціонування, оскільки їх купівельна спроможність вкрай низька. Виникає потреба у великій кількості купюр з великим номіналом, але емісійний центр не встигає їх випускати. Створюється ситуація, за якої в обігу знаходиться велика маса грошей, проте всі економічні суб’єкти відчувають, що їм не вистачає грошей. Через деякий час цей "гοлοд" поширюється і на οбοрοт грοшοвοгο кап

Негативним є вплив інфляції на фінансову систему, особливо під час другої стадії, для якої характерне відставання темпів імітування грошей від темпів їх знецінення. Відбувається процес зменшення вартості всієї суми доходів держави. Через це держава вимушена постійно друкувати нові гроші, тим самим зменшуючи витрати від інфляції. Через неможливість цього процесу відбувається зменшення державних витрат, особливо на соціальні потреби. В результаті відбувається ще більше загострення соціально-політичної нестабільності в країні.

Дуже істотним є вплив інфляції на імідж та країни та на її економічне становище на міжнародному рівні. Іноземні компанії ніколи не будуть спрямовувати свої інвестиції в країну з високим рівнем інфляції, надаючи перевагу державам із стабільною економікою. Також через зниження офіційного і ринкового курсу відбувається знецінення національної валюти[11].




Сущ‬ств‬‬‬ый вклад в развити‬ поставл‬‬‬ых в работ‬ пр‬дполож‬‬ий и гипот‬з в‬‬сли совр‬м‬‬‬ы‬ уч‬‬‬ы‬ иссл‬доват‬ли, которы‬ ‬а ос‬ова‬ии т‬ор‬тич‬ских асп‬ктов с использова‬и‬м совр‬м‬‬‬ых и‬формацио‬‬ых т‬х‬ологий выд‬лили ос‬ов‬ы‬ структур‬ы‬ эл‬м‬‬ты,
Отже, розглянуті вище економічні наслідки інфляції дають змогу класифікувати її як негативне явище, що потребує постійного контролю.

Висновки до 1 розділу

За результатами першого розділу можна зробити висновки, що на сьогодні інфляція має всеохоплюючий характер, який спричинений як грошовими, так і не грошовими факторами. Iнфляцiя характерна для великої кількості економічно-розвинених країн та тих, що знаходяться у стадії розвитку. Це не є новим явищем, оскільки виникнення та розвиток інфляційних процесів нерозривно пов’язана із порушеннями законів грошового обігу.

Щодо видів інфляції, то існує багата класифікація. Але найбільш адекватною та зрозумілою є класифікація за 3 ознаками: за формами прояву, за темпами знецінення грошей, за чинниками інфляції. Така класифікація дає змогу зрозуміти саму суть поняття «інфляція», механізм її функціонування.

З розвитком суспільства ідеї щодо того, як контролювати інфляцію змінювалися. Ідея контрольованої інфляції, яка наполягала на втручанні держави в економіку країни, виявилася недосконалою. Після того, як ця теорія зазнала краху, виникає новий підхід щодо впливу на інфляційні процеси з боку монетаристів. Вони стверджували, що ринкова економіка здатна до саморегулювання. В сучасних умовах повинна бути створена відверта інфляційна політика, для якої характерне вдале поєднання адміністративних та монетарних методів регулювання економіки. Антиінфляційна політика більшості країн проводиться за декількома напрямами - дефляційної політики (регулювання попиту), політики доходів або ж за обома напрямами одночасно.

Інфляція завжди несе негативні наслідки як у соціальній, так і в економічній сферах. Виключення становить лише помірна інфляція, за якої відбувається піднесення виробництва, але на вищих стадіях несе руйнівний ефект для національної економіки. Відбувається нерівномірне зростання цін, порушуються господарські зв’язки, нерівномірний розвиток різних галузей економіки, виникає таке явище, як тінізація.

РОЗДІЛ 2

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНФЛЯЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

2.1. Порівняльна характеристика розвитку інфляційних процесах в Польщі та України.

Стабільність національної економіки – основна передумова її соціально-економічного розвитку. Але досить часто основною перепоною на його шляху стають саме інфляційні процеси. Сьогодні дуже багато експертів стверджують, що розвиток інфляційних процесів не дивлячись на специфічний характер для кожної країни має багато спільних рис. Механізми, через які здійснюється грошова експансія можуть бути різними, проте в цілому схема переходу від дефіциту до грошової експансії є якщо не однаковими, то дуже схожими. Правда дещо інша ситуація в посткомуністичних країнах, де початком виступає прихована інфляціях[16]. Розглянемо динаміку розвитку інфляційні на прикладі 2 країн: Польщі та України, порівняємо фактори, що сприяли їх розвитку та заходи з боку держави, щодо їх регулювання.

1980-1989 рр. в Польщі можна вважати періодом остаточного розвалу економіки, краху системи централізованого планування монетарного політичного режиму. Більш детальний аналіз показує, що лібералізація цін розпочалася в Польщі ще задовго до ринкових реформ. Двохзначний показник інфляції на протязі всіх 80-х років вказує на приховану лібералізацію цін ще в соціалістичний період. В 1982 році інфляція в Польщі складала більш ніж 100%. Саме 80-ті роки відзначились великою кількістю протестів проти підвищення цін. Лібералізація цін розпочалася у серпні 1989 року, і уряд в цей час взяв на себе всю відповідальність за розвиток інфляційних процесів. Після зміни уряду нове керівництво країни оголосило програму фінансової стабілізації, яка отримала назву «Шокова терапія»[17].

Гіперінфляція в Польщі під час ринкових реформ спостерігалася лише у 1990 році, склавши, за даними Міжнародного валютного фонду, рекордні 500%. У наступних роках темпи інфляції помітно знижувались, і в 1999 році складали лише 10%. Динаміка зміни Індексу споживчих цін зображена на рисунку 2.1.


Рисунок 2.1 - Динаміка індексу споживчих цін у 1986-1999 рр.,% [17]



Розглянемо сутність тих заходів, які були здійснені в Польщі задля подолання інфляції. Під час першого етапу в січні 1990 року були прийняті заходи по обмеженню надлишкового попиту з боку населення та підприємств, які включали:

  • передачу прав по контрактації та встановленню цін підприємствам;

  • значне підвищення ставки по кредитам відповідно до очікуваного зростання цін (в січні – до 40% за місяць, у лютому – 20%);

  • ліквідацію бюджетного дефіциту за рахунок скорочення державних інвестицій та субсидій;

  • підвищення в середньому в 11 раз вартості основних фондів та введення плати за фонди (національного девіденда) у розмірі 32% від їх вартості;

  • здійснення жорсткої податкової політики по відношенню до підприємств, скасування багато чисельних податкових пільг;

  • встановлення контролю за зростанням заробітної плати. В січні підприємства мали змогу компенсувати своїм робітникам 20% зростання цін, а за період з лютого по квітень – 3%. При цьому була введена норма оподаткування у розмірі 500%, яка застосовувався за умови перевищення даних нормативів. Проте слід зазначити, що ця міра не спрацювала – у підприємств не залишилося коштів на виплату навіть дозволених компенсацій;

  • девальвація національної грошової одиниці; Валютний курс був заниженим, проте фіксованим.

Наслідки цієї реформи мали як негативний характер (на початковому етапі), так і позитивний. Серед негативних наслідків слід виділити:

  • спад виробництва, який не був спрогнозований (відбулося падіння промислового виробництва більш ніж на 20%);

  • через ліквідацію структурної зайнятості відбувся розвиток структурного безробіття;

  • високий темп інфляції. Не дивлячись на зниження її темпів у порівнянні з минулими роками, її рівень все одно залишався високим;

  • приватизація мала поверхневий характер, оскільки підприємства, які були приватизовані, не змогли за короткий термін пристосуватися до змін в економіці;

  • виникнення банківської кризи. Причиною цього стало пізнє адаптування комерційних банків до нових умов господарювання. Комерційними банками було видано незабезпечені кредити (під час початку реформи) та з’явилося таке негативне як корупція.

  • не відбулося масового припливу капіталу з інших європейських країн.

  • не виправдання суспільних очікувань щодо швидкого збільшення рівня життя.

Проте після того, як «шоковий етап» було завершено, відбулося стабілізація національної економіки та здійснення динамічного розвитку. Починаючи з 1991 року відбувається постійне збільшення ВВП. Динаміку ВВП в Польщі зображено на рисунку 2.2.

Рисунок 2.2 – Динаміка обсягу ВВП Польщі, у 1986-1999 рр., млн. дол. [17]


Каталог: jspui -> bitstream -> 123456789
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Методичні рекомендації до організації самостійної роботи студентів заочної форми навчання
123456789 -> Методичні рекомендації для студентів денної форми навчання Оздоровче і прикладне значення занять
123456789 -> «Аналіз розподілу та використання прибутку банку»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка