Творча спадщина Софії Русової. Періоду еміграції


Ідея нової української школи і національного виховання



Сторінка2/2
Дата конвертації09.11.2017
Розмір0.55 Mb.
1   2


2.2. Ідея нової української школи і національного виховання


в еміграційному педагогічному доробку С.Русової

Аналіз педагогічних праць Софії Русової, які з'явилися за межами рідної землі, показує, що центральне місце в них посідає ідея нової української національної школи в широкому значенні цього слова, співзвучна з потребами сьогодення. Не можна не погодитися із твердженням В.Кравця про те, що за пристрасністю її відстоювання вона не має аналогів у світовій педагогіці.

Що ж вкладала С.Русова у поняття "нова національна шко­ла"? Яке місце відводила їй у суспільстві та в становленні особи­стості? Які найоптимальніші шляхи окреслювала для становлення і розвитку такої школи? Відповідь на ці питання дають уже її перші педагогічні твори, проаналізовані в працях І.Зайченка, Т.Ківшар, Н.Копиленко, І.Пінчук, О.Проскури.

Так, у статті "Нова школа"(1914) вона писала: школа - це "скарб найкращий кожного народу, се ключ золотий, що розмикає пута несвідомости, се шлях до волі, до науки, до добробуту. У вселюдськім житті тільки той народ і бере перемогу, який має найкращу школу, який має найбільш альфабетів" [18, 207]. Як слушно зауважує О.Проскура, ще перед Першою світовою війною педагог висунула загальну соціально-культурну ідею, дуже близьку до тогочасних міркувань М.Грушевського: "...час іде й народ, що не має своєї школи, попасає задніх! Йому замкнено двері до пишного розвитку своїх культурних сил, він засуджений на пригноблене становище, на постійне вживання чужого хліба; живе він не по своїй живій думці, а чужим розумом. Такому народові, який не має своєї школи і не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні!" [28, 32].

Наведене підтверджує, що вже на початку науково-педа­гогічної діяльності С.Русова вважала школу провідним чинником і засобом соціально-економічного та культурно-освітнього визволення українського народу, важливою умовою його самореалізації, виховання національної самосвідомості. Тоді ж вона розробила загальні засади майбутньої національної школи, які виклала у "Проекте новой свободной школы для Украины" і які знайшли відображення в наукових дослідженнях І.Зайченка [29; 30].

Першою політичною і соціально-педагогічною вимогою народу Софія Русова визначила рідну національну школу в роки визвольних змагань за власну державу, вважаючи, що тільки вона може виховати громадянську свідомість і почуття власної людської гідності [18, 295]. Виходячи з генеральної лінії Української Центральної Ради в галузі освіти, вчена чи не найбільшу увагу в цей час приділяла проблемам націоналізації школи, підвалинами якої вважала "два начала": безпосередню націоналізацію педагогічних засобів виховання і навчання та єднання націо­нальної школи "з людом", тобто реформування її в "центр освіти" всього населення, "центр не тільки морального, а і політичного виховання, політичного не в розумінні діяльності тієї або другої партії, а політично-громадського виховання, без якого не розвива­тиметься нове життя" [18, 296]. Крім того, С.Русова була серед тих педагогів, які започаткували реформування діючої школи на основі чотирьох головних принципів: національного, соціального, діяльного й виховного.

Аналогічні думки притаманні працям Софії Русової еміграційного періоду. Проте вони звучать із врахуванням нових соціально-культурних пріоритетів (як загальноєвропейських, так і власне українських) і нових педагогічних ідей, започаткованих і розвинених у творах основоположника теорії трудового навчання і громадянського виховання Г.Кершенштейнера, представника експериментальної педагогіки Дж.Дьюї, творця "методи осередків зацікавлення" О.Декролі, засновника соціальної педагогіки як окремої галузі педагогічних знань П.Наторпа та ін. В еміграційному творчому доробку С.Русової насамперед знаходимо відповідь на питання про місце і роль школи в незалежній, вільній державі.

Після поразки української революції 1917-1920 pp. С.Ру­сова остаточно утвердилася у правомірності слів Я.А.Коменського, які й сьогодні на часі: "Ніхто не має права вважати Шкільну справу чужою для себе, сторонньою. Навпаки, якщо ми хочемо скоріше бачити в нашій країні загальний народній Добробут, якщо ми хочемо мати добре організовану державу, господарство, церкву, - ми перш за все мусимо організувати Школу, що навчила б наших дітей служити добру й рідному краєві” [31,31]. Тобто школа - це турбота загальнодержавна, краєві [31, ІЦ' загальносуспільна.

Через 10 років після поразки національних визвольних змагань Софія Русова напише: "У народа, що живе вільно, є дві святині: власна школа й власне військо. Школа дає зброю проти злиднів, проти приниженого стану серед других народів; військо - то певна оборона незалежностей волі народу" [32,8]. Таким чином, позиція С.Русової щодо визначення місця і ролі школи в суспільстві набула чітко окресленого державницького характеру.

Аналіз педагогічних праць міжвоєнної доби переконує, що на початку 1920-х рр, у поглядах на школу й виховання Софія Русова виходила передусім із важкого економічного, політичного й соціально-культурного становища України повоєнної та післяреволюційної доби. По-друге, вимога нової школи пов'язувалася нею зі змінами в поглядах "на дітей, на їх рятування, на їх виховання" після "страшної всесвітньої війни" в "культурних країнах Европи": новому життю потрібна була і нова людина - з більшою ініціативою, з вільною думкою і міцною волею [31, 2]. І, по-третє, ці зміни диктувалися тогочасними науковими досягненнями, насамперед у галузі психології. Саме ці умови, а також перші спроби проектування реформи шкільництва в УНР визначили бачення педагогом школи в Україні як єдиної, діяльної й національної, яка б "об'єднала дітей усіх верств, ріжних становищ і яка дала б їм не лише початкову чи середню освіту, а суцільну, що відповідала б потребам усякого культурного діяча XX віку". Ця школа, підкреслювала педагог, своїм діяльно-громадським вихованням дасть Україні потрібних для її нового життя нових громадян з пробудженою активністю, з витривалою волею, з добре розвиненими творчими силами [31, 30-31].

Розкриття суті єдиної діяльної школи - одна з провідних тем публікацій педагогів національної орієнтації міжвоєнного періоду. Так, С.Сірополко вважав, що нова школа є єдиною "в тому розумінню, що вся система шкіл утворює з себе одну школу, яка перейнята одним напрямком і методом і до того забезпечує вільний перехід учня від нижчого до вищого ступня школи, через яку мусять преходити всі діти Держави незалежно від соціяльного та иншого становища їх батьків" [33, 3].

Єдина школа, за висновком С.Русової, "бере дитину з дошкільних організацй на 7-му році й доводить до 14 літ, і тоді вже робиться диферїнціація по ріжних галузях промислово-професійної освіти. Ті учні, що мають хист до науки, переходять до гімназій, де за 4 ржи класичного або реального навчання, дитина готується або у., до вищої загальної наукової або ж до вищої техничної школи. Такі єдина школа має бути однаковою для всіх, задовольняти всі ріжюманітні здібности, всі нахили" [31,7]. Отже, однакова для всіх 12-річна школа не обмежує простору для виявлення індивідуальних здібностей дитини.

Стверджуючи, що нова школа повинна бути школою діяльною, тобто "перйнятися дієвим принціпом, як методом при навчанні того чи іншого предмету", педагог у той же час наголо­шувала, що необхідно відрізняти школу діяльну від трудової: остання, за словами С.Русової, "викликає уяву...ремісничої праці, зв’язаної часом з тяжкими зусиллями" [31, 13]. Саме тому, будучи прихильницею педагогічних поглядів Г.Кершенштейнера, вона зауважувала: своїми професійними школами він "трохи звужує мету діяльного виховання" [31,17]. Водночас услід за А.Ферр'єром вчена стверджуваладцо діяльна школа - це перш за все "осередок, атмосфера, самоуїравління... взаїмна допомога; спільна діяльність, загальназгода учнів" [16, 253].

За "нормальне становище освіти" С.Русова вважала її обов'язковість і безтатність, чого вимагала сама ідея єдиної шко­ли і без чого вона шмогла "ввійти в життя народніх мас" [31,11].

Сутність єдино діяльної школи Софія Русова розкрила у вступній лекції як вікладач педагогіки Українського державного університету в Кам’янці-Подільському ще в 1921 році. Окремою книжкою ця лекції з'явилася тільки в 1923 р. у Ляйпцігу під назвою "Єдина діяльна (трудова) школа" з додатком "Практичні вказівки щодо перведення діяльного принципу". Ці ж думки простежуються у 'ворі "Нова школа соціального виховання" (1924) та в статті "Педагогічні основи нової школи" (1923). Названі праці - це результат національного педагогічного руху 1917—1920 pp., реоорм освіти, розпочатих в УНР за активної участі С.Русової С.Сірополка, І.Стешенка, П.Холодного, О.Музиченка та її, які знайшли свій вияв у ряді освітніх доку-| ментів, зокрема І "Проекті єдиної школи" в Україні. Його офіційне затвердження відбулося вже в еміграції, 17 червня 1921 p., зусиллями Ради Республіки - тимчасового представниць­кого органу Української Народної Республіки за межами України.

У цих та в деяких інших творах С.Русової розкрито ряд принципових проблем. Перш за все - мети й завдань нової школи. Єдина діяльна школа, за її висновком, - це школа, яка виступає "не лише головним засобом для поширення народньої освіти, а й тим осередком, де зароджується, виховується та найкраще зміцняється народня свідомість, де кладеться основа державного об'єднання всіх мешканців однієї території й де будується їх національна свідомість" [31, 3]. Тобто вона є засобом грома­дянського виховання, формування громадянина власної незалеж­ної держави. Щоб бути науковою організацією і водночас соціальним осередком, де можуть "розвиватися вищі громадські почуття, свідомість своїх громадянських прав та обов’язків", школа мусить бути національною [31, 4].

Національний характер школи С.Русова визначила насампе­ред програмою навчання, в якій перше місце відводила "предметам національним - мова, література, історія, географія свого народу, його давні закони, його психіко-етнічні риси" [34, 111].

Питання мови - і як головного інстинкту, який відрізняє людину від інших живих істот, і як засобу "для виявлення свого внутрішнього світу" та "приймання нового безмежного знання" [12, 40], і як важливого чинника соціалізації особистості та вияву краси словесної форми - розглядаються у фундаментальних творах Софії Русової [8; 12; 21; 35], у багатьох її статтях, спогадах, рецензіях тощо. Ця проблема - одна з важливих і в дослідженнях творчої спадщини вченої [36; 37; 38].

Для сучасної системи освіти в Україні особливо актуальними видаються судження С.Русової, які стосуються проблем двомовності в освіті. Висловлені в умовах зросійщення, ополячення та румунізації українців, вони позначені палкою пристрастю педагога-патріота і водночас глибоким науковим аналізом психолого-педагогічних "заперечень двомовності". У статті "Націоналізація школи", опублікованій у 1917р., в час перших кроків молодої Української держави в царині українізації всього культурно-освітнього життя, С.Русова назвала навчання дітей рідною мовою першою психологічною вимогою навчальне-виховного процесу. Заперечуючи противникам українізації шкільництва, вона писала: "Нікому на думку не спаде взяти великоруську дитину і вчити ЇЇ на чеській мові, вона ж теж слов'янська...". І далі: "Рідна мова у вихованні й освіті - то є найкращий ... провідник думок, почування, вражінь. От через що першою свідомою вимогою за-для справедливого психологичного задоволення нації є вимога національної школи" [18,293-294]. Ще гостріше звучить ця теза у науковій розвідці С. Русової періоду еміграції під назвою "Дещо зо сучасної педагогіки (Про психологічні і педагогічні заперечення двомовности)": "Двомовна, або утраквістична школа, хто її не влаштовував би, держава чи приватна особа, є не лише злим глузуванням над здоровою науковою педагогікою, але й недопустимою... образою для учнів... Двомовна школа - це педагогічний нонсенс і... життєвий злочин, яким жартувати не слід..." [39, 10].

У еміграційному педагогічному доробку Софії Русової знайшли відображення питання місця рідної мови у змісті націо­нальної освіти, її погляди на шляхи і засоби розвитку мовлення дитини в дошкільному віці, в процесі навчально-виховної діяльності школи, у позашкільній роботі, достатньо повно розкриті в публікаціях дослідників її теоретичної спадщини.

Ще в ранній період педагогічної творчості серед основних навчальних дисциплін нової української школи С.Русова визначила географію, яку вважала джерелом "розвитку цікавості до оточуючого навколишнього природного і суспільного середо­вища, виховання пошани до рідного краю і свого народу, а також до інших народів світу..." [29, 128-129]. Так, наприкінці XIX - на початку XX ст. з'явилися її науково-популярні праці ("Разсказы про Кіев и его прошлое", "Днепр и Приднепровье", "На счастли­вых островах Ао-Теа-Роа. (Новая Зеландія)"), які засвідчили про намагання вченої поглибити краєзнавчі знання загалу. У 1911 р. побачила світ її "Початкова географія", мета якої, за словами автора, - "скласти ... початкові бесіди ... на користь тим, хто бажає мати загальне знаття про землю з погляду астрономичного, природознавчого і політично-господарського" [40, 3]. Тогочасна критика зауважувала, що "прекрасна книжка" С. Русової "розіб'є останню кригу непевности запеклого скептика й переконає його, що нам потрібна тільки національна школа, а підручники, які тільки потрібні, буде складено", надавала її появі загальносуспільного значення, вважала чи не першою спробою написання популярної географії для майбутньої української школи [41, 69]. Зазначимо, що в доеміграційний період "Початкова географія" Софії Русової перевидавалася двічі, а в 1918 р. з'явилася друком її "Методика початкової географії".

Географічні студії вченої міжвоєнної доби пов'язані з підготовкою ряду підручників, науково-популярних праць, статей і перекладів. Зокрема в 1922 р. були видані її праці "Географія. II. Західна Європа" і "Географія. III. Позаєвропейські краї (Азія, Африка, Австралія, Океанія і Америка)". Підготов­ку нових підручників С.Русова виводила з потреби діяльної школи: "скрізь треба так розкладати науковий матеріял, щоб він яко мога більше викликав самостійну дитячу думку і затримувався в памяті учнів їхньою активною діяльною пра­цею" [42, V]. Перший із названих підручників, за визначенням вченої, - це тільки конспект, на основі якого старшокласники мали поглиблювати отримані раніше географічні знання шляхом бесід, розмов з учителем, самостійного перемальовування карт, виліплювання з глини рельєфу тощо. Відповідно до задуму педагога її підручник "іде вже після самостійного доходження учнів, поширюючи їхній ґеоґрафичний обрій" [42, VI]. До опису кожної країни вона додала хрестоматійні уривки з літературних творів. При цьому зауважимо: про яку б державу не йшлося, Софія Русова вміло вплітає в тексти відомості про Україну. Наприклад, у темі "Румунія" передбачено запитання: "З якими частинами України межує Румунія, і якою саме своєю частиною. ... Які гори проходять по Галичині й по Румунії... Яка славетна славянська річка протікає по Румунії... Чи не знаєте якої нашої пісні про Дунай... Чи не пригадуєте, який історичний епізод звязує нас з Румунією... Прочитайте оповідання Коцюбинсь­кого: "Для загального добра", щоб познайомитися з життям ру­мунських селян..." [42, 24].

Свідченням уваги до вивчення географії як "національної" дисципліни є також бажання С.Русової написати окремий підручник для потреб студентів Українського робітничого університету (про це йшлося в першому розділі) та викладені в "Дидактиці" методичні рекомендації до вивчення цього предмета. На думку педагога, навчання географії в школі має включати: "1) Безпосередні спостереження, персональний досвід від ріжних Географічних фактів, розширений розглядом малюнків та оповіданнями з географії; 2) Праця памяти та уяви, знайом­ство з картами, глобусом та моделями - більшість яких учні самі зі зразків роблять; 3) Обєднання та доповнення вже відомих фактів, огляд суходолів та народів ув їх політичних та еконо­мічних відносинах (і зносинах між собою), фізичні порівняння й инші географічні типи (фізичні та антропольогічні)" [8, 141].

У 20-х-ЗО-х pp. XX ст. географічний доробок вченої попов­нився також науково-популярними творами для різних категорій читачів. Так, для найменших вона переклала працю Ф.Карпентера "По всіх світах: Мандрівка з дітками, як вступ до географії". Перші географічні відомості в ній подані доступно, емоційно, образно; використані порівняння збуджують дитячу уяву, полегшують засвоєння складних географічних понять.

У 1934 р. С.Русова завершила рукопис праці "Дунай слов'ян­ська річка: Географічний нарис". Твір, що вперше вводиться в науковий обіг, написаний у формі спогаду про мандрівку по Дунаю, яку їй пощастило здійснити за сприяння сина Юрія. Водночас він має відповідну наукову вартість, оскільки підготовле­ний на основі використання ЗО першоджерел: монографій, наукових розвідок, посібників англійських, болгарських, німецьких, польських, румунських, угорських, українських, французьких, чеських авторів. Провідну ідею цього твору розкриває не тільки його назва, але й використані як епіграфи уривки з народної думи про О.Поповича та з народних укра­їнських пісень, наприклад:

"Хвиля насупроти хвилі вставала

Судна козацькі на три часті розбивала

Первую часть гирло Дунайське пожерло...".



їх зміст підтверджує, що праця Софії Русової, попри відсут­ність у ній детальних географічних, історичних, політичних, економічних, культурних відомостей про Україну, має яскраво виражений українознавчий характер.
Каталог: uploads -> files -> 233
files -> Реферат на тему: Способи римування. Цезура. Клаузула Звучання вірша залежить не тільки
files -> Розділ 14. Словник Українсько-російсько-англійський А
files -> " Текстовий редактор Microsoft Word "
files -> Екологія: про що сповіщає на початку ХХІ ст цей термін?
files -> Реферат на тему: "Екологічні проблеми України та шляхи їх розв’язання "
files -> Кризові еколого-геоморфологічні ситуації в Україні
233 -> Дослідження забруднення моторних масел та способів його очищення
233 -> Система міжнародного приватного права


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка