Тема. Запальні захворювання жіночих статевих органів Актуальність теми



Скачати 349.46 Kb.
Дата конвертації23.10.2016
Розмір349.46 Kb.
Тема. Запальні захворювання жіночих статевих органів
1. Актуальність теми. Запальні захворювання жіночих статевих органів за частотою посідають одне з перших місць серед патології геніталій, є частою причиною втрати працездатності, неплідності, багатьох ускладнень. Знання причин, клініки методів діагностики та лікування запальних захворювання жіночих статевих органів необхідно лікарю будь-якого профілю у його практичній діяльності.

2. Тривалість заняття: 4 год.

3. Навчальна мета. Вивчити запальні захворювання жіночих статевих органів (частоту, етіологію, клінічну картину, методи лікування). Поглибити знання щодо профілактики інфекційних захворювань у роботі дільничного лікаря поліклініки.

3.1. Знати: α=ІІ

  1. Етіологію та патогенез гострих та хронічних захворювань жіночих статевих органів.

  2. Клінічні симптоми запальних гінекологічних захворювань.

  3. Особливості перебігу запальних гінекологічних захворювань у різні періоди життя жінки (дитячий вік, вагітність, літній вік).

  4. Методи діагностики запальних гінекологічних захворювань.

  5. Диференціальну діагностику запальних гінекологічних захворювань.

  6. Методи лікування запальних гінекологічних захворювань та реабілітації.

  7. Профілактику запальних захворювань жіночих статевих органів.

3.2. Уміти:

  1. Вибрати зі скарг та анамнезу дані, які відбивають наявність запального захворювання жіночих статевих органів.

  2. Провести об'єктивне гінекологічне дослідження хворої із запальним захворюванням геніталій.

  3. Скласти план обстеження хворої для встановлення діагнозу.

  4. Провести диференціальну діагностику між гострим та хронічним процесом, а також із захворюванням суміжних органів.

  5. Оцінити результати дослідження хворої та поставити діагноз.

  6. Скласти та обґрунтувати план індивідуального лікування та реабілітації хворої.

  7. Виписати рецепти лікарських речовин, які використовують для лікування запальних гінекологічних захворювань.

  8. Визначити заходи профілактики рецидиву захворювання.

3.3. Засвоїти практичні навички: α=ІІІ

1. Збирання загального та гінекологічного анамнезу.

4. Методи загального обстеження хворої за органами та системами.

5. Методи дослідження в гінекології (основні та додаткові).

6. Читання та обґрунтування результатів клінічних та біохімічних досліджень крові, сечі, бактеріальних досліджень, вагінальних виділень.

4. Базові знання, вміння, навички, що необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

Назви попередніх дисциплін

Отримані навички

Нормальна анатомія людини

Вміти продемонструвати на фантомі особливості будови ЖСО

Кафедра гістології

Ідентифікувати нормальні та патологічно змінені ділянки маткової труби, яєчника, матки

Пропедевтика внутрішніх хвороб

Збір анамнезу, проведення фізикального обстеження, розпізнавання клінічних синдромів та симптомів, визначення необхідного об’єму та послідовності методів обстеження, оцінка результатів параклінічних методів

5. Поради студенту

5.1. Зміст теми

Мікроб - збудник визначає формування вогнища і клінічні симптоми лише в гострій стадії захворювання, у хронічній стадії він майже повністю втрачає своє етіологічне значення. У хронічній стадії і при рецидивах запальних захворювань геніталій важлива роль належить автосенсибілізації організму (утворення антитіл до антигенів яєчника, матки і труб), у результаті чого виникають функціональні порушення в нервовій системі, ендокринній, судинній, печінці.

Під час збирання анамнезу слід звернути увагу на виявлення етіологічного чинника захворювання. При цьому необхідно з'ясувати:

а) перенесені захворювання (туберкульоз, запалення легенів, грип, ангіна, апендицит тощо).

б) зв’язок захворювання з професійними та виробничими чинниками;

в) наявність патогенетичних чинників, які можуть призвести до розвитку запального процесу або до загострення скрито існуючої дрімаливої інфекції (травми, охолодження, фізичне перевтомлення, надмірне фізтерапевтичне навантаження, крововтрата, нервово-психічне пригнічення та ін. );

г) наявність безплідності.

Особливості перебігу запальних захворювань: зменшення кількості первинних параметритів та пельвіоперитонітів, збільшення випадків хронічних сальпінгоофоритів, тривалий перебіг хронічних аднекситів із частими загостреннями та порушеннями багатьох систем організму. Причина — зміна властивостей самого мікроорганізму внаслідок безсистемного застосування антибіотиків, а також імунних реакції мікроорганізму, посилення слідових реакцій у застійних спалахах збудження, наявність нейродистрофічних змін в організмі, прояви сенсибілізації та автосенсибілізації організму, приєднання нової флори (хламідії, мікоплазми, віруси).

При вивченні перебігу захворювання акцентують увагу на симп­томах, які характерні для запальних захворювань.

Етіологія запальних захворювань жіночих статевих органів (стафілококова, стрептококова, кишкова паличка, асоціації мікробів). Проникнення гнилісних мікробів можливе при порушенні епітеліального покриття (аборти, пологи, внутрішньоутробні маніпуляції).

Звертається увага на зміну структури запальних захворювань, у 80% жінок уражуються маткові труби, на другому місці стоять захворювання матки. Запальні процеси призводять до порушення менструальної функції: у 70-90% хворих спостерігається недостатність обох фаз яєчника або порушення овуляції, неплідність трубного і яєчникового генезу – у 40-50% хворих.

До неспецифічних запальних захворювань жіночих статевих органів відносяться: вульвіт, вульвовагініт, ендоцервіцит, ендометрит, аднексит, параметрит, пельвіоперитоніт, розлитий перитоніт.

Вульвіт – запалення зовнішніх жіночих статевих органів. Розрізняють первинні та вторинні вульвіти. Первинний виникає в дитячому віці. Його розвитку сприяють недотримання норм особистої гігієни. У дорослих жінок зазвичай виникає вторинний вульвіт на фоні запалення внутрішніх статевих органів. У цьому випадку патологічні виділення з вищерозташованих відділів статевих шляхів порушують епітеліальний покрив вульви, що створює умови для проникнення мікроорганізмів. Виникненню як первинних, так і вторинних вульвітів сприяє гіпофункція яєчників.

Гострий вульвіт – проявляється набряком тканин, гіперемією вульви, значними виділеннями. Хворі скаржаться на свербіж і печію в ділянці зовнішніх статевих органів, особливо після сечовиділення, біль при рухах, гнійні виділення.

Хронічний вульвіт – характеризується свербежем, печією, наявністю білей, гіперемією вульви, однак ці ознаки носять специфічний характер.

При первинному вульвіті для ліквідації патологічного процесу необхідно поряд із дотриманням правил ососбистої гігієни і лікуванням супутніх захворювань (цукровий діабет, ентеробіоз, гнійничкові захворювання шкіри) проводити місцеву терапію. З цією метою проводять спринцювання піхви чи обмивають зовнішні статеві органи розчином калію перманганату (1:10000), розчином ромашки чи евкаліпту.



Вульвовагініт – запалення слизової оболонки піхви і вульви. Виникненню цього захворювання сприяють гіпофункція яєчників, механічні або хімічні пошкодження цілості епітеліального покриву, гострі інфекційні захворювання. Частіше всього хворобу зумовлюють такі збудники, як стафілококи, стрептококи, кишкова паличка, клебсієла, протей, ентеробактерії, трихомонади та ін. Основним симптомом вульвовагініту є білі, характер яких залежить від виду збудника. Нерідко хворі скаржаться на свербіж і відчуття печії при сечовиділенні. В окремих випадках відмічається ниючий біль понизу живота.

При встановленні діагнозу основну увагу слід звернути на визначення етіології вульвовагініту, оскільки від цього значною мірою залежить ефективність проведеного лікування.



Простий (серозно-гнійний) вульвовагініт. В етіології цього захворювання основну роль відіграють стафілококи, стрептококи, кишкова паличка. При огляді в дзеркалах відмічається гіперемія, набряк слизової оболонки, місцями вона вкрита серозними чи серозно-гнійними нашаруваннями. У хронічній стадії зміни слизової оболонки піхви виражені слабко, кількість білей незначна.

Лікування. У гострій стадії призначають місцеві процедури в поєднанні з антибактеріальною терапією, яку проводять із урахуванням даних антибіотикограми. Обов’язково застосовують десенсибілізувальні препарати.

Місцеве лікування складається з призначення сидячих ванн з розчином калію перманганату (1:10000), шалфею чи дубової кори, проведення спринцювань і обробка вульви 1% розчином таніну, розчином натрію гідрокарбонату або 1% розчином хлорофіліпту. При гіпофункції яєчників показано призначення естрогенних гормонів у вигляді мазей чи тампонів. Після стихання гострих явищ і при хронічному вульвовагініті показано широке використання ультразвуку, озокериту, водолікування, вітамінотерапія (А, групи В,С,Р).

В останні роки з великим успіхом для лікування як гострих, так і хронічних вульвовагінітів використовується поліжинакс. Препарат володіє широким спектром антибактеріальної дії і завдяки його компонентам (неоміцину сульфат, поліміксину В сульфат, ністатину).

Вульвовагініт, викликаний дією хімічних речовин. Хімічний або контактний вульвовагініт розвивається внаслідок подразнюючої дії мила, детергентів, гігієнічних дезодорантів. Розвитку цього захворювання сприяють часті спринцювання. У хворих спостерігається набряк слизової піхви і вульви, білі і свербіж. За відсутності лікування можливе вторинне інфікування. Після припинення контакту із зумовлюючим агентом, клінічні прояви зазвичай зникають. В окремих випадках рекомендується призначення тавегілу.

Бактеріальний вагіноз – захворювання викликає піхвова гарднерела. При вульвовагініті, викликаному гарднерелою, виділення зазвичай незначні, сірого кольору, водянисті. Хворі скаржаться на нерпиємні рибні запахи виділень. У піхві і в ділянці вульви виникає свербіж і печія.

Діагноз встановлюють на основі виявлення в мазку “ключових” клітин, тобто клітин, які набувають зернистого кольору.

Лікування включає обов’язкове проведення антибактеріальної терапії. Місцеве лікування у вигляді спринцювань або сидячих ванн доповнює основне.

Призначають один із наступних препаратів: метранідазол (по 0,5 г 2 рази на день протягом 7 днів), ампіцилін (по 0,5 г 4 рази на день протягом 7 днів). Дексоциклін (по 0,1г 2 рази на день протягом 7 днів), макмірор – комплекс (піхвовий крем або піхвові свічки протягом 10-12 днів).



Ендоцервіцит – це захворювання викликають ті ж збудники, що і вульвовагініти. Розвитку ендоцервіциту сприяють розриви і деформації шийки матки, які виникають під час пологів і абортів. Зазвичай він супроводжує вульвовагініти, ендометрити або запальні захворювання придатків матки.

Хворих турбують слизово-гнійні білі, іноді ниючий біль понизу живота. При огляді шийки матки відмічається гіперемія навколо маткового зіва і мутні (рідше гнійні) виділення з каналу шийки. При тривалому перебігу захворювання виникає гіпертрофія шийки матки.



Лікування ендоцервіциту таке ж, як і вульвовагініту. У гострій стадії призначають антибактеріальні препарати, спринцювання 2% розчином натрію гідрокарбонату або розчином евкаліпту, ванночки з протарголом або коларголом, електрофорез цинку. Якщо ендоцервіцит виник на фоні розриву шийки матки, то після проведеного протизапального лікування слід провести операцію Еммета.

Ендометрит

Гострий ендометрит виникає, як правило, після різних внутрішньоматкових втручань, виконаних із діагностичною або лікувальною метою. До його появи можуть призвести також, інфекційні захворювання, використання внутрішньоматкових контрацептивів, недотримання правил гігієни статевого життя.

Захворювання виникає гостро. Відмічається підвищення температури тіла, порушення загальгого стану хворої, з’являються скарги на нездужання, біль понизу живота з іррадіацією в крижі або в пахові ділянки, серозно-гнійні або кров’янисто-гнійні виділення із статевих шляхів.

Діагноз гострого ендометриту встановлюють на основі даних анамнезу захворювання, результатів об’єктивного і лабораторного досліджень.

Хворій призначають ліжковий режим, холод на низ живота. З метою дезінтоксикаційної терапії уводять гемодез, ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин Рінгера-Локка, 5% розчин глюкози. Антибактеріальну терапію проводять за схемою, призначають утеротоніки, імуномодулятори. Порожнину матки промивають дезінфекційними розчинами.

Для хронічного ендометриту характерно: ниючий біль понизу живота і в попереку, наявність білей слизисто-гнійного характеру.

Лікування включає проведення антибактеріальної десенсибілізувальної терапії, біостимуляторів, імуностимулювальної терапії.

Запальні захворювання маткових труб і яєчників

Первинним запальним процесом при виникнення запальних захворювань придатків матки є сальпінгіт. Інфекція проникає висхідним шляхом, рідше низхідним. При сальпінгіті в запальний процес швидко втягується яєчник – сальпінгоофорит. Основними збудниками є стафілококи, стрептококи, кишкова паличка, актиноміцети.

У гострій стадії хворі скаржаться на постійний сильний біль понизу живота з іррадіацією в поперекову ділянку і пряму кишку. У багатьох хворих виникає нудота, одноразове блювання, помірне здуття живота, білі гнійного або слизисто-гнійного характеру.

Лікування гострого запалення придатків матки в цілому таке, як при гострому ендометриті, за вийнятуом призначення утеротонічних препаратів і внутрішньоматкових маніпуляцій.

При розгляді лікування хронічних запальних процесів слід звернути увагу студентів на відсутність ведучої ролі мікробного чинника в розвитку хронічного запального процесу. Зазначити, що основним принципом лікування є підвищення реактивності організму, посилення його імунобіологічних можливостей.

Необхідно зупинитися на показаннях та протипоказаннях до фізіотерапевтичного лікування, розглянути методи фізіотерапії, які використовуються з цією метою.

Для лікування запалення жіночих статевих органів поза загост­ренням можуть бути рекомендовані такі курорти: Любен-Великий, Одеса (Хаджибей, Куяльник), Євпаторія, Саки, Бердянськ, Слав'янськ, П'ятигорськ, Миргород.

Параметрит – спостерігається в післяпологовому періоді або після внутрішньоматкових втручань. Розрізняють передній, задній і боковий параметрит. Збудниками запального процесу є стафілококи, стрептококи, кишкова паличка, бактероїди.

Клініка включає постійний біль понизу живота, температура підвищується, пропасниця, гловний біль. Через 3-4 дні в ураженому параметриті визначається щільне без чітких контурів утворення, яке переходить на стінки таза. Воно нерухоме і різко болюче. При нагноєнні навколоматкової клітковини показана кольпотомія з подальшим дренуванням гнійного вогнища, в якому слід встановити дренажну трубку. У подальші дні вогнище промивають дезінфікційним розчином, через дренажну трубку уводять антибіотики.

Пельвіоперитоніт. Причиною є розкриття піосальпінксу або абсцесу клітковини малого таза в черевну порожнину; виникає при перфорації матки, некрозі фіброзного вузла, пухлини яєчників.

Клініка виділяє 2 стадії – відкриту і закриту. Відкрита характеризується підвищенням температури тіла, появою пропасниці, сильним болем понизу живота, нудотою, блюванням. Язик сухий, часто обкладений. Розвиваються гіпо- або атонія кишечнику, помірний метеоризм. Захворювання поступово переходить в закриту стадію, після чого стан хворої значно покращується. Запальний ексудат поступово розсмоктується, виникає спайковий процес, який призводить до обмеження рухливості матки. Лікування консервативне: антибактеріальна і десенсибілізвальна терапія, лікувальні пункції заднього склепіння, задня кольпотомія.

Розлитий перитоніт. Причинами розвитку є перфорація в черевну порожнину вмісту абсцесів тазової клітковини і очеревини, піосальпінксу, нагнійних пухлин яєчників. Розрізняють 3 фази: реактивну, токсичну, термінальну.

Клінічна картина залежить від причин, які призводять до перитоніту, а також від виду збудника.

Єдиним методом лікування є хірургічне втручання: видаляють джерело інфекції, проводять інтубацію кишечнику, промивають порожнину дезінфекційним розчином, дренують.

Розібрати показання до хірургічного лікування (пухлиноподібні запальні захворювання придатків матки, які не піддаються консервативній терапії, особливо в жінок старше 35 років, піосальпінкси, піоваризм).

Гонорея — загальне інфекційне захворювання, яке викликається гонококом.

При обговоренні питання про ультраструктуру гонокока слід звер­нути увагу на ту обставину, що при хронічній гонореї гонококи змінюють розмір та інтенсивність забарвлення. При лікуванні сульфаніламідами та антибіотиками в недостатній кількості утворюються L-форми. Вони мають розміри від колоподібних утворень до еритроцита, найчастіше кулеподібної форми, інтенсивність забарвлення різноманітна. Ці форми нечутливі до тих препаратів, які викликали їх утворення. L-форми можуть розмножуватися не тільки поділом коками, а й брунькуванням.

Гонококи розміщуються внутрішньоклітинно, всередині епітеліальних клітин та лейкоцитів. Важливе епідеміологічне значення має фагоцитоз гонокока трихомонадами, оскільки антибіотики не діють на гонококи всередині трихомонад.

Слід розрізняти дві форми гонореї: а) свіжу, з давністю захворювання до 2 міс., б) хронічну. Свіжа форма підрозділяється на гостру, підгостру та торпідну. Торпідною (малосимптомною) гонореєю вважають захворювання, коли при незначних клінічних проявах можна виявити гонококи.

Під хронічною гонореєю слід розуміти мляво плинні форми тривалістю понад 2 міс. чи з невстановленим початком. Можливе загострення хронічного процесу.

Необхідно звернути увагу на те, що гонорея в жінок зараз проходить як мікстінфекція, актуальною є проблема приєднання до гонореї трихомоніазу (70—80%). При цих формах процес розвивається у верхніх відділах та клінічно проходить більш ускладнено. Реєструється сумісна гонорейно-стафілококова, гонорейно-колібацилярна, гонорейно-хламідіазна та найчастіше — кандидозна інфекції. У 36% жінок реєструється гонорея та сифіліс. Такі випадки змінюють клінічний пе­ребіг, ускладнюють діагностику та лікування.

Для гонореї жінок характерна багатовогнищевість ураження.

У клініці гонорея класифікується на гонорею нижнього відділу (уретрит, парауретрит, бартолініт, цервіцит, проктит) та гонорею верхнього відділу статевих органів (ендометрит, метроендометрит, аднексит, пельвіоперитоніт, перитоніт). Метастатична гонорея — артрит, полісерозити, ендокардити.

При обговоренні шляхів інфікування слід підкреслити, що основ­ний шлях — статевий, побутовий — дуже рідкісний. При специфічному запальному процесі для встановлення правильного діагнозу необхідна єдина схема дослідження: з анамнезу слід виявити строки розвитку захворювання після початку статевого життя чи випадкового статевого зв'язку, характер виділень, підвищення температури тіла, появи порушень менструального циклу, а також перенесені запальні захворювання, провести огляд вульви, пристінка вагіни, уретри, парауретральних ходів, вестибулярних залоз та устя їх вивідних проток.

Вагіну та шийку матка оглядають за допомогою дзеркал. При цьому проводиться забір матеріалу для бактеріоскопії, потім — бімануальне дослідження та дослідження прямої кишки.

Методи провокації базуються на подразненні тканин з метою ви­явлення інфекції у схованих вогнищах:

1) хімічний — змазування уретри 1—2% розчином нітрату срібла, цервікального каналу — 2—5% розчином нітрату срібла, прямої кишки — 1% розчином Люголя;

2) біологічний — внутрішньом'язове уведення гоновакцини 500 млн мікроб­них тіл, можна уводити вакцину з пірогеналом (200 МПД) в умовах стаціонару регіонарно — у підслизовий шар шийки матки 100 млн мікробних тіл;

3) термічний — дія на органи , 3 дні фізичними факторами (озокерит, парафін, УВЧ);

4) механічний масаж уретри;

5) аліментарний – вживання гострої і солоної їжі;

6) фізіологічний — менструальні дні;

5) найкращими є комбіновані провокації. В один день проводять хімічну, біологічну та термічну провокацію, мазки беруть з усіх вогнищ через 24—48—72 години, висіви через 72 години. Діагноз правочинний лише після виявлення гонокока.

При розгляді клінічного перебігу запального процесу гонококової етіології слід зупинитися на вульвітах, вестибулітах, уретритах, парауретритах, запаленнях великих вестибулярних залоз, вагінітах, запа­леннях шийки матки.

Слід звернути увагу на те, що в дорослої жінки за наявності багатошарового плоского епітелію вагінальної стінки та кислого середовища вмісту вагіни умови для розвитку гонорейної інфекції несприят­ливі. Справжній гонорейний вагініт починається у вагітних, під час менопаузи та в дівчат. Особливості клінічного перебігу висхідної гонореї полягають в тому, що їй передує менструація (33—79%), супроводжують пологи, вишкрібання, внутрішньоматкова контрацепція. Перебіг її може бути гострим, але дуже часто торпідним, асимптомним. При розгляді клінічних проявів слід зупинитися на клініці ендометриту та ендоміометриту, сальпінгоофориту, перитоніту.

Екстрагенітальна гонорея: гонорея прямої кишки, гонорейний стоматит, гонорея ока, урофарингеальна гонорея, цистит. Гонорейні проктити зазвичай збігаються в жінок з ураженням сечостатевих органів та розвиваються вторинно внаслідок затікання гною із статевих шляхів. Симптоми — печіння, тенезми, печіння та свербіж у відхиднику, гіперемія навколо ануса, набряклість складок та гнійні виділення. Гонорейний стоматит може траплятися й у новонароджених у зв'язку з інфікуванням при проходженні пологовими шляхами. Гонорея ока також спостерігається в новонароджених, дорослі уражуються при недодер­жанні правил особистої гігієни. У новонароджених уражуються обидва ока. Клініка проявляється через 3—4 дні після пологів.

Метастатичні форми гонореї

Гонококовий сепсис розвивається при зниженому опорі організму та підвищеній вірулентності гонокока, частіше — при млявому чи хронічному перебігу процесу. На шкірі з'являються висипи у вигляді папул, які схильні до пустулізації з геморагічним компонентом. Стан хворих значно порушений, температура тіла підвищена, селезінка та печінка збільшені, у крові — лейкоцитоз зі зрушенням вліво. Для сепсису характерні ураження суглобів та виразковий ендокардит. Діагноз гоносепсису встановлюють за наявності клінічних даних та виявленні гонококів у крові. З метастатичних форм слід зазначити гонорейний артрит, неврит.

Провокації не проводяться, але можна змазати уретру 1 % розчином нітрату срібла або 2—5% розчином протарголу.

Якщо інфікування гонореєю виникло ще до вагітності, у більшості випадків процес проходить повільно, але можливі й загострення. Якщо зараження відбулося під час вагітності, спостерігають виражені запальні явища, з'являються численні слизисто-гнійні виділення з цервікального каналу. Особливо гострий перебіг процесу при зараженні у II половині вагітності. Характерна багатовогнищевість ураження.

Гонорея є причиною мимовільних викиднів, передчасних пологів. Найчастіше зрив вагітності і відбувається у жінок з висхідною гонореєю. Клінічний діагноз у вагітних базується на двох показниках — виділенні гонокока та виражених запальних явищах.

Гонорею у породіль діагностувати легше, оскільки лохії сприятливі для розвитку гонокока. На 3—4-й день після пологів можна виявити гонокок у виділеннях з уретри, вагіни та прямої кишки.

Клінічні прояви гонореї в післяпологовому періоді:

- ендометрит;

- гонорейний сальпінгіт з дуже бурхливим перебігом;

- пельвіоперитоніт, перитоніт.

У пологовому відділенні підлягає обстеженню такий контингент жінок:

1) із запальними процесами статевих органів;

2) із гнійними лохіями;

3) із підвищенням температури.



Гонорея у дівчат.

Інфікування зазвичай відбувається позастатевим шляхом. Гонорея у дівчат також є багатовогнищевим захворюванням — уражуються пристінок, вагіна, уретра, пряма кишка. Матка та придатки, як правило, не втягуються у запальний процес. У більшості хворих процес яскраво виражений, у виділеннях можна виявити гонококи.

Методи провокації: через резиновнй катетер у вагіну уводять 2% розчин нітрату срібла або 1 % розчин Люголя в гліцерині. Дівчаткам, старшим за 3 роки, одночасно уводять гонококову вакцину (150—200 млн мікротіл). Мазки слід брати через 24-48 годин з уретри та вагіни, через 72 години — мазки на посів.

Принципи лікування

Жіноча гонорея виявляється лікарем-дерматологом чи гінекологом. При свіжому гонорейному процесі, вираженій, загальній та вогнищевій реакції призначають антибіотики, місцеве лікування, лікування активне. При торпідному перебігу свіжої гонореї та хронічному процесі необхідно починати лікування з імунотерапії та місцевого лікування, потім на фоні імунотерапії розпочати лікування антибіотиками. При висхідній гонореї велике значення має фізіотерапія.

Вагітним та жінкам-годувальницям імунотерапію призначати не­безпечно, оскільки гіпертермія може викликати переривання вагітності та припинення лактації. Вагітним не призначається також фізіотерапія. Після пологів місцева терапія призначається через 3 тижні.

Етіологічне лікування

Препарати групи пеніциліну, антибіотики тетрациклінового, цефалоспоринового ряду, макроліди, аміноглікозиди, рифімпіцини, сульфаніламіди.

Біцилін 1,3,5 – при гострій і підгострій формах в/м по 600 тисяч через 24 або по 1 млн 200 тисяч через 48 годин.

Ампіцилін (гостра, підгостра форми) по 0,5 г препарату через 4 год. При свіжій гонореї курсова доза 3,0 г, при інших формах - від 4,5 до 8 г.

Ампіокс (гостра, підгостра форми) – призначають по 0,5 г х 6 р./добу – 4-5 днів.

Метицилін – в/м по 2 г через 4 год. у перші 12 год, потім по 1г в інтервалі 4 год. Курсова доза – 8-10 г.

Оксацилін – по 0,5 г 5 р./ день, курс – 10-14 г.

Еритроміцин – 400 тис. ОД у перші 2 дні 6 раз, подальші 5 р./ добу (курсова доза 12 млн. ОД).

Цефатоксим (цефазолін, цефамізин) по 1г 2-3 р./ день (до 4), курс - 7-10 днів.

Канаміцин – по 500 тис. ОД через 10 год. Курс 3-6 млн. ОД.

Сульфадиметоксин – у перші 2 дні по 1,5х3 рази, в останні - по 1 г на курс 15-18г.

Бісептол – по 4 табл. Через 6 год. Курсова доза - 7,68г.

Імунотерапія:


  1. Гонококова вакцина. 200-250 млн. МК в/м через 1-2 дні з підвищенням дози на 150-300 МК. При температурі до 37-37,20С доза 500—750 млн мікробних тіл. Кожна ін'єкція проводиться зі збільшенням дози на 150—300 млн мікробних тіл. На курс - 6—9 ін'єкцій. Якщо немає реакції на другу дозу, вакцину можна не уводити. У дітей початкова доза вакцини — 5—100 млн мікробних тіл, максимальна — 600 млн.

  2. Пірогенал - призначається в/м через день починаючи з 50-100 МПД з подальшим підвищенням на 100-150 МПД. Курс лікування до 1000 МПД.

  3. Продигіозан — безбілковий ліпополісахарид, уводиться внутрішньом'язово. Перша доза 15 мкг, наступні дози збільшуються на 10— 25 мкг. Курс лікування складається з 4 ін'єкцій з інтервалом у 4—5 днів. Максимальна доза — 75 мкг. Реакція може бути загальною, місцевою та вогнищевою. Протипоказання: захворювання нервової системи, коронар­на недостатність, ураження печінки, нирок, вагітність.

  4. Метилурацил по 0,5 г 4 рази на день. Курс лікування 10-14 днів.

  5. Левамізол – по 0,15г 1 раз протягом 3 днів. Через 4 дні цикл повторюють. Курс лікування 4 цикли.

  6. Автогемотерапія.

Місцеве лікування - обробка уретри, піхви при допомозі: розчину перманганату калію, фурациліну. Курс лікування 10 процедур. Ромазулон, ромашка – вагінальні ванночки щоденно.

Фізіотерапія - ультразвук, грязелікування, діатермія, іонофорез 1— 2% розчину йодиду натрію, 5% розчину хлориду кальцію, при бар­толінітах — УВЧ.

Загальнозміцнювальна терапія.

Розсмоктувальна терапія.

Критерії виліковування гонореї визначають через 7-10 днів після закінчення лікування антибіотиками.


  1. Виділення досліджують лабораторно.

  2. За відсутності гонококів-комбінована комбінація: гоновакцина, пірогенал, змащування каналу, уретри, вагіни нітратом срібла з діатермією.

  3. На протязі 3 днів досліджують виділення.

  4. Взяття мазка під час менструації.

  5. Обстеження проводять на протязі 2-3 менструальних періодів.

  6. За відсутності гонококів, покращанні клінічного стану хворої – знімають її з обліку.

Хламідіоз

Хламідії – грамнегативні бактерії, які втратили деякі важливі механізми продукції метаболічної енергії. Розташовуються внутрішньоклітинно, частіше в парауретральних протоках.

Хламідійна урогенітальна інфекція передається статевим шляхом. У жінок уражується канал шийки матки,після чого виникає висхідна інфекція. Під час статевого акту хламідії з каналу шийки матки можуть проникнути в різноманітні порожнини новонародженого і викликати хламідійний кон’юнктивіт, риніт, пневмонії, назофарингіти та ін.



Лабораторна діагностика:

  1. Виявлення морфологічних структур хламідій.

  2. Виділення хламідій у курячих ембріонах.

  3. Виділення хламідій у культурах клітин.

  4. Виділення хламідійних антитіл.

Клінічні прояви захворювання

Хламідійна інфекція проходить у підгострій, хронічній або персистентній формах у різних випадках у вигляді гострого запального процесу. Клініка залежить від вірулентності мікроорганізму, часу інфікування, топографії статевих органів. Клінічні форми урогенітального хламідіозу: уретрит, парауретрит, бартолініт, вагініт, цервіцит, ендометрит, аднексит, сальпінгоофорит.



Лікування

  1. Етіотропна терапія: тетрациклін, макроліди, сульфаніламіди.

  2. Патогенетична терапія: пірогенал, декаріс, метилурацил, пентоксил.

  3. Місцева терапія.

Трихомоноз (трихомоніаз)

Статевий шлях зараження. Інкубаційний період - 5-15 днів. Симптоматологія залежить від місця локалізації процесу. Клінічна картина не відрізняється від загального симптоматологічного комплексу запальних процесів.



Лабораторна діагностика

  1. Мазки із цервікального каналу, шийки матки і вагіни.

  2. Культуральний спосіб виявлення трихомонад.

Лікування Ефективними лікувальними засобами є метранідазол, трихопол за схемою.

Після стихання гострого процесу одночасно проводять місцеве лікування.


Туберкульоз жіночих статевих органів

Збудники – туберкульозні мікобактерії. Гематогенний, лімфогенний шляхи розповсюдження.



Класифікація генітального туберкульозу

  1. Хронічні малосимптомні форми туберкульозу.

  2. Значні ураження з підгострим перебігом, ексудативно-проліферативними змінами.

  3. Гострий перебіг казеозних уражень.

  4. Інкапсуляція.

Діагностика

Анамнез, загальне обстеження, гінекологічне обстеження, спеціальні методи: гістологія, рентген, клінічний аналіз крові, туберкулінові проби, бактеріологічнне та бактеріоскопічне обстеження.



Лікування

Складається з комплексу наступних заходів:



  1. Гігієнічно-дієтичний режим.

  2. Кліматотерапія.

  3. Хіміотерапія протитуберкульозними препаратами.

  4. Оперативне лікування за відсутності від консервативного протягом 6-8 місяців.

  5. Симптоматичне.

Мікоплазмоз

Збудником захворювання є мікроорганізми mycoplasmaticeal, до складу яких входять два види збудників. Mycoplasma (включає 75 видів) та Ureaplasma urealyticum – 10 серотипів. Назва уреаплазма походить від здатності мікроорганізмів продукувати фермент уреазу, яка розщеплює сечовину. Мікроорганізми розміщуються на слизових оболонках ротової порожнини, дихальних шляхів, нижніх відділів сечових шляхів і статевих органів. Мікоплазми розповсюджуються статевим шляхом і часто їх можна виявити в осіб із гонореєю, трихомоніазом, і є супутньою мікрофлорою.



Клінічна картина захворювання подібна з такою картиною при сальпінгіті, кольпіті, цервіциті та іншої етіології. Часто захворювання протікає латентно зі стертою клінічною картиною.

Діагностика базується на лабораторному виявленні чистої культури мікоплазм, ідентифікації їх виду. Найчастіше мікоплазми виявляють в піхві, рідше в каналі шийки матки.

Лікування. Призначають антибіотики тетрациклінового ряду, левоміцетин, лінкоміцин.

Кандидоз (кандидомікоз)

Це інфекційне захворювання слизової оболонки піхви, яке розповсюджується на шийку матки та нерідко на піхву. Збудники захворювання – дріжджоподібні гриби, найчастіше кандиди (Candida albicans). Кандидозний кольпіт трапляється найчастіше. Лікування: місцеве застосування фунгіцидних препаратів (ністатин, леворин, кліон-Д, пімафуцин, далацин і т.д.) призначення загальнозміцнювальної та десенсибілізувальної терапії.



Вірусні захворювання жіночих статевих органів

Викликаються багатьма вірусами, найбільш яскрава картина при ураженні ЖСО вірусом простого герпесу, фільтрувальним вірусом (гостро кінцеві кандиломи), при папіломовірусній інфекції. Можливе виділення цитомегаловірусу, вірусу простого герпесу, вірусу гепатиту В. Вірусні захворювання ЖСО становлять деякі труднощі в діагностичному та лікувальному плані. Дуже часто захворювання проходить у хронічній та латентній формах. Лікування тривале, комплексне. Застосовують специфічні противірусні препарати (віразол, відарабін, ацикловір, кандилін , віролекс і т.д.). Обов’язкове призначення імунокоригувальної, десенсибілізуючої та загальнозміцювальної терапії.



Хірургічне лікування придатків матки показано при неуспішності хіміотерапії через 4-6 місяців.

5.2. Теоретичні питання до заняття


  1. Класифікація запальних захворювань жіночих статевих органів.

  2. Що розуміється під гострим, підгострим та хронічним перебігом запального процесу?

  3. Які захворювання відносять до запальних процесів нижніх відділів ЖСО?

  4. Що таке бартолініт? Опишіть його клініку, діагностику та лікування.

  5. Що таке вульвовагініт? Опишіть його клініку, діагностику та лікування.

  6. Особливості етіології та лікування вульвовагініту в дівчат та в жінок літнього та старечого віку.

  7. Що таке кольпіт? Яка його етіологія?

  8. Опишіть методи діагностики кольпіту.

  9. Методи діагностики та лікування істинної та псевдоерозії ший­ки матки.

  10. Клініка та діагностика гострого ендометриту.

  11. Принципи терапії гострого ендометриту.

  12. Клініка та діагностика гострого аднекситу, особливості його лікування.

  13. Клініка та діагностика гострого параметриту, особливості його лікування.

  14. Клініка та діагностика гострого пельвіоперитоніту.

  15. Основні приципи лікування гострих запальних захворювань верхніх відділів жіночих статевих органів.

  16. Антибактерільна терапія: показання, принципи добору антибіотиків, їх сумісність з іншими антибактеріальними засобами.

  17. У чому полягає дезінтоксикаційна та десенсибілізувальна терапія при гострому запаленні верхніх відділів жіночих статевих органів?

  18. В яких випадках при гострому запаленні геніталій показано хірургічне лікування?

  19. Особливості гострих запальних процесів геніталій при вагітності та в післяпологовому періоді.

  20. Особливості клініки хронічного запалення жіночих статевих органів.

  21. Методи діагностики хронічного запалення жіночих статевих органів.

  22. З якими захворюваннями слід диференціювати гострий аднексит?

  23. Особливості лікування запалення жіночих статевих органів у хронічній стадії.

  24. Трудова експертиза при запаленні жіночих статевих .органів у гострій та хронічній стадіях.

  25. У чому полягає реабілітація хворих, які перенесли запалення жіночих статевих органів?

  26. Які фізіотерапевтичні процедури можна використовувати при запаленні жіночих статевих органів?

  27. На які курорти слід направляти жінок, які перенесли запа­лення жіночих статевих органів?

  28. Особливості етіології та виявлення гонореї в жінок.

  29. Сучасне уявлення про ультраструктуру гонокока, лабораторна діагностика.

  30. Класифікація гонореї.

  31. Схема дослідження хворої з підозрою на гонококову етіологію захворювання.

  32. Назвати методи провокації, які використовуються для виявлення інфекції в прихованих вогнищах.

  33. Клінічна картина вульвіту, вестибуліту.

  34. Клінічна картина бартолініту.

  35. Клініка сальпінгоофориту.

  36. Клініка ендометриту та ендоміометриту.

  37. Екстрагенітальні форми гонореї, їх клініка.

  38. Клініка гонококового сепсису та артриту.

  39. Вплив гонореї на дітородну функцію.

  40. Особливості перебігу гонореї у вагітних та роділь.

  41. Особливості інфікування дівчаток та клінічний перебіг процесу.

  42. Методи лікування гонореї в жінок.

  43. У чому сутність імунотерапії гонореї?

  44. Як проводиться місцева терапія?

  45. У чому особливості місцевого лікування дівчаток?

  46. Методи фізіотерапії при лікуванні гонореї.

  47. Методи лікування висхідної гонореї.

  48. Чим викликається трихомоніаз в основні місця ураження?

  49. Клінічна картина трихомоніазу.

  50. Етіологія та патогенез ЖСО, шляхи розповсюдження інфекції.

  51. Основні клінічні прояви туберкульозу геніталій.

  52. Ускладнення, які викликає туберкульоз геніталій.

  53. Діагностика туберкульозу ЖСО.

  54. Урогенітальні інфекції, які викликані хламідіями, мікоплазмами, уреоплазмами, особливості діагностики і лікування.

  55. Кандидомікоз. Клініка, діагностика, лікування.


5.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті

  1. Курація і тематичний розбір хворих.

  2. Удосконалення практичних навиків обстеження.

  3. Переглянути набір навчальних слайдів.

  4. Виписка рецептів.

  5. Провести бімануальне дослідження.


Матеріали для самоконтролю

А. Задачі для самоконтролю

№1. Жінка З., 27 років, звернулася до лікаря жіночої консультації зі скаргами на біль внизу живота, більше справа, підвищення температури тіла до 37,8-38,0оС. Скарги виникли після переохолодження. Остання менструація 10 днів тому. Вагінальне: тіло матки та придатки зліва без особливостей, придатки справа потовщені, набряклі, болючі. Ваш діагноз?

(Гострий правобічний сальпінгоофорит).

№2. Хворa К., 29 років, надійшла в гінекологічне відділення зі скaргaми нa безплідність протягом 4 років, зaгaльну слaбкість, пітливість, чaсом підвищення темперaтури тілa до 37,2 – 37,5о С, періодичний ниючий біль внизу животa. Мaлa контaкт із хворим нa туберкульоз. Не вaгітніє, контрaцептивними зaсобaми не користується. Проведенa метросaльпінгогрaфія в зв’язку з безплідністю. Труби спaяні, нa ренгеногрaмі у вигляді “чоток”. Об’єктивно: хворa зниженого хaрчувaння, будова тілa прaвильна. Піхвове дослідження: шийкa мaтки елaстичної консистенції, зміщення її безболісне. Мaткa розмірaми меншa норми, рухливa, безболіснa, у прaвильному положенні. Придaтки з обох боків – щільні, вузлувaті. Який збудник призвів до змін в оргaнізмі жінки? (Мікобaктерії туберкульозу).

№3. Хвора П., 32 роки, надійшла в гінекологічне відділення зі скаргами на сильний біль внизу живота, пропасниця, нудоту, слабкість. Не в шлюбі. Пологи – 1. Два тижні тому мала випадкові статеві зносини. Захворіла раптово, виник біль внизу живота, озноб, підвищилася температура тіла до 39,5о С. Ps – 120 уд./хв, АТ – 120/80 мм рт. ст. Живіт при пальпації різко болючий в нижніх відділах, визначається напруження м’язів і позитивна ознака Щоткіна-Блюмберга. Аналіз крові: гемоглобін – 120 г/л, лейкоцитів – 16,8*109 в 1 л, зміщення лейкоцитарної формули вліво, ШОЕ – 38 мм/год. Піхвове дослідження: зміщення шийки матки болісне, склепіння піхви глибокі. Матку і придатки пропальпувати не вдається через напруження і болючості передньої черевної стінки. Мікробіологічне дослідження мазків: у мазках із уретри, цервікального каналу, заднього склепіння, прямої кишки - внутрішньо- і позаклітинно розміщені грам (-) диплококи. Найбільш вірогідний діагноз? (Пельвіоперитоніт).
№4. Хвора 20 років скаржиться на різкий біль у ділянці зовнішних статевих органів, набряк статевих губ, біль при ходьбі. Температура тіла 38,7°С, пульс 98 уд/хв. При огляді в товщі правої статевої губи визначається щільний, болючий пухлиноподібний утвір 5,0х4,5 см, шкіра і слизові зовнішніх статевих органів гіперемовані, виділення значні з неприємним запахом. Який найбільш імовірний діагноз? (Гострий бартолініт).

№5. Жінка скаржиться на періодичний біль внизу живота протягом 2 тижнів, субфебрилітет, рясні каламутні, не подразнюючі шкіру виділення з піхви, дизуричні явища. При огляді: ендоцервіцит, двобічні сактосальпінкси. Яка специфічна інфекція призвела до виникнення даної патології? (Хламідіоз).

№ 6. Хвора 25 рокiв звернулася до лiкаря зi скаргами на значнi пiнистi видiлення з вагiни, з неприємним запахом, печiю та свербiж у ділянцi генiталiй. Хворiє протягом тижня. Статеве життя поза шлюбом. При оглядi слизова оболонка вагiни гiперемована, при дотику кровоточить. У ділянцi уретри визначаються бiль, пiнистого характеру. Який найбiльш iмовiрний дiагноз? (Трихомонадний кольпiт).
Б. Тестові завдання для самоконтролю

1. Жінка 29 років скаржиться на головний біль, підвищення температури тіла до 37,2 С, біль у нижніх відділах живота, світлі виділення зі статевих шляхів у великій кількості. Скарги протягом двох днів, початок після загального охолодження. Бімануальне дослідження, ультрасонографія – ознаки аднекситу. Додаткові методи дослідження – лейкоцитоз в крові, аналіз сечі - норма, аналіз піхвових виділень – багато коків, лейкоцити в усьому полі зору. Паритет: пологів - 0, аборти – 2. Найбільш вірогідний діагноз?



  1. Гострий аднексит.

  2. Апендицит.

  3. Альгодисменорея.

  4. Коліт.

  5. Пієлонефрит.

2. Хвора 25 рокiв госпiталiзована до гiнекологiчного вiддiлення зi скаргами на пiдвищення температури до 38,5°C, біль внизу живота, гнiйнi видiлення з пiхви. Захворiла гостро через тиждень пiсля штучного аборту. Об’єктивно: пульс - 100/хв, АТ - 110/70 мм рт.ст., живiт м’який, болючий у нижнiх вiддiлах. Гiнекологiчний статус: матка збiльшена в розмiрах, м’яка, болюча, придатки без змiн, склепiння вагiни вiльнi. Видiлення з пiхви значнi, гноєподiбнi. Який дiагноз найбiльш iмовiрний?

A. Гострий аднексит.

B. Гострий метро ендометрит.

C. Пельвiоперитонiт.

D . Септицемiя.

E. Лохiометра.
3. Хвора 25 років скаржиться на підвищення температури тіла до 38°C, біль внизу живота та виділення з піхви. Три дні тому було проведено штучний аборт у 10 тижнів вагітності. P.V.: шийка матки чиста, матка дещо збільшена в розмірах, болюча. Придатки матки не визначаються. Склепіння глибокі, безболісні. Виділення з піхви гнійно-кров'янисті. Який найбільш вірогідний діагноз?

А. Пельвіоперитоніт.

В. Гематометра.

С. Післяабортний метро ендометрит.

D. Перфорація матки після аборту.

E. Параметрит.


4. Хвора Н., 22 років скаржиться на підвищення температури тіла до 390С, болі внизу живота та кров’янисто-гнійні виділення з піхви. Із анамнезу: 5 днів тому проведено штучний аборт у 8 тижнів вагітності. При бімануальному дослідженні: матка збільшена, м’яка, болюча. Придатки з обох боків не змінені. Який діагноз?

A. Пельвіоперитоніт.

B. Розлитий перитоніт.

C. Гострий метроендометрит.

D. Гострий аднексит.

E. Гострий цистит.
5. Хворa О., 29 років, надійшлa в гінекологічне відділення зі скaргaми нa підвищення t тілa, зaгaльну слaбкість, біль внизу животa. Було 4 вaгітності, дві з яких зaвершилися нормaльними пологaми в строк без усклaднень, і дві – штучними aбортaми без усклaднень. Остaнній аборт – 8 днів тому. Остaння менструaція – 3 місяці тому. Зaгaльний стaн зaдовільний. Пульс - 92 уд/хв, AТ – 110/60 мм рт.ст. To – 38,2о С. Живіт при пaльпaції м’який, болючий нaд лоном. Ознaки подрaзнення очеревини не виявлені. Піхвове дослідження: тіло мaтки дещо більше норми, м’якої консистенції, болюче при пaльпaції. Піхвові склепіння вільні, глибокі. Придaтки з обох боків не пaльпуються. З піхви, із цервікaльного кaнaлу – гнійні виділення. Який діагноз найбільш вірогідний?

A. Плaцентaрний поліп.

B. Кольпіт.

C. Гострий сaльпінгоофорит.

D. Зaлишки плідних ткaнин.

E. Гострий метроендометрит.
6. Хвора 35 років, звернулась зі скаргами на біль внизу живота, нудоту, підвищення температури тіла, пропасниця. Захворіла тиждень тому, симптоматика захворювання наростала поступово. Захворювання пов'язує зі зміною статевого партнера. Три дні тому видалена ВМС. При огляді: температура до 39°С, пульс - 120 уд/хв., АТ - 120/70 мм рт.ст. Живіт дещо здутий, різко болючий в нижніх відділах, де визначається позитивний симптом Щоткіна-Блюмберга. При гінекологічному дослідженні: на шийці матки невелика ерозія, значні гнійні виділення з цервікального каналу. Матку та придатки пальпувати не вдається через болючість і напруженість передньої черевної стінки. Який діагноз найбільш вірогідний?

A. Гострий двобічний сальпінгоофорит, пельвіоперитоніт.

B. Цервіцит, метроендометрит.

C. Бактеріальний вагіноз.

D. Кольпіт, метроендометрит.

E. Параметрит.
7. У жінки 30 років скарги на підвищення температури до 38,70С, біль внизу живота, дизуричні розлади. Три доби тому – штучний аборт. Бімануально: шийка матки циліндрична, вічко закрите. Тіло матки дещо збільшене, болюче, м'яке. Придатки матки не пальпуються. Виділення гнійно-кров'янисті. Аналіз крові: лейкоцити – 10х109/л, паличкоядерних – 12%. Який діагноз найбільш вірогідний?

A. Гострий ендометрит.

B. Гострий ендоцервіцит.

C. Піосальпінкс.

D. Гострий цистит.

E. Гострий сальпiнгоофорит.
8. Хвору через три доби після незахищеного статевого акту почав непокоїти біль внизу живота та при сечовипусканні, значні гноєподібні виділення з піхви, підвищення температури до 37,8°С. Діагноз: гострий двобічний сальпінгоофорит. У мазках: 4-й ступінь чистоти піхвового вмісту, лейкоцити на все поле зору, диплококи, розташовані внутрішньо- та позаклітинно. Етіологія захворювання?

A. Хламідійна.

B. Гонорейна.

C. Трихомонадна.

D. Стафілококова.

E. Колі-бацилярна.
9. Жiнка 32 рокiв скаржиться на біль внизу живота, пiдвищення температури тiла до 38,0°C, гнійнi видiлення зi статевих шляхiв. Захворiла 5 днiв тому пiсля випадкового статевого контакту. Об'єктивно: у ділянцi вивідних проток бартолiнових залоз вiдзначається гiперемiя. Бiмануально: матка не збiльшена, рухлива, чутлива під час пальпації. Придатки з обох бокiв збiльшенi, пастознi, рiзко боліснi. Видiлення гноєподiбнi, зеленуватого кольору, з неприємним запахом. Який найбільш вірогідний діагноз?

  1. Параметрит.

  2. Метроендометрит.

  3. Кольпiт.

  4. Гострий гонорейний аднексит.

  5. Пельвiоперитоніт.

10. На третю добу після штучного аборту з’явилися гострий біль внизу живота, пропасниця, підвищення температури тіла до 39,6°С. При обстеженні: шийка матки циліндричної форми, безболісна, тіло матки м’яке, збільшене в розмірах, болісне при пальпації. Виділення – сукровитно-гнійні. Який найбільш вірогідний діагноз?



A Плацентарний поліп.

B Сальпінгоофорит.

C Пельвіоперитоніт.

D Гематометра.

E Ендометрит.
11. Жінка 28 років звернулася зі скаргами на підвищення температури тіла до 38о С і біль внизу живота, які з’явилися через 4 дні після штучного аборту. При бімануальному дослідженні визначається незначне збільшення в розмірах тіла матки, болюче при пальпації, м’якої консистенції. Придатки не визначаються. Склепіння піхви глибокі, безболісні. Виділення гнійно-кров’янисті з неприємним запахом. Попередній діагноз?

A Апоплексія яєчника.

B Міома матки.

C Гострий аднексит.

D Позаматкова вагітність.

E Ендометрит після аборту.
12. Жінка 19 років звернулася зі скаргами на підвищення температури тіла до 38о С, біль внизу живота. Скарги з’явились через 3 дні після чергової менструації, яка почалась у строк. Живіт м’який, болісний у нижніх відділах. При бімануальному дослідженні: матка без особливостей, придатки збільшені, пастозні, обмежено рухомі, болісні при пальпації, екскурсії шийки матки болісні. Ваш діагноз?

A. Рак яєчників.

B. Кістома яєчника.

C. Гострий сальпінгоофорит

D. Ендометрит.

E. Ендометріоз.
13. Жінка 26 років звернулась до лікаря в жіночу консультацію зі скаргами на слизисто-гнійні виділення зі статевих шляхів, тупий, періодично виникаючий біль внизу живота, прискорене, болісне сечовипускання. При огляді шийки матки визначається гіперемія навколо зовнішнього зіва, набряклість слизової, а також рясні слизисто-гнійні виділення. Попередній діагноз?

A. Ендометрит.

B. Ерозія шийки матки.

C. Кольпіт.

D. Цервіцит.

E. Ендоцервіцит.
14. До гінекологічного стаціонару надійшла хвора 33 років зі скаргами на різкий біль у нижніх відділах живота, підвищення температури тіла до 38оС, гнійні виділення з піхви. Пологів і абортів не було. Статеве життя безладне. При бімануальному дослідженні: шийка матки конічної форми, зів закритий. Матка не збільшена, болісна при пальпації. Придатки збільшені, болісні з обох боків. Склепіння піхви безболісні. Виділення з піхви рясні, гнійні. Для встановлення діагнозу і призначення лікування ще необхідно провести:

A. Бактеріологічне дослідження виділень зі статевих шляхів.

B. Кольпоскопію.

C. Зондування матки.

D. Вишкрібання слизової оболонки матки.

E. Пункцію черевної порожнини через заднє склепіння піхви.
15. Хвора 25 рокiв звернулася до лiкаря зi скаргами на значнi пiнистi видiлення iз вагiни, з неприємним запахом, печiю та свербiж у дільніцi генiталiй. Хворiє протягом тижня. Статеве життя поза шлюбом. При оглядi слизова оболонка вагiни гiперемована, при дотику кровоточить. У ділянці уретри визначаються бiлi, пiнистого характеру. Який найбiльш iмовiрний дiагноз?

A. Кандидомiкоз вагiни.

B. Гонорея.

C. Хламiдiоз.

D. Трихомонадний кольпіт.

E. Бактерiальний вагiноз.


Вірні відповіді на тести самоконтролю:

1.А, 2.В, 3.С, 4.С, 5.E, 6.A, 7.A, 8.B, 9.D, 10.E, 11.E, 12.C, 13.E, 14.A, 15.D.



6. Література

Основна:

1. Гінекологія: Підручник / В.С. Артамонов, Д.Е. Барковський, Б.М. Венцьковський [та інш.]; ред. В. І. Грищенко. – Харків: Основа, 2003. – 728 с. : іл.; табл.

2. Запорожан В.М. Акушерство і гінекологія: Підручник: у 2 книгах. Книга ІІ: Гінекологія / В.М. Запорожан. – К. : Здоров’я, 2000. – 412 с. : іл.; табл.

3. Хміль С.В. Гінекологія: Підручник / С.В. Хміль, З.М. Кучма, Л. І. Романчук. – Тернопіль, Підручники і посібники, 1999. – 528 с. : іл.; табл.

4. Інфекції, що передаються статевим шляхом : Наказ № 582 МОЗ України «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги» [ Чинний від 2003-12-15]. – Київ, 2003. – 171 с. (накази МОЗ України).

5. Запальні захворювання органів малого таза : Наказ № 582 МОЗ України «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги» [ Чинний від 2003-12-15]. – Київ, 2003. – 171 с. (накази МОЗ України).


Додаткова:

  1. Дуда И В. Клиническая гинекология: Учебник / И.В. Дуда, В.И. Дуда. – Минск: Выш. шк., 1997. – 604 с. : ил.

  2. Погодин О.К. Хламидийная инфекция в акушерстве, гинекологии и перинатологии: Учебное пособие / О.К. Погодин. – Петрозаводск: Изд-во ПетрГУ, 2003. – 104 с.

  3. Сметник В.П. Неоперативная гинекология: Руководство для врачей/ В.П. Сметник, Л.Г. Тумилович– С-Пб: СОТИС, 2003. – 224 с. : ил.

  4. Чайка В.К. Современные вопросы инфектологии в акушерстве и гинекологии: Учебное пособие / В.К. Чайка. – Донецк, 2006. – 426 с. : ил.


Скачати 349.46 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка