Суми Сумський державний університет


Досвід застосування біопсії печінки: клініко-лабораторні паралелі



Сторінка8/10
Дата конвертації09.09.2018
Розмір0.77 Mb.
#49396
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Досвід застосування біопсії печінки: клініко-лабораторні паралелі

Сніцарь А. О.1, Кулеш Л. П.1, Рябіченко В. В.1,
Москаленко Р. А.2

1Сумська обласна інфекційна клінічна лікарня
імені З. Й. Красовицького

2СумДУ, кафедра патологічної анатомії
Experience with liver biopsy: clinical and laboratory parallels

Snitsar A. O.1, Kulesh L. P.1, Ryabichenko V. V1.,
Moskalenko R. A.2

1Sumy Regional Clinical Infectious Diseases Hospital named after Z. I. Krasovitskiy

2SSU, Department of Pathological Anatomy

E-mail: asnitsar@list.ru; Snitsar A. O.
Актуальність. З’ясування характеру і стадії морфологічних змін у печінці при хронічних вірусних гепатитах лишається досить актуальним для встановлення розгорнутого діагнозу, виключення інших чинників ураження органу (стеатозу, автоімунних факторів, порушень метаболiзму), визначення ступеня альтерації, фіброзу та невідкладності призначення противірусної терапії. Не зважаючи на те, що «золотим стандартом» у цій діагностиці була і лишається біопсія, останнім часом з’явилися інші методики (еластометрія, фібротести), які за рахунок неінвазивності мають певний інтерес для клініцистів і пацієнтів.

Мета роботи. Виявити клініко-лабораторні паралелі між характером морфологічних змін у печінці та генотипом вірусу, вірусним навантаженням, біохімічними показниками, а також порівняти біопсію і неінвазивні методи визначення фіброзу в співпаданні результатів.

Матеріали та методи. Проведено 246 гістологічних аспіраційних біопсій печінки голками 16G «Hepafix» (Італія, Німеччина), 170 визначень біохімічних маркерів фіброзу (лабораторія «Сінєво») та 74 еластометрії печінки (апарати «Фіброскан», Франція та «Радмір», Україна). Оцінка морфологічних змін проводилась за шкалою «МЕТАVІR». Всім хворим визначався генотип вірусу, вірусне навантаження методом ПЛР (лабораторія «Сінєво»), печінкові проби, проводились інші загально-клінічні дослідження (лабораторія СОКІЛ).

Отримані результати. Виражена альтерація (А3) виявлена в 15 % хворих при генотипі 1 і 3. Значний фіброз (F4) зареєстрований при першому генотипі (10 випадків). А3 при низькому вірусному навантаження визначена у 8 %, при значному – в 7 %. F4 при низькому навантаженні в 1 %, при значному – в 3 %. Помірна і значна альтерація виявлена в 53 % при нормальних рівнях АлАТ. А3 виявлена в 14 і 17 % при нормальних показниках АлАТ і гіперферментемії відповідно. В 6 % при нормоферментеміїї виявлений виражений фіброз (F3,4), в 3 % - цироз (F4). Лише в одного пацієнта з 10 виявлених при біопсії цирозів були його клінічні ознаки. При порівнянні різних методів визначення фіброзу співпадання між еластометрією і фібротестом склало 48 %, між еластометрією і біопсією – 32 %, між біопсією і фібротестом – 10 %, між трьома методами – 10 % (1 випадок).

Висновки. Ступінь вірусного навантаження практично не впливає на рівень альтерації та фіброзу. Вираженість альтерації не залежить від генотипу, цироз частіше зустрічається при 1 генотипі. На тлі нормальних біохімічних показників у 53% пацієнтів реєструються значні морфологічні ознаки некротично-запального процесу (А2,3), ступінь альтерації практично не залежить від рівня АлАТ. Цироз зустрічається приблизно з однаковою частотою при нормо- і гіперферментеміїї. Біопсія дозволяє діагностувати цироз без наявних клініко-лабораторних ознак. Клініцисту бажано мати в своєму арсеналі всі можливі методи визначення фіброзу і аналізувати отримані результати, проводячи паралелі між цими методиками, клінікою та іншими лабораторними, інструментальними дослідженнями, що мінімізує ризик помилки.

Досвід співпраці з неурядовими організаціями у напрямку профілактики вірусного гепатиту серед найбільш уразливих груп населення

Сніцарь А. О.1, Троцька І. О.1, Загребельний О. С.2

1Сумська обласна інфекційна клінічна лікарня
імені З. Й. Красовицького

2Сумська обласна громадська організація “Клуб Шанс”
Experience of cooperation with non-governmental organizations in the field of prevention of viral hepatitis among the most vulnerable population groups

Snitsar A. O.1, Trotska I. O.1, Zahrebelny O. S.2

1Sumy Regional Clinical Infectious Diseases Hospital named after Z. I. Krasovitskiy

2Sumy region NGO "Club Chance"

E-mail: asnitsar@list.ru; Snitsar A. O.
Вірусний гепатит належить до числа найбільш широко поширених захворювань. Легко передаючись через кров, вірус гепатиту С особливо часто вражає людей, що вживають ін'єкційні наркотики, при цьому в деяких групах рівень зараженості становить 80 % та вище. Нараховуючи близько 400 тис. споживачів ін'єкційних наркотиків, Україна є країною з однією з найбільших епідемій ВГС у всьому світі.

На даний час обласна громадська організація “Клуб Шанс” та Сумська обласна інфекційна клінічна лікарня ім. З. Й. Красовицького впроваджують медико-соціальні програми серед найбільш уразливих до ВГС груп населення, а саме: споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН) та засуджених Сумської області.

Проведені у 2012 р. дослідження на наявність антитіл до вірусу гепатиту С серед СІН м. Суми, які перебувають на замісній підтримувальній терапії (ЗПТ), підтвердило сумну статистику щодо поширеності ВГС серед СІН – 93 % учасників ЗПТ отримали позитивні результати швидких тестів на гепатит С. Проте ми зіткнулись із тим, що, незважаючи на таку тривожну ситуацію, більшість СІН, які живуть з гепатитом С, мають обмежений доступ до діагностики та лікування цього захворювання або не мають його зовсім.

Протягом останніх двох років фахівцями громадської організації “Клуб Шанс” та СОІКЛ були здійснені заходи, спрямовані на покращання доступу СІН до якісних послуг у сфері ВГС. Перш за все це організація та проведення заходів у рамках Школи пацієнтів.

Школа пацієнтів – це сукупність методів індивідуального та групового виховання і навчання хворих, що спрямовані на формування здорового способу життя та практичних навичок щодо раціонального лікування, харчування, прихильності до терапії і безпечної поведінки.

Мета Школи – сприяння партнерських відносин з лікарем під час лікування, запобігання ускладнень та тяжких форм захворювання, підвищення якості життя хворих. Всього у Школі прийняло участь 68 осіб віком від 18 до 49 років. Відвідування хворими Школи позитивно вплинуло на їх прихильність до рекомендацій лікаря, безпечної поведінки, підвищує якість життя пацієнтів.

Значним досягненням стало також зниження вартості діагностики вірусних гепатитів завдяки соціальній акції медичних лабораторій. У результаті переговорів з приватними діагностичними лабораторіями досягнуто угоду про надання знижки у розмірі 50 % на проходження діагностики вірусного гепатиту С для представників груп ризику та загального населення в ряді лабораторій, починаючи з липня 2012 р. За час дії акції більше 2000 мешканців області скористались такою нагодою та отримали суттєві знижки на діагностику гепатиту С.

З листопада 2013 р. у регіоні впроваджується пілотний проект лікування ВГС у ВІЛ-позитивних учасників ЗПТ за підтримки МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні». Медико-соціальний супровід пацієнтів здійснюється членами мультидисциплінарної команди, до складу якої входять фахівці обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом, обласного наркологічного диспансеру, СОІКЛ та обласної громадської організації “Клуб Шанс”.

Не менш важливим, на наш погляд, є організація профілактичної роботи з метою попередження розповсюдження вірусних гепатитів серед осіб, які перебувають у виправних закладах Сумської області та осіб, засуджених до видів покарання, не пов’язаних із позбавленням волі. В Україні, як і в інших країнах світу, показники ураження гепатитами та ВІЛ серед засуджених вище, ніж у популяції загалом. Така ситуація зазвичай пояснюється високим рівнем наркоспоживання, практиками небезпечного нанесення татуювань і незахищеного сексу.

Нинішня ситуація з проведення діагностики та лікування ВГ у засуджених вкрай невтішна. Тому основний акцент нашої роботи робиться на підвищення рівня обізнаності стосовно ВГ та попередження інфікування. У 2012 р. управлінням Державної пенітенціарної служби України в Сумській області був розроблений тренінговий модуль з профілактики соціально небезпечних захворювань в пенітенціарних закладах, згідно якого проводиться навчання волонтерів з числа засуджених. Окрема тема модуля присвячена вірусним гепатитам: загальна інформація про захворювання, профілактика, діагностика та лікування захворювання. Протягом 2012–2013 рр. навчання пройшли більше 200 осіб з виправних закладів області.

Важливим напрямком роботи з СІН ми вважаємо здійснення заходів профілактики серед осіб, які перебувають на обліку кримінально-виконавчих інспекцій (КВІ), серед контингенту яких високий відсоток становлять люди, які засуджені за злочини, пов’язані з нелегальним обігом наркотиків, мають досвід або практикують у даний час вживання ін’єкційних наркотиків. Враховуючи це, на базі відділів КВІ м. Суми, Шостка та Конотоп надається комплекс медико-соціальних послуг для підлеглих інспекцій, які належать до найбільш уразливих до ВГС груп населення. Зокрема, до комплексу входять: видача чистого інструментарію для СІН (шприци, голки), засоби профілактики (презервативи, лубриканти), видача інформаційно-освітніх матеріалів (брошури, буклети, газети тощо), проведення тестування за допомогою швидких тестів, проведення інформаційних занять.

Для ефективної відповіді щодо поширення гепатиту С серед засуджених як однієї з найбільш уразливих до ВГС груп населення необхідно знизити число необізнаних про свій статус людей, зміцнити потенціал пенітенціарної служби у напрямку усвідомлення проблеми та безпосередньої реалізації відповідних заходів. Інтеграція служб пенітенціарної та загальної мережі закладів охорони здоров'я також важлива для забезпечення злагодженої роботи довгострокових програм профілактики, діагностики та лікування ВГС, націлених на отримання відповідної терапії всіма потребуючими засудженими, незалежно від того, як давно вони потрапили до пенітенціарного закладу і коли будуть звільнятися.

Наш досвід дозволяє стверджувати, що інтеграція компоненту з профілактики вірусних гепатитів до комплексу медико-соціальних послуг неурядових організацій та співпраця цих організацій і лікувально-профілактичних закладів є ефективним механізмом попередження поширення інфекції.
Вплив комбінацii препаратiв фосфоглiву та ентеросорбенту «Бiле вугiлля» на стан системи інтерферону у хворих на хронічний вiрусний гепатит В

Соцька Я. А., Рябенко Н. Б., Рябенко Е. Б., Кривуля І. Г.

ДЗ «Луганський державний медичний університет»
Effect of combinations of fosfohliv and enterosorbent "Bile vugilla" on condition of interferon systems in patients with chronic viral hepatitis B

Sotska Y. A., Ryabenko N.B., Ryabenko E. B., Krivulya I. G.

SE "Lugansk State Medical University"

E-mail: sotckaya@mail.ru; Sotska J. A.
Актуальною проблемою сучасної інфектології є хронічний вірусний гепатит В. Це пов’язано з ростом захворюваності, частими ускладненнями та частим розвитком небажаних побічних ефектів стандартної інтерферонотерапії.

Нашу увагу привернула можливість застосування гепатопротекторів та ентеросорбентів з метою медичної реабілітації хворих хронічною патологією внутрішніх органів, у тому числі хронічним вірусним гепатитом В.



Метою роботи було вивчення впливу комбінації препаратів фосфоглiву та ентеросорбенту «Біле вугілля» на стан системи інтерферону у хворих на ХВГВ.

Матеріали і методи: Під наглядом знаходилось 67 хворих на ХВГВ. Усі обстежені хворі були поділені на дві групи: основну - 35 пацієнтів та групу зіставлення - 32. Усім обстеженим хворим призначалося загальноприйняте лікування. Крім того, хворі основної групи отримували додатково фосфоглiв по 2 капсули 3 рази на день усередину протягом 30-35 діб поспіль та ентеросорбент «Біле вугілля» по 3-4 таблетці 3 рази на добу усередину протягом 15-20 діб, група зіставлення – отримувала тільки загальноприйняті препарати. У всіх хворих вивчали показники інтерферонового статусу. Так, рівень СІФ у хворих основної групи та групи зіставлення в середньому був нижче норми в 1,7 рази.

Результати. При дослідженні рівня СІФ після завершення лікування встановлено, що в основній групі даний показник складав 2,780,09 МО/мл, а в групі зіставлення рівень СІФ залишався в 1,2 рази нижче норми і складав 2,370,07 МО/мл, концентрація α-ІФН (318,3±3,5) та γ-ІФН (47,6±1,7) практично відповідала нижній границі норми в основній групі, в групі зіставлення – в 1,3 рази нижче норми.

Висновки: отримані дані свідчать, що лікування хворих на ХВГВ з використанням комбінації фосфоглiву та ентеросорбенту «Біле вугілля» є патогенетично обґрунтованим та доцільним.

Вплив комбінації циклоферону і зітрокса на ефективність лікування хворих з тяжким перебігом гострого тонзиліту

Соцька Я. А., Шаповалова І. О., Баскаков І. М.,
Антонова Л. П., Нужний Р. А.

ДЗ «Луганський державний медичний університет»
Effect of cycloferon and zytrox combination on the effectiveness of treatment in patients with severe acute tonsillitis

Sotska Y. A., Shapovalova I. O., Baskakov I. M., Antonova L. P., Nuzhny R. A.

SE "Lugansk State Medical University"

E-mail: sotckaya@mail.ru; Sotska Y. A.
Актуальність. У даний час відзначається суттєве збільшення частоти захворювання пацієнтів тяжкими формами гострого тонзиліту, а також і іншими стрептококовими інфекціями.

Метою роботи було вивчення впливу комбінації зітрокса і циклоферона на біохімічні та імунологічні показники у хворих з тяжким перебігом гострого тонзиліту.

Матеріал і методи. Під наглядом перебувало 69 хворих на гострий тонзиліт. Обстежені особи були розділені на дві групи - основну (36 пацієнтів) і зіставлення (33 хворих). Лікування пацієнтів обох груп включало загальноприйняту терапію. В основній групі пацієнтам додатково до загальноприйнятої терапії призначали комбінацію зітрокса і циклоферона.

У хворих, які були під наглядом, вивчали рівень «середніх молекул» (СМ) у сироватці крові, концентрацію малонового діальдегіду (МДА) в сироватці крові. Досліджували фагоцитарну активність моноцитів (ФАМ). Вивчали наступні показники ФАМ - фагоцитарний індекс (ФІ), фагоцитарне число (ФЧ), індекс атракції (ІА), індекс перетравлення (ІП).



Результати та обговорення. До початку лікування у хворих основної групи концентрація СМ у сироватці крові перевищувала значення норми в середньому в 3,96 рази і становила (2,07 ± 0,13) г /л , у пацієнтів групи зіставлення - в ​​середньому в 3,89 рази і дорівнювала (2,03 ±0,14) г /л. Рівень МДА в сироватці крові також підвищувався відносно норми - у хворих основної групи в середньому в 2,11 рази і дорівнював (6,81±0,18) мкмоль/л, у пацієнтів групи зіставлення - в ​​1,99 рази, складаючи (6,41±0,16) мкмоль /л.

Так, у ході лікування концентрація СМ у сироватці крові хворих основної групи знизилася в середньому в 3,53 рази в порівнянні з вихідним рівнем і склала в періоді ранньої реконвалесценції (0,57±0,02) г/л , що відповідало верхній межі норми. Рівень МДА у хворих основної групи в ході проведеного лікування знизився в середньому в 1,9 рази і склав на момент завершення терапії (3,4±0,13) мкмоль /л , що також відповідало верхній межі норми для даного показника.

У групі зіставлення, яка отримувала тільки загальноприйняте лікування, динаміка проаналізованих біохімічних показників була менш виражена. Так, у цій групі обстежених пацієнтів кратність зниження концентрації СМ у сироватці в ході терапії становила лише в 2,14 рази, тобто в 2,11 рази менше, ніж в основній групі. У результаті проведеного лікування концентрація СМ склала у хворих групи зіставлення після завершення курсу терапії в середньому (0,97±0,07) г/л, що, однак, в 1,85 рази перевищувало відповідний показник норми і в 1,66 рази - концентрацію СМ у сироватці крові хворих основної групи в цей період обстеження. Після завершення загальноприйнятого курсу лікування рівень кінцевого продукту ліпопероксидації - МДА становив у сироватці крові хворих групи зіставлення в середньому (4,73±0,16) мкмоль/л, що було в 1,51 рази нижче початкового змісту даного метаболіту. У результаті рівень МДА в сироватці крові хворих групи зіставлення в періоді ранньої реконвалесценції в 1,46 рази перевищував відповідний показник норми і був в 1,33 рази вище відповідного показника у хворих основної групи.

Так, ІП в основній групі був менше норми в 2,06 рази і становив у середньому (12,0±0,7) % при нормі (24,9±1,5) %, у групі зіставлення цей показник знижувався до (12,5±0,6) %, тобто в 2 рази. Було встановлено істотне зниження інших показників ФАМ, а саме ФІ в основній групі був нижче щодо норми в середньому в 1,8 рази , рівняючись в середньому (14,3±1,1) % при нормі (26,5±2,0) %, у групі зіставлення даний показник становив у середньому (14,7±1,1) %, тобто був менше норми в середньому в 1,81 рази. ФЧ у пацієнтів основної групи знижувався до 2,11 ± 0,1, а групи зіставлення - до 2,31 ± 0,12, що було нижче норми в 1,81 рази і в 1,71 рази відповідно. ІА був знижений в основній групі хворих в 1,32 рази, рівняючись в середньому (11,0±0,5) % при нормі (14,8±0,3) %, у групі зіставлення - в 1,28 рази (11,6±0,5) %. Таким чином, у всіх хворих, які перебували під спостереженням, до початку проведення лікування відзначається пригнічення показників МФС, що проявляється зниженням всіх показників ФАМ. Встановлено, що істотні відмінності між аналогічними показниками в обох групах до початку проведення лікування не відмічені.

При дослідженні показників ФАМ у періоді ранньої реконвалесценції було встановлено, що в основній групі хворих, які отримували додатково комбінацію зітрокса і циклоферона, спостерігалася практично повна нормалізація вивчених показників, що характеризують функціональний стан МФС.

Отже, використання в комплексі лікування хворих важкою формою гострого тонзиліту комбінації зітрокса і циклоферона патогенетично обгрунтовано, оскільки сприяє нормалізації функціонального стану МФС, про що свідчить нормалізація показників ФАМ .

Таким чином, як видно з отриманих даних, застосування комбінації зітрокса і циклоферона поряд з позитивним впливом на клінічні показники, сприяє нормалізації вивчених біохімічних та імунологічних показників, що робить патогенетично обгрунтованим і клінічно перпективним застосування даної комбінації препаратів.

Особливості перебігу вагітності при інфікуванні

Сухарєв А. Б.

СумДУ, кафедра акушерства і гінекології
Features of pregnancy during infection

Sukharev A. B.

SSU, Department of Obstetrics and Gynecology

E-mail: sukharev1960@yandex.ua; Sukharev A. B.
Внутрішньоутробні інфекції є серйозною проблемою практичного акушерства у зв'язку з високим рівнем інфікування вагітних і породіль. Вони часто ускладнюють перебіг вагітності і пологів у матері, сприяють високому рівню перинатальної захворюваності та неонатальної смертності. Наявність інфекції у матері є ризиком розвитку характерних ускладнень вагітності та пологів, що призводять до несприятливого результату. У зв'язку з цим під час вагітності жінки обстежуються на TORCH-інфекції.

Метою даного дослідження було вивчення особливостей перебігу вагітності та пологів у жінок, які мають інфекції, що передаються статевим шляхом, та знаходилися на родорозрішенні в пологовому будинку № 1 із січня 2012 по вересень 2013 року. Усього за вказаний період перебували під наглядом 242 жінки. Пройшли обстеження на інфекції 67,4 % вагітних. Встановлено, що 88,6 % вагітних, які пройшли обстеження, були інфіковані різними інфекціями. Звертає на себе увагу те, що 75,8 % жінок мають в анамнезі аборти, при цьому 22,6 % із них це першонароджуючі жінки; більше одного аборту мали 65,7 % жінок,а мимовільні викидні відмічалися у 55,4 %. Екстрагенітальні захворювання були діагностовані у 72,2 % жінок, у структурі яких переважала анемія різного ступеня тяжкості (27,7 %). Серед захворювань ендокринної системи переважало ожиріння різних ступенів тяжкості (9,1%). Найчастішим захворюванням серцево-судинної системи була артеріальна гіпертензія, яка діагностувалася у 6,8 % вагітних жінок. Міопією різного ступеня тяжкості страждали 29,1% усіх пацієнток. Поєднання декількох екстрагенітальних захворювань мало місце у 52 % пацієнток.

У структурі інфекцій, виявлених при обстеженні жінок під час вагітності, встановлено, що найчастіше зустрічалося інфікування цитомегаловірусом (88,9 %), вірусом простого герпесу (83,2 %), уреаплазмою (34,6 %), тоді як інші інфекції діагностувалися рідше: хламідіоз - у кожної п’ятої жінки (20,8%), реактивація цитомегаловірусної інфекції - тільки у 7,7% . Усім вагітним було призначено лікування. Серед ускладнень вагітності переважала плацентарна недостатність (73,8 %) і як її наслідок гіпоксія плода (17,3 %), гестози різного ступеня тяжкості (35,4 %), при цьому гестоз тяжкого ступеня становив 8,4 %, багатоводдя і маловоддя – у 26 %, безсимптомна бактеріурія виявлялася у 17,3 % жінок, загроза переривання вагітності в різні терміни – у 5,3 %.

Родорозрішення через природні пологові шляхи проходило у 60 % жінок. Ускладнений перебіг пологів діагностувався у 51,7 % породіль. Серед ускладнень пологів переважали раннє вилиття навколоплідних вод (38,6 %), передчасне відходження навколоплідних вод, причиною якого було інфікування плодових оболонок, тривалий безводний період (13,7 %). У 14,5 % жінок сталося передчасне відшарування нормально розташованої плаценти, з приводу якої вони були родорозрішені шляхом операції кесаревого розтину. При гістологічному дослідженні посліду в 53,3 % жінок виявлені ознаки хронічної плацентарної недостатності, у 61,5 % - запальні зміни (наслідок антенатального інфікування гематогенного та висхідного типу) у вигляді гнійного децідуіта (20,3 %), продуктивного васкуліту (5,9 %). Не виявлено змін у посліді лише в 10,6 % породіль (послід відповідав терміну гестації).

Таким чином, дослідження показали, що переважна більшість вагітних інфіковані різними інфекціями, що передаються статевим шляхом. Інфекції, що передаються статевим шляхом, впливають на перебіг вагітності та пологів, а також викликають характерні ускладнення у вигляді плацентарної недостатності,багато - або маловоддя,несвоєчасного вилиття навколоплідних вод,а також передчасного відшарування нормально розташованої плаценти.

Сучасні можливості оцінки активності запального процесу при позагоспітальній пневмонії у дітей раннього віку

Токарчук Н. І., Гарлінська Ю. В., Чекотун Т. В., Старинець Л. С.

Вінницький національний медичний університет
імені М. І. Пирогова
Modern possibilities of evaluation of inflammatory activity in community-acquired pneumonia in infants

Tokarchuk N. I., Garlinska Y. V., Chekotun T. V., Starinetz L. S.

Vinnitsa National Medical Pirogov University

E-mail: nadia_tokarchuk@mail.ru; Tokarchuk N. I.
Актуальність. Патологія органів дихання широко поширена та має велику питому вагу в структурі захворюваності серед дитячого населення. Досить частою формою ураження органів дихання у дітей є пневмонії.

Позагоспітальна пневмонія – найбільш часта причина звернення за медичною допомогою та стаціонарного лікування дітей раннього віку. Крім того, у дітей раннього віку вона являється захворюванням, яке часто супроводжується виникненням ускладнень та затяжним перебігом. Незважаючи на науково-практичні досягнення у діагностиці та лікуванні пневмонії, залишається відкритим питання щодо критеріїв активності запального процесу.

На сьогоднішній день традиційно активність запального процесу при пневмонії оцінюють шляхом визначення кількості лейкоцитів та рівня С-реактивного білку. Недоліками визначення даних показників є те, що отримані результати не завжди відповідають ступеню тяжкості захворювання або навіть негативні.

За даними наукових досліджень останніх років встановлена висока діагностична цінність визначення в крові рівня прокальцитоніну як маркеру гострої фази запалення при бактеріальній інфекції. При цьому концентрація прокальцитоніну корелює з динамікою перебігу хвороби, швидко реагуючи зниженням при адекватній антибіотикотерапії або залишається незмінною чи навіть підвищується при прогресуванні запального процесу.

Прокальцитонін являється попередником кальцитоніну. Кальцитонін - це пептидний гормон, що синтезується переважно С-клітинами щитподобної залози, а також у невеликій кількості і в інших органах, в найбільшій кількості в легенях. Вченими доведено, що найсильнішим стимулятором синтезу прокальцитоніну є ендотоксин.

Рівень прокальцитоніну підвищується вже через 2-4 години після проникнення інфекційного агенту та досягає максимуму протягом наступних 8-24 год. Ряд досліджень доводить, що застосування нестероїдних протизапальних засобів або глюкокортикоїдів не впливає на рівень прокальцитоніну в сироватці крові хворого на відміну від інших маркерів запалення, таких як С-реактивний білок.

За даними літератури, на сьогоднішній день прокальцитоніновий тест використовують в неонатології в якості раннього маркера неонатального сепсису. Результати досліджень різних вчених свідчать, що чутливість прокальцитоніну при бактеріальній інфекції становить від 87 % до 95,5 %, тоді як чутливість С-реактивного білку складає 76 %-79 %, а лейкоцитозу лише 50 %-52 %.

Мета роботи. Визначити ефективність використання прокальцитонінового тесту для оцінки активності запального процесу при позагоспітальній пневмонії у дітей раннього віку.

Матеріали та методи. Ефективність методики визначалась шляхом обстеження 40 дітей віком від 1 місяця до 3 років, що були госпіталізовані в обласну дитячу клінічну лікарню з приводу позагоспітальної пневмонії.

Всім госпіталізованим дітям в першу добу визначався рівень прокальцитоніну двома методами. Перше дослідження проводилось шляхом використання кількісного імунолюменометричного методу з отриманням результату на наступну добу. Друге дослідження це визначення рівня даного маркеру запалення за допомогою імунохроматографічного тесту для напівкількісного виявлення прокальцитоніну BRAHMSPCT-Q. Це тестова система з часом інкубації 30 хвилин, що не потребує спеціального обладнання та калібровки. Таким чином, результат ми отримуєм «біля ліжка хворого».

З метою інтерпретації рівня прокальцитоніну у сироватці крові використовують контрольні діапазони: рівень прокальцитоніну нижче 0,5 нг/мл розцінюєтья як нормальний, 0,5-2 нг/мл – помірний ризик розвитку тяжкої системної інфекції, ≥ 2 і ≤ 10 нг/мл – високий ризик розвитку системної інфекції та рівень прокальцитоніну вище 10 нг/мл – висока вірогідність тяжкого септичного шоку.

Отримані результати. Показники рівня прокальцитоніну вище норми у дітей раннього віку, хворих на позагоспітальну пневмонію, були отримані як кількісним, так і напівкількісним методами. За результатами обстеження встановлено, що у 34 (85 %) хворих дітей рівень прокальцитоніну був підвищенний. У 6 (15 %) дітей з ІІІст. тяжкості, які отримували антибактеріальну терапію на догоспітальному етапі, рівень прокальцитоніну не перевищував контрольного діапазону.

Рівень С-реактивного білку був підвищеним у 72,5 % пацієнтів, а лейкоцитоз відмічався лише у 67,5 % дітей віком від 1 місяця до 3-х років, хворих на позагоспітальну пневмонію.

У всіх хворих на позагоспітальну пневмонію IVст. тяжкості спостерігалось значне підвищення рівня прокальцитоніну, середній рівень якого становив 3,25±0,05 нг/мл. У хворих з ІІІст. тяжкості захворювання прокальцитонін в середньому знаходився в межах 1,8±0,02 нг/мл.

Отримані дані прокальцитонінового тесту у обстежених дітей були співставлені з особливостями клінічної картини пневмонії. Так, діти із середнім рівнем прокальцитоніну >3 нг/мл мали достовірно тривалий тяжкий стан за рахунок інтоксикаційного синдрому, ознак дихальної недостатності та кардіоваскулярних порушень (р<0,05). Крім того, у таких дітей (31 %) мав місце більш частий ускладнений перебіг захворювання з розвитком легеневих ускладнень у порівнянні з дітьми (11 %) зі значенням прокальцитоніну < 2 нг/мл, р<0,05.



Висновки. Визначення рівня прокальцитоніну в першу добу з моменту госпіталізації є діагностично значимим у встановленні активності запального процесу та, відповідно, у визначенні ступеня тяжкості при позагоспітальній пневмонії у дітей раннього віку. Для встановлення активності запального процесу може бути використаний як кількісний імунолюменометричний метод, так і BRAHMSPCT-Q - імунохроматографічний тест для напівкількісного визначення рівня прокальцитоніну з отриманням результату через 30 хвилин після його проведення.

Тропічна малярія. Проблеми в лікуванні

Трихліб В. І.

Українська військово-медична академія
Tropical malaria. Problems of the treatment

Trykhlib V. I.

Ukrainian Military Medical Academy

E-mail: tryhleb_2005@voliacable.com; Trykhlib V. I.
Актуальність. В Україні щорічно реєструються випадки завізної малярії. У 2013 р. було завезено 80 випадків малярії (для порівняння: у 2012 році було зареєстровано 65 випадків малярії). У минулому році в 4 випадках наступив летальний наслідок. Більше всього було завезено випадків малярії в м. Київ, АР Крим, Харківську, Житомирську, Запорізьку області. Наслідком завезення малярії в країну стала поява трьох випадків місцевої (вторинної від завізної) триденної (Pl. vivax) малярії. Реєструється збільшення випадків мікст-малярії на 13,1 %, рецидивів – у 1,9 рази. Також був зареєстрований випадок «шприцевої» малярії в Севастополі у 2011 р. у особи, котра нікуди за межи України не виїжджала, але вживала внутрішньовенні наркотичні препарати. В Україні залишається проблема в забезпеченні необхідними протималярійними препаратами для лікування тяжкої малярії.

Мета роботи: провести аналіз історій хвороб з метою уточнення причин розвитку летальних наслідків при малярії в Україні.

Матеріали та методи: історії хвороб хворих на малярію середнього та тяжкого перебігу з різних лікувальних закладів України.

Отримані результати. Хворі, які вижили, та ті, хто помер, переважно захворювали в перші 10 діб (у середньому на 7-у добу). Переважно хворі звертались та були госпіталізовані на 4-у добу хвороби; ті, хто помер, переважно були госпіталізовані після третьої доби хвороби.

У хворих, котрі померли, лікарями первинної ланки встановлювались помилкові діагнози, зокрема: позагоспітальна пневмонія, лептоспіроз, хронічний бронхіт, пієлонефрит, лихоманка невідомої етіології, гіпертермія, галюциноз, ГРЗ, грип, грип, ускладнений пневмонією, грип з геморагічним синдромом, ниркова коліка, гострий панкреатит, гострий ентероколіт. У більшості госпіталізованих діагноз був встановлений одразу при госпіталізації. В той же час у кожного десятого було встановлено діагноз «лихоманка невідомої етіології», також кожному десятому проводили диференціальну діагностику з ГРЗ, пневмонією, лептоспірозом, гострим ентероколітом, вірусним гепатитом, черевним тифом, сальмонельозом, ангіною. Помилкові діагнози були обґрунтовано встановлені у зв’язку з тим, що хворі на малярію захворіли в період епідеміологічного сезону з грипу та ГРЗ та при наявності у них проявів бронхіту, пневмонії. В той же час лікарі ретельно не збирали анамнез, не враховували дані попередніх діагнозів, не перевіряли повторно аналізи (навіть позитивні на малярію).

Мікроскопічно діагнози були підтверджені тільки з четвертої доби хвороби, що може бути пояснено як недоліками організації лабораторної діагностики малярії, так і недостатнім досвідом лаборантів.

Серед різноманітних скарг хворих на тропічну малярію переважали скарги на загальну слабкість, озноб, головний біль, а підвищена пітливість була практично у кожного п’ятого. При лабораторному обстеженні при надходженні проявів анемії не було, в той же час у деяких було відмічено паличкоядерний зсув та у 48,1 % хворих реєструвалась різного ступеня тяжкості тромбоцитопенія. У деяких з даних хворих дійсно при обстеженні були діагностовані бактеріальні ускладнення. За даними обстеження, після смерті у більшості були наявними кома, набряк головного мозку, у третини хворих – гостра ниркова недостатність, двобічна пневмонія, РДС, набряк легень, у практично половини хворих – анемія, інфекційно-токсичний міокардит, а також інші ускладнення – гемоглобінурійна лихоманка, гострий панкреатит, перитоніт, розрив капсули селезінки та ін.

Звертає на себе увагу той факт, що у 9,3% рівень паразитемії був (+), у 7,4 % – (++), у 29,6 % – (+++), у 38,9 % – (++++), у 14,8 % – (+++++), що свідчить про швидкий розвиток інфекційного захворювання !!! Згідно з даними ВООЗ стосовно прогнозування перебігу малярії, приблизно у 15 % даних хворих при пізньому зверненні може швидко наступити летальний наслідок (відомо, що він може наступити при рівні паразитемії 1000/мкл).

При проведенні лікування застосовували різні препарати (мефлохін, доксициклін, хініну гідрохлорид, артеметер, лумефантрин), у тому числі і делагіл, фансидар, до яких вже в багатьох країнах реєструється резистентність. Але майже у половини хворих їх призначення дало позитивний ефект. Навіть у осіб, котрі надходили на 6-у добу на лікування, але молодого віку, при рівні паразитемії (++++) призначення мефлохіну з доксицикліном мало позитивний ефект. У той же час у осіб, котрі померли, також спочатку призначались таблетовані препарати і тільки після погіршення призначались ін’єкційні препарати. Слід відмітити, що в деяких з даних випадків, а також коли одразу призначались ін’єкційні препарати, спостерігалось погіршення стану, що могло бути пов’язано з неправильним їх застосуванням.



Висновки. На малярію середнього та тяжкого ступеня тяжкості переважно захворювали протягом двох тижнів після прильоту, але були випадки і в більш пізні терміни (через 47 діб). Тропічна малярія має полісиндромність у клінічній картині, в зв'язку з чим лікарям слід більш ретельно збирати анамнез у осіб з групи ризику (льотно-підйомного складу, моряків, геологів). Рекомендувати їм обстеження на малярію, особливо при наявності у них скарг на підвищену температуру тіла, головний біль, болі в м'язах та суглобах, особливо коли є також гепатоспленомегалія (слід пам’ятати, що вона частіше спостерігається з 3-ї доби хвороби). У перші дні хвороби про наявність малярії може свідчити тромбоцитопенія на тлі лихоманки, вищевказаних скарг і навіть при відсутності гепатоспленомегалії. У пізні терміни початку лікування у деяких хворих з середньотяжким та тяжким перебігом призначення мефлохіну, фансидару, хініну гідрохлориду позитивного ефекту не дало. Навіть призначення ін’єкційних форм у ряді випадків також позитивного ефекту не дало. До хворих середньої тяжкості, при надходженні на лікування в терміни пізніше 3-ї доби хвороби, слід підходити як до тяжкохворих.


Оцінка ефективності диференційованої імунокорекції у хворих на рецидивну бешиху

Тєрьошин В. О., Пересадін М. О., Гаврилова Л. А.,
Тасенко А. А., Бикадоров В. І.

ДЗ «Луганський державний медичний університет»
Evaluating the effectiveness of differential immunocorrection in patients with recurrent erysipelas

Teryshin V. O., Peresadin M. O., Gavrilova L. A., Tasenko A. A., Bykadorov V. I.

SE "Lugansk State Medical University"

E-mail: V.Teryshin_lsmu@mail.ru; Teryshin V. O.
Актуальність роботи. У теперешній час бешиха є дуже поширеною патологією в Україні та інших країнах СНД, при цьому привертає особливу увагу висока питома вага хворих з рецидивним перебігом даної хвороби, яка складає від 45 до 55 % від загальної кількості зареєстрованих пацієнтів з даним діагнозом. Відомо, що в патогенезі рецидивної бешихи (РБ) суттєве значення мають порушення з боку імунного статусу пацієнтів, причому зі збільшенням кількості та особливо частоти виникнення рецидивів хвороби, ступінь вираженості імунодефіциту вірогідно збільшується. Тому за останні роки найбільш суттєва увага дослідників надається саме вивченню ефективності корекції імунного статусу пацієнтів у лікуванні та медичної реабілітації хворих на РБ. При розробці раціональної програми лікування хворих на РБ, нашу увагу привернула можливість застосування методу дифференційованої імунокорекції (ДІ), який грунтується на попередньому вивченні чутливості імунокомпетентних клітин (лімфоцитів та моноцитів/макрофагів) до дії тих імуноактивних препаратів, які мають намір вводити тому чи іншому хворому.

Метою роботи було вивчення ефективності перспективності диференційованої імунокорекції у хворих на рецидивну бешиху.

Матеріали та методи дослідження. Було обстежено 104 хворих на РБ, з них 48 чоловік (46,2 %) та 56 жінок (53,8 %) у віці від 42 до 60 років. Усі хворі, що знаходилися під наглядом, були розподілені на дві групи – основну (65 осіб) та зіставлення (39 хворих). Пацієнти обох груп отримували загальноприйняту терапію РБ. Крім того, пацієнти основної групи додатково отримували імуноактивні препарати шляхом ДІ.

Для реалізації мети роботи проводили попереднє дослідження чутливості імунокомпетентних клітин (Т-лімфоцитів та моноцитів/макрофагів) до панелі імуноактивних препаратів. Чутливість Т-лімфоцитів до імуноактивних засобів здійснювали в тесті Е-РУК. Виділення лімфоцитів з периферійної венозної крові хворих здійснювали в градієнті щільності фікол-верографіна; питома вага вихода клітин склала 94-96 %, при цьому життєдіяльними були 96-97 % лімфоцитів. Паралельно проводили Е-РУК з доданням розчину імуноактивного препарату, що досліджувався, у концентраціях 10-3, 10-4 та 10-5 та стандартну Е-РУК без додання імуноактивного препарату. Результати оцінювали за змінами кількості Е-РУК у дослідних пробах (в яких додавався препарат) у порівнянні з контролем (без додання імуноактивного засобу). Реакція вважалася позитивною, якщо кількість Е-РУК у дослідних пробах перевищувала аналогічний показник у контролі на 15 % та більше.

Для аналізу чутливості моноцитів/макрофагів периферичної крові до імуноактивних препаратів було використано адгеренс-тест.

Панель імуноактивних препаратів, які підлягали дослідженню, включала наступні засоби: імунофан, галавіт, імуномакс, нуклеїнат, поліоксідоній, тимоген, циклоферон.

Після завершення постановки Е-РУК та адгеренс-тесту оцінюють кількість показників даних імунологічних реакцій та вибирають імуномодулювальний препарат або їх комбінацію при лікуванні конкретного хворого.

Обов’язковим для проведення раціональної імунокорекції є детальне імунологічне обстеження хворого на бешиху, яке повинно включати дослідження кількісних (число Т-, В- лімфоцитів, субпопуляцій Т-хелперів/індукторів та Т-супресорів/кілерів, імунорегуляторний індекс CD4/ CD8) та функціональних (реакція бласттронсформації лімфоцитів - РБТЛ) показників клітинної ланки імунітету та функціональної активності системи фагоцитуючих макрофагів (СФМ), а також рівень циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) у сироватці крові та їхній молекулярний склад.



При реалізації мети дослідження усі хворі на РБ, що знаходилися під наглядом, були обстежені імунологічно при вступі до стаціонару як правило, на 1-й або 2-й день з початку захворювання, та після цього була призначена стандартна терапія з приводу рецидиву хвороби. Водночас було здійснено дослідження чутливості імунокомпетентних клітин периферичної крові обстежених хворих на чутливість до панелі імуноактивних препаратів та з другої доби перебування у спеціалізованому інфекційному стаціонарі хворі на РБ основної групи додатково отримували імуноактивні препарати (або їх комбінації) у відповідності до загальної методики проведення ДІ.

Для контролю ефективності ДІ, що проводилася, було проведено імунологічне обстеження до початку та після завершення ДІ (при виписці хворого із стаціонару та в подальшому в періоді диспансерного нагляду, як правило через 1, 3, 6 та 12 місяців після виписки у зв’язку з завершенням лікування з приводу рецидиву бешихи).

Раніше було встановлено, що найбільш інформативними імунологічними показниками для оцінки доцільності проведення імунокорекції у хворих на РБ є: загальна кількість клітин з фенотипом CD3+, CD4+, корегуляторний індекс CD4/CD8, показник стимульованої РБТЛ, загальний рівень ЦІК у сироватці крові та вміст середньомолекулярної фракції ЦІК (11S-19S). Тому саме ці імунологічні показники ми дослідили в обстежених хворих на РБ.

Кількість CD3+, CD4+, CD8+-лімфоцитів вивчали у цитотоксичному тесті з моноклональними антитілами (МКАТ).



Отримані результати. До початку диференційованої імунокорекції (ДІ) у хворих на РБ були виявлені порушення імунологічного гомеостазу у вигляді Т-лімфопеніі, дисбалансу субпопуляційного складу Т-лімфоцитів з більш вираженим зменшенням кількості циркулюючих у периферичної крові Т-хелперів/індукторів (СD4+) при помірному зниженні абсолютної кількості СD8+-клітин, зниженні імунорегуляторного індексу СD4/СD8, зменшенні показника РБТЛ з ФГА, зменшенні показників ФАМ, в той час як загальний рівень ЦІК був підвищений, переважно за рахунок найбільш патогенних середньо- та дрібномолекулярних імунних комплексів.

При дослідженні чутливості імуноцитів периферійної крові від 32,3 % до 40 % обстежених мають чутливість Т-лімфоцитів у тесті Е-РУК до того чи іншого імуноактивного препарату та водночас від 29,2 % до 36,9 % обстежених мають позитивну реакцію в адгеренс-тесті, а саме збільшення кількості А-клітин на 15 % та більше. Середня кількість приросту Е-РУК під впливом імуноактивних препаратів складала від (23,3±2,5) % для поліоксідонію, (25,8±3,1) % для імуномаксу, для нуклеінату (22,3±2,1) %, для імунофану (24,5±3,8) %, для галавіту (25,1±3,5) %. Середня кількість приросту числа А-клітин серед обстежених хворих з РБ під впливом імуноактивних препаратів складала від (20,6±2,1) % для галавіту, (25,1±2,9) % для імуномаксу, (22,1±2,2) % для імунофану, (23,6±2,5) % для нуклеінату, (21,8±2,1) % для поліоксідонію.

При повторному імунологічному обстеженні після завершення ДІ було встановлено позитивний вплив проведеного лікування з включенням імуноактивних препаратів на вивчені імунологічні показники. В основній групі хворих, яка отримувала ДІ, відмічена практично повна нормалізація усіх вивчених імунологічних показників. У той же час у пацієнтів групи зіставлення, які отримували лише загальноприйняту терапію, зберегалися Т-лімфопенія, зниження числа СD4+ лімфоцитів, імунорегуляторного індексу СD4/CD8, показників ФАМ та РБТЛ з ФГА, а також підвищення концентрації ЦІК у сироватці крові, в тому числі найбільш патогенної (токсичної) середньомолекулярної фракції.



Висновки. Застосування лише загальноприйнятого лікування бешихи з рецидивним перебігом хвороби не забезпечує відновлення імунологічних показників у пацієнтів з РБ. Тому можна вважати проведення імунокорекції з попереднім вивченням чутливості імунокомпетентних клітин хворих на РБ у тестах in vitro патогенитично обґрунтованим та перспективним напрямком імуноактивної терапії.

Динаміка показників фагоцитарної активністі моноцитів у хворих на хронічний вірусний гепатит С з низьким ступенем активності

Тєрьошин В. О., Соцька Я. А., Круглова О. В., Гуртова С. С.

ДЗ «Луганський державний медичний університет»
Dynamics of the monocytes phagocytic activity in patients with low level activity chronic hepatitis C

Teryshin V. O., Sotska J. A., Kruglova O. V., Gurtova S. S.

SE "Lugansk State Medical University"

E-mail: V.Teryshin_lsmu@mail.ru; Teryshin V. O.
Відомо, що „золотим стандартом” лікування хронічного вірусного гепатиту С (ХВГС) вважають тривале введення великих доз генно-інженерних рекомбінантних інтерферонів (ІФН), але монотерапія інтерферонами ефективна лише в 35 – 40 % випадків ХВГС. Метою дослідження було вивчення ефективності Субаліну (Subalin) та Лаферобіону (Laferobion) у комплексній терапії хворих на ХВГС з низьким ступенем активності (НСА) та їх вплив на фагоцитарну активність моноцитів (ФАМ) у пацієнтів. Під наглядом знаходилося 79 хворих на ХВГС НСА у віці від 19 до 56 років. Обстежені були розподілені на дві рандомізовані групи: основна група (45 осіб), яка отримували лаферобіон по 1 ректальній супозиторії (1 млн МО) вранці та ввечері протягом 10-14 діб поспіль, потім по 1 ректальній супозиторії щодня протягом 10-14 діб поспіль та потім по 1 ректальній супозиторії через день ще 10 введень та потім по 1 ректальній супозиторії 2 рази на тиждень протягом 2-3 місяців та субалін по 2 флакони (2*109 живих мікробних клітин) з 30-40 хвилин до прийому їжі 3 рази на добу протягом 14 днів поспіль. Одночасно пацієнти отримували індуктори ендогенного інтерферону (циклоферон), гепатопротектори (ліволін, лівенціале, глутаргін), ентеросорбенти (атоксил, ентеросгель, полісорб-П), антиоксиданти (вітаміни С та Е), фітозбори. Пацієнти групи зіставлення (34 особи) отримували лише загальноприйняті препарати. Для реалізації мети дослідження крім загальноприйнятого клініко-лабораторного дослідження вивчали стан макрофагальної фагоцитуючої системи (МФС) за показниками ФАМ чашечковим методом; підраховували показники ФАМ: фагоцитарне число (ФЧ), фагоцитарний індекс (ФІ), індекс атракції (ІА) та індекс перетравлення (ІП). При оцінці стану ФАМ у хворих на ХВГС НСА до початку лікування були виявлені суттєві порушення з боку системи МФС, які проявлялися зниженням індексів ФАМ, особливо того показника, який характеризує фазу перетравлення. У всіх обстежених хворих було зниження усіх показників ФАМ. Так, ФІ в основній групі був знижений у середньому в 1,6 рази відносно норми (Р<0,001) та становив 17,1±0,8 %, у групі зіставлення цей показник становив 18,4±0,5 %, що теж було нижче норми в 1,6 рази (Р<0,001). ФЧ в основній групі хворих було знижено до 1,9±0,1, а в групі зіставлення – до 2,3±0,14, що в 1,9 рази (Р<0,001) та в 1,8 рази (Р<0,001) нижче стосовно норми. Показники ІА в основній групі хворих на ХВГС були в середньому в 1,6 рази нижче норми (Р<0,01), тобто понижувався до 10,4±0,3 %, а у групі зіставлення становив 11,3±0,2 %, що було в 1,5 рази нижче норми (Р<0,01). Показник ІП у хворих на ХВГС НСА основної групи знижувався до 13,0±0,26 %, а у групі зіставлення – до 13,3±0,2 %, що було нижче норми в 2,1 рази (Р<0,001). При аналізі динаміки показників ФАМ основної групи у порівнянні з групою зіставлення встановлено, що в основній групі відмічалася більш виражена позитивна динаміка щодо підвищення показників МФС, чого не можна сказати про аналогічні показники у хворих із групи зіставлення, де відмічалася лише незначна тенденція до їх нормалізації. У хворих основної групи відмічалася практично повна нормалізація показників, які характеризують стан МФС: ФІ виріс до 28,2±0,5 %, ФЧ становило 3,7±0,2, що практично відповідало нижній межі норми. Аналогічна тенденція відмічена і стосовно ІА та ІП, які на момент завершення лікування під впливом запропонованої комбінації препаратів становили 16,7±0,1 % та 26,1±0,22 % відповідно. Щодо групи зіставлення, ФІ підвищився до 22,9±0,7 %, однак був нижче норми у середньому в 1,2 рази (Р<0,05); ФЧ виросло в 1,4 рази і становило 3,2±0,1, що однак було в 1,3 рази менше норми (Р<0,05). ІА у хворих групи зіставлення підвищився до 13,8±0,3 %, що все ж таки менше норми в 1,3 рази (Р<0,05). ІП на момент завершення загальноприйнятого лікування становив 22,8±0,2 %, що було нижче норми в 1,2 рази (Р<0,05). Отримані дані свідчать, що включення комбінації лаферобіону та субаліну до комплексу лікувальних заходів при ХВГС НСА можна вважати клінічно доцільним та патогенетично обґрунтованим і рекомендувати для широкого використання в медичній практиці.

Вплив лавомаксу на показники макрофагальної фагоцитуючої системи при лікуванні хворих на герпетичну інфекцію

Тєрьошин В. О., Чхетіані Р. Б., Черкасова В. С., Старік А. Д., Столярова Л. Є.

ДЗ "Луганський державний медичний університет"
The impact on the performance of Lavomax to macrophage phagocytic system in the treatment of herpetic infections

Teryshin V. O., Chhetiani R. B., Cherkasova V. S., Starik A. D., Stoliarova L. E.

SE "Lugansk State Medical University"

E-mail: V.Teryshin_lsmu@mail.ru; Teryshin V. O.
Захворювання, викликані вірусом простого герпесу (ВПГ), займають одне з провідних місць, що визначається його широким розповсюдженням, 90 % інфікуванням людської популяції, довічною персистенцією ВПГ в організмі інфікованих, тропністю до лейкоцитів та еритроцитів, а також торпідністю до існуючих методів лікування. Завдяки тропності вірус адсорбується на клітинах крові та циркулює в організмі, уражаючи різні органи та системи.

Макрофагальній фагоцитуючий системі (МФС) належить важлива роль як у імунних реакціях, так і у системі неспецифічного захисту організму від інфекційних агентів. Доведено, що ВПГ може персистувати не тільки в мембранообмежених зонах епітеліальних клітин, але і безпосередньо у фагоцитах, як нейтрофілах, так і макрофагах, а також у лімфоцитах та ендотеліоцитах лімфатичних капілярів. Тому можна вважати, що при лікуванні хворих на герпетичну інфекцію (ГІ) потрібно обов’язково покращувати стан системи фагоцитуючих моноцитів/макрофагів.

В цьому плані нашу увагу привернули можливості сучасного імуноактивного препарату лавомаксу, котрий має імуномодулювальний та противірусний ефект; стимулює стовбурові клітини кісткового мозку, залежно від дози посилює антитілоутворення, зменшує ступінь імунодепресії, відновлює співвідношення Т-хелпери/Т-супрессори.

Метою дослідження стало вивчення впливу лавомаксу на показники МФС у комплексі лікування ГІ. До обстеження було включено 79 пацієнтів – 38 чоловіків та 41 жінка, котрі в середньому 4,1±0,8 років страждали на ГІ. Середній вік пацієнтів у середньому складав 35,9±7,3 роки. Із нозологічних форм ГІ у 29 пацієнтів був H. labialis, у 44 – H. henitalis та поєднана форма зареєстрована у 6 осіб. Обстежені хворі були розподілені на дві групи: основну (39 осіб) та зіставлення (40 пацієнтів), рандомізовані за статтю, віком, тяжкістю перебігу захворювання.

Пацієнти обох груп отримували загальноприйняту терапію, що включала призначення противірусних препаратів (ацикловір по 200 мг 5 разів на добу протягом 5 діб) та вітамінотерапію. В основній групі поряд з вищеописаною терапією призначався лавомакс перорально перші дві доби по 125 мг, потім через 48 годин по 125 мг (курсова доза 2,5 г, 20 таблеток).

У хворих на ГІ до лікування мало місце суттєве зниження всіх показників МФС: фагоцитарний індекс (ФІ) був знижений у середньому в 1,6 рази відносно норми (Р<0,05) та становив 18,0±0,9 %, фагоцитарне число (ФЧ) – знижено в 1,8 рази та складало 2,2±0,15 (Р<0,05), показник індексу атракції (ІА) був у середньому в 1,5 рази нижче норми (Р<0,05) і складав 11,0±0,25 (індекс перетравлення) ІП – в 12,7±0,26 %, що було нижче норми в 2,1 рази (Р<0,05). 

Включення лавомаксу до комплексної терапії хворих на ГІ сприяло чітко вираженій позитивній динаміці показників МФС: ФІ виріс відносно вихідного рівня в 1,5 рази (Р<0,05) та склав 27,3±0,7 %, ФЧ становило 3,7±0,25, що практично відповідало нижній межі норми (Р>0,05). Аналогічна тенденція відмічена і стосовно ІА та ІП, котрі на момент завершення лікування становили 16,0±0,3 % та 25,5±0,26 % відповідно (Р>0,05 щодо норми).

Отже, включення лавомаксу до комплексу лікувальних заходів при ГІ патогенетично обґрунтоване та клінічно доцільне, що дозволяє рекомендувати його застосування в комплексній терапії хворих із вказаною патологією.

Гострі кишкові інфекції у дорослих: мікробіологічна характеристика

Холодило О. В.

СумДУ, кафедра гігієни та екології з курсом мікробіології, вірусології та імунології
Acute intestinal infections in adults: microbiological characteristics

Kholodilo O. V.

SSU, Department of Hygiene and Ecology with course of Microbiology, Virology and Immunology

E-mail: elenavsumy@yandex.ru; Kholodilo O. V.
ГКІ – це діарейні захворювання, які об¢єднують більш ніж 30 захворювань бактеріальної, вірусної або протозойної етіології, загальним симптомом яких є діарея. Усі ці захворювання мають єдиний переважно фекально-оральний механізм передачи збудника й розвитку внаслідок цього характерного симптомо-комплекса гострої діареї. Збудники інфекційних та паразитарних хвороб дедалі швидше поширюються серед людського населення. Доведено, що на сучасному етапі більшість діарейних захворювань викликаються умовно-патогенними мікроорганізмами (УПМ) родини Enterobacteriaceae. Найбільш часто збудниками виступають мікроорганізми родів: Klebsiella, Proteus, Enterobacter, Citrobacter та ін.

В дослідження було включено 60 хворих на ГКІ у віці від 18 до 85 років, з них 36 жінок та 24 чоловіків, госпіталізованих в обласну інфекційну клінічну лікарню м. Суми з 01.07.13. по 30.09.13 та з 08.01.14 по 10.04.14. Проводилися визначення стану мікробіоценозу у випорожненнях за загальноприйнятою стандартною методикою та визначення вірусів (у 45 пацієнтів) у копрофільтратах за допомогою швидких тестів. Матеріал тестувався на наявність антигенів норовірусів, ротавірусів та аденовірусів методом однокрокового імунохроматографічного аналізу з використанням тест-систем (r-biopharm, виробництво Німеччина). Загалом розшифровано 71,7 % (43 випадки) ГКІ. Не встановлено етіологічної причини в 17 випадків (28,3 %).

При обстеженні хворих бактеріологічними методами патогенні мікроорганізми були виділені у 23,3 % (14 хворих), з них у 9 хворих було виділено Salmonella spp., у переважної більшості в монокультурі, що складає 42,85 % (6 випадків), а також в асоціаціях з УПБ у 7,14 % (1 випадок) та в асоціаціях з УПБ та вірусами в 14,29 % (2 випадки).

Також було 5 (35,71 %) випадків виявлення ЕПКП.

Часткова доля умовно-патогенних збудників склала 79,1 % (всього 53 виділених штама) - переважно в мікстах з іншими УПБ, патогенними мікроорганізмами та вірусами. В 15 випадках (28,3 %) виділені монокультури: 9,43 % (5 культур) Klebsiella spp., а також інші УПБ, часткова доля яких склала: 11,32 % Staphylococcus spp., 1,88 % Proteus spp., 1,88 % Pseudomonas spp., 3,77 % Candida spp. Серед розшифрованих ГКІ переважали такі УПБ у мікстах: Klebsiella spp. + інші УПБ -13,2 %, Staphylococcus spp в асоціаціях – 15,09 %, інші УПБ в асоціаціях з Candida spp склали 24,52 % (такі як Pseudomonas spp., Proteus spp., та ін.)

При вірусологічних дослідженнях у обстежених виявлено: норовіруси - 5 випадків (25 % серед 20 обстежених осіб), серед них в асоціаціях з патогенними та УП бактеріями - 4 випадки ; ротавіруси було знайдено у 3 осіб (12 % з 25 обстежених осіб), серед яких в 2 випадках в асоціаціях з ЕП та УП мікроорганізмами.

Цікавим виявився той факт, що в етіологічній структурі розшифрованих ГКІ при аналізі структури виявлених асоціацій переважають бактеріальні збудники УПБ + УПБ 23,33 % (14 випадків), на другому місці в рівних часткових долях бактеріально-вірусні: ЕПБ + вірус 5 % (3 випадки), та УПБ + вірус 5 % (3).

Важливу роль в захисті від патогенних бактерій відіграє нормальна мікрофлора. При визначенні показників мікробіоценозу товстої кишки хворих на ГКІ спостерігається наступна тенденція: в 93,3 % випадків серед обстежених виявлено значне зменшення представників нормобіоти <107 КУО (Lactobacillus spp., Bifidobacterium spp., та інш.) та одночасно збільшення кількісного та видового складу представників умовно-патогенних бактерій до >105 КУО та поява бактеріальних асоціацій (мікстів), які складаються з представників УПБ, УПБ та грибів роду Candida, УПБ + ЕПБ та бактеріально-вірусних асоціацій.



Висновки. 1 Етіологічним чинником гострих кишкових інфекцій найчастіше є умовно-патогенні мікроорганізми. Часткова доля умовно-патогенних збудників склала 79,1 % (всього 53 виділених культури) - переважно в мікстах з іншими УПБ, патогенними мікроорганізмами та вірусами. 2 На першому місці серед УПБ були виділені штами Staphylococcus aureus в монокультурі та в асоціаціях з іншими УПБ (26,41 %), на другому місці штами Klebsiella pneumoniae також в монокультурі та в асоціаціях з іншими УПБ (22,63 %). 3 Таким чином, дієвим фактом на цей час є зростання ролі умовно-патогенних мікроорганізмів у виникненні гострих кишкових захворювань серед населення і на сьогодні діагностика ГКІ лишається однією з актуальних проблем системи охорони здоров¢я.
Дослідження когнітивних функцій у хворих на хронічні вірусні гепатити

Чайка І. С.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб з епідеміологією
Research of cognitive function in patients with chronic viral hepatitis

Chaika I. S.

SSU, Department of Infectious Diseases and Epidemiology

E-mail: irene.chaika@yandex.ua; Chaika I. S.
Вступ. Вірусні гепатити є однією з найбільш поширених на сьогоднішній день інфекційних захворювань. Враховуючи той факт, що більшість форм первинного інфікування вірусними гепатитами перебігає без будь-яких клінічних ознак, приблизно у 80 % хворих його вперше діагностують на стадії хронічного процесу. Одним з основних ускладнень даної патології є ураження центральної нервової системи з розвитком порушень різного ступеня тяжкості. Ознаками когнітивного здоров’я людини є такі поняття, як реалістичність сприйняття, ясне мислення, здатність до проблемної концентрації, адекватність самооцінки, прогностична компетентність. У хворих з когнітивною дисфункцією, в тому числі помірною, відмічається підвищена смертність. За результатами досліджень, майже 1/3 пацієнтів з помірними когнітивними розладами за 6-річний період спостережень померли [О. С. Левін, 2009]. Виявлення когнітивних порушень має важливе практичне значення і є основою для більш детального соматичного обстеження пацієнта і подальшого проведення терапії виявлених соматичних захворювань.

Матеріали та методи. Обстежено 47 хворих на ХВГ у віці (44,0±3,0) років з імовірною тривалістю захворювання (5,0±1,0) років, з них 15 жінок і 34 чоловіків. Для верифікації ХВГ здійснено клініко-лабораторне обстеження пацієнтів (фізикальне, загальноклінічне, біохімічне, молекулярно-генетичне та морфологічне дослідження). Когнітивні порушення встановлювали за допомогою нейропсихологічного дослідження - тест Mini-Mental State Examination (МMSE); нейропсихологічних тестів - тести малювання годинника, на запам’ятовування 5-ти слів, вербальних асоціацій (ТВА); шкали загальних порушень (GDS) та депресії Гамільтона (ШДГ).

Результати. 86 % обстежених відмічають погіршення пам'яті та порушення концентрації уваги –ТВА – 11 балів (Б), 68 % - порушення різних фаз сну, 23 % - погіршення апетиту та нудоту. Депресивні розлади середнього ступеня встановлено - у 37 %, легкого – у 49 % хворих, у 18 % - втрата зацікавленості до повсякденних справ, песимістичний настрій. 72 % обстежених мають ознаки астенії – підвищена втомлюваність, нестійкий настрій, втрата здатності до тривалого розумового і фізичного напруження, непереносимість гучних звуків, яскравого світла, різких запахів. Пацієнти, що вказують на наявний токсичний фактор (13), а саме алкоголь та вживання наркотичних засобів, не критичні до свого стану, мають гірші показники швидких нейропсихологічних тестів (ТВА 9Б; GDS 3 ст.), загальмовані під час розмови. Встановлено прямий кореляційний зв'язок середньої сили залежності виразності порушень MMSE від терміну захворювання (r 0,350, p<0,05) та наявності додаткового токсичного фактору (r 0,541, p<0,05). На тлі базисної терапії за даними ШДГ спостерігається позитивна клінічна динаміка (r 0,746, p<0,05).

Висновок. Для переважної більшості хворих на ХВГ (86 %) характерні порушення когнітивних функцій різного ступеня тяжкості. Встановлена пряма залежність психо-неврологічного стану від тривалості захворювання і наявності токсичного фактору в анамнезі. У осіб молодого віку з незначною тривалістю захворювання (до 5 років), без досвіду вживання наркотичних речовин, дані досліджень не відхиляються від норми. За період проведення базисного лікування в стаціонарі достовірних відмінностей по результатам швидких тестів на індекс когнітивної функції не спостерігається, однак ряд показників, що характеризують дану сферу,а саме рівень уваги та епізодична пам’ять, покращались. Пацієнти відмічають також покращання сну і психо-емоційного стану загалом. Отримані дані дозволять на ранньому етапі виявляти групу ризику з прогресуванням когнітивних порушень. Показано значення основних факторів і їх вплив на розвиток когнітивних розладів при ХВГ, що дає можливість розробити науково-обгрунтовані рекомендації по організації медичної допомоги зазначеній категорії хворих.

Етіологічні та епідеміологічні чинники сучасних гострих кишкових інфекцій

Чемич О. М.1, Ільїна Н. І.1, Холодило О. В.2, Бєлай Л. В.3

1СумДУ, кафедра інфекційних хвороб з епідеміологією; 2кафедра гігієни та екології з курсами мікробіології, вірусології та імунології

3Міська клінічна лікарня №1
Etiological and the epidemiological factors of modern acute intestinal infections

Chemych O. M.1, Ilyina N. I.1, Kholodilo O. V. 2, Belay L. V.3

1SSU, Department of Infectious Diseases and Epidemiology; 2Department of Hygiene and Ecology with courses of Microbiology, Virology and Immunology

3Municipal Clinical Hospital 1

E-mail: chemych_oksana@mail.ru; Chemych O. M.
Актуальність. Незважаючи на успіхи досягнуті у боротьбі з інфекційними хворобами у світі, їх роль в патології залишається значною. Гострі кишкові інфекції у загальній структурі інфекційної захворюваності займають друге місце. В Україні, як і у світі, зростає захворюваність на гострі кишкові інфекції (ГКІ), викликані умовно патогенними мікроорганізмами (УПМ) та вірусами (В). Не останню роль у цьому питанні відіграють соціально-економічні чинники.

Мета роботи - вивчити епідеміологічні та етіологічні особливості сучасних гострих кишкових інфекцій, викликаних умовно патогенними мікроорганізмами.

Матеріали та методи. Обстежено 46 хворих із середньотяжким перебігом харчових токсикоінфекцій (54,3 %) і гострих кишкових інфекцій (45,7 %), госпіталізованих у СОІКЛ імені З. Й. Красовицького. Серед обстежених переважали жінки (58,7%), середній вік склав (37,0±2,41) років. Пацієнти були госпіталізовані на (2,30±0,25) добу від початку захворювання. Із клінічних форм переважали гастроентеритна (52,2 %) і ентероколітна (23,9 %), тоді як гастроентероколітна, ентеритна та гастритна реєструвались значно рідше (13,1 %; 6,5 %; 4,3 % відповідно). Було здійснено епідеміологічний аналіз та бактеріологічне дослідження, визначено фактори передавання збудника.

Результати дослідження. Умовно патогенні мікроорганізми, що спричинили захворювання, були ізольовані в основному в монокультурі. Етіологічним чинником гострих кишкових інфекцій були: Kl. pneumoniae (26,1 %), Psevdomonas aeruginosae (13,0 %), Enterobacter cloacea (8,7 %), ЕПКП (6,5 %), Citrobacter freundii (2,2 %), S. аureus (2,2 %), Candida (2,2 %). Серед поєднаних збудників найчастіше зустрічались Kl. pneumoniae+Pseudomonas aeruginosae (4,3 %), Pseudomonas aeroginosae+Candida (4,3 %), Enterobacter cloacea+Morganella morganti (2,2 %). У 12 (26,1 %) хворих збудника ідентифікувати не вдалося. Як етіологічний чинник самостійно норовірус був ідентифікований у 1 (2,2 %) пацієнта, у інших випадках він був виявлений разом з умовно патогенними мікроорганізмами у 3 (6,6 %) осіб.

Серед факторів передавання переважали такі продукти харчування: яйця (39,1 %), овочі і фрукти (39,1 %), сирокопчені м’ясні продукти (28,2 %), кисломолочні продукти (26,1 %), страви, приготовлені з використанням майонезу (17,4 %), на кондитерські вироби як фактор передавання вказував кожний десятий пацієнт (10,9 %). Більшість хворих не могли виділити лише один фактор передавання.

Було виявлено 5 осередків гострих кишкових інфекцій, що склало 10,9 %. У 4 осередках було по 2 особи, як причину захворювання вони вказували на споживання яєць (1 осередок), кисломолочних продуктів (1), овочів і фруктів (2). Один осередок складався із 4 осіб, у якому ймовірними факторами передавання були яйця та сирокопчені м’ясні продукти.

Висновки. Гострі кишкові інфекції та харчові токсикоінфекції були спричинені переважно умовно патогенними мікроорганізмами, серед яких переважали Kl. pneumoniae і Psevdomonas aeruginosae, у поодиноких випадках у комбінації з норовірусом. Усі пацієнти були молодого віку. Серед ймовірних факторів передавання переважали яйця, овочі і фрукти, сирокопчені м’ясні та кисломолочні продукти.



Каталог: bitstream -> 123456789
123456789 -> 1. Коротко про симетрію…
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями Оцінка стану кишкової мікрофлори у дітей раннього віку, хворих на пневмонію на фоні залізодефіцитної анемії
123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями зміни мікробіоценозу кишечника у дітей, хворих на гострий обструктивний бронхіт бронхіальну астму (проміжний)
123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
123456789 -> Урок з хімії у 9-му класі на тему: "Жири. Склад жирів, їх утворення. Жири в природі. Біологічна роль жирів"


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка