Тарас Чухліб козаки І монархи



Сторінка45/45
Дата конвертації09.09.2018
Розмір3.12 Mb.
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   45
Сокирко О. Лицарі другого сорту. Наймане військо Лівобережної Гетьманщини 1669–1726 рр. — К., 2006. — С. 249–250).

46Гадяцький полк М. Бороховича, який перед цим дійшов до Пскова нараховував 3 тисяч 847 козаків (Дядиченко В. Украинское казацкое войско в конце XVII — начале XVIII в. // Полтава. К 250-летию полтавского сражения. Сб. ст. — М., 1959. — С. 249).

47Залишивши 2 компанійські полки на Псковщині на початку 1702 р. корпус Д. Апостола повернувся на батьківщину (Устрялов Н. История царствования Петра Великого. — Т. IV. — СПб., 1863. — Приложения. — С. 206).

48Випадки повернення не лише окремих козаків, а й цілих пі дрозділів українського війська з театру бойових дій Північної війни постійно турбували гетьманський уряд І. Мазепи включно до 1708 р. (Див. наприклад: Лист І. Мазепи до царя Петра I від 10.01.1708 р. з Батурина // НБУВ ІР. — Ф. III, спр. 7060–7148, арк. 119–121зв. Опубл:. З епістолярної спадщини гетьмана Івана Мазепи / Упор. В. Станіславський. — С. 163–165).

49Наприклад, у відомостях про службову кар’єру лубенського полкового осавула Андрія Петровського у п. 18 читаємо: «Похід з полковником Стародубським Миклашевським, посилано і наш Лубенський йому надано з іншими полками, під Бихів і Більцекевича взяли, в якій службі був я осавулом полковим» (Лазаревский А. Показание о службах лубенского полкового осавула А. Петровского // Киевская старина. — T. LXV. — 1899. — С. 7–12).

50Зокрема у листі Г. Долгорукого до І. Мазепи від 20.02.1703 р. йшлося про «желания корунных гетманов, дабы с Мазепою против шведского войска имели согласие и помогал им своим войском» (Архів Санкт-Петербурзького Інституту історії РАН (далі — Архів СПІІ РАН). — Ф. 83, оп. 1, № 1, арк. 36; Гетман Иван Мазепа: Документы из архивных собраний Санкт-Петербурга / Сост. Т. Таирова-Яковлева. — Вып. 1: 1687–1705 гг. — СПб., 2007. — С. 33).

51Грамота Петра I гетьману І. Мазепі від 20.02.1704 р. з Москви // Архів СПІІ РАН). — Ф. 83, оп. 1, № 517, арк. 1–1зв.; Гетман Иван Мазепа: Документы из архивных собраний Санкт-Петербурга. — Вып. 1. — С. 77–78. У приписці до цієї грамоти, що була зроблена рукою українського канцеляриста в Батурині 1.III.1704 р. зазначалося: «В дванадцять полків військо (козацьке. — Т. Ч.) в сполученні з військами саксонськими 22 полка».

52Ця інформація підтверджується змістом листа Ф. Головіна до І. Мазепи від 21.04.1705 р., в якому також вказувалося, щоб при поході на Брест-Литовський війська Мазепи «зацепили маетности Потоцких, и из них всякой скот забрав, отослать в войско Царского Величества за их противность» (Архів СПІІ РАН. — Ф. 83, оп. 1, № 1, арк. 1–1зв.; Гетман Иван Мазепа: Документы из архивных собраний Санкт-Петербурга / Сост. Т. Таирова-Яковлева. — Вып. 1: 1687–1705 гг. — С. 111).

53У відомостях про початок військової служби козацького старшини, сина полковника Прокопа Силевича Тимофія, наприклад, читаємо: «Став я служити в 1705 р. і був в поході під Замостям...» (Модзалевський В. Малороссийский родословник. — Т. 4. — К., 1914. — С. 613).

54Лист І. Мазепи до російського боярина від 18.03.1706 р. з Мінська // НБУВ ІР. — Ф. III, спр. 7060–7148, арк. 221–224зв. Опубл.: З епістолярної спадщини гетьмана Івана Мазепи / Упор. В. Станіславський. — С. 144–146. У відомостях про військову службу козацького старшини Тимофія Силевича читаємо: «...в 1706 р. був у Несвіжі, де шведи нас розбили і полковника нашого Миклашевського убито, і звідти піший вийшов» (Модзалевський В. Малороссийский родословник. — Т. 4. — К., 1914. — С. 613).

55Як дослідив В. Станіславський, гетьман Мазепа зібрав гроші для викупу полковника Мировича та інших полонених козаків і передав їх російському урядовцю Л. Долгорукову. Однак ця сума з різних причин так і не потрапила до шведського командування, хоча декілька переяславських сотників все ж таки втекли з полону (Станіславський В. Від упорядника / З епістолярної спадщини гетьмана Івана Мазепи. — С. 7).

56Універсал І. Мазепи до полковників і старшин Війська Запорозького від 26. IV. 1707 р. з Жовкви // Російська наукова бібліотека в Санкт-Петербурзі, відділ рукописів. — Ф. 731. — № 873 (копія 1831 р. з оригіналу, який належав кн. Д. Долгорукому). Опубл.: Яковлєва Т. Документи до історії Гетьманщини у фондах санкт-петербурзьких архівів // Український археографічний щорічник. — Вип. 8/9. — К., Нью-Йорк, 2004. — С. 542–543. Цей документ Т. Яковлевою помилково датований 1702 р., хоча відомо, що того року гетьмана І. Мазепи не було у Жовкві.

57Залишився опис зустрічі гетьмана і старшини зі шведським королем, залишений очевидцем, словаком Даніелем Крманом: «Він (Мазепа. — Т. Ч.) прийшов до короля з малою кількістю вояків, які замість прапора несли довгу жердину (бунчук. — Т. Ч.), верх якої був оздоблений позолоченою кулею з великою кінською гривою. Це була хоругва воєводи, інші були менші, частково з кулями, частково з шовку, котрий був означений знаком хреста, але згадані гриви вже не мали. Після авдієнції Мазепа сидів за столом з Найяснішим королем, який сам зайняв один бік довжелезного стола. На другому боці стола, праворуч від короля сидів Мазепа зі своїми вельможами. Їх було, здається, десять... Коли закінчився обід, король заохочений новиною, попросив принести мазепинську хоругву. Мазепа, одначе, відійшов до своїх частин, розташованих у сусідніх, переповнених шведами місцях...» (Даніел Крман. Подорожній щоденник (Itinerarium 1708–1709). — К., 1999. — С. 37).

58М. Миклашевського спочатку було відсторонено від полковництва, але після короткого ув’язнення він знову керувував козацькими підрозділами під час Північної війни й затнув у битві зі шведами під Несвіжем весною 1706 р. Влітку 1703 р. І. Мазепа звертався до Петра I з пропозицією не надсилати Миклашевського до Москви, щоб не викликати невдоволення в інших полковників. На що цар відповів гетьманові: «Смотреть над ним; только все отсрочить подлинно до бытности» (Письма и бумаги императора Петра Великого. — Т. 2. — СПб., 1889. — С. 195).

59«На святого Миколая після звіщання всіх дзвонів сходились до церков, які оздоблювали великою кількістю запалених свічок. Був виставлений образ святого Миколая, котрого всі цілували, затримуючи порядок між чоловіками і жінками... На цю службу прийшов Королівська Величність зі своїми міністрами...» (Даніель Крман. Подорожній щоденник. — С. 51).

60Промовистим фактом є те, що в оригіналі маніфесту Карла XII, що потрапив до росіян і зберігається в РДАДА Москва (ф. «Шведські справи», 1708 р., спр. 6, арк. 1–4) було витерто перші речення, в яких перераховувалися «образи», нанесені московським царем Шведському королівству (Тарле Е. Северная война. — С. 265).

61Слід вказати на укладену істориком О. Ясем «Вибрану бібліографію про гетьмана Івана Мазепу» розміщену в додатках (с. 426–443) до монографії: Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба (друге видання). — Нью-Йорк, Київ, 2001. Див. також підготовлену С. Павленком «Бібліографію публікацій та документальних матеріалів про гетьмана І. Мазепу та його добу, що нараховує 1 тисячу 757 позицій (Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. — К., 2004. — С. 458–549).

62Тиранія (грецьк. «tyranis») — форма державної влади у Греції, встановлена насильством і заснована на одноосібному правлінні. Існувало декілька видів тиранії: ранньогрецький, пізньогрецький, або молодший. Термін «тиранія» первісно був близьким до поняття «басилей», «василевс» (VII–VI ст. до н. е.) й не мав того негативного значення, якого набув в класичну і елліністичну епохи (Фролов Э. Греческие тираны (IV в. до н. э.) — Ленинград, 1972; Лісовий І. Античний світ у термінах і назвах. — Львів, 1988. — С. 175–176).

63У мазепинській бібліотеці в Батурині могли бути наявні такі видання: Johannes Althusius. Politica methodice digesta (перше видання — 1603 p., друге і розширене — 1610 р.); Hugo Grotius. De jure belli ас pasis (перше видання 1625 p., друге — 1646 р.).

64Останні три «городи» розміщувалася на землях, що хоча й належали Запорозькій Січі, але адміністративно підтягали владі гетьманського уряду.

65Тобто вибори кожного п’ятого козака у регулярне військо (компанійські полки) й переведення інших в статус підпомічників.

66З цього приводу І. Мазепа пізніше писав до О. Меншикова (лист від 10.02.1705 р. з Іванполя): «Под час бытности моей в царствующем великом граде Москве прекладал мне Ваша Вельможность, чтоб многие непостоянные запорожци в немалом числе избегли Петербурга, уходячи военной монаршей службы.., поневаж их всех в турми (норми. — Т. Ч.) не пересажати, ани перевешати, тылко приказалем их на пылном оку мети и крепко берегти...» (Архів Санкт-Петербурзького Інституту Історії РАН. — Ф. 83, оп. 1, №8, арк. 1–2; Гетман Иван Мазепа: Документы из архивных собраний Санкт-Петербурга / Сост. Т. Таирова-Яковлева. — Вып. 1: 1687–1705 гг. — С. 131). Окрім того, про долю збіглих з Інфляндії (зокрема, з Канців) запорожців, яких було затримано на території Стародубського полку Українського гетьманату, йшлося також і в листах Мазепи до Меншикова від 17.02.21. 02 та 14.03.1705 р. (Гетман Иван Мазепа: Документы из архивных собраний Санкт-Петербурга. — С. 132–134).

67Про козацько-старшинський рід Черняків див. грунтовну розвідку. Лиман І. Козацький рід Черняків в історії України, Росії, США // Чорноморська минувщина. Записки Відділу історії козацтва на півдні України. — Одеса, 2008. — С. 35–45.

68Тут запорожці захопили у полон 150 російських солдат, частину з яких К. Гордієнко надіслав хану Девлет-Гірею з черговим листом про допомогу (Костомаров Н. Мазепа. Историческая монография. — М., 1882. — С. 183). Див. також: Шутой В. Позиция Турции в годы Северной войны 1700–1709 гг. // Полтавская победа. Из истории международных отношений накануне и после Полтавы. — М., 1959. — С. 125).

69Залишився такий опис цієї події: «Запорозький воєвода (кошовий отаман К. Гордієнко. — Т. Ч.) був зі своїми козаками приведений до короля, привітав його і виконав присягу вірності. Король відповідав через посередництво свого комісара Солдана, який володів козацькою мовою. Кожний із запорожців по порядку перед Королівською Величністю глибоко кланявся і мовби падав до його ніг. Десь за годину повертались вони від короля до воєводи Мазепи, турботливість якого підтримувала офіцерів аж до третього дня...» (Даніел Крман. Подорожній щоденник (Itinerarium 1708–1709) / Упор. М. Неврлий. Переклали з словацької О. і Г. Булахи. — К., 1999 (переклад здійснено за виданням: Krman D. Itinerarium. Cestomy dennik z rokov 1708–1709. — Bratislava, 1969. — С. 68).

70Ця інформація спростовує надумане твердження сучасного російського історика В. Артамонова щодо наявності у начебто погано озброєних запорозьких козаків «коротких ржавых ружей» (Артамонов В. Позиции гетманской власти и России на Украине в конце XVII — начале XVIII века // Россия и Украина: история взаимоотношений. — М., 1997. — С. 97).

71Як засвідчував полонений росіянами під Новими Санжарами козак: «Меж запорожцы чинится немалая распря в том, что многие хотят на сторону московскую, а другие на шведскую, и говорят, как увидят, ежели Москва побьет где шведов, то они пойдут на сторону московскую, а буде шведы побьют, то на шведскую» (Материалы для отечественной истории. — Т. 2. — С. 337).

72У Лебедині було страчено близько 900 (!) прихильників І. Мазепи. Про це ширше див.: Корнієнко О. Нарис військової історії України. Сумський козацький полк. — К., 2008. — С. 280–283.

73Згідно з дослідженнями львівського історика М. Крикуна примусовий згін українського населення було здійснено з території площею приблизно 35,5 тис. кв. км. (Крикун М. Між війною та радою. — Київ, 2006. — С. 393–441).

74У козацькому ж середовищі, на Запорозькій Січі та Лівобережній Гетьманщині, «гайдамаками» називали тих, хто не підкорявся владі отамана або гетьмана.

75У своїй книзі «Село і корчма» польський історик Й. Буршта писав: «Поза панським двором єдиним центром життя соціального [на селі] була корчма. Приміщення корчми було місцем, де селянам видавалися вироки та оголошувалися устави для регулювання селянського життя. Одночасно вона була місцем безладу, розвитку селянської сваволі...» (Burszta J. Wies і karczma. Rola karczmy w życiu wsi panszczyzniany. — Warszawa, 1950. — S. 204–205).

76Слово «гайдамака», очевидно, прийшло до польської та української мови від турецько-арабського «hajdemak»гнати, відбирати, займатися розбоєм.

77Підтримуємо думку українського історика Г. Храбана щодо невідповідності цього терміну тогочасним подіям (Храбан Г. Спалах гніву народного. — С. 3–4). Однак, зважаючи на історіографічну традицію, продовжуємо його вживання. Оригінальною залишається думка П. Куліша (мовою оригіналу): «Первоначальными гайдамаками были в нем его собственные жолнеры, от которых страдали все провинции и которые, состоя почти из одной шляхты, вкоренили в ее духе всеподавляющий деспотизм личного произвола. Общественный порядок в этом несчастном государстве основан был на праве сильного, которое от Радзивиллов, Потоцких и им подобных магнатов нисходило до последнего человека в королевстве, носившего оружие, и чем ниже спускалось, тем было нестерпимее для народа, который резко был отличен в «правах и вольностях» от шляхетства» (Кулиш П. Записки о Южной Руси. — Т. 2. — СПб., 1857).

78Згідно з дослідженнями В. Антоновича термін «гайдамацький» вперше був вжитий у 1717 р. (Антонович В. Акты о гайдамаках (1700–1768) // Архив Юго-Западной России. — Ч. 3. — Т. III. — Киев, 1876. — С. 6). Хоча як дослідив П. Борек вирази «гайдамаки», «гайдамацький» у польських джерелах спорадично вживалися стосовно українського козацтва ще від 1649 р., тобто від початку повстання Б. Хмельницького (Borek Р. Ukraina w staropolskich diariuszach i pamiętnikach. Bogaterowie, fortece, tradycja. — Kraków, 2001. — S. 113–114). Сучасний український історик Ю. Мицик датує появу цього руху 1704 роком (Мицик Ю. Перша згадка про гайдамаків // Український історичний журнал. — 1981. — № 10. — С. 127–128).

79Подається у варіанті Марка Вовчка та О. Марковича (Фольклорні записи Марка Вовчка та Опанаса Марковича. — Київ, 1983. — С. 372).

80Цікаво, що з текстом Торчинської Супліки ознайомився сам король Речі Посполитої Станіслав Август Понятовський, який залишив на ній свій запис між титулом та першими словами: «на початку серпня 1783 р. Та людина, яка відкрити хотіла той лист як свій, міг бути з Семятич («Siemiatycz») і відісланий був князю Сапізі (Александру Міхалу), канцлеру великому литовському» (Michalski J. Na marginesie tzw. Supliki Torczynskiej // Kwartalnik Historyczny — R. LIX. — Warszawa, 1952. — S. 104). Придушення Коліївщини Станіслав Август називав «війною проти хлопства» (лист до коронного ловчого К. Браницького від 20.07.1768 р. з Варшави) та погоджувався на те, «щоб задовільнити тамтешніх поміщиків карою селян», яка дуже йому «подобалася» (лист до того ж після 22.07). Також король Речі Посполитої хвилювався з приводу «збунтованого в Україні селянства, що вже починає повертати проти своїх панів у Мозирському (!) повіті», про що йшлося в листі до польного писаря ВКЛ Сосновського від 21.08.1768 р. (Korespondencya między Stanislawiem Augustem a Ksawerym Branickim łowczym koronnym w roku 1768 / Wyd. J. Gumsolowicz. — Kraków, 1872. — S. 33, 41, 187).

81«Революцією» називали події 1768 р. польські історики Б. Барановський (Baranowski В. Powstania chłopskie na ziemiach dawnej Rzeczypospolitej. — Warszawa, 1952. — S. 73) та В. Конопчиньський (Konopczyncki W. Konfederacja barska, — T. 1. — Warszawa, 1991. — S. 70), а також канадський вчений Я. Пеленський (Pelenski J. The Haidamak insurrections and the old regimes in Eastern Europe // The American and European revolutions, 1776–1848. — Iowa, 1980. — P. 228).

82Історики В. Щербина та В. Сєрчик стверджують, що походження терміну «Коліївщина» бере свій початок від польських слів «kolej», «ро kolej», «kolejno», що означав несення надвірної козацької служби при магнатських помістях — «służba kolejna» (Щербина В. О происхождении слова «колиивщина» // Киевская старина. — Т. XL. — 1893. — S. 358; Serczyk W. Koliszczyzna. — S. 7).

83Одним із проявів селянського світогляду були тогочасні народні прислів’я, які у концентрованій сатиричній формі висвітлювали ставлення українських «хлопів» до вищих станів: «Коза дере лозу, козу дере вовк, вовка дере пан, пана дере жид — а жида дере чорт!» (БМЧ Краків. — Рукоп. 2940: Pieśni polskie і ukraińskie, oraz przysłowia 1838 [Spisane przez Нір. Blotnickiego], арк. 125).

84Наприклад, у т. зв. «збірнику Ліппомана» назва одного з оповідань сучасника тих подій називається «Rzez Humanska czyli Historia Rewolucyi» (Bunt Haydamakow na Ukrainie r. 1768, opisany przez Lippomana i dwóch bezimiennych. — Poznań, 1854. — S. 110). «Революцією» події 1768 p. в Україні називав у своїх мемуарах очевидець з польського табору, шляхтич Ян Охотський (Рассказы о польской старше. Записки XVIII века Яна Дуклана Охотского. — Т. 1–2. — СПб., 1874. — С. 48).

85У виданні «Polski Słownik Judaistyczny. Dzieje. Kultura. Religia. Ludzie» (T. 1; Warszawa, 2003) на стор. 620 читаємо, що людські втрати серед шляхти і євреїв під час Коліївщини були порівняні до часів Хмельниччини й сягали 180 тисяч осіб (!?).

86При цьому якщо на етнічнопольських землях проживало 171 804 (29,24%) єврея, то на землях Литви. Білорусії та України — 415854 особи, що становило 70, 76% від усіх проживаючих у Речі Посполитій (Liczba glow żydowskich w Koronie z taryfu 1765 // Archiwum Komisii Historycznej. — T. 8. — Kraków, 1892. — S. 388–407).

87Наприклад, Т. Шевченко порівнював Коліївщину з революційними подіями у Західній Європі і так оцінював дії козаків і селян у 1768 р.: «... В чому іншому, а в цьому відношенні мої покійні земляки анітрохи не поступалися перед будь-якою європейською нацією, а в 1768 році Варфоломіївську ніч і навіть першу французьку революцію перевершили. Одне в чому вони різнилися від європейців, — у них (українців. — Т. Ч.) усі ці криваві трагедії були справою всієї нації і ніколи не розігрувалися з волі одного якого-небудь пройдисвіта, подібного до Катерини Медичі, що допускали нерідко у себе західні ліберали» (Шевченко Т. Повне зібрання творів у шести томах. — Т. 4. — Київ, 1964. — С. 273).

88Показовим був факт захоплення у квітні 1789 р. в полон одного з «волинських гайдамаків». У переліку «речей», які вилучили у затриманого були: «кінь мишалий з кульбакою і череслом», палаш, пістолет, ніж турецький, ладівниця з ладунками, два жупани, свитка, пояс, накидка, шаровари, чоботи, шапка, сорочка та 20 золотих грошима (БМЧ Краків. — Од. зб. 950, арк. 196). Порівн. з записами аноніма про події Коліївщини 1768 р.: «Кожний господар [в Україні] був козаком і давав до міліції козака з цілим обладунком козацьким: рушниця, спис, пара пістолетів, порох та кінь» (Prez Humanska czyli Historia Rewolucji... // Bunt Haydamakow na Ukrainie r. 1768, opisany przez Lippomana i dwóch bezimiennych. — Poznan, 1854. — S. 119).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   45




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка