Світова література. 11 клас. Посібник для вчителя. Частина Деражня, 2011



Сторінка5/9
Дата конвертації18.09.2018
Розмір1.17 Mb.
#49948
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Життя і творчість

Райнер Марія Рільке народився 1875 року в Празі. Дитинство та юність поета були затьмарені перебуванням в австрійській військовій школі (1886-1891), про яку він все життя згадував зі страхом і відразою. У 1895 році поет вступив на філологічний факультет Празького університету, а пізніше слухав лекції з філології і мистецтвознавства в Мюнхені й Берліні.

Писати вірші Рільке почав рано, і вже 1894 року вийшла його перша збірка "Життя і пісні". Наприкінці XIX століття з'являються наступні книжки поета: "Вінчаний снами" (1896), "Свят-вечір" (1898) і "Мені на свято" (1900). Ранній Рільке - переважно неоромантик і імпресіоніст. У його віршах відтворюються основні мотиви романтичної поезії першої половини XIX століття - самотності, природи й кохання. Ранні вірші Рільке - це, як правило, затьмарені сумом короткі імпресіоністичні замальовки з раптовою зміною образів, грою світла й тіні. Соціальну дійсність, що час від часу проглядається в ранніх творах, Рільке сприймає узагальнено-романтично.

Становлення Рільке-поета завершується на рубежі XX століття, його творчу зрілість засвідчують дві знамениті збірки - "Книга годин" (1901 - 1905) і "Книга картин" (1902, 1906). Знаменну роль у появі цих книжок відіграли мандрівки письменника Росією, що відбулися в 1899 і 1900 роках.

Напружені пошуки Бога ("Тебе знаходжу всюди і в усьому..."), відчуття неподільної єдності з ним пронизує поетичні рядки: «Згаси мій зір - я все ж тебе знайду».

Рільке вдається до різних систем римування, створює своєрідні музикально-поетичні періоди, наповнює вірші алітераціями й асонансами.



"Орфей, Еврідіка, Гермес" (1904)
Цей твір із першої частини "Нових поезій" є яскравим прикладом використання і переосмислення Рільке давнього міфу, він образно втілює авторські роздуми про сутність мистецтва та його покликання. Орфей, син музи Калліопи і бога Аполлона, легендарний співець і музикант, був наділений магічною силою, якій підкорялися не тільки люди, а й боги та природа. Коли Еврідіка, ніжно кохана дружина Орфея, померла від укусу змії, він вирушив за нею в Аїд, царство мертвих. Володар підземного царства, скорений грою Орфея, пообіцяв йому повернути Еврідіку на землю, якщо Орфей на зворотному шляху не оглянеться на дружину, доки не увійде у свій дім. Бог-посланець Гермес супроводжує Еврідіку в її поверненні на землю, але щасливий Орфей, не втримавшись, порушує заборону, і Еврідіка знову зникає в царстві мертвих. Цей вірш - перше звертання Рільке до образу Орфея, який став для нього уособленням поезії, її високої місії. Утім, Орфей тут ще ніби не цілком впевнений, що силою свого поетичного слова він справді здатен повернути з небуття кохану, дати життя речам і явищам, створити свій світ. Тому він обертається і втрачає Еврідіку. Мотив трагічного розладу у взаєминах чоловіка й жінки, який завжди був одним із провідних у творчості Рільке ("Самотність", "Осінній день", "Тиша" тощо), знаходить у поезії "Орфей, Еврідіка, Гермес" подальшого розвитку.
"Сонети до Орфея" (1922)
Рільке дуже болісно сприйняв початок Першої світової війни. Війна, писав він в одному з листів 1915 року, це "гора страждань, на яку ми продовжуємо здиратися". Він бачив лише "непомірну рану, на яку перетворилася вся Європа", думав про "масову смерть людей, що відбувається щоденно і щохвилинно". Сходить нанівець його творчість, жорстоким випробуванням піддаються його гуманістичні переконання. У післявоєнний період Рільке прагне писати вірші, які увібрали б усі його попередні пошуки й здобутки; як ніколи, великого значення набуває для митця традиція німецької філософської лірики.

Найповнішого вираження мотиви, властиві пізній творчості Рільке, набули в поетичному циклі "Сонети до Орфея" (1922). Звільнившись від "важкості" "Дуїнянських елегій", вірш Рільке став прозорим, точним у виборі зображувальних засобів. Основною темою "Сонетів" є мистецтво - поет доходить висновку, що збереження гармонії є можливим тільки завдяки жертовній силі мистецтва й творчій енергії людини. У поезію Рільке знову повертається Бог - вершина Всесвіту, але тепер це "дзвінкий" бог Орфей, поет-співець, який зливається з образом поета Рільке. Вже в першому сонеті циклу - "Ось дерево звелось..." Орфей втілює силу поезії, що активно сприяє перетворенню хаосу на світ гармонії форм і образів, справжній "людський світ". Мистецтво, як будівничий спів Орфея, здатне одухотворити світ, звести високий і міцний храм добра й краси. У "Сонетах до Орфея" поет піднявся з безодні сумнівів і відчаю і утвердив початкову основу свого поетичного таланту - думку про красу буття: "Бути на землі - прекрасно". Наприкінці життя Рільке працював не так багато (тяжка хвороба нагадувала про себе дедалі тривалішими нападами), але на диво легко, майже без чернеток. Незадовго до смерті він написав книгу віршів французькою мовою. Помер Райнер Марія Рільке 1926 року у Швейцарії



.

Майстер високої самотности

В якусь страшно прекрасну, чи то блаженну, чи то смертельну мить на нас дивиться невимовне, немислиме нутро світу, відчути яке нам дано лиш як таїну і рану.

Г. Гессе.

Смерть то лише інша, неви­дима і неосвітлена нами сторона життя. Ми повинні прагнути до вищої свідомості нашого буття, яка у себе вдома в обох нерозмежованих між собою сферах буття і живиться із невичерпних дже­рел обох... Істинне життя охоп­лює обидві сфери...

Р. М. Рільке.

...Еволюцію Рільке можна умовно поділити на три етапи: спочатку він із жадібною цікавістю вдивляється у світ, пізнає Західну і Східну Європу, закохується у Росію та Україну, впускає в себе людей, шляхи, піки. ліси, моря і гори, потім вчиться у Родена мистецтву узагальнення, пластичного вираження емоцій, думок, цілих духовних сфер; вивчає Париж. Урешті, пере­живши першу світову війну, приголомшений, усаміт­нюється, напружено вдивляється у видиме, щоб узріти те, що за ним. Інфернальне палахкотять його «Дуїнянські елегії», м'яким різнобарв'ям грають мудрі «Сонети до Орфея». В останні роки життя Рільке страждає від лейкемії, але мужньо довжить поетичний (тепер уже французькою «ангельською», як вва­жала М. Цвєтаєва мовою) і життєвий шлях до останньої миті, що прийшла до нього, ніби вогнище героя.

Отже, післявоєнний день він починає з того, чим закінчив Гамлет: «Найпочатковіша для мене тиша». Він живе з 1921 року у вежі серед трояндового саду «в постійному і часами жахливому зростанні того, що зветься самотою, в усамітненні, що досягає крайнього, останнього ступеня».

...Рільке став справжнім майстром самотности, таііге сіев аЬзепсез, як він сам себе називає, бо відсутність у цьому світі необхідна для вчування у той — внутрішній. Рільке, можливо, єдиний поет XX сторіччя, який так глибоко зміг зазирнути по той бік речей. Після нього поезія, що залишається хай на яскравій, але поверхні світу, ніби не має якогось найголовнішого виміру—висоти? Глибини?

Цією ж високою самотністю, справжнім майстром якої був інший «громадянин світу» — І. Кант, були натхненні й невмирущі «зоряне небо над нами та внутрішній закон всередині нас». Якраз ці дві речі й оспівував Рільке все своє життя, врешті зливши їх воєдине — не розпросторивши закон, а вмістивши зорі.

Дивно, що «відлюдник» Рільке пише поезії, які неможливо не полюбити, повні теплоти, людяности і любови. Того, хто полюбив цей світ так, що перелив у кожний рядок досконалої форми безліч баченого, відчутого, втраченого, неможливо не полюбити нав­заєм, бо ж читач уже в тому світі разом з усім оточенням.

Але напругу цьому почуттю поета дає саме розлука зі світом. Для Рільке земля все одно, що Беатріче для Данте, Лаура для Петрарки: кохання без привласнення.

«Той світ... ти знаєш краще, ніж цей, і знаєш його топографію з усіма горами, островами і замками.

Топографія душі — ось що ти є. І твоєю книгою про бідність, прощу і смерть ти зробив для Бога більше, ніж усі філософи і проповідники разом.

Бог. Ти один сказав Богові щось нове. Ти висловив відносини Йвана та Ісуса. Але — різниця — ти улюбле­нець Отця. Ти вибрав Отця, тому що він був більш самотній І немислимий для любови».

Так писала Цвєтаєва до Рільке і, можливо, ніхто не зрозумів його краще.

...Він безпосередньо будує тонкий світ, куди відходять душі і де існує, як тонка речовина, зміст, емоція. У цьому світі є свої безмежжя, долини, сутности.
Внутрішній простір може концентруватися в ті або ті істоти: ангелів, Бога, людську душу. Він насичує все, що вібрує резонансно з душею: ніч, вітер, море, скрипкові мелодії, буревій. Митець є одним із вузлових пунктів простору і водночас відчуває його як цілісність, уміщує простір, ба цілий Всесвіт у собі і надає йому оформлення:
Дихайте, строфи незримі!
Простір оновленням зводить Вічноживе.
Він противага моя. В цьому я ритмування і рима.
Кожна хвиля його в морі моєму живе.
Ти найтонкіше з морів
Простору всепроникання.
Скільки я обріїв в себе вмістив!
Вітер мій син невблаганний.
Впізнай же мене, моїм спогадом повне повітря!
Стовбур і віти,
Листя усіх моїх слів.

Рільке ще і ще раз акцентує мотив усеоб'єднуючого



серця поста:

Тому і втрата жодна не ятрить,

Що серце далиною не здивуєш.

Коли в натхненні власний голос чуеиі

То світ співа, дзвін зір твоїх летить.
Подумай і дай відповідь
1. Знайди в образі Еврідіки деталі, що засвідчують її єдність із світом мертвих.

2. Чи прагне Еврідіка повернутися до світу живих?

3. Чому Орфей озирнувся? Чи була його провина випадковою?

4. Як вплинула смерть Еврідіки на мистецтво Орфея?

5. Чи мав сенс спуск Орфея у підземне царство?

6. Чому возз’єднання Орфея та Еврідіки виявляється неможливим?

7. Яку роль відіграє у творі Гермес?

8. Розкрийте символічне значення подорожі митця в потойбіччя?


Рільке і Україна
Становлення Рільке-поета завершується на рубежі XX століття, його творчу зрілість засвідчують дві знамениті збірки - "Книга годин" (1901- 1905) і "Книга картин" (1902, 1906). Знаменну роль у появі цих книжок відіграли мандрівки письменника Росією та Україною, що відбулися в 1899 і 1900 роках.

Під час першої недовгої подорожі (квітень-травень 1899 року) він побував у Москві й Петербурзі, де в основному знайомився з російською культурою. Найбільш хвилюючою подією в Москві стали для Рільке відвідини Льва Толстого. Друга, триваліша подорож, охоплювала весну й літо 1900 року. Поет продовжує вивчення російської культури й знову, цього разу в Ясній Поляні, відвідує Толстого. З Ясної Поляни Рільке їде в Україну і на початку червня 1900 року прибуває до Києва, де живе близько двох тижнів. Після Києва розпочалося майже двомісячне паломництво Рільке по Україні й по Волзі - знайомство з народною, "глибинною Руссю", її особливим світовідчуванням, яке вабило поета обіцянкою подолати "механічність життя" і відчуженість людини. Вирушивши Дніпром "в край чудової України", він пливе до Кременчука, а потім поїздом їде до Полтави. Звідти - до навколишніх сіл, щоб "природу і людей зблизька побачити". Ці враження відбилися у віршах "В оцім селі стоїть останній дім...", "Карл XII, король шведський, мчить по Україні", де бачимо характерне для Рільке сприйняття українського пейзажу "під знаком вічності", на тлі безмежного часу та простору. Останнім етапом українських мандрів поета був Харків, звідки він повернув на Волгу.

Поет зацікавлено ознайомився з Києвом, Дніпром, доїхав до Кременчука, Полтави, Харкова. Подорож розбудила інтерес до історії Русі, Україна пробудила реальне відчуття масштабності природи, величі й безмежності: «Згадую оце полтавські степи, надвечірні зорі, хатки, і охоплює душу сум, що мене там немає».

Зацікавився Рільке українським фольклором. Про це свідчать не лише записники, але й твори поета: «Як старий Тимофій співав помираючи», «Пісня про Справедливість». Персонажів цих оповідань ріднить любов до народної української пісні - швець Петро і старий Тимофій дбають, щоб пісня, в якій живе душа народу, не вмерла. Приваблювала Рільке й постать Т.Шевченка. Поет познайомився з творами Кобзаря в російських перекладах, а під час мандрів Україною відвідав його могилу в Каневі.

Поет також захоплюється староукраїнською літературою, читає Нестерову «Повість минулих літ», «Слово о полку Ігоревім», «Києво-Печерський патерик»).

Рільке вивчав російську мову, захоплено читав класиків російської літератури й перекладав німецькою мовою Лермонтова, Достоєвського, Чехова та інших письменників. З глибоким інтересом і любов'ю вивчав поет "давні церкви й собори, в яких багато старих картин і дорогоцінних реліквій". Києво-Печерська лавра згадується в "Книзі годин" у колі безсмертних творінь людства - Венеції, Рима, Флоренції, Пізи й Троїце-Сергієвої лаври. У свідомості поета знову й знову постає образ церкви ("церкви десь на сході"), який у поезії "Ти монастир Господніх ран" чітко прибирає форму Києво-Печерської лаври.

У цілому ж подорожі 1899 та 1900 років стали для Рільке важливим кроком у пізнанні слов'янського світу, в освоєнні його духовних і культурних цінностей. Саме зустріч з Росією і Україною стала для Рільке тим поштовхом, який пробудив у ньому нове відчуття природи, реального світу. Він відчув себе причетним до глибинних джерел буття, могутніх витоків стихійних творчих сил природи. Це та сама "жадоба реального", котра знайшла вираження в подальшій творчості поета. Суть митця - в нерозривному, повному й органічному зв'язку зі світом і речами,- проголошує Рільке у вірші "Смерть поета": "Ті люди, що живим поета знали, не відали, яким єдиним він зі світом був: його лицем ставали ці води, гори, ниви цих долин".

Нове світовідчування Рільке, яке він вважав "дарунком Русі", знайшло своє поетичне вираження у "Книзі годин" (1901 -1905), яка складається з трьох циклів - "Книги чернечого життя", "Книги прощ" та "Книги убозтва і смерті". Вона написана від імені "київського ченця" як його молитовне звернення до Бога.

Рільке мав великий вплив на модерну поезію різних народів, у тому числі й на українську.

Отже, загалом враження Рільке з відвідин України 1899 і 1900 років позначилися на циклі «Книга про чернече життя», збірці «Часослов», як також на книжці коротких розповідей «Про Господа Бога та інше» (1900). Враженнями цієї подорожі навіяні вірші Рільке з «Книги про паломництво».

Зацікавившися тоді «Словом о полку Ігореві», Рільке переклав його у 1902-1904 рр. (опубліковане 1930 року).


Р. М. Рільке

Поет

Вивчення історії України

Кобзарі

Селянська душа

Переклад “Слова о полку Ігоревім”

“Пісня про Правду”

Австрія


Україна



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка