Тема інтелектуальна власність: поняття та її роль для розвитку економіки поняття інтелектуальної власності


Тема 2. АВТОРСЬКЕ ПРАВО ТА СУМІЖНІ ПРАВА



Сторінка2/7
Дата конвертації06.11.2017
Розмір1.78 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Тема 2. АВТОРСЬКЕ ПРАВО ТА СУМІЖНІ ПРАВА


  1. Поняття та еволюція розвитку авторського права.

  2. Об’єкти та суб’єкти авторського права.

  3. Особисті немайнові та майнові права автора.

  4. Вільне використання творів.

  5. Особливості набуття прав на комп’ютерну програму.

  6. Визначення суміжних прав та їх об’єкти. Умови здійснення суміжних прав.

  7. Суб’єкти суміжних прав.

  8. Суб’єктивні суміжні права. Умови здійснення суміжних прав.

  9. Захист авторського права та суміжних прав.

  10. Міжнародно-правова охорона авторського права і суміжних прав.

2.1. Поняття та еволюція розвитку авторського права.


Авторське право як частина цивільного законодавства, регулює відносини пов’язані з використанням творів літератури, науки і мистецтва. У цих відносинах беруть участь, з одного боку, автори творів, їх спадкоємці, правонаступники та інші власники авторських прав, з другого – організації зацікавлені у використанні творів: видавництва, редакції періодичних видань, кіностудії, телестудії, радіостанції, театри, концертні організації, фірми звукозапису тощо. Відповідно законодавство забезпечує охорону прав не тільки авторів творів, а й творців об’єктів суміжних прав (виконавців, виробників фонограм, радіомовних та телевізійних компаній), що сприяють розповсюдженню цих творів. Основним положенням авторського права є монопольне (виключне) право автора на обнародування твору – дію, завдяки якій твір уперше стає доступним для публіки, а одним з основних його завдань є примноження культурної спадщини суспільства.

Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація, спеціальне оформлення твору або дотримання інших формальностей. Однак варто мати на увазі, що на друкованих видання може проставлятися знак охорони авторського права, який складається з латинської букви С у колі ©; імені (найменування) власника виключних авторських прав; року першого опублікування твору. Хоча правовою охороною будуть користуватися однаковою мірою як твори на яких проставлено цей знак так і ті, на яких його немає. Основною метою проставлення знаку охорони авторського права є інформування третіх осіб, що цей твір охороняється, що спрощує процес доведень провини порушника, якщо таке сталося. Аналогічне значення має і реєстрація прав автора на твір, тобто у разі виникнення спору про авторство на твір або його незаконне використання, факт реєстрації може відіграти важливу роль на користь автора.

Ідея охорони авторського права виникла з часу винаходу друкарського верстату. Можливість тиражувати літературні твори за допомогою механічних процесів зумовила появу нових професій. Ці підприємці вкладали значні суми у придбання паперу, у виробництво друкарських машин та ін., що передбачало авансування коштів, що відшкодовувались від продажу друкованої продукції. У такій ситуації, коли відсутні будь-які форми охорони від конкурентів, що продають незаконні копії і як наслідок інвестування у видавничу справу було небезпечне і ризиковане і тому необхідні були певні форми охорони. У Англії така форма охорони з’явилась у вигляді привілеїв, що надавались владою. Ці привілеї давали видавцям виключні права відтворення і розповсюдження твору протягом певного часу і надавали засоби захисту для здійснення права книговидання за допомогою штрафів, арештів тощо.

До кінця 17 ст. система привілеїв все більше зазнавала критики, що призвело до появи у 1709 р. Статуту Анни, визнаного першим положенням про авторське право. Предметом цього закону була підтримка вчення і закріплення за правомочними власниками права власності на копії книжок. Закон закріплював за автором виключне право на перевидання книжки протягом 14 р. з дати першого опублікування і можливість передачі цих прав видавцю ще на 14 р. Особлива увага приділялась охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів. Закон встановлював умови реєстрації в Центрі книговидання і депонування для користування в університетах та бібліотеках. Однак виникали неодноразово спори і судові розгляди з питань співвідношення авторського права згідно із загальним правом і Статутом Анни. Регулювання прав на основі загального права тривало до прийняття у 1911 р. Закону про авторське право, який його скасував (статут Анни).

У Франції перехід від системи привілеїв до системи авторського права був частиною загальних змін в житті країни, зумовлених революцією, що скасувала привілеї всіх видів. У 1791 р. і 1793 р. Конституційна асамблея прийняла декрети, які заклали основу французької системи авторського права. Декретом 1791 р. забезпечувалось право автора на публічне виконання твору протягом усього його життя, а також 5 років після його смерті на користь спадкоємців. Декретом 1793 р. автору надавалося виключне право перевидання його творів протягом життя, а також 10 р. після його смерті на користь спадкоємців і правонаступників. Таке вирішення питання відрізняється від норм Статуту Анни. Зокрема у Франції на відмінну від Англії права автора використовувалися протягом життя автора незалежно від опублікування.

Міжнародний період охорони авторського права розпочався з підписання Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів у 1886 р.


2.2. Об’єкти та суб’єкти авторського права.


Об’єкти авторського права. Об’єктом авторського права є твір науки, літератури і мистецтва, що є результатом творчої діяльності, виражений у будь-якій об’єктивній формі незалежно від призначення, цінності і способу вираження твору. Твір – це результат творчої праці автора, комплекс дій, образів, поглядів тощо. Закон України “Про авторське право та суміжні права” дає перелік об’єктів авторського права та їх загальні ознаки, однак цей перелік об’єктів авторського права не можна вважати повним, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові форми об’єктивного вираження творчої діяльності людей. Об’єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені Законом України “Про авторське право та суміжні права” ознаки: а) творчий характер; б) вираження в об’єктивній формі. Об’єктивна форма може бути різноманітною (усною письмовою, звуко- або відеозапис, зображення тощо) – ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо. Але задум письменника чи композитора, який у свідомості автора склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але ще не виражений зовні у будь-якій формі не визнається об’єктом авторського права.

Об’єктами авторського права є усні твори (промови, лекції, доповіді, проповіді, виступи тощо оскільки усні твори шляхом їх виголошення вважається опублікованими, тобто вираженими в об’єктивній формі), письмові (літературні наукові), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо.

Розглянемо детальніші групи об’єктів авторського права. Отже об’єктами авторського права є:



  • літературні твори – романи, оповідання, твори драматургії та ін. письмові твори незалежно від їх змісту, форми втілення, факту опублікування. До цієї категорії належать і листи, інтерв’ю, а також твори написані особливою математичною мовою, мовою коду або спеціальною технічною мовою (комп’ютерні програми), що не є творами художньої літератури. Щодо наукових творів, то авторським правом охороняється сам твір, а не відкриття або теорії, що міститься у ньому;

  • музичні твори – з текстом і без тексту (інструментальні – симфонії, сонати, квартети і вокальні пісні, романси тощо, а також музично-драматичні – опери, оперети, балети тощо). Авторське право охороняє лише твори, подані нотним записом чи перенесені на магнітні або цифрові носії, а також імпровізації або аранжування. До цієї групи варто віднести пантоміми, хореографічні та інші подібного роду твори для сценічного показу, а також сценічні обробки літературних, художніх творів, обробки фольклору, придатні для сценічного показу.

  • аудіовізуальні твори – це кіно-, теле-, відеотвори розраховані на одночасне слухове і зорове сприйняття аудиторією. До них належать кіно-, теле-, відеофільми, слайд-фільми, діафільми, ін. кіно- і телетвори незалежно від жанру, призначення, обсягу, виконання.

  • картографічні твори: географічні, геологічні та ін. карти, плани, ескізи і пластичні твори, що належать до географії, топографії та ін. наук.

  • твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва: ескізи, фасади, проекти забудови, малюнки, плани озеленення, моделі, макети, будівлі, споруди, сади, парки, квартали забудови тощо.

  • твори декоративно-прикладного мистецтва і дизайну – це характерні узори, орнаменти і форми, що використовуються для виготовлення промислових виробів і надають виробу естетичного зовнішнього вигляду (ювелірні вироби тощо).

  • твори образотворчого мистецтва: картини, скульптури тощо.

  • самостійними об’єктами авторського права є переклади, обробки, анотації, реферати, резюме, інсценізації, музичні аранжування та ін. переробки творів науки, літератури і мистецтва та обробки фольклору.

Не є об’єктами авторського права: офіційні документи (закони постанови, рішення, а також офіційні переклади); офіційні символи і знаки (прапори, герби ордени, грошові знаки тощо); витвори народної творчості; повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної інформації; результати, одержані за допомогою технічних засобів, призначених для виробництва певного роду, без залучення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створення індивідуального твору.

Суб’єкти авторського права. Суб’єктами авторських прав є особи, яким належить суб’єктивне авторське право відносно твору. Власниками цих прав можуть бути автори, їх спадкоємці, інші правонаступники.

Найважливішими суб’єктами авторських прав є автори творів науки, літератури, мистецтва. Авторами визнаються особи, творчою працею яких створено твір. Авторами визнаються і автори похідних (залежних) творів, зокрема перекладів, переробок, копій творів образотворчого мистецтва. Але поняття автор твору і суб’єкт авторського права не тотожні як за змістом так за значенням. Оскільки, як уже наголошувалося, автором твору завжди буде його творець, тобто тільки фізична особа, незалежно від її віку, а суб’єктами авторських прав можуть бути і юридичні особи, які є правонаступниками авторів творів, власниками похідного авторського права.

У більшості випадків твори науки, літератури і мистецтва створюються однією особою, але іноді двома або кількома, тобто спільною творчою працею кількох співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називають співавторством. Розрізняють два види співавторства: нероздільне – коли неможливо виділити працю кожного співавтора, роздільне – колі складові частини чітко визначені і відомо, хто із співавторів написав ту чи іншу частину. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину і одночасно він є співавтором твору в цілому. При нероздільному співавторстві твір може використовуватися лише за спільною згодою всіх співавторів і право опублікування та ін. використання твору належить однаковою мірою всім співавторам.



Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за якого кілька авторів беруть участь у створені колективної праці (енциклопедій, енциклопедичних словників, збірок, журналів тощо). Автори двох різних статей, вміщених в одному номері журналу чи збірки не стають співавторам. Вони не можуть вимагати визнання за ними будь-якого авторського права на весь номер журналу чи збірку. Кожен має авторське право на власну статтю.

Суб’єктами авторського права після смерті автора стають його спадкоємці. Успадкування авторських прав здійснюється або згідно із законодавством або за заповітом. Оскільки у нас заповіт досить рідкісне явище, то авторське право здебільшого переходять до спадкоємців за законом (в першу чергу спадкоємцями за законом є дружина (чоловік) померлого, його діти (зокрема і усиновлені) та батьки). Всі успадковують права у рівних частинах. Правонаступниками є спадкоємці, юридичні особи, видавництва, театри, кіностудії тощо, які оформили з автором договірні відношення щодо використання його твору. Правомірно придбані авторські права правонаступників визнаються і охороняються на рівні з правами самих авторів.

Суб’єктами авторських прав визнаються також видавці енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірок, колективних наукових праць, газет, журналів та ін. періодичних видань. Зазначеним суб’єктам авторських прав належать виключні права на використання таких видань в цілому. Однак самі видавці, безумовно, авторами творів, що включені до колективного твору не визнаються.

Нове законодавство про авторське право визнало право на інтерв’ю. Вважається, що інтерв’ю – це спільний твір особи, що дала його і особи, що взяла інтерв’ю. Авторське право на запис інтерв’ю належить їм обом, якщо інше не передбачено угодою між ними. А опублікування запису інтерв’ю допускається лише за згоди особи, що дала його.

Охорона авторських прав обмежена у часі: авторське право виникає з моменту створення твору і діє протягом усього життя автора і ще 70 років після смерті. Однак є деякі нюанси у охороні авторського права.

2.3. Особисті немайнові і майнові права авторів.


Авторське право поділяють на особисті немайнові і майнові права. У той же час авторські права настільки взаємопов’язані, що виділити серед них права чисто майнового або немайнового характеру досить складно.

Особисті немайнові права в усіх випадках належать лише безпосередньому авторові твору, незалежно від того, хто є власником авторських прав. Вони є невідчужуваними від особистості автора і не можуть передаватися іншими особам. Авторові твору належать такі особисті немайнові права:



  • права авторства полягає у тому, що тільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші зобов’язані зазначати його ім’я. Це право може належати тільки справжньому авторові твору і є невідчужуваним і таким, що не передається на будь-якій підставі, в тому числі за договором або у спадок. Воно є абсолютним правом і породжується самим фактом створення твору і не залежить від обнародування.

  • право на авторське ім’я дає можливість випустити свій твір під власним іменем, псевдонімом або анонімно. Автор реалізує право на ім’я у випадках використання його твору, коли він вступає в договірні відносини з іншими особами і організаціями. Автор має право вимагати зазначення свого імені кожного разу при виданні, публічному виконанні, передачі на радіо, цитуванні та ін. використанні твору.

  • право на захист репутації автора. За автором закріплюється право на захист твору, включаючи його назву, від будь-якого спотворення або іншого посягання здатного завдати шкоди честі і гідності автора. Зміст цього права полягає в тому, що при виданні, публічному виконанні або ін. використанні твору забороняється без згоди автора вносити будь-які зміни як до самого твору, так і до його назви і позначення імені твору. Забороняється без згоди автора додавати до твору при його виданні ілюстрацій, передмови, післямови, коментарів та будь-яких інших пояснень.

Право авторства, право на ім’я і право на захист репутації автора охороняються безстроково.

  • право на обнародування – юридично забезпечена автору можливість публічного розголосу створеного ним твору. За життя автора лише він сам може вирішувати питання про обнародування творів. Право на обнародування може перейти до ін. осіб, зокрема спадкоємців. Право на обнародування включає в себе право на відкликання, тобто право відмовитися від раніше прийнятого рішення про обнародування.

  • право на опублікування полягає у визнанні за автором можливості випуску в обіг примірників твору в кількості, достатній для задоволення розумних потреб публіки виходячи з характеру твору будь-яким встановленим законом способом: шляхом видання, публічного виконання чи показу, передачі по радіо, телебаченню тощо.

Майнові права на використання твору можуть вільно переходити до інших осіб на основі авторських договорів. Передусім автору чи іншій особі, що має авторське право, належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і в будь-який спосіб. Виключне право – це право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (наприклад, ліцензії тощо).

Авторові або іншій особі, яка має авторські права належать такі майнові права (тобто виключне право забороняти чи дозволяти):

  • право на відтворення – це виготовлення одного або більше примірників твору чи значної його частини у будь-якій матеріальній формі, включаючи репродукування, звуко- і відеозапис.

  • право на розповсюдження розуміється як пропонування примірників твору широкій публіці або якої-небудь його частини, в основному через відповідні торговельні канали. Крім розповсюдження примірників твору, термін “розповсюдження” також включає в себе радіомовлення, телебачення, виконання або ін. способи сповіщення. При продажі допускається подальше розповсюдження творів без згоди автора і без виплати йому винагороди.

  • право на імпорт – виключне право автора імпортувати примірники твору з метою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу власника виключних авторських прав. Тобто автор має можливість здійснювати контроль за ввезенням на територію дії його авторського права примірників створеного ним твору, які виготовлені за кордоном.

  • право на публічний показ реалізується в основному відносно творів образотворчого мистецтва. Показ – це демонстрування оригіналу чи його примірника твору безпосередньо чи на екрані. Право на публічний показ може бути здійснено лише відносно творів зафіксованих на будь-якому матеріальному носії. Публічний показ передається тільки зоровим сприйняттям, у місці відкритому для вільного відвідування.

  • право на публічне виконання полягає в показі твору шляхом гри, декламації, співу, танцю, в живому виконанні так і передачею за допомогою технічних засобів, а також показ кадрів аудіовізуального твору, у місцях відкритих для вільного відвідування.

  • право на звукозапис;

  • право на екранізацію;

  • право на передачу в ефір – закріплена за авторами можливість сповіщати твори для загального відома шляхом передачі в ефір. Передача в ефір охоплює собою як первинне сповіщення твору публіці, так і наступну передачі твору в ефір. Можуть передаватися в ефір як обнародувані так і не обнародувані твори.

  • право на сповіщення для загального відома – це право автора передавати твір для загального відому по кабелю, проводах або за допомогою ін. аналогічних способів.

  • право на переклад – можливість самому перекладати і використовувати переклад свого твору, а також право автора давати дозвіл на переклад і використання перекладу іншими особами.

  • право на переробку включає можливість автора самому переробити твір в ін. вигляд, форму або жанр чи дати дозвіл на переробку іншим особам. Створювані в результаті творчої переробки твори є новими об’єктами авторського права, однак їх використання може здійснюватися лише за згодою авторів оригінальних творів.

  • право на практичну реалізацію відповідних проектів;

  • право слідування. Ним володіють автори творів образотворчого мистецтва. Суть цього права полягає у тому, що у кожному випадку публічного перепродажу (аукціон, художній салон, галерея тощо) твору образотворчого мистецтва автор має право на отримання певного % від перепродажної ціни. Основна мета – захист майнових інтересів художників і авторів ін. творів образотворчого мистецтва, які часто продають свої твори різного роду перекупникам дешевше від реальної ціни.

  • право на отримання частини прибутку.

2.4. Вільне використання творів.


Вільне використання твору – це можливість, що витікає з обмежень авторського права, безоплатно використовувати твір у певних випадках і без отримання на це дозволу, однак дотримуючись певних умов, встановлених чинним законодавством, в основному, що стосується немайнових прав автора. Використання твору без згоди автора Закон України “Про авторське право і суміжні права” визначає як вільне використання. Дозволяється в окремих зазначених Законом випадках вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди та вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди. Останнє (з виплатою винагороди) відтворення творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, допускається виключно в особистих цілях. У цьому випадку винагорода виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіо- відеоапаратури тощо) та матеріальних носіїв (звуко-, відеоплівок, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.

Без згоди автора або ін. особи, що має авторське право, але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення допускається зокрема:

  • використання цитат з опублікованих творів;

  • використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або зображення навчального характеру;

  • відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або ін. повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;

  • видання випущених у світ творів спеціальним шрифтом для сліпих;

  • публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів;

  • відтворення з інформаційною метою у періодичних виданнях, передачах публічно виголошених промов, звернень, доповідей та ін.;

  • відтворення творів для судового та адміністративного провадження.

Без згоди автора вільне відтворення творів допускається для навчання, в обсязі виправданому поставленій меті.

Вільне використання творів передбачає репродукування правомірно опублікованих творів одиничним примірником без здобуття прибутку, зокрема це дозволяється робити бібліотекам та архівам для відновлення, заміни втрачених та зіпсованих примірників, а також для надання іншим бібліотекам.

Окрему групу видів вільного використання творів становлять деякі випадки використання комп’ютерних програм і баз даних (наприклад, користувач комп’ютерної програми або бази даних може здійснювати їх адаптацію, тобто вносити в них зміни тільки з метою забезпечення функціонування комп’ютерної програми чи бази даних на конкретних технічних засобах користувача або під управлінням конкретних програм користувача), а також записи короткострокового використання здійснюваних організаціями ефірного мовлення.

2.5. Особливості набуття прав на комп'ютерну програму.


Комп'ютерні програми є об'єктом авторського права й охороняються як літературні твори у відповідності до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів від 24 липня 1971 р., Цивільного кодексу України, Закону України "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 11 липня 2001 р. № 2627-ІІІ, іншими нормативно-правовими актами.

Комп'ютерна програма – це створений творчою працею фізичної особи набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, втілений на носіях будь-якого виду (електронних, паперових тощо), для використання в автоматичних пристроях для обробки інформації, або іншому обладнанні, що базується на цифровій техніці з метою приведення його у дію для досягнення певної мети або результату. Це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному тексті або об'єктному коді, а також допоміжні та проміжні матеріали розробки, що призводять до створення комп'ютерної програми, якщо тільки суть цих матеріалів така, що результатом їх є створення на наступній стадії комп'ютерної програми.

Первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор комп'ютерної програми, тобто фізична особа, яка своєю творчою працею створила програму і якій належать особисті немайнові та майнові права на цю програму. Крім того суб'єктами авторського права можуть бути інші фізичні та юридичні особи, які набули права на комп'ютерну програму відповідно до договору або Закону.

Особисті немайнові права авторів (право: на ім'я, на заборону його використання, на псевдонім та на недоторканність твору) тісно пов'язані з особистістю, а тому є невідчужуваними.

Необхідно відмітити специфіку реалізації права автора на недоторканість (цілісність) комп'ютерної програми. Право на недоторканість - це право на захист як самої комп'ютерної програми, так і її назви від усілякого роду спотворень чи інших посягань, здатних завдати шкоди честі та репутації автора. Для комп'ютерних програм в силу їх технічного характеру та спрямованості на отримання певного результату за допомогою комп'ютера, першочерговим є недопущення несанкціонованих автором модифікацій, здатних відобразитись на їх функціональних властивостях і технічних характеристиках, на відміну від класичного авторського права, коли в основному викривлення і посягання на цілісність виникають у формі передмов, післямов чи коментарів твору інших осіб, які містять необґрунтовані та образливі для автора твердження або пропозиції. Тому у ліцензіях на використання програмних засобів, як правило, обумовлюють заборону вносити будь-які зміни у код програми, або встановлюють правила, у відповідності до яких здійснюється наступне поширення змінених комп'ютерних програм.

Майновими правами інтелектуальної власності на комп'ютерну програму є право на використання твору, виключне право дозволяти використання твору іншими особами та право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання. Зазначені права можуть бути передані повністю або частково іншій особі на умовах, визначених договором щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Відповідно до цивільного законодавства право власності виникає за умови наявності певних юридичних фактів, які можна поділити на первісні, тобто такі, коли право на об'єкт виникає незалежно від волі третіх осіб (це власне створення об'єкта інтелектуальної власності) та похідні, за якими право власності виникає за волею попереднього власника та, як правило, набувача прав (договори про передачу прав та інші цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом). Таким чином авторське право на комп'ютерну програму може виникати:

1) з факту безпосереднього створення автором такої програми або факту створення комп'ютерної програми спільною працею декількох осіб - співавторів;

2) з трудових правовідносин, коли майнові права інтелектуальної власності виникають у юридичної або фізичної особи, у якої працює працівник, який створив комп'ютерну програму;

3) з правовідносин, пов'язаних зі створенням комп'ютерної програми на замовлення, де замовник отримує спільні права на створений автором за замовленням об'єкт;

4) з договору про передачу права на комп'ютерну програму;

5) з інших договірних відносин, таких, наприклад, як договір застави, де об'єктом застави виступає майнове право на комп'ютерну програму;

6) у юридичної особи з факту внесення майнових прав інтелектуальної власності як вклад до статутного капіталу такої юридичної особи;

7) внаслідок прийняття рішення спеціальним державним органом - судом;

8) у порядку спадкування.

Розглянемо окремі випадки більш детально.

Якщо автор сам створив комп'ютерну програму, то порядок набуття прав в даному випадку є дещо спрощеним - достатньо самого факту створення твору, що вже сам по собі призводить до виникнення та набуття автором передбаченої законодавством сукупності авторських прав, і набуття жодного з цих прав не пов'язане з будь-якими додатковими діями автора. Тобто, з факту самостійного створення автором комп'ютерної програми виникає увесь комплекс немайнових та майнових прав інтелектуальної власності, який належить такому авторові (чи авторам). Єдиною умовою для набуття прав на комп'ютерну програму є втілення її в певній матеріальній формі. Будь-які формальності чи сповіщення не є підставою для набуття чи не набуття таких прав. Набуття авторських прав з факту створення автором цього твору є одним з найдемократичніших правових інститутів.

Другим за поширенням (після особистого створення) є набуття авторських прав на комп'ютерну програму шляхом передачі майнових авторських прав за цивільно-правовим договором. Особа, яка володіє майновими авторськими правами, може відчужувати ці права повністю, може передати їх іншій особі частково або надати дозвіл на використання об'єкта авторського права.

Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності на комп'ютерну програму може здійснюватись на підставі: ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності; ліцензійного договору; договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; іншого договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності має бути укладеним у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є недійсним.

При відчуженні майнових авторських прав у повному складі, передають увесь їх комплекс, передбачений чинним законодавством, при цьому автор втрачає майнові авторські права на цей твір, а набувач авторських прав стає їх єдиним власником. Якщо автор передає частину виключних майнових авторських прав, він втрачає право на передану частину прав, залишаючи за собою права, які не були передані, а набувач отримує власність лише на передані йому права. У випадку надання особою, яка володіє майновими авторськими правами, іншій особі лише дозволу на використання об'єкта інтелектуальної власності, правовласник не втрачає своїх прав, а лише, у деяких випадках (при наданні виключної чи одиничної ліцензії) бере на себе зобов'язання утриматись від певних способів використання своїх майнових авторських прав.

У випадку набуття авторських прав з трудових правовідносин, майнові права інтелектуальної власності виникають у автора та у юридичної або фізичної особи, у якої працює працівник, який створив комп'ютерну програму. За законодавством особисті немайнові права інтелектуальної власності на твір, створений працівником у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив такий твір. Проте передбачено, що окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати і юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Це пов'язане з тим, що складні програми можуть створюватись досить значною кількістю авторів, і реалізація деяких їх немайнових прав, наприклад, на зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, є досить проблематичною. В повній мірі це стосується і зазначеного немайнового права автора на недоторканість твору. З одного боку, саме автор має право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні чи будь-якому посяганню на твір. Але зрозуміло, що коли таке право буде реалізовувати не фізична особа (чи невизначено великий колектив фізичних осіб), а могутня компанія з солідними фінансовими можливостями, то такий захист буде більш ефективним та прийнятним як для самого автора, так і для його роботодавця.

Що стосується майнових прав інтелектуальної власності на твір, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, то зазначені майнові права належать спільно працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, якщо інше не передбачено договором. Враховуючи це, вкрай важливим для сторін трудової угоди є питання відображення в такій угоді аспектів, пов'язаних з правами інтелектуальної власності на об'єкти авторського права, створені у зв'язку з виконанням трудового договору, які повинні бути детально та однозначно визначені, формалізовані та погоджені сторонами.

У цьому випадку роботодавець позбавляє працівника економічних та інших (в тому числі особистих) підстав шукати без відома роботодавця шляхів та способів розповсюдження створеної під час виконання своїх трудових обов'язків розробки. Як правило, на практиці це забезпечується внесенням до договору положень про те, що автор отримує певний процент від коштів, отриманих роботодавцем за реалізацію програмного продукту, додатково до заробітної плати автора.

Укладення договору також дозволяє роботодавцю з більшою впевненістю гарантувати виконання ним своїх зобов'язань, що стосуються безпеки, супроводження, усунення недоліків, наступних модифікацій, навчання та подібних дій з комп'ютерними програмами перед зовнішніми замовниками, користувачами, покупцями та іншими особами. При цьому роботодавець має додаткову можливість стимулювати працівника для створення оригінальної, конкурентної розробки та передбачити відповідальність робітника за дотримання ним умов конфіденційності інформації щодо діяльності підприємства роботодавця, що стала йому відома під час виконання трудових обов'язків.

Працівник же зацікавлений в укладенні такого договору, тому що в ньому детально відображені терміни, розмір та порядок виплати авторської винагороди, зафіксовано розподіл авторських прав (їх наявність) та інші права автора.

Створення комп'ютерної програми за замовленням. Згідно чинного законодавства особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта, але у випадках, передбачених законом, окремі немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові. Майнові права на об'єкт створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором. Договором безпосередньо визначають способи та умови використання створеного об'єкта замовником.

За договором замовлення одна сторона (у нашому випадку розробник програми) зобов'язується в установлений строк створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника). На практиці ця вимогу реалізують у вигляді обов'язкового додатку до договору замовлення, так званого, "Технічного завдання на створення комп'ютерної програми". В цьому документі детально зазначають технічні вимоги, яким має відповідати програма, її параметри, функціональні можливості, сумісність з комп'ютерною технікою та іншими програмами, інші суттєві аспекти.

Відзначимо ще одну особливість, пов'язану з використанням примірників комп'ютерних програм. Згідно зі статтею 441 Цивільного кодексу України використанням твору його продаж або передання в найм (оренду), тобто, відповідно, реалізація примірників комп'ютерних програм за плату чи надання в тимчасове користування з метою одержання вигоди. Автор комп'ютерної програми або інший власник авторських прав на цю програму може розповсюджувати його шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або через передання в майновий найм чи прокат, а також іншу передачу до першого продажу примірників твору. Якщо примірники комп'ютерної програми правомірно введені в цивільний обіг шляхом першого їх продажу в Україні, то допускається їх подальше розповсюдження через продаж, дарування тощо вже без згоди автора або іншого власника авторських прав.

На практиці при продажу примірника комп'ютерної програми ліцензія на право користування цим примірником програми (умови якої можуть бути викладені у самих примірниках програм) регулюється статтею 634 Цивільного кодексу України про договір приєднання. Відповідно до цієї статті договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, може бути укладено лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору "в цілому" без зміни його окремих положень. Користувач комп'ютерної програми перед її встановленням знайомиться з письмовим попередженням (на паперовому або електронному носіях) про свої обов'язки дотримання авторських прав і, якщо він погоджується з ними, то встановлює програму, тобто, своєю поведінкою виражає волю до прийняття на себе таких обов'язків, передбачених чинним законодавством України.

Зазначена ліцензія не передає будь-яких авторських прав кінцевому користувачу програмного забезпечення. Він отримує у власність матеріальний об'єкт - примірник, в якому втілено комп'ютерну програму, і право здобувати корисні властивості цієї комп'ютерної програми при її використанні (функціонуванні) в утилітарному сенсі за прямим призначенням. Такий користувач може на законних підставах володіти, користуватись і розпоряджатись втіленим в матеріальній формі на відповідному носії примірником комп'ютерної програми, здійснювати відносно цього носія на власний розсуд усі дії, що не заборонені законодавством.

Правовідносини, пов'язані з користуванням зазначеним носієм регулюються правочинами, що відносяться до цивільно-правових відносин купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Право власності на матеріальний носій примірника комп'ютерної програми (диск для лазерних систем зчитування, жорсткий диск комп'ютера, дискета тощо) ніяким чином не надає його власникові будь-яких авторських прав на комп'ютерну програму. Причому, правовий статус такого носія не залежить від комп'ютерної програми, яка міститься на ньому, її виду, автора чи інших параметрів цієї програми, а сам матеріальний об'єкт, як такий, не є об'єктом авторських правовідносин.

2.6. Визначення суміжних прав та їх об’єкти.


Суміжні права можна визначити як права на результати творчої діяльності виконавців, виробників фонограм та організацій ефірного та кабельного мовлення, пов’язані з використанням творів літератури і мистецтва, авторські права яких належать ін. особам. Дійсно, для того щоб донести свій твір до широкої аудиторії, автору часто потрібне сприяння посередників (музикантів, продюсерів, видавців тощо), які використовуючи свої професійні якості, можуть представити твір у формі, найбільш цікавій і доступній для публіки. Суміжні права безпосередньо пов’язані з авторськими правами, саме тому вони називаються суміжними і охороняються одним законом. Ці права випливають з творчої діяльності з реалізації, використання вже обнародуваних творів літератури і мистецтва. Істотною особливістю більшості суміжних прав є їх похідність і залежність від прав авторів творів. Під суміжними правами Закон України “Про авторське право та суміжні права” розуміє права виконавців, виробників фонограм та організації ефірного та кабельного мовлення. Це права на оригінальність, майстерність, манеру виконання, на інтерпретацію твору. Поняття суміжних прав охоплюється три групи прав: права виконавців; права виробників фонограм; права організацій ефірного та кабельного мовлення.

Таким чином об’єктами суміжних прав є:



  • виконання для фіксації, відтворення і розповсюдження за допомогою технічних засобів;

  • записи виконання та інші записи за допомогою технічних засобів;

  • трансляція в ефір і по кабелю.

Зазначені результати творчої діяльності можуть одержати правову охорону лише за певних умов, визначених Законом.

Права виконавців охороняються, якщо:



  • виконання вперше мало місце на території України;

  • виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється Законом;

  • виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу організації мовлення, що охороняється Законом.

Права виробників фонограм охороняються, якщо:

  • виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України;

  • фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її публікації і іншій держава;

  • перша фіксація фонограми мала місце в Україні.

Права організацій мовлення охороняються, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України.

2.7. Суб’єкти суміжних прав.


Суб’єктами суміжним прав є виконавці, виробники фонограм, організації ефірного та кабельного мовлення.

Виконавцями визнаються актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти, диригенти, танцюристи, а також інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичних інструментах чи у будь-який ін. спосіб виконують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору. Тобто виконавцями визнаються також особи, які хоча і не є офіційно артистами, співаками тощо, але виконують їх функції. Виконавцями визнаються також особи, які здійснюють таку саму творчу діяльність, у тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери. Виконавцями можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства незалежно від віку.

Виробниками фонограм можуть бути фізичні чи юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі. Фонограма – це виключно звуковий запис будь-якого виконання чи інших звуків. Грамофонічні платівки, диски, магнітофонні касети та ін. носії записів є примірниками фонограм (примірник – це результат будь-якого відтворення твору).

До суб’єктів суміжних прав Закон відносить також організації мовлення, тобто тільки юридичні особи. Це організації радіо- і телебачення, які використовують твори літератури і мистецтва у своїх програмах передач як в ефір, так і по кабелю. Безумовно, до суб’єктів суміжних прав належать організації як державного так і приватного чи ін. форм власності.


2.8. Суб’єктивні суміжні права. Умови здійснення суміжних прав.


Усі суб’єкти суміжних прав мають використовувати свої суб’єктивні права (особисті немайнові і майнові) в такий спосіб, щоб не порушити прав авторів, чиї твори використовуються. Зокрема виконавці мають здійснювати свої суб’єктивні права за умови дотримання прав авторів, виробники фонограм і організацій мовлення – прав авторів і виконавців. Організації мовлення – прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

Закон не передбачає процедури закріплення виникнення і здійснення суміжних прав. Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення. Проте виробники фонограм і виконавці з метою інформування про належність їм суміжних прав, що виникли у процесі створення фонограми, можуть на всіх її примірниках або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав: та ім’я (найменування) особи, що має суміжні права і зазначення року першої публікації фонограми.

Права виконавців. За виконавцями визнаються як особисті немайнові так і майнові права. Право на ім’я означає можливість виконавця вимагати згадування його справжнього імені чи псевдоніму, яке при цьому не повинно спотворюватися. Це право охороняється безстроково, а будь-які поправки, зміни , доповнення у виконання можуть вноситися тільки за згодою виконавців. Право на захист репутації виконавця це право на захист виконання від будь-якого спотворення або ін. посягання, здатного завдати шкоди честі і гідності виконавцям.

Майнові інтереси виконавців забезпечуються закріпленням за ними права на використання виконання в будь-якій формі, включаючи право на отримання винагороди за кожний вид використання виконання. Виконавцеві належить право виконувати або дозволяти виконувати такі дії: передавати в ефір або сповіщати для загального відома по кабелю виконання, якщо використане для такої передачі виконання не було раніше передано в ефір або не здійснюється з використанням запису; записувати раніше не записане виконання; відтворювати запис виконання, тобто виготовляти примірники запису; здавати у тимчасове користування в комерційних цілях фонограму, на які записано виконання за участю виконавця.

Усі виключні права виконавця можуть передаватися за договором будь-яким іншим особам, в ролі яких можуть виступати організації, що управляють майновими правами власників авторських і суміжних прав на колективній основі. Ними можуть бути особи, які спеціалізуються в галузі комерційного використання створених творів і об’єктів суміжних прав.

Виконавцеві не надається охорона від наслідування, тобто естрадний співак, музикант або актор не можуть заборонити будь-кому з інших виконавців запозичити їх манеру і форму виконання.

Права виробників фонограм. За виробником фонограми визнаються лише майнові права.

Виробнику фонограми належать виключні права на використання фонограми в будь-якій формі, включаючи право на винагороду за кожний вид її використання. Виключне право на використання фонограми означає право здійснювати або дозволяти здійснювати наступні дії: відтворювати (прямо чи опосередковано)фонограму; переробляти або ін. способом аналогічно змінювати фонограму; розповсюджувати оригінал або примірник фонограми шляхом продажу або ін. передачі права власності; імпортувати примірники фонограми з метою розповсюдження, включаючи примірники фонограми, виготовлені за дозволом виробника цієї фонограми; доводити до загального відома фонограму, щоб представники публіки могли здійснювати до неї доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором.

Якщо примірники правомірно опублікованої введені за дозволом виконавця і виробника фонограми в цивільний оборот шляхом її продажу, то допускається їх подальше розповсюдження на території певної країни без згоди виконавця і виробника і без виплати їм винагороди. При цьому право на прокат належить виконавцю і виробнику фонограми незалежно від належності права власності на оригінал або примірники фонограми. Виключні права виробник фонограми може передавати іншим особам за спеціальним договором.

Права організацій ефірного та кабельного мовлення. Організації мовлення не створюють творів, а лише здійснюють їх використання шляхом передачі в ефір або сповіщення для загального відома. Їх майнові інтереси потребують особливої охорони. На створення передач витрачаються значні кошти, які повинні окуповуватися за рахунок монопольного права на їх використання.

Організації ефірного мовлення стосовно щодо її передачі належать виключні права використовувати передачу у будь-якій формі і давати дозвіл на використання передачі, включаючи право на одержання винагороди за надання такого дозволу. Виключне право організації ефірного мовлення давати дозвіл на використання її передачі означає здійснювати або дозволяти здійснювати наступні дії: передавати в ефір її передачу іншою організацією ефірного мовлення; записувати передачу; відтворювати запис передачі; розповсюджувати серед публіки записи передачі шляхом продажу, прокату або іншої передачі права власності; сповіщати передачу для загального відома у місцях з платним входом.

Дія зазначених прав не поширюється на ті випадки, коли запис передачі було зроблено за згодою організацій ефірного і кабельного мовлення і відтворення передачі здійснювалося з тією ж метою.

Обмеження прав об’єктів суміжних прав (вільне використання) зводяться до того, що: допускається вільне використання (невеликих уривків) виконання, передачі в ефір, відтворення фонограми з метою включення в огляд про поточні події; цитування в інформаційних цілях; навчання або наукові дослідження, або в особистих цілях.

2.9. Захист авторського та суміжних прав.


За захистом авторського права або суміжних прав здійснюється нормами різних галузей права – кримінального, адміністративного, цивільного тощо. Але найчастіше застосовують цивільно-правові засоби захисту авторського та суміжних прав.

Захист інтересів автора та його правонаступника в Україні і за кордоном здійснює Державне агентство України з авторського і суміжних прав (ДААСП).

Правоволодільці мають право вимагати: визнання авторського права або суміжних прав; припинення дій, що порушують авторське та суміжні права або створюють загрозу їх порушенню; відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду; стягнення доходу, одержаного порушником внаслідок порушення авторського та суміжного прав, замість відшкодування збитків; виплати компенсацій, що визначається судом, замість відшкодування збитків або стягнення доходу з врахуванням суті правопорушення; вжиття ін. передбачених законодавством заходів, пов’язаних з захистом авторського і суміжних прав.

Контрафактні примірники творів, записаних виконань, фонограм, передач організацій мовлення підлягають обов’язковій конфіскації за рішенням суду, що розглядає справи про порушення авторського і суміжних прав. Суд має право внести рішення про конфіскацію будь-яких матеріалів і будь-якого обладнання, незаконно використовуваних для виготовлення і відтворення примірників творів, записаних виконань, фонограм, передач організацій ефірного і кабельного мовлення.

Закон України “Про авторське право і суміжні права” детально визначає, що є порушенням авторського і суміжних прав, зокрема:


  • вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права та їх майнові права з урахуванням передбачених обмежень майнових прав;

  • піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав – опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;

  • плагіат-оприлюднення (опублікування), повністю aбо частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

  • ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

  • вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;

  • будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;

  • підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

  • розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

У цьому Законі також обумовлюються способи цивільно-правового захисту авторського та суміжних прав. Наприклад: подання позову до суду про встановлення порушених прав шляхом внесення відповідних виправлень, публікацій в пресі про допущені порушення або ін. способом і т.п.

У Законі також обумовлюється відшкодування збитків за порушення авторського та суміжних прав.

Порушення авторських прав переслідується у кримінальному порядку при вчинені таких дій, що порушують суб’єктивні права автора чи особи, що має авторське право:


  • незаконне використання творів та об’єктів суміжних прав (контрафакція) – передбачає опублікування чи інше обнародування твору, його відтворення, розповсюдження, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, що мають авторське право чи суміжні права, примірники творів, фонограм, програм мовлення;

  • примушення до авторства – передбачає психічний або фізичний вплив на автора з метою примусити його створити відповідний твір (погроза убивства, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), це може бути і примусове співавторство;

  • привласнення авторства (плагіат) – це оприлюднення у повному обсязі або частково чужого твору під своїм ім’ям.

2.10. Міжнародно-правова охорона авторського права і суміжних прав.


Законодавство конкретної держави в сфері авторського та суміжних прав звичайно регулює тільки ті дії, які здійснені або вчинені в самій державі. Отже, воно не може передбачати охорону інтересів своїх громадян в інших державах. Саме з метою гарантії охорони інтересів своїх громадян в іноземних державах і створена міжнародна охорона авторського і суміжних прав.

У 1886 р. було підписано Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів і засновано Міжнародний союз з охорони літературних і художніх творів. З 25 жовтня 1995 р. Конвенція набула чинності на території України.

Конвенція ґрунтується на трьох основних принципах:


  • принцип національного режиму,

  • принцип автоматичної охорони,

  • принцип незалежності охорони.

Конвенція містить низку положень, які визначають мінімальний рівень охорони, що надається, а також ряд спеціальних положень відносно країн, що розвиваються.

Конвенція передбачає також охорону особистих немайнових прав, а також визначає терміни охорони авторського права: протягом життя автора і 50 р. після його смерті тощо.

Розглянемо основні конвенції в галузі захисту авторського і суміжних прав.

Всесвітня конвенція про авторське право (Женева, 1952 р.). Україна є членом Конвенції з 1973 р. у складі Союзу і у 1993 р. підтвердила участь у ній.

Цією Конвенцією встановлені більш м’які вимоги до охорони творів літератури і мистецтва. Наприклад, встановлення факту охорони здійснюється за правилами країни, де охорона запрошується, на відмінну від Бернської конвенції, яка виходить із закону країни походження твору. Тому на підставі Всесвітньої конвенції не можна позбавити охорони твір тільки тому, що в країні походження цей твір не охороняється.

Одним з основних принципів Конвенції є принцип національного регулювання, який передбачає охорону будь-якого твору, опублікованого в країні – учасниці Конвенції. А також вона передбачає терміни дії охорони: період життя автора і 25 р. після його смерті.

Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римська конвенція, Рим, 1961 р.).

Конвенція відкрита для держав – учасниць Бернської конвенції або Всесвітньої конвенції про авторське право.

Римська конвенція забезпечує охорону прав суб’єктів суміжних прав (виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення). Відповідно до неї виконавці охороняються від певних дій, на які вони не давали згоди: радіотрансляція і пряма трансляція їх виступів, фіксація таких прямих телетрансляцій виступів, відтворення такої фіксації, якщо оригінальна фіксація була здійснена без згоди виконавців.

Виробники фонограм мають право дозволяти або забороняти пряме чи опосередковане відтворення фонограм.

Організації мовлення мають право дозволяти або забороняти певні дії: відтворення їх передач, їх фіксацію, показ публіці їх телевізійних передач при доступі публіки за вхідну плату.

Тривалість охорони має бути не менша 20 років починаючи з кінця року, коли було зроблено запис.

Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм (1971 р.). Конвенція відкрита для будь-якої держави – члена ООН або будь-якого із спеціалізованих установ, що входять до системи ООН. Конвенція передбачає обов’язок кожної з договірних держав охороняти інтереси виробника фонограм, який є громадянином іншої договірної держави, від відтворення дублікатів фонограм без згоди на те його виробника, а також від ввезення таких дублікатів, коли таке відтворення або таке ввезення таких дублікатів здійснюється з метою поширення для загального відома, а також від поширення таких дублікатів для загального відома.

Брюссельська конвенція про поширення програм – носіїв сигналів, що передаються через супутник (1974 р.). Як і попередня Конвенція відкрита для будь-якої держави – члена ООН або будь-якого із спеціалізованих установ, що входять до системи ООН.

Конвенція передбачає обов’язок кожної держави – учасниці Конвенції вживати необхідних заходів щодо запобігання незаконному розповсюдженню на своїй або зі своєї території будь-якого сигналу через супутник. Розповсюдження є незаконним, якщо на нього не було одержано дозвіл від організації радіо- і телемовлення, що прийняла рішення про складові елементи програми.

Положення цієї Конвенції не застосовуються, коли розповсюдження сигналів здійснюється із супутників прямого мовлення.

Розвиток цифрових технологій і глобальної мережі Internet викликали необхідність виникнення Договору ВОІВ з виконання і фонограм (Женева, 1996 р.).
Контрольні питання до теми 2.

1. Яка подія є знаменною для розвитку авторського права?

2. Що стало причиною появи Статуту королеви Анни – першого закону про копірайт?

3. Назвіть особисті (немайнові) права автора.

4. Вкажіть майнові права автора?

5. Що таке вільне використання твору?

6. Який термін охорони особистих (немайнових) прав автора?

7. Термін охорони майнових прав автора.

8. У чому полягає різниця між об'єктами авторського права і суміжних прав?

9. Як охороняється комп’ютерна програма?

10. Які результати творчої діяльності відносяться де об'єктів авторського права, а які - до об'єктів суміжних прав?

11. Хто відноситься до суб'єктів авторського права?

12. Назвіть об’єкти суміжних прав.

13. Що таке суміжні права?

14. Назвіть суб’єкти суміжних прав.

15. Права виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.

16. Які об'єкти інтелектуальної власності охороняються авторським правом, а які - суміжними правами?

17. Чи є обов'язковою процедура оформлення прав на об'єкти авторського права?

18. Чи є обов'язковою процедура оформлення прав на об'єкти суміжних прав?

19. Який взаємозв'язок між правами автора, виконавця, виробника фонограм, організації мовлення?

20. Який термін правової охорони об'єктів суміжних прав?

21. Відповідно до яких конвенцій здійснюється охорона авторських і суміжних прав у світі?


Літературні та законодавчі джерела до теми 2.

    1. Цибульов П.М., Чеботарьов В.П. Популярно про інтелектуальну власність / За заг. ред. к.е.н. М.В.Паладія. - К.: ТОВ "Альфа-ПіК", 2004. – 56 с.

    2. Дроб'язко В.С., Дроб'язко Р.В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 512с.

    3. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. Закладів / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – с. 624.

    4. Бондаренко С.В. Авторське право і суміжні права: Навчальний посібник. - К.: Інст. інт. власн. і права, 2004. – 260 с.

    5. Інтелектуальна власність: Словник-довідник / За заг. ред. О.Д. Святоцького. - у 2-х т.: Том 1. Авторське право і суміжні права / за ред. О.Д. Святоцького, Р.В. Дроб'язка. Уклад.: В.С. Дроб'язко, Р.В. Дроб'язко. - К.: Видавничий Дім "ІнЮре", 2000. - 356 с. Том 2 Промислова власність / За ред. О.Д. Святоцького, Р.В. Дроб'язка. Уклад.: Г.П. Добриніна, А.В. Кочеткова, Н.І. Мова та ін. - К.: Видавничий Дім "ІнЮре", 2000. – 272 с.

    6. Інтелектуальна власність: Навчальний посібник / За ред. д.т.н. Цибульова П.М. – К.: УкрІНТЕІ, 2006. – 276 с.

    7. Закон України "Про авторське право і суміжні права" (Відомості Верховної Ради України, № 13 / 2004).

    8. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (Паризький акт від 24 липня 1971 року, змінений 2 жовтня 1979 року);

    9. Всесвітня конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 року;

    10. Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року;

    11. Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення від 26 жовтня 1961 року, м. Рим;

    12. Всесвітня конвенція про авторське право від 20 грудня 1996 року;

    13. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року;

Каталог: data -> ukr -> IJnfo dlya stydenta 11
IJnfo dlya stydenta 11 -> "Непряме оподаткування в системі податків України"
IJnfo dlya stydenta 11 -> Статистика ринку
IJnfo dlya stydenta 11 -> Класифікація і кваліфікація правопорушень
IJnfo dlya stydenta 11 -> Використання роботи внутрішнього аудитора
IJnfo dlya stydenta 11 -> Реферат на тему: " Психологія підлітків"
IJnfo dlya stydenta 11 -> Рішення про санацію банку може прийматися у випадках: з ініціативи комерційного банку в рамках непримусових заходів впливу нбу з ініціативи нбу в рамках непримусових та примусових заходів впливу на комерційний банк
IJnfo dlya stydenta 11 -> Статистика рівня життя населення
IJnfo dlya stydenta 11 -> Фізична подібність і моделювання


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка