Свідчать сосни Биківні: злочин проти людства


КРАСА І БІЛЬ РІДНОГО КРАЮ



Сторінка6/7
Дата конвертації09.09.2018
Розмір0.66 Mb.
ТипУрок
1   2   3   4   5   6   7

КРАСА І БІЛЬ РІДНОГО КРАЮ





Жить стало лучше,

Жить стало веселее!

(Й.В.Сталін)



...а онде під тином

Опухла дитина, голоднеє мре...

(Т.Г.Шевченко)

Уже відлетіли у вирій журавлі, теплим літеплом снує бабине літо. Осінь золотими мазками торкається кленів, розмальовує берізки. Скісне сонячне проміння пробивається крізь стволи сосен і падає на ще зелену траву. Я торкаюся рукою старезного дуба, притуляюсь до нього. А він, розпластавши свої крони, скрипить собі і скрипить, скидаючи до ніг багряне листя.

Благословенна і багатостраждальна земля квітучого українського краю! Яка ти розкішна і багата на колядки і щедрівки, на щирих і добрих людей, на високі врожаї. Скільки таїш ти в собі краси і величі, горя і сліз! А часом стогнеш від болю, напоєна кров’ю і засіяна кістками тих, хто загинув мученицькою смертю в роки сталінських репресій та голодоморів. За свою незалежність і державність українська нація заплатила надто дорого – життям 60 мільйонів наших єдинокровних братів і сестер. Небачений у світі голодомор 1932 – 1933 років скосив їх близько 12 мільйонів, з яких понад 4 мільйони – немовлята й діти. Це був штучний голодомор.

Цей голод – не історична минувшина. Він живе у пам’яті очевидців, жагучим болем відгукується у їхніх серцях.

До голоду призвела воєнно-комуністична політика більшовиків, масові реквізиції і пограбування селянських господарств.

Голод був спричинений насильницькою соціальною колективізацією, горезвісними хлібозаготівлями, людиноненависницькою політикою розкуркулення, відвертим масовим терором тоталітарного режиму проти селян України. За роки колективізації в Україні було розкуркулено 200 тисяч селянських господарств. У таких людей забирали не лише землю і худобу, а й ложки, миски, білизну тощо. Селяни були виселені поза межі України. Виселяли тих, хто любив свою землю, любов і вмів на ній працювати. Це були добрі господарі, які за довгі роки важкої і впертої праці набули елементарного достатку, які твердо стояли на землі і мали майбутнє. Але це майбутнє у них відібрали, зробивши їх “куркулями” та “класовими ворогами”. Тисячі замордованих людей радянська влада кидає в тюрми, вивозить у спеціально облаштовані концентраційні табори Сибіру. У цих людей забрана воля, честь, гідність, сім’я, батьківщина. Хто ці люди? Раби? Так. Вони перетворені у рабів. Їх годують як тварин. Вони обірвані, і мерзнуть на холоді, працюють каторжно – понад фізичні можливості. На будь-який вияв національного чіплявся ярлик “буржуазний націоналізм”, і він підлягав жорстокому винищенню. Арешти, катівні НКВД. По-диявольськи планомірно і продумано відбувалось фізичне знищення нашої національної еліти – політичних діячів, письменників, журналістів, учителів, лікарів...

З метою применшити національно-визвольний потенціал українського народу, який відчутно зріс протягом 20-х років, був організований голодомор 1933 року хлібозаготівлі, які розпочалися у січні 1928 року за розкладкою досягли свого злочинного апогею у 1932 - 1933 роках.

Надзвичайну комісію на Україні очолив Молотов. Щоб виконати заготівельний план, комісія повинна була взяти з селянського сектора 131 мільйон пудів хліба. Взимку вилучили 55,2 мільйона пудів. Надзвичайна комісія тільки керувала, а діяли безпосередні виконавці – сотні й тисячі постійних керівників. Декотрі робили кар’єру “працювали” не за страх, а за совість.

Представники місцевої влади організували у селах спеціальні бригади, які викликали всіх селян, вимагали негайно здати хліб. За нездачу зерна позбавляли волі на десять років. Це була не хлібоздача.

Я дякую Богові зате, що не бачив того страшного лихоліття, що мої батьки не зазнали репресій та голодоморів. Мій дідусь розповідав, що сім’ю його батька розкуркулили, старших синів вислали у Сибір, а менших викинули з хати на вулицю – на голодну смерть. Прадід вів трьох дітей на болото, щоб разом з ними втопитися. Але люди врятували, розділили з ним шматок хліба.

Голод розпочався глибокої осені 1921 року, а взимку 1932-го досяг свого жахливого епогею. Упродовж 1932 – 33 рр. голод охопив усі національні райони. У селян забирали не тільки зерно, а й буряки, картоплю, квасолю, крупи... Архівні документи і газети свідчать, що в усіх місцевостях України були подвірні обшуки з конфіскацією всіх запасів їжі, заготовлених людьми до нового врожаю. Фактично це була дія спрямована на фізичне знищення селянства.

Смерть косила людей. Люди у селах їли мишей, щурів, горобців, траву, кісткове борошно, кору дерев, сушену солому, гнилу картоплю. Часто вживали м’ясо кішок, собак, ховрахів і дохлих коней. Намагаючись урятуватися, тисячі селян йшли в міста у пошуках хліба. А хлібозаготівля не припинялася. Селяни ховали залишки їжі в дитячі іграшки, колодязі, печі, але представники комісії знаходили все.

Згадує Гринь Олексій Парфенович із села Вовчок Чернігівської області.

Коли сусідка забігла до його тітки Горпини і сказала, що йдуть трусити, то тітка, щоб урятувати дітей від голоду, розсипала залишки борошна по глиняній підлозі і розмішала з піском. Сама ж, взувши валянки, залізла на ніч. Але коли бригада увірвалася в хату, то стягнули валянки з її ніг і забрали за припічком квасолю, а тітку побили. Після того, як вони пішли, Горпина змела віником борошно з піском і спекла дітям коржі.

Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, просто на вулицях.

Одного разу я прочитав, що люди вбивали один одного, викопували мертв’яків і їли їх. Це страшно. Немає стражденним ліку... Немає і ніколи не буде...

А буде суд людський і людська пам’ять. А ще будуть рани, ті рани, які ятритимуть серце, болітимуть, пектимуть і вийматимуть душу.

1920 – 1933 роки. Роки солі і хліба. Роки голоду і смерті. Валки босих людей з мішками на плечах, сотні верстов ідуть пішки в пошуках хліба. Хліб виривали один в одного з рук, з зубів. Сухі жилаві руки простягались за відібраною торбою. В очах стояло божевілля. Так світ, який завжди ніс радість хліборобу, що жив у одвічній гармонії із землею, перетворювався на зону смерті.

Селян довели до такого стану, що вони забивали своїх дітей, аби прогодувати людським м’ясом інших, які зосталися.

Голодні й до нестями виснажені діти полохливо лущили недостиглі зерна, жадібно їх поїдали. Від надмірного вживання сирої білкової клейковини не витримували їхні шлунки. Вони помирали через декілька годин. За зірваний колосок, за підібраний огірок влада чинила самосуд над дітьми. Їх піддавали жахливим тортурам: палили руки сірниками, кололи голками пальці, нестерпно били, тиснули пальці дверима, прив’язували до коней, таємно закопували тіла невинних жертв. Таких фактів досить багато.

У Щитовських і Салтовських бараках розміщували малолітніх дітей віком до 4 років, яких масово піднімали на вулицях та залізницях. Опухлих перевозять товарним поїздом у поле і залишають їх за 50 – 60 кілометрів від міста, щоб там помирали, ніким не бачені. Через декілька днів привозять інших, а мертвих витягують з вагонів і скидають у великі ями. Ці деталі були одержані від санітарів. В’язниця "холодної гори" має в середньому тридцять померлих за день.

Гудуть і стогнуть Крути, Биківня, Бабин Яр, Святошин, Байкове кладовище, місто Умань, Біла Церква та інші місця, де чекісти ховали сліди своїх злочинів уже наприкінці 20-х рр.

Україна всіх своїх закатованих синів і доньок пам’ятає і вшановує в Биківні під Києвом. Тут поховано від 50 до 150 тисяч безневинних людей. Розстрілювали вночі – між 23-ю і 24-ю годинами. Величезна площа лісу була обгороджена високим зеленим парканом, обнесеним колючим дротом. Сюди звозили з Києва трупи вбитих людей, а влітку 1941 року – етапували засуджених і тут розстрілювали.

Так були знищені мільйони кращих синів і дочок України як помста українському народові за бажання мати незалежну державу, свою мову, свою культуру. Злочинниками є не ті, кого розстрілювали, а ті, хто розстрілював – як виконавці, так і замовники.

За злочином іде кара. Вона є і буде. Багатостраждальна земле моя! Квітучий мій рідний краю! На мир, на щастя, на любов тебе благословляю.

І ніхто вже і ніколи не посміє нас плюндрувати, нищити, ставити на коліна, бо ми – велика нація.

Я підходжу до Биківнянського лісу, кладу чорнобривці до підніжжя пам’ятника жертвам політичних репресій. Молюся за упокій їхніх душ і присягаюсь на вірність Україні. Помоліться і ви, хай упокоїться душа кожного іменного, бо безіменних немає. Я живу, я продовжую жити за них, моя пам’ять жива. Та біль у душі все ятрить і ятрить...



Каталог: images -> docum -> Інновації -> інноватики
Інновації -> Творча група як одна з інноваційних форм методичної роботи
docum -> Професійно спрямовані завдання з української мови
docum -> Звіт про наукову роботу виконавця за 2015 рік Виконавець доцент Федів Володимир Іванович Кафедра Біологічної фізики та медичної інформатики Назва (комплексної) теми, фрагмента: Застосування фізико
docum -> «Cоціальні та поведінкові науки» і «Управління та адміністрування»
docum -> Інформації про соціально-економічні явища і процеси
docum -> На уроках математики
інноватики -> Науково-виробничі інновації за професією «Перукар (перукар-модельєр); манікюрник», «Візажист; перукар»
інноватики -> Солодкі страви


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка