Теоретичні основи практики соціальної роботи


Форми роботи у групах самодопомоги



Сторінка14/17
Дата конвертації21.09.2018
Розмір1.75 Mb.
#50134
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

Форми роботи у групах самодопомоги

Зміст і форми самокерованої групової роботи залежать від різновиду групи самодопомоги, її цілей та можливос­тей. Зазвичай групи функціонують у режимі регулярних зустрічей, проте можливе застосування й інших стратегій втручання, насамперед представництва й захисту інтере­сів членів групи.

Найпоширенішими формами діяльності груп самодо­помоги є дискусійні гуртки і взаємодопомога в групі.

Дискусійні гуртки. Призначені вони для обговорення найактуальніших для учасників групи питань. Можуть працювати за заздалегідь складеним і погодженим планом дискусій або менш формалізовано, реагуючи на поточні проблеми, пропозиції.

Координатор дискусійного гуртка має дбати про неви­мушену доброзичливу, довірливу атмосферу в ньому. За­звичай для встановлення емоційного контакту вистачає 10—15 хвилин на початку зборів гуртка. Проте інколи по­ведінка окремих учасників групи може порушувати гармо­нію (наприклад, коли хтось надто багато виступає, керує усіма, не вміє слухати, критикує тощо). Такі ситуації необ­хідно намагатись відразу розпізнавати і розв'язувати. Ін­коли демонстративна поведінка може свідчити, що особа переживає безнадію, незадоволеність, образу. Позитивно впливають на такі процеси концентрація групи на голов­ній темі зустрічі, надання змоги висловитись усім бажаюцим. Завдяки особистим і колективним зусиллям учасни­ки групи починають краще розуміти свої проблеми, знахо­дять оптимальні способи їх подолання.



Взаємодопомога в групі. Вона добре корелює з елемен-Йпми допоміжної психотерапії, заснованими на рольовій теорії, згідно з якою людина, діючи в ролі помічника іншо-Уїу, виробляє у собі вміння знаходити рішення у непростих і ситуаціях. Виробивши нові навички, опанувавши нові ви-ди діяльності, людина поводиться асертивно, демонструє значно раціональніші патерни поведінки. Часто це є перед­умовою для переходу зі статусу учасника групи до статусу учасника суспільства.

р На відміну від традиційної практики робота груп само­допомоги не передбачає індивідуальних оцінок її учасни-іків. Мета втручання стосується всієї групи загалом, тому її досягнення вимірюються саме на цьому рівні.

Піонерами самокерованої групової роботи є групи -«анонімних алкоголіків», або АА (групи людей із пробле­мами залежності від алкоголю), діяльність яких ґрунту-«ться на міцних ритуалізованих традиціях. Збори групи передбачають вислуховування сповіді одного чи кількох •учасників, послідовне вивчення матеріалу «12-крокової програми» (реабілітаційної програми, яка має у своїй ос­нові психотерапію залежності), читання уривків з «Вели­кої Книги» (історії хворих, які вилікувалися від залежнос­ті), повторення «12 традицій» (правил бажаної поведінки), .обмін досвідом, надання підтримки і допомоги. Перебіг вборів, які тривають 1,5—2 години, регламентує і спрямо­вує секретар, обраний групою для однієї чи кількох зустрі­чей. Кожен учасник може висловлювати свою думку з вговорюваних питань, але не має права сперечатися, за­суджувати думки, почуття і поведінку інших. На заняттях підтримується атмосфера близькості, спорідненості і при­четності. Щирість і довіра, позитивне сприйняття, емпатія забезпечують високий рівень групової згуртованості, рефе-рентності. Учасники групи мають широкі можливості для спілкування, що допомагає їм переборювати почуття-са­мотності. Відчутно посилює ефективність їх старань при­лучення до молитви про спокій тощо.

Мають традицію і сімейні групи «Ал-Анон» — товарис­тва родичів і друзів алкоголіків, які діляться одне з одним досвідом, силою і надією на подолання проблеми. Завдяки участі у них родичі залежних дізнаються про сутність хво­роби своїх близьких, починають правильно розуміти її. Прийнявши програму «12 кроків», члени «Ал-Анону» припиняють спроби переробити залежного і зосереджують зусилля на собі.

Дбаючи про свій духовний розвиток, багато чоловіків і­жінок, які зросли в сім'ях залежних від алкоголю, вступа­­ють у товариство «Дорослі діти алкоголіків». Перший етап­такої самокерованої групової роботи полягає в досліджен­­ні раннього дитячого життя. Відтак учасники ознайомлю­­ються з можливими альтернативами розв'язання існую­­чих у них проблем, вчаться виражати і розуміти себе, під­­вищувати самоцінність. г

Часто участь у групах «12 кроків» є лише елементом реабілітаційної програми. Проте не завжди організація ро­боти дається легко, що спричинене значною кількістю учасників на деяких заняттях, внаслідок чого не всі мають змогу висловитися. Крім того, не всі залежні чи співзалеж-ні приймають релігійні аспекти в діяльності груп самодо­помоги, що діють за програмою «12 кроків».

Інші групи можуть проводити менш структуровані зіб­рання. Наприклад, зустрічі учасників київської групи са­модопомоги осіб із проблемами психічного здоров'я, що виникла на базі лікарні, а згодом стала діяти за її межами, складалися з двох частин: психологічної і клубу спілку­вання, учасники якого за чашкою чаю читали вірші, співа­ли пісні, розмовляли на цікаві для всіх теми. Робота в та­кій групі змінювала ставлення її учасників до себе ідо нав­колишнього світу.

Поширеним видом діяльності груп самодопомоги є представництво інтересів, активний захист їх учасників в судах та інших організаціях та ініціювання соціальних ре­форм. Цінність само- і взаємопредставництва як методу со­ціальної роботи обумовлена прагненням людей мати право бути задіяними в прийнятті і реалізації рішень, що стосу­ються їхнього життя. За сутністю і використовуваними стратегіями ці форми, представництва можна вважати як індивідуальним, так і колективним захистом інтересів.

Групові завдання таких самокерованих утворень є зов­нішніми стосовно групи і спрямовані на зміну соціального оточення її учасників. Тому діяльність цих груп доцільно сегментувати на невеликі, конкретні для кожної підгрупи активістів завдання, дбаючи, щоб усі локальні дії слугува­ли загальним цілям.

Модель самокерованої групової роботи репрезентують групи захисту громадянських прав, феміністичні групи, групи захисту людей із функціональними обмеженнями, групи представників сексуальних меншин тощо.

У західних країнах окремі групи самодопомоги діють як віртуальна спільнота, тобто сформоване завдяки Інтер-нету соціальне утворення, учасники якого тривалий час беруть участь у публічних дискусіях, виявляючи при цьо­му свої емоції, створюючи у такий спосіб в кіберпросторі мережу особистих стосунків. Такі групи допомагають лю­дям, які мають доступ до сучасних комп'ютерних техноло­гій, легше знайти собі подібних, налагодити з ними пос­тійні зв'язки, спілкуватися у зручний для себе час. На таких засадах функціонує он-лайн дискусійна група, учас­никами якої є хворі на шизофренію, члени їхніх сімей, друзі, а також фахівці з охорони психічного здоров'я. Дис­кусії зазвичай точаться довкола питань лікування, ліків, дієти. Ідея групи полягає в заохоченні та взаємодопомозі, захисті інтересів своїх учасників. Перша кампанія групи мала на меті захист психічно хворої жінки, заарештованої за те, що вона забула заплатити в місцевому кафе 79 центів за каву. Кампанія розпочалася з повідомлення про інци­дент, яке викликало бурхливу реакцію, мобілізувало вір­туальну громаду. Хтось запропонував надіслати по 79 цен­тів до того кафе, але згодом виникла ідея надіслати листа до телекомпанії міста, в якому стався цей інцидент. Листа складали й редагували колективно, обговорюючи в Інтер-неті. Його було розміщено на веб-сайті, на якому містилось нагадування, що учасники мають відправити на адресу те­лестудії такий лист звичайною поштою із вкладеними 79 центами. Усе це зайняло 36 годин. За кілька днів місце­ва телестудія почала отримувати конверти з листами та монетами, репортаж про подію став «гарячою новиною». А учасники групи відчули задоволення від досягнення мети, усвідомлення своєї здатності впливати на процеси.

В Україні самокерована групова робота — відносно нове явище у соціальному житті суспільства. Проте вже можна спостерігати цікаві приклади створення та функціо­нування груп само- та взаємодопомоги і перетворення час­тини з них на формальні громадські організації. Найак­тивніше об'єднуються люди, що живуть з ВІЛ, матері, які мають дітей із функціональними обмеженнями, дорослі люди, котрі мають специфічні захворювання, тощо.



Запитання. Завдання

  1. Охарактеризуйте ознаки груп самодопомоги.

  2. Які чинники впливають на розвиток групи самодопомоги?

  1. Чи обов'язково потрібна допомога професіоналів на етапі ста­­новлення групи самодопомоги?

  1. Як би Ви бачили власну роль як фахівця, якби в соціальній­службі Вам доручили координувати діяльність груп самодопомоги, що­діють при цій службі?

  1. Складіть план або змоделюйте засідання групи допомоги, на­якому обговорюватиметься випадок порушення прав одного з учас­­ників групи (тип груп та проблему оберіть самі).

  1. Проаналізуйте основні форми роботи, які використовують гру­­пи самодопомоги.

  2. Визначте завдання різноманітних груп само- тагвзаємодопо-­моги (жінок, які зазнали насильства, молодих родин, у яких народила­­ся дитина з розумовою відсталістю, людей, які живуть із ВІЛ-інфекці-­єю, молодих людей із обмеженою мобільністю тощо).

  3. Як можна навчати учасників групи самодопомоги навичок і­технік представництва інтересів?

Теми рефератів

  1. Самокерована групова робота: переваги та обмеження.

  2. Етапи розвитку групи самодопомоги. Роль професіоналів у ро­­боті групи самодопомоги.

  3. Форми і методи роботи груп самодопомоги.

  4. Перспективи розвитку груп самодопомоги в Україні.

Література

Афіногенова А. С., Зузак Н. В., Руденко І. К. Попередження на­сильства в середовищі молоді із розумовою відсталістю / За ред. Стецкова О. В. — К.: Сонячний промінь, 2003.

Бойко А., Грига І., Іванова О., Семигіна Т. Методика викладання соціальної роботи та соціальної політики: Посібник для відкритого навчання. — К., 2001.

Браун А. Групповая работа в Великобритании // Практика соци­альной работы / Под ред. К. Ханвея, Т. Фил пота. — К. — Амстердам: Ассоциация психиатров Украины, 1996.

Вачков И. Основы технологии группового тренинга. Психотехни­ки: Уч. пособие. — М.: Ось-89, 2000.

Введение в психотерапию / Под ред. С. Блоха. — К.: Сфера, 1997.

Дума Л. П., Савчук О. М. Тренінг для випускників шкіл-інтерна-тів // Соціальна політика і соціальна робота. — 2002. — № 3, 4.

Запобігання домашньому насильству та торгівля жінками: Під­ручник з проведення тренінгів. — К.: МіпгосК Іпіегпаїіопаї, 2001.

Карпенко О. Г. Робота центрів соціально-педагогічної реабілітації та спеціалізованих служб з дітьми, які мають функціональні обмежен­ня // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. — 2003. — № 4.

Корнев М. Н., Коваленко А. Б. Соціальна психологія. — К., 1995.

Кравченко Р., Кабаченко Н., Васильченко О. Розвиток недер­жавних організацій соціальної сфери // Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. Полтавця В. І. — К.: КМ Академія, 2000.

Мюллендер О., Уорд Д. Самокерована групова робота. — К. — Амстердам: Асоціація психіатрів України, 1996.

Панфілова О. «Живемо з ВІЛ/СНІДом і дякуємо Богу за кожен день нашого життя...» // Соціальна політика і соціальна робота. — 2002. — № 3—4.

Роджер Д. А. Как создать группу самопомощи/защиты. — К.: Сфера, 1999.

Рудестам К. Групповая психотерапия. — СПб: Питер, 2000.

Сидоров В. Н. Теория и практика групповой социальной рабо­ты. Уч.-метод. пособие. — Донецк: ДОЦССМ, 2001. — Ч. 1. Исходные концепты групповой социальной работы.

Соціальна робота. В 3-х ч. / За ред. Т. Семигіної, І. Григи. — К.: Ки-єво-Могилянська академія, 2004. — Ч. 2. Теорії та методи соціальної роботи.

Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. — К.: УДЦССМ, 2002.

Соціальні служби — родині: Розвиток нових підходів в Україні / За ред. І. Григи, Т. Семигіної. — К., 2002.

Соціально-психологічна реабілітація людей із залежністю від наркотичних речовин. — К.: Граффіті Груп, 2003.

Сушик Н. С. Застосування соціально-психологічного тренінгу в ді­яльності соціального педагога для корекції агресивної поведінки підліт­ків // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. — 2003. — № 1.

Ялом И. Теория и практика групповой психотерапии. — СПб: Пи­тер, 2000.


Робота в громаді

4.1. Уявлення про громаду і роботу в ній

Людям властиво об'єднуватися в певні спільноти, гро­мади, регулярно підтримувати стосунки одне з одним, від­чувати свою належність до такої групи, члени якої мають багато спільного в настановах, способі життя і готові до спільних дій.

Соціальні працівники впливають на громади й зазнають від них постійного впливу. Для того щоб кваліфіковано втручатися в ситуації, які викликають труднощі в громаді, їм потрібно бути обізнаними із визначенням громади, її різ­новидами, формальними й неформальними характеристи­ками її структури, опанувати методи і техніки роботи в гро­маді. Соціальна робота в громаді як професійна діяльність знайшла відповідне відображення у соціальній політиці ба­гатьох держав і стала одним із найпоширеніших явищ у другій половині XX ст.
Сутність і типологія громад

Громада є доволі складним феноменом, у сутності яко­го представники різних наук (соціології, психології, істо­рії, демографії, соціальної роботи) вбачають значущі для себе аспекти. Здебільшого термін «громада» використовують для позначення особливих форм суспільної взаємо-{ дії. Водночас його вживання означає щось позитивне й 1 цінне в суспільних відносинах, хоч представники різних ідеологій розходяться у розумінні «цінного». У зв'язку з цим тривають наукові дискусії щодо природи громади та її ролі в житті людей. У професійній соціальній роботі цей Термін найчастіше вживають стосовно територіальної гро­мади і громади за інтересами.



Територіальна громада — громада, що об'єднує людей, які меш­кають в одній географічній місцевості.

Саме з належністю груп людей до певної географічної території пов'язане історичне розуміння громади. Такими були, наприклад, етнічні громади у містах, які компактно селилися у визначених для них межах.



Громада за інтересами громада, що об'єднує людей, які мають спільні запити, проблеми, зв'язки і характеристики.

До таких громад належать, зокрема, й громади за ет­нічною ознакою. У сучасному світі вони здебільшого не проживають компактно, однак люди певних національ­ностей відчувають якусь «віртуальну» межу, яка відок­ремлює одну групу від інших.

Американські вчені до громади відносять групи індиві­дів або сімей, представники яких поділяють певні цінності, мають спільні інтереси, користуються послугами одних і тих самих служб і організацій, живуть в одній місцевості.

Інколи у близькому за змістом контексті вживають по­няття «локальна соціальна система» — мережа взаємо­пов'язаних соціальних установ, що охоплюють усі власти­ві географічній місцевості аспекти соціального життя (сі­мейного, релігійного, правового тощо).

З огляду на те, що чимало людей належать до професій­них асоціацій, спілкуються через Інтернет, проймаються у зв'язку з цим відчуттям символічної належності до певно­го середовища, виокремлюють особисті мережі — системи індивідуальних ділових, міжоробистісних та інших зв'яз­ків, або ведуть мову про індивідуальне членство у множин­них громадах.

Громади класифікують і за певними формальними оз­наками:



  • кількісним складом (від невеликих соціальних груп­до суспільства загалом);

  • часом існування (від кількох днів до століть);

  • об'єднуючим критерієм (спільність інтересів, симво­­лів, цінностей, які сповідуються їхніми членами);

  • рівнем згуртованості та організованості (від нефор­­мальних груп до об'єднань і партій зі своїми статутами й­програмами);

  • характером діяльності (про- чи антисуспільної, па­­сивно-споглядальної чи активно-перетворювальної, спон­­танної чи цілеспрямованої тощо).

Більшість людей є одночасно членами територіальних і нетериторіальних громад, маючи особисті* контакти і зв'язки. Оскільки кожній людині притаманне власне уяв­лення про стосунки і взаємодію з іншими, то розуміння й відчуття ними громади має суттєві відмінності.

Громада є не лише певною сукупністю людей, а й іде­альною конструкцією, символом, що втілює їх уявлення про певні форми соціального життя. Ця конструкція соці­альна, оскільки ґрунтується на підтримці, одностайності і взаєморозумінні людей, що створює позитивний заряд енергії, цементує соціальні зв'язки. Загалом громаді влас­тиві такі характеристики:



  • спільна ситуація (члени громади мають спільні озна­­ки, що пов'язують їх одне з одним: місце проживання (ре­­зиденти і нерезиденти територіальної громади), клас, ет­­нічність, релігія та ін.);

  • мережа взаємовідносин (у громадах реалізовуються­різноманітні відносини, не обмежені одним видом діяль­­ності — тільки роботою, тільки політикою або тільки спор­­том);

  • колективна дія (члени громади усвідомлюють спіль­­ний інтерес, здатні на організацію колективної дії: на­­приклад, громада будинку може протидіяти упорядкуван­­ню автостоянки замість дитячого майданчика);

  • сформована ідентичність (людина у громаді отримує­громадську ідентичність, яку супроводжує певна емоційна­відповідальність, почуття належності до більшої одиниці,­лояльність стосовно неї).

Усе це свідчить, що термін «громада» охоплює своїм змістом конкретних людей, місця, а також абстрактний досвід, соціальні відносини, прагнення. Значення його — багатогранне й почасти суперечливе. В Україні цей термін не використовують у тому значенні, що у професійній соці­альній роботі за кордоном, оскільки за радянських часів людину ідентифікували не з громадою, субкультурою, а з місцем її проживання. Такий підхід суттєво ускладнює су­часне розуміння громади як спільності людей.

Нині у багатьох публікаціях із соціальної роботи термі­ни «громада», «община», «ком'юніті», «спільнота», які |воїм змістом відповідають англійському слову «сотти-|1*у», використовують як синоніми. Водночас інколи Простежується розмежування термінів «громада» (геогра­фічне, етнічне утворення) і «спільнота» (об'єднання людей !|з|а певними ознаками, завданнями, наприклад «терапев-|ігична спільнота»). У практичній соціальній роботі ці два І;поняття розглядаються як синоніми.

Офіційно в Україні функціонує поняття «територіаль­на громада» — первинний суб'єкт місцевого самовряду-! вання. Згідно з Конституцією України лише первинні те-' риторіальні громади — жителі адміністративно-територі­альних одиниць, тобто поселень або населених пунктів ІІ!.'(сіл, кількох сіл, селищ і міст) — мають право самостійно !; вирішувати питання місцевого значення. Отже, мешканці 'кількох багатоповерхових будинків або мікрорайону в місті, котрі мають спільні інтереси або мають намір здій­снити якусь акцію, виявити ініціативу, формально не є громадою. Проте у фаховій соціальній роботі їх вважають громадою.

Малопоширеним у науковому й офіційному вжитку є поняття «громада за інтересами». Відповідно небагато прихильників поки що має ідея взаємодопомоги членів громади, що є наслідком виплеканої впродовж десятиріч звички орієнтуватися на державу. Однак поступово в су­часній Україні заявляють про себе громади, які об'єдну­ють людей зі спільними інтересами, потребами, проблема­ми. На таких засадах вибудовується діяльність громади родин, що виховують дитину з інтелектуальною недостат­ністю; громади людей, котрі живуть із ВІЛ. Своїми зусил­лями вони не тільки привертають увагу до проблем таких людей, а й допомагають багатьом із них витримувати воро­же ставлення навколишнього світу.

Динамічним є процес становлення в Україні етнічних громад — татарської, єврейської, польської, чеської, грецької, громади ромів, а також виникнення нових — бу­рятської, в'єтнамської, китайської, афганської.

Загалом ідея громади з'явилася у відповідь на пробле­ми сучасного суспільства, що, на думку вчених, свідчить про децентралізацію управління соціальною сферою, а та­кож про кризу сучасної держави. Національні держави більше не сприймаються як утворення, здатні задовольни­ти всі потреби своїх громадян. Життя стає індивідуалізо-ванішим, а найважливіші аспекти життєдіяльності люди­ни реалізуються не у великих організаціях, а в малих гру­пах, які найбільше відповідають її конкретним потребам, передусім духовним і пізнавальним. У світі вкорінюється переконання, що роботі централізованих державних уста­нов властивий бюрократизм, низька ефективність. Тому організація діяльності на рівні громади багатьма бачиться прийнятнішою, ефективнішою і менш обтяжливою для державного бюджету.



Структура громади

На відміну від організації, яка завжди спрямована на­зовні і має на меті досягнення комерційного, політичного, суспільного успіху, розвиток людських ресурсів, громада спрямована всередину, орієнтована на кожну людину, яка до неї належить, її призначення полягає у поліпшенні якості життя й підвищенні самооцінки, задоволенні пов­сякденних потреб своїх членів. Усе це зумовлює особли­вість структури громади, яка має формальні та неформаль­ні характеристики.

До формальних характеристик територіальної грома­ди належить інформація щодо розташованих на її терито­рії органів місцевої влади, шкіл, релігійних організацій, засобів масової інформації. Важливими є також демогра­фічні показники громади, які дають уявлення про склад населення, рід занять, стан здоров'я, а також інформація щодо її адміністративних меж. Однак ці дані, не будучи підкріпленими неформальною інформацією щодо стосун­ків і цінностей, є недостатніми для соціальних працівни­ків, котрі реалізують програми в громадах.

Неформальні характеристики громади охоплюють ін­формацію щодо існуючих соціальних угруповань (релігій­них, політичних, расових, класових, культурних, суб-культурних та ін.). Вони тісно пов'язані з афективним компонентом почуття належності до громади, тобто з тим, що людям найбільше подобається чи не подобається в їхній громаді. Вивчаючи ці характеристики, передусім звертають увагу на інституції, які мають найбільше влади та впливу, на статус соціальних служб і фахівців із соці­альної роботи на рівні комунікації, а також ключові цін­ності (те, у що вірять члени громади).

Плануючи зміни в громаді, соціальні працівники по­винні добре знати її структуру і динаміку. Центральними фігурами організації є її власники, керівники, співробіт­ники. У громаді — це мешканці певної території або ті особи, які утворюють конкретну громаду. Для розвитку і використання свого потенціалу місцевій громаді необхідні певні структури й організації. Історично місцеві громади спиралися на громадські збори (форуми) і громадські асоці-! йції, які утворюють у місцевій громаді суспільний простір. Для ефективної соціальної роботи необхідно налагодити співпрацю з цими громадськими асоціаціями, забезпечити розвиток місцевих ініціатив у громаді, щоб суспільний простір сприяв розв'язанню або принаймні обмеженню соці­альних проблем і конфліктів.

Немало науковців розглядають громаду як об'єднання різного типу колективів або груп. Наприклад, сучасний британський науковець Габріел Чейєн виокремлює у тери­торіальній громаді такі групи:


  • автономні місцеві групи, які контролюють мешкан­­ці певної місцевості;

  • напівавтономні групи, партнерами яких є мешкан­­ці, органи влади, зовнішні структури (національні волон­­терські організації, релігійні організації, профспілки, ко­­мерційні структури тощо);

  • керовані ззовні ініціативи, тобто запроваджені зов­­нішніми структурами і контрольовані місцевою владою­проекти.

Співіснування у структурі громади численних груп, асоціацій, утворень, ініціатив зумовлює дифузність (взає-мопроникненість) лідерства в ній. Тому в її діяльності фі­гурує не один, а кілька лідерів, які інколи репрезентують різні й навіть протилежні інтереси груп громади.

Кожна громада володіє певними ресурсами — фінансо­вими, матеріальними, адміністративними, духовними, людськими, часовими, природними та ін. Деякі легко можна розпізнати, проаналізувати, оцінити, однак біль­шість із них належать до неочевидних, прихованих. На­приклад, інституційні ресурси, якими забезпечує громаду та її учасників мережа державних соціальних служб і зак­ладів охорони здоров'я. Ресурси громади часто бувають~Ьб-меженими і невідновлюваними, та й не всі члени громади мають однаковий доступ до них.

Ресурси, структура і функції, а також діяльність гро­мади утворюють соціальний капітал.

Соціальний капітал сукупність недержавних, некомерційних суб'єктів соціального життя, їх взаємозв'язки, цінності і норми, а також діяльність, здійснювана ними з власної ініціативи у межах сформованої мережі зв'язків і з дотриманням усталеної системи цінностей і норм. Соціальний капітал є своєрідною єдністю культури і структур, які діють у межах громад. Він включає в себе норми взаємин (довіра, толерантність) і мережі громад­ської залученості (участь людей у спілках, об'єднаннях). Взаємопідсилюючи один одного, ці два аспекти соціально­го капіталу роблять людей здатними до солідарних дій, ко­операції зусиль і взаємодопомоги. Внаслідок цього люди набувають схильності добровільно підкорятися правовим нормам і утворюють сприятливе соціальне середовище для функціонування демократичних інститутів. Тому цілком слушними можна вважай міркування сучасного італій­ського вченого Роберта Патнема про те, що життя в грома­ді,, яка володіє великим фондом соціального капіталу, є значно легшим, ніж життя у громаді із незначним соціаль­ним капіталом.

Основними елементами розбудови соціального капіталу є розуміння розвитку громади, довіра до її членів, впевне­ність, компетентність, конструктивна критика зусиль. Інші елементи пов'язані з реалізацією програм у громаді, спілку­ванням між її членами, управлінням конфліктними ситуа­ціями, врахуванням місцевого контексту.

Із соціальним капіталом пов'язують ідею колектив­ного наснаження (імпаурменту) — розвитку в спільній діяльності почуття належності до громади, яке зміцнює відчуття безпеки й актуалізує взаємні зобов'язання. Ключовим моментом у колективному наснаженні є допо­мога людям в усвідомленні того, що завдяки спільним ді­ям вони розв'яжуть не тільки чиїсь, а й власні проблеми. Для цього соціальні служби, соціальні працівники по­винні залучати людей до прийняття колективних рі­шень, розвивати в них нові навички; прищеплювати їм упевненість у здатності громади знайти потрібні ресурси і змінити життя на краще.

Усе це свідчить про те, що багато соціальних проблем розв'язуються завдяки функціонуванню соціального капі­талу та інших ресурсів громади.

Оскільки в Україні свого часу було поруйновано тра­диції взаємодопомоги, соціальної довіри і взаємоконтро­лю, самоврядування у сучасних громадах мало спираєть­ся на ініціативу мешканців, використовує переважно державно-адміністративні важелі управління. Тому орга­ни місцевого самоврядування часто недооцінюються мешканцями громади.
Ключові характеристики роботи в громаді

Робота в громаді існує в безлічі варіацій і практик, які залежать від культури, в якій її використовують, іс­торичного, суспільного та економічного контексту. Во­на відрізняється від інших рівнів, методів соціальної роботи передусім тим, що клієнтом її є не одна людина чи мала група, а мешканці територіальної громади або члени громади за інтересами. Використання у її процесі прийомів, засобів, тактик залежить від потреб чи проб­лем клієнтів (громад). Найчастіше застосовуються в ор­ганізації соціальної роботи в громаді такі методологічні підходи:



  • концептуальний аналіз (збір даних, з'ясування мас­­штабу проблеми або кількості проблем і їх суті, оцінюван­­ня нагальності кожної з них, уточнення цілей, вибір аль­­тернатив);

  • сприяння взаємодії (створення структур для плану­­вання в громаді й ухвалення рішень, висування лідерів,­формування групової згуртованості, мобілізація енергії та­посилення зв'язків, обговорення умов та обмін думками­між сторонами, залученими в діяльність щодо розв'язання­проблеми).

Соціальний працівник, який відповідає за організацію процесів у громаді, покликаний забезпечити:

  • налагодження і підтримку контактів з індивідами,­групами, організаціями;

  • розвиток профілю громади, оцінювання її ресурсів і­потреб;

  • розроблення стратегічного аналізу, планування ці­­лей, завдань і пріоритетів;

  • продуктивну роботу із внутрігруповими і міжгрупо-­вими конфліктами, а також конфліктами між громадами­й організаціями;

  • співробітництво й переговори з іншими агенціями та­професіоналами;

  • ефективне втручання у розроблення й реалізацію по­­літики, налагодження контактів із місцевими органами­влади;

  • усний і письмовий зв'язок з індивідами, групами й­організаціями;

  • роботу з конкретними людьми, в т. ч. консультування;

  • управління ресурсами, в т. ч. кадровими і фінансо­­вими;

  • підтримку груп та організацій в отриманні ресурсів,­наприклад грантів;

  • контроль та оцінювання процесу розвитку громад,­ефективності використання їх ресурсів;

  • відрахування з груп та (або) забезпечення ефектив­­ного припинення діяльності груп;

  • розвиток надомних, денних послуг і служб тимчасо­­вого догляду, щоб уможливити проживання людей у влас­­них домівках, якщо це доречно і можливо;

  • координацію послуг за місцем проживання;

  • раціональне використання коштів, призначених на­оплату послуг у громаді.

При цьому важливо, щоб соціальні працівники досте­менно знали, чому і як люди об'єднуються у соціальні ор­ганізації, були зацікавлені пізнати і зрозуміли процеси, що відбуваються у діадах, групах, організаціях, громадах. Не менш необхідні їм і знання природи, сутності влади в громадах, логіки соціальних змін та інновацій, здатність допомагати людям змінювати власний статус, формувати, розвивати і посилювати свої зв'язки.

Для реалізації цих завдань недостатньо особистої пере­конаності в їх значущості, наполегливих і послідовних старань. Без належної фахової підготовки, особливо без психологічних знань, соціальним працівникам важко буде пізнати і зрозуміти мотивацію своїх клієнтів, обрати й ви­користовувати оптимальні форми і методи роботи щодо по­силення їх віри у можливість необхідних для поліпшення їх соціального самопочуття змін.

Робота в громаді, як правило, спирається на місцеві ініціативи, що дає змогу максимально задіяти свій внут­рішній потенціал, зовнішні зв'язки у розв'язанні проблем своїх членів. Серед ініціатив виокремлюють такі групи:


  1. «Сусідська модель» («місцеве життя»). Йдеться про­повсякденну спонтанну активність, наприклад підтримку­мешканцями невеликої географічної зони деяких своїх су­­сідських інтересів. Такою може бути ініціатива мешканців­мікрорайону, які через свою обмежену мобільність мають­спільну потребу в спеціальній доріжці для інвалідних ві­­зочків до громадської будівлі. Деякі місцеві ініціативи­спрямовані на стимулювання контактів між людьми, від­яких залежить підтримання здорового мікросоціального­клімату.

  2. «Дії всередині громади». Такі ініціативи також за­­роджуються спонтанно, але мають більш організований­характер. До цієї категорії може належати ініціатива щодо обладнання дитячого майданчика або створення ради мікрорайону. У більшості країн вони знаходять підтримку держави. Внутрішня активність громади вигідна і для сус-і вільства, оскільки вона зводить до мінімуму необхідність його втручання.

. І- 3. «Розвиток громади». Сутність цієї моделі полягає у співробітництві ентузіастів і професіоналів щодо активіза­ції різних аспектів місцевого життя. Як правило, такі програми (проведення фестивалю мистецтв, створення клубу) потребують зовнішньої підтримки.

4. «Місцева/громадська політика». Вона охоплює ком­плекс програм, спрямованих на залучення членів громади до діяльності задля досягнення певних цілей. Наприклад, сусіди можуть об'єднати свої зусилля для охорони влас­ності, профілактики правопорушень. До цієї категорії ініціатив належать ініціативи щодо допомоги й підтримки інвалідів, самотніх людей похилого віку, створення нефор­мальної системи індивідуального догляду за людьми, які потребують тривалого догляду.

Розвиток роботи в громаді охоплює такі фази:


  1. організація груп і служб у громаді;

  2. розвиток професіоналізму та компетентності у чле­­нів громади;

  3. боротьба за зміни, зокрема за зміни в соціальній по­­літиці.

Ця робота здійснюється на таких рівнях:

  • базова робота, тобто робота за місцем проживання з­окремими людьми, сім'ями та групами, а також самостій­­на діяльність місцевих мешканців;

  • робота місцевих агенцій, тобто діяльність, очолюва­­на органами влади та (або) організована іншими структу­­рами;

  • регіональна і національна робота з планування громад.

На практиці розмежувати рівні роботи у громаді не­можливо, оскільки вона потребує міждисциплінарних під­ходів. Тому соціальні працівники, які працюють у громаді на різних рівнях, використовують не тільки знання і на­вички із соціальної роботи, а й знання в галузі управління, менеджменту.

Традиції громади завжди були сильними в Україні. Впродовж століть громади мали власні суспільні цінності та системи взаємодопомоги. Одержавлення соціального за­безпечення в радянські часи призвело до зникнення місце­вих ініціатив, на яких ґрунтувалася робота в громаді; вико­рінення благодійності та волонтерства тощо. Звичайно, й тоді спостерігалася певна діяльність у громадах. Однак ор­ганізована участь громадян за демократії є добровільною при ініціативі, що йде знизу нагору, а не чимось запропоно­ваним чи нав'язаним згори. Громадяни самі вирішують, де, коли і як часто брати участь у житті своєї громади.

Поштовхом до розвитку роботи в громаді у сучасній Україні є кілька чинників:

— погіршення матеріального і психологічного станови­­ща соціальне вразливих груп населення, отже, — необхід­­ність в нових соціальних послугах та програмах;



  • неспроможність державних, передусім стаціонар­­них/інтернатних, закладів соціального захисту задоволь­­нити потреби людей, зокрема потребу бути інтегрованим у­соціальне середовище;

  • становлення соціальної роботи як професії, поява­фахівців, які мають уявлення про можливості та переваги­організації роботи за місцем проживання чи в громадах за­інтересами;

  • здійснення цілеспрямованої державної політики­щодо розвитку місцевого самоврядування і залучення гро­­мадськості до ухвалення рішень, які стосуються життя­громади, ухвалення законодавства щодо принципів місце­­вого самоврядування, діяльності органів самоорганізації­населення, благодійної діяльності тощо.

Нині відбувається доволі активне впровадження еле­ментів роботи в громаді, створення відповідних служб, ре­алізація проектів із місцевого розвитку тощо.

Методи і моделі роботи в громаді

Робота в громаді, маючи ті самі складові, що й індиві­дуальна соціальна робота (визначення проблеми, скла­дання плану втручання, втручання та його оцінювання) ґрунтується, однак, на інших методах і підходах. Якщо, наприклад, при виявленні проблеми насилля над дітьми соціальні працівники, які займаються індивідуальними справами, старатимуться розв'язати проблему конкретної дитини чи групи дітей, то соціальні працівники, які пра­цюють у громаді, сприятимуть створенню нових спеціалі­зованих служб, вдаватимуться до роз'яснювальної роботи через засоби масової інформації тощо.

Методи і форми роботи в громаді охоплюють загальні для соціальної роботи і специфічні для цього напряму види діяльності: надання соціальних послуг за місцем про­живання, вивчення проблем громади, підготовку експер­тних висновків, звернення за субсидіями для громади, вза­ємодію із засобами масової інформації, переговори, угоди, конференції, страйки, бойкоти, публічні (громадські) слу­хання, акції громадянської непокори, представництво ін­тересів громади, вжиття заходів через законодавчі або ви­конавчі органи.

З огляду на суб'єкт ініціативи, рішень і дій виокремлю­ють недирективні і директивні методи роботи в громаді. Ви­користання недирективних методів означає, що ініціатора­ми рішень і дій є члени громади, які самостійно визначають свої проблеми, стратегію і тактику дій, впроваджують їх, спираючись на взаємодопомогу. За таких обставин соціаль­ний працівник у громаді є лише активним помічником, а не керівником її. Директивні методи передбачають ухвалення офіційними особами чи лідером громади рішень про доціль­ність певних дій, формування на їх підставі відповідних пла­нів. Діяльність членів громади зводиться до участі у функ­ціонуванні ініціативного комітету чи активної групи.

Практична діяльність соціальних працівників у грома­ді здійснюється за такими моделями (базові їх характерис­тики подано у табл. 4.1), що їх виділив та описав у 70-ті ро­ки XX ст. американський науковець Джек Ротман.


  1. Місцевий розвиток, або розвиток населеного пункту­(Ьосаіііу Веуеіортепі;). Суть його полягає у спрямуванні­зусиль людей на поліпшення умов життя в громаді, підви­­щення їх здатності до участі в цьому житті. Він охоплює­демократичні процедури, добровільну співпрацю, самодо­­помогу, розвиток місцевих лідерів, навчальні програми.­За цієї моделі соціальні працівники діють як посередники­у процесі змін, організатори невеликих груп, орієнтованих­на розв'язання конкретних завдань.

  2. Соціальне планування (Зосіаі Р1ашііп£). Зосереджу­­ється воно на технічному процесі розв'язання проблемну­таких сферах, як дотримання законодавства, забезпечення­житлом, проблеми психічного здоров'я. Основою його є­програмний розвиток, раціональний, ретельно спланований­і контрольований процес змін, спрямований на забезпечен­­ня послугами членів громади. Наприклад, у більшості аме­­риканських міст діють спеціальні комітети із соціального­планування, результатами діяльності яких можуть бути­плани економічного розвитку, землекористування і земле­­устрою, розвитку транспортних систем або плани розвитку­під зон чи мікрорайонів. Важливою частиною такого планування є визначення системи надання соціальних послуг, зокрема для людей із проблемами психічного здоров'я, функціональними обмеженнями. Добре продумані плани дають змогу громаді послідовно реалізовувати на практиці спільне бачення свого життя. Загалом соціальне плануван­ня полягає в тому, що громади отримують змогу самостійно визначати зміст своєї діяльності і перспективи розвитку.

За такої моделі соціальні працівники у громаді діють зде­більшого як експерти, агенти змін, збираючи й аналізуючи дані, взаємодіючи з різними установами та органами влади.

3. Соціальна дія (Зосіаі Асіїоп). Метою її є сприяння, допомога вразливим групам населення в їх об'єднанні, са­моорганізації для висування своїх вимог ширшій громаді. Спрямована вона на перерозподіл влади, ресурсів, зміну порядку ухвалення рішень у громаді, а також політики формальних структур. Соціальним працівникам відво­диться роль організаторів груп людей, які зазнають дис­кримінації. Це передбачає мобілізацію мас (створення і скеровування масових організації, рухів), а також вплив на політичний процес.



Таблиця 4.1 Моделі практичної діяльності соціального працівника в громаді


^\- Модель

Модель

Модель

Модель

^\^

місцевого

соціального

соціальної дії

Параметри^х^

розвитку

планування




1

2

3

4

Цілі діяльності

Підвищення інтегрованості і можливостей

Розв'язання проблем з огляду

Зміна відносин з владою, доступ до




громади, роз­виток самодо­помоги (цілі,

на значні труднощі гро­мади (цілі,

ресурсів, Інсти-туційні зміни (цілі, орієнто-




орієнтовані на процес)

орієнтовані на завдання)

вані на процес або завдання)

Припущен­ня щодо

У громаді спостерігаєть-

Громада відчуває

У громаді є пригноблені

структури і проблем громади

ся аномія, відсутність зв'язків,

соціальні проблеми, пов'язані

групи, спостерігаються соціальна




нездатність до демократи­чного при-

3 ПСИХІЧНИМ

і фізичним здоров'ям,



несправед­ливість, нерівність,




йняття

житлом,

депривація




рішень;

ВІДПОЧИНКОМ







громада

тощо







є статичною








Продовження таблиці 4.1


1

2

3

4

Ключова стратегія дій

Залучення широкого кола людей до пізнання, осмислення і розв'язання власних проблем

Збирання інформації про проблеми, прийняття рішень стосовно перспективно­го розвитку

Кристалізація проблем, мобілізація людей на дії проти опонентів і їх цілей

Тактики і техніки змін

Досягнення консенсусу; комунікація між групами в громаді; групові дискусії

Досягнення консенсусу або розв'язання конфлікту

Конфронтація , безпосередні дії, переговори

Засоби змін

Спрямування орієнтованих на завдання малих груп

Спрямування формальних організацій і тлумачення даних

Спрямування масових організацій і політичного процесу

Ставлення до влад­них структур

Співпраця з представ­никами владних структур у розв'язанні проблеми

Владні структури є роботодав­цями і спонсорами

Владні структури сприймаються як пригноб­лювачі, яких потрібно примушувати щось зробити або усунути

Межі діяльності

Уся територіальна громада

Уся громада або її частина

Частина громади

Припущен­ня щодо інтересів груп у громаді

Спільні інтереси або інтереси, відмінності в яких можна узгодити

Інтереси узгоджуються або суперечать одні одним

Конфліктні інтереси, які неможливо легко узгодити, нестача ресурсів

Бенефі-ціарії

Мешканці

Отримувачі послуг

Жертви пригноблення

Роль бене-фіціаріїв

Учасники активного процесу розв'язання проблеми

Споживачі послуг

Виборці, масові організації

Закінчення таблиці 4.1


1

2

3

4

Застосу-

Розвиток

З'ясування

Досягнення

вання

можливостей

у членів

бенефіціаріями

наснаження

і компетент-

громади їхніх

(особами,

(імпаур-

ності громади,

потреб

які отримують

менту)

ухвалення

у послугах,

певні засоби)




поінформова-

інформування

реальної влади,




них рішень;

їх про

прав і засобів




розвиток

зроблений

впливу




у членів

вибір

на рішення




громади




громади;




відчуття




розвиток




особистісного




у членів гро-




зростання




мади відчуття










особистісного










зростання

У кожній конкретній ситуації соціальні працівники са­мостійно вирішують, яку модель їм застосовувати. У гомо­генній громаді або за наявності між її групами бажання об­мінюватися інформацією, діями доцільно дотримуватися моделі місцевого розвитку. Модель соціального плануван­ня придатніша для подолання тих проблем у громаді, які однаково сприймають і оцінюють всі її учасники; доцільна вона за наявності сформованої на підставі об'єктивної ін­формації програми дій, спрямованих на поліпшення ситу­ації. Якщо між групами в громаді виникає ворожість і їх інтереси неможливо узгодити в процесі звичайних диску­сій і переговорів, найефективнішою може бути модель со­ціальної дії. Перед тим як зробити висновок про прийнят­ність чи неприйнятність певної моделі втручання, соціаль­ним працівникам слід системно проаналізувати ситуацію в громаді, уникаючи при цьому ідеологічних упереджень чи методологічних уподобань.

Реалізація конкретних заходів залежить від обраної громадою і соціальними працівниками моделі роботи і так­тики дій. Сукупно вони характеризують відносини між ти­ми, хто прагне діяти задля змін у громаді (одна система), і тими, на кого спрямовані дії (інша система).

Залежно від реальної ситуації в конкретній громаді со­ціальні працівники можуть обрати такі тактики, як спів­праця, проведення кампаній, боротьба, тобто тактики, орі­єнтовані на консенсус, змагання або конфлікт.

Співпраця передбачає робочі відносини, за яких обидві системи визнають неминучість змін і домовляються, у який спосіб і завдяки яким чинникам вони мають відбути­ся, її реалізація спирається на використання таких мето­дів діяльності, як впровадження змін і розвиток потенціа­лу (участь у процесі змін, наснаження).

Тактику кампанії використовують за необхідності пе­реконати систему, на яку спрямовані дії, у доцільності змін. Важливою умовою є збереження можливості для комуніка­цій між обома системами. Основними методами діяльності є навчання, переконання, лобіювання, інформування і фор­мування громадської думки через ЗМІ. Від ефективності проведеної кампанії залежить вибір подальшої тактики — побудованої на засадах співпраці чи змагання.

До тактики протистояння вдаються за неможливості використати тактики співпраці або змагання, що свідчить про незгоду або конфлікт між системами. До її арсеналу на­лежать проведення переговорів, організація масових акцій (законних, наприклад демонстрацій, і незаконних, наприк­лад акцій громадянської непокори), показові судові процеси.

Часто спрямовані на досягнення змін зусилля спира­ються спочатку на одну тактику, а потім, залежно від від­носин між суб'єктами змін, — на іншу. Наприклад, відно­сини співпраці можуть перетворитися на конфліктні, якщо у процесі впровадження змін виникнуть нові проблеми. Відносини між системами залежать і від якості комуніка­цій, особливо якщо обидві сторони не впевнені у намірах одна одної, навіть досягнувши з певних питань компромі­су. Отже, відносини між системами мають властивість бу­ти нестабільними й змінними. Попри те, незалежно від різновиду тактики і особливостей відносин, суб'єкти взає­модії, які прагнуть змін у громаді, повинні підтримувати комунікацію з системою, на яку спрямовані зміни.

Запланованих змін у громаді найчастіше досягають завдяки використанню різнопланових підходів, заснова­них на аналізі динаміки процесів у громаді. Важливо, щоб соціальні працівники були гнучкими у виборі методів, мо­делей і тактик, оскільки інформація про ситуацію в ній постійно оновлюється і сама громада весь час розвиваєть­ся, змінюючи оцінку свого стану і своїх проблем.


Каталог: uploads
uploads -> Правила прийому до аспірантури державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини»
uploads -> Правила прийому до аспірантури та докторантури київського національного університету культури І мистецтв
uploads -> Положення про аспірантуру Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського Загальна частина
uploads -> Програма дисципліни «іноземна мова (англійська)»
uploads -> Положення правил прийому до нту "хпі" на 2016 рік правила прийому 2016 Організацію прийому до нту "хпі" та його структурних підрозділів здійснює приймальна комісія правила прийому 2016
uploads -> Програма та методичні вказівки з навчальної дисципліни історія науки І техніки для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання
uploads -> Лекція № Тема лекції: Поняття мистецтва як частини культури
uploads -> Афінська держава та стародавня спарта у стародавній історії та культурі людства
uploads -> Київський національний лінгвістичний університет базові навчально-методичні матеріали
uploads -> Освіта осіб з інвалідністю в Україні Тематична національна доповідь Київ -2010 Тематичну національну доповідь «Освіта осіб з інвалідністю в Україні»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка