Тарас Чухліб козаки І монархи



Сторінка1/45
Дата конвертації09.09.2018
Розмір3.12 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   45
Тарас Чухліб
КОЗАКИ і МОНАРХИ
Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави

1648–1721 рр.

У книзі на основі багатого джерельного матеріалу із залученням досягнень вітчизняної та зарубіжної історичної науки розкривається міжнародно-політичний статус Української козацької держави у другій половині XVII — на початку XVIII ст. Через призму відносин гетьманських урядів з володарями Речі Посполитої, Московської держави, Османської та Австрійської імперій, Кримського ханства, Шведського королівства, Трансільванського і Молдавського князівств та інших країн висвітлюються головні напрями тогочасної вітчизняної зовнішньої політики.

Видання розраховане на дипломатів, науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться історією України та її міжнародних відносин.




Передмова



У 2003 році за щирого сприяння Наукового товариства ім. Шевченка в Америці та благодійної допомоги Фонду Наталії Даниленко побачила світ моя наукова монографія «Гетьмани і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах 1648–1714 рр.». На жаль, вона мала не досить великий наклад, а тому невдовзі виникла потреба у її перевиданні та більшому поширенні не лише у вузькому колі наукової інтелігенції, але й серед тих, хто всерйоз цікавиться історією нашої країни та її міжнародних відносин.

З огляду на ці обставини, друге видання книги, що з’явилося у 2005 р. завдяки добрій ініціативі видавництва «Арістей» та особисто його директора пана Юрія Винниченка, було значно доопрацьованим. У ньому, наприклад, можна ознайомитися з новими розділами, які висвітлюють діяльність Українського гетьманату в світлі взаємовідносин з іншими державами Центральної та Східної Європи. Доповнені й сторінки, що розкривають мотиваційний механізм почергового, а інколи — одночасного прийняття (з першого погляду, несподіваних та малозрозумілих) рішень, у результаті чого українські гетьмани другої половини XVII — початку XVIII століть були змушені визнавати над собою зверхність монархів сусідніх країн — царів, королів, султанів та ханів.

Однак час неухильно плине, вітчизняна історична наука стрімко розвивається: відбувається пошук і накопичення маловідомих до цього часу архівних джерел, продукуються оригінальні історіософські ідеї, висвітлюються різні макро- та мікроісторичні проблеми, з’являються чергові грунтовні дослідження нашої минувшини. Тому пропонуємо на суд громадськості нову версію книги з трохи зміненою назвою та доповненням за рахунок вивчення міжнародної ситуації під час Північної війни 1700–1721 рр., а також зовнішньої політики гетьманських урядів Івана Мазепи та Пилипа Орлика.



Сподіваємося, що після ознайомлення з третьою редакцією цього наукового видання зацікавлений читач зможе для себе віднайти певні відповіді не лише на окремі інтригуючі питання міжнародного утвердження Української козацької держави у добу Раннього Модерну, але й проникнеться ще більшим усвідомленням надскладних проблем входження новітньої України до світового співтовариства. Адже, як відомо, історія має цікаву й досить несподівану властивість повторюватися...
Жовтень, 2009 р.


Від автора




Одного разу в старовинній бібліотеці мальовничого і неповторного Львова довелося натрапити на одну із книг відомого польського історика початку XX ст. Людвіка Кубалі. Грунтовне знання ним революційної доби Хмельниччини, що базувалося на опрацюванні багатющого джерельного матеріалу, підштовхнуло до ознайомлення із значним доробком цього непересічного вченого. Але справжній «науковий шок» викликало цитування автором влучного висловлювання одного з провідних урядовців Речі Посполитої 50-х — 60-х років XVII ст. Анджея Потоцького. Той, оцінюючи дипломатію гетьманського уряду Івана Виговського, в листі до польського короля Яна II Казимира зазначав, що бунтівливі українці не хочуть бути «...ні під Вашою Королівською Милістю, а ні під царем (московським. — Т. Ч.); сподіваються вони цього досягнути, обманюючи і лякаючи Вашу Королівську Милість царем, а царя Вашою Королівською Милістю»1.1 Саме ці слова річпосполитського політика та інтелектуала й стали поштовхом до довгих роздумів над сутністю взаємовідносин гетьманів (як самопроголошених володарів нової України) і тогочасних європейських та азійських монархів — австрійських імператорів і турецьких султанів, польських і шведських королів, московських царів і кримських ханів, та, зрештою, спричинили до написання цієї книги.

На кого орієнтуватися, в якому напрямі рухатися — на Захід чи Схід, а, можливо, йти своїм шляхом? Це питання, на нашу думку, є чи не найголовнішим із тих, які кожного дня мають задавати собі більшість свідомих своєї ролі представників сучасного українського політикуму. Однак, як кажуть, все нове є добре забутим старим. Подібна проблема хвилювала і провідників протонаціональної держави з такою незвичною і войовничою назвою «Військо Запорозьке» більш ніж три століття тому — в другій половині XVII — на початку XVIII ст. Адже усвідомлення місця і ролі Українського гетьманату (а саме таку історіографічну назву2 пропонуємо вживати щодо Козацької держави названого вище періоду насамперед для того, щоб відрізняти її від Війська Запорозького кінця XVI — першої половини XVII ст.) в його взаємовідносинах з сусідніми країнами Європи дає можливість осмислити не лише події далекої історії, але й сьогоденні проблеми становлення Української держави як складової частини світової цивілізації.

Метою нашого дослідження стало висвітлення процесу міжнародного утвердження Гетьманату, що розкривається через призму тогочасної специфіки відносин між різними державами Центрально-Східної, Південно-Східної (до яких політично належали Османська імперія і Кримське ханство) й Північної Європи й був персоніфікований особами своїх правителів та лише в окремих проявах набував модерного політико-правового змісту. З історичної точки зору міждержавно-правові взаємини ранньомодерної доби уособлювалися, головним чином, через династичні зв’язки та сюзеренно-васальні відносини між володарями окремих країн. Вони характеризувалися боротьбою між монархічними правителями та регіональною знаттю, яка намагалася не допустити поступового обмеження власних privilegia et libertates на користь абсолютистської влади2.

Окремо слід наголосити на тому, що автор прагнув дослідити не лише політичні проблеми історії, але й звернутися до її антропологічного змісту через розкриття різних мотивацій та ідей, які рухали творцями зовнішньої політики козацької України.



Ще у 2001 р. побачили світ «Нариси історії дипломатії України», де сучасні історики Валерій Смолій та Валерій Степанков на широкому міжнародному тлі дослідили основні напрямки дипломатії та зовнішньої політики гетьманських урядів3. Разом з тим, оцінку процесам міжнародного утвердження Українського гетьманату, починаючи від XIX ст., давало багато вчених, серед яких, зокрема, проблеми залежності Козацької держави від європейських та азійських володарів висвітлювали історики Микола Костомаров, Михайло Грушевський, Федір Уманець, Мирон Кордуба, Василь Дубровський, Андрій Яковлів, Лев Окиншевич, Дмитро Дорошенко, Микола Петровський, Іван Крип’якевич, Омелян Пріцак, Зенон Когут, Орест Субтельний.

Окрім того, над багатьма питаннями зовнішньої політики та міжнародного становища Гетьманату в різний час працювали такі вітчизняні науковці, як В. Антонович, В. Липинський, О. Терлецький, С. Томашівський, С. Рудницький, Д. Олянчин, Б. Крупницький, В. Гарасимчук, М. Андрусяк, І. Лисяк-Рудницький, О. Оглоблин, М. Марченко, І. Бутич, В. Голобуцький, Ф. Шевченко, Д. Наливайко, Л. Винар, Л. Мельник, Я. Дашкевич, В. Сергійчук, Ю. Мицик, В. Щербак, Ф. Сисин, О. Гуржій, П. Сас, С. Плохій, С. Величенко, С. Леп’явко, Я. Федорук, В. Брехуненко, О. Галенко, В. Горобець, В. Станіславський та ін. Саме їм та іншим ученим, які не увійшли до цього переліку, щиро завдячуємо використанням окремих ідей, певного теоретичного й фактологічного матеріалу3.

Підтримуючи теорію впливу «рівнозначних» факторів (духовного, антропологічного, політичного, соціального, економічного, географічного, біологічного, геополітичного та ін.) на загальноісторичний поступ і звертаючись до висвітлення саме політичної історії, автор намагався вивчити всю сукупність багатьох чинників, що позначалися на ній у досліджуваний період. При цьому відсилаємо зацікавленого читача до влучних спостережень відомого французького вченого Жоржа Дюбі, який наприкінці минулого століття відзначав, що європейська історична наука, починаючи вже з 70-х років XX ст., поступово повертається до висвітлення саме політичної історії. Це стало реакцією на знищення сюжету в працях сучасних послідовників Марка Блока та Люсьєна Февра. «Відмова від події зруйнувала хронологію, історична плоть була позбавлена скелета. Постійне розширення поля дослідження, природньо, спричинило його подрібнення і в кінцевому підсумку надання переваги вивченню мікросюжету, історичного анекдоту»4, — зауважував Ж. Дюбі, констатуючи, що великі серйозні проблеми разом з Подією і видатною Особистістю знову зайняли своє попереднє місце в історії, а в історичній проблематиці на перший план вийшли питання, пов’язані з вивченням Влади та її сутності.

Поряд із дослідженням складних механізмів зовнішньої політики владних інституцій козацької України, творцями яких виступали ті чи інші історичні особистості, хотілося б також (наслідуючи приклад видатного російського історика Бориса Поршнева, який так вдало «возз’єднав Європу» з історією своєї країни)5 спробувати бодай трохи наблизити, або ж «вписати» вітчизняну минувшину до загальносвітових процесів ранньомодерного часу.

У результаті багаторічної пошукової роботи в книзі репрезентовано опрацьований автором великий масив матеріалу, що зберігається у фондах архівосховищ України, Польщі та Росії. Серед них — Центральний державний історичний архів України у Києві, Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, Архів Інституту історії України НАН України, Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника, Архів головний актів давніх у Варшаві, Відділ мікрофільмів Національної бібліотеки Польщі, Відділ рукописів Варшавського університету, Відділ рукописів Ягеллонського університету в Кракові, Російський державний архів давніх актів у Москві, Відділ рукописів бібліотеки РАН у Санкт-Петербурзі та ін. З огляду на об’єктивну неможливість дослідницької праці в архівосховищах Австрії, Туреччини і Швеції, використано наративні джерела численних вітчизняних і зарубіжних археографічних збірників, що також допомогло розкриттю тогочасної міжнародної ситуації.

Усвідомлюємо, що тема, яка висвітлюється у книзі, є, по суті, невичерпною для довготривалих і різнобічних досліджень, а тому наші студії не можуть бути позбавленими критичних зауважень. Сподіваємося також на те, що наша праця не буде марною й слугуватиме певним підґрунтям для наступних наукових пошуків.

__________



1 Дану цитату польський історик Л. Кубаля (Kubala L. Wojny duńskie і pokój Oliwski 1657–1660. — Lwów, 1922. — S. 256) взяв із опублікованого в середині XIX ст. збірника документів: Пам’ятники, изданные временною коммиссією для разбора древних актов. — Т. 3. — Отд. III. — К., 1852. — С. 300. У 1993 р. вона також була наведена у праці: Смолій В., Степанков В. Правобережна Україна у другій половині XVII–XVIII ст.: проблема державотворення. — К., 1993. — С. 34.

2 У цьому контексті див. праці О. Субтельного: Subtelny Orest. Domination of Eastern Europe: native nobilities and foreign absolutism. 1500–1715. — Quebec, 1986; Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVIII ст. — К., 1994.

3 Смолій В., Степанков В. Становлення української дипломатичної служби. Зовнішня політика уряду Б. Хмельницького (1648–1657) // Нариси з історії дипломатії України / Ред. В. Смолій. — К., 2001 — С. 107–162; Смолій В., Степанков В. Дипломатична боротьба за збереження Української держави. Перетворення України на об’єкт міжнародних відносин (1657 — XVIII ст.) // Там само. — С. 163–207.

4 Дюби Жорж. Развитие исторических исследований во Франции после 1950 года // Одиссей. Человек в истории. Культурно-антропологическая история сегодня. — Москва, 1991. — С. 56.

5 Поршнев Б. Тридцатилетняя война и вступление в нее Швеции и Московского государства. — Москва, 1976. — С. 7.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   45




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка