У підручнику досліджуються філософсько-історичні чинники виникнення судового представництва



Сторінка1/11
Дата конвертації29.11.2018
Розмір2.5 Mb.
#70929
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11







У підручнику досліджуються філософсько-історичні чинники виникнення судового представництва. Подано системне бачення інституту адвокатури у світлі Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність ", ЗУ "Про безоплатну правову допомогу" та нового КГПС. З огляду на кардинальні зміни в соціальній свідомості та орієнтирах держави, акцентується увага на необхідності якісних змін підготовки адвокатів, стилю та методів їхньої роботи.

Вид-во 2014 р.

ЗМІСТ



Передмова Розділ І. Філософсько-історичні витоки судозахисництва

  1. Геоісторія доримського судочинства та професійного захисту

  2. Юстиція давнього Риму

  3. Ренесанс європейської адвокатури

Розділ ІІ. Становлення української адвокатури: історичний нарис

  1. Історичний дуалізм української адвокатури

  2. Українська адвокатура часів радянського союзу

  3. Адвокатура незалежної України

  4. Міжнародний фактор розбудови української адвокатури

  5. Адвокатура в контексті судово-правової реформи в Україні

Розділ III. Конституційно-правові засади адвокатури в Україні.

Принципи діяльності

  1. Правові засади адвокатури в Україні

  2. Принципи адвокатської діяльності в Україні

  1. Принцип верховенства права

  2. Принцип законності

  3. Принцип незалежності

  4. Принцип конфіденційності

  5. Уникнення конфлікту інтересів

Розділ IV. Види адвокатської діяльності. Спрямування, спеціалізація

  1. Види адвокатської діяльності

Консультаційна робота адвоката

владання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру

Надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні

Надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань

  1. Універсалізм чи вузька спеціалізація

Розділ V. Професійні права та обов'язки адвоката. Гарантії адвокатської діяльності

  1. Професійні права адвоката

  2. Професійні обов'язки адвоката

  3. Гарантії адвокатської діяльності

Розділ VI. Договір про надання правової допомоги

  1. Договір про правову допомогу - відповідальний юридичний акт

Адвокатська діяльність Обґрунтованість вимог Прозорість та чистота стосунків з клієнтом

  1. Нестандартні ситуації при укладенні договору

Випадковий клієнт Клієнт за призначенням Гонорар

Розділ VII. Дисциплінарна відповідальність адвоката

  1. Загальні умови дисциплінарної відповідальності адвоката

  1. Порушення вимог несумісності

  2. Порушення присяги адвоката України

  3. Порушення правил адвокатської етики

  4. Розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення

  5. Невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов'язків

  6. Невиконання рішень органів адвокатського самоврядування

  7. Порушення інших обов'язків адвоката, передбачених законом

  1. Види дисциплінарних стягнень

Позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю

Ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність адвоката (ст. 36 Закону)

  1. Дисциплінарне провадження

Розділ VIII. Організація адвокатури в Україні

  1. Адвокатське самоврядування в Україні

Обов'язковість виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування Підзвітність

Завдання адвокатського самоврядування, (ст. 44 Закону)

Підтримання високого професійного рівня адвокатів

Створення та забезпечення діяльності кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури

Національна асоціація адвокатів України (ст. 45 Закону)

  1. Організаційні форми адвокатського самоврядування

Конференція адвокатів регіону ст. (47 Закону)

Рада адвокатів регіону (ст. 48 Закону)

Ревізійна комісія адвокатів регіону (ст. 51 Закону)

Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (ст. 52 Закону)

Вища ревізійна комісія адвокатури (спи 53 Закону).

З'їзд адвокатів України (ст. 54 Закону)

Рада адвокатів України (ст. 55 Закону)

Голова Ради адвокатів України

Обов'язковість рішень органів адвокатського самоврядування (ст. 57 Закону)

Фінансове забезпечення органів адвокатського самоврядування (ст. 58 Закону)

  1. Здійснення в Україні адвокатської діяльності адвокатом іноземної держави. Особливості статусу адвоката іноземної держави

Набуття адвокатом іноземної держави права на заняття адвокатською діяльністю в Україні.

Особливості статусу адвоката іноземної держави (ст. 59 Закону)

Відповідальність адвоката іноземної держави (ст. 60 Закону)

Відносини адвоката іноземної держави з органами адвокатського самоврядування (ст. 61 Закону)

Розділ ІХ. Набуття права на заняття адвокатською діяльністю

  1. Хто може бути адвокатом в Україні

Вимоги щодо несумісності (ст. 7 Закону)

  1. Етапи набуття права на заняття адвокатською діяльністю

Кваліфікаційний іспит (ст. 9 Закону)

Стажист адвоката.

Стажування (ст. 10 Закону)

Присяга адвоката України (ст. 11 Закону)

Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, посвідчення адвоката України (ст. 12 Закону)

  1. Форми здійснення адвокатської діяльності

Здійснення адвокатської діяльності адвокатом індивідуально (ст. 13 Закону). Адвокатське бюро (ст. 14 Закону)

Адвокатське об'єднання (ст. 15 Закону)

Помічник адвоката (ст. 16 Закону)

Єдиний реєстр адвокатів України (ст. 17 Закону)

Розділ Х. Безоплатна правова допомога. Місце та роль адвокатури

  1. Законодавство про безоплатну правову допомогу

  2. Місце та роль адвокатури в реалізації закону про безоплатну правову допомогу Спеціальна частина

Розділ ХІ. Адвокат у кримінальному процесі

  1. Специфіка роботи адвоката у кримінальному процесі

Обов'язки захисника (ст. 48).

Залучення захисника (ст. 48 КПК).

Обов'язкова участь захисника (ст. 52 КПК).

Відмова від захисника або його заміна (ст. 54 КПК).

  1. Адвокат-захисник на досудовому слідстві

  2. Етичні аспекти на досудовому слідстві

Адвокат - підзахисний.

Адвокат-клієнт: позаофіційні стосунки.

  1. Адвокат-захисник у суді

Використання захисником права на запитання в судовому засіданні.

Нестандартні ситуації в судовому засіданні Розділ ХІІ. Адвокат у цивільному та адміністративному судочинстві

  1. Загальні ознаки цивільного процесу

  2. Адвокат - представник у цивільному процесі

Особливості адміністративного процесу.

Розділ ХІІІ. Оскарження адвокатом судових вироків та рішень

  1. Інститут апеляції в українському судочинстві

  2. Адвокат у касаційній справі

  3. Оскарження рішень усіх попередніх судів за умов виявлення нових обставин

Оскарження рішень всіх попередніх судів за умов виявлення нових обставин являє собою особливо актуальну форму для системи українського судочинства.

  1. Представництво на стадії виконання судових рішень

Правовідносини, що супроводжують виконавче провадження.

Компетенція органів державної виконавчої служби.

  1. Адвокату господарській сфері

Розділ IV. Допоміжні галузі знань у роботі адвоката

  1. Психологічні аспекти адвокатської професії

Психологія адвоката.

Практична психологія.

  1. Віктимологія в захисній практиці

  2. Етика - невід'ємна складова професіоналізму адвоката

Інтернаціоналізація адвокатської етики Адвокатська етика в Україні Дотримання законності Домінантність інтересів клієнтів

Неприпустимість представництва клієнтів із суперечливими інтересами

Конфіденційність

Компетентність та добросовісність

Повага до адвокатської професії (ст. 12 Правил)

Обмежене рекламування діяльності адвокатів (ст. 14)

Етика позаштатних ситуацій

  1. Призначення, роль та мистецтво судової риторики

  2. Адвокатський етикет

  3. Робоче місце адвоката

Передмова

У цивілізованих демократичних країнах, до яких прагне приєднатись і Україна, невід'ємним фактором правової системи і основним професійнім недержавним інститутом захисту особистості, її прав і свобод є адвокатура.

Розбудова адвокатури в суверенній Україні, так само як і в інших пострадянських республіках, ускладнена тією обставиною, що протягом минулого століття на територіях цих держав, по суті, вдруге відбувається крутий історичний поворот до системи діаметрально протилежних соціально-правових цінностей.

Парадоксально, однак після більш ніж сімдесятирічного існування радянської правової системи плеяда колишніх радянських республік, прагнучи здійснити крок вперед до світової цивілізації в галузі права, вимушена зробити два кроки назад до правової системи, що існувала на їхніх територіях у період Російської імперії.

Такі "нововведення" нинішньої судової реформи, як суди присяжних, апеляційні суди, незмінюваність суддів, рівність учасників судового процесу, незалежна адвокатура тощо, багато в чому повторюють кроки Російської судової реформи 1864 р. Водночас це рух вперед порівняно з соціальним статусом та організацією судової і правоохоронної системи в колишній радянській державі.

Ставлення держави до адвокатури, преси дає уявлення про справжні цінності, які визнаються владою. Рішучий поворот міжнародної громадськості в післявоєнний період до таких цінностей, як особистість, її права та свободи, утвердження принципу поваги до прав людини, озвучених Статутом ООН, дав сильний поштовх розвитку відповідних інститутів і, насамперед адвокатури.

Сильним стимулом у цьому напрямку став період "перебудови" в СРСР, а потім і раптово-закономірний розпад радянської тоталітарної імперії.

Уже в серпні 1990 р. у Нью-Йорку Восьмий Конгрес ООН приймає "Основні положення про роль адвокатів", метою яких було здійснення морально-політичного впливу на правову політику держав-учасниць щодо адвокатури.

На жаль, українські юристи-вчені виявились якось не дуже схильними до цієї давньої і визнаної всім світом професії. Окремі роботи з цієї теми з'явилися на книжкових полицях та в студентських бібліотеках лише останнім часом і в основному завдяки окремим дослідникам: В.В. Медведчуку, М.М. Міхеєнко, Т.В. Варфоломеєвій О.Д. Святоцькому, авторам І. Ю. Гловацькому, Я. П. Зейкану, вашому покірному слузі на цій ниві та іншим. Але крім окремих авторів ці роботи торкались історичних та загальних аспектів адвокатури. На жаль, праць, які б безпосередньо стосувались навчального процесу, вкрай недостатньо.

Проте брак повноцінних навчальних видань з адвокатури негативно позначається на підготовці юристів, яких готують до високоінтелектуальної та самовідданої роботи на обраній ниві, хоча, як свідчить практика, інтерес до адвокатської професії не зменшується

Пропонований підручник "Адвокатура" є результатом багаторічної роботи автора в напрямі накопичення та опрацювання багатьох наукових, літературних та практичних матеріалів з метою надання викладачам та студентам, що прагнуть оволодіти професією адвоката, обґрунтованих рекомендацій, які сприятимуть успіху на цьому нелегкому шляху.

Беручи до уваги те, що більшість авторів видань про адвокатуру, надрукованих останнім часом, зосереджуються на історії адвокатури, у пропонованій роботі історичність розглядається лише як фон для дослідження рівня відповідності нинішньої адвокатури філософсько-соціальній природі замісництва та пошуку шляхів до істинних висот адвокатського професіоналізму, починаючи зі студентської лави.

Не є також головною метою підручника надання майбутнім служителям Феміди універсальних рецептів вирішення тих чи інших справ.

Основне завдання ми вбачаємо в озброєнні майбутніх фахівців знанням писаних (а подекуди і неписаних) законів, що діють у сфері судочинства, судового захисту прав та інтересів людей, та вмінню ефективно використовувати їх у справі представництва інтересів та правового захисництва. Сприятиме цій меті значний за обсягом масив практичних матеріалів, підібраний у такий спосіб, щоб наочно ілюструвати думки та висновки, а також спонукати до активних, а принагоді і нестандартних, рішень в ситуаціях, які постійно супроводжують сферу судочинства.

У роботі наведено близько 70 прикладів з адвокатської практики різних часів, але всі вони поєднані одним задумом - будити думку і спонукати до безперервної та напруженої праці юриста-адвоката, без якої, власне, немає і професіонала. Кожен приклад завершується висновком у вигляді резюме автора з коротким аналізом мотивації та дій адвоката у конкретній ситуації.

З часу першого видання підручника "Адвокатура" (2008 рік) по сьогоднішній день, в Україні сталися серйозні зрушення в руслі судово-правової реформи у галузях правоохоронної роботи, судочинства та адвокатської діяльності. У зв'язку з цим перед автором єдиного в Україні підручника з адвокатури постала нагальна потреба переробити цю працю з урахуванням фундаментальних змін, продиктованих законами "Про судочинство". "Про безоплатну правову допомогу", новим КПК і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Працюючи над підручником, автор, безумовно, враховував невідворотність появи нового закону про адвокатуру, сподіваючись, на те, що останній буде міститиме положення, що притаманні сучасному прогресивному євро та загальносвітовому законодавству про місце й роль адвокатури в судочинстві та суспільстві країни. Текст діючого Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" у цьому сенсі частково виправдав оптимістичні очікування автора, але поряд з прогресивними правовими новелами законодавець не уникнув, на наш погляд, і прикрих прорахунків і "новацій".

На досягненнях і недоліках Закону автор більш докладно зупинився в коментарі, який видано на початку квітня 2013 р.

Новий підручник - "Адвокатура" ґрунтується на Законі України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" і Законах, які безпосередньо вплинули на зміст окремих норм цього Закону і зумовили їх появу у Законі.

Викладання навчальної дисципліни "Адвокатура" ми вважаємо за доцільне розпочинати в 10 семестрі для бакалаврів, що здобувають базову вишу юридичну освіту і закінчувати на першому курсі магістратури (спеціалістів). За час навчання вони засвоїли основи судочинства за такими навчальними дисциплінами, як "Судові та правоохоронні органи України", "Цивільне право", "Кримінальне право", "Цивільний процес", "Кримінальний процес", "Адміністративне судочинство", "Господарське право" та "Господарський процес" та інші, набули певного досвіду під час виробничої практики, що дало їм змогу свідомо обрати певну спеціалізацію в діапазоні "адвокат", "слідчий", "суддя", "працівник правоохоронних органів".

Підручник підготовлено для викладання нормативної дисципліни "Адвокатура" за шифром 70101. У книзі 14 розділів і 41 наскрізний параграф. Це дає можливість більш гнучкого розподіляти навчальний матеріал з його прив'язкою до конкретних тем незалежно від розділів. Програма розрахована на 4 кредити. Для тих, хто хоче вийти за межі конкретної теми, рекомендовано широкий перелік джерел у Додатках.

Робота адвоката передбачає постійне спілкування з людьми, що перебувають у стресових ситуаціях. Знання адвокатом психологічних законів під час роботи з людьми полегшує його працю і робить її продуктивнішою. Тому вважаємо за необхідне викликати у майбутніх адвокатів інтерес до психологічних знань і спонукати їх до засвоєння і активного використання їх у майбутньому.

З цією метою у підручник введено розділ XIV "Допоміжні галузі знань у роботі адвоката". Крім психологічних аспектів роботи адвоката, в розділі йдеться про використання такого самостійного розділу кримінології, як віктимологія, а також про роль та місце в роботі адвоката професійної етики, судової риторики, етикету,

З огляду на нинішній стан інформаційного розвитку у світі, ми вважаємо за необхідне звернути увагу на використання адвокатом передових інформаційних технологій з метою полегшення праці, її прискорення та підвищення ефективності.

У роботі широко використано праці вчених юристів, філософів: В. А. Бачиніна "Морально-правовая философия. Исторический обзор", О. Д. Гловацького, колективну працю науково-викладацького складу Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого "Етика" та ін.

Автор щиро вдячний рецензентам: кандидату юридичних наук. Т.Б. Вільчик, професорам І. Є. Замойському та О.Г. Фроловій за критичну й доброзичливу оцінку підручника і слушні зауваження.

Д. Фіолевський

Розділ І. Філософсько-історичні витоки судозахисництва



  1. Геоісторія доримського судочинства та професійного захисту

Пошук справедливості в людському суспільстві - це вічна тема. Навіть у часи, коли люди не тільки не знали слова "справедливість", але й були ще досить далекі від формування суспільного уявлення про таку моральну категорію, зіткнення індивіда з грубим насильством з боку собі подібних, зазнання втрат та збитків з волі сильнішого не могли не породжувати обурення та усвідомлення несправедливості.

Безліч і різноманітність ідей, вчень та шкіл, що виникали в різних далеких одна від іншої країнах, гуртувались навколо певних проблем, що турбували людство, будили думку і спонукали до пошуку шляхів їх вирішення. Такими, на думку В. О. Бачиніна, були: сутність держави та права, відносини особистості і держави, природа влади та справедливості, причини схильності людей до злочинів

Повне усвідомлення цієї філософської проблеми, аж до спроби и вирішення, було під силу лише суспільству, культура якого піднялася до розуміння необхідності виокремлення з різноманіття ідей, шкіл та напрямів таких, які б максимально відповідали стану розвитку суспільства, його національному духу та ментальності.

За теорією німецького філософа Гегеля, "вісь світової історії" збігається з появою та життям Ісуса Христа, а відтак історія поділяється на два періоди, перший з яких - до Христа і другий - після нього. Набагато пізніше, критично розвиваючи теорію Гегеля, К. Ясперс створив концепцію світогляду, за якою вісь історичного процесу справді існує, але початок і кінець періоду існування такої осі охоплюється шістьма століттями - з VIII по II ст. до н.е.

Саме на цей період історії припадає могутній сплеск розвитку людської думки, філософських вчень та шкіл, культури. Тоді ж здійснені перші спроби дати визначення поняттю "справедливість", які за своєю суттю були схожими, незважаючи на відстань та час.

Найбільш давніми, документально засвідченими спробами сформулювати поняття "справедливість" були створена семітськими племенами та іудеями Біблія, твори філософів Китаю та Греції.

Формування давньокитайської цивілізації відносять до початку XIII ст. до н.е. Одне з положень, які існували на той час щодо імператорської сім'ї, проголошувало, що, коли правитель виявиться несправедливим та порочним, то Небо може позбавити його сакральної благодаті.

Видатний китайський мислитель Лаоцзи вважав за недоцільне боротися з природним лихом чи переробляти природу, а натомість сприймати її такою, якою вона є. Згідно з ученням його учня Конфуція (Кунцзи, 551 -479 рр. до н. е.), мудрим та досконалим є той, хто "не робить іншим того, чого собі не бажає", хто шанує старших, шанобливий з рівними, наділений почуттям обов'язку та справедливості, прагне до знань.

Також слід навести низку положень конфуціанства, датованих серединою І тисячоліття до н.е. Конфуцій вважав за доброчинство, коли вчитель ввічливий, на службі - точний, людяний та справедливий.

Одним із найдавніших відомих сьогодні письмових джерел, де автори звертаються до поняття "справедливість", є Біблія, яка бере свій початок у XIII ст. до н.е. і завершена у II ст. н.е. "Бог - це ще і верховний Суддя, суворий, але справедливий".

Саме в десяти заповідях Мойсея та заповідях іудейського царя Соломона викладені вимоги, що були для того часу вершиною справедливості.

Яскравими та завершеними у своїй досконалості в ті часи (VI-V ст. до н.е.) в питаннях культури та філософії були досягнення грецьких філософів. Так, грецькі досократики вважали, що лише через міру і справедливість людині відкривається шлях до космічних гармоній та вищої досконалості. Платон (427-347 р. до н.е.) був переконаний, що "доброчинність як ідея збігається зі справедливістюдобто з правильним співвідношенням душевних сил". До доброчинності ж він зараховує три основні грецькі риси: мудрість, хоробрість та стриманість чи помірність. Це означає, що розуміння несправедливості в народі існувало вже задовго до того, коли мислителі того часу відчули необхідність дати науково-теоретичну оцінку цього соціального явища.

Саме Платон спробував дати визначення поняття "справедливість" у суспільному житті. Для нього це такий соціальний лад, де є мудрий розподіл праці між станами, де кожен успішно займається своєю справою та існує твердий і надійний правопорядок.

Поступово суспільство в різні періоди та в різних формах шляхом введення певних звичаїв та санкціонованих державою правил поведінки прагнуло обмежити індивідів, схильних до проявів егоїзму, що спирався на грубе насильство, тобто до несправедливості.

Через те що єдиної оцінки поводження індивіда у суспільстві не існувало, то і поняття "справедливість" не всіма сприймалось однаково. Тому з'являлися і різні позиції щодо вчиненої індивідом дії. Звідси виникнення суспільної необхідності, а згодом і поява судового інституту, який від імені держави захищав би скривджених та карав злочинців. Тільки з появою суду виникала необхідність обвинувачення чи захисту самого вчинку і того, хто його зробив.

Цікавим у цьому плані виявляється погляд на справедливість видатного китайського мислителя Конфуція, який, твердо обстоюючи абсолютне всевладдя вищих і старших, вимагав від них гуманного та справедливого ставлення до нижчих, маючи своє уявлення про ці категорії.

Практика здійснення судових функцій царями чи їхніми намісниками, а потім і феодалами в контексті виникнення захисної діяльності не становить інтересу, адже ці судові процедури не мали такої ознаки судочинства, як змагальність. Навіть легендарне судочинство мудрого царя іудеїв Соломона, попри всю мудрість його рішень, не могло сприяти виникненню професійної захисної діяльності.

У цих декількох коротких пасажах спресовані тисячі років і безліч шляхів розвитку людини та суспільства до виникнення таких інститутів, як держава, право, суд, обвинувач та захисник. Та висновок один - виникненню правових критеріїв передувало набуття певної суспільної культури - моралі та моральності, суспільного уявлення про справедливість. Поняття справедливості стало основою право-регулюючої системи, іменованої "юстицією", що на латині означає "справедливість".

Протягом багатьох століть люди здійснювали "правосуддя" власними силами, караючи кривдників заради помсти у відповідь на скривдження члена своєї сім'ї, племені, клану. З утворенням держави постало питання про запровадження певного порядку, що змусило правителів покласти функцію покарання винних на спеціальні державні органи - суди.

Уважно досліджуючи збережені документальні джерела глибокої давнини, ми можемо по крупицях будувати своє уявлення та свої знання про виникнення та функціонування судів у різних народів у різні часи.

Ще в десяти біблійних заповідях ми знаходимо твердження, що мають суто судовий характер і збереглися в незміненому вигляді і первинному призначенні до наших часів. Одна із заповідей Мойсея говорить: "Не лжесвідчи". І сьогодні лжесвідчення визнаються злочином, що карається в судовому порядку.

Вивчаючи євангельські проповіді Ісуса Христа, де він трактує біблійну заповідь Мойсея "Не вбий", ми знаходимо таку настанову: "Хто скаже брату своєму "пуста голова", підлягає суду". З цього висловлювання можна дійти лише одного висновку, що на території Іудеї до завоювання останньої Римом існували суди. Очевидно, це були релігійні суди, адже іудейська державність трималася на релігійних засадах. Окрім того, відомо, що сам Ісус Христос був засуджений до смертної кари одноосібно прокуратором Іудеї Понтієм Пі латом, який у своєму рішенні повністю спирався на рішення Синедріону - вищого релігійного органу Єрусалиму. Свою незгоду з несправедливим, на його погляд, рішенням Синедріону та відмежовуючись від нього, Пілат підкреслив словами, що навіки увійшли в історію та стали символом пасивного відмежування від участі в певних діяннях: "Я умиваю руки".

Існують літературні джерела, які свідчать про наявність судів та інституту захисників у Єгипті, але відомостей щодо такого високого розвитку юстиції, як у Греції, а потім і в Римі, немає. Давній Єгипет у досліджуваний період історії також досягнув значного ступеню юридичного розвитку. Існували постійні суди. Процес з усного та гласного, яким він буває на нижчих ступенях культури, вже став на писемним і таємним. За свідченням грецького історика Діодора Сицилійського (80-29 рр. до н.е.), обидві позовні сторони двічі обмінювалися позовними паперами, а після того ухвалювалося рішення. "У такий спосіб, - каже Діодор, - єгиптяни вирішують усі позови, вважаючи, що промови захисників сильно замінюють справедливість". Згідно з його твердженням, єгиптяни побоювалися, щоб штучні хитрощі та красномовність ораторів "не спонукали суддів пом'якшувати суворість законів та ставитися з меншою уважністю до вимог справедливості".

Справді, ні в цивільному процесі, ні у кримінальному адвокатура не допускалась у Єгипті. Але вже той факт, що єгиптяни були ознайомлені з небезпеками і темними сторонами адвокатури, свідчить про те, що у них вона існувала раніше, і є докази того, що вона зберігалась для виняткових випадків. Так, в одному з папірусів описано участь адвокатів у цивільному процесі, який відбувався між жерцем та грецьким найманим воїном. Захисниками були два греки. Після подання прохань та пояснень сторін, адвокати також представили по одному писаному мемуару. Отже, в Єгипті адвокатура, вірогідно, з'явилася в найдавніші часи, але і була майже зовсім знищена, не встигнувши розвинутися.

У давній Індії правосуддя вершилося царем, що виконував роль верховного судді, та колегіальними судами. Процес ґрунтувався на принципах усності, гласності та змагальності, як у цивільних, так і у кримінальних справах. Найновішими дослідженнями доведено, що давній Індії була відома адвокатура, до того ж обов'язки правозаступництва та представництва поєднувалися в одному класі осіб.

У давніх іудеїв право ототожнювалося з релігією. Судді вважалися намісниками Ієгови. Головний їх обов'язок - неупередженість та милосердя. Впровадження ґрунтувалося на принципах усності, гласності та змагальності та права підсудних ретельно захищалися. За таких обставин виникнення адвокатури було не тільки можливим, але навіть незворотним. У давні часи захисником міг стати будь-хто охочий. Це допускалося беззастережно і навіть вважалося священним обов'язком.

У більш пізні часи адвокатура набула іншої форми. За талмудичним правом, при судах Синедріону перебували особи, що готувалися стати суддями та носили звання кандидатів. Вони були присутніми на засіданнях та могли виголошувати промови на захист підсудних. Будучи фахівцями, вони більше наближались до адвокатів. Але через те, що вони виступали не на запрошення підсудних та без попереднього погодження з ними, їх все-таки не можна визнати адвокатами в нинішньому розумінні цієї професії.

Згодом у єврейській мові з'являється термін "адвокат", запозичений з латини. Це, мабуть, вказує на те, що іудеї стали запозичувати у греків та римлян інститут захисництва, близький до адвокатури.

Найвищого рівня розвитку судової системи, який реально передував виникненню інституту захисництва, досягли Афіни - найдемократичніша держава давнього рабовласницького світу.

Безпосередній поштовх до злету ораторського мистецтва здійснили знамениті закони Солона. Ці закони передбачали, що кожен афінянин повинен особисто захищати свої інтереси в суді. Судовий процес у тогочасній Греції уможливлював і брав до уваги мистецтво ораторського викладення перед судом позиції сторін. Те, що далеко не всі були здатні захищатися в суді самостійно, призвело до появи логографів, які складали виступи по судових справах.

Реальним поштовхом до виникнення і розвитку інститутів представництва та захисництва, що згодом стали основним змістом діяльності адвокатури, а відтак і провісником формування адвокатського стану, слід вважати появу судів, де як основний принцип було запроваджено змагальність.

Історично поява судів, де була гостра необхідність захисту від обвинувачення з використанням запрошеної підсудним для цієї справи іншої людини, набула свого розвитку в Греції. Сталося це не одразу.

Якщо позивач чи відповідач хотіли особисто обстоювати свої інтереси, але не вміли як слід побудувати свою промову, вони могли скористатися допомогою диктографа чи логографа. Роль останніх зводилася до складання промов, які заучували і самостійно виголошували в суді позивач чи відповідач. Якщо зважити на те, що серед "професіоналів" у цій справі згадуються такі імена, як Інтіфон, Лізій, Ісократ, Есхіл і Демосфен, то стане зрозумілим, що це була справа шляхетна і доступна далеко не всім. Одним з найавторитетніших знавців історичного походження та організації адвокатури і на території Російської імперії зокрема визнається автор численних праць та публікацій на згадану тему Є. В. Васьковський (1866-1928). До речі, одна з таких праць - "Організація адвокатури" - використовувалася авторами багатьох навчальних посібників і досліджень про адвокатуру. Цей факт лише підтверджує авторитетність російського теоретика адвокатури. На жаль, важко згадати працю на досліджувану тему, де належно оцінювалися б твердження Є. Васьковського щодо філософії адвокатського промислу.

Професія "адвокат" має досить давню історію. Досліджуючи філософію адвокатської професії та її походження, ніяк не обійтися без екскурсу в аннали давньогрецького судового процесу. Саме на прикладі Греції добре простежуються шляхи та логіка виникнення і певні стадії професії, якій судилося згодом перетворитись на нинішню адвокатуру.

На фоні твердження С.В. Васьковського про те, що формуванню та розвитку адвокатури передував період її існування у стадії "незначного зародку", саме на прикладі Греції можна спостерігати класичні поступовість та поступ від абстрактного красномовства до залучення ораторів до виступів у судах. Осмисленим чинником трансформації красномовця в судового оратора була свідомість грецького суспільства, яка влучно виражена крилатим висловом грецького мислителя Аристотеля "Соромно не вміти захищати себе рукою, але ще більш соромно не вміти захищатись словом".

На перших етапах розвитку судочинства у Греції змагальність превалює у формі самозахисту від обвинувачення. Так, у судовому процесі над Сократом згадуються аж три обвинувачі, але не названо жодного адвоката. Сократ захищався сам і був засуджений до страти через прийняття цикути, що він і виконав.

Тенденція до використання захисників на суді набирає сили з розвитком ораторського мистецтва у Греції на фоні його затребуваності в політичній та судовій сферах.

Спочатку форми участі в судовому процесі в якості захисника мали допоміжний та прикладний характер. Але згадана форма допомоги була лише однією з функцій майбутньої адвокатури. Вона була незручною і ненадійною, тому що залишала позивача віч-на-віч із судом у найвідповідальніший для нього час - на період судового розгляду справи. Ще менш зручною і корисною виявлялася допомога логографа чи диктографа у кримінальному процесі, де з часом з'явились обвинувачі у вигляді категорів чи синегорів, серед яких фігурують імена таких видатних історичних постатей, як Перикл, Демосфен та ін. Незважаючи на усвідомлення подібних ускладнень, грецьке правосуддя в питанні подальшого розвитку адвокатури вище від означених досягнень не піднялося.

Історія давньої Греції і, відповідно, грецька мова не залишили нам слова, яке б повністю відображало суть адвокатської професії, тому можна дійти висновку, що Греція періоду доримської навали повною мірою не підійшла до створення заняття, яке ми тепер називаємо адвокатурою. Нездатність Греції на той час піднятися до більш значних висот у цій конкретній справі має свої історичні причини та пояснення. Насамперед це низький рівень розвитку економічних правовідносин. Існують такі твердження, що грецькі тирани, бажаючи досягнути рівності у суспільстві, "... конфісковували майно знаті, видавали закони, захищали бідняків у суді". Але, з погляду на історичні відомості, можна стверджувати, що тут не йдеться про професійний захист, на кшталт адвокатури у римському судочинстві. У Греції діяв також суд Геліеї, створений Солоном, де присяжними виступали 600 геліастів - представників демосу.

Водночас існують історичні факти про допустимість обвинувача на судових процесах грецької геліеї. Так, на суді, що відбувався в 490 р. до н.е. щодо Мільтіада, який програв битву союзникам персів і якого було засуджено до сплати всіх видатків і величезного штрафу, обвинувачем виступав Ксантип. Про наявність у судовому процесі захисника відомості відсутні.

Каталог: media -> diplom -> files -> pages
pages -> О. В. Дзера доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент напрН
pages -> Ліфарева Н. В. Психологія особистості: Навчальний посібник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2003. 240 с
pages -> Криміналістика навчальний посібник
pages -> Інтелектуальна власність
pages -> Предмет та система аграрного права зарубіжних країн Титульний лист план
pages -> Методичні вказівки до вивчення тем курсу, пропонуються плани семінарських занять, навчальні завдання, контрольні питання тощо
pages -> Кримінологія загальна І Особлива частини Підручник Міністерство освіти І науки України Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого Кримінологія
pages -> Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти
pages -> Чопівська К. Г. Судова медицина: [Підручник для студентів мед. С89 вузів] / В. В. Білкун, Л. Л. Голубович, П. Л. Голу- бович та іи


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка