Творець Українського гімну – Михайло Вербицький



Дата конвертації12.06.2017
Розмір3.04 Mb.
#22271
Міністерство культури України

Державна бібліотека України для юнацтва


Творець

Українського гімну – Михайло Вербицький

(до 200-річчя від дня народження українського композитора

та 150-річчя першого публічного виконання національного гімну)

Інформаційно-бібліографічний список

Київ 2015
Творець Українського гімну – Михайло Вербицький (до 200-річчя від дня народження українського композитора та 150-річчя першого публічного виконання національного гімну) : інформ.-бібліогр. список / [уклад. Ю. В. Круть ; ред. С. Чачко] ; Держ. б-ка України для юнацтва. – К., 2015. – с.

Видання позначені «*» знаходяться в фондах Державної бібліотеки України для юнацтва.


Композитор Михайло Вербицький – видатний прогресивний діяч української культури першої половини ХІХ століття. Він плідно працював у різних галузях музичного мистецтва і створив низку талановитих хорових, оркестрових і музично-драматичних композицій. Його творчість мала особливо велике значення для демократичної культури західноукраїнських земель.

Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року в мальовничому селі Явірник-Руський на Лемківщині (територія сучасної Польщі). Його батько був священиком, але помер, коли хлопчикові виповнилося десять років. Опікунство над Михайлом та його молодшим братом Володиславом взяв їхній далекий родич – перемишльський єпископ Іван Снігурський, що був харизматичною духовною особистістю з широким європейським кругозором, та багато зробив для становлення навчання української мови і піднесення рівня музичної, духовної культури. У 1828 році при перемишльській катедрі владика Іван Снігурський заснував хор, а згодом і музичну школу, в яких співав і навчався Михайло. Уже на Великдень наступного 1829 року цей хор з великим успіхом дебютував в урочистому богослуженні, де Вербицький разом з Іваном Лаврівським виступили як солісти. Побачивши такий блискучий результат, Іван Снігурський запрошує з Чехії кваліфікованого диригента і композитора Алоїза Нанке, у якого Михайло Вербицький отримав ґрунтовну музичну освіту, зокрема, з композиції.

Так у сприятливій музичній атмосфері, в оточенні людей, відданих рідній культурі, минула рання молодість Михайла, окриливши його мріями служити мистецтву. Але в ті часи для юнака його середовища, який прагнув здобути освіту, була відкрита лише одна дорога – до богослов’я. Цей шлях довелося обрати і Михайлові. У 1883 році він переїхав до Львова і вступив у духовну семінарію.

Вступивши у семінарію, Михайло Вербицький, темпераментний і життєрадісний юнак, одразу приєднався до тих, хто боровся з її жорстокою дисципліною і бездушними правилами. Уже в перший рік перебування у Львові він був покараний карцером за участь у бунті, влаштованому семінаристами на знак протесту проти поганого харчування. Більше уваги, ніж богословським наукам, приділяв композитор музиці. Він за допомогою свого товариша Івана Сінкевича із запалом почав навчатися грі на гітарі. Цей інструмент в житті композитора мав велике значення. У важкі роки він, навчаючи грі на гітарі, рятував себе від злиднів. Навчання Михайла Вербицького в семінарії проходило мляво. У 1837 році він кинув богослов’я. Через деякий час композитор знову повернувся до семінарії, де став керувати хором. Проте і на цей раз він не закінчив навчання. Вже надто часто траплялися зіткнення між його темпераментним, живим характером і суворими правилами семінарського життя і тому він знову кидає семінарію.

У період, коли Михайло Михайлович залишав семінарію, доводилося заробляти на хліб приватними уроками музики. Деякий час він викладав спів у вірменському монастирі бенедиктом, у 1842 – 1843 роках працював диригентом хору Ставропігійського інституту. Але все це не давало твердої матеріальної бази для існування. Незабаром композитор знову повертається до Перемишля, де завдяки протекції Івана Снігурського одержує посаду нижчого урядовця при консисторії. Тут відбулося ще одне важливе для музичного розвитку М. Вербицького знайомство. При перемишльському латинському кафедральному соборі вже кілька років працював чеський музикант і композитор Францішек Лоренц, який, потоваришувавши з Михайлом Вербицьким, значно допоміг йому своїм досвідом, знаннями і порадами.

У Перемишлі митець прожив бурхливий 1848 рік. Він із запалом віддався мистецькій діяльності, усією душею поринув у театральні справи, одночасно виступаючи і як актор-співак, і як композитор. Активна його участь в організації перших театральних видовищ свідчить не лише про його громадську і творчу активність, а й про чітко помітні демократичні симпатії. Народний театр революційного піднесення 1848 року, був яскравим виявом національного відродження на Західній Україні.

Пожиттєва співпраця М. Вербицького з театром стала каталізатором його композиторської творчості над солоспівами та оркестровими творами. Серед солоспівів, які були створені не для театру, а відокремлено, є чимало творів ліричного характеру, зокрема романсів. Вони призначені для виконання як у супроводі фортепіано, так і гітари. Остання, була улюбленим інструментом композитора ще з юнацьких років, він залишив кілька нотних збірок, призначених для гітарної інтерпритації творів як своїх, так і інших авторів. Оркестрова музика М. Вербицького також переважно пов’язана з театральними творами. Це насамперед увертюри-симфонії, які сприймаються, однак, як самостійні, завершені композиції. На жаль, деякі з них втрачені, але є дані про існування 11 симфоній.

Виходячи з ролі хорового співу у греко-візантійському обряді, Михайло Михайлович приділяв у своїй творчості значну увагу церковній хоровій музиці, зокрема ще в 1847 році він написав масштабну літургію. Церковна музика композитора органічно увійшла в галицькі літургійні відправи.

Найбільшу популярність принесла йому світська хорова музика. Серед поетів, тексти яких посіли особливе місце у творчості Вербицького, слід назвати насамперед Івана Гушалевича та Маркіяна Шашкевича, а також Юрія Федьковича. Здобули велику популярність пісні-хори «До зорі» (за Гушалевичем), «Заспів», «Цвітка», «Сиві очі», «Жаль» (на слова Шашкевича).

Крім ліричних творів, М. Вербицький приділяв особливу увагу хорам на патріотичні тексти. Стала доволі популярною гімнова пісня «На погибель» на слова В. Стебельського із закликом до єднання і боротьби українського народу:

На погибель тим кайданам

І погибель долі злій,

І погибель тим тиранам,

Що сковали нарід мій!

Інші пісні-хори цього патріотичного жанру, що продовжували стильову лінію старогалицьких пісень-гімнів, це, зокрема, «Де Дніпро наш котить хвилі» – на слова В. Масляка, «Хто за нами, Бог за ним» – слова І. Гушалевича.

Саме Вербицький першим звернувся до музичного оформлення поетичних творів Тараса Шевченка, які він почав переносити на музику, спираючись на публікації Шевченкових творів у часописі «Мета» за 1863 рік. І безперечно найвідомішим твором Михайла Вербицького є мелодія до вірша «Ще не вмерла Україна», який став державним гімном України. Сам вірш був вперше опублікований в Галичині в 1863 році в літературно-політичному віснику «Мета» де відкривав добірку вміщених тут поезій Тараса Шевченка – «Сидячи в неволі», «Мені однаково», «Н. Костомарову» («Веселе сонечко ховалось»), «Завіщанє» («Заповіт»).

Перебуваючи у процесі постійного музичного пошуку та творення, поєднуючи свою музичну творчість з обов’язками парафіяльного священика, Михайло Вербицький тяжко захворів у 1869 році, а 19 грудня 1870 року, на 56 році життя, Михайла Вербицького не стало.


*Вербицький М. Рукописи та першодруки музичних творів : нотограф. покажч. / М. Вербицький ; НАН України, Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника ; уклад. і авт. передмови О. Б. Письменна ; бібліогр. ред. О. П. Осадець. – Львів : [б.в.], 2004. – 105 с.
*Вертіль О. Живі України і слава і воля: сьогодні минає 140 років від дня смерті автора музики Національного гімну України Михайла Вербицького / О. Вертіль // Уряд. кур’єр. – 2010. – 7 груд. – С. 1, 10.
Загайкевич М. П. Михайло Вербицький: Сторінки життя і творчості / М. П. Загайкевич ; НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів : Місіонер, 1998. – 145 с. – (Історія української музики ; вип. 4 : Дослідження).
Михаць Р. Музично-сценічна творчість Михайла Вербицького : до 200-літнього ювілею композитора / Р. Михаць, М. Михаць // Молодь і ринок. – 2014. – № 10. – С. 132 – 137.
*Околітенко Н. Він окрилив наш славень: Життєвий шлях Михайла Вербицького / Н. Околітенко // День. – 2014. – 31 січ. – 1 лют. – С. 8.
*Околітенко Н. Забутий композитор: 200-річчя від дня народження Михайла Вербицького / Н. Околітенко // Жінка. – 2014. – № 3. – С. 6 – 7.
Головна пісня України
До найбільших святинь будь-якого народу належить гімн. Це ті слова та музика, які змушують кожного з нас підніматися при перших акордах, з трепетом душі слухати ту мелодію, яка віднаходить найпотаємніші струни, кличе до високого і світлого. На початку 60-х років ХІХ ст. у середовищі патріотичної київської «Старої громади», до якої входили такі визначні діячі, як Тадей Рильський, Володимир Антонович, Олександр Русов, Павло Чубинський та інші, виник задум створити високопатріотичний вірш, який надихав би українців на боротьбу за волю, став національним гімном. Реалізувати цей задум вдалося відомому українському поетові, етнографу, фольклористу, члену Російського географічного товариства (1873 р.), лауреату золотої медалі Міжнародного географічного конгресу в Парижі 1875 року та Уваровської премії Петербурзької Академії наук 1879 року Павлу Чубинському.

Точної дати написання вірша нема, але за деякими джерелами, він бере свій початок з 1862 року. Вірш Чубинського почав своє нелегальне існування в межах царської Росії як патріотично-політичний твір і як пісня. В 1863 році вірш завдяки учаснику польського повстання Павлину Свенціцькому нелегально потрапляє в Галичину і з’являється у львівському журналі «Мета» № 4. Текст вірша відрізняється серед інших широтою осмислення історичної долі українського народу. Тут ми знаходимо заклик до боротьби, віру в безсмертність України, її національне визволення й культурне піднесення, впевненість у невичерпності таланту народу, надій на світле майбутнє.

Не менш важливу роль зіграла й музика, написана західноукраїнським композитором і диригентом, одним з організаторів культурного й духовного життя в Західній Україні Михайлом Вербицьким. Музичне оформлення ввібрало в себе характерні риси українських пісень, має яскраво виражене похідно-маршове звучання. Все це в органічній єдності й створило неперевершений патріотичний пафос, завдяки якому пісня пустила глибоке коріння у свідомості українців:

Ще не вмерла Україна, і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля,

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Пісня припала українському народу до душі. Той факт, що слова написані на Східній Україні, а музика – на Західній, виглядає символічно й служить незаперечним доказом нерозривної єдності українського народу. Зливши воєдино слова і музику, пісня надихала покоління борців за волю України. Перше публічне виконання відбулося 10 березня 1865 року.

Починаючи з середини 60-х років ХІХ ст. пісня «Ще не вмерла Україна» стала поширюватись від Карпат до Сибіру. Спочатку на західноукраїнських землях (Дрогобич, Львів, Перемишль), а згодом і на Наддніпрянщині та в місцях компактного проживання українців (Канада, США та ін.).

Новий імпульс гімну, широке його вживання було в роки встановлення влади УНР і ЗУНР. Слова і музика пісні почали з’являтися у багатьох виданнях: у Львові, Києві, Відні, Берліні – українською мовою та в перекладі англійською, німецькою та іншими мовами. Його виконували різні хорові колективи та духові оркестри. По суті, пісня «Ще не вмерла Україна» виконувала функції гімну Української держави. Однак, спеціального закону, що монополізував би його як єдиний державний гімн, не було. Державний статус пісня одержала лише 15 березня 1939 року як офіційний гімн Карпатської України. Але Карпатська Україна проіснувала недовго, угорський окупаційний режим заборонив гімн.

Свого часу пісню в Наддніпрянській Україні забороняло російське самодержавство і, як результат, Павлу Чубинському довелося «познайомитися» з краєвидами Архангельської губернії. Її нещадно знищували білогвардійці. Восени 1919 року денікінцями у вогонь було кинуто 60 примірників «Ще не вмерла Україна», які в 1917 році випустила видавнича Українська спілка.

Однак, такої лютої ненависті, якою палав до неї більшовицький режим, пісня не знала ніколи. Вона була оголошена буржуазно-націоналістичною, заборонялася, жорстоко переслідувалася. За її виконання можна було дорого поплатитися. Головною причиною заборони був текст, який не давав забути українцям, що вони українці, що не вмерла Україна, що ми козацького роду.

Наприкінці 80-х – початку 90-х років минулого століття пісня почала набирати широкого розголосу серед українців. У липні 1991 року після урочистих зборів, присвячених першій річниці прийняття Декларації про державний суверенітет України, в палаці «Україна» відбувся концерт, заключним акордом якого стало виконання всіма присутніми в залі пісні «Ще не вмерла Україна». Ось так після десятиліть замовчування цей твір отримав майже офіційне визнання.

Після всенародного референдуму 1 грудня 1991 року, який підтвердив волевиявлення народу Президія Верховної Ради України 16 січня 1992 р. затвердила музичну редакцію національного гімну України. В статті 20-й Конституції України зафіксовано: «Державний гімн України – національний гімн на музику М. Вербицького».

6 березня 2003 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про Державний гімн України», змінивши перший рядок оригіналу «Ще не вмерла Україна» на «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…» Затверджений Гімн України, який діє і нині, – це перший куплет і приспів Павла Чубинського.

Слова гімну надруковані вперше в 1863 році, з нотами – в 1865 році, вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році, а 16 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила цей музичний твір як державний гімн України, трохи змінивши слова:



Ще не вмерла України ні слава, ні воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття,козацького роду!

Сьогодні по всьому світу прославляють Україну і виконують урочистий гімн на 17 мовах світу.


*Вишневська Г. Головна пісня України / Г. Вишневська // Крим. світлиця. – 2013. – 1 лист. – С. 12.

Про історію створення гімну України.


*Генеза, розвиток і доля українського національного гимну // Національний гимн «Ще не вмерла Україна...» та інші українські гимнові пісні / В. Трембіцький. – Львів : [б.в.], 2003. – С. 55 – 140.

Розділ інформує про авторів гімну Павла Чубинського і Михайла Вербицького та про історію створення гімну.


*Гімн // Енциклопедія українознавства. – К. : Глобус, 1993. – Т. 1. – С. 381.
*Державний Гімн України [ноти] : для мішаного хору в супроводі фортепіано Клавір / муз. ред. М. Скорик. – К. : Муз. Україна, 2003. – 7 с.
*Державний Гімн України : іст. нарис / упоряд. М. П. Линник. – К. : Муз. Україна, 2006. – 55 с.
*Зиль А. Символ українського воскресіння / А. Зиль // Сл. Просвіти. – 2010. – № 39. – С. 4 – 5.

Про Державний Гімн України.


*Маляренко В. Державний гімн як дзеркало нації / В. Маляренко // Право України. – 2013. – № 5. – С. 374 – 380.
*Чубинський П. Ще не вмерла Україна / П. Чубинський. – К. : Обереги, 1991. – 16 с.

Видання містить варіанти вірша-гімну: з публікацій у журналі «Мета» 1863 року та в альманасі «Українська Муза» 1908 року.



Переклад гімну іншими мовами

Російською (художній переклад)

Нет, не сгинет Украины ни слава, ни воля.

Скоро, братья-украинцы, улыбнётся судьба.

Украины враги сгинут, как роса на солнце.

Властвовать мы будем, братья, на нашей сторонке!

Душу-тело мы положим за нашу свободу,

И покажем, что мы, братья, казацкого роду.

Білоруською

Яшчэ не загінулі Украіны ні слава ні воля.

Яшчэ нам, браты маладыя, усміхнецца доля.

Нашы ворагі загінуць, як раса на сонцы,

Гаспадарыць будзем самі у сваёй старонцы.

Душу з целам пакладзем мы за нашу свабоду,

Усе пакажуць, мы з братамі казацкага роду.

Англійською

Ukraine's glory has not yet perished, nor her freedom.

Upon us, fellow compatriots, fate shall smile once more.

Our enemies will vanish, like dew in the morning sun,

And we too shall rule, brothers, in a free land of our own.

Souls and bodies we'll lay down, all for our freedom,

And we will show that we, brothers, are of the Cossack nation!
Кримськотатарською

Ukrainanıñ şan-şüreti yaşay, iradesile.

Taqdiriñ küler saña, yaşar cesür yigitleriñ de.

Yoq olur yavuz duşman, küneş nuru qaranlıqnı silmeknen.

Qardaşlar, saip olurmız biz tuvğan yaqta, qanun tizmeknen.

Qalp ile vucudımıznı biz feda etermiz,



Biz azat kozak nesli içün küreşke ketermiz.


Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка