Тернопіль



Сторінка1/24
Дата конвертації05.11.2018
Розмір1.31 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24
О. Я. Ростовський

МЕТОДИКА


ВИКЛАДАННЯ МУЗИКИ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

НА В ЧАЛЬНО-МЕ ТОДИЧНИИ ПОСІБНИК

Рекомендовано Міністерством освіти України (Лист №1/11 454 від 18. 02.99)

ТЕРНОПІЛЬ

НАВЧАЛЬНА КНИГА - БОГДАН 2001

ББК 74.266.7 Р74

Головний редактор Будний Б.Є.

Р74 Ростовський О.Я. Методика викладання музики у початковій школі: Навч.-метод, посібник. -- 2-е вид., доп. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2001, — 216 с.

966-7520-27-7

У посібнику аналізуються провідні ідеї музичної педагогіки XX ст.; розкрито основи методики музично-освітньої роботи з молодшими школярами, особливості програм з музики для початкових класів; висвітлено принципові підходи до засвоєння музичного матеріалу; подано необхідні вчителю допоміжні матеріали; розглядаються методологічні й методичні проблеми музичного навчання і виховання школярів.

Для студентів вищих навчальних закладів, учителів музики шкіл різного типу.

ББК 74.266.7

I5ВN 966-7520-27-7

© Ростовський О.Я., 2000

© "Навчальна книга — Богдан", 2001

ПЕРЕДМОВА


Музика е одним із наймогутніших засобів виховання, який надає естетичного забарвлення духовному життю людини. "Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї, — писав В Сухомлинський. — Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури [41, с.553]. ЦІ слова видатного педагога-гуманіста конкретизують його думку про музичне виховання як першооснову у вихованні людини.

Ця ж думка є суттю педагогічної концепції визначного музиканта-педагога XX століття Д.Кабалевського, який підкреслював, що головним завданням масового музичного виховання у загальноосвітній школі є не стільки навчання музиці, скільки вплив через музику на духовний світ учнів, передусім на їх моральність. Учитель має розвивати у дітях розуміння цього виду мистецтва, відкривати їм світ добра й краси, допомогти пізнати в музиці животворне джерело людських почуттів і переживань.

У процесі навчання ставлення школярів до музичного мистецтва повинне набувати якомога більшої естетичної орієнтації. Дуже важливо, щоб кожний твір, який звучатиме на уроці, став для дітей важливим, залишив слід у їхніх серцях. Для цього потрібні сприятливі умови, а особливо — обережне ставлення вчителя до музичної діяльності дітей, доброзичлива увага до них.

Якою конкретно має бути методика викладання музики у початковій школі? Які наукові принципи мають лежати в її основі? Чи здатне музичне навчання впливати на музичний розвиток учнів? Якщо здатне, то яким воно має бути? На ці питання відповісти непросто, оскільки вони мають теоретичний характер. Очевидно, що для їх розгляду необхідний дієвий підхід, який є провідним для сучасної педагогіки та психології. Саме діяльність учня і педагога, їх власна активність мають стати основою музичної освіти. При цьому учні не повинні виступати як об'єкти педагогічних впливів, а як активні суб'єкти навчального процесу, які у власній діяльності, відповідно до своїх вікових та індивідуальних особливостей, зі своїм, хоча й невеликим, але унікальним досвідом, відкривають дійсність, відтворену в музиці, по-своєму сприймаючи і переживаючи її. В активності самих дітей полягає величезний потенціал розвитку їх музично-творчих здібностей. Сприятливі для цього умови створює життєрадісна атмосфера на уроці музики, яка досягається завдяки доброзичливому спілкуванню, яскравим враженням, відкриттям І звершенням.

Як створити таку атмосферу в класі? Відповідь, на перший погляд, проста: вчити сприймати, виконувати і творити музику через діяльність самих учнів, у невимушеному оточенні, опираючись на те, чим дитина вже володіє, використовуючи навчально-ігрові форми, йдучи від несю\адних дій до дедалі складніших, враховуючи попередні результати, створюючи ситуації успіху і подолання труднощів, заохочуючи найменші досягнення дітей. Але за цією простотою криється глибоке розуміння феномена музикальності, психологічного і фізіологічного механізму сприймання, виконання І творення музики в єдності цих процесів.
Як зробити урок музики уроком залучення до мистецтва? Які методи І прийоми сприятимуть проникненню музики в серця учнів, спонукатимуть до роздумів над суттю людського буття? Як допомогти музиці стати частиною життя дітей? Відповіді має віднайти кожен вчитель у процесі педагогічної діяльності. Перед ним цілком об'єктивно постає чимало проблем: диспропорція між звучанням музики І розмовами про неї (не на користь першому), акцентування уваги на формуванні навичок, особливо у вокально-хоровій роботі, формальний підхід до аналізу музичних творів, вивчення музичної грамоти тощо. Нерідко спостерігається невміння виділити головне у змісті уроку, що призводить до його штучного поділу на окремі види діяльності.

Метою цього посібника є методологічний та методичний аналіз окреслених та інших проблем музичного навчання і виховання дітей, допомога вчителям у підготовці та проведенні уроків музики у початкових класах за програмами, створеними на основі педагогічних ідей Д.Кабалевського та концепції музичного виховання школярів з огляду української національної культури (Програми та поурочні методичні розробки для середніх загальноосвітніх шкіл: Музика: 1-4 класи. - К.: Перун, 1996)

Враховуючи інтерес учителів до досягнень світової та вітчизняної педагогіки, у посібнику розкрито головні напрями розвитку музичної педагогіки XX століття, викладені основи методики музичного навчання І виховання молодших школярів, показано особливості проведення уроків музики у початкових класах, висвітлено шляхи удосконалення змісту І методів музичного навчання у загальноосвітній школі.

Подані в програмах короткі поурочні методичні розробки розширено, доповнено необхідними для вчителя матеріалами. Особлива увага приділяється висвітленню принципових підходів у засвоєнні музичного матеріалу, розкриттю важливих творів програми.

Працюючи за цими програмами, вчителі вже накопичили цінний досвід, який повинен стати надбанням усіх. Вивчення його сприятиме розвитку педагогічної науки й практики, удосконаленню самих програм. Тому автор, під керівництвом якого вони були складені, зацікавлений у зворотньому зв'язку з учителями. Ваші зауваження й пропозиції, методичні знахідки і роздуми про музичне виховання учнів, описання власного досвіду становитимуть велику цінність, оскільки подальше удосконалення програм І методики навчально-виховноі роботи є важливим завданням музичної педагогіки

Листи на Ім'я автора можна надсилати за адресою:

16602, м. Ніжин,

вул. Кропив'янського, 2,

педуніверситет,

кафедра музичної педагогіки.

О. Я. Ростовський

ШЛЯХИ МУЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ

Починаючи працювати із першокласниками, учитель задумусться над тим, який шлях навчання дітей обрати, як досягти ефективного впливу музики на учнів, якими програмами І посібниками користуватися. Кожен педагог нині має право обирати таку програму, яка найкраще сприяє розкриттю його творчих задумів і можливостей. Він може також створювати власну програму, керуватися Ідеями, які найбільше співпадають з його поглядами на роль мистецтва у вихованні школярів, на сутність учительської праці.

Однак творча свобода вчителя має грунтуватися на правильних уявленнях про природу музики, про її соціальні функції та можливості естетичного впливу на дітей, на глибокому знанні досягнень сучасної науки і передової педагогічної практики, на відповідальному ставленні до дорученої справи.

Щоб дати правильну оцінку здобуткам музичної педагогіки, замислимось над такими питаннями: "Яка кінцева мета уроків музики у загальноосвітній школі? У тому, щоб навчити дітей співати І читати ноти? Музикувати й іьтровізувати на музичних інструментах? Розвивати музичний слух І почуття ритму? Озброювати музично-теоретичними знаннями?" Без сумніву, все це вельми важливе І необхідне для музичного розвитку учнів, але не забезпечує прилучення їх до скарбниці музичного мистецтва, його благодатного впливу на формування особистості. Практика ж засвідчує, що на вирішення цих та інших часткових завдань, залежно від педагогічних переконань І орієнтацій учителів музики, насамперед спрямовуються їхні зусилля У цьому, на наш погляд, полягає найбільший недолік традиційної музичної педагогіки.

Звичайно, допитливий І талановитий вчитель, працюючи з дітьми ініціативно й творчо, навіть на основі застарілих підходів зможе досягти помітних результатів своєї праці. Проте чи буде цей шлях найдоцільнішим І ефективним? Чи стануть при цьому уроки музики уроками формування духовності особистості? Переконливу відповідь на ці питання дає шкільна практика: якщо зміст і методи музично-виховної роботи не визначаються передбаченням подальшого розвитку дітей, ясним розумінням того, яких якостей вони мають набувати у процесі музичної діяльності, така педагогічна робота виявляється неефективною. Не можна вчити дітей "взагалі", не задумуючись про кінцеву мету виховання, той ідеальний стан, до якого слід підвести учня.

Якщо уявити кінцевий результат музичного навчання у загальноосвітній школі теоретично, оскільки цей процес нескінченний, то в світлі сучасних наукових поглядів у дітей має формуватися музична культура як невід'ємна частина духовної культури особистості. Під музичною культурою слід розуміти Індивідуальний соціально-художній досвід особистості у царині музичного мистецтва.

Навчально-виховна мета — це той загальний орієнтир, що визначає напрям діяльності вчителя, а не перелік знань, умінь і навичок, якими має оволодіти учень у першому, другому І подальших класах, або встановлений рівень розвитку, якого він має досягти на певному етапі навчання Адже

кожна дитина потребує Індивідуальних підходів виховання. Втім, важко звільнитися від стереотипів застарілого мислення. Ще й досі деякі вчителі не усвідомлюють той факт, що метою процесу навчання виступає саме розвиток особистості учня, а не набуття знань, умінь І навичок, за якими залишається роль (дуже важлива!) бути засобом цього розвитку.

Безперечно, озброїти дітей певною сумою знань умінь І навичок значно легше, ніж виховати (хоча й з цим завданням школа не завжди може впоратись). Але нині, коли гуманізація стала провідним критерієм успішності навчально-виховного процесу, розкриття загальнолюдських цінностей, в музиці, на цій основі, формування особистості стає головною метою музично-виховної роботи.

Як зробити урок музики уроком мистецтва? Які методи І прийоми сприятимуть проникненню музики у серця учнів, спонукатимуть до роздумів над сутністю людського буття?

Ці питання мають бути покладені в основу методичної роботи вчителя.

.Щоб допомогти вчителю зорієнтуватися у потоці науково-методичної Інформації, проаналізуємо провідні педагогічні Ідеї, що стали визначною віхою розвитку музичної педагогіки XX ст — цілісні системи масового музичного виховання дітей, створені Е. Жак-Далькрозом, К. Орфом, 3. Кидаєм, а в останні десятиріччя — Д. Кабалевським.

Система музично-ритмічного виховання, створена швейцарським педагогом і композитором Емілем Жак-Далькрозом (1865-1950), стала протилежністю традиційній "співацькій" концепції музичного виховання. Вона була реакцією музиканта-педагога на однобокий інтелектуалізм шкільного навчання, коли тіло перебуває у бездіяльності; на обмеженість фізичних занять, коли інертні розум і почуття Працюючи з дітьми, Жак-Далькроз дійшов висновку, що головними недоліками традиційної методики є ізольованість видів діяльності й поділ процесу осягнення музики на низку навчальних дисциплін, позбавлення музичного виховання його сутнісної основи — емоційності. Повернення процесу музичного виховання до емоційності та розвиток справжньої музикальності можливі лише на шляху естетичного осягнення музики та її виражальних засобів. Найважливіше у музичному навчанні — попереднє і супутнє осягнення музики Виховання музикальності немислиме поза музичним сприйманням. Лише повноцінне сприймання закладає основу музикальності дитини, тільки на цій основі можливе навчання І подальший музичний розвиток. "Музичне виховання повинно повністю ґрунтуватися на слуханні або у будь-якому разі на сприйманні музичних явищ", — підкреслював Жак-Далькроз [21, с 198].

Педагог прагнув до виховання музикальності як першооснови музики, до відновлення триєдності музики, слова і руху як засобу формування гармонійно розвинутої особистості. Він вважав неприпустимим розвиток у дітей лише репродуктивних, наслідувальних здібностей. Жак-Далькроз помітив, що діти значно легше запам'ятовують пісню, якщо спів супроводжується рухами. Узгодженість рухів із ритмом музики викликає у них особі ливу радість, естетичне задоволення, відчуття розкутості й свободи Том}

Жак-Далькроз почав використовувати у безпосередньому зв язку з музикою її темпом, ритмічним рисунком, фразуванням, динамікою штрихом спеціальні вправи, до яких входили найрізноманітніші рухи — крокування біг, стрибки, танцювальні й пластичні рухи Використовувалися також вправи, спрямовані на виховання швидкої реакції — уміння швидко включатися у рух, переривати або змінювати його Педагог вважав, що м'язи І нервова система мають бути привчені до відтворення різноманітних ритмічних рухів, а вухо — здатним правильно сприйняти музику, що дає поштовх цьому рухові.

Методичні пошуки Жак-Далькроза увінчалися створенням музично-педагогічної системи, особливістю якої стала евритміка (зв'язок музики з рухом). Ритм розглядався педагогом як провідний виховуючий чинник і розумівся у широкому значенні — як часовий І акцентний елемент мелодії, гармонії, фактури, тематизму та всіх інших елементів музичної мови. Власне зв'язок ритму з усіма Іншими елементами музичної мови, зі структурою і формою твору, а головне — з виразним характером усіх елементів І співвідношень надає системі Жак-Далькроза особливої цілісності й широти комплексного впливу на особистість.

Осягнення першооснови музики — ритму — буде успішним при виявленні "ритмопластичного" образу. "Без тілесних відчуттів ритму... не може бути відтворений ритм музичний", — стверджував Жак-Далькроз [21, с. 198]. Головний його девіз — "Ти сам твір мистецтва, відкрий мистецтво в самому собі, у своєму тілі" [23, с. 193]. Завдяки використанню людського тіла як своєрідного музичного інструмента водночас розвивається ритмічне почуття, співацький голос і рухова координація, закладаються умови для формування Інших компонентів музикальності.

У своїх пошуках педагог залишався передусім музикантом І на ритмопластичній основі намагався здійснювати власне музичне виховання. На відміну від звичайної гімнастики, підпорядкованої лише метру, в ритмічних вправах Жак-Далькроза усі рухи йшли від музики і мали розкривати її емоційний-зміст. Тому музика була провідним системотворним елементом музичних занять.

Завдання вчителя — навчити дітей рухатися у характері музики, передаючи темпові, динамічні, метроритмічні особливості. Виразною передачею рухами характеру музики досягалось втілення образного змісту музичного твору. Заняття ритмікою мали сприяти засвоєнню головних музично-теоретичних понять, розвивати музичний слух І пам'ять, відчуття ритму, активізувати сприймання музики. У процесі роботи над рухами під музику формується художній смак дітей, розвиваються їхні творчі здібності, почуття прекрасного в мистецтві та дійсності, виховується увага, зосередженість, прагнення досягти мети, виробляється злагодженість дій усього колективу.

Крім ритміки І сольфеджіо, до занять старших дітей входили танець, хоровий спів І музична імпровізація на фортепіано. У такий спосіб була створена широка система музично-творчого виховання, яка отримала визнання ще до першої світової війни

Музично-ритмічне виховання Грунтувалося у Жак-Далькроза на Імпровізації як методі музичного виховання Він вважав, що часте використання однієї й тієї ж музики унеможливлює спонтанні, індивідуальні вияви рухової активності, сприяє утворенню штампів рухових форм емоційного відгуку на знайому музику. Саме сприймання втрачає гостроту І напруженість слухової уваги.

Відзначимо особливу увагу Жак-Далькроза до індивідуальних виявів музикальності дитини. "Моя мета, — підкреслював вш, — на основі слухового сприймання пробудити в ньому (учневі — О. Р.) засобами спеціальної гімнастики почуття його власного ритму, що виявляється в його фізичній природі" [21, с. 201]. На основі колективних занять Жак-Далькроз всіляко прагнув до виявлення своєрідності особистості кожної дитини і розвитку її музичності відповідно до психофізіологічних якостей.

На його думку, ритміка, як засіб виховання, складає перший (елементарний) рівень, на якому здійснюється масове музичне виховання дітей. Другий рівень ставить завдання підготовки до професійного навчання І грунтується на сольфеджіо та імпровізації па фортепіано. Навчання сольфеджіо спрямовувалося на розвиток слуху до абсолютного, оволодіння музичною грамотою, під якою розумілося вміння "бачити те, що чуєш, чути те, що бачиш". Жак-Далькроз розширив межі традиційного сольфеджіо використанням рухів [45, с. 60].

Як зазначалось, імпровізація у педагогічній системі Жак-Далькроза виконувала функцію головного методу осягнення музики. Ставилося завдання засвоїти метроритмічні, мелодико-гармонічні й поліфонічні елементи музики, І на цій основі розвивати навички вільного музикування, творчу фантазію. У такий спосіб у рамках однієї музично-педагогічної системи були поєднанні завдання масового І професійного музичного виховання, освіти, й навчання.

Наголосимо на глибоко гуманістичній спрямованості системи Жак-Далькроза, який прагнув виховати особистість через залучення до мистецтва, звеличити її духовне життя. Зазначимо, що попри вскЗ прогресивність, гуманістичну спрямованість та принциповість новизни методична система Жак-Далькроза перевороту в музичній педагопці не здійснила По-перше, Європа на початку XX ст. була далекою від практичного втілення Ідей швейцарського педагога І музиканта. У результаті ритміка втратила глибокий виховний сенс, дух радісного, звеличеного спілкування з мистецтвом, що стимулює моральне очищення і художнє потрясіння. По-друге, педагогічна практика дедалі більше виявляла певну однобокість І зрозумілу обмеженість музично-ритмічного виховання. Тому система Жак-Далькроза поступово ніби розчинилася в багатьох інших системах музичного виховання. Окремі її елементи трапляються у сучасних методиках навчання художній гімнастиці, використовуються в дошкільних закладах І загальноосвітніх школах тощо.

Ідеї Е. Жак-Далькроза щодо творчого розвитку особистості своєрідно розвинув видатний німецький композитор І педагог Карл Орф (1895-1982). Його педагогічна концепція І методична система стали наслідком тривалої

практичної роботи з дітьми. У працях К. Орфа відчутний, передусім, вплив Ідей Е. Жак-Далькроза, Й. Песталоцці з його прагненням розвинути творче начало і самостійність мислення дітей, Й. Гердера, що вбачав у взаємо-зв язку музики, слова І жесту новий шлях до художньої творчості; Б. Бар-тока, що підкреслював значення фольклору, народних ладів І ритмів у дитячому музичнолгу вихованні.

Намагаючись проникнути у таємниці природної музикальності людини, К Орф виходив з того, що кожен крок в осягненні духовного у мистецтві є водночас утвердженням його елементарної перщооснови. Першоджерелом музики він вважав ритм, якому не можна навчити, але який можна вивільнити у людині як живу силу організму І всього біологічного життя.

На думку Орфа, музичне виховання не повинно обмежуватися розвитком слуху, ритму, слуханням музики, навчанням співу і гри на інструментах. Завдання музичного виховання — стимулювати і спрямовувати творчу фантазію, уміння Імпровізувати, творити у процесі Індивідуального і колективного музикування. У цій роботі слід опиратися на зв'язок музики з жестом, словом, танцем, пантомімою.

Результатом півстолітніх зусиль К. Орфа І його соратниці Г. Кеетман стала струнка концепція відродження І виховання природної музикальності людини, раціональні організаційні форми її реалізації, знайдені й удосконалені засоби втілення педагогічного задуму. Педагогічні принципи К. Орфа втілені у методичному посібнику під назвою "'ЗсМІигегІІ". (Назва походить від двох німецьких дієслів "\\агкеп" і "зспиіеп" — "діяти" і "навчати", тобто 'навчати в дії"). Це п'ятитомне зібрання найпростіших партитур для дитячих інструментів, пісень для хорового виконання в Інструментальному супроводі, вправ у вимові та декламації, ритмічних вправ, театралізованих сценок. Збірки побудовані на народних піснях, фольклорних текстах (приказках, загадках, лічилках, дражнилках тощо). Партитури написані зовсім не для того, щоб діти їх розучували і демонстрували своє вміння. Це моделі, створені професійним композитором І призначені для стимулювання музичної творчості дітей. Це споріднює "Шульверк" з народним музикуванням, учасники якого також нерідко продовжують творити на основі вже складених у народних традиціях зразків. У посібнику даються також рекомендації щодо залучення дітей до музики, активної творчої діяльності, яка б приносила радість І задоволення.

Власна дитяча творчість, навіть найпростіша, власні дитячі знахідки, навіть найскромніші, власні дитячі думки, навіть найнаівшші, — ось що створює атмосферу радості, формує особистість, виховує людяність, стимулює розвиток творчих здібностей, — така одна з головних Ідей музично-педаго-пчної концепції К. Орфа. З нею нерозривно пов'язана й Інша Ідея — закласти міцний фундамент музикальності, під яким розуміється музично-ритмічне відчуття і музичний слух, що дають змогу переживати І розуміти музику та вільно в ній орієнтуватися І творити [50, с. 28].

Кінцевою метою музичного виховання К. Орф вважав виховання особистості в дусі гуманізму, вивільнення пригнічених цивілізацією її природ-

ніх сил, розвитку творчих здібностей. "Ким би не стала надалі дитина — музикантом чи лікарем, учнем чи робітником, — писав К. Орф у "Шульве-рку", — завдання педагога — виховати у ній творче начало творче мислення. В індустріальному світі людина Інстинктивно хоче творити і цьому слід допомогти. Проте прищеплені бажання І вміння творити виявлятимуться у будь-якій сфері майбутньої діяльності дитини" [50, с. 28].

Новаторство педагога особливо виявилось у продуманому використанні "елементарної музики". Який зміст вкладався ним у це поняття? Насамперед, слово "елементарний" означає: первісний, початковий, найпростіший, головний. Елементарна музика — це зовсім не примітивна музика, вона опирається на ті народні музичні й мовні джерела, які дали їй початок. "Елементарна музика — це не музика сама по собі: вона пов'язана з рухом, танцем І словом; її потрібно самому створювати, в неї слід самому включатися не як слухачу, а як її учаснику", — писав К. Орф [50, с. 57]. Елементарна музика у найпростішій формі може передавати значущий зміст і ні в якому разі не є примітивним, другорядним мистецтвом. Справді, хіба можна назвати примітивними такі, скажімо, українські народні пісні, як "Щедрик" або "Дударик" з їх елементарними мелодіями?

Елементарна музика, елементарний Інструментарій, елементарні словесні тексти стали для К. Орфа головними засобами виховання дітей. Він писав: "Елементарна музика, слово І рух, Ігри І все, що пробуджує і розвиває духовні сили, створюють основу для розвитку особистості, основу, без якої ми прийдемо до душевного спустошення... Слід підкреслити, що елементарна музика у школі має бути не чимось додатковим, а основоположним. Йдеться не лише про власне музичне виховання, а й формування людської особистості: у навчальній роботі це виходить далеко за межі так званих уроків музики І співу. Фантазію І здатність до переживання слід розвивати у ранньому віці. Усе, що дитина переживає, усе, що у ній пробуджене і виховане, виявиться протягом усього її життя" [50, с. 63].

Педагог вважав, що для дійового музичного виховання надзвичайно важливо, щоб дитина з ранніх років могла припасти до живих джерел мистецтва, навчалася зі слова, ритму, руху творити музику. Тому він відмовився від використання на першому етапі композиторської музики І обрав шлях активізації музичної діяльності дітей через їх власне музикування, спонукаючи цим до імпровізації й створення власної музики.

К. Орф дійшов висновку, що якщо музикування проводити на класичних музичних інструментах, то оволодіння складною технікою гри на них вимагатиме значних зусиль, тривалих вправлянь, неодмінно відволікатиме увагу дітей від музики. Імпровізації він віддав перевагу елементарним інструментам, якими діти могли порівняно легко оволодіти. До складу орфівського дитячого оркестру входять мелодичні ударні Інструменти (металофони, ксилофони, глокеншпілі), немелодичні ударні Інструменти (дитячі литаври. барабани, тарілочки тощо), прості духові Інструменти, близькі до народної сопілки (блокфлейти різного діапазону), смичкові Інструменти для гри на "пустих" струнах [50, с. 31]. Відзначимо м'якість, чистоту І приємність зву-



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка