Тарас григорчук у процесі реформування вітчизняної сфери освіти



Скачати 170.87 Kb.
Дата конвертації27.10.2017
Розмір170.87 Kb.
Тарас ГРИГОРЧУК

У процесі реформування вітчизняної сфери освіти

досягнення бажаних результатів стає неможливим

без застосування новаторських

підходів у навчанні на всіх рівнях.

Долучення української системи освіти до вимог і

правил, передбачених рішеннями

Болонського процесу, потребує переосмислення

традиційних методів навчаннята пошуку новітніх підходів

і освітніх технологій у забезпеченні адекватного

рівня якості знань.Очевидно, що вдале і своєчасне

застосування освітніх інновацій здатне створити міцні підвалини конкурентоспроможнсті і майбутніх фахівців, і освітньої системи загалом. На нашу думку, одним із пріоритетних напрямів застосування новітніх піхдів у навчанні має стати розроблення сучасних електронних навчальних засобів для студентів

вищих навчальних закладів.

КОМУНІКАТИВНІ ТА ІНТЕРАКТИВНІ КОМПОНЕНТИ ЕЛЕКТРОННОГО ПІДРУЧНИКА ЯК ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

Серед низки наказів, доручень і постанов, спрямованих на підтримку й розвиток новітніх освітніх технологій, Міністерство освіти і науки України затвердило середньо-строкові пріоритетні напрями інноваційної діяльності галузевого рівня у сфері освіти. Загалом згідно з рішенням колегії МОН України від 29.05.2003 р. за , № 6/4-13 налічується 12 документів [1], се­ред яких і програмні засоби навчального та наукового призначення; новітні програми, підручники, посібники та методичні розробки нового покоління, в тому числі електронні. Ці ж напрями знайшли своє відображення і в постанові Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2004 р. № 1183 «Про затвердження Державної програми розвитку вищої освіти на 2005 — 2007 роки» [2]. Особливе місце інноваціям в освіті відведено в Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» [3], де, зокрема, в ст. 8, п. 8 йдеться про розвиток інноваційної культури суспільства, що передбачає: підтримку національної книговидавничої справи, освітніх та науково-популярних видань; розвиток освітніх і науково-популярних програм у засобах масової інформації; створення центрів дистанційного навчання із застосуванням счасних телекомунікаційних технологій; упровадження сучасних комп'ютерних технологій навчання і наукових досліджень.

Зайве говорити, яку роль сучасні електронні засоби відіграють у процесі дистанційного навчання, яке базується на використанні спеціальних комп'ютерних технологій і засобів Інтернету, що забезпечують оптимальне (щодо педагогічної ефективності) управління процесом навчання. Адже для ефективної роботи у процесі дистанційного навчання необхідне якісне дидактичне забезпечення, зміст якого відповідає вимогам стандарту освіти. А під дидактичним забезпеченням, як пише Е. Г. Скибицький, «розуміємо комплекс взаємопов'язаних за дидактичними завданнями освіти та виховання різних видів змістової навчальної інформації на різних носіях (у поліграфічному та електронному виглядах), розроблених з урахуванням вимог педагогіки, психології та інших наук» [4].

Попри новизну електронних навчальних засобів, до їх розробки й аналізу застосування зверталося чимало вітчизняних і закордонних авторів. Зокрема, на основі аналізу наукових досліджень [5; 6; 7; 8; 9; 10; 11] можна віднайти різні підходи щодо визначення завдань електронних підручників у процесі формування знань студентів. Автори досліджень трактують електронні підручники як: трансформовані кейс-методи; засоби формування інтерактивного середовища; дидактично продуктивний аудіовізуальний синтез шляхом монтування різнорідних зорово-слухових матеріалів; засіб упровадження гуманітарної складової навіть для технічних дисциплін; продуктивний засіб дистрибуції знань та ін.

Очевидно, що всі надбання в царині розробок новітніх навчальних засобів формують основу подальших досліджень і спроможні сприяти поступу в розвитку сучасної освіти. Проте ми хотіли б зосередити увагу на суттєвих аспектах наповнення електронних підручників текстовим матеріалом, який міг би найповніше забезпечити ефективність отримання знань студентами вищих навчальних закладів.

У найзагальнішому розумінні електронний підручник можна трактувати як носій інформації, розроблений у відповідному програмному гіпертекстовому середовищі, де зібрані навчальні матеріали, практичні й тестові завдання з певної дисципліни (комплексу дисциплін), представлені відповідно до навчальної програми. Електронний підручник може мати вигляд окремого компакт-диску, може розміщуватися на сервері навчального закладу або безпосередньо в електронних мережах. З огляду на можливість залучення значних обсягів інформації електронний підручник може доповнюватися іншими методичними матеріалами (навчальними, робочими програмами; довідковими матеріалами; задачами; словниками, глосаріями тощо), переростаючи таким чином в окремий завершений електронний навчально-методичний комплекс з певної дисципліни.

Електронний підручник містить ретельно структурований навчальний матеріал, який надається студентові у вигляді послідовності інтерактивних кадрів, які містять не лише текст, а й мультимедійні додатки. Гіпертекстова структура дає змогу студенту визначити не лише оптимальну траєкторію вивчення матеріалу, а й зручний темп роботи та спосіб викладу матеріалу, що відповідає психофізіологічним особливостям його сприйняття. В такому підручнику може бути передбачена можливість протоколювання дій студента для їх подальшого аналізу викладачем. Нелінійна організація навчального матеріалу, багатошаровість та інтерактивність кожного кадру, а також фіксування інформації про вибір студентом траєкторії навчання визначають специфіку електронного підручника [12].

Важливим є блок підручника з текстовим (теоретичним) матеріалом. Саме від

форми і способу подачі цього блоку формуватиметься ставлення до навчального засобу в цілому. Правильне формування тут має передбачати аргументування та відповідне тлумачення розміщеної інформації.

Аргументування можна розглядати як соціальну знакову підсистему (якщо прийняти тезу, що системою є мова електронного підручника), що, як і будь-яке людське знання, створена, за Кантом, силою людського розуму. Згідно з цією теорією людське знання засноване на створюваних мисленням операціях структуризації, які трансформують відчуття в чуттєві образи. Знання — конструкт людського мислення, що виникає внаслідок взаємодії «впізнаного» з розумовими можливостями суб'єкта пізнання, тобто студента. Конструктивні знакоутворювальні потенції суб'єктів пізнання вважаються загальними для всіх людей. Однак це не означає, що всі студенти створюють ідентичні пізнавальні конструкти; хоча різноманітність їх на деякому абстрактному рівні є віддзеркаленням категорій, які керують цим процесом, наприклад, логічних [13]. Будь-яка соці­альна реальність стає міжсуб'єктною за допомогою комунікації — основи електронного підручника. Важливим чинником ста­новлення або зміни знакових підсистем комунікаційного впливу є відповідно схвалення або відкидання структури поданого знання. Якщо стара структура знання відкидається чи виявляється непридатною для опису або пояснення деякого об'єкта, її місце заповнює нова або модифікована структура. Тому можна говорити про спів­існування конкурентних структур знання, кожна з яких у ролі продукту людського розуму й людської взаємодії не може претендувати на абсолютну істину. Отже, можна говорити про те, що й арґументативні теорії бувають по-різному придатними для неоднорідних цілей.

У контексті формування змістового наповнення підручника виникає необхідність додаткового аналізу сутності й предмета навчальної дисципліни, матеріали якої надаватимуться в електронному вигляді. Тому, очевидно, по-різному представлятимуть матеріали прикладних дисциплін, дисциплін гуманітарного, математичного циклів; дисциплін, які викладаються на початкових курсах і на завершальному етапі, де виникає необхідність подання і трактування не лише навчальних, а й наукових текстів.

Ігнорування вказаного аналізу може призвести до неправильного сприйняття й трактування наповнення навчального засобу.

Проблема розуміння наукового тексту, закладеного в навчальний матеріал елекронного підручника, може розв'язуватися по-різному, залежно від багатьох чинників: когнітивної картини світу і спеціальних знань студента, тимчасових параметрів, жанру тексту, мети розуміння тощо. Беручи все це до уваги, можна змалювати підхід до розуміння, в якому враховано не лише стратегічну організацію зі встановленням «основної ідеї» всього текстового матеріалу, а й зроблено акцент на виявленні його локальної коге­рентності, що дає можливість визначити обгрунтованість аргументування.

Очевидно, що гуманітарні наукові тексти відрізняються від природничо-наукових меншим рівнем жорсткості, яку можна трактувати як ступінь модельованості текс­ту [14]. Моделювання ж можна визначити як різновид наслідкового утворення під час розуміння тексту електронного підручника. Чим жорсткішим є текст, тим легше його структурувати, вклавши в певну схе­му. Гнучкі тексти — це в основному художні або описові; жорсткі та напівжорсткі — наукові. Самі гуманітарні наукові тексти мають різний ступінь жорсткості залежно від наукової традиції та індивідуального стилю автора. Наприклад, максимально жорсткими в лінгвістичному розумінні текстами можна вважати анотації й деякі види рефератів. Напівжорсткі тексти мають більш-менш експліцитний вступ, розкриття сутності предмета дослідження і резюме. Проте цієї схеми іноді не дотримуються, наприклад, у наукових статтях. Відповідно текст електронного підручника має формуватися на чіткому збалансуванні жорстких і гнучких елементів залежно від смислово­го навантаження та особливостей самої дисципліни.

Як доводить світова практика, розуміння студентом наукової складової тексту може здійснюватися за двома напрямами. Перший передбачає розуміння змісту на основі встановлення його семантичної структури, другий — розуміння аргументації в тексті. Ці дві лінії розуміння неоднакові і передбачають різні процедури. Як­що розподілити тексти за принципом динамічності/статичності, то тут може йтися про оповідні (наративні), дескриптивні й арґументативні схеми тексту [15]. Розуміння будь-якого з них є цілком здійсненним за першим напрямом. Другий стосується лише аргументативних текстів (хоча останні можуть мати і дескриптивні вкраплення).

Арґументативні тексти розглядаються в їх монологічному письмовому різновиді. Такий ракурс лежить у рамках комуніка­тивного (на противагу інтерактивному) методу. В його рамках аргументування може трактуватися як дисципліна, зіставлювана з аристотелівським розумінням логіки і діа­лектики. Логіка корелює з комунікатив­ним, а діалектика — з інтерактивним ме­тодом аргументації. Нагадаємо, що прин­цип інтерактивності розкриває провідну вимогу дидактики — забезпечення реаль­ної взаємодії суб'єктів та об'єктів навчан­ня між собою та із засобами навчання. При цьому інтерактивний метод широко вико­ристовується в аналізі буденного аргумен­тування або ситуаційного моделювання. Комунікативний метод застосовний, у пер­шу чергу, для аналізу арґументативного письмового тексту як особливого типу дис­курсу. Аргументативна ситуація при кому­нікативному підході виключає звернення до ролей комунікантів і передбачає інші, ніж при інтерактивному, умови здійснен­ня аргументування. В інтерактивному ар­гументуванні ці умови орієнтовані переду­сім на дотримання правил продуктивної співпраці в пошуку рішення обговорюва­ного питання. В комунікативному аргумен­туванні умови успіху співвідносяться в ос­новному із законами правильності й логіч­ності побудови текстового повідомлення електронного підручника і з прогностич­ними процедурами розуміння аргументів в умовах відсутності зворотного зв'язку. Зауважимо, що навіть у концепціях, які пе­редбачають діалогове аргументування, за­кони міркування, орієнтовані на логіку, фактично розглядаються безвідносно до умов обміну репліками між учасниками ар­гументування.

Комунікативний підхід до аргументу ви­значається насамперед тим, що в його рам­ках досліджуються недіалогічні мовні по­відомлення. Безумовно, в рамках методу, що виключає можливість зворотного зв'яз­ку, конвенціональна функція аргументу (методи визначення істинності посилан­ня, консенсус щодо проблеми логічності міркування тощо) виноситься на другий план. Проте цей недолік компенсується підвищеною увагою автора повідомлення і реального або потенційного його реци­пієнта до адекватності використовування нормативних правил міркування й дотри­мання постулатів мовного спілкування.

Реальність існування текстового спіл­кування як окремого різновиду мовної ко­мунікації електронного підручника змушує говорити не лише про семантику і прагма­тику тексту [16], ай про його аргумента­цію. Через таку специфіку комунікативний підхід орієнтований на системи, створені як конкурентні з логікою для аналізу при­родно-мовних повідомлень.

Незважаючи на превалювання інтерак­тивності, комунікативний підхід неправо­мірно не брати до уваги на тій лише під­ставі, що інтеракція — явище вищого рів­ня, ніж комунікація, якщо їх розглядати поодинці як види діяльності з розроблен­ня й розуміння повідомлень. Так, вияв­ляється надмірно категоричною негатив­на думка щодо комунікативного підходу представників прагмадіалектики, які ствер­джують, що монологізм є перешкодою на шляху до проникнення в сутність того, як людина користується мовою в аргумента-тивному спілкуванні з іншими людьми [17]. В цій думці присутня часткова підміна по­нять — розведення по різних полюсах ар­гументування як діалектики і, неявно, мо­нологу як логіки. Звичайно, при такому трактуванні монологічний виклад тексту і характерний для нього комунікативний ме­тод є чужорідним тілом в аргументуванні. По суті ж, якщо розглядати логіку в не­формальному варіанті як частину аргумен­тування, монологічне аргументування по­сяде в ній належне місце.

Комунікативний підхід залишається ос­новним методом, що відповідає досліджен­ню монологічних текстів в умовах непря­мого відстроченого (в розумінні часу спри­йняття повідомлення порівняно з його створенням) спілкування, тобто якостям, притаманним електронному підручнику. Так, згідно з концепцією функціонально­го раціоналізму [18] форма й структура ар­гументу визначаються його функцією. На­приклад, стандарти оцінки, високий ступінь формальності в юриспруденції вважають­ся необхідними для встановлення справед­ливості та рівноправ'я індивіда в суспіль­стві. В науці ж, мета якої — встановлення наукової істини, нормою є неформальні процедури й математично точні стандарти оцінок. Основні спрямувальні функції аргументу — доведення й породження ново­го знання. При доведенні слід розрізняти нове для себе і нове для аудиторії. Нове для себе в цій процедурі займає досить не­значне місце: в аудиторії ж доведення по­роджує нове знання. У зв'язку з цим роз­поділ аргументів електронного підручни­ка на субстанційний і процесуальний (комунікативний та інтерактивний — в на­шій термінології) слід проводити з ураху­ванням спрямувального пріоритету першо­го. Аргумент у цьому підході оцінюється з погляду його раціональності і тому є нор­мативним. Аргумент може бути й необгрун­тованим попередніми міркуваннями та не-вербальним, але тоді він функціонує лише після трансляції його в знакову систему, таку, як природна мова. З цього виходить, що в інтеракції аргумент народжується в діалозі, оскільки кожна сторона діалогу во­лодіє лише частиною аргументу. В проце­сі комунікації ці частини утворюють аргу­мент у цілому [19].

Тобто стає зрозумілим, що сам аргумент має двоїстий характер. З одного боку, він однобічний, з другого, — інтерактивний. Саме ця двоїстість дає змогу розподілити характер аргументу на складові частини електронного підручника. Визначально ко­мунікативна складова має міститися в тео­ретичному блоці електронного навчального засобу, а інтерактивна — в практичному й тестовому блоках. Завдяки такому підходу створюється раціональна структура підруч­ника як засобу формування знань.

Ще одним вагомим чинником правиль­ного формування наповнення такого під­ручника є сам корпус розміщеного в ньо­му тексту. Корпус текстів може розгляда­тися як складно організована онтологія мовленнєвої діяльності, що відображає всю жанрову різноманітність представленої в ньому словесності (наприклад — усне чи письмове повідомлення), й посідає про­міжне становище між реальними комуні­кативними процесами в суспільстві, які він представляє, і формалізованою лінгвістич­ною теорією, для якої він є джерелом для дослідження. Правильно.побудований кор­пус має бути організований як формалізо­вана онтологія представленого в ньому фрагмента мовленнєвої діяльності, отри­маного за допомогою реалізованого про­цесу концептуалізації. Такий підхід до ро­лі й способу укладання корпусу протистав­ляється літературознавчому способу, приякому склад і корпуси текстів визначають­ся їхньою культурною значущістю.

До того ж, корпус текстів, як складна словесна єдність, включає різноманітну ін­формацію не лише про склад і структуру свого мовного матеріалу, а й інші форма­лізовані методи його уявлення (індексація слів, морфологічна інформація тощо). От­же, його можна розглядати як спеціально побудовану семіотичну систему. Тобто кор­пус тексту електронного підручника є склад­но організованою знаковою єдністю або семіотичною системою, денотати якої — відображені в ньому різні компоненти мов­леннєвої діяльності.

Термін «онтологія» часто зустрічається в науковій літературі. В першому його зна­ченні — це опис суттєвих властивостей сфе­ри наочного. У цьому розумінні він вжива­ється вже більше двадцяти років [20]. Для вивчення мови як суспільного явища це оз­начало опис реальних комунікативних про­цесів, що відбуваються в суспільстві. Особ­ливості цього підходу добре можна просте­жити на прикладі комунікативних процесів, реалізованих за допомогою друкованих текс­тів, особливо художньої літератури. Тобто, щоб комунікація за допомогою друковано­го тексту відбулася, він має бути не лише надрукований, надісланий до книготорго­вельної мережі, а й прочитаний критиками і масовим читачем. Отже, тут комунікатив­ний підхід означає дослідження тих текстів, які реально читають широкі кола.

Очевидно, що цей підхід протистоїть підходу літературознавства, одним з уні-версалій якого є констатація поганого сма­ку масового читача. Другий підхід зводить­ся до критичного відбору кращих зразків літератури, виховання доброго (на думку критиків) художнього смаку в читачів.

Онтологія в описаному вище значенні може розглядатися як уявлення в термінах, що інтуїтивно зрозумілі, про наочну галузь (мовленнєвої діяльності) для певної мети. Тоді укладачам корпусу текстів електрон­ного підручника потрібно насамперед вка­зати, який підхід буде реалізований при відборі текстів для корпусу: онтологічний чи літературознавчий, не забуваючи при цьому про наявність наукового аргументу­вання. Тобто ми хочемо бачити в корпусі ті тексти, які читає масовий читач, або ті, які, на нашу думку, йому доцільно читати. Автори браунівського корпусу чітко декла­рували так званий онтологічний підхід. Вони відбирали тексти для свого корпусу в букіністичних магазинах — ті, що реально прочитані масовим читачем [21]. Однією з унікальних властивостей такого корпусу є те, що будь-який його текст може бути за­мінений рівнозначним у розумінні проце­дури статистичного відбору.

Однак практика наукових досліджень продемонструвала, що для складних наоч­них галузей (таких як, скажімо, вивчення окремих навчальних дисциплін із значним рівнем науковості текстів) часто необхідна структура, яка займає проміжне станови­ще між уявленням про те, що існує насправ­ді, і чітко формалізованою теорією [22]. Ця структура також називається онтологією; це друге значення нашого терміна. Така он­тологія передбачає представлення матеріа­лу та його теоретичні узагальнення. Ма­буть, це цілком відповідає тій функції, яку виконує корпус текстів, з одного боку, як достатньо складно організована онтологія мовленнєвої діяльності, а з другого боку, — як умова для отримання нових знань.

Отже, словесний матеріал корпусу має бути організований в онтологічну систему, спроможну відобразити всю жанрову різ­номанітність представленого в ньому роду словесності, залежної від особливостей дис­ципліни. По суті правильно побудований корпус має бути формалізованою онтоло­гією поданого в ньому фрагмента мовлен­нєвої діяльності, отриманого за сприяння реалізованого процесу концептуалізації [23]. Тому неминуче доводиться звертатися до формалізації не лише складу структури і мовного матеріалу, включеного до корпусу тексту електронного підручника, а й до додаткових формалізованих методів його представлення.

Зі сказаного можна зробити такі ви­сновки:

1. Один із пріоритетних напрямів ре­формування вітчизняної сфери освіти — розвиток системи дистанційної освіти, за­провадження новітніх інформаційних тех­нологій та розробка сучасних електронних засобів навчання студентів ВНЗ.

2. Загалом електронний підручник мож­на трактувати як носій інформації, створе­ний у програмному гіпертекстовому середо­вищі згідно з вимогами навчальної програ­ми. Найважливішим його компонентом є блок із текстовим (теоретичним) матеріалом.

3. Аргументативні тексти електронного підручника можна розглядати в монологіч­ній письмовій площині. При цьому про­тиставляються комунікативний та інтерак­тивний методи презентації даних. Комуні­кативний метод застосовується насамперед для аналізу аргументативного письмового тексту як особливого типу дискурсу. Інтер­активна аргументація орієнтована переду­сім на дотримання правил продуктивної співпраці в пошуку розв'язання проблеми.

4. Комунікативний метод залишається головним підходом до аналізу текстів мо­нологічного характеру в умовах непрямо­го (опосередкованого) спілкування.

5. Корпус текстів електронного підручника виконує двоїсту функцію: з одного боку, як досить складна організована он­тологія мовної діяльності, а з другого, — як умова одержання студентом нових знань.


Література

1. Міністерство освіти і науки України. Наука сьогодні. Щоденна інформація про новини в галузі науки і технологій. http://www.mon.gov.ua/bulet/arcriive/24_07_2003_134_1666.doc

2. http://www.gdo.kiev.ua/files/2004/db.php72405.

3. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні». Відомості Верховної Ради (ВВР). — 2003. - № 13.

4. Скибицкий Э. Г. Дидактическое обеспечение процесса дистанционного обучения//Дистанци­онное образование. — 2000. — № 1.

5. Кушерець В. І. Тенденції розвитку дистанційної освіти. http://www.znannya.org.ua/post/1/46_1.htm

6. Дмитриева Н. А. К вопросу об электронном учебнике культуры, http://www.vesna.org.ua/txt/zbirk/ pidr-v1/13.html

7. Петренко В. И. Новые информационные технологии в учебном процессе. http://www.vesna. org.ua/txt/zbirk/pidr-v1/15.html

8. Медведева С. Н. Проектирование компьютерных технологий обучения для профессиональной ма­тематической подготовки по специальности «Прикладная математика и информатика»: Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата педагогических наук. — Казань, 2000. — 20 с.

9. Issroff К., Scanfon E. Educational Technology: The Influence of Theory, http://www.jime.open.ac.uk/ 2002/6/issroff-scanlon-02-6-paper.html

10. Срок J. The Role of Dialogue in Computer-Based Learning and Observing Learning: An Evolutio­nary Approach to Theory. http://www-jime.open.ac.Uk/2002/5/cook-02-5-paper.html

11 Marton Ph. Pedagogical Foundament and Factors the Design of Multimedia Interactive Learning Systems, http://www.fse.ulaval.ca/graim/teste.htm

12. Вымятнин В. М., Демкин В. П., Можаева Г. В., Руденко Т. В. Мультимедиа-курсы: мето­дология и технология разработки, http://www.ido.tsu.ru/ss/?unit=223

13. Collins J. A History Modern European Philosophy. Milwaukee, 1954. P. 455 — 515.

14. Гончаренко В. В., Шингарева Е. А. Фреймы для распознавания значения текста. — Киши­нёв: Штиинца, 1984. — 197 с.

15. Богданов В. В. Текст и текстове общение. — СПб, 1993

16. Leech G. Principles Pragmatics. London: Longman, 1983. P. 63 — 70.

17. Eemeren, F. H. van, Grootendorst, R., Kruiger, T. Handbook Argumentation Theory: A Critical Survey Classical Backgrounds and Modern Studies. Dordrecht etc., 1987.

18 Rowland R. On Defining Argument// Philosophy and Rhetoric. 1987. Vol. 20. No. 3. P. 148.

19 Васильев Л. Г. Особенности понимания естественно-языковых аргументов в научном текс­те. http: //argumentation.ru/2002_1/papers/1_2002p2.html

20. Котов Р. Г., Якушин Б. В. Онтология языка как общественного явления. — М.: Наука, 1983.

21 Рыков В. В. Корпус текстов как семиотическая система и онтология речевой деятельности. http://www.dialog-21.ru/Archive/2004/Rykov.htm

22. Рыков В. В. Корпус текстов как новый тип словесного единства // Труды Международного семинара «Диалог-2003». — М.: Наука, 2003.

23. Клещев А. С, Артемьева И. Л. Отношения между онтологиями предметных областей // НТИ. — Сер. 2. — М.:2002. — № 1.



Резюме

• Аналізуються питання контексту електронних підручників, розмежовуються кому­нікативний та інтерактивний підходи до формування текстів, розглядається питання правильної організації корпусу тексту електронного підручника.



• Анализируются вопросы контекста электронных учебников, разграничиваются ком­муникативный и интерактивный подходы к созданию текстов, рассматривается вопрос правильной организации текстового корпуса электронного учебника.

• The article deals with problems of context electronic textbooks, differentiates communicative and interactive approaches to the compilation of the texts and problem of proper organized body of electronic manuals text is also considered.
Каталог: full txt
full txt -> Ю. Л. Афанасьєв (Київський національний університет культури і мистецтв)
full txt -> Геріатрична допомога населенню україни віра Чайковська
full txt -> Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова Інститут української філології Інформаційний простір України Словник-довідник законодавчих термінів і понять Довідково-навчальне видання Київ
full txt -> Редакційна колегія
full txt -> Шейко В. М., Богуцький Ю. П. Формування основ культурології в добу цивілізаційної глобалізації друга половина XIX
full txt -> Телекомунікаційні проекти. Стан та перспективи
full txt -> Становлення, розвиток
full txt -> Історія виникнення етикету
full txt -> Сучасна вища школа: психолого-педагогічний аспект

Скачати 170.87 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка