Суми Сумський державний університет



Сторінка2/10
Дата конвертації09.09.2018
Розмір0.77 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Матеріали та методи. Під наглядом знаходилося 32 дитини з парвовірусною інфекцією, в яких у сироватці крові були виявлені антитіла IgM до PV B19 людини. Усі дослідження сироватки крові отримані на підставі інформованої згоди пацієнтів або їх батьків. Дослідження проводилися на базі медичної лабораторії «Сінево». Статистична обробка результатів дослідження виконана за допомогою загальноприйнятих методів.

Результати роботи. 2013-2014 роки відмічаються достатньою активізацією парвовірусу В19 у Сумській області. Починаючи з жовтня 2013 року, в м. Суми спостерігаються спорадичні спалахи парвовірусної інфекції, переважно серед дітей дитячих дошкільних і шкільних закладів. Спалахи носять затяжний характер, продовжуючись в організованих колективах протягом декількох місяців.


Для даної інфекції була характерна сезонність, пік захворюваності приходився на холодну пору року (осінь-зима-весна). Джерелом інфекції була хвора дитина. Передача віруса відбувалася повітряно-краплинним шляхом.

Найчастіше захворювання виявлялося у віці від 3 до 11 років (87,5 %). Діти до 1 року не хворіли на парвовірусну інфекцію. Серед дорослих інфекційну екзантему виявлено у 4 осіб, які захворіли через 7–10 днів після початку хвороби у їх дітей.

Початок захворювання у переважної більшості дітей був поступовим. У продромальному періоді у 72 % дітей були відсутні ознаки інфекції. Але у 28 % температура тіла підвищувалася до субфебрильних цифр. Хворі скаржилися на помірне загальне нездужання, незначний нежить, у 25 % були виявлені симптоми фарингіту, покашлювання, у 47 % – лімфаденопатія, як правило, із включенням шийних, підщелепних і потиличних лімфатичних візлів.

В усіх дітей захворювання розпочиналося з появи висипки на шкірі. У більшості хворих (78 %) спочатку з’являлася яскраво-червона висипка на щоках, яка описана в літературі, як симптом «нашльопаних щік»: яскраво-черворі еритематозні ділянки без чітких меж, при цьому шкіра навколо рота була бліда.

Потягом 3–7 днів висипка поширювалася на тулуб, руки і ноги. На шкірі верхніх і нижніх кінцівок, переважно на розгинальних поверхнях, на сідницях екзантема мала плямисто-папульозний характер рожево-червоного кольору, яка зливалася у дивовижний «мереживний» малюнок.

Утримувалась висипка довго (від 6–18 днів до 3–4 тижнів), змінюючи свою інтенсивність, то затухала, то знову ставала яскравою. Рецидиви були обумовлені фізичним навантаженням, стресовими ситуаціями, дією води.

Перебіг хвороби в усіх дітей був сприятливим, без ускладнень.

У клінічному аналізі крові у більшості дітей виявлявся відносний лімфоцитоз.

На підставі клінічних проявів у дітей медичними працівниками виставлявся поперередній діагноз «алергічний дерматит» у 91 %, «краснуха» – у 9 %.

У відповідності до рекомендацій ВООЗ, для верифікації діагнозів інфекційних захворювань, що супроводжуються висипкою, ми використовували виявлення специфічних IgM у сироватці крові хворого імуноферментниму аналізом. За результатами лабораторних досліджень, у всіх хворих, включених у дослідження, виявлені антитіла класу IgM до парвовірусу В19. Антитіла IgM до краснухи у всіх дітей були негативними.

Враховуючи те, що на сьогодні відсутні етіотропні препарати, діти отримували симптоматичне лікування (гіпоалергенну дієту, антигістамінні препарати). На фоні проведеної терапії усі хворі видужали.

Таким чином, враховуючи, що наявність IgM у сироватці крові є показником гострої інфекції, можна стверджувати, що у період осінь-зима-весна 2013-2014 років на території м. Суми у дітей з висипкою реєструвалася парвовірусна інфекція. Низька настороженість лікарів призводить до того, що ця інфекція достатньо рідко розпізнається практичними лікарями.

Парвовірусна інфекція характеризується незначними, спільними для багатьох екзантемних хвороб симптомами, що і обумовлює помилки в діагностиці цього захворювання.

Значна тератогенна дія вірусу обумовлює визначення чутливості до парвовірусу В19 вагітних жінок, які складають групу ризику. За відсутності специфічної профілактики наявність IgG до парвовірусу В19 свідчить про перенесене раніше захворювання і наявність захисту від інфекції.

Лабораторне обстеження пацієнтів із екзантемними захворюваннями є важливою задачею вірусологічного нагляду, а у подальшому – розробки методів контролю на етапі елімінації парвовірусної інфекції B19.

При диференціальній діагностиці, як показує наш досвід, необхідно виключати атопію, скарлатину, краснуху, кір, інфекційний мононуклеоз, ентеровірусну інфекцію і хворобу Лайма.

З метою профілактики внутрішньоутробних інфекцій і хронічних захворювань крові є актуальним обстеження на маркери вірусу В19. Вирішення цієї проблеми можливе за умови кооперації інфекціоністів, акушерів-гінекологів, неонатологів, педіатрів, гематологів і лікарів загальної практики-сімейної медицини.

Стан мікробіоти кишечнику при ротавірусній інфекції у дітей раннього віку

Бинда Т. П., Сміян К. О., Татаренко С. Д.

СумДУ, кафедра педіатрії і післядипломної освіти з курсами ПП і ДІ
Intestine microbiota state in infants with rotavirus infection

Bynda T. P., Smiyan K. О., Tatarenko S. D.

SSU, Department of Pediatrics and Postgraduate Education with courses of PP and CID

E-mail: tbynda@yandex.ru; Bynda T. P.
Ротавірусна інфекція займає особливе місце в структурі кишкових захворювань. На сьогодні це наймасовіша кишкова інфекція практично по всій території земної кулі. За даними ВООЗ, захворюваність у різних країнах коливається в межах від 250 до 3000 на 100000 дітей. Особливо тяжко хвороба перебігає у дітей дошкільного віку. Близько 3 млн. дітей у всьому світі кожного року помирає від діареї, з яких 440 тис. смертельних випадків припадає на долю ротавірусної інфекції.

Гострі кишкові інфекції є потужним фактором, що сприяють розвитку кількісних та якісних змін мікробіоценозу кишківнику. Шлунково-кишковий тракт приймає участь у формуванні місцевого імунітету, встановленні та розвитку імунної системи дитини. При вивчені ротавірусної інфекції особливу увагу звертає на себе стан мікрофлори кишківника, адже розвиток дисбіотичних порушень корелює зі ступенем тяжкості, пролонгує клінічні прояви захворювання, ускладнює процес одужання та елімінацію збудника.

Мета: дослідити стан кишкової мікрофлори кишечнику в дітей раннього віку, хворих на гостру кишкову інфекцію ротавірусної етіології.

Під спостереженням знаходилось 25 дітей віком від 1 до 5 років, що знаходились на стаціонарному лікуванні з приводу гострої кишкової інфекції ротавірусної етіології. Дослідження стану кишкової мікрофлори було проведено із визначенням видового та популяційного складу мікрофлори у випорожненнях (Р. Б. Епштейн-Литвак, 1977).

Лабораторні дані випорожнень у гострому періоді захворювання показали, що достовірно зменшувалась кількість біфідобактерій, лактобактерій та ешерихій з нормальною ферментативною активністю та збільшувалась кількість дріжджоподібних грибів і представників умовно-патогенної флори. Дисбаланс нормальної мікрофлори кишківника, за даними літератури, призводить до порушення функціонування факторів місцевого імунітету, тим самим створюючи умови для втручання патогенної та активації умовно-патогенної флори з одного боку, а з іншого – імунодефіцитний стан місцевої ланки імунітету сприяє кількісним та якісним змінам у складі мікрофлори кишківника.

Отже, своєчасна діагностика та профілактика розвитку дисбіотичних порушень є актуальною проблемою при вивченні ротавірусної інфекції. Здатність біфідо- і лактобактерій забезпечувати високу колонізаційну резистентність дозволяє розглядати їх як можливий засіб етіотропної терапії.




Епідеміологічна ситуація щодо Лайм-бореліозу на Сумщині

Болецька Т. О.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб з епідеміологією
The epidemiological situation with Lyme borreliosis in Sumy region

Boletska T. O.

SSU, Department of Infectious Diseases and Epidemiology

E-mail: delikatna@i.ua; Boletska T. O.
Актуальність. Лайм-бореліоз (ЛБ) – це природно-осередкове трансмісивне захворювання, яке характеризується поліморфною клінічною картиною, стадійністю розвитку і схильністю до хронічного та латентного перебігу.

ЛБ зустрічається на всіх континентах земної кулі і є найпоширенішою трансмісивною інфекцією, що передається кліщами, у країнах північної півкулі. Лише у США щорічно реєструється біля 300 000 випадків ЛБ. Рівень захворюваності в різних країнах сягає від 9 - 10 випадків на 100 тис. нас (Польща, Білорусь) до 35 (Литва) та 100 і більше (Словенія).



Мета роботи – дослідити епідеміологічну ситуацію щодо ЛБ у Сумській області.

Матеріали і методи. Використані форма державної статистичної звітності №1 (ф. 1), медичні карти стаціонарного хворого (ф. 003/о). Методи: ретроспективний епідеміологічний аналіз, статистичний.

Результати. Сумщина – це активний осередок ЛБ в Україні. Перший офіційно зареєстрований випадок ЛБ у Сумській області був зафіксований у 2002 році. За 12 років захворюваність зросла у 19,4 рази - від 0,31 на 100 тис. нас. (5 випадків) у 2002 році до 6,0 (69) у 2013 році. Окрім 2002 року середньообласні показники захворюваності перевищували середньоукраїнські. Середній показник інцедентності по області за 10 років (з 2004 по 2013 рр.) становить 3,4 на 100 тис. населення при середньоукраїнському – 1,9. За 10 років (з 2004 по 2013 рр.) встановлена виражена тенденція до зростання захворюваності на ЛБ (Т пр.сер. = + 9,5).

Враховуючи середньорозрахункові рівні захворюваності за 10 років, до районів з найвищими показниками інцедентності відносяться: Середино-Будський (11,4 на 100 тис.нас.), Краснопільський (11,1), Сумський (7,6), Шосткінський (7,2), Велико-Писарівський (6,9), Ямпільській (6,9) та Кролевецький (6,8) . Жодного випадку захворювання не було зареєстровано в Білопільскому, Буринському, Конотопському та Липово-Долинському районах.

При аналізі захворюваності серед міських мешканців м. Суми, Шостки, Глухова і Лебедина встановлено, що показник інцедентності складає 3,9 на 100 тис. нас., при цьому рівень захворюваності у цих районах - 4,2.

При аналізі 150 медичних карт стаціонарних хворих, які знаходились на лікуванні у СОІКЛ імені З. Й. Красовицького в 1999 – 2013 рр., виявлено, що найвища зверненість за медичною допомогою майже співпадає з періодом активності іксодових кліщів - це червень-жовтень при активності кліщів у квітні-червні та наприкінці серпня-вересня.

Серед захворілих більшість склали мешканці м. Суми, хоча нерідко інфікування відбувалось в інших районах області (Краснопільський, Лебединський, Велико-Писарівський тощо) або за межами області (Крим, Полтавська область, Росія).

У межах м. Суми активно функціонують антропургічні осередки ЛБ. Виявлені випадки зараження при відвідуванні дачних ділянок та місць відпочинку на Баранівці, в «Хіммістечку», у центральному парку імені Кожедуба, в районі Олдишу, Басів.



Висновки.

1 Захворюваність на ЛБ на Сумщині має виражену тенденцію до зростання.

2 До районів з найвищими показниками інцедентності відносяться Середино-Будський, Краснопільський, Сумський, Шосткінський.

3 Зверненість за медичною допомогою співпадає з активністю іксодових кліщів у регіоні.

4 У межах м. Суми існують антропургічні осередки ЛБ.

Клініко-імунологічні особливості перебігу хронічного вірусного гепатиту С, асоційованого з ураженням щитоподібної залози

Бороденко А. О., Чемич М. Д.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб з епідеміологією
Clinical and immunological features of chronic hepatitis C associated with thyroid disorders

Borodenko A. O., Chemych M. D.

SSU, Department of Infectious Diseases and Epidemiology

E-mail: imchegevarka@rambler.ru; Borodenko A. O.
Вступ. За даними ВООЗ, у світі близько 800 млн. людей потерпають від хронічного вірусного гепатиту С (ХГС). Актуальність HCV-інфекції зумовлена не лише високим відсотком хронізації з подальшим розвитком цирозу та гепатоцелюлярної карциноми печінки, але й появою позапечінкових проявів із залученням у патологічний процес багатьох органів і систем. Практично з моменту відкриття HCV у науковій літературі почали з’являтися повідомлення про значну частоту виявлення патології щитоподібної залози у хворих на ХГС.

HCV відіграє роль одного з етіологічних чинників автоімунного тиреоїдиту у хворих на ХГС. За даними наукових досліджень, відносно високий показник частоти розвитку позапечінкових проявів ХГС зумовлений, насамперед, ураженням щитоподібної залози, що виявляється, в основному, ізольованим підвищенням тиреоспецифічних автоантитіл у поєднанні, або без ультразвукових ознак автоімунного тиреоїдиту, однак при цьому часто відсутні маніфестні порушення її функції. Латентні форми HCV-асоційованого ураження щитоподібної залози в подальшому, від 2,5 до 42 % випадків, маніфестують під впливом інтерферонотерапії.



Мета. Вивчити особливості ХВГС, асоційованого з ураженням щитоподібної залози у Північно-Cхідному регіоні України.

Матеріали та методи. Обстежено 160 хворих на ХВГС,які знаходились на стаціонарному лікуванні та отримували противірусну терапію. У всіх хворих на ХВГС діагноз був підтверджений виявленням антитіл до HCV та верифікацією генотипу вірусу з встановленням рівню вірусного навантаження методом ПЛР. Було видокремлено хворих з патологією щитоподібної залози (39 осіб, 24,4 %). Тривалість захворювання склала (16,1±0,9) року. Вивчали епідеміологічний анамнез, клінічну картину захворювання, здійснювали фізикальне обстеження хворих та комплекс загальноклінічних, біохімічних, молекулярно-генетичних, морфологічних досліджень. Вивчали рівень гормонів щитоподібної залози, антинуклеарних (ANA) і антимітохондріальних антитіл (AMA), антитіл до тиреоглобуліну (АТТГ), до тиреопероксидази (АТПО). Також проводилося УЗД органів черевної порожнини та щитоподібної залози. З метою оцінки морфологічної активності ХГС використовували черезшкірну пункційну біопсію печінки, еластометрію та біохімію для фібро тесту.

Результати. Серед обстежених з ХВГС переважали чоловіки (59,4 %), жінок було в 1,5 рази менше (40,6 %).У групі з патологією щитоподібної залози навпаки переважали жінки (64,1 %), чоловіків було в 1,7 рази менше (35,9 %). Нормальна маса тіла (за показником ІМТ 18,6 - 24,9) була у 30 (76,9 %) хворих на ХВГС, І-ий ступінь ожиріння (ІМТ 30,0 - 34,9) - у 7 (17,9 %), ІІ-ий - у 2 (5,2 %). Пацієнти з ХВГС та ураженням щитоподібної залози отримували пегельовані (30; 76,9 %) та лінійні інтерферони (9;23,1 %). У цій групі хворих, як і в загальній популяції, переважали 1-ий та 3-ий генотипи HCV (19 осіб, 48,7 %; 16, 41,0 % відповідно), 2-ий генотип виявлений у 3,7 рази рідше (4; 10,3 %). У 12,9 % цих пацієнтів встановлений фіброз печінки F1, у 35,9 % – F2, у 41,0 % – F3, у 10,2 % – F4 Mеtavir. Дифузний зоб І-ІІ ступеня діагностований у 17 (43,5 %) пацієнтів, у 12 (30,7 %) - вузловий зоб, у 11 (28,2 %) – автоімунний тиреоідит (АІТ),у 5 (12,8 %) - гіпотиреоз. Тривалість захворювання на ХВГС пацієнтів з АІТ склала (15,3±3,2) роки. У всіх пацієнтів із АІТ визначалось низьке вірусне навантаження (253748,3±305,4)копій/мл проти (2637059,0±394,3) копій/мл в осіб без нього, р<0,05. Протягом противірусної терапії відбувалось зменшення кількості пацієнтів, у яких були відхилення лабораторних показників. Так, на першому місяці лікування підвищений рівень АТПО (312,4±42,1) МО/мл визначався у 8 випадках, АТТГ (206,3±60,9) МО/мл- у 3, при цьому показники ANA, AMA були у нормі. На третьому місяці лікування підвищений рівень АТПО (334,5±58,6) МО/мл,встановлено у 6 хворих, АТТГ (115,2±30,4) МО/мл - у 3, у 2 - ANA та у 1 - AMA. На шостому місяці лікування підвищений рівень АТПО (390,2±60,8) МО/мл встановлено у 3 осіб, АТТГ (105,1±20,3) МО/мл - у 3. Таким чином, на початку лікування частіше виявляли підвищення рівня АТПО. При цьому рівень гормонів щитоподібної залози (Т3 та Т4) увесь період спостереження залишався у нормі. Зниження рівня ТТГ виявлено у 3, підвищення - у 4.

Висновок. У Північно-Східному регіоні України на тлі ХВГС, спричиненого 1 та 3 генотипами, спостерігається часте ураження щитоподібної залози у пацієнтів, переважно жіночої статі. Автоімунний тиреоідит переважно діагностується у хворих з низьким вмістом HCV.

Вплив синбіотичного препарату на вміст залізовмісних білків у дітей дошкільного віку, хворих на негоспітальну пневмонію, асоційовану із залізодефіцитною анемією

Василишин Х. І., Сміян О. І., Козлова К. Г.

СумДУ, кафедра педіатрії післядипломної освіти з курсами ПП і ДІ
Effect of synbiotic therapy on iron-containing proteins contents in pre-school children with nonhospital pneumonia associated with iron deficiency anemia

Vasylyshyn Kh. I., Smiyan O. I., Kozlova K. G.

SSU, Department of Pediatrics and Postgraduate Education with courses of PP and CID

E-mail: kristinka-scorp@ukr.net; Vasylyshyn Kh. I.
За даними офіційної статистики, в структурі захворюваності дітей від 0 до 14 років включно хвороби органів дихання займають перше місце, серед яких провідна роль належить пневмоніям. Так, захворюваність на дану патологію становить близько 15–20 на 1000 дітей перших трьох років життя і приблизно 5–6 випадків на 1000 дітей старше за 3 роки щорічно. Пневмонія є частою причиною смерті дітей у віці до п'яти років у всьому світі.

Доволі часто у дітей на фоні залізодефіцитної анемії (ЗДА) ініціюються запальні захворювання, спричинені інфекційними агентами. Одними із факторів неспецифічного захисту організму є залізовмісні білки, такі, як трансферин та феритин. Дані протеїни визначають особливості перебігу запального процесу, безпосередньо впливають на реакції, спрямовані на локалізацію вогнища ураження, ліквідацію пошкоджуючого фактору та відновлення порушеної структури і функцій тканин.



Метою роботи було вивчення впливу синбіотичного препарату на рівні трансферину та феритину в сироватці крові дітей дошкільного віку, хворих на негоспітальну пневмонію (НП) залежно від супутньої залізодефіцитної анемії.

Пацієнтам призначався синбіотичний препарат у формі саше, яке містить 4 млрд. ліофілізованого штаму бактерій Bifidobacterium BB-12 та пребіотик – фруктоолігосахариди та може застосовуватися у дітей віком від 1 до 3 років (по 1 саше 1 раз на добу) та понад 3 роки (по 1 саше 1–2 рази на добу).



Матеріали і методи дослідження

Нами обстежено 53 дітей віком від трьох до семи років, які перебували на лікуванні в інфекційному відділенні № 2 Сумської міської дитячої клінічної лікарні Св. Зінаїди з приводу НП за період з 2011 по 2013 роки. Усіх пацієнтів було розподілено на дві групи. До I групи ввійшло 25 дітей з НП без ЗДА. До II групи – 28 хворих на НП, асоційовану із ЗДА легкого ступеня. Залежно від проведеного лікування всі діти були розподілені на підгрупи: І а (13 хворих) та ІІ а (10 осіб) підгрупи склали пацієнти з НП, які отримували стандартну терапію відповідно до чинних методичних рекомендацій лікування НП у дітей, І б (12 пацієнтів) та ІІ б (9 дітей) підгрупи – хворі, до лікування яких було додано синбіотик за схемою, що зазначена в інструкції (по 1 саше 1 раз на добу впродовж 12–14 днів), ІІв (9 респондентів) підгрупу – пацієнти, які отримували синбіотичний препарат у дозі 1 саше 2 раз на добу протягом 12–14 днів. Групу контролю склали 19 практично здорових дітей відповідного віку та статі.

Рівень залізовмісних білків визначали в сироватці крові за допомогою імуноферментного аналізу у динаміці лікування: на 1–3-ю добу госпіталізації та у період стабільного покращання загального стану (12–14-й день).

Статистична обробка отриманих результатів проводилась за допомогою стандартної статистичної комп’ютерної системи „Microsoft Excel”, адаптованої до медико–біологічних досліджень із використанням критерію Стьюдента (t) для оцінки достовірності різниці абсолютних значень середніх величин. При t – 1,96, p < 0,05 – різниця між показниками значима.



Результати та їх обговорення

У гострому періоді НП у хворих І групи відмічалось достовірне зменшення концентрації сироваткового трансферину (СТф) порівняно з даними дітей групи контролю ((173,8±12,94) мг/дл і (262,42±8,81) мг/дл відповідно; р<0,001). Вміст сироваткового феритину (СФ) у дітей І групи підвищувався щодо показника у практично здорових дітей ((147,35±11,57) нг/мл і (74,19±6,79) нг/мл відповідно; р<0,001). У хворих ІІ групи вміст СТф достовірно підвищувався щодо даних осіб групи контролю ((300,43±14,38) мг/дл і (262,42±8,81) мг/дл відповідно; р<0,05), тоді як рівень СФ знижувався відносно даних практично здорових дітей ((26,14±3,5) нг/мл і (74,19±6,43) нг/мл відповідно; р<0,001). У період розпалу захворювання у респондентів ІІ групи порівняно з даними хворих І групи вміст СТф був достовірно вищим ((300,43±14,38) мг/дл та (173,8±12,94) мг/дл відповідно (р<0,001)), а рівень СФ значно нижчим ((26,14±3,5) нг/мл та (147,35±11,57) нг/мл відповідно (р<0,001)).

У реконвалесцентів І а підгрупи після проведеного лікування СТф достовірно підвищувався щодо показника у хворих на початку лікування ((217,54±12,65) мг/дл і (173,8±12,94) мг/дл, відповідно; р<0,05). СФ у пацієнтів І а підгрупи в динаміці лікування знижувався до (104,25±13,07) нг/мл (р<0,05), проте, рівня практично здорових дітей дані показники не досягали (р<0,05). У пацієнтів ІІ а підгрупи наприкінці лікування рівень СТф ((350,4±17,67) мг/дл) був вищим щодо даних показників у дітей до терапії (р<0,05) та осіб групи контролю (р<0,001). Аналіз вмісту СФ у хворих ІІ а підгрупи встановив його достовірне зниження ((9,36±1,62) нг/мл) порівняно з показниками в гострому періоді (р<0,001) та дітей групи контролю (р<0,001).

Введення синбіотичного препарату до базової терапії НП сприяло нормалізації вмісту залізовмісних білків. Так, у респондентів І б підгрупи в динаміці лікування встановлено достовірне підвищення рівня СТф до (236,92±12,65) мг/дл (р<0,01) та зниження вмісту СФ до (89,17±6,29) нг/мл (р<0,001), що приводило до їх нормалізації. У осіб ІІ б групи спостерігалась тенденція до зниження рівня СТф ((308,33±17,1) мг/дл; р>0,05) і підвищення вмісту СФ ((32,42±3,24) нг/мл; р>0,05), проте нормалізації цих показників не відбувалось (р<0,05 і р<0,001 відповідно). Доповнення стандартної терапії синбіотичним препаратом сприяло нормалізації рівня СТф ((282,67±8,09) мг/мл; р>0,05) та достовірному підвищенню вмісту СФ ((52,18±4,02) нг/мл; р<0,001).

Таким чином, отримані нами дані досліджень доводять ефективність застосування даного синбіотичного препарату у хворих на НП, який сприяє повній нормалізації даних показників у дітей з НП без ЗДА та відновлення рівня сироваткового трансферину у хворих на НП із ЗДА.

Клініко-епідеміологічна характеристика іксодового кліщового бореліозу в Київській області

Виноград Н. О.1, Комаренко Н. С.2

1Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

2ДУ «Київський обласний Лабораторний Центр Держсанепідслужби України»

Clinical and epidemiological characteristics of Ixodes tick-borne borreliosis in Kyiv region

Vynograd N. O.1, Komarenko N. C.2

1Danylo Halytskij Lviv National Medical University

2SE "Kyiv Regional Laboratory Center of State Sanitary Service of Ukraine"

E-mail: vynogradno@ukr.net; Vynograd N. O.

Клімато-географічні та флоро-фауністичні особливості Київської області сприяють циркуляції збудників трансмісивних інфекційних хвороб, які передаються іксодовими кліщами. За даними багаточисельних досліджень, на територіях з аналогічними до Київщини біоценотичними комплексами найпоширенішим трансмісивним кліщовим захворюванням є іксодовий кліщовий бореліоз (ІКБ). Вивчення борелій в останні роки дозволило встановити, що клінічна маніфестація ІКБ у людини визначається геновидом збудника, який викликав захворювання. За відмінностях у нуклеотидних послідовностях ДНК розрізняють 15 геновидів борелій, що належать до комплексу B. burgdorferi sensu lato. Доведено патогенність для людини геновидів B. burgdorferi sensu stricto, B. garinii, B. afzelii. Є також багато низько вірулентних і непатогенних геновидів, які належать до Borrelia burgdorferi sensu lato комплексу, таких як B. andersonii та B. bissettii (США), B. lusitaniae, B. spielmanii, B. valaisiana (Європа), і B. japonica, B. sinica, B. tanukii, and B. turdi (Азія).

В усіх без винятку патогенних штамів В. burgdorferi s. l. наявний зовнішній поверхневий протеїн С (OspС), що є найважливішим маркером ІКБ. OspС індукує синтез специфічних антитіл (АТ) в організмі хворих на ІКБ протягом першого місяця після інфікування. На даний час описано понад 20 північно-американських ОspC-генотипів борелій, принаймні чотири, а можливо й до 9-ти таких генотипів, пов’язують із B. burgdorferi, що є патогенними для людини.

У Київській області перші випадки захворювань людей на ІКБ були виявлені у 1989 році й від того часу кількість ендемічних населених пунктів щорічно зростала, а за останні 5 років цей показник збільшився удвічі.

Метою нашої роботи було провести комплексні дослідження для визначення основних епідеміологічних та клінічних проявів ІКБ у Київській області на території двох ландшафтних зон: Полісся і лісостепу.

Дослідження проводилися з використанням серологічного методу - реакції імуноферментного аналізу (ІФА). Виявлення АТ класів IgM і IgG до ІКБ у сироватках крові хворих проводили з використанням тест систем «ЛаймБест» та «ЛаймБест–IgG» («Вектор Бест», РФ). У період 2009-2012 років обстежено 447 осіб (608 сироваток крові на ІgM та 630 – на IgG). Обстеженню підлягали особи з попереднім діагнозом «Іксодовий кліщовий бореліоз»; хворі з діагнозом, що не виключає бореліоз; особи, які підпадали під диспансерний нагляд протягом 2 років після захворювання та лікування ІКБ.

У 2010 році діагноз ІКБ було верифіковано лише у 38 ((53,52±0,59) %) осіб із 71 офіційно зареєстрованих випадків ІКБ, а для решти хворих діагноз був виставлений на підставі наявності мігруючої еритеми як патогномонічного симптому. У 2011 році обстежено на ІКБ 131 пацієнта, з числа яких у 92 хворих було лабораторно верифіковано ІКБ. Діагностичні титри в ІФА у першій сироватці було виявлено у 83 ((90,2±5,81) %) осіб. У 2012 році було обстежено 178 осіб, діагноз лабораторно підтверджений – у 75 ((42,35±2,52) %).

Серед хворих на ІКБ з 2010 по 2012 роки переважали особи жіночої статі. Так, у 2010 році захворіло 47 ((61,2±5,64) %) жінок і 24 ((38,8±3,31) %) чоловіків; у 2011 р. – у 62 випадках ((65,3±5,11) %) були особи жіночої статі і лише третина припадала на осіб чоловічої статі – 33 ((34,7±2,44) %) випадки; у 2012 році – 57 ((63,3±5,11) %) жінок та 33 ((36,7±2,7) %) чоловіки.

Аналіз розподілу хворих на ІКБ за віком показав, що найвищий рівень захворюваності спостерігався серед груп 30-49 років та 50-69 років. Так, понад третини хворих була віком 30-49 років і близько того була частка пацієнтів з наступної вікової групи – 50-69 років. Від 2011 року почали реєструвати захворювання на ІКБ серед дітей шкільного віку у віковій групі 10-17 років ((6,3±0,24) % – у 2011 р., (4,4±0,15) % – у 2012 р.) та спостерігалася тенденція до збільшення частки хворих віком 1-10 років ((2,8±0,09) % – у 2010 році; (3,2±0,09) % – у 2011 році; (8,9±0,4) % – у 2012 році.

На підставі анамнестичних даних ми проаналізували тривалість інкубаційного періоду (термін від присмоктування кліща до появи перших симптомів хвороби).

У більшості хворих інкубаційний період коливався у межах двох тижнів. Так, частка пацієнтів, у яких ознаки захворювання з’явилися на 1-5 дні від присмоктування кліщів, у 2010 році становила (28,6±2,26) %, у 2011 році – (24,2±1,52) %, у 2012 році – (25,6±1,69) %; на 6-15 дні: (45,7±4,04) %, (22,1±1,35) %, (20,0±1,21) % відповідно. У 2012 році у (35,5±2,59) % хворих інкубаційний період встановити не вдалось через відсутність відомостей щодо укусів кліщами.

За клінічними ознаками переважали еритемні форми захворювання: у 2010 році – (97,2±5,97) %; у 2011 році – (93,7±5,68) % та у 2012 році – (91,1±6,12) %. На нашу думку, це відтворює більше не істинну ситуацію з поширеності різних клінічних форм ІКБ, а лише однобічність стандартів нагляду за ХЛ, де визначено лише одну патогномонічну ознаку цього інфекційного захворювання – наявність мігруючої еритеми у місці присмоктування кліщів. Саме за цим симптомом шкірних уражень проводиться цілеспрямований відбір хворих для серологічної верифікації діагнозу ІКБ. Тим самим, поза увагою залишаються хворі з ураженням центральної та периферійної нервової системи, опорно-рухового апарату, серцево-судинної системи, органу зору, печінки та інших варіантів перебігу хвороби.

Маніфестація ІКБ розпочиналася переважно з місцевих реакцій: відчуття болю та свербіння у місці присмоктування кліщів, у частини хворих виникала гіпертермічна реакція, відзначалася підвищена втомлюваність, загальна слабкість, дратівливість, головний біль. У поодиноких випадках виявлялися регіональні поліаденопатії.

За тяжкістю клінічного перебігу хвороби переважали середньотяжкі форми з 2010 по 2012 роки. Як показали дослідження, саме тяжкість стану хворих була основною причиною звертання людей за медичною допомогою. Для цієї частини пацієнтів характерним було пізнє звертання. Частина людей, що зазнали нападу кліщів, звернулися у перші дні, і навіть принесли на дослідження кліщі, які видаляли у більшості самостійно. Причиною того була їх поінформованість про ризики виникнення захворювань із різних джерел інформації, у тому числі й друкованих першоджерел і телебачення.

Таким чином, проведені нами дослідження свідчать, що ІКБ є актуальним кліщовим трансмісивним захворюванням у всіх ландшафтних зонах Київщини. Виявлені випадки ІКБ переважно маніфестували класичною формою ІКБ з розвитком мігруючої еритеми, що дозволяло вчасно виявляти і належно діагностувати випадки захворювань людей.


Каталог: bitstream -> 123456789
123456789 -> 1. Коротко про симетрію…
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями Оцінка стану кишкової мікрофлори у дітей раннього віку, хворих на пневмонію на фоні залізодефіцитної анемії
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями зміни мікробіоценозу кишечника у дітей, хворих на гострий обструктивний бронхіт бронхіальну астму (проміжний)
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Урок з хімії у 9-му класі на тему: "Жири. Склад жирів, їх утворення. Жири в природі. Біологічна роль жирів"


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка