Тарас Чухліб козаки І монархи


и всему єдиноутробному братству моему посполитому Украинскому



Сторінка17/45
Дата конвертації09.09.2018
Розмір3.12 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   45
и всему єдиноутробному братству моему посполитому Украинскому, по сем и том боку Днепра обретаему христианскому народу, объявляю и известую и остерегаю, чтоб вы в союзе и собою милой любви и милости братерской связанные крепко, твердо и неподвижно пребываючи»68.

Далі молодий гетьман згадує історію українсько-російських політичних відносин, коли московський уряд нехтував рівноправністю союзу двох держав: «И оттоль что на частокольных везде в войнах головами и перстями вашими себе защищающе, когда к договорам придет вас к ним не токмо не припущают, но и жадные не объявляют речи, для того, что ни о чем ином с ляхами, только вас всегда как бы в руки взявши, вольности поломити, и ни во что обернути, торговались и торгуют; якоже и сие теперешнее мирное постановление (Андрусівське перемир’я. — Т. Ч.) на всю Украйну пагубу приносит и перед небощиком Брюховецким, хотя боярин был утаено было. Также и Хмельницкого, которого только словами да подарками обещаниями, по своей обыклой Московской хитрости, манили... потеание с Ляхами, о изводе войска Запорожского и пагубе всей Украины договариваючи, бывало... снести бедную Украину постановили...»69.

Турбуючись про подальшу долю своєї Вітчизни («матки милой Отчизны бедной Украины»), П. Суховієнко апелює до національної свідомості українців: «От чего яку милую свою, в ней же родихся, отчизну и вас всих. Единого плоду будучи от сицевой пагубы остерегаю и отвожу; а яко вы ныне с собою, то есть с тою стороною (Правобережжям. — Т. Ч.) за помощію Божією совокупились. Тако в том сопряженій крепко обретающееся, ничесаму себе к разрознению и расколю прелицаемому в грамотах слову и умышленному мечем и огнем и вечною неволею намерению вредити не подадите...»70.

Цей важливий у розвитку політичної думки України документ був написаний П. Суховієнком у місті Путивлі, що на Чернігівщині. Він наказав розіслати його по всім українським полковникам та сотенним містам і містечкам з метою, «чтоб было предо всеми чтено...»71. Однак, незважаючи на переконливі аргумента Суховієнка, його заклики до єднання були проігноровані більшою частиною козацької старшини — вже наступного року на Правобережній Україні з’явився ще один гетьман. Ним став уманський полковник Михайло Ханенко, якого проголосили гетьманом уже за підтримки й від імені польського короля.

У другій половині листопада 1668 р. П. Суховієнко разом із татарськими загонами діє на Полтавщині. Зокрема, він веде переговори зі старшиною м. Лубен з питання розміщення в місті на зиму чотирьох тисяч татар72. Але йому в цьому було відмовлено. Саме наприкінці осені, не без допомоги московських представників, в Україні поширюється чутка про «обусурманення» П. Суховієнка. Рейтарський поручик Ф. Крижановський свідчив про те, що Суховієнко прийняв мусульманську віру під іменем Ашпат-мурзи73. Інший росіянин Я. Хопчинський повідомляв до Посольського приказу, що татари дали йому ім’я «Шамай». Крім того, він свідчив: «отзывается Суховеенко хановым сыном»74. Можливо, й справді татари неофіційно, на свій лад, називали Петра Суховієнка Шамаєм, а під час протокольних зустрічей — Ашпат-мурзою, але свідчення про його перехід в іслам, на нашу думку, є вигадкою. Адже як після цього Суховієнко зміг би керувати запорожцями, що одним із головних принципів своєї діяльності проголошували оборону православної християнської віри?

З огляду на розуміння чинників, якими керувалися татарські провідники, відмовляючи у своїй протекції Дорошенку й наставляючи на гетьманство іншу особу, показовими є рядки листа калги-солтана Крим-Гірея до польного гетьмана Корони Польської Д. Вишневецького від 23 листопада 1668 р.: «...Ми, бачачи шалберство Дорошенкове, вчинили так: писаря, який із Запорожжя з військом Запорозьким зі мною вийшов, прийняли ми його за приятеля і гетьмана Петра Суховія; про що просимо і бажаємо, щоб ти не слухаючи Дорошенкових приповідних листів; проти присяги підгаєцької зі мною був і на Україну не наступав»75.

З початком 1669 р. Суховієнко разом із вірними йому полками й татарськими загонами переправляється з Лівобережної України на Правобережжя, де намагається захопити українську столицю й резиденцію гетьмана П. Дорошенка — Чигирин. Однак, дійшовши до околиць міста-фортеці й зваживши на неприступність його мурів, П. Суховієнко укладає договір із Дорошенком, головною метою якого був спільний наступ проти поляків.



Але ні один, ні другий гетьман своїх домовленостей не дотримували. Незабаром полки Суховієнка отримують поразку під Вільшанкою, де їх розбили підрозділи полковника С. Корсунця. Через деякий час у сутичці з полками Г. Дорошенка, які поверталися з Лівобережжя, загинуло ще чимало козаків Суховієнка76. Коли ж 16 січня загони І. Сірка розбили під Ольховцем татарські війська Батирчі-мурзи, більшість прихильників П. Суховієнка перейшли на бік цього запорозького полководця. «Коли запорожці, що були при Суховієнку, побачили на другому боці (річки. — Т. Ч.) Сірка, Григорія Уляновського і інших січовиків, то перейшли на їх бік...» — свідчив 26 січня отаман Захар Донець77. Таким чином, на боці Суховієнка залишилась незначна кількість козаків. Сучасники оповідали, що таких взагалі було всього близько 15 чоловік78.

У результаті цієї поразки лівобережні полки, які були під владою «татарського» гетьмана, знову перейшли до П. Дорошенка. Окрім того, козаки Дорошенка захопили канцелярію Суховієнка разом із архівом, печаткою, прапорами, литаврами й бубнами, які були привезені до Чигирина79. Але, незважаючи на це, молодий гетьман не збирався здаватися на милість переможцю. Навпаки, 25 квітня 1669 р. він збирає раду на Січі, яка проголошує його «запорозьким» гетьманом80, і знову починає готуватися до боротьби з Дорошенком.

Кримський ханат, якому було вигідна міжусобна боротьба в Україні, продовжує підтримувати свого ставленика. Хан Аділ-Гірей присилає йому на допомогу орду на чолі з солтаном Муратом. Також хан звертається з листом до окремих лівобережних полковників, зокрема, прилуцького й переяславського, переконуючи їх, що не варто «заради одного гетьмана (Д. Многогрішного. — Т. Ч.) бути в неприязні з Кримом»81.

26 травня П. Суховієнко пише листа з Чортомлицької січі до полковника Прилуцького полку І. Маценка, в якому прохає останнього не вірити П. Дорошенку, який, за його переконаннями, хоче віддати Україну в турецьку неволю82. Одночасно Суховієнко вирішує провести об’єднавчу козацьку раду Українського гетьманату. Для цього він відсилає до Чигирина посольство, що складалося з восьми запорожців, яке мало пропонувати П. Дорошенку прибути на раду до урочища Цибульник. На початку літа, а саме 4 червня, вони дісталися до Чигирина. Гетьман Дорошенко не відмовив Суховієнку, але наказав запорожцям передати на Січ, що дату й місце проведення такої ради буде призначати лише він83.

Після невдалого походу на Лівобережну Україну П. Суховієнко вирішує поширити свою владу на Правобережжя. У першій половині червня направлений ним на козацьких чайках полк запорожців під керівництвом Стефана Сулими оволодів Переволочною. Але вже 15 червня він був вибитий звідти підрозділами Дорошенка84. Незважаючи на це, в кінці місяця у результаті військових дій та дипломатичних заходів на бік Суховієнка переходять Корсунський, Уманський, Кальницький і Тарговицький полки. Невдовзі внаслідок битви під Смілою до нього прилучаються частини Білоцерківського й Паволоцького полків85. У цей час на допомогу Суховію прибув і сам султан Мурат з ордою. 7 липня відбувся черговий бій за право володіння Чигирином. Хоча багато козаків-дорошенківців загинуло, татари разом із полками Суховієнка так і не змогли здобути столицю козацької України. Невдовзі до гетьмана «ханської величності» від Дорошенка втікає ряд старшин, а також колишній гетьман Ю. Хмельницький86. Таким чином, більша частина Правобережної України опиняється під владою двадцятичотирирічного гетьмана.

Розуміючи, що Суховієнко, оговтавшись від поразки, починає набирати політичної ваги, а також, зважаючи на попереднє запрошення, П. Дорошенко пропонує йому прибути на козацьку раду, що мала відбутися на традиційному місці збору — придніпровській р. Росава87.

П. Суховієнко погоджується на пропозицію Дорошенка й відряджає до нього свого полковника Оршанського з місією передати Дорошенку вимоги свого гетьмана. Вони полягали в тому, що Дорошенко мав бути присутнім на раді без козаків сердюцьких полків, а Суховієнко, натомість, буде без татарських загонів. Однак внаслідок того, що П. Дорошенко змінив попереднє рішення про місце проведення ради і вирішив спочатку дати бій татарам, об’єднавчий козацький з’їзд взагалі не відбувся.



Замість мирної ради прихильників гетьманів Суховієнка й Дорошенка, між ними відбулася сутичка поблизу с. Комончі. Літопис Самовидця стверджує, що від полону Дорошенка врятував лише турецький чауш, який дав наказ татарам, які підтримували Суховієнка, припинити боротьбу88. Розлючений П. Суховієнко навіть ув’язнив посланника султана, однак це йому не допомогло — татари невдовзі залишили його. Крім того, правобережний гетьман узяв у полон п’ятнадцять представників Дорошенка, що привезли до нього лист із мирними пропозиціями.

Після цього П. Суховієнко разом із Ю. Хмельницьким та уманським полковником М. Ханенком подалися до Умані. Саме тут 23 липня 1669 р. відбулася рада козацьких полків Правобережної України, на якій Суховієнку запропонували відмовитися від булави на користь М. Ханенка. Зважаючи на конфлікт із турками й татарами (які вже не хотіли підтримувати його) він погоджується підтримувати новообраного на раді гетьманом М. Ханенка, який хотів спертися на військову міць Речі Посполитої. Зважаючи на згоду Суховієнка, його було обрано генеральним писарем в уряді Ханенка. Сам М. Ханенко так описував ці події в листі до лівобережного гетьмана Д. Многогрішного: «коли пан Суховій за уряд поклонився, на той заклопотаний гетьманства чин новообраний єсть»89.

Помінявши гетьманську булаву на писарський каламар, Суховієнко радив Ханенку задля блага всього українського народу зібрати поблизу Чигирина спільну з П. Дорошенком і Д. Многогрішним козацьку раду90. Наприкінці серпня, за твердженням Самовидця, така рада відбулася поблизу Умані91. Але, очевидно, на ній високі сторони не змогли дійти якогось компромісного рішення.

У вересні-жовтні 1669 р. Суховієнко, як генеральний писар, бере участь у боротьбі М. Ханенка з Дорошенком за правобережні міста й містечка. Зокрема, ханенківці відвойовують Тарговицю, Звенигородку й Тарасівку. П. Суховієнко намагається підтримати Ханенка й тим, що використовує свої старі зв’язки з Кримом. У цей час навіть татарський посол у Варшаві називає П. Дорошенка «зрадником» і підтримує гетьманство М. Ханенка та писарство П. Суховієнка92. У середині вересня Суховієнко перебував під Корсунем у таборі татарів, які отримали поразку від Дорошенка та І. Сірка. Очевидці повідомляли, що після корсунських подій «вся орда потягла до Криму, ведучи з собою Суховія як в’язня»93. Можливо, деякий час Суховієнко й був у ролі полоненого, однак уже в червні 1670 р. гетьман М. Ханенко, перебуваючи на Січі, відправляє його до Криму, з посольською місією. Він мав відвезти хану листи, в яких писано, «щоб кримський хан на польського короля війною не ходив»94. Саме у цей час татарські посли в Москві заявили, що новообраний влітку хан Селім-Гірей може відмовитися від претензій на Лівобережну Україну, якщо російський цар визнає право на володіння ханатом Правобережжя95.

Однак уже через два місяці, у вересні, П. Суховієнко, з невідомих нам причин, забравши 170 єфимків зі скарбниці М. Ханенка, втікає на Лівобережну Україну до Д. Многогрішного96. Уряд Многогрішного також використовує Суховієнка як спеціаліста з «татарського питання». Знаємо, що лівобережний гетьман також готував його до поїздки в Крим на переговори з ханом.

Після старшинського заколоту проти Д. Многогрішного й обрання гетьманом І. Самойловича бачимо П. Суховієнка в колі полковників, які 1672 р. приймали присягу московському царю Олексію Михайловичу97. Подальша його доля невідома. Можливо, він відійшов від активного військово-політичного життя, а, можливо, як свідчать деякі історики, подався до Криму.

Оцінюючи діяльність на гетьманській посаді П. Суховієнка, відзначимо, що з одного боку він став заручником політики татарських ханів, яка полягала в підтримці слабшого козацького провідника на противагу сильнішому, з іншого — його універсали й листи переконливо засвідчили продовження курсу Б. Хмельницкького на утвердження Української держави через впровадження полівасалітетної зовнішньої політики. «Короля не слухається вся Україна і нічого йому не дає, також його царської пресвітлої величності силам оборонимся і давати їм нічого не будемо»98, — проголошував Петро Суховієнко під час свого короткочасного гетьманства, намагаючись, як і його попередник Степан Опара, унезалежнитися від Польщі й Росії за допомогою Кримського ханства. Але татарські монархи, так само як Польська і Російська корони, хотіли бачити в особах гетьманів лише слухняних підлеглих правителів.

__________



1 Степанков В. Кам’янецька угода й Переяславська рада. — С. 13.

2 Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький: хроніка життя та діяльності. — К., 1994. — С. 178–214; Горобець В. Між Кам’янцем та Озерною: українська зовнішня політика другої половини 1655 року в контексті геополітичних перегрупувань у Центрально-Східній Європі // Україна в Центрально-Східній Європі. Студії з історії XI–XVIII ст. — К., 2000. — С. 245–271.

3 Чухліб Т. Конотопська битва 1659 р. — С. 92.

4 Галактионов И. Из истории русско-польского сближения. — С. 53.

5 Фаизов С. Взаимоотношения России и Крымского ханства в 1667–1677 гг. (от Андрусовского перемирия до начала первой русско-турецкой войны). Диссертация... канд. истор. наук. — Саратов, 1985. — С. 40–41.

6 Гуржій О., Чухліб Т. [Рецензія] Горобець В. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та Варшавою, 1654–1665 // Укр. істор. журн. — 2002 — №2 — С. 104–114.

7 Цит. за: Газін В. Гетьманство Павла Тетері. — С. 46.

8 Газін В. Гетьманство Павла Тетері. — С. 61.

9 Памятники, изданные временною коммиссиею. — Т. IV. — Отд. 3. — С. 259–260.

10 Памятники, изданные временною коммиссиею. — Т. IV. — Отд. 3. — С. 259–260.

11 Памятники, изданные временною коммиссиею. — Т. IV. — Отд. 3. — С. 287.

12 Газін В. Гетьманство Павла Тетері. — С. 123.

13 Памятники, изданные временною коммиссиею. — Т. IV. — Отд. 3. — С. 416.

14 Дорошенко Д. Степан Опара, невдалий гетьман Правобережної України // Праці українського історично-філологічного товариства в Празі. — Т. II. — Прага, 1939. — С. 43–44.

15 Дорошенко Д. Степан Опара... — С. 30–44.

16 Памятники, изданные временною коммиссиею. — Т. TV. — Отд. 3. — С. 74–77.

17 Акты ЮЗР. — Т. V. — С. 233–234.

18 Majewski W. Powstanie kozackie 1664 r. (czerwiec-grudzień) // SMHW. — T. XVIII. — Cz. 1. — Warszawa, 1972. — S. 179.

19 Акты ЮЗР. — T. V. — С. 244.

20 Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. — С. 85.

21 Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. — С. 49–50.

22 Акты ЮЗР. — Т. V. — С. 233.

23 Цит. за: Majewski W. Opara Stefan // Polski Słownik Biograficzny. — T. XXIV. — Warszawa, 1979. — S. 113.

24 Акты ЮЗР. — T. VI. — С. 275–276; Петровський М. Нариси історії України. — Харків, 1930. — С. 400.

25 Дорошенко Д. Степан Опара. — С. 36.

26 Цит. за: Дорошенко Д. Степан Опара.

27 Дорошенко Д. Степан Опара. — С. 37.

28 Majewski W. Opara Stefan. — S. 113.

29 Акты ЮЗР. — T. V. — С. 306–307.

30 Chrapowicki J. A. Diariusz. — Warszawa, 1988. — S. 67–68.

31 Беляшевский Н. Расходы Речи Посполитой на казацких послов // Киевская старина. — 1897. — VI. — С. 85–95; Majewski W. Opara Stefan. — S. 114.

32 Дорошенко Д. Степан Опара. — С. 38.

33 Акты ЮЗР. — T. V. — С. 300.

34 Акты ЮЗР. — T. V. — С. 306.

35 Акты ЮЗР. — T. V. — С. 306.

36 Акты ЮЗР. — T. V. — С. 300.

37 Tatopisiec albo Kronieczka Joachima Jerlicza. — T. 11. — Warszawa, 1853. — S. 106–107.

38 Акты ЮЗР. — T. V. — С. 308.

39 Дорошенко Д. Степан Опара... — С. 38.

40 Акты ЮЗР. — T. V. — С. 308.

41 Акты ЮЗР. — T. VI. — С. 60.

42 Акты ЮЗР. — T. VI. — С. 30.

43 Акты ЮЗР. — T. VI. — С. 30.

44 Акты ЮЗР. — T. VI. — С. 30–31.

45 Дорошенко Д. Степан Опара. — С. 40.

46 Беляшевский Н. Расходы Речи Посполитой на казацких послов. — С. 87; Korzon Т. Dola i niedola Jana Sobieskogo. — T. II — S. 485.

47 Historia panowania Jana Kazimierza. — T. 2. — S. 265.

48 Korzon T. Dola i niedola Jana Sobieskogo. — T. II. — S. 373–374; Дорошенко Д. Степан Опара... — С. 40.

49 Nagielski М. Rokosz Jerzego Tubomirskiego w 1665 roku. — Warszawa, 1994. — S. 36.

50 Majewski W. Opara Stepan. — S. 114; Poezia Zwięzku świeconego i rokoszu Tubomirskiego. — Wrocław, 1953. — S. 166.

51 Дорошенко Д. Степан Опара. — С. 41.

52 Majewski W. Opara Stepan. — S. 114.

53 Цит. за: Дорошенко Д. Степан Опара. — С. 40.

54 Цит. за: Фаизов С. Взаимоотношения России и Крымского ханства. — С. 44.

55 Чухліб Т. Гетьман П. Суховієнко. — С. 199–209.

56 Акты ЮЗР. — T. VII. — С. 98.

57 Величко С. Літопис. — Т. 2. — С. 123.

58 Андрусяк М. До історії боротьби між П. Дорошенком та П. Суховієм. — С. 197–198.

59 Acta historica — Vol. II. — Pars. I. — S. 470.

60 Соловьев С. История России с древнейших времен... — T. XII. — С. 371.

61 Акты ЮЗР. — T. VII. — С. 82.

62 Акты ЮЗР. — T. VII. — С. 154.

63 Акты ЮЗР. — T. VII. — С. 82; T. VIII. — С. 109.

64 Акты ЮЗР. — T. VII. — С. 82.

65 Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. — С. 218.

66 Акты ЮЗР. — T. VII. — С. 84.

61 Акты ЮЗР. — T. VII. — С. 85.

68 Акты ЮЗР. — T. VII. — С. 85.

69 Акты ЮЗР. — T. VII. — С. 85.

70 Акты ЮЗР. — T. VII. — С. 84.

71 Акты ЮЗР. — T. VII. — С. 113.

72 Акты ЮЗР. — T. VII. — С. 113.

73 Акты ЮЗР. — T. VII. — С. 151.

74 Акты ЮЗР. — T. VII. — С. 151.

75 Акты ЮЗР. — T. VII. — С. 135.

76 Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. — С. 220.

77 Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. — С. 220.

78 Акты ЮЗР. — T. VII. — С. 113; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. — С. 221.

79 Акты ЮЗР. — T. VIII. — С. 71.

80 Акты ЮЗР. — T. VIII. — С. 180; Андрусяк М. До історії боротьби між П. Дорошенком та П. Суховієм. — С. 215.

81 Акты ЮЗР. — T. VIII. — С. 179.

82 Акты ЮЗР. — T. VIII. — С. 222.

83 Акты ЮЗР. — T. VIII. — С. 250.

84 Акты ЮЗР. — T. IX. — С. 33.

85 Окиншевич Л. Генеральна Рада на Україні-Гетьманщині. — С. 421.

86 Акты ЮЗР. — T. IX. — С. 33.

87 Окиншевич Л. Генеральна Рада на Україні-Гетьманщині. — С. 422.

88 Літопис Самовидця. — С. 106.

89 Акты ЮЗР. — T. IX. — С. 44, 63.

90 Акты ЮЗР. — T. IX. — С. 44.

91 Літопис Самовидця. — С. 109.

92 Acta historica — Vol. II. — Pars. I. — S. 499.

93 Дорошенко Д. Гетьман Перо Дорошенко. — С. 267.

94 Акты ЮЗР. — T. IX. — С. 227.

95 Фаизов С. Взаимоотношения России и Крымского ханства. — С. 97.

96 Акты ЮЗР. — T. IX. — С. 284.

97 Акты ЮЗР. — T. IX. — С. 818.

98 Акты ЮЗР. — T. IX. — С. 163.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   45




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка