Суховерська ірина іванівна


 Навчальна література для вищої та середньої освіти



Сторінка7/15
Дата конвертації20.11.2018
Розмір1.42 Mb.
#65282
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   15

3.3 Навчальна література для вищої та середньої освіти

Підручник як носій інформації є важливим показником розвитку історичної науки, враховуючи його значення в суспільному житті та наявність ознак історіографічного факту чи явища. Дослідження змісту підручника дозволяє визначити взаємозв’язок історичної освіти з історичною наукою та його місце в історіографічному процесі [341]. Підручники, зважаючи на власну специфіку та функціональне призначення, синтезують найновіші здобутки наукових досліджень на час їх створення, що наближає їх до академічних праць [150, с. 20]. Водночас підручник – надзвичайно зручний інструмент для пропаганди і поширення державної ідеології, оскільки результати його використання помітні через десятиліття. Формуючи суспільну пам’ять, установки підручника майже тотожні програмуванню. Тому образ інших народів та власного в уяві людини залежить від того, як історики сконструювали його у шкільному чи університетському підручнику [345].

У Росії, як і в інших державах пострадянського простору, підручники становлять фундамент традиційної історичної освіти та історичної політики загалом, оскільки покликані вирішувати не стільки наукові, скільки ідеологічні завдання. Історія в них розглядається здебільшого в контексті державної історичної політики [332; 334, с. 241]. Після розпаду Радянського Союзу державна політика пам’яті Росії постала перед гострою проблемою пошуку актуальної лінії державної історії у підручниках, яка не заперечувала б попереднього радянського канону, а, навпаки, прив’язала його до нової історичної традиції та створила нову освітню концепцію історії Росії, яка виконувала б у суспільстві консолідаційну та інтеграційну ролі. Для ефективного вирішення цієї проблеми російські історики сконструювали сучасну концепцію історії в наративі підручників на основі ідеологем про унікальність російської вітчизняної історії та есенціалістських версій цивілізаційного підходу, який утвердився в історіософських працях 1990–
2000-х років [131, с. 109; 132, с. 65].

Автори сучасної концепції російської навчальної літератури з історії, які поставили мету – науково викласти курс історії ХХ ст., насправді лише запропонували «оновлену», або, краще сказати, підправлену концепцію історії Другої світової війни. У ній виклад історії війни розділено концептуально у межах двох паралельних курсів «Всесвітня історія» та «Історія Росії», де в підручниках з новітньої всесвітньої історії системно розглянуто події Другої світової війни, а в підручниках з історії Росії – тільки події німецько-радянської війни, яку в навчальній літературі називають лише «Велика Вітчизняна війна» [369, с. 35].

Оновлена концепція історії, враховуючи розвиток російської історіографії, поповнилася фактами, описами подій і явищ, які раніше не були представлені в навчальній літературі, але увійшли до наукового обігу в результаті публікації величезного масиву історичної інформації. Ідеться, зокрема, про договори, підписані СРСР і Німеччиною 1939 р., причини поразок Червоної армії у 1941–1942 рр., кількість людських і матеріальних втрат на фронті та в тилу, чисельністю військовополонених, приклади колабораціонізму, репресії сталінського періоду, депортації народів [192, с. 165; 322]. Введення до навчальної літератури нових подій та фактів посприяло зростанню ролі історії повсякденності і культури в роки Другої світової війни за рахунок ущільнення політичної історії. Розповіді про героїв війни у новій концепції стали рідкістю завдяки певній демілітаризації змісту курсів історії. Така тенденція, з одного боку, призвела до помітної дегероїзації війни та перенесення акцентів з військово-тактичних і політичних аспектів військових конфліктів на соціальні, духовно-моральні, етнокультурні та психологічні, які повинні генерувати негативний образ війни, актуалізувати знання про її руйнівні наслідки, виховувати повагу до культурних, релігійних та національних традицій, формувати досвід конструктивної взаємодії людей з різними переконаннями, культурними цінностями і соціальним становищем. З іншого боку, така тенденція ставить акцент на антигуманній сутності нацистського режиму та гуманній сутності комуністичного режиму шляхом зображення масштабів руйнувань та жертв, які опинилися на окупованих німцями територіях, характеристиці нацистського «нового порядку». Втім, незважаючи на наявні зміни у трактуванні війни, головною домінантою концепції залишилася військова історія, виклад якої поєднав старі і нові підходи до інтерпретації подій Другої світової війни [329].

У Росії публікацію підручників регламентує державний освітній стандарт, затверджений 1995 р. урядом Росії, згідно з яким навчальні заклади отримали право автономії у виборі програми та навчальної літератури з історії Росії. Результатом цього рішення стало зростання кількості шкільних та університетських підручників з історії [253, с. 153]. Кількість шкільних підручників регламентують Федеральний перелік підручників, рекомендованих Міністерством освіти і науки Російської Федерації для використання в освітньому процесі в загальноосвітніх установах, та Федеральний перелік підручників, допущених Міністерством освіти і науки РФ для використання в освітньому процесі в загальноосвітніх установах [350, с. 103]. Міністерство освіти Росії рекомендує підручники, виклад матеріалу в яких не суперечить державній політиці пам’яті і моделює адаптований до нових реалій радянський образ війни, а грифом «допущено» позначає підручники, створені за сприяння зарубіжних фондів [192, с. 165].

Після розпаду СРСР у Росії з’явилося декілька зарубіжних фондів, що оголосили конкурси на отримання грантів для написання підручників з історії, серед яких Фонд Сороса і Фонд Форда. Російські історики І. Іонов, А. Богданов, Е. Вяземський, І. Долуцький, О. Стрелова, М. Короткова, О. Кредер, О. Сороко-Цюпа, О. Левандовський, Ю. Щетинов опублікували підручники за сприяння цих фондів. Виклад матеріалу у їхніх підручниках зазнав різкої критики через його розбіжності з моделлю історії Другої світової війни, визначеною державною політикою пам’яті. Критики зазначили, що «ідеологічна спрямованість таких підручників – принизити роль Росії, як правонаступниці СРСР в світовій історії» [253, с. 153]. З деякими підручниками були пов’язані гучні скандали. Наприклад, 2003 р. було вилучено з федерального списку рекомендованих шкільних підручників та переміщено до розділу допущених для викладання в загальноосвітніх установах підручник І. Долуцького «Вітчизняна історія. XX століття» для 10–11 класів за характер викладу в ньому подій німецько-радянської війни. Найбільш розкритикованими виявилися висвітлені в підручниках, випущених за сприяння зарубіжних фондів, питання трактування ролі СРСР у розв’язанні Другої світової війни, аналізу діяльності радянського політичного керівництва та причин поразки Червоної армії у 1941–1942 рр., характеристики колабораціонізму, кількості людських і матеріальних втрат, наслідків війни та інших аспектів, які можуть поставити під сумнів позитивний імідж Радянського Союзу [250].

Автори підручників, виданих за сприяння зарубіжних фондів, під час характеристики подій початкового періоду війни визначили агресивну суть не тільки гітлерівської Німеччини, а й Радянського Союзу. О. Кредер для аргументації цієї оцінки навів у підручнику цитату промови Й. Сталіна, виголошену у Кремлі 5 травня 1941 р., де той вказав, що СРСР припиняє проводити лінію оборони, оскільки Червона армія є сучасною переозброєною армією, готовою перейти від оборони до наступальних дій [177, с. 114; 178, с.129].

Н. Загладін у підручнику навів факти про агресивну суть радянського режиму, проаналізувавши мотиви підписання договору про ненапад між СРСР і Німеччиною. На думку автора, «в тій формі і в тих умовах, в яких був підписаний пакт про ненапад, він фактично перетворював СРСР на невоюючого союзника Німеччини, руйнуючи образ країни, яка послідовно виступала проти фашизму і його агресивної політики, що в історичній перспективі набагато переважило ті тимчасові переваги, які забезпечувалися пактом» [124, с. 129]. Автор підручника, оцінивши роль політичного керівництва СРСР під час Другої світової війни, вказав, що саме керівництво країни, зокрема Й. Сталін, несе відповідальність за поразки Червоної армії, військові катастрофи і людські та матеріальні втрати. У підручнику побутує теза про те, що «політичне керівництво СРСР наполегливо ігнорувало інформацію про підготовку німецької агресії», а «Сталін переоцінив значення німецько-радянського договору» [125, с. 198].

У підручнику за редакцією В. Фураєва також наведено аргументи на підтримку цієї тези, зокрема на Й. Сталіна покладена вся відповідальність за розв’язання війни, зниження боєздатності Червоної армії через розправу з вищим командним складом та неефективну зовнішню політику. Автори зазначили, що «серйозною помилкою Сталіна була обіцянка розвивати дружбу з нацистською Німеччиною, яка зневажила принципи радянської зовнішньої політики». Водночас дослідники зауважили, що договір був вимушеним компромісом та мав позитивне значення для СРСР, оскільки встановив межу німецької експансії на схід, відтягнув напад Німеччини, стримував агресивну політику Японії. Для виправдання радянської політичної системи автори наприкінці теми відзначили, що ІІ з’їзд народних депутатів СРСР 1989 р. прийняв постанову про політичну і правову оцінку пакту 1939 року, в якому було засуджено сам факт його підписання та секретні протоколи до нього [353, с. 119].

Значний відхід від концепції державної політики пам’яті, автори підручників фондів здійснили під час характеристики військових дій. О. Кредер, О. Сороко-Цюпа, О. Левандовський, Ю. Щетінов докладно розглянули дії англо-американських військ в Північній Африці, створивши враження у критиків підручника, що корінний перелом у Другій світовій війні відбувся в битві під Ель-Аламейном, а висадка союзних військ у Нормандії в червні 1944 р. стала вирішальним моментом війни, оскільки Сталінградську битву лише побіжно було викладено в одному з розділів підручника [205, с.144; 256, с. 299].

У підручниках, виданих за допомогою фондів, відмінного від традиційного радянського трактування набула проблема колабораціонізму. Характеризуючи колабораціонізм, автори виділили його свідомий і вимушений типи. На сторінках підручників співпрацю генерала О. Власова з ворогом розглянуто як політичне явище, що стало результатом низки причин, серед яких великі невдачі на фронті та страх радянських військовополонених перед розплатою за вимушений полон. Аналіз службової кар’єри О. Власова у підручнику не дав підстав стверджувати, що його співпраця з противником була продуманим і заздалегідь підготовленим кроком [353, с. 146].

Зовсім інший підхід автори підручників зарубіжних фондів застосували до характеристики ціни перемоги. В підручнику В. Островського, О. Уткіна зазначено, що вермахт був зупинений ціною колосальних втрат, що наводить на роздуми про історичну слабкість та неефективність діяльності сталінського режиму. Автори вказали, що лише ціною великих людських і матеріальних втрат вдалося надати війні затяжний характер, що прирікало Німеччину на поразку, оскільки її ресурсна база була не пристосована до війни такого типу. У межах цієї концепції джерелами перемоги стали не тільки невичерпність ресурсів Радянського Союзу, а й допомога союзників по антигітлерівській коаліції. Підсумки Другої світової війни для СРСР автори розглянули в спеціальному розділі «Спроби глобальної експансії», де визначили, що для СРСР створювалася надзвичайно сприятлива міжнародна ситуація, яка давала справді унікальні можливості для ще більшого розширення впливу СРСР в Європі та Азії, тобто вони трактували Росію як імперію [256, с. 145].

Образ Другої світової війни, змодельований у підручниках зарубіжних фондів, та трактування окремих подій, які ставлять під сумнів гуманність Радянського Союзу, обурили російське суспільство. Громадськість та фахові історики, за підтримки політичного керівництва країни, розкритикували видання підручників західними фондами, яке стало однією з ключових тем наради 2002 р. з приводу підручників історії під патронатом президента Росії В. Путіна. Внаслідок цього 2004 р. фінансований Фондом Сороса Інститут «Відкрите суспільство» припинив видавати гранти для написання підручників з історії Росії [253, с. 156].

Виклад подій Другої світової війни залишився традиційним у трактуванні російських шкільних підручників, рекомендованих Міністерством освіти РФ, а тлумачення певних аспектів військового протистояння тотожне зі старими радянськими підручниками. Концепція Другої світової війни в таких підручниках у загальних рисах виглядає так: відсутня однозначна оцінка пакту Молотова-Ріббентропа; початок німецько-радянської війни розцінюється як катастрофа, за яку відповідальне керівництво країни; прорахунки політиків і воєначальників компенсовано мужністю і героїзмом радянського народу; жорсткі заходи мобілізації трудових ресурсів і економіки країни стали основним джерелом Перемоги; Сталінградська битва була поворотним пунктом в історії Другої світової війни; фактам масових репресій і депортацій народів під час війни не надано однозначної політичної оцінки; взаємини з союзниками характеризуються як значущі, але суперечливі; Радянський Союз вніс вирішальний внесок у перемогу в Другій світовій війні; найважливішим підсумком війни став розгром держав-агресорів і створення прецеденту персональної відповідальності політиків; в результаті Другої світової війни різко зріс міжнародний авторитет СРСР [350, с. 102].

Послідовність викладу німецько-радянської війни та її періодизація зберегли практично без змін радянські традиції характеристики цих подій. Під час аналізу першого етапу німецько-радянської війни обов’язковими темами і надалі були напад Німеччини на Радянський Союз, перебудова народного господарства на воєнний лад і битва за Москву. Опис другого етапу, пов’язаний з докорінним переломом війни, охоплював такі події, як Сталінградська битва, битва на Курській дузі, просування Червоної армії на захід і битва за Дніпро. Третій завершальний етап війни містив характеристику звільнення території СРСР, країн Європи і падіння Берліна. Обов’язковим розділом радянських підручників був розділ «Все для фронту, все – для Перемоги!», в якому історики характеризували внутрішню політику СРСР, конференції глав держав антигітлерівської коаліції, партизанський рух, героїчну працю радянського народу в тилу. У шкільному підручнику російських істориків О. Данилова та Л. Косуліної цей розділ також отримав таку назву та зберіг зміст радянського шкільного наративу [92, c. 188].

Автори підручників, рекомендованих Міністерством освіти РФ, аналізуючи причини розв’язання війни, відзначили, що шлях до Другої світової війни відкрила Мюнхенська угода, підписана 30 вересня 1938 р. Великобританією, Францією, Німеччиною та Італією, яка породила у Гітлера і його оточення зневагу до лідерів країн Заходу, переконаність в їхній нездатності до рішучих дій, неготовності виступити спільно з СРСР проти країн-агресорів [178, с. 139; 255, с. 312]. Водночас автори вказали, що на розв’язання війни вплинула зовнішня політика СРСР навесні-влітку 1939 р., яка досі викликає суперечки в російській історичній науці, оскільки немає однозначної та чіткої позиції із цієї проблеми. Побіжно в підручниках охарактеризовано позицію західноєвропейської історіографії, яка засудила дії радянського керівництва, яке пішло на підписання пакту Молотова-Ріббентропа, оцінивши його як віроломний крок, що дав Гітлеру можливість розв’язати Другу світову війну. При цьому автори зробили акцент на тезі, що «багато західних політиків та експертів констатували, що в умовах, які склалися, у радянського керівництва не було іншого виходу» [205, с. 192].

Для створення позитивного іміджу СРСР у військовому протистоянні автори підручника аналізують політичну ситуацію, що склалася у світі, визначають основні зовнішньополітичні пріоритети і цілі учасників майбутньої війни, серед яких Радянський Союз займав позиції примирення. На підтвердження цього автори вибудували логічний зв’язок зовнішньої політики Радянського Союзу від серпня 1939 р. до 22 червня 1941 р., намагаючись підвести школярів до виправдання вибору Й. Сталіна підписати договір про ненапад з Німеччиною. Дії СРСР з цього приводу у шкільному підручнику характеризуються як складне рішення: «або відхилити пропозицію Гітлера і цим змиритися з приходом німецьких військ до кордонів СРСР у випадку неминучої поразки Польщі у війні з Німеччиною, або укласти угоду, яка дозволить розширити кордони СРСР далеко на захід і перешкодити на певний час війні» [92, с. 193]. Автори також вказують на намагання західних держав підштовхнути Німеччину до війни з Радянським Союзом та труднощі в переговорах з англо-французькою делегацією. Факт існування таємного протоколу до пакту констатовано в підручнику без аналізу його змісту. Отже, підписання 23 серпня 1939 р. радянсько-німецького пакту про ненапад, розрахованого на десять років, на думку авторів, є виправданим у політиці СРСР, оскільки дозволило державі виграти час для підготовки до майбутнього протистояння [92, с. 194; 93, с. 189]. Підтверджує таке сприйняття шкільним наративом пакту Молотова-Ріббентропа твердження І. Карацуби, в якому вона зазначила, що «йде гра на тому, що все зло відоме. Йде дика похвала російському народові і ствердження, що ні в чому каятися – винен Мюнхен… Йде подвійна бухгалтерія, подвійна мораль, все поглиблюється в імперський націоналістичний лад» [155].

Однак не всі автори рекомендованих Міністерством освіти РФ підручників, одностайні з цього приводу. Авторський колектив під керівництвом О. Волобуєва, аналізуючи наслідки договору, констатував, що цей документ «був підготовлений поспіхом», мав суперечливий характер і фактично «спровокував початок світової війни». На думку авторів, наслідки пакту виявилися суперечливими, оскільки, з одного боку, він надав Радянському Союзу можливість протягом двох років зміцнювати свій військово-промисловий потенціал і не брати участі в широкомасштабних військових діях, а з іншого боку, СРСР зобов’язався не підтримувати жертв агресії в Європі, відмежувавшись від антинацистської боротьби на початковому етапі Другої світової війни. Крім того, вони зауважили, що якщо сам радянсько-німецький пакт 1939 р. був вимушеною мірою й об’єктивно сприяв безпеці Радянського Союзу, то доданий до нього таємний протокол спровокував початок нової війни, оскільки розв’язував руки Гітлеру [62, с. 172; 63, с. 126].

Тож автори підручників, характеризуючи зовнішню політику СРСР напередодні нападу Німеччини, працювали і надалі працюють над складним завданням – сформувати у шкільному наративі прагматичну позицію Й. Сталіна щодо війни, його небажання брати участь у збройному конфлікті та утвердити думку, що радянський керівник здогадувався про напад Німеччини і власною зовнішньополітичною діяльністю демонстрував намагання захистити СРСР. Для реалізації цього завдання історики зробили акцент на аналізі плану «Барбаросса». Автори підручника зауважили, що в «основу плану була покладена ідея блискавичної війни, успішно реалізованої у війні з Польщею і на заході Європи». При цьому О. Данилов та Л. Косуліна вказали на викриття Сталіним планів Гітлера, оскільки тривожні повідомлення щодня надходили до Кремля від агентурної розвідки і дипломатичних представництв. З цього випливає, що Сталін підготував Радянський Союз до війни, але не хотів порушувати договору про ненапад, розпочинаючи воєнні дії проти Німеччини [93, с. 197].

Вказані історики охарактеризували на сторінках підручника нацистський «новий порядок» на окупованих землях, визначаючи широкі масштаби «рабства» та пограбування матеріальних ресурсів населення й території. Вони зазначили, що на окупованих територіях стали виникати партизанські загони, які організовували радянські працівники та бійці й командири Червоної армії, що потрапили в оточення. Проаналізувавши виклад матеріалу про рух Опору в цих підручниках, український історик Ф. Турченко зазначив, що в російському підручнику О. Данилова мало уваги приділено національним групам населення, але таке враження зникає, коли розглядати розділ підручника «Велика Вітчизняна війна. 1941–1945 рр.», де йдеться про колабораціоністів і згадано про представників прибалтійських, північнокавказьких, українських та татарських народів, які немовби масово воювали на боці Німеччини. Очевидно, що автори підручників принижували інші народи для вивищення росіян [339].

У підручниках, рекомендованих Міністерством освіти РФ, автори оцінили роль політичного керівництва СРСР: Сталіна, Політбюро ЦК ВКП(б), ДКО, наркомів, як визначальну у проведенні евакуації, створенні і розвитку потужного ВПК на Сході, організації опору ворогу і припиненні паніки та дезертирства, формуванні єдиного штабу партизанського руху, розвитку військово-технічних наукових досліджень. Вони зазначили, що державна система СРСР витримала сувору перевірку війною, забезпечила єдність фронту і тилу, найсуворішу виконавську дисципліну на всіх рівнях [253, с. 156].

У шкільному наративі відбулися істотні зміни під час аналізу воєнної історії. Автори приділили найбільше уваги розгрому німецької армії під Москвою 1941 р., ролі Сталінградської та Курської битв, закцентувавши увагу на важливості німецько-радянського фронту в перемозі над нацистською Німеччиною та зміцненню становища СРСР у світі за підсумками війни. Вони визначили значення цих битв: сприяли зростанню стратегічної ініціативи СРСР, створенні сприятливих умов для розгортання наступу всіх фронтів на південно-західному напрямі, сприяючи успішним діям радянських військ під Ленінградом, на Кавказі, на інших ділянках фронту, а також завадили Туреччині і Японії розпочати воєнні дії проти СРСР. При цьому із сучасних підручників практично зовсім зникли будь-які згадки про дії союзних військ у Північній Африці, Італії, Тихому океані [373, с. 102].

Автори підручників, рекомендованих Міністерством освіти РФ, визначаючи підсумки війни, вказали, що відразу після виходу з міжнародної політичної сцени Радянського Союзу і різкого ослаблення міжнародних позицій нового міжнародного суб’єкта Російської Федерації в західній історіографії утвердилася теза, що вирішальний внесок у розгром гітлерівської Німеччини зробили Сполучені Штати Америки, а не Радянський Союз [126, с. 181]. При цьому автори зауважили, що «в роки війни вирішальна роль німецько-радянського фронту визнавалася Заходом беззастережно, але з початком «холодної війни» і сплеском гострої ідеологічної боротьби двох суспільних систем – капіталістичної і соціалістичної – ці погляди змінилися – західна історіографія визначила, що роль Радянського Союзу обмежувалася тільки бойовими діям на Східному фронті [93, с. 194]. Автори шкільних підручників обурилися, що такий підхід повністю ігнорує факт про те, що «ще до вступу США у війну 8 грудня 1941 р. радянські війська почали успішний контрнаступ під Москвою і здобули перемогу, яка, на думку російських істориків, стала «зміною віх» у всій Другій світовій війні», а «на радянсько-німецькому фронті були розгромлені, знищені, полонені, примушені до капітуляції майже три чверті збройних сил Німеччини і 60% армій її союзників» [126, с. 181].

Здійснений контент-аналіз трактування подій Другої світової війни в сучасних російських підручниках показав, що в рекомендованих та допущених підручниках з історії наявні деякі відмінності. У рекомендованих Міністерством освіти РФ підручниках ключові події війни викладено на зразок класичних текстів, близьких за стилем та системністю викладу до підручників радянського періоду, особливо щодо характеристики героїзму радянського народу, роботи тилу в роки війни, партизанського руху, опису військової історії, ходу битв. Автори допущених підручників прагнуть навести всі точки зору і не вибрати жодної, а також серед них простежується неоднозначність викладених політичних оцінок подій (див. додатки).

Російські історики по-різному оцінюють шкільний наратив, вказуючи на панівну роль шкільних підручників з новітньої історії Росії над підручниками з всесвітньої історії, незважаючи на те, що всі підручники перевіряє державна комісія з фальсифікації історії. Історики, які входять до складу комісії, визначають «об’єктивний» характер трактування подій німецько-радянської війни в навчальних підручниках для школярів. Цієї думки не поділяють деякі авторитетні російські історики, які простежують у викладі матеріалу фальсифікацію та маніпуляцію фактами, однобічні судження, сформовані як реабілітація злочинів сталінського режиму в роки Другої світової війни [155]. Так, російський історик І. Долуцький називає концепцію, викладену в підручнику А. Данилова, «імперською», без відображення позицій інших народів [100], а О. Шубін, доктор історичних наук, професор, старший науковий співробітник Інституту загальної історії РАН, вказує, що російські шкільні підручники «полемізують» з підручниками інших пострадянських республік про події німецько-радянської війни, заперечуючи факти [375, с. 29].

Різноманітні погляди на інтерпретацію історії Другої світової війни можна простежити на сторінках навчальних підручників для студентів, оскільки майже кожен університет представляє власний підручник. Підручники вищих навчальних закладів з новітньої історії Росії не містять однозначних та однобічних суджень з деяких питань. Та все ж, попри деякі поступки, автори підручників вищих навчальних закладів відображають стан російської історіографії та політику держави, дублюючи позицію шкільного наративу. Характеристика подій Другої світової війни у підручниках для вищих навчальних закладів Російської Федерації викликає багато суперечок. З одного боку, перед авторами підручників з історії стоїть завдання максимально достовірно і з позиції досягнень сучасної світової та російської вітчизняної історичної науки донести до студентів всі факти періоду Другої світової війни. А з іншого боку, досить складно оцінити ті чи інші події війни, не відступаючи від традиційних інтерпретацій воєнного протистояння та державних традицій [338, c. 161].

Аналізуючи підручники вищих навчальних закладів, окремо потрібно зупинитися на підручнику Ю. Терещенка, який рекомендований Міністерством освіти Російської Федерації, та підручнику А. Барсенкова й А. Вдовенка, який допущений Міністерством освіти Російської Федерації. А. Барсенков та А. Вдовенко у підручнику з новітньої історії Росії розглянули події Другої світової війни у двох розділах. У розділі «СРСР напередодні військових випробувань. 1938–1941рр.» автори проаналізували політичну ситуацію, яка склалася у світі напередодні війни та роль зовнішньої політики Радянського Союзу в умовах наростання військової загрози, охарактеризували економічний та політичний потенціал держави, а також заходи модернізації радянської економіки та збройних сил, моральний і матеріальний рівень підготовки радянського суспільства до війни. У розділі «Велика Вітчизняна війна 1941–1945 рр.» А. Барсенков та А. Вдовенко детально зупинились на гітлерівському вторгненні, яке описали з характерним для радянського взірця трагізмом, охарактеризували перебудову країни на воєнний лад та вплив цієї перебудови на події літа-осені 1941 р., особливу увагу приділили Московській битві та докорінному перелому у війні. Важливого значення надали Сталінградській битві, перемозі в Берліні та розгрому Квантунської армії. Зрозуміти позицію авторів у трактуванні подій Другої світової війни можна з тези, що «в травні 1945 р. Радянський Союз виходив із війни не тільки з радістю перемоги і надією на майбутнє. І не лише з новими територіальними надбаннями. Але й з деформованою економікою, з однобоким розвитком воєнно-промислового комплексу, з порушенням соціальної структури суспільства, ще більше розгубленого, ніж до війни, соціальною сферою, із закоріненими звичками керівництва діяти наказами, з нетерпінням до змін, надмірною впевненістю в невичерпаність ресурсів держави» [15, с. 442].

У підручнику з новітньої історії Росії Ю. Терещенка події Другої світової війни розглянуто у двох розділах. У розділі «СРСР в період реконструкції. Кінець 1920-х – початок 1930-х років» автор визначив економічний потенціал держави напередодні війни, побіжно охарактеризував зовнішню політику СРСР у 1939–1941 рр., уникнув характеристики таємного протоколу до договору про ненапад між СРСР та Німеччиною. У розділі «СРСР в роки війни. 1941–1945 рр.» детально охарактеризував події червня 1941 р. – травня 1945 р., акцентуючи увагу тільки на німецько-радянському фронті та переможних битвах СРСР. Позицію автора щодо характеристики подій німецько-радянської війни визначає його думка, що «внутрішня політика СРСР в роки війни максимально благополучно забезпечила міжнародні умови для найшвидшого переможного закінчення війни, встановлення справедливого світу та усесторонньої співпраці. Багато чого було досягнуто Радянським Союзом в роки війни» [333, с. 212].

Отже, проблема викладу історії Другої світової війни у наративі підручників для вищих навчальних закладів Росії актуалізована в сучасному російському суспільстві завдяки залученню до цього процесу органів державної влади та професійних істориків, які намагаються долучити російську навчальну літературу до загальноцивілізаційних тенденцій розвитку таких наративів. Державні інститути намагаються контролювати цей процес завдяки освітньому стандарту, який містить політичний чинник, що перешкоджає виваженому і толерантному сприйняттю позицій та поглядів усіх учасників конфлікту й трактуванню подій Другої світової війни.

Отже, сучасне історичне знання про Другу світову війну в навчальній літературі є не інформацією про об’єктивний характер міжлюдських взаємин, а суб’єктивними конструкціями істориків задля інтерпретації цих взаємин відповідно до власних світоглядних позицій та політичних орієнтацій, що породжує уявлення про жорстку ідеологічну зумовленість історичних знань у російських підручниках та відносність історичної істини, яка набуває ідеологічного виміру та «совковості», тобто спробу будь-що зберегти радянсько-більшовицький імперський міф, а значить і саму імперію. Водночас навчальна література є показником розвитку російської історіографії, оскільки визначає стан вивчення певної проблематики подій Другої світової війни у російській історіографії через її перегляд у наративі підручників та розкриває здобутки і недоліки в дослідженні окремих аспектів війни.


Каталог: authors
authors -> Товаришки оповідання І
authors -> Навчальний посібник для студентів сільськогосподарських вузів економічних спеціальностей львів видавництво «світ» 1995 ббк 65. 28я73 4-46
authors -> 1. Частина Інтелект у цілому. С. 5 Частина Мислення й вирішення проблем
authors -> І. О. Кочергін кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету Друкується за рішенням Науково-методичної ради Дніпропетров­ського історичного музею від 12 с
authors -> Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
authors -> Рецензенти Білик Б. І. доктор історичних наук, професор Бризгалов І. В
authors -> 1. психологія як наука І навчальна дисципліна
authors -> Від матки до альцгеймера


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   15




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка