Тарас Чухліб козаки І монархи


Україна козакам належати мала



Сторінка23/45
Дата конвертації09.09.2018
Розмір3.12 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   45
Україна козакам належати мала, через що на око видно, що бусурмани хочуть всі слов’янські народи завоювати, а потім і цілу Європу..., коли провінція козакам пактами обіцяна відпадає в інкорпорацію поганської Держави...»67 За свідченням папського нунція в Польщі, Туреччина з допомогою молдавського господаря Дуки хотіла заселити Правобережну Україну «найкращим і найхоробрішим європейським народом, загартованим на труди і холод, якого гарту не мають навіть племена азійські»68. Очевидно, тут йшлося про реколонізацію українцями правобережних земель, які потерпали внаслідок міждержавних війн середини XVII ст.

Другим кроком Г. Дуки в ролі «воєводи і господаря земель Молдавських і України» (саме так він підписував у той час свої листи)69 після призначення наказного гетьмана та полковників стали заходи, спрямовані на якнайшвидше заселення Правобережної України. Перебуваючи в Немирові, Дука видає універсали до полковників, козаків та жителів правобережних полків. «...Скоро по відібранню володіння українськими землями відразу старанно почав прикладати сили, щоб спустошена Україна знову квітнула через поселення людей... яким то людям даю свободу на 15 років...» говорилося в його зверненні до канівського полковника І. Губаренка від 20 листопада 1681 р.70 Закличні універсали Г. Дуки, в яких він оголошував «слободи» (землі, на яких могли селитися та працювати селяни й протягом певного часу не сплачувати за це податків чи відробляти якісь повинності) від 5 до 20 років, як відзначав С. Величко, «ходили в народі» протягом 1682–1683 рр.71 Відомий також універсал Дуки про запровадження вільного поселення на Правобережній Україні від 16 червня 1682 р.72. Універсали хоч і були адресовані правобережним українцям, але розповсюджувалися головним чином на Лівобережній Україні. Це викликало бурну реакцію її уряду. Однак на гнівні листи І. Самойловича з вимогою не переманювати його підданих Дука відповідав, що він лише допомагає людям повернутися на попереднє місце проживання (більшість населення Правобережжя в результаті т. зв. «великих згонів», організованих гетьманом Самойловичем у 1679–1680 рр. було переселено на лівий берег Дніпра). Султанський ставленик виправдовував свої дії тим, що, згідно з положеннями Багчисарайського миру, українці, які раніше проживали на Правобережжі й силою були виведені на Лівобережжя, стали підданими Османсько імперії73.

Окрім того, Г. Дука був не проти спеціальних операцій щодо зворотнього «перегону» лівобереженців, які, очевидно, проводилися за ініціативою правобережних полковників і копіювали попередні дії І. Самойловича. На початку 1683 р. чигиринський полковник Уманець організував рейд невеликого загону козаків на Слобожанщину. Вони мали спалити Охтирку, Харків і Лохвицю, а їхнє населення «перегнати» на Правобережжя. Однак цей загін був оточений і захоплений у полон. На допиті чигиринські козаки засвідчили, що Уманець збирався відправити на Лівобережжя з такою місією ще 80 чоловік74.

Розлючений діями Дуки гетьман І. Самойлович (він, до речі, ще з 1674 р. титулувався не інакше, як «гетьман обох сторін Дніпра») лаштує чергове посольство до Москви і в інструкції своїм посланцям від 20 липня 1681 р. вказує, щоб вони передали царю наступне: «...що салтан турецький дозволяє, між річками Дніпром і Бугом для своєї користі поселення чинити людські і володарів своїх у тій стороні мати хоче»75. Аналізуючи зміни до тексту Бахчисарайського договору, внесені султаном Мегмедом IV під час ратифікації в Стамбулі, Самойлович наголошує, що, якщо той не буде відпускати людей на Правобережну Україну, то Порта визнає це за порушення турецько-російських домовленостей. «А якщо б ми людей туди (на Правобережжя. — Т. Ч.) пустили (що учинити недостойно), то ця сторона (Лівобережжя. — Т. Ч.) збідніє дуже жителями..., знаю що більшість для плодовитої тої землі, з цієї сторони нашої Дніпра йти захочуть»76, відзначав лівобережний гетьман, хвилюючись, що Г. Дука переманить до себе багато його підданих. Саме тому І. Самойлович запропонував царю терміново змінити дану статтю Бахчисарайського договору.

Порушуючи бахчисарайські домовленості, Дука починає відроджувати старовинні українські міста Подніпров’я — Чигирин, Черкаси, Канів, Корсунь та ін. Окрім того, він дає наказ збудувати резиденцію для наказного гетьмана І. Драгинича в Немирові, а також починає споруджувати власний палац у с. Циканівка (Циганівка), що над Дністром навпроти молдовських Сорок77. Саме звідси Дука планував керувати правобережним Українським гетьманатом та Молдавським князівством. Тут, в українському прикордонному селищі, він хотів оселитися разом із своєю сім’єю78. Також літописці подають інформацію про те, що Г. Дука «звелів збудувати собі для своєї господарської резиденції в Брацлавському полку за Богом у містечка Печери знаменитий дім»79. Є відомості про оборонні замки, збудовані українсько-молдовським правителем у Могилеві та Ямполі80.

На жаль, маємо обмаль інформації про політику Г. Дуки в соціально-економічній сфері. Однак можемо стверджувати, що за його наказом І. Драгинич збирав у правобережних полках на свою користь певні податні — у 1682 р. той видає універсал канівському полковнику І. Губарю-Бершадському з наданням права збирати грошові збори з торгівельних операцій на території свого полку81. Можливо, такі ж універсали були направлені й іншим полковникам Правобережної України.

У 1682 р. Г. Дука мав зустріч зі львівським православним єпископом Й. Шумлянським у Немирові82. На ній вирішувалися питання підтримки правобережним Українським гетьманатом православної віри та особисто Шумлянського в його безперервній боротьбі з конкурентами за єпископську посаду. Також обговорювалася проблема виборів та затвердження королем митрополита для Української православної церкви.

На початку наступного року Дука розпочинає активну дипломатичну діяльність. Він листується з польським королем Яном III Собеським та лівобережним гетьманом І. Самойловичем. У посланні королю від 12 лютого 1683 р. з Ясс він порушує питання щодо продовження роботи польсько-турецької комісії з визначення належності прикордонних українських та молдовських територій тому чи іншому монархові, зокрема, відзначаючи, що лише «при відкритій і вільній границі будуть продовжуватися на Пограниччі і в другій тутешній землі (Україні. — Т. Ч.) певні справи і замішання»83. Місяцем раніше, 11 січня, «господар Молдавії та України» звертався до Самойловича: «Досить ясний доказ сусідської приязні моєї до Вашої Милості милостивого Пана є в тому, що я, супроти ворожих речей і задатків.., з огляду на свіжо постановлений і тепер потверджений мир між монархами, іду з неодмінним і спокійним сусідством до Вашої Милості, милостивого Пана... Тепер доходять до нас сюди постійні плачливі скарги від людей, що вийшли на свої місця на цей бік Дніпра (Правобережжя. — Т. Ч.), що там (на Лівобережжі. — Т. Ч.) їхні жінки й діти лишаються в жахливому ув’язненні. Це все діється супроти пактів, постановлених між монархами — найяснішою Портою та їхніми пресвітлими царськими величностями»84. 3 березня Дука знову звертається до гетьмана і висловлює йому разом із прихильністю свою стурбованість ситуацією, що склалася, крім цього, він повідомляє, що посол від Самойловича, який перебував у нього, з почестями відправлений з Молдавії85.

Влітку — восени 1683 р. Дука, виконуючи другу умову султана щодо його правління в Україні (надання військового контингенту для ведення війн з Туреччиною), бере участь у відомих Віденських подіях — облозі 200-тисячною Османською армією на чолі з великим візирем Кара-Мустафою австрійської столиці, битві турив з об’єднаними польсько-австрійськими військами під Віднем (12 вересня 1683 р.) та локальних сутичках між противниками на території Угорщини й Словаччини. Польський дослідник Я. Віммер засвідчує, що військові підрозділи, очолювані Г. Дукою, надійшли для допомоги туркам під Відень у другій половині червня 1683 р.86 Очевидно, володар Молдавії та Правобережної України мав у розпорядженні не більш як 5–6-ти тисячне військо. Серед них було й декілька козацьких полив, які формувалися з українців Правобережжя31.87

«Хроніка Сілігдара» подає короткий опис участі підрозділів Дуки в підготовчих інженерно-будівельних роботах поблизу австрійської столиці. У записі турецького урядовця від 1 липня відзначається: «...мали бути збудовані мости на річці Раба.., щоб збудовано три мости... до робіт тих втягнутий також воєвода волоський господар Сербан і воєвода молдавський Дука»88. Сілагдар Мегмед-ага вказував також на розташування молдавсько-українських сил у складі армії Кара-Мустафи під час вирішальної битви ворогуючих сторін 12 вересня — вони знаходилися в тому крилі турецького війська, що перебувало на березі Дунаю89.

Цікаво, що після того, як союзницькі війська Яна III Собеського 29 жовтня здобули замок в Остригомі, Г. Дука відмовився платити великому візиреві Османської імперії «належного від нього з титулу податку». За це він був ув’язнений турками сплати належних грошей. «...У понеділок для дев’ятого (листопада. — Т. Ч.) випущено його (Дуку. — Т. Ч.) на волю і дозволено йому рушити у зворотну дорогу до свого краю» — знаходимо запис у щоденнику Сари Мегмед-паші90.

Довга відсутність Г. Дуки в Молдавії та Правобережній Україні спричинила до оформлення там сильної опозиції серед молдавського боярства та козацької старшини. Довголітній конкурент Дуки за молдавський трон Шимон Петричейку32, який з 1674 р. перебував у Польщі, прибув до князівства й організував у Лопушанах боярський з’їзд, де більшість склала присягу на вірність новопроголошеному господарю Молдавського князівства91. Прибічники Дуки на чолі з Праговичем утекли до Волоського князівства, а Ш. Петричейку видав спеціальний універсал, в якому амністував тих представників молдавської еліти, що раніше служили туркам і їхньому наміснику, а тепер перейшли на його бік. Одночасно він оголосив про конфіскацію маєтків у тих бояр, які продовжували визнавати зверхність Порти. У середині грудня 1683 р. Петричейку оволодів Яссами — тогочасною столицею придунайського князівства. У цей час позбавлена підтримки свого чоловіка дружина Г. Дуки33 прохала допомоги в татар92. Успішній кампанії Петричейку сприяла військова підтримка польського короля та призначеного від його імені в Правобережній Україні гетьмана С. Куницького.

Ще в серпні 1683 р. на Правобережжі була проведена старшинська козацька рада, яка висунула на гетьманську посаду кандидатуру немирівського старости і білоцерківського полковника С. Куницького. Ян III Собеський затвердив це рішення козацьких старшин. Куницький разом зі своїми прихильниками, так само, як і Петричейку в Молдавії, відразу ж почав розправлятися з представниками Г. Дуки. Вже у вересні він витіснив із Немирова І. Драгинича, який «утік за Дністр до Сороки в міста волоські»93. Скориставшись відсутністю Дуки, С. Куницький у жовтні-грудні 1683 р. організовує похід до Молдавії на чолі 5–6-тисячного козацького війська (докладніше про цей похід у наступних розділах). Тут правобережні козаки об’єднуються з підрозділами Ш. Петричейку і спільними зусиллями витісняють нечисленні турецько-татарські сили з молдавських земель та завойовують значну територію Північного Причорномор’я.

Незважаючи на успіхи пропольської партії в особах Шимона Петричейку та Стефана Куницького, Дука повертається до Молдавії, плануючи з допомогою білгородських та буджацьких орд, які йшли з-під Відня, прогнати своїх опонентів. Наприкінці грудня він з’являється у своєму маєтку в Домнештах і, ознайомившись із ситуацією, на початку 1684 р. скаржиться до Стамбула, що козаки «відібрали у нього Поділля і Україну»94.

Хоча татари й перемогли об’єднані війська Петричейку й Куницького поблизу фортеці Тобак (ця подія відбулася протягом 30 грудня 1683 – 5 січня 1684 рр.) і Дука мав усі підстави знову відновити втрачені позиції, він раптово був атакований й осаджений у Домнештах корогвами польського шляхтича С. Димидецького95. Через зраду частини бояр місто було захоплене, а Г. Дука потрапив у полон: «господаря Дуку пан Димидецький піймав і віддав до рук п. Волчинського, ротмістра Й[ого] К[оролівської] М[илості], в Сучаві сидить, по якого тут зі Львова кілька корогв виправлено, аби його сюди припроваджено, пан то великий і на рахунок грошей, узято з ним Миронашка, Костіна і маршалка й інших багато людей гідних несподівано піймано»96, — засвідчував тогочасний документ. Із Сучави Дуку забрали спочатку до Станіслава, в замок Потоцького, а звідти конвоювали до королівського замку в Яворові поблизу Львова97. Згідно з розпорядженням Яна III Собеського, Георге Дука, хоч і мав статус полоненого, однак користувався великою свободою дій, проживаючи в приватному будинку з обслугою98. Через деякий час він помер власною смертю у Львові.

Таким чином, не можемо погодитися з твердженням окремих вітчизняних та зарубіжних істориків про те, що правління Георге Дуки на Правобережній Україні в статусі васала турецького султана зводилося лише до формального доповнення титулу господаря. Адже саме під час цієї короткочасної молдавсько-української персональної унії після довготривалих війн між Річчю Посполитої Османською імперією, Московською державою, Кримським ханством та лівобережним Гетьманатом відбулися певні позитивні зрушення стосовно стабілізації суспільно-політичного життя в регіоні.



__________

1 Див., напр.: Мохов Н. Очерки истории молдавско-русско-украинских связей. — Кишинев, 1961; Ермоленко О. Відносини України з Молдавією в період Визвольної війни українського народу // Наукові записки Інституту історії АН України. — Вип. 4. — К., 1952. — С. 35–62; Ермоленко А. Украинско-молдавские отношения в годы Освободительной войны украинского народа (1648–1654) // Воссоединение Украины с Россией. Сборник статей. — Москва, 1954. — С. 221–241; Мохов Н. Зарождение економических, политических и культурных связей молдавского народа с русским и украинским народами (XV–XVI вв.) // Ученые записки Кишиневского государственного университета. — Кишинев, 1957. — Т. 26. — С. 21–40; Флоря Б. Россия и походы запорожцев в Молдавию в 70-х гг. XVI века // Карпато-дунайские земли в средние века. — Кишинев, 1975. — С. 124–157; Леп’явко С. Формування молдавського напряму військової політики українського козацтва // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку — Вип. 7. — К., 2000. — С. 79–89.

2 Kantemir D. Ictoria imperiului Ottomann. — T. 1. — Bukaresti, 1876. — S. 406; Jorda N. Sobieski et les Roumains 1683–1696. — Paris, 1933. — S. 7.

3 Kantemir D. Ictoria imperiului Ottomann. — S. 406.

4 Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... — С. 396.

5 Acta historica. — Vol. II. — Past. I. — S. 697, 702; Grabowski A. Ojczyste spominki... — T. 1. — S. 178.

6 Jan Sobieski: Listy do Marysieńki. — T. 2. — Warszawa, 1973. — S. 126–127.

7 Woliński J. Materiały do dziejów wojny polsko-tureckiej 1672–1676 // SMHW. — T. XVI. — Cz. 1. — Warszawa, 1970. — S. 275–276.

8 Wójcik Z. Rzeczpospolita wobeć Turcij. — S. 62.

9 БМЧ Краків. — Од. зб. 423, арк. 531–532; Wójcik. Z. Rzeczpospolita wobeć Turcij... — S. 63.

10 БМЧ Краків. — Од. зб. 423, арк. 531–532.

11 Wójcik Z. Rzeczpospolita wobeć Turcij... — S. 70.

12 Новосівський І. Деякі українські проблеми в світлі молдавської хроніки Йона Некульчі // Збірник на пошану професора О. Оглоблина. — Нью-Йорк, 1977. — С. 348.

13 Źródła do poselstwa Jana Gnińskiego... — S. 11–12.

14 Źródła do poselstwa Jana Gnińskiego... — S. 365.

15 Źródła do poselstwa Jana Gnińskiego... — S. 365.

16 Źródła do poselstwa Jana Gnińskiego... — S. 365.

17 Stoicescu N. Lista marilor dregatori ai Moldovei (sec. XV–XVII) // Anuaral Institutului de istorie si arheologie. — Vol. 8. — Bukuresti, 1971. — P. 402.

18 Еремия И. Молдавско-русские политические связи во второй половине XVII века. Дис... канд. истор. наук. — Кишинев, 1987. — С. 148.

19 Там само.

20 Исторические связи народов СССР и Румынии в XV — начале XVII в. Документы и материалы в трех томах. — Т. 3. — Москва, 1970. — С. 345.

21 Там само. — С. 44–47.

22 Там само.

23 Смирнов. Н. Россия и Турция в XVII–XVIII вв. — Т. 2. — С. 164; Wójcik Z. Rzeczpospolita wobeć Turcji. — S. 203.

24 Еремия И. Молдавско-русские политические связи. — С. 150.

25 Исторические связи. — Т. 3. — С. 52.

26 Цит. за: Еремия И. Молдавско-русские политические связи... — С. 151.

27 Там само.

28 Там само.

29 Еремия И. Молдавско-русские политические святи. — С. 152.

30 РДАДА Москва. — Ф. 89, оп. 1. 1678–1681, спр. 18, арк. 355.

31 Там само.

32 Цит. за: Еремия И. Молдавско-русские политические связи... — С. 153.

33 Исторические святи. — Т. 3. — С. 60.

34 Исторические святи. — Т. 3. — С. 60.

35 Исторические святи. — Т. 3. — С. 349.

36 Соловьев С. История России. — Кн. 3. — Т. XIII. — Сбц. 850–852; Чухліб Т. Козацький устрій Правобережної України. — С. 15.

37 Цит. за: Еремия И. Молдавско-русские политические связи... — С. 154.

38 Исторические связи. — Т. 3. — С. 60.

39 Еремия И. Молдавско-русские политические связи... — С. 155.

40 Исторические связи... — Т. 3. — С. 67.

41 РДАДА Москва. — Ф. 124, оп. 1, 1680, спр. 2, арк. 23, 28, 29–30.

42 РДАДА Москва. — Ф. 123, оп. 1, спр. 4, арк. 587.

43 РДАДА Москва. — Ф. 123, оп. 1, спр. 4, арк. 537.

44 Статейный список стольника В. Тяпкина и дьяка Никиты Зотова. — С. 143–144.

45 Там само. — С. 278–279.

46 Костомаров Н. Собрание сочинений. — Кн. 6. — Т. XV. — СПб., 1905; Антонович В. Содержание актов о козаках на правой стороне Днепра (1679–1716) // Архив ЮЗР. — Ч. 3. — Т. II. — К., 1868 — С. 1–197; Волк-Карачевський В. Борьба Польши с казачеством во второй половине XVII и начале XVIII ст. — К., 1899; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя та політичної діяльності. — Нью-Йорк, 1985; Крупницький Б. З історії Правобережжя 1683–1688 рр. // Праці історико-філологічного товариства в Празі. — Прага, 1942. — С. 1–32; Сергієнко Г. Визвольний рух на Правобережній Україні в кінці XVII і початку XVIII ст. — К., 1963; Смолій В., Степанков В. Правобережна Україна в другій половині XVII–XVIII ст.: проблема державотворення. — К., 1993; Чухліб Т. Козацький устрій Правобережної України... — К., 1996; Чухліб Т. Ставленник турецького султана в Україні молдавський господар Григорій Дука (1681–1683 рр) // Київська старовина. — 2002. — №4. — С. 126–140.

47 Jorga N. Sobieskiet et les Roumains 1683–1696. — Paris, 1933; Мохов H. A. Молдавия эпохи феодализма. — Кишинев, 1964; Власова А. В. Молдавско-польские политические связи последней четверти XVII ст. — Кишинев, 1983; Еремия И. А. Молдавско-русские политические связи во второй половине XVII века. Дисертация... канд. ист. наук. — Кишинев, 1987.

48 Urbański Т. Rok 1683 na Ukrainie, Podolu i Mołdawii. — Lwów, 1907; Wimmer J. Wiedeń l683. Dzije kampanii i bitwy. — Warszawa, 1983; Wójcik Z. Rzeczpospolita wobeć Turcji i Rosji 1674–1679. — Wrocław, 1976; Czamańska N. Oswobodziciel czy najezdca? Polityka Jana III Sobieskiego wobeć Hospodarstw Mołdawii i Wołoszyzny // Roczniki Historyczne. — R. LV–LVI. — Warszawa, Poznań, 1990. — S. 162–163.

49 Новосівський І. Деякі українські проблеми. — С. 346; Papacostea V. Civilizatie romaneasca si civilizatie balcanica. — Bucuresti, 1983. — P. 101.

50 Величко C. Літопис. — T. 2. — C. 289.

51 БЯУ Краків. — Од. зб. 1151, арк. 1. 18; Documente privitoare la istoria romanilor. In 44 vol. — Vol. V. — S. 135–136.

52 БЯУ Краків. — Од. зб. 1151, арк. 12; Documente privitoare. — Vol. V. — S. 137.

53 Еремия И. Молдавско-русские политические связи. — С. 158.

54 Там само. — С. 159.

55 Ягелон. — Од. зб. 1151, арк. 19–20; Documente privitoare... — Vol. V. — S. 137.

56 РДАДА Москва. — Ф. 89, оп. 1, 1682–1684, спр. 24, арк. 69.

57 Там само. — Арк. 7.

58 Еремия И. Молдавско-русские политические связи... — С. 160.

59 Мохов Н. Молдавия эпохи феодализма. — С. 342; Новосівський І. Деякі українські проблеми... — С. 346.

60 БЯУ Краків. — Од. зб. 1151, арк. 1. 18.

61 Новосівський І. Деякі українські проблеми... — С. 346.

62 Костомаров Н. Собрание сочинений. — Кн. 6. — T. XV. — С. 329.

63 АГАД Варшава. — Ф. «Архів Радзивілів», від. III, кн. 16, № 142; Ф. «Архів Замойський» — № 3053, арк. 288–289.

64 Documente privitoare. — Vol. V. — S. 140–141.

65 РДАДА Москва. — Ф. 123, оп. 1, 1682, спр. 235, арк. 1–2.

66 Там само. — Спр. 1, арк. 27–28.

67 БНВ, Відділ мікрофільмів. — № 123, арк. 297.

68 Цит. за: Ясмінський Б. Відень 1683. — Відень, 1983. — С. 68.

69 Див. напр.: АГАД Варшава. — Ф. «Архів Публічний Потоцький», № 47, т. 1, арк. 130.

70 Цит. за: Костомаров Н. Собрание сочинений. — Кн. 6. — T. XV. — С. 329.

71 Величко С. Літопис. — С. 289.

72 РДАДА Москва. — Ф. 68, 1682, спр. 2, арк. 2; Исторические святи. — Т. 3. — С. 351.

73 Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... — С. 396.

74 Бабушкина Г. Международное значение крымских походов 1684 и 1689 гг. // Исторические записки. — Москва, 1950. — № 33. — С. 159.

75 Бантыш-Каменский Д. Источники малороссийской истории. — Ч. 2. — С. 279.

76 Там само. — С. 280.

77 Новосівський І. Деякі українські проблеми. — С. 346; Величко С. Літопис. — С. 289.

78 Акты ЗР. — Т. 5. — С. 167–168.

79 Величко С. Літопис. — С. 289.

80 Urbański Т. Rok 1683 na Ukrainie. — S. 33.

81 РДАДА Москва. — Ф. 68, 1682, спр. 2, арк. 2зв.-3; Исторические связи... — Т. 3. — С. 351.

82 АГАД Варшава. — Ф. «Архів Публічний Потоцьких», № 47, т. III, арк. 344.

83 Там само. — Т. 1, арк. 129–130.

84 Величко С. Літопис. — С. 290.

85 Еремия И. Молдавско-русские политические связи. — С. 162.

86 Wimmer J. Wiedeń 1683. — S. 173.

87 Новосівський І. Деякі українські проблеми. — С. 346–347; Еремия И. Молдавско-русские политические связи. — С. 160.

88 Kara Mustafa pod Wiedniem. — S. 103.

89 Ibid. — S. 161.

90 Ibid. — S. 196.

91 Urbański T. Rok 1683 na Ukrainie. — S. 36.

92 БМЧ Краків. — TH, од. зб. 179, арк. 743.

93 Там само. — Од. зб. 179, арк. 699.

94 Чухліб Т. Правобережне Військо Запорозьке у геополітичних планах Османської імперії (1676–1685 рр.) // Запорозьке козацтво в українській культурі, історії та національній самосвідомості. — К., 1997. — С. 171–181.

95 Власова А. Молдавско-польские политические связи. — С. 29.

96 БМЧ Краків. — TH, од. зб. 179, арк. 1005–1006.

97 Urbański Т. Rok 1683 na Ukrainie... — S. 42; Wimmer J. Wiedeń 1683. — S. 413–414.

98 АГАД Варшава. — Ф. «Архів Замойських», № 3028, арк. 133–134.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   45




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка