Тарас Чухліб козаки І монархи


Пункти найголовніші, за якими Військо Запорозьке, іменем всього народу Руського вольностей добивається, до обов’язкового Пану підданства приступити хоче



Сторінка42/45
Дата конвертації09.09.2018
Розмір3.12 Mb.
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   45

Пункти найголовніші, за якими Військо Запорозьке, іменем всього народу Руського вольностей добивається, до обов’язкового Пану підданства приступити хоче
(1675 р., січень; м. Чигирин)
[1] Унія так швидко утвердилася, так як маємо відомість, в цілому стосовно осіб знесена бути і викорінена не може, коли уні[а]ти до послушенства св. Патріарха Константинопольського, як перед тим бувало, повернутися не хочуть, тоді потреба того, аби уні[а]ти всі до богослужіння і визнання костьола римського і до послушенства папського приступили. А старовічні церкви і монастирі греко-руські в Короні Польській і Великому Князівстві Литовському так за держави княжат Руських, як і за влади Королів Їх М[илості] Польських а [через] православних церкви східної сповідників фундовані і будовані, в архієпископії Полоцькій, Смоленській, в єпископії Володимирській і Брестській, в єпис-копії Холмській, Пінській і Туровській і в єпископії Вітебській знаходяться, з кафедрами і архімандритами і ігуменствами і шпиталями і з усіма добрами і наданнями до них належними, аби згідно з привілею Короля Владислава небіжчикові о. Могилі, митрополиту київському, в р. 1632 наданому, також згідно з комісії Зборівської і Гадяцької людям народу православного, греко-руського були віддані так, наче православній церкві східній усі сповідники ті згадувані архієпископи, єпископи, архімандрити, ігуменства з церквами, монастирями і з усіма добрами і наданнями, здавна до них належними, з під уні[а]тів одібравши, а на уряди і достоїнства ті духовні гідних того ж визнання греко-руського осіб згідно з виборами постановивши, давнього і апостольською працею постановленого благочесно вживали і тим, які зараз там від уні[а]тів утиснені за неволенням, вільно вживати допустили греко-руське богослужіння.

Церкви і монастирі як в Короні Польській, так і у Великому Князівстві Литовському, де Руський народ і мова знаходиться, в добрах королівських і шляхетських, в містах і селах нові будувати і старі направляти, богослужіння згідно зі звичними і здавна від церкви східної св. Отцями узаконених порядками відправляти, з Найсв[ятішого] Тіла і Крові Панської Таїнства священикам публічно зі дзвониками до людей хворих ходити, публіці тіла мертвих із співанням гімнів до гробу провадити і інших усіх церемоній і процесій церковних вживати, щоб було вільно. Священики визнання віри греко-руської скрізь, як у добрах королівських, так і шляхетських в Короні Польській і у В[еликому] Князівстві Лит[овському] таких вольностей і від становиськ жовнірських охорони щоб заживали, яких заживають ксьондзи визнання віри костьола римського. Також добра, маєтності, фо[ль]варки монастирів і церков греко-руських від становиськ, стацій і всіляких утяжінь жовнірських, тут же від поголовщин, із сеймів назначених, аби таку завжди мали охорону, яка мала і мати буде добра кляшторні і костьольні. Друкарні, де бували перед тим, і зараз, де слушно знайдеться місце, закладати, книги в них згідно з потребами церкви руської друкувати, академії, як та єдина в Києві, а друга, де слушно від православних обере місце, і школи фундувати, в науках по грецькому, по-латині і по-слов’янському впроваджувати аби було вільно православним народу греко-руського людям.

[2] Найвищим особам духовним, що на катедрах і достоїнствах церкви греко-руської знаходяться, як то преосвященному о. митрополиту Київському і його митрополії о. Владикам, щоб у сенаті Корони Польської така була повага і пошанування, яка є їх М[илості] Ксьондзам архибіскупам і біскупам визнання костьола римського і щоб всілякі достоїнства, [що] вакантними робляться, духовні, тобто митрополія, єпископія, архимандрія, ігуменства і інші монастирі чоловічого і білоголового закону, що в добрах королівських і шляхетських у Короні і Литві знаходяться, без вільного людьми греко-руськими вибору жодним поглядом народження шляхетського особам не були віддані, тільки за канонами Отців св. гідному і вільним православних вибором обраному подані і привілеями Короля Пана підтверджені були.

[3] Війську Запорозькому вольності, щоб без перешкоди вживати було можна, в цілому відмежування треба, адже без відмежування в минулих роках і часах [перебували]; гарно Військо Запорозьке підлягало минулим Королям їх М[илості], Панам Своїм, підданство складало і до одностайності з військом кор[онним] приходило, однак не могло то тривати щоб коли військам кор[онним] в Україні старії мати і старостам наїжджати допускали, не одноразово від обтяжених і утиснених обивателів українських розрухи і замішання збуджували. Тоді для вічно тривалого і нерозірваного миру потреба Війську Запорозькому такої ласки Короля Пана і Р[е]ч[і] п[осполи]тої, щоб троє воєводств: Київське, Чернігівське і Брацлавське згідно з комісії Зборівської і Гадяцької і Чуднівської з поверненням Могилева з містами, до того полку належними, були відділені і кордон визначений, в якім відмежуванню щоб Військо Запорозьке без перешкод жодних вольностей своїх вживало. Треба постанови і такого затвердження, щоб хоругви з військ кор[онних] і лит[овських] ніде в Україні на становиськах не бували і пп. Державцям і старостам на міста українські не наїжджали. Що коли постановлено і затверджено буде, певне без порушення вічний мир тривати буде і зичлива послуга Королеві Пану і Р[е]ч[і] п[осполи]тої Війська Запорозького вічно на переміну проти кожного неприятеля Р[е]ч[і] п[осполи]тої.

[4] Війська Запорозького якби на яку послугу до польських країв вказувала потреба, тоді не від гетьманів, але від самого Короля Пана до гетьмана Запорозького указ присилати має. Все ж якщо б в далекі закордонні краї тієї послуги Війська Запорозького вказували шлях, у той час гетьмана Запорозького самого не мають витягнути жодними указами з України, але тільки частини Війська потребувати, яке гетьман з наказним своїм пос[и]лати буде. Однак так тому наказному, як і війську, при нім виправленому, щоб жодної не було образи, загалом щоби ласка Короля Пана, вождів кор[онних] і всієї Р[е]ч[і] п[осполи]тої була засвідчена і вільний зі всілякою безпекою за послугою відправленим тим на Україну було дозволене повернення.

[5] А як Військо Запорозьке, у вірнім підданстві залишається, на послугах Короля Пана і Р[е]ч[і] п[осполи]тої буде повинно становити, так коли Україна, як забачивши небезпеку, допомоги потребувати буде, аби з ласки Короля Пана і Р[е]ч[і] п[осполи]тої від неї не відмовляли, але за першим від гетьмана Запорозького до Короля Пана донесеним прохання, аби стільки полків і хоругв до гетьмана Запорозького вислано, скільки названо у потребі. Все ж ті хоругви польські, щоб під команду гетьмана Запорозького віддані були і у всьому як належить, в порядку військовім без жодного поспіху йому підлягали.

[6] А що Військо Запорозьке без того не обійдеться, аби не мало в якихось потребах або на сейм вальний до Короля Пана і до Станів Речі Посполитої, або на сеймики послів своїх посилати, тоді треба ласки Короля Й[ого] М[илості] і Р[е]ч[і] п[осполи]тої, щоб коли посли Війська Запорозького прибувають, на сеймі вальнім поруч з послами в-дств Київського і Руського, також і на сеймиках таким особам гідному засідали місці.

[7] Козакові будь-якому з Війська Запорозького, за листом старшого свого показаним, щоб до Польщі або до В[еликого] Князівства Лит[овського] в яких-небудь чи публічних чи приватних потребах випало їхати, аби всіляка такому була завжди безпека. І як пп. шляхта в Короні Пол[ьській] і В[еликому] Князівстві Лит[овському], про порятунок своїх витрат турбуючись, дому своєму товарами вільно і безмитно торгуючи, так і козакам зі свого власного господарства збіжжя, коні, воли, вівці і інше, які хто може готувати товари, в Польщу і Литву посилати та ними за вподобанням торгувати щоб було вільно, а жодного від них ввізного, мита і інших уривків, ніде по шляхах, перевозах, мостах, греблях і переправах аби не витягали.



[8] Сенаторські достоїнства, двірські і земські уряди віри православної нашої, не уніатської людям, яких у Короні Пол[ьській] і В[еликому] Князівстві Лит[овському] з домів княжат і пп. заслужених уроджених багато знаходиться, аби так, як і людям, костьола римського віруючим роздані були, Військо просить, також по містах королівських у Короні і Литві міщани віри греко-руської до магістрату аби були допущені. Особливо за особами достоїнств, двірських і земських урядів гідних, віри греко-руської належних, духовному і світському в Короні і В[еликому] Князівстві Лит[овському] розташованих, щоб гетьман і Військо Запорозьке на сейм або до двору внесли свої причини до Короля Й[ого] М[илості], аби та причина була важлива і того, за ким вона внесена буде, щоб уряду, в причині названого, достойним вчинено. Листи теж руські аби знову в канцелярії Кор[они] і В[еликого] Князівства Лит[товського] запроваджено і ними декрет вчинено і посольства від Війська Запорозького прийняті були, Військо просить.

[9] Яких-небудь шкод, пошкоджень і проступків Король і Р[і]ч П[осполи]та від Війська Запорозького собі признає, аби то всі для вічного покою вічно відійшло в забуття, забуто і ніколи не згадувано, а так старшині, як і меншим козакам не згадувано було, взагалі усі неприємності у вічне небуття відклавши, відкрито і таємно жодної, щоб не ховали і не практикували помсти, але і тим людям, які зі стану шляхетського, духовного і світського прилучилися до Війська Запорозького, жодним способом шляхетському їх належному гонорові, аби не применшували достоїнства. Також всю спадщину як під тими, котрі з членів Війська Запорозького і під станом духовним, як і під шляхтою, яка при Війську Запорозькому опинилася, який-небудь від Короля Й[ого] М[илості] пробачений, всі разом і кожний окремо аби знесені, скасовані і в ніщо були обернені.

[10] Всілякі привілеї і листи на знищення прав і вольностей церков віри греко-руської і благочестивих її ви знавців належних, і на знищення тих в минулі сейми послані і зареєстровані і[з] канцелярії коронної видані, також листи всілякі і конституції сеймові, вольностям військовим і народові Руському шкодливі і противні, щоб були скасовані і навічно в ніщо обернені а справи всі, як у свідоцтвах старих княжат Руських і литовських привілеї, декрети, обмеження, комісії, також привілеї давні і свіжі Королів їх М[илості] на церкви, монастирі і уряди церковні, на високому рівні про унію нічого не згадуючи, віри греко-руської людям надані, і зараз свіжо яких Військо Запорозьке потребує, аби обговорені, підтверджені й зміцнені були.

[11] Замок Білоцерківський нехай Військо Запорозьке саме відібрати може, тоді панській Короля Й[ого] М[илості] ласки потреба, аби перед усім звідти військовий гарнізон, через які місто білоцерківське прийшло до руїни, було виведено і щоб ніде в Україні в тих трьох, які у вищих пунктах згадуються в-дствах по границі, яка Війську Запорозькому установлена буде, фортець із залогами не осаджено і Київ місто, від Москви очищений, аби від військового гарнізону кор[онного] вільно був при Війську Запорозькому.

[12] Армати Війська Запорозького з усією амуніцією за гетьманства Тетериного в замок білоцерківський запроваджено, також армати, скарби, клейноди, булави, бунчуки, хоругви, а при тому права, привілеї, здавна від княжат Руських і Литовських і від королів їх М[илос]ті Польських на вольності Війську Запорозькому надані, через того Тетерю зі скарбу військового забрані і до Польщі відвезені, аби усі там були знайдені і нам, Війську Запорозькому, зараз були повернені й віддані. А десь би суми військові, на заставу якихось маєтностей або купна, а особливо на Рафаловку і на Височ надані, показали і добра від економії брестської, тобто Києвець і Мілечицю сумами від Тетері обтяжені були, аби ті всі маєтності і добра гетьманові і Війську Запорозькому належали і, поки тих сум військових Р[і]чп[осполи]та, або дідичі тих маєтностей Війську Запорозькому не віддадуть, посесія тих добр при Війську Запорозькому аби була обумовлена.

[13] Шати митрополичі, в Білій Церкві зложені і через Стахурського звідти до Польщі забрані, аби знайдені були і до нас і до Війська Запорозького привезені були. Таке начиння митрополитське від о. о. сл[авної] п[ам’яті] Могили і Косова, митрополитів Київських, справлені і о. Балабанові, митрополиту Київському, до збереження дані, а після того небіжчику Балабану залишилися, також і суми, через о. Косова забрані і на поправу церкви св. Софії леговані, які той же небіжчик о. Балабан, в свою забравши шкатулу, на своїх роздав кревних, щоб шукані і о. митрополиту нашому теперішньому віддані були.



[14] Небіжчика Ковалевського доньку, в опіку самого гетьмана, п. Петра Дорошенка від родичів її дорученої, сумами готовими і з різним у сукнях, чистому сріблі і інших цінних речах зрадницьки через Тетерю до Польщі завезена, аби зі всім в Україну, гетьманові, як опікунові її, повернено і віддано9.

8

З договору між шведським королем Карлом XII та українським гетьманом І. Мазепою
1708, жовтня 29–30. Гірки.
1. Й. К. В. зобов’язується обороняти Україну і прилучені до країни козаків землі й негайно вислати туди задля цього помічні війська, коли вимагатиме того потреба і коли помочі цієї проситимуть князь і стани. Війська ці, вступаючи в країну, будуть під командою шведських генералів, але під час операцій на Україні Й. В. довірить керування ними князеві та його наступникам і це триватиме доти, доки Україна потребуватиме того війська, котрому Й. К. В. видаватиме платню, а козаки постачатимуть хліб і харчі.

2. Все, що воюється з бувшої території Московщини, належатиме на підставі воєнного права тому, хто цим заволодіє, але все те, що — як виявиться, належало колись українському народові, передається й задержиться при українському князівстві.

3. Князь і Стани України, згідно з правом, яким досі користувалися, будуть заховані і вдержані на всім просторі Князівства і частин, прилучених до нього.

4. Іван Мазепа законний князь України, жодним способом не може бути нарушений у володінні цим князівством, по його смерти, яка — треба сподіватися — не наступить ще довго, стани України заховають всі вольності згідно зі своїми правами стародавніми законами.

5. Нічого не зміниться в тому, що досі зазначено, щодо герба й титулу князя України Й. К. В. не могтиме ніколи присвоїти цей титул і герб.

6. Для більшого забезпечення як цього договору, так і самої України, князь і стани передадуть Й. К. В. на весь час, поки тягтиметься ця війна, а з нею й небезпека, деякі зі своїх городів, а саме: Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч10.

9

Конституція України 1710 року:

«Пакти і Конституції законів та вольностей Війська Запорозького»


1710 квітня 5, Бендери.
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Бога, славленого в Тройці.

Нехай станеться на вікопомну пам’ять та славу Запорозького війська і всього народу малоросійського.



Дивний і невгадний у долях своїх Бог, милосердний і довготерпеливий, праведний у покарах, як завжди від початку видимого сього світу, винищує на праведнім мірилі свого правосуддя одні держави, а інші за гріхи та беззаконства смиряє, одні уярмлює, інші визволяє, одні підносить, інші скидає долі. Так і народ бойовий стародавній козацький, котрий раніше називався козарський, спершу був піднесений безсмертною славою, просторим володінням та рицарськими відвагами, якими не тільки довколишнім народам, а й самій Східній державі був страшний на морі й на землі, і то-так далеко, що цісар східний, бажаючи його собі довічно примирити, з’єднував подружнім союзом синові своєму каганову дочку, тобто князя козарського. Потім, славлений у вишніх, той-таки праведний суддя Бог через примножені неправди та беззаконня, покаравши численними карами той козацький народ, знизив, змирив і ледве не нічною руїною скинув долі, нарешті підкорив військовою зброєю Польській державі через Болеслава Хороброго та Стефана Баторія, королів польських. І хоч недовідомий і постійний у правосудді своїм Бог, караючи, покарав рідних наших предків незчисленними тягарями, однак, не до кінця прогнівлюючись і довіку не ворогуючи, а бажаючи вивести згаданий козацький народ до першопочаткової волі із підтяжного на той час польського панування, висунув ревного оборонця святого православ’я, стародавніх прав та вольностей військових Вітчизни, подвижного гетьмана, славної пам’яті Богдана Хмельницького, котрий при його всесильній допомозі, при незламному сприянні найяснішого короля, його милості, шведського, безсмертної та вічно достойної нам’яті Карла Десятого і при повній підтримці зброї Кримської держави та Запорозького війська, а при своєму добророзумному промислі, визволивши працями та відвагами з польського підданства Запорозьке військо та уярмлений і утиснений малоросійський народ, піддався з ним добровільно під самодержавну руку великих государів, царів та великих князів, повелителів російських, сподіваючися, що Московська держава, як з нами єдиновірна, дотримає обов’язків своїх у договорах та статтях, відбитих та присягою стверджених, і вічно збереже Запорозьке військо та вільний народ малоросійський непорушно при правах та вольностях під своєю обороною. Але після смерті того, славної пам’яті, гетьмана Богдана Хмельницького, коли та Московська держава численними винайденими способами намагалася надвередити і до решти зруйнувати військові права та вольності, які сама ж потвердила, і на народ вільний козацький, якого вона ніколи не завойовувала, накласти невільниче ярмо, тоді, скільки Запорозьке військо в тому терпіло, стільки вимушене було кров’ю та відвагою боронити цілість своїх прав та вольностей і до такої оборони сам Бог-помститель нахиляв. Напослідок, коли вже оце тепер, за гетьмана, славної пам’яті небіжчика, ясновельможного Іоанна Мазепи, згадана Московська держава, бажаючи довести свій лихий намір до завершення і віддаючи злом за добро, замість удячності й уваги за такі численні вірні служби і за гоніння на них до останнього знищення, кошти і утрати, за незчисленні відваги і воєнну криваву працю хотіло неодмінно перетворити козаків у регулярне військо, міста забрати в свою область, права і вольності поламати, Запорозьке Низове військо викоренити і ймення його навіки згладити, чого явні були і під сей чає знаки, докази й початки. Тоді вищезгаданий, славної нам’яті, гетьман ясновельможний Іоанн Мазепа, поставши правдою та ревністю за цілість Вітчизни, прав та вольностей військових, а бажаючи щирим жаданням бачити в дні свого гетьманського володіння і залишити квітнучою і наповненою ту ж таки Вітчизну, милу матір нашу, та військо Запорозьке городове й низове, після смерті своєї для вікопомної пам’яті імені свого не лише в непорушних, а й у розширених і розмножених вольностях, віддався в незламну оборону найяснішого короля, його милості шведського Карла Дванадцятого, який за особливим промислом усемогутнього Бога вступив на Україну зі своїми військами, тим послідуючи й наслідуючи попередника свого, славної пам’яті, звитяжного гетьмана Богдана Хмельницького, який з найяснішим шведським королем, його королівської величності однойменним дідом Каролем Десятим, погоджуючись однодумністю та промислами військовими на визволення Вітчизни своєї від польського тодішнього підданства, не меншу мав поміч у своїх замислах, прагнучи розірвати польські сили. І хоч недовідомі долі Божі такі ревні наміри небіжчикові, за приводом звісної відміни воєнної фортуни, не лише не здійснили, а й самого тут, у Бендері, прикрили смертельним декретом, однак осиротіле після смерті свого найпершого рейментаря Запорозьке військо, не покидаючи прагнути бажаної собі свободи і докладаючи сталу надію на Божу поміч у протекції найяснішого короля, його милості, шведського, і в праведній нашій справі, яка мала звичай тріумфувати, постановило на підпертя її і для ліпших військових порядків та проводу, на спільну раду генеральної старшини, наслідуючи і погоджуючись у тому з волею найяснішого протектора нашого, королівської величності шведської, обрати собі нового гетьмана, на обрання якого, призначити термін, як і належне тому елекційному актові місце під Бендером, з’єдналося на загальну Раду з керівником своїм паном Костянтином Гордієнком, кошовим отаманом. Тоді всі загалом із генеральною старшиною та послами від війська Запорозького та Низового, що лишається біля Дніпра, знісшись, за давніми звичаями і за військовими правами обрали собі вільними одноголосними голосами гетьманом його милість пана Пилипа Орлика, достойного тієї гетьманської честі, під сей важкий час спроможного той гетьманський уряд двигати, управляти і при Божій помочі і при протекції найяснішої королівської величності під московськими самодержцями, осмілювалися присвоювати собі, над слушність і право, самодержавну владу, якою були значно надвередили давні порядки, права та вольності військові не без всенародного утяження, отож ми, генеральна старшина тут присутня, і ми, отаман кошовий із Запорозьким військом, запобігаючи надалі такому безправству, найбільше під сей для того діла вигідний час, коли Запорозьке військо вдалося під протекцію найяснішої королівської величності шведської і тепер її кріпко й непорушно тримається ні для чого іншого, тільки для поправи й підняття впалих своїх прав та вольностей військових, домовилися й постановили і ясновельможним його милістю паном Пилипом Орликом, нововибраним гетьманом, аби не тільки його вельможність, при щасливому своєму гетьманському володінні, непорушно дотримував усіх тих, що тут їдуть написані, пунктів, договорів та постанов, собою поприсяжених, а також щоб вони були дотримані й збережені неодмінно і за інших, що будуть потім, гетьманів. Вони мають у собі таке.
1
Оскільки між трьома богословськими добродійностями перша є віра, тож у першому сьому пункті належить почати діло про святу православну віру східного сповідання, якою раз звитяжний козацький народ був просвічений у столиці апостольській константинопольській ще за володіння козарських каганів, так і тепер, триваючи в ній непорушно, не хитався ніколи жодним іншовір’ям. І не таємниця се, то славної пам’яті гетьман Богдан Хмельницький із Запорозьким військом ні за то інше, а тільки за військові права й вольності піднявся й підняв праведну війну супроти Річі Посполитої польської, а в першу чергу за святу православну віру, яка всілякими утяженнями була присилувана від польської влади до унії з римським костелом, і ні задля чого іншого добровільно піддався, із тим Запорозьким військом та народом малоросійським у протекцію Московської держави, а тільки задля православної одновірності. Через се теперішній новообраний гетьман, коли Господь Бог, кріпкий та сильний у бранях, пособить щасливою зброєю найяснішому королеві, його милості, шведському визволити Вітчизну нашу Малу Росію від невільничого московського ярма, має й повинен буде у першу чергу дбати та міцно поставати, аби жодне іншовір’я до Малої Росії, Вітчизни нашої, не було запроваджено, а коли десь чи таємно, а чи явно могло виявитися, тоді владою своєю має його викорінювати, не допускатиме проповідуватися і розширюватися йому, іншовірцям співжиття на Україні, а найбільше лиховірності жидівській, не давати дозволу і на те класти все дбання, щоб була утверджена вічно єдина віра православна східного сповідання під послушенством святійшого апостольського грону константинопольського з примноженням хвали Божої, святих церков, а із навчанням у вільних науках малоросійських синів розширялася і, наче крин у терні, процвітала поміж навколишніх іншовірних держав. А для більшої поваги першоначального в Малій Росії митрополичого престолу київського і для кращого управління духовних справ, має той-таки ясновельможний гетьман після визволення ним Вітчизни від московського іга, вправити в апостольській константинопольській столиці первісну екзаршу владу, щоб через те поновилися подання і синівське послушенство згаданому апостольському константинопольському трону, від якого євангельською проповіддю має бути просвічена і зміцнена у святій католицькій вірі.
2
Як кожна держава складається і стверджується непорушною цілістю кордонів, так і Мала Росія, Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Річі Посполитої польської і від Московської держави передусім у тому: які відійшли по ріку Случ за гетьманства, славної пам’яті, Богдана Хмельницького, були відступлені, вічно віддані й пактами укріплені від Річі Посполитої польської в гетьманську область, не були насильно змінені й порушені — має про те ясновельможний гетьман старатися при трактатах найяснішого короля, його милості, шведського і кріпко, скільки Бог сили пошле, поставати, де належатиме, а передусім писати про се до найяснішого маєстату, його королівської величності, шведського, як оборонця і протектора нашого, щоб його величність не допускав нікому не тільки прав та вольностей, а й військових кордонів пошкоджувати й собі привласнювати. Над те має той-таки ясновельможний гетьман після закінчення, дай Боже, щасливої війни впросити у королівської величності шведської такого трактату, щоб його величність та його спадкоємці, найясніші королі шведські, титулувалися постійними протекторами України і залишалися такими на ділі для більшої кріпості Вітчизни нашої і для збереження її цілості в наданих правах та кордонах. Також і про те має писати ясновельможний гетьман до найяснішого королівського маєстату, щоб у трактатах його величності з Московською державою було й таке викладене, щоб як невільників наших, які тепер у Московській державі перебувають, було нам вільно повернено після закінчення війни, так і винагороджено і слушно поповнено всі починені від Московської держави у теперішню війну на Україні шкоди. А особливо про те просити і дбати має в найяснішої королівської величності, щоб було всіх звільнено і до нас повернено наших невільників, які залишаються в державі його ж величності.
3
Оскільки нам завжди потрібна сусідська приязнь Кримської держави, від якої не раз засягало допомоги Запорозьке військо для своєї оборони, отож, скільки під сей час буде можливо, має ясновельможний гетьман із найяснішим ханом, його милістю, кримським дбати через послів про відновлення давнього з Кримською державою братерства, військової колегації та підтвердження постійної приязні, на яку оглядаючись, довколишні держави не наважувалися б бажати уярмлення собі України і її будь у чому насильствувати. А після закінчення війни, коли Господь Бог посприяє, при бажаному і задовільному для нас мирі, новообраному гетьманові осісти в своїй резиденції, а по тому кріпко й невсипуще стерегти того. Має він бути зобов’язаний посадою свого уряду, аби ні в чому приязні та побратимства з Кримською державою не порушували свавільні легковажні люди з нашого боку, які звикли розривати і руйнувати не тільки сусідську згоду та приязнь, а й мирні союзи.
4
Запорозьке Низове військо, як заслужило собі безсмертну славу численними рицарськими відвагами на морі й на землі, так не меншими було збагачено для спільного свого пожитку та промислів наданнями, але Московська держава, винаходячи всілякі способи для утиснення та знищення його, побудувала на власних військових ґрунтах та угіддях чи городи Самарські, чи фортеці на Дніпрі, тим бажаючи тому Запорозькому Низовому війську учинити перешкоду в рибних та звіриних промислах, тим створило праволомство і пригнічення. Нарешті військове гніздо, Запорозьку Січ, розорило військовим наступом. Отож після щасливого, дай Боже, закінчення війни (коли тепер згадане Запорозьке військо не очистить тих грунтів своїх і Дніпра од московського насильства і себе не задовольнить) має ясновельможний гетьман, при трактуванні найяснішого короля, його милості, шведського з Московською державою про мир, про те дбати, щоб Дніпро від городків та фортець московських; так і грунти військові було очищено від московської посесії і до первісної області Запорозького війська повернено, де надалі не тільки не має ясновельможний гетьман дозволяти ані фортець будувати, ані городів фундувати, ані слобід осаджувати і в будь-який спосіб ті військові угіддя пустошити, а й буде зобов’язаний до їхньої оборони чинити всіляку поміч Запорозькому Низовому війську.
5
Город Терехтемирів, оскільки здавна до Запорозького Низового війська належав і називався його шпиталем, хай і тепер отож, після визволення, дай Боже, Вітчизни від Московського підданства, має ясновельможний гетьман те місто повернути Запорозькому Низовому війську з усіма угіддями й перевозом на Дніпрі, що там є, побудувати в ньому шпиталь для старих зубожілих і ранами покалічених козаків військовим коштом і з нього має бути їм харч та одежа, промисел. Також Дніпро увесь згори від Переволочної вниз, перевіз Переволочанський і саме місто Переволочну з містом Керебердою і ріка Ворскло з млинами, які є в Полтавському полку, і козацьку фортецю із належним до неї, має ясновельможний гетьман, а після нього наступні наслідники того гетьманського уряду зберегти при Запорозькому війську, згідно з давніми правами і привілеями, нікому з духовної і світської влади не допускаючи і не дозволяючи забивати й будувати там, на Дніпрі, від Переволочної єзів заводити ставів та ловитов рибних, особливо в полі мають належати на вічні часи ріки, річки та всілякі прикмети аж по самий Очаків ні до кого іншого, тільки по Низового Запорозького війська.
6
Коли в самодержавних державах заховується хвалебний і корисний суспільному станові порядок, той порядок завше, як у війні, так і у мирі, звичайно відправляють приватні її публічні Ради для спільного добра Вітчизні, в яких самі самодержці ведуть перед своєю присутністю, кладучи без заборони своє зізволення на спільні міністрів своїх та радників рішення та ухвали, а чому б у вільнім, народі не мав би бути збережений такий добрий порядок, який був, либонь, у Запорозькому війську при гетьманах перед сим неодмінно, згідно з давніми правами та вольностями? Однак, коли деякі Запорозького війська гетьмани, привласнивши собі неслушно й безправно самодержавну владу, узаконили самовладно таке право: «Так хочу, так повеліваю!» — то через те самодержавство, невластиве гетьманському урядуванню, виросли численні в Запорозькому війську незлагоди, розорення прав та вольностей, посполите утяження, насильне й купне легке розкладення урядів військових: генеральної старшини, полковників та значного товариства. Отож ми, генеральна старшина, кошовий отаман і все Запорозьке військо домовилися і постановили з ясновельможним гетьманом при елекції його вельможності таке право, яке має бути збережене постійно в Запорозькому війську, щоб у Вітчизні нашій першими радниками була генеральна старшина, як за респектом їхніх первісних урядів, так і в установленій при гетьманах резиденції. За ними за звичайним порядком слідують городові полковники, нехай вони будуть пошановані подібним чином публічних радників. Над те з кожного полку мають бути до загальної Ради генеральні совітники з кожного полку по одній значній, старовинній, добророзумній та заслуженій особі, вибрані за гетьманською згодою, і з тими всіма генеральними особами, полковниками й генеральними радниками має радитися ясновельможний гетьман та його наступники про цілість Вітчизни, про її загальне добро і про всілякі публічні діла, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою, не встановлювати і до завершення не приводити. Тому тепер, при гетьманській елекції, за одноголосною всіх радою й ухвалою призначаються три генеральні в кожному році Ради, які мають відправлятися в гетьманській резиденції перша на Різдво Христове, друга на Воскресіння Христове, третя на Покрову Пресвятої Богородиці, на які мають і повинні бути не тільки пани полковники зі своєю старшиною та сотниками, не тільки з усіх полків генеральні радники, а й посли Запорозького Низового війська для прослуховування і рішень після прислання до себе від гетьмана розпорядження прибувати, не порушуючи аж ніяк призначеного терміну. А де що тільки буде, від ясновельможного гетьмана запропоновано до загальної ради, про те всім добропорядно, без жодного приватного свого й чужого порядку, респектів, без душегубної заздрості та ворожнечі, зобов’язані будуть радити так прозірливо, щоб нічого не було в тих радах до применшення гетьманської честі, до публічного утяження та розору і, не дай Боже, пагуби Вітчизні. А коли б на ті вищеоголошені терміни для генеральної старшини трапилися якісь публічні справи, які потребували б швидкого управління, справлення та відправляння, то ясновельможний гетьман матиме силу та волю, за порадою генеральної старшини, такі діла управляти й відправляти своєю гетьманською повагою. Також, коли якісь листи трапляться із закордонних сторонніх держав, ординовані до ясновельможного гетьмана, то про них має оголосити його вельможність генеральній старшині й відповіді, які відписуватимуться, освідомлювати не утаюючи ніяких листовних кореспонденцій, особливо закордонних і тих, які можуть пошкодити вітчизняній цілості й загальному добру. А щоб була конечна надія в секретних та публічних радах між ясновельможним гетьманом та генеральною старшиною, з полковниками та генеральними радниками, має бути кожен із них при посіданні свого уряду виконати на вірність і у Вітчизні на зичливість до рейментаря свого на збереження повинностей своїх, які тільки до уряду якогось належатимуть, формальну присягу згідно з клятвою, публічно ухваленою. А коли б щось було б помічено в ясновельможного гетьмана супротивного, негаційного, шкідливого правам та вольностям військовим, тоді та ж таки генеральна старшина, полковники й генеральні радники матимуть силу вільними голосами, чи то приватно, чи, вкаже на те належна і невідправна потреба, публічно, на Раді його вельможності виказати і з’явити про порушення прав та вольностей вітчизняних без применшення і найменшого ушкодження високого рейментарського гонору. На такі викази не має ясновельможний гетьман вражатися і чинити помсти, а дбатиме такі недолади справити. Особливо генеральні радники, кожен із них у своєму полку, з якого на дорадництво вибрані, сильні будуть, разом із паном полковником городовим, доглядати порядків і ними спільною радою управляти, постаючи за кривди й утяження людські. І як генеральна старшина, полковники й генеральні радники мають належно шанувати ясновельможного гетьмана, належить їм виявляти честь і віддавати послушенство, так і ясновельможному гетьманові взаємно шанувати їх і утримувати за товариство, а не слуг та робітних підлеглих, не примушуючи їх навмисно для приниження осіб до публічного неґречного упослідження перед собою стоянням, окрім того, коли потреба вкаже.
7
Коли б хто з генеральних осіб, полковників, генеральних радників, значного товариства та інших військових урядників над тією ж чернею чи то б гонор гетьманський зважився б образити, чи в якомусь іншому ділі провинитися, то таких переступників сам ясновельможний гетьман не має карати своєю приватною помстою та владою, а повинен таку справу, чи кримінальну, чи некримінальну здати на військовий генеральний суд і який у нього випаде нелицемірний і нелицеглядний декрет, такий кожен перекупник має й понести.
8
Тії ж генеральні особи, які належно резидують при гетьманському боці, мають доносити ясновельможному гетьману всілякі військові справи, які до чийого чину й повинності належатимуть, і відбирати декларації, а не приватні домові слуги, яких до жодних справ, доповідей та діл військових не використовувати.
9
Оскільки перед цим у Запорозькому війську завжди бували генеральні підскарбії, які завідували військовим скарбом, млинами та всілякими належними до скарбу військового приходами та повинностями і ними з гетьманського відома керували, то й тепер такий порядок установлюється загальним договором і неодмінно узаконюється, аби після звільнення, дасть Бог, Вітчизни нашої з московського ярма, був обраний увагою гетьманською і з загального зведення генеральний підскарбій, людина значна і заслужена, маєтна й добросовісна, який мав би в своєму догляді військовий скарб, завідував млинами і всілякими військовим й приходами і повертав їх на публічну військову потребу з відомом гетьманським, а не на свою приватну. А сам ясновельможний гетьман до військового скарбу й приходів, які до нього належать, не має належати і на свій персональний пожиток вживати, а задовольнятися своїми оброками та приходами, які кладуться на булаву та його гетьманську особу, а саме: індуктою, Гадяцьким полком, сотнею Шептаківською, добрами Почепівськими й Оболонськими та іншими витратами, які здавна ухвалено й постановлено на уряд гетьманський. А більш ясновельможний гетьман маєтностей, добр військових не має самовладне собі привласнювати та іншим, менш у війську заслуженим, а найбільше ченцям, попам, бездітним вдовам, урядникам посполитим і військовим дрібним слугам своїм гетьманським та особам приватним з уваги до них не роздавати. І не тільки до боку гетьманського має вибиратися поприсяжений генеральний підскарбій для догляду військового скарбу і, де гетьманська резиденція утвердиться, там і залишатися, але мають бути по два підскарбія в кожному полку, так само поприсяжені, люди значні й маєтні за загальною полковника, військової та посполитої старшини ухвалою, які б знали про полкові й городові приходи й посполиті побори — вони мали б щороку звітувати щодо свого завідування та управління. Ці полкові підскарбії повинні будуть, маючи реляцію до генерального підскарбія, знати про належні до військового скарбу приходи у своїх полках, їх відбирати й віддавати до рук генерального підскарбія. А пани полковники так само не повинні мати інтересу до скарбів полкових, задовольняючись своїми приходами й добрами, які належать до полкового уряду.
10
Як за всякими у Вітчизні й Запорозькому війську порядками, за посадою уряду свого має ясновельможний гетьман стежити, так найбільше має тримати й на те пильне й невсипуще око, щоб людям військовим та посполитим зайві не чинилися утяження, наклади, пригнічення та здирства, через які вони, покинувши житла свої, звикли пріч іти і в закордонних державах шукати спокійнішого, легшого й кориснішого собі мешкання. Через те, щоб пани полковники, сотники, отамани і всілякі військові й посполиті урядники не важилися панщизн та роботизн своїх приватних господарських козаками і посполитими людьми тими, які до їхнього уряду не належать і не є під їхньою персональною державою, брати до кошення сіна, збирання з піль жнива і гачення гребель примусом, чинити насилля, віднімаючи й ґвалтовно купуючи грунти, за будь-яку вину з усього майна лежачого й рухомого оголяти, приневолювати до діл своїх домових безплатно ремісників та козаків — має те ясновельможний гетьман своєю владою заборонити, чого й сам для доброго іншим, підручним собі, прикладу має вистерігатися і так не чинити. А оскільки всілякі утяження та здирства вірним людям походять найшвидше від владолюбних на купнів, які не покладаються на свої заслуги, прагнучи неситою пожадливістю для свого приватного пожитку військових та посполитих урядів, зваблюють гетьманське серце корупціями і завдяки цьому втискуються без вільного обрання понад слушність і право чи на полковничі уряди, чи на інші посади — щодо того конечно постановляється, щоб ясновельможний гетьман не заводився жодними, хоч і найбільшими додатками та респектами, нікому за корупції полковничих урядів та інших військових і посполитих начальств не давав і насильно на них нікого не встановлював, але завжди як військові, так і посполиті урядники мають бути вибрані вільними голосами, особливо ж полковники, а після вибрання потверджені гетьманською владою, однак елекції таких урядників мають відправлятися не без гетьманської волі. Те ж таки право мають і полковники й зберігати й не постановляти без вільного вибору цілої сотні сотників та інших урядників через корупції та будь-які інші респекти, не повинні також через своє приватне урядження їх від урядів відставляти.
11
Козачі вдови й осиротілі козацькі діти, козацькі вдови і жінки без присутності самих козаків, коли в походах, або на будь-яких будуть перебувати службах, щоб не притягалися до всіляких посполитих повинностей і не утягувалися вимаганням датків — домовлено й постановлено.
12
Не менше городам українським і від того чиниться утяження, що багато хто з жителів, які мають відбувати всілякі посполиті повинності для різних державців, духовних та світських, повідходили з посесію, а їхні посполиті, які залишилися малолюдно, мусять без жодної полегші ті ж таки двигати тяжарі, які носили на собі з допомогою відторгнених і тих, що відійшли, сіл. Через це після заспокоєння від во-єнної колотнечі Вітчизни і після визволення, дай Боже, її від московського підданства, має бути встановлена через вибраних на те комісарів генеральна ревізія всіх маєтностей, які залишаються під державцями, й подана до уваги генеральної Ради при гетьмані, за якою розсудиться і постановиться, кому гідно належить, а кому не належить тримати військові добра й маєтності, і які повинності та послушенства підданські має поспільство державцям віддавати. Також і від того убогим людям посполитим примножується утяження, що численні козаки інших людей посполитих, приймаючи собі в підсусідії, охороняють так від належних їм повинностей, які кладуться на загальну тяглість городову та сільську, а маєтні купці, захищаючись чи гетьманськими універсалами, чи полковничою та сотницькою протекцією, ухиляються від несення спільних посполитих тяжарів і не хочуть допомагати відбувати її людям убогим. Хай через те ясновельможний гетьман не забуде своїми універсалами привернути як підсусідків козацьких, так і купців до посполитих повинностей і заборонити їм протекції.
13
Столичне місто Київ та інші українські городи з маїстратами своїми в усіх правах та привілеях наданих, щоб були заховані непорушно, повагою сього акта елекційного постановляється і доручається підтвердження їх свого часу гетьманській владі.
14
А що найбільше приносили утяження посполитим людям на Україні передусім наїзди і підводи, а козакам провідництво, через які люди приходили до крайнього в майні своєму знищення, то тепер аби ті підводи її провідництва зовсім були залишені і щоб ніхто з переїжджих аж ніяк не важився ніде жодної підводи брати, напоїв, кормів і датків найменших вимагати, хіба хто в публічних справах і то за подорожньою ясновельможного гетьмана їхатиме, але й тому без жодних поклонних датків, а дати лише підвід, скільки в подорожній буде написано. Особливо, щоб жодні особи військові та слуги переїжджі їхні, ясновельможного гетьмана, не вимагали за приватними ділами, а не військовими, підвід, кормів, напоїв, поклонів та провідників, бо через те городовим розорення, а бідним людям наноситься знищення. Однак усяка особа, великий, дрібний і найменший, за приватним своїм ділом, а не військовим, коли переїжджає без рейментарської подорожньої, має своїм коштом усюди по городах та селах послугуватися, а не вимагати і силою ніколи не брати підвід та провідників.
15
А що оренди, установлені для річної плати компаній та сердюкам і для наших військових витрат, вважаються за тяготу посполиту від усіх малоросійських обивателів, військових та посполитих, так само за прикрість і утяження у поспільства є компанійська та сердюцька станція. Тому як оренди, так і згадана станція має бути залишена і цілком знесена. Відтак хай військовий занепалий скарб реставрується та постановиться на відбування і задоволення всіляких публічних військових таки витрат. А як багато після закінчення війни ясновельможний гетьман має тримати платних компаній та піхотинців при своєму боці на послугах військових, про те на генеральній Раді буде увага й постанова.
16
Стократ убогі люди кричать і скаржаться, що як індуктарі та їхні фактори, так і виїзні ярмаркові чинять численні понад звичай і незчисленні їм здирства, через які неможливо взагалі убогій людині вільно з’явитися на ярмарок продати якусь малу річ для покриття убожества свого або на домову потребу купити без ярмаркового платежу, а не дай Боже, у провину якусь, хоч малу, втрапити, то випаде бути обідраному з ніг до голови віл виїзних ярмаркових. Через що хай індуктарі та їхні фактори від них стільки відбирають до військового скарбу, скільки товарів, і такі ексакції, евекти та індукти, які буде вичислено в інтерцигах, нічого зайвого від купців не вимагаючи і людям вірним убогим не чинячи найменшого здирства. Так само й виїзні ярмаркові аби вибирали повинність у кого належить, а не в убогих людей, прибулих на ярмарок з малою домовою продажею або для купівлі чогось на домашню потребу, жодних справ, не тільки кримінальних, а й поточних, не судили і здирства понад звичай не чинили людям та городовим — сприяти тому буде ясновельможний гетьман своїм добродумним дбанням та владою; йому доручаються і всі у Вітчизні нелади для премудрого справлення права та вольності військові для непорушного збереження та оборони, договори сі та постанови для конечного виконання, які його вельможність зболить потвердити не тільки приписом своєї руки, а й формальною присягою і тисненням військової печатки. А присяга та в собі має таке:

Я, Пилип Орлик, новообраний Запорозького війська гетьман, присягаю Господові Богу, славленому в святій Тройці на тому, що будучи обраний, оголошений і виведений на знаменитий уряд гетьманський вільними голосами, з давніми правами та звичаями військовими, за зволенням найяснішої королівської величності шведської, протек-тора нашого, від генеральної старшини і всього Запорозького війська тут, при боці його королівської величності, і яке біля Дніпра на Низу залишається, через посланих осіб, що ці договори й постанови, тут описані і межи мною і тим-таки Запорозьким військом узаконені й утверджені з повною порадою на акті теперішньої елекцїї, по всіх пунктах, комматах та періодах незмінне виконувати: милість, вірність і старанне дбання до малоросійської Вітчизни, матері нашої, про добро її посполитим, про публічну цілість, про розширення прав та вольностей військових, скільки сили, розуму та способів стане, мати; жодних факцій не ладнати зі сторонніми державами та народами, а в середині у Вітчизні на зруйнування і хоч яке пошкодження; оголошувати усякі підступи Вітчизні, правам та вольностям військовим, шкідливі генеральній старшині, полковникам і кому належить. Обіцяю і повинність беру зберігати до вищих і заслужених у Запорозькому війську осіб пошанування й любов до всього старшого і меншого товариства, а до переступників згідно з артикулами правними, справедливість. У цьому мені, Боже, допоможи, непорочне се Євангеліє та невинна страсть Христова. А те все підписом руки моєї власної і печаткою військової стверджую.



Діялось у Бендері, року 1710, квітня 5 дня. Пилип Орлик, гетьман Запорозького війська рукою власною11.

__________



1 Історія України в документах і матеріалах. — Т. III. — С. 184–185; Документи Богдана Хмельницького. — С. 128–131; Універсали Богдана Хмельницького. — С. 52–56; Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. VIII. — Ч. 3. — С. 210–213.

2 Державний архів у Кракові. — Збірка Русецьких, № 31, арк. 63–66; БМЧ Краків. — Од. зб. 144, арк. 437–440; Собрание государственных грамот и договоров. — Т. III. — М., 1822. — С. 450; Грушевський М. Вказ. праця. — С. 215–217; Ugody polsko-ukraińskie w XVII wieku. — Kraków, 2002. — S. 38–41.

3 Собрание государственных грамот и договоров. — Т. III. — С. 444–447; Документи Богдана Хмельницького. — С. 619–622; Універсали Богдана Хмельницького — С. 67–70; Пріцак О. Ще раз про союз Богдана Хмельницького з Туреччиною // Український археографічний щорічник. Нова серія. — Вип. 2. — К.,1993. — С. 191–192.

4 РДАДА Москва. — Ф. 229, Малоросийский приказ, оп. 1, спр. 230, арк. 1–12, 18, 20, 13–15, 21, 22, 16, 17, 19; Акты ЮЗР. — Т. X. — С. 445–452; Документи Богдана Хмельницького. — С. 323–325; Універсали Богдана Хмельницького. — С. 64–67.

5 ВусР. — Т. III. — С. 560–565.

6 БМЧ Краків. — Од. зб. 402, арк. 281–290, 293–305; Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. X. — К., 1998. — С. 354–364; Ugody polsko-ukraińskie w XVII wieku. — С. 48–63.

7 Переклад з латинської В. Андрушка за редакцією В. Нічик («Слово». — 1993. — № 11 (78). — С. 1–4); Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII–XVIII ст.: кордони, населення, право. — К., 1996. — С. 180–186.

8 Акты ЮЗР. — Т. VIII. — С. 218–220; Бантьші-Каменский Д. Источники малороссийской истории. — Ч. 1. — С. 209–212.

9 Бібліотека Ординації Замойських (Варшава). — № 1807, арк. 138–141; Переклад з польської за виданням: Woliński J. Król Jan III a sprawa Ukrainy 1674–1675. — Warszawa, 1934 — S. 23–27; Переказ цього документа також вміщено у книзі: Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя та політичної діяльності. — Нью-Йорк, 1985. — С. 534–537.

10 Універсали Івана Мазепи — С. 66; Борщак І. Договір Карла XII і Мазепи // Стара Україна. — Львів. 1925. — № 1–2.

11 ЦДІАУ Київ. — Ф. 2236, оп. 2, спр. 1–4; Переписка и другие бумаги шведского короля Карла XII, польского Станислава Лещинского, татарского хана, турецкого султана, генеральского писаря Филиппа Орлика, киевского воеводы Иосифа Потоцкого на латинском и польском языках / Изд. О. Бодянского. — Москва, 1847. Переклад з книжної української мови зробив Валерій Шевчук у сучасному виданні: Орлик Пилип. Конституція, маніфести та літературна спадщина. Вибрані твори. — К., 2006. Узгоджено з перекладом з латинської мови Мирославом Трофимуком за виданням: Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. — К., 1994.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   45




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка