Тема 3: Способи творчості журналіста



Скачати 57.49 Kb.
Дата конвертації30.01.2018
Розмір57.49 Kb.

Тема 3: Способи творчості журналіста

  • План
  • Методи пізнання дійсності в журналістиці;
  • Професійне спілкування журналіста;
  • Психологія творчості журналіста;
  • Індивідуальний стиль діяльності і творчий потенціал журналіста.
  • Мета лекції – розповісти про методи, що існують в журналістиці, пізнання навколишнього світу; розкрити витоки і необхідність професійного спілкування журналіста; «заглянути» в потаєні куточки психології творчості журналіста; роз'яснити поняття «Індивідуальний стиль діяльності» і «творчий потенціал журналіста».

1. Методи пізнання дійсності в журналістиці

  • Спосіб творчості журналіста характеризується:
  • єдністю пізнавальних дій і політичної інтерпретації отриманого знання;
  • нерозривністю емпіричного і теоретичного рівнів пізнання дійсності;
  • комплексністю пізнавальних завдань і пізнавальних дій в ході розробки теми;
  • конкретно-хронологічним, ситуативним підходом до дійсності;
  • спільністю розумових і пізнавальних дій;
  • єдністю методів пізнання і методів викладу, орієнтованих на сприйняття масової аудиторії.
  • Індукція – (від латинського слова inductio – наведення; спонука) логічний висновок від окремих, єдиних випадків до загального виводу, окремих фактів до узагальнень.
  • Дедукція – лат. deduction – виведення логічного висновку від загального до приватного; від загальних до приватних або іншим загальним виводам. У науковому пізнанні, а значить і в журналістиці дедукція нерозривно пов'язана з індукцією.

Індивідуальну характерність творчості журналіста додають його особові якості: інтелектуальні, емоційні, вольові властивості, його інтереси, навики і уміння.

  • Індивідуальний початок виявляється також у відмінності методів, вживаних журналістом. У творчості журналіста виділяються п'ять рівнів, що характеризують ступінь узагальненості методів пізнання:
  • філософський рівень;
  • загальнонаукові методи пізнання, використовувані в журналістиці відповідно до її соціальних функцій (спостереження, експеримент, аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення, аналогія, порівняння і ін.);
  • спеціально наукові методи, вживані в журналістиці (соціологічний опит, психологічне спостереження, економічний аналіз і т.д.);
  • міждисциплінарні методи (синтез наукових методів і способів художнього відображення дійсності);
  • творчий прийом, адекватний конкретним особливостям проблемної ситуації, задуму твору і специфіці даної аудиторії. У цьому параграфі зосередимо увагу на специфіці застосування загальнонаукових методів пізнання в журналістиці.

Оптимальний рівень діяльності, володіння професійними прийомами забезпечуються, зокрема, тим, як журналіст використовує в своїй практиці методи пізнання дійсності. Ці методи не можна ототожнювати з буденно-практичними діями. Метод завжди є продуктом і знаряддям узагальнення, що має підстави в закономірностях досліджуваного об'єкту.

  • Рівень творчості журналіста багато в чому залежить від уміння спостерігати дійсність, сприймати і переосмислювати отриману за допомогою спостереження інформацію.
  • Спостереження журналіста є метод збору інформації в процесі безпосереднього, планомірного і цілеспрямованого вивчення дійсності, має чітко виражені орієнтири, зумовлюється творчими, пізнавальними і психологічними установками автора. Успіх спостереження забезпечується не тільки здатністю зримо, або на слух розпізнавати предмети, але й умінням встановлювати важливість, проблемність, що відбувається, вводити набутого значення в контекст задуму. Спостереження аналітичне за своєю природою.
  • Приклад.
  • Спостереження в журналістиці – багатообразний метод, що має ряд модифікацій. Перш за все, відзначимо існування непідготовленого і підготовленого спостереження, так би мовити, «непередбачуваність» побачених журналістом рис вдачі героя або особливостей події дають можливість виділити явище в його реальному значенні, в живих, безпосередніх деталях, в русі, яке заздалегідь ніхто не міг припустити чи помітити.
  • Непідготовленість спостереження – у багатьох випадках противага стереотипному сприйняттю, умова постійного збагачення журналіста. Проте цей різновид спостереження не можна вважати вичерпним, єдино важливим. Непідготовлене спостереження так же правомірно, як і спостереження підготовлене.

Підготовленість спостереження буває різна – від ескізного, контурного знайомства з предметом до чіткої фіксації об'єкту із заздалегідь встановленими ознаками і рисами (наприклад, при підготовці репортажу про відкриття нової станції метро або про проведення спортивного свята).

  • З існуванням непідготовленого і підготовленого видів спостереження пов'язана їх класифікація за тимчасовим принципом: разове і тривале спостереження. Разове спостереження достатнє, скажімо, при написанні замітки, короткої інформації. Але воно часто неефективне при роботі над статтею, нарисом, репортажем. Тривале спостереження дає можливість всебічно вивчити об'єкт та дізнатися про людей, побачити явище в динаміці.
  • Тривале спостереження складне, і не тільки тому, що не прості чисто професійні умови спостереження (брак часу, вимоги оперативністю трудності, повернення на один і той же об'єкт і т.д.). Журналіст може настільки адаптуватися до умов спостереження, звикнути до людей і обставин, що втрачає свіжість сприйняття, так необхідна в творчій праці.
  • Приховане спостереження поширене і в тих ситуаціях, коли журналіст є стороннім свідком події, і в тих, коли він стає його учасником. У першому випадку мова йде про невключене, в другому – про включене спостереження, яке самі журналісти називають методом зміни професії.
  • Отже, збір інформації «зсередини» дозволяє фіксувати не тільки зовнішній прояв якогось процесу, але і спонукальні причини, мотиви поведінки людей, їх настрої. При цьому, включене спостереження, здійснюване як відкрито, так і приховано, не гарантує само по собі успіх журналіста: включене спостереження необхідне лише в тих випадках, коли сам прийом не спотворює властиві цьому предмету якості.

У журналістиці використовуються паралельний і послідовний, направлений і природний види експерименту

  • При паралельному вивчається поведінка людей в експериментальній і контрольній групах.
  • У послідовному – контрольна група відсутня, і явище є видимим лише до і після введення «впливаючого чинника». При направленому експерименті журналіст активно бере участь в підготовці і організації експерименту. При природному – відтворює експериментальну ситуацію, що існує в житті до втручання журналіста.
  • І спостереження, і соціальний експеримент займають особливе місце у ряді методів журналістики, вони дають конкретну соціальну інформацію, є найважливішим засобом пізнання реальності. При цьому не слід забувати, що матеріалу спостереженні і експерименту повинні володіти високим рівнем достовірності. Небезпека поверхової інтерпретації фактів, отриманих в результаті спостереження, буде тим менше, чим обмежень ці факти впишуться в систему наукового знання про предмет, чим ретельніше безпосереднє враження розмірятиметься з емпіричними і теоретичними даними.
  • У зв'язку з цим особливого значення набувають в журналістиці методи пізнання, що дозволяють істинно розкривати суть та об’єктивність діяльності об’єкта спостереження, що відображається. До цих методів слід, перш за все, віднести метод аналізу.
  • Журналістський аналіз припускає наявність сукупності фактів, що забезпечують для нього достатню підставу. При аналізі журналіст відповідає на запитання: що виділити? У якій кількості? У якій послідовності? Природно, що відповідь на ці питання може бути отримана лише при чіткій орієнтації автора, професійному знанні предмету, ясному відчутті майбутнього твору.

Переходячи від загального до конкретного поняття, журналіст слідує законам логіки, виключає ознаки, що характеризують індивідуальні особливості предмету, прагне побудувати узагальнення на науковій основі.

  • Узагальнення часто досягається за допомогою порівняльного методу. Як і інші загальнонаукові методи, він не є в журналістиці дзеркальним аналогом теоретичного способу дослідження. Порівняння (як правило, для відшукання відмінностей) і аналогії (уподібнення за схожістю) в журналістиці своєрідні. По-перше, тому, що зіставляються не тільки факти, дані, цифри, але і професійні їх знання. У одному порівнюваному ряду цілком закономірно виявляється різнопорядкові (із наукової точки зору) явища. По-друге, журналіст нерідко зіставляє предмети за їх індивідуальними ознаками, знаходячи в цьому неповторному і одиничному риси особливого і загального. Така пізнавальна процедура або некоректна, або неможлива в науці, але вона бажана і необхідна в журналістиці. Одиничне – конкретно, легко відображається масовою свідомістю; у одиничному завжди є грань особливого і загального.
  • Зрозуміло, що методи пізнання дійсності в журналістиці не існують ізольовано один від одного. Вони тісно взаємодіють, збагачуючись в процесі цієї взаємодії. Так, вживаний журналістами індуктивний метод носить яскраво виражений аналітичний характер.
  • Індукція в журналістиці сформувалася як спосіб вибору і розробки теми, при якому автор виходить із спостережуваних фактів, співвідносить їх з своєю світоглядною позицією і потім (за допомогою інших методів) приходить до узагальнення, що має актуальне значення. Рух від конкретного, одиничного до загального – улюблений образ дії багатьох журналістів. Об'єкт висвічується «від низу до верху», а «наочне поле» дослідження розгортається від емпірики до теорії, від факту – до ідеї, від соціально-психологічних реакцій – до суспільної оцінки явищ.

Журналісти вирізняють новини першочергові та другорядні.

  • Першочергові (рішення уряду, зовнішньополітичні рішення, економіка, соціальна політика, будні науки) зацікавлюють порівняно вузьке коло читачів. Другорядні (романтичні пригоди, скандали, злочини, комічні пригоди, спортивні новини) не такі вагомі, але привертають увагу більшості, їх обговорюють і співставляють.
  • Акцентуючи на цікавості факту й оригінальності думки як способу зацікавлення аудиторії, варто звернути увагу на особистість у журналістиці. Це теж, хай і опосередкований, спосіб привернення уваги потенційного читача й слухача. Питання можна розглядати у двох аспектах.
  • Людина – герой розповіді. Працівники мас-медіа у постійному пошуку, а то й погоні за неординарним особистостями, які реалізуються переважно у вигляді інтерв`ю.
  • Особистість журналіста. Якщо подієва інформація сьогодні дедалі більше стандартизується, знеособлюється. В аналітичних, авторських виступах і програмах особистість журналіста відіграє помітну роль.
  • Серед складових компонентів журналістської майстерності феномен цікавого є своєрідним інтегруючим началом. Він не наявний поряд із актуальністю, оперативністю, сміливістю, доступністю та яскравістю викладу. Розумом осягнути цей феномен важко, він відчувається інтуїтивно. Це, найімовірніше, підсвідоме, вроджене відчуття – органічна частина журналістського обдарування.

2. Професійне спілкування журналіста

  • Усвідомлюючи методи пізнання дійсності в журналістиці, слід мати на увазі, що вони існують в тісному взаємозв'язку з професійним спілкуванням журналіста. Три чверті свого робочого часу працівник редакції присвячує спілкуванню з героями майбутніх нарисів, репортажів, статей тощо, з колегами по роботі, з позаштатними авторами і суспільними кореспондентами, з представниками державних організацій і т.д.
  • Спілкування журналіста функціональне, служить засобом отримання необхідної інформації. І разом з тим воно «надфункціональне», оскільки журналіст має справу з людьми, які цікавлять його не тільки як виконавці соціальних ролей, що типізуються, але і як неповторні індивідуальності. Саме широта завдань, що вирішуються журналістом, обумовлює різноманітність форм спілкування: бесіда з героєм і телефонна розмова, короткий, моментальний опит і тривала бесіда, інтерв'ю - індивідуальне і групове, з невеликим числом опитуваних і масове, інтерв'ю за заздалегідь складеними питаннями та інтерв'ю-імпровізація.
  • Своєрідність спілкування журналіста полягає не тільки в різноманітті його форм, але і в самій динаміці спілкування. Журналіст приходить до співбесідника як представник ЗМІ. Йому, перш за все, потрібна наочна інформація про якусь подію або явище. У цей момент спілкування носить так би мовити діловий характер. І хоча журналіста окрім відомостей і фактів цікавить ще й думка співбесідника, сама постановка питань, зміст і форма спілкування залишаються офіційними.

Ділове спілкування формалізоване.

  • По-перше, як би не був співбесідник настроєний по відношенню до журналіста, дати мінімум відомостей він зобов'язаний.
  • По-друге, формалізованість полягає в самій структурі спілкування, що має найчастіше конкретну форму питань і відповідей.
  • По-третє, оскільки мова йде про раціональну інформацію, частка не конкретних, проміжних засобів спілкування і підтексту дуже скорочена.
  • Бувають ситуації, коли розмова журналіста з героєм майбутньої публікації розгортається легко і вільно. Проте, набагато частіше перехід від ділового до неофіційного спілкування буває складним, суперечливим, вимагає від журналіста серйозної підготовки, але обов’язково - підготовки до співбесіди. Цей перехід полягає в подоланні наочно-логічних бар'єрів спілкування. Обоюдна зацікавленість в підготовці майбутнього матеріалу, активність, співбесідників визначаються, перш за все, предметом розмови. Бесіда не відбудеться в двох випадках: якщо співбесідники абсолютно однаково розуміють предмет і якщо один з них зовсім не інформований в тій області знань або в тій сфері практичної діяльності, яка зачіпається в ході бесіди.
  • Що стосується психологічних бар'єрів спілкування, то тут можливі перешкоди пов'язані з особливостями психічного стану співбесідника, що утрудняють отримання необхідної інформації. Завдання журналіста полягає в тому, щоб затушувати ті психологічні властивості і ті моменти дискомфорту, які можуть в даних конкретних обставинах перешкодити спілкуванню. Створення таких умов можливе лише в тому випадку, якщо журналіст не тільки знає предмет, але і здатний правильно зрозуміти співбесідника, розібратися в мотивах його поведінки, в професійних і чисто людських якостях.

Існують деякі правила, слідуючи яким журналіст кваліфіковано будує бесіду. Розглянемо ці правила:

  • Запитання мають бути конкретні, короткі, зрозумілі;
  • Прямо або побічно виражений інтерес до особи співбесідника, інтерес не тільки як до його офіційного статусу, суспільного положення, соціальної ролі, але як і до його індивідуальності, до людського характеру;
  • Психологічно сприятливі умови для співрозмовника. Створення таких умов означає не тільки зняття зовнішніх перешкод спілкування. Перш за все, журналіст повинен враховувати стан душі людини, яку він розпитує, більш того, прагнути до такої форми бесіди, щоб максимально активізувати духовну енергію героя.Психологічна комфортність означає створення умов, при яких співбесідник яскравіше і повніше виявить свою професійну, людську суть, зробить це природно і невимушено;
  • Поєднання єдності позиції з дискусією, з постановкою суперечливих проблем;
  • Двосторонність спілкування, уміння не тільки запитувати, але й слухати. Цікавий розповідач може бути тільки у цікавого слухача. Причому журналіст-слухач може бути цікавим не тільки, припустимо, своєю долею, професією, знаннями, але й запитаннями, інтересом до теми розмови. Діалог – розмову, щоправда, має підтримувати газетяр. Уміння слухати – не природжений дар, а наслідок високорозвинутого інтелекту, культури спілкування. Таке уміння виховується, збагачується життєвим досвідом і професійністю журналіста;
  • Орієнтація розмови на тему, проблему, найбільш значущу для співрозмовника, на позитивні мотиви його діяльності;
  • Уміле використання запитань різного характеру – відкритих і закритих, прямих і непрямих, особистих і безособових, основних і не основних. Вільне поводження із запитаннями різного типу – не технологічне хитрування. За різноманіттям запитань ховається різноманіття стосунків, що складаються під час бесіди.

Журналістика – це завжди боротьба «за» або «проти». Навіть в тому випадку, якщо у виступі журналіста немає прямого опису протиборства ідей, вчинків, етичних принципів, журналістський твір бере участь в ідеологічній боротьбі пафосом змісту, спрямованістю аналізу тих або інших сторін дійсності, конструктивністю пропозицій і практичних рекомендацій. І тут не обійтися без конфлікту.

  • Підстави конфлікту різні і з погляду соціальних передумов (об'єктивна сторона), і з погляду психологічної мотивації (суб'єктивна сторона). Три елементи спілкування: взаємопізнання, взаємовідношення, взаємодія – видозмінюються, але не тільки в тому сенсі, що набувають негативного змісту (взаємопізнання – відвертість або прихована; взаємовідношення – довіра або недовіра; взаємодія – співпраця або протидія). Між самими співрозмовниками спілкування затверджується якісно новий зв'язок, що «розмикає» ланцюг узгоджених зусиль в ході обміну інформацією.
  • Тут теж треба застосувати декілька прийомів. Іноді навіть в найгарячішій суперечці, в найгострішому конфлікті журналіст повинен використати факти, що свідчать на користь співбесідника. По-перше, це необхідно для об'єктивного аналізу ситуації, по-друге, створює атмосферу довіри, без якої бесіда непродуктивна; по-третє, опора на ці факти народжує передумову для вирішення конфлікту та написання якісного матеріалу. Акцентуючи увагу на безперечних фактах, журналіст втягує співрозмовника в роздуми і спонукає інтерпретувати всю сукупність наявних даних. І якщо в рішенні такої задачі слідує вивід, спростувальний з точку зору співрозмовника, журналістові стає простіше викликати його на відвертість.
  • Суперечка журналіста в умовах конфліктного спілкування може бути відкритою і прихованою. Прихована протидії журналіста виявляється в прийомі, який називають «допущенням легенди». Бесіда протікає спочатку як би в двох непересічних напрямах: партнер по спілкуванню, не вступаючи в полеміку з журналістом, викладає свою точку зору. Журналіст знає або здогадується про те, що до нього звернена недостовірна інформація, проте надає співбесідникові можливість висловитися. При цьому неминуче виникає ситуація, коли слова співбесідника вступають в суперечність з його колишніми твердженнями. Фіксація цієї суперечності створює передумови для подолання конфлікту, а іноді — для чіткої констатації нових фактів, що раніше спростовувалися.
  • Прийом «зняття напруги» – найважливіший інструмент професійного спілкування журналіста. Зняття напруги досягається, перш за все, змістом інформації, якою обмінюються співрозмовники: переконливі аргументи, перевірені, документально підтверджені дані ведуть до подолання конфлікту і, як наслідок, до усвідомлення цього факту учасниками розмови. Різниця позицій може зберегтися, але конкретна бесіда набуває рис узгодженості (а деколи і взаємодії).
  • Проте зняття напруги забезпечується не тільки раціональними, логічними засобами. Величезну роль тут грає обстановка: публічність бесіди, присутність інших, часто сторонніх осіб, обтяжує процес спілкування. Зняттю напруги заважає також офіційність бесіди, наявність чинників, що свідчать про нерівність сторін або про недовіру до співбесідника (ведення протоколу, підкреслена офіційність звернення і т.д.). Сам тон розмови може вплинути на зняття або нагнітання напруженості.
  • Яким би серйозним не був конфлікт, журналіст прагне до його дозволу, бо зацікавлений в отриманні необхідної інформації. Тому спілкування в умовах конфлікту і має різні фази, які характеризуються рівнем протидії. Зазвичай «пік протидії» доводиться на початок або кульмінацію бесіди. Підготовленість журналіста, швидкість його орієнтації, уміння зрозуміти дійсні мотиви поведінки співрозмовника, комплексне використання аргументів і доводів, як правило, дозволяють йому узяти на себе ініціативу, залучити співрозмовника в обговорення питання. У конфліктному спілкуванні, як і у всякій протидії, бере гору той, хто озброєний точним знанням. Оволодіння законами спілкування, професійне їх використання – це один з шляхів вдосконалення майстерності журналіста.

3. Психологія творчості журналіста

  • Аналіз творчості журналіста буде неповною, якщо ми не торкнемося питань психології творчості, що надає дію на вибір і розробку теми, на літературне оформлення матеріалу. Пізнавальні методи і засоби спілкування грають вирішальну роль, проте вони завжди існують в психологічному контексті.
  • Мислення журналіста відображає безперервно змінні умови життя і професійної діяльності. Логіка, фіксуючи наочний зміст мислення, досліджує шляхи знаходження істини, учить системі міркувань. Психологія досліджує закономірності мислення, його залежність від цілей і інтересів людини, від його відчуттів і емоцій, особливостей пам'яті, уяви, фантазії і т.д. Психологічна діяльність журналіста під час редакційного завдання протікає одночасно на двох рівнях – свідомому і неусвідомлюваному. Діалектика їх взаємодії – ключ до рішення проблеми психології творчості журналіста.
  • Неусвідомлювана розумова діяльність (несвідома) включена як необхідний компонент в структуру будь-якого творчого процесу. Взаїмопереходи свідомого і несвідомого складають психологічний механізм журналістської творчості. Формами несвідомого віддзеркалення можуть бути відчуття, сприйняття, установка, інтуїція, а формою взаємодії свідомого і несвідомого стає взаємодія логічного і психологічного.
  • Необхідною умовою виникнення установки є потреба. Тому, хоча установка і предстає формою неусвідомленого віддзеркалення, вона, безумовно, знаходиться залежно від змісту діяльності і а цьому сенсі керована. У духовному світі журналіста професійні установки постійно збагачуються, розвиваються, оновлюються, одні згасають, інші з'являються.В одних випадках згасання відбувається поступово, в інших – відразу, під безпосередньою дією свідомих мотивів діяльності.

Необхідно конкретизувати тезу про результатну для творчості взаємодію свідомого і несвідомого і зосередитися на основоположному елементі психології творчості — на проблемі інтуїції.

  • Інтуїція давно привертала увагу дослідників журналістики. Ознаки інтуїції убачалася в несподіванці продуктивного рішення, в тому, що цьому рішенню передувало попереднє накопичення і аналіз інформації. Відмічено: інтуїція народжується там, де послідовне логічне виведення результату з наявних даних утруднене або неможливе. Інтуїція визначається наукою як форма пізнавальної діяльності, коли без усвідомлення шляху руху думки журналіст робить висновок про суть предмету. Журналістська інтуїція синтезує наукову (в основному емпіричну) інтуїцію, художнє чуття і «практичну мудрість».
  • Разом з інтуїцією в публіцистиці велику роль грають фантазія і уява. До певної міри фантазія повторює асоціативну дію, але функціонально змінює його. Це асоціація нового рівня, направлена на реорганізацію наявного досвіду, на формування нових комбінацій.
  • Роль фантазії в творчому процесі особливо велика, тому що вона породжує нове, оригінальне. Фантазія виконує одночасно гносеологічну і психологічну функції. З гносеологічної точки зору фантазія подвійна: вона як би відриває мислення від тих, що «сковують» його особистих уподобань та навичок, і тим самим направляє до абстракції. В той же час фантазія закономірно тяжіє до індивідуалізованого змісту мислення. Ця особливість фантазії робить її надзвичайно продуктивним психологічним засобом творчого мислення.

Фантазія створює прогностичну модель майбутнього твору, в якій не всі складові його елементи промальовували свідомістю з однаковою чіткістю. Проте усвідомлені елементи поставлені в такі певні відносини з неусвідомленими, що це істотно полегшує пошук творчого рішення.

  • На відміну від асоціації - фантазія тяжіє до цілісності, послідовності, гармонії. Саме це створює «поле тяжіння», що збирає елементи свідомості в образ або уявлення, сприяюче творчому рішенню. Фантазія грає велику психологічну роль тим, що «обтікає», обходить упередження і логічно неусувні суперечності мислення. Вона спирається на ті елементи проблемної ситуації, які несуть в собі згорнуте, стисле уявлення про предмет в цілому. У творчості журналіста роль фантазії специфічна, оскільки, оперуючи по перевазі документальним матеріалом, він заздалегідь настроюється на граничну фактичну точність мислення. Але журналіст повинен володіти здатністю фантазувати за допомогою документальних «фрагментів реальності».
  • Було б невірним ототожнювати фантазію як психологічний процес з вигадкою, що виникає при інформаційній недостатності, що спотворює дійсність. Фантазія виникає як розвиток інформації, але не як чинник, що заміщає її.
  • Уява не безпредметна, але вивірено, співвіднесене з метою твору, з наявним документальним матеріалом. Воно додає цьому матеріалу виразність, яка необхідна для правильної оцінки того, що відбувається. У художньо-публіцистичній типізації або в сатиричному перебільшенні передбачається дія уяви або фантазії. Проте продукт уяви ніколи не видається за той, що реальний мав місце насправді факт.
  • І хоча роль фантазії, уяви в журналістиці не така активна, як в мистецтві або науці, психологічне значення цих процесів велике тому, що вони дозволяють добиватися свободи, розкутості викладу. На практиці саме психологічні причини часто визначають творчі можливості журналіста. Усвідомлення цього факту повинне стимулювати інтерес самих журналістів до психології.

4.Індивідуальний стиль діяльності і творчий потенціал журналіста.

  • В реальній практиці спосіб творчості журналіста являє собою єдність узагальнених методів і індивідуалізованих прийомів діяльності, що типізуються.
  • Якості творчої особи, інтелектуальні, емоційні, вольові властивості, інтереси і мотиви, навики і уміння додають діяльності журналіста індивідуальну характерність.
  • У індивідуальному стилі діяльності перетинаються, накладаються один на одного об'єктивні і суб'єктивні закономірності журналістської творчості.
  • Досить постежити за роботою журналістів, щоб переконатися, наскільки різнопланова, несхожа, часом неповторювана творча лабораторія кожного автора. У цьому багатстві досвіду і виявляється сукупність ознак, які характеризують індивідуальний стиль діяльності.
  • До їх числа відносяться:
  • стійка для даного журналіста система прийомів і методів роботи;
  • обумовленість цієї системи особистими якостями автора;
  • функціональна, доцільність прийомів і методів діяльності.

Індивідуальний стиль кожного разу перевіряється наново з функціональної точки зору і тому спонукає до постійного вдосконалення.

  • Існує безперечна залежність: журналіст – усвідомлено або інтуїтивно – шукає свою творчу особу виходячи не тільки з наявних в його розпорядженні знань, не тільки з свого інтересу до тієї або іншої сфери життя. Не менш явний позначаються і методичні переваги автора.
  • Витоки індивідуального стилю діяльності криються у взаємодії світогляду і етичних норм, знань і умінь, інтелекту і відчуттів, темпераменту і характеру журналіста. А оскільки комбінацій таких зв'язків велика кількість, то і різноманітність творчих індивідуальностей в журналістиці потенційно велика.
  • Обумовленість прийомів і методів діяльності особистими якостями журналіста подвійна. З одного боку, вона витікає з природних завдатків особи. З іншого боку, ця обумовленість — підсумок професійних навиків і умінь, знань і переконань, етичних норм і соціально-психологічних установок.
  • Індивідуальний стиль діяльності особливо виразно виявляється в оригінальності прийомів, якими користується журналіст в процесі вибору і розробки теми. Під творчим прийомом розуміється такий метод віддзеркалення дійсності, який відтворює неповторність проблемної ситуації і творчої індивідуальності журналіста. Особливість прийому полягає в новизні, самобутності. Дійсність пропонує журналістові багатющі можливості. І для того, щоб скористатися ними, необхідний проблемно-ситуативний тип мислення, здатність нешаблонного бачення світу, коли журналіст не підстроює життя під свої стереотипи, але, керуючись чіткими політичними критеріями, відкриває в ній нове. Не всяка газетна публікація володіє тим ступенем виразності, яка дозволяла б говорити про наявність в ній творчого прийому
  • Творчий прийом заперечує віджилі стереотипи, протистоїть стандартам мислення і відчуття. І не випадкове рішуче оновлення творчого арсеналу журналістики відбувається в період суспільних потрясінь прискорення життя, в період ломки віджилих методів господарювання й управління.

Використання всього арсеналу методів пізнання — одна з найважливіших умов ефективності журналістської роботи, передумова всесторонньої реалізації творчих можливостей працівників друку.

  • Використання всього арсеналу методів пізнання — одна з найважливіших умов ефективності журналістської роботи, передумова всесторонньої реалізації творчих можливостей працівників друку.
  • Важливу роль в журналістиці грають засоби професійного спілкування. Саме професійне спілкування виявляється невичерпним джерелом інформації для журналіста, активно впливає на хід творчого процесу. Оволодіння законами спілкування — один з шляхів вдосконалення діяльності журналіста.
  • Спосіб творчості журналіста характеризується єдністю логічних і психологічних операцій. Дія психологічної установки, інтуїції, асоціацій, уяві робить помітний вплив на творчість журналіста, на формування індивідуального стилю його діяльності, на зростання його творчого потенціалу.
  • Індивідуалізація журналісткою діяльності є важливим резервом підвищення майстерності, зростання ефективності засобів масової інформації. Формування індивідуального стилю діяльності - насущна потреба творчої особи журналіста. Причому індивідуальний стиль діяльності обумовлений не своєрідністю взагалі, не раз і назавжди даним набором характерних для журналіста прийомів і методів роботи, а здатністю до оновлення цих прийомів.

Питання для самоконтролю

  • Індивідуальний стиль діяльності і творчий потенціал журналіста.
  • Співвідношення типового і індивідуального в творчості публіциста.
  • Назвіть п'ять рівнів, що характеризують ступінь узагальненості методів пізнання оточуючої журналіста дійсності.
  • Що означає поняття «Непідготовлене спостереження» і «підготовлене спостереження»? Їх класифікація за тимчасовим принципом.
  • Роль фантазії в творчому процесі журналіста-публіциста.
  • Місце і роль спостереження і соціальних експериментів в журналістиці.
  • Роль художньої інтуїції в творчості публіциста.
  • У чому суть журналістського прийому «Зняття напруги»? При яких ситуаціях він застосовується?
  • Конфліктність «круглого столу»: цілі і завдання.

Каталог: wp-content -> docs
wp-content -> Урок №02. 10. 2014. Розділ І. Візуальні мистецтва Тема Архітектура світу
docs -> Програма навчальної дисципліни редакторської майстерності напрям підготовки 0303 журналістика та інформація
docs -> Робоча програма: Основи редакторської майстерності напрям підготовки 0303 журналістика та інформація
docs -> Програма для студентів освітньо-комунікаційного рівня „бакалавр Київ 2012 Вступ Дисципліна «Зарубіжна та українська журналістика»
docs -> Цей аналіз здійснено в рамках українсько-канадського проекту „Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні”
docs -> Навчальний посібник Неусвідомлені помилки повторюються. Б. Парамонов Київ, 2011 '271. 12(038)
docs -> М. П. Драгоманова Інститут вищої освіти Національної академії педагогічних наук України. Павло куляс система − проти автоматизму суржику редакторський погляд Навчальний посібник
docs -> Аналіз нормативно-правового забезпечення інклюзивної освіти в Україні
docs -> 1. Специфіка творчості журналіста
docs -> О техническом потенциале при создании инклюзивной модели образования


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка