Суми Сумський державний університет



Сторінка7/10
Дата конвертації09.09.2018
Розмір0.77 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Результаты. У 2 пациентов с онкопатологией ЛОР-органов клиника МЭ развивалась и нарастала постепенно в течение 10±2,3 дней с головной боли, тошноты, рвоты, повышения температуры тела. В одном случае заболевание развилось остро через 7 дней после оперативного вмешательства: с повышения температуры тела до 390 С, диплопии, нарушения сознания, психомоторного возбуждения. При первичном обследовании в ликворе у 2 первых пациентов был умеренный плеоцитоз до 200 клеток лимфоцитарного характера, в одном случае – цитоз до 500 клеток смешанного нейтрофильно-лимфоцитарного характера, с высоким уровнем белка до 1,2 г/л, умеренной гипорахией. Все пациенты были госпитализированы в тяжелом состоянии, с нарушением сознания по ШКГ 10±2,3 балла. В клинике доминировали признаки отека-набухания головного мозга и гипертензионно-гидроцефального синдрома, базальные и стволовые нарушения. Пациентам неоднократно проводилась люмбальная пункция. Микроскопически в СМЖ определялись микроорганизмы, сходные с дрожжевыми грибами, в 2 случаях с криптококками и имели место почкующиеся формы. С помощью культурального исследования удалось провести видовую идентификацию, у 3 пациентов был выделен Cryptococcus neoformans.

Выводы. Из общего числа пациентов с криптококковым МЭ (с ВИЧ-отрицательным статусом) пациенты с онкопатологией ЛОР-органов составили 42,86 ± 20,20 %. Риск развития микоза ЦНС у данной категории больных увеличивается по мере прогрессирования заболевания и усложнения схем лечения. Это необходимо учитывать для проведения своевременных профилактических мероприятий.

Зв'язок поліморфізму гену IL-10 (-592С/А) з сироватковим рівнем цитокіну при ВІЛ/СНІДі

Піддубна А. І., Чемич М. Д.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб з епідеміологією
IL-10 (-592C/A) gene polymorphism and serum cytokine level in HIV/AIDS

Piddubna A. I., Chemych M. D.

SSU, Department of Infectious Diseases and Epidemiology

E-mail: tranki1@mail.ru; Piddubna A. I.
Актуальність теми. Параметри стану імунної системи у ВІЛ-інфікованих з різними варіантами перебігу інфекційного процесу знаходяться в залежності від рівнів продукції цитокінів та характеру розподілу алельних варіантів відповідних генів, що може бути використано як додатковий діагностичний критерій вірогідності трансмісії збудника, прогнозу і темпів прогресування хвороби, ризику розвитку опортуністичних інфекцій та ефективності противірусного лікування.

Мета дослідження. Проаналізувати зв’язок носійства алельних варіантів поліморфного локусу гену IL-10 (-592С/А) з рівнем його продукції в українській популяції ВІЛ-інфікованих та практично здорових осіб .

Матеріали та методи. Було обстежено 108 осіб, мешканців України у 3-х поколіннях: 78 ВІЛ-інфікованих (53 чоловіка і 25 жінок віком (33,35±0,76) років), 30 здорових донорів крові (20 чоловіків і 10 жінок віком (35,03±0,83) років). Матеріалом для дослідження поліморфізму гену IL-10 (-592С/А) стали зразки ДНК, отримані з лейкоцитів периферичної крові. Детекцію поліморфізму проводили методом ПЛР з наступним аналізом довжини рестрикційних фрагментів на базі лабораторії молекулярно-генетичних досліджень СумДУ. Визначення концентрації IL-10 у сироватці крові проводили за допомогою імуноферментного аналізу (тест-системи ”Вектор-Бест”, РФ) на базі клініко-діагностичної лабораторії Сумської обласної клінічної інфекційної лікарні ім. З. Й. Красовицького. Достовірність різниці показників розраховували з використанням U-критерія Манна-Уітні.

Результати. Встановлено, що середній рівень сироваткової концентрації IL-10 у практично здорових осіб з варіантом C/А склав (0,52±0,24) пг/мл, що у 3,6 рази нижче, ніж у гомозигот за основним алелем (p<0,01). Подібна залежність прослідковується й у когорті ВІЛ-інфікованих, коли середній рівень цитокіну у хворих з гетерозиготним варіантом поліморфізму становив (11,11±3,03) пг/мл та був достовірно нижчим у 1,5 рази, ніж у гомозигот за основним алелем (p<0,05). Серед носії в мінорного А/А варіанту, які виявлені лише серед ВІЛ-інфікованих пацієнтів, середній сироватковий рівень цитокіну становив (2,63±0,68) пг/мл та був достовірно меншим за значення носіїв генотипу С/С та С/А у 6,1 та 4,2 разу відповідно (p<0,001).

Концентрація IL-10 у ВІЛ-інфікованих хворих перевищила значення групи донорів крові з відповідними генетичними варіантами: у 8,7 рази для С/С (p<0,01), у 21,4 рази для С/А генотипу (p<0,001), що вказує на факт активного залучення цитокіну в імунопатогенез захворювання.

При поглибленому вивченні продукції IL-10 у ВІЛ-інфікованих з різним рівнем імуносупресії встановлено, що у групі хворих з кількістю CD4+ Т-лімфоцитів ≥350 клітин/мкл не вдалося встановити достовірно значимих відмінностей середніх рівнів цитокіну серед представників різних генотипів (варіант С/С – (3,45±0,65), С/А – (4,77±1,83), А/А – (2,43±0,91) пг/мл). У осіб з ВІЛ при значенні імунокомпетентних клітин ≤200 в 1 мкл зареєстровані вищі середні значення інтерлейкіну (генотип С/С – (22,76±6,82), С/А – (17,46±3,76) пг/мл), що перевищує значення осіб з мінорним генотипом у 6,6 рази і 3,7 рази відповідно (p<0,01) і засвідчує збільшення продукції IL-10 у термінальній стадії недуги незалежно від варіанту генотипу.

Середнє значення сироваткової концентрації IL-10 у ВІЛ-інфікованих з рівнем CD4+ Т-лімфоцитів ≤200 клітин/мкл, гомозигот за мінорним алелем, склала (3,40±0,16) пг/мл і була нижчою по відношенню до носіїв інших варіантів цієї групи (p<0,01), проте не досягла достовірної різниці з представниками групи з помірним імунодефіцитом, що, можливо, зумовлено малою кількістю даного генотипу серед хворих на СНІД.



Висновки. Алельні варіанти промотерного регіону гену IL-10 визначають рівень продукції відповідного цитокіну. Носії гомозиготного генотипу С/С, які є домінуючими у представників української популяції, мають вищі рівні інтерлейкіну як в нормі, так і при ВІЛ-інфекції; а носійство мінорного А/А варіанту гену асоційоване з низькою продукцією відповідного цитокіну в осіб зі СНІДом. Наявність у ВІЛ-інфікованих осіб гетерозиготного С/A варіанту гену IL-10 є несприятливим прогностичним фактором внаслідок того, що саме у когорті пацієнтів з вищезазначеним генотипом при тяжкому імунодефіциті зафіксовані високі рівні цитокіну на фоні носійства алелю, асоційованого зі зниженою його продукцією.

Вивчення цитокінового статусу у хворих на хронічний гепатит С із супутнім цукровим діабетом

Пришляк О. Я.1, Маринчак О. В.1, Гутич Н. В.2,

Семанів М. В.3

Івано-Франківський національний медичний університет, 1кафедра інфекційних хвороб та епідеміології, 2кафедра мікробіології, вірусології та імунології

3Обласний центр профілактики ВІЛ-інфекції та боротьби зі СНІДом обласної клінічної інфекційної лікарні
м. Івано-Франківська

The study of cytokine status in patients with chronic hepatitis C with concomitant diabetes mellitus

Pryshlyak O. Y.1, Marynchak O. V.1, Hutych N. V.2,

Semaniv M. V.3

Ivano -Frankivsk National Medical University, 1Department of Infectious Diseases and Epidemiology, 2Department of Microbiology, Virology and Immunology

3Regional HIV/AIDS Prevention Centre,

Regional Clinical Infectious Diseases Hospital in Ivano- Frankivs,

E-mail: oleksandra.marynchak82@gmail.com; Marynchak O. V.

За даними ВООЗ, у світі вірусом гепатиту С інфіковано більше 1 млрд. людей. Україна за результатами епідеміологічних досліджень відноситься до регіонів із високим рівнем інфікування вірусом гепатиту С. У більшості випадків вірусні гепатити (ВГ) реєструються у людей на фоні супровідних і тривалоіснуючих соматичних захворювань. Опубліковані результати досліджень із даної проблеми не багаточисельні і стосуються перебігу хронічного гепатиту С(ХГС) у ВІЛ-інфікованих, хворих із супутнім захворюваннями щитоподібної залози, хронічними захворюваннями травної та гепатобіліарної систем (виразковою хворобою дванадцятипалої кишки, холециститом, панкреатитом та ін.), хронічною алкогольною хворобою печінки.

В Україні спостерігається зростання числа хворих на цукровий діабет (ЦД). Хворі на ЦД відносяться до групи високого ризику інфікування збудниками ВГ, які передаються парентеральним шляхом. При інсулінозалежних формах хвороби захворюваність на ВГ у 8-10 разів вища, ніж серед здорового населення.

Ушкодження печінки при ХГС обумовлено як прямим цитопатичним впливом вірусу, так і імуноопосередкованими механізмами пошкодження. У більшості хворих на ХГС імунна система є неспроможною елімінувати вірус, що дозволяє йому тривалий час реплікуватись у гепатоцитах, спричиняти хронічне пошкодження паренхіми печінки та позапечінкові прояви.



Мета дослідження – вивчити рівні ІЛ – 2 і ІЛ – 4 у хворих на ХГС із супутнім ЦД, їх вплив на патологічний процес, ефективність препаратів діаліпон та ліволакт на фоні базисної терапії у хворих на ХГС із супутнім ЦД.

Матеріали і методи дослідження. Обстежено 80 хворих на ХГС із супутнім ЦД, які знаходились на лікуванні в обласній клінічній інфекційній лікарні м. Івано-Франківська впродовж 2005-2011 років. Діагноз встановлювали на основі клінічних, ультразвукових (УЗД), біохімічних та імунологічних досліджень. Хворих було розподілено на чотири групи по 20 осіб. Пацієнтам 1-ї групи було призначено препарати базисної терапії, пацієнтам 2-ї групи призначали препарат діаліпон на фоні базисної терапії, пацієнтам 3-ї групи призначали препарат ліволакт на фоні базисної терапії, пацієнтам 4-ї групи призначали препарати діаліпон і ліволакт на фоні базисної терапії. В якості груп порівняння було обстежено 20 хворих на ХГС без супутньої патології та 20 осіб із діагнозом ЦД без супутнього ХГС. Противірусної терапії обстежувані хворі не отримували.

Всім пацієнтам визначали вміст ІЛ-2 та ІЛ-4 у сироватці крові методом імуноферментного аналізу за допомогою стандартних наборів реактивів „Вектор Бест” (Росія).

Всі хворі на ХГС були на дієтичному харчуванні (стіл №5 за Певзнером), отримували базисну терапію, яка включала: панкреатин, реосорбілакт, карболен, платифілін, інгібітор протеолізу контрікал. Оцінку ефективності лікування хворих проводили перед лікуванням та через 20 днів. Для об’єктивізації отриманих даних було обстежено контрольну групу з 20 здорових осіб аналогічного віку.

Результати дослідження та їх обговорення. В результаті проведеного дослідження нами було встановлено, що рівень IL – 2 в сироватці крові був достовірно нижчим (в середньому в 3,2 рази) у хворих на ХГС із супутнім ЦД та у хворих на ХГС без супутньої патології порівняно з рівнем даного показника у здорових осіб (р<0,001). Вміст IL – 4 у всіх групах був достовірно підвищеним у порівнянні з таким у здорових людей (р<0,001). У хворих на ХГС із супутнім ЦД вміст IL – 4 був у 4,7 рази вищим, ніж у здорових людей (р<0,001). При порівнянні рівня IL – 4 у хворих на ХГС із супутнім ЦД та у хворих на ХГС без супутньої патології виявлено, що вміст IL – 4 у хворих на ХГС із супутнім цукровим діабетом був у середньому в 1,3 рази вищим, ніж у хворих на ХГС без супутньої патології (р<0,001).

Після проведеного лікування у хворих І групи на фоні позитивних клініко – лабораторних тенденцій ми не спостерігали нормалізації вмісту IL – 2 та IL – 4. Так, на завершення лікування рівень IL – 2 становив 3,69±0,49 пг/мл проти 3,11± 0,16 пг/мл до лікування (р>0,05).У хворих ІІ групи рівень IL – 2 підвищився в середньому в 1,3 рази (р<0,001) у порівнянні з рівнем даного показника до лікування та був у 2,5 рази нижчим, ніж у здорових (р<0,001). У хворих ІІІ групи рівень IL – 2 був значно нижчим, ніж у здорових осіб (3,95±0,32пг/мл проти 10,11±0,33 пг/мл відповідно, р<0,001) та підвищувався в 1,3 рази в порівнянні з його рівнем до лікування (р<0,05). У ІV групі хворих спостерігалось достовірне відновлення рівня IL – 2 (р<0,001), який зріс у 1,2 рази в порівнянні з показником до лікування, але був у 1,6 рази нижчий від рівня даного показника у здорових людей(р<0,001).

Вміст IL– 4, у сироватці крові всіх досліджуваних груп після проведеного лікування достовірно знижувався в порівнянні з його вмістом до лікування(р<0,001), але залишався підвищеним у І групі хворих у порівнянні з показником у здорових людей (6,92±0,29 пг/мл, р<0,001). У ІІ групі хворих після проведеного лікування рівень IL – 4 у сироватці крові був в середньому в 2,3 рази нижчим, ніж до лікування (4,40±0,047пг/мл, р<0,001) та залишався підвищеним у порівнянні з показником у здорових людей (р<0,001). У ІІІ групі хворих після проведеного лікування вміст IL – 4 у сироватці крові був у середньому в 1,9 ризи нижчим у порівнянні з його вмістом до лікування, але залишався підвищеним у порівнянні з його показником у здорових людей (5,13±0,48 пг/мл, р<0,001). У ІV групі хворих після проведеного лікування рівень IL – 4 достовірно не відрізнявся від рівня такого у здорових людей і був підвищений тільки в середньому в 1,5 рази (3,07±0,64пг/мл і 2,06±0,19пг/мл відповідно, р>0,05).

Висновки. 1 У ході проведеного дослідження виявлено достовірне зниження в середньому в 3,2 рази (р<0,001) цитокіну ІL – 2 у хворих у порівнянні з його рівнем у здорових, але не виявлено різниці даного показника між групою хворих на ХГС із супутнім ЦД та хворими на ХГС без супутньої патології в порівнянні з його рівнем у здорових, але не виявлено різниці даного показника між групою хворих на ХГС із супутнім ЦД та хворими на ХГС без супутньої патології(3,40 ± 0,37 пг/мл та 3,11±0,16пг/мл відповідно) (р>0,05). Рівень IL – 4 у групі хворих на ХГС із супутнім ЦД був у 4,7 рази вищим, ніж в здорових осіб(р<0,001) та у 1,3 рази вищим, ніж в групі хворих на ХГС без супутньої патології (р<0,001).

2 Лікування препаратами діаліпон та ліволакт сприяє практично повному відновленню балансу даних цитокінів (вміст IL – 2 достовірно підвищувався в порівнянні з показником до лікування (р<0,001) та був у 1,6 рази нижчим від вмісту показника в групі контролю (р<0,001); вміст IL – 4 після проведеної корекції базисного лікування препаратами діаліпон і ліволакт не відрізнявся (р>0,05) від аналогічного показника у здорових.



Епідемічна ситуація з паразитарних хвороб та особливості діагностики паразитозів

Псарьов В. М., Шолохова С. Є., Даниленко Л. М.

ГУ Держсанепідслужби у Сумській області
Epidemiology of parasitic diseases and parasites diagnostic features

Psarjov V. M., Sholokhova S. E., Danilenko M. L.

ME of State Sanitary Service in Sumy region

E-mail: info@ses.sumy.ua; Psarjov V. M.
Паразитарні хвороби в Україні і Сумській області складають 30 % від усіх інфекційних хвороб без грипу та ГРВІ. На території Сумської області протягом останніх 30 років було зареєстровано 27 нозологій паразитарних хвороб (7 протозоозів та 20 гельмінтозів), з них в останні 5 років виявлено 16. Найбільш масовими серед них є ентеробіоз, лямбліоз, аскаридоз, опісторхоз і короста.

У 2013 р. в області виявлено біля 4 тисяч випадків паразитарних хвороб, з них 78,2 % складають гельмінтози, 15,5 % - протозоози, 6,2 % - короста.

Досягнуто зниження захворюваності населення на гельмінтози на 2,4 %: виявлено 3,1 тисяч хворих, показник загальної захворюваності склав 271,4 на 100 тис. населення (в Україні – 278,95) 80 % виявлених хворих складають діти. Показник загальної захворюваності дітей на гельмінтози перевищує загальнодержавний і дорівнює 1427,4 на 100 тис. дітей (в Україні – 1256,14) 70 % хворих на гельмінтози і протозоози – це діти організованих колективів, ураженість яких гостриками досягає 1,7 %, лямбліями 0,7 %, геогельмінтами (аскаридами і волосоголовцями) 0,3 %.

У 2013 р. в області зареєстровано 10 випадків токсокарозу, серед захворілих 1 дитина. Результати моніторингу за станом об’єктів довкілля свідчать, що більшість території міст і районів області є зоною високого та середнього ризику зараження збудником токсокарозу: на території дитячих закладів рівень забруднення грунту яйцями токсокар склав 1,3 %, на дитячих майданчиках дворів житлового сектору – 2,8 %.

У 2013 р. в області зареєстровано 10 випадків дирофіляріозу, серед захворілих 7 мешканців міста Сум, по 1 хворому виявлено в містах Шостка, Лебедин та Буринському районі.

Станом на 1.01.14 р. на обліку знаходиться 1342 хворих на опісторхоз, з них 29 дітей. 95 % хворих зареєстровано в м. Шостка та 7 районах: Буринському, В. Писарівському, Кролевецькому, Недригайлівському, Роменському, С-Будському, Шосткинському. В 2013 р. виявлено 263 хворих на опісторхоз, з них 20 дітей. Показник захворюваності склав 23,0 на 100 тис. населення, що на 6,5 % вище рівня 2012 р. (в Україні виявлено 414 хворих, показник – 0,91)

Захворюваність населення на лямбліоз зросла на 10 %, зареєстровано 607 хворих, з них 73 % - це діти.

На територію області завезено 3 випадки малярії: один з Нігерії та два з Москви Російської Федерації (в Україні зареєстровано 78 хворих, з 4 них з летальним наслідком від тропічної малярії).

Окрім найбільш поширених інвазій в області зареєстровані поодинокі випадки паразитарних хвороб: по 2 - гіменолепідозу, ехінококозу, токсоплазмозу і амебіазу, 1 - стронгілоїдозу.

Зважаючи на ситуацію, яка склалася, питання діагностики паразитарних хвороб є вирішальним як з клінічної, так і епідеміологічної точки зору.

Діагностика паразитарних хвороб залежить від підготовки лікарів, у першу чергу, педіатрів, терапевтів та сімейних лікарів, щодо особливостей клінічних проявів хвороб, найбільш ефективних методів лабораторної діагностики, необхідності призначення спеціальних методів дослідження при окремих паразитарних хворобах. Дуже важливою є підготовка лікарів-лаборантів і лаборантів клініко-діагностичних лабораторій та створення умов у цих лабораторіях для проведення паразитологічних досліджень найбільш ефективними методами.

У зв’язку з тим, що переважна більшість статевозрілих гельмінтів і патогенних найпростіших локалізуються в шлунково-кишковому тракті, найпоширенішими методами діагностики є копрологічні, а з них найбільш універсальним та ефективним методом визначений седиментаційний метод формалін-ефірного збагачення (ФЕЗ), який є методом збагачення цист патогенних найпростіших та яєць гельмінтів і дозволяє діагностувати як протозоози, так і гельмінтози, в тому числі опісторхоз.

Діагностика окремих паразитарних хвороб потребує спеціальних методів дослідження: при ентеробіозі найбільш ефективним є дослідження періанальних зшкребів, при стронгілоїдозі – дослідження за методом Бермана.

Застосування імунологічних тестів на наявність антитіл до антигенів збудників паразитарних хвороб має допоміжне значення при діагностиці більшості гельмінтозів і протозоозів і потребує виконання обов’язкових умов: застосування імуноферментних тест-систем для виявлення імуноглобулинів класу М та визначення титру антитіл.

Не треба переоцінювати результати імунологічних тестів: при лямбліозі виявлення специфічних антитіл не є достовірною ознакою наявності лямблій у хворого в даний момент, а може свідчити про перенесення інвазії в минулому; крім того, існує проблема перехресних реакцій з іншими паразитарними та соматичними антигенами, які дають хибно позитивні результати. Це відноситься і до результатів імунологічних тестів при аскаридозі і токсокарозі.

Висновки. Паразитарні хвороби є однією з найбільш поширених груп інфекційних захворювань.

Клінічний і епідеміологічний ефект оздоровлення хворих і осередків паразитарних хвороб залежить від достовірної і своєчасної діагностики, провідним методом якої є лабораторна діагностика, яка потребує застосування уніфікованих ефективних методів дослідження.



Зміни даних електрокардіографії у хворих на герпесвірусну інфекцію

Руденко А. О., Муравська Л. В., Дьяченко П. А., Пархомець Б. А., Сидорова Ж. П., Луценко В. Ю.

ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб
імені Л. В. Громашевського НАМН України»
Changes in ECG data in patients with herpesvirus infection

Rudenko A. O., Muravska L. V., Dyachenko P. A., Parhomets B. A., Sidorova J. P., Lutsenko V. Y.

«Institute of Epidemiology and Infectious Disease named after
L. Gromashevsky NAMS of Ukraine"

E-mail: neuro10@bk.ru ; Rudenko A. O.
Враховуючи широке поширення та велику актуальність у сучасних умовах герпесвірусної інфекції, ми поставили за мету дослідити зміни зі сторони серцево-судинної системи на фоні герпесвірусної інфекції. Оцінка проводилася за клінічними даними та змінами на ЕКГ у динаміці (до та після лікування).

Нами проаналізовано 39 історій хвороби пацієнтів із патологією центральної та периферичної нервової системи на фоні активації (19 хворих), реактивації (12) та персистенції (8) герпесвірусної інфекції (HSV ½, CMV, EBV, HHV6, HHV7, HHV8). За віком – це пацієнти 18-54 років; 24 жінки, 15 чоловіків. Клінічні діагнози були наступними: менінгоенцефаліт – 1, енцефаліт – 1, арахноенцефаліт – 14, арахноідіт – 11, енцефаломієліт – 2, РЕМ – 7, мієліт – 1, енцефаломієлоневрит – 2. Тяжка форма захворювання була у 9, середня тяжкість у 30 хворих.

Серед 39 хворих у 16 (41%) діагностовані наступні ураження серцево-судинної системи:


  • пролапс мітрального клапану, додаткова хорда – 1;

  • ВСД за гіпотонічним типом – 2;

  • ВСД за гіпертонічним типом – 1;

  • ВСД за змішаним типом – 11;

  • гіпертонічна хвороба ІІст. – 1.

На ЕКГ виявлені зміни, представлені в таблиці.

Таблиця - Зміни показників ЕКГ



Показник ЕКГ

До лікування

Після лікування

Синусова аритмія

2

2

Синусова брадикардія

1

1

АВ-блокада ІІ ступеня

1

1

Неповна блокада лівої ніжки пучка Гіса

7

7

Неповна блокада правої ніжки пучка Гіса

3

3

Скорочений інтервал PQ (синдром CLC)

7

7

Миготлива аритмія з подальшим поновленням синусового ритму

1

-

Екстрасистолічна аритмія за типом бігемінії

3

1

Нечаста шлуночкова екстрасистолія

2

-

Суправентрикулярна екстрасистолічна аритмія

6

3

Із етіотропного лікування пацієнти отримували препарати групи Ацикловіру (Медовір, Зовіракс), Валацикловіру (Вальтрекс), Ганцикловіру (Цимевен) із розрахунку на кг/ваги. В процесі проведення специфічної противірусної терапії виявлені позитивні зміни ЕКГ – зникнення бігемінії, нормалізація синусового ритму.

Таким чином, ураження серцево-судинної системи характеризувались явищами вегето-судинної дистонії, переважно за змішаним типом. Зміни показників ЕКГ у пацієнтів вказують на метаболічну гіпоксію міокарду (порушення реполяризації, сплощення зубця Т). найбільш часто зустрічалась екстрасистолічна аритмія – синдром скороченого PQ (синдром CLC).



Каталог: bitstream -> 123456789
123456789 -> 1. Коротко про симетрію…
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями Оцінка стану кишкової мікрофлори у дітей раннього віку, хворих на пневмонію на фоні залізодефіцитної анемії
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями зміни мікробіоценозу кишечника у дітей, хворих на гострий обструктивний бронхіт бронхіальну астму (проміжний)
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Урок з хімії у 9-му класі на тему: "Жири. Склад жирів, їх утворення. Жири в природі. Біологічна роль жирів"


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка