Україна в революційну добу



Сторінка18/41
Дата конвертації16.03.2017
Розмір7.69 Mb.
#12148
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   41

На запитання А. Лепарського, чи знають солдати про акт Центральної Ради (очевидно мова йшла про Другий Універсал – В.С.) і чи знаходять вони, що їх дії йдуть врозріз з цим актом, було одержано відповідь: "Ми не знаємо і знати не хочемо. Якщо буде потрібно, заарештуємо і Центральну Раду"1.

Через деякий час з'явився і якийсь самозваний начальник міліції, що зажадав від Лепарського передачі справ. У приміщенні помічника начальника міліції доктора Анохіна були зламані всі шафи і пограбоване все майно. Із арсеналу штабу міліції забрано 155 револьверів системи "наган" і 70 тис. патронів до них, 15 револьверів системи "Сміт і Вессон", австрійські шашки та інше озброєння2. Під час розподілу майна і зброї між солдатами виникали сутички й бійки.

На запитання, навіщо полуботківці вдалися до роззброєн­ня міліції, ті відповіли: "Ми діємо за наказом командира полку Богдана Хмельницького Капкана, який всім розпоряджається"3.

Солдати також спробували відібрати у помічника комісара Старокиївського району Гуляєва ключ від камери, де знаходилися заарештовані, але, зустрівшись з рішучим опором, відмовилися від наміру.

Близько шостої години ранку полуботківці оточили приміщення державного банку і виставили свій караул. До приміщення, що всередині охоронялось юнкерами, вони зайти не наважилися. Було також зайнято казначейство, що паралізувало його роботу: приміщення заповнило більше 300 чоловік4.

Солдати-полуботківці оточили ряд державних установ, серед яких будинок присутственних місць. Поширились чутки про захоплення пошти і телеграфу, та невдовзі надійшли офіційні повідомлення про те, що їх охорону продовжують здійснювати юнкери першої школи прапорщиків.

Виникли безпорядки. М. Грушевський стверджує, що до повсталих приєдналася частина Українського Генерального військового комітету (хоч не називає жодного імені). Це, зви­чайно, вплинуло на моральний дух повстанців і, на думку Голови Центральної Ради, в значній мірі пояснює початкові успіхи солдатів-грушківців.

Полуботківці прислали автомобіль до будинку, в якому мешкав Голова Центральної Ради - М. Грушевський, і запропо­нували йому через прислугу поїхати з ними. Довідавшись про його відсутність, вони спокійно від'їхали. Мета ж їх візиту і подальші плани щодо Голови Центральної Ради так і залиши­лись нез'ясованими1.

Паралельно здійснював свої маневри і Перший Укра­їнський полк. На шосту годину ранку його основні сили зосе­редилися біля будинку Центральної Ради. Тут командир полку Ю. Капкан підписав наказ: "Тимчасово беру на себе владу в м. Києві до з'ясування становища. Прошу мені підкорятись і завіряю, що жодних безпорядків не буде. Наказую всім військовим частинам м. Києва у повному складі з'явитись до Української Центральної Ради і чекати моїх розпоряджень. Проти українців ніяких виступів не робити"2.

Дії Ю. Капкана, зокрема наведений наказ, більшість дослідників схильні розцінювати передусім як пряме свідчення причетності до виступу полуботківців Центральної Ради. Зокрема, О. Знаменський вважає, що Рада безпосередньо підбурила полуботківців на виступ, коли стало відомо про збройну демонстрацію петроградських робітників і солдатів, яка поставила під сумнів подальше існування Тимчасового уряду. В такій обстановці, турбуючись і про свою власну долю (на випадок падіння петроградського уряду), і щоб випередити можливий виступ київських більшовиків, було вирішено використати збуджених, знервованих солдатів-полуботківців1. Досить складна схема-розрахунок. І виглядає, здається, логічно. Та в кожному з елементів допущено хоч невеличке, та все ж перебільшення. Весь вищенаведений фактичний матеріал не дає достатніх підстав для таких висновків, яких дійшов О. Знаменський.

Що ж до наказу Ю. Капкана, то, думається, він має оцінюватися не як логічне продовження вчинків полуботківців, чи як акт, що з них витікає і їх вінчає, а навпаки, як такий, що намагається перешкодити розвитку, поширенню небажаних процесів, як спроба опанувати становищем, звести нанівець те, що встигли заподіяти полуботківці, стати на заваді їхніх наступних проявів. Адже саме даний наказ став підставою для того, щоб направити солдатів-богданівців на чолі з деякими членами УГВК для зміни караулів полуботківців. І це почало здійснюватись уже зранку 5 липня, тобто ще до того, як "мавр зробив свою справу", як оговтались і перейшли у рішучий контрнаступ військові власті штабу КВО.

Тим часом повсталі солдати продовжували розтікатися по місту, займаючи установи, влаштовуючи погроми, наводячи жах на громадян. Вони швидко зайняли Либідський район. Було заарештовано коменданта м. Києва генерала Цицовича. А в квартирі генерала К. Оберучева, який саме перебував у поїздці по підпорядкованих йому частинах у Житомирі, натовп полуботківців вчинив справжній погром2.

Забрано дорогоцінності, значну кількість речей. Але сюди встигли прибути юнкери і солдати, вірні командуванню штабу округи. Погромників заарештували і доставили до Маріїнського палацу. В одного із заарештованих вилучили офіційне посвідчення члена Ради полку ім. гетьмана Полуботка.

Щодо особистої позиції і дій Ю. Капкана міркування, які заслуговують на увагу, наводить М. Падалка: "Полковник Капкан знав про організацію виступу й організаторів його, навіть більш того, був в зв'язку з ними, але виступити не хотів і не міг. Невдалий виступ Богданівського полку разом з полуботківцями міг би здискредитувати тоді ще слабе українське військо в Києві і привести до небажаних наслідків. Отже, полковнику Капкану приходилося грати подвійну ролю: він був у зв'язку з організаторами повстання, хоч участи в підготовці його й не брав, з другого боку мусив солідаризуватися з Генеральним Комітетом як вищою українською військовою владою і виступити проти полуботківців1.

У ході подій офіцери, що командували полуботківцями, вдались і до морального шантажу. Так, оточивши наряд юнкерів, що охороняли склад тилової збройної майстерні Південно-Західного фронту, вони заявили начальнику караулу, що "стався переворот, всі наділені владою особи на чолі з комендантом і начальником міліції заарештовані і на їх місця призначені українці". Офіцери додали, що "сьогодні буде опубліковано Український маніфест Центральної Ради"2. "Психологічна атака" мала успіх - караул юнкерів було знято і зловмисники одержали (хоч і офіційно оформлені довідкою складу) 10 кулеметів і 1200 гвинтівок3.

За іншими даними, полуботківці захопили в арсеналі 1500 рушниць4.

На більшість киян виступ полуботківців справив враження вибуху бомби. Гнітючий почасти панічний настрій посилювався з виходом газет, які на перших сторінках крупним шрифтом з відтінком трагічності повідомили про останні події. Тут же вміщувалися надто тривожні телеграфні матеріали про сплеск стихії в Петрограді.

Очевидці були збентежені небаченим до того дійством. Один з них так описує влаштований полуботківцями похід-демонстрацію до приміщення Центральної Ради: "В повітрі було ти­хо, сонце світило яскравою. Заповідався чудовий, погідний день.

Я дійшов до Бесарабки й повернув був на Хрещатик, коли раптом увагу мою звернув на себе якийсь мовчазний похід Маси людей на Васильківській вулиці. На чолі того походу запримітив я велике жовто-блакитне знамено.

Я зупинився. Не тому, що походи з українськими прапорами були рідкістю в ті часи. Навпаки, до тих походів у 1917 р. око так призвичаїлося, що вони вже не робили на глядача більшого, як усяке повсякденне явище враження...Але той похід, який я побачив ранком 5 липня, сильно вразив мене якоюсь відмінністю, не буденністю, непохожістю на всі інші походи. Був се глибоко мовчазний, зосереджений рух маси людей, що мав якусь певну, заздалегідь намічену важну ціль - і ця його певність, рішучість і мовчазна урочистість мимоволі передавалася глядачеві. Так могли йти люди тільки в бій, на діло, кінцем якого була смерть або побіда. Рішучість і зосередженість тієї маси людей на цілі, до якої вони йшли, була так різко позначена на їх руху, що в цій лаві людей, в цьому потоку окремих людських тіл не помічалося окремих постатей. Це був живий моноліт, скований єдністю наміру й цілі. Таких походів ні перед тим, ні потому я в своєму житті не бачив. Він на ціле життя лишив у мені незатерте глибоке враження.

Я стояв, мов окам'янілий, і дивився. Таке ж враження, як і на мене, зробив цей рух і на масу інших людей, що були в той час на вулиці. Всі зупинилися і мовчки вглядалися в цю сіру, рішучу, одностайну, похмуру масу війська, що без команди, мовчки сунула ряд за рядом, різко вибиваючи крок на вуличному камені й не оглядаючись ні на людей, ні на сонце, ні на погідність чудового ранку. Блискуча щетина багнетів на сильно затиснених у руках крісах без слів промовляла про те, Що це не парад, а якась данина на вівтар своєї батьківщини й святого обов'язку. Хто були ці люди, звідки вони, як називалася та похмура бойова маса вояків, - я не знав. Я тільки бачив, що це було справжнє військо й що на чолі того війська маячив жовто-блакитний бойовий український прапор"1.

Проходячи повз будинок Педагогічного музею, полуботківці вигукували: "Слава Українській Центральній Раді!"2.

Різною була реакція політичних кіл на розвиток кризи в Києві. Мабуть, найбільш поінформованими про настрої полуботківців, їхні можливі дії були Центральна Рада, Україн­ський Генеральний військовий комітет. У приміщенні Українсь­кої Ради скликано екстрену нараду Генерального Секретаріату за участю членів УГВК, коменданта міста генерала Цицовича, якого повсталі досить швидко звільнили з-під арешту, началь­ника штабу Київської військової округи, а також представника полуботківців - командира полку, прапорщика Романенка. В результаті командир повсталих дав згоду передати всі караули, зайняті полуботківцями, полку ім. Б.Хмельницького1.

Засідання в Генеральному Секретаріаті відбувалося уже після одержання інформації про розстріл демонстрації в Петрограді і зосередження влади в руках Тимчасового уряду. Безумовно, це не могло не вплинути на зміст рішення. Опера­ція ж зі "зміною караулів" була, очевидно, найбезболіснішою і водночас давала Центральній Раді можливість наступного маневрування, більше того, нагромадження політичного капіталу за будь-якого варіанту розвитку подій.

В офіційному повідомленні "Робітничої газети" позиція і дії Центральної Ради знайшли таке висвітлення: "Коли про події довідалась Українська Ц. Р[Ада] й Генер. Військ. Комітет, вони негайно ж вжили всіх заходів, щоби встановити у місті спокій і порядок.

Був викликаний полк ім. Хмельницького і за його допомогою вже на 1-шу годину дня було знято всі караули полуботківців і припинено всякі непорядки у місті. Майже ніде полуботківці не робили опору, лише при видаленню їх зі вещевих складів і арсеналу виникли сутички й дійшло до вжиття зброї. Є поранені й убиті з тої й з другої сторони. Витісняли тут полуботківців юнкери"2.

Участь чинів Центральної Ради і УГВК в агітації серед полуботківців здебільшого була ефективною. Газета так передає один з епізодів: "Члени Ради вступають у розмову з солдатами. Український військовий депутат прап. Герасименко звертається до сотні з короткою промовою і запитує, чи довіряють вони Центральній Раді."Віримо!"-дружно одповідають солдати і погоджуються йти назад в свої казарми"1.

Дії Центральної Ради і Штабу Київської військової округи координувалися. Ще о 10 годині ранку на нараді представників Генерального секретаріату Центральної Ради і командування КВО було досягнуто угоди, згідно з якою полковник Ю. Капкан відмінив наказ про зосередження в своїх руках повноти влади і зобов'язав всі військові частини підкорятися розпорядженням командуючого округою2.

Мабуть, вперше дійшли не просто згоди, а такої єдності поглядів і дій, коли керівництво операціями довіряли представнику УГВК. Виконуючий обов'язки головного начальника Київської військової округи генерал-лейтенант Трегубов (Оберучева, як зазначалося вище, в Києві на той час не було) видав такий наказ по Київському гарнізону: "Члену Українського Генерального Військового Комітету, що состоїть при Центральній Раді, Генерального штабу ген-майору Кондратовичу доручаю за згодою Української Центральної Ради встановити порушений в деяких частинах гарнізону м. Києва порядок. В разі потреби звертатись до коменданта за нарядом війська. 5 липня 1917 р. Ген.-лейт. Трегубов"3.

Не можна відкинути і свідомого прагнення начальства штабу КВО якомога більше "задіяти" для придушення виступу полуботківців УГВК. Адже саме 5 липня в "Робітничій газеті" з'явилася стаття "Військовий Генеральний Комітет" за підпи­сом "Д.А.", що своєрідно тлумачила положення ІІ-го Універса­лу, в якому не було згадки про Генеральний військовий комітет, а йшлося лише про представництво Центральної Ради у різних військових інстанціях з метою комплектування окремих українських частин. "Отже, - зазначалося в публікації - ясно, що завданням Генерального Комітету має бути комплектування українських частин, значить організація їх і тільки. Права і обов'язки командування до Генерального Комітету не належать. Міністри, що вели переговори з Центральною Радою, рішуче побачили порушення єдності армії в уділенню Генеральному Комітетові права командування.

Розуміється, це право дуже важливе, але і дуже відповідальне. Віднині, позбавившися права командування, Генеральний Комітет, а з ним і Центральна Рада, не несуть ніякої відповідальності за виконання військових обов'язків українськими частинами.

Відправка українських частин на фронт, згода чи незгода їх іти в атаку, це все тепер діло їх і загального командування, Український Генеральний Комітет в тому вмиває руки. Члени Генерального Комітету, можливо, як громадяне, але як приватні громадяне, могли б проводити агітацію відповідно своїх переконань, але це ні в якому разі віднині не є їх обов'язком1.

Отже не судилося УГВК вийти „сухим із води”. Обстави­ни випередили його розрахунки. Щодо наказу генерала Трегубова, не треба володіти особливим даром фантазії, щоб зрозуміти , що військовою мовою у військовий час означають формулювання „встановити порушений порядок”, „в разі потреби” і з „нарядом війська”. Як мінімум, у конкретній ситуації для полуботківців це обіцяло роззброєння їх будь-якою ціною і насильну відправку на фронт.

Для "наведення порядку" крім Першого українського запасного піхотного полку ім. Б. Хмельницького штабом КВО були виділені 3-я школа прапорщиків, підготовча командна школа, гвардійський кірасирський полк, 2-й запасний саперний батальйон, артилерійський підрозділ2.

Видано наказ про негайну здачу повсталими зброї3. При певних розбіжностях поглядів щодо використання військо­вої сили (Центральна Рада прагнула все ж по змозі м'якше, делікатніше розв'язати конфлікт) одними вмовляннями, звичайно, не обійшлося. Так, невдовзі після блокади банку туди були направлені посилені наряди юнкерів, які заарештували всіх полуботківців, що там знаходились, і відвели їх до штабу фортеці. Аналогічні арешти відбулися і в ряді інших пунктів, де виялялися безчинства повсталих. За повідомленням "Киевской мысли" "заарештовані безперервним потоком зранку доставляються в штаб фортеці і палац (Маріїнський палац – В.С.). мобілізовано всі сили Київського гарнізону, військові частини енергійно придушують безчинства полуботківців, які весь час продовжуються.

В палаці встановлено безперервні чергування із представників штабу фортеці, штабу військової округи, Рад робітничих і військових депутатів і громадських організацій.

На вулицях затримують масу осіб з пограбованими речами. їх доставляють у Палац, піддають допросам"1. Старшин переправляли до приміщення Центральної Ради, де під чесне слово і зобов'язання повернутись у казарми їх відпускали2.

О 13-ій годині надійшли повідомлення про перші збройні сутички. В телеграфному батальйоні, що усмиряв полубот­ківців з'явилися поранені. Поширилися чутки, що були вже й убиті.

Що ж до більшовиків, то немає фактів, які б підтверджували їхню причетність до виступу полуботківців. Проте, як відомо, вони вели постійну пропаганду проти війни, за укладення миру, викривали імперіалістичні наміри Тимча­сового уряду. Тому на більшовиків, передусім, і вирішено було покласти відповідальність за ганебне воєнне фіаско.

У пресі розпочалася гучна антибільшовицька кампанія, подекуди траплялись антибільшовицькі ексцеси, (юнкерами з санкії есеро-меншовицького виконкому ради робітничих депутатів були заарештовані двоє членів більшовицької фракції3) що змусило організації РСДРП(б) вдатися до тактики оборони. Так, не маючи інформації про переговори в Грушках делегації Центральної Ради, не знаючи і про виступ полуботківців, а посилаючись лише на репресії проти більшовиків, вранці 5 липня члени виконкому Ради робітничих депутатів-більшовиків внесли до президії виконкому екстрену заяву. Її повний текст: події нинішнього дня набрали такого обороту що екстрене засідання В.К. вкрай необхідне. За розпорядженням властей палац (Маріїнський палац, в якому містились тоді керівні центри ряду політичних партій, серед них Київський комітет РСДРП(б) і рада робітничих депу­татів – В.С.) зайнято розгнузданою кампанією юнкерів. Двоє на­ших товаришів (Горвіц і Каплан) були заарештовані. До палацу і з палацу нікого не пропускали. Громадянин Фрумін заявив при свідках, що він розпорядився заарештувати більшовиків. Голова ВК Ф.Р.Д. Незлобін, не бентежачись, заявив Майорову (члену Київського комітету РСДРП(б) – В.С.), що таких мерзотників, як біль­шовики слід заарештовувати і т.д. В місті запанувала дик­татура контрреволюційної вояччини, яка діє, очевидно, у повній згоді з партіями меншовиків і народників. Це один бік справи.

Як природний і неминучий наслідок цих обурливих заходів серед солдатів і робітників наростає невдоволення. З години на годину окремі частини військ можуть виступити на вулицю, щоб припинити цю контрреволюційну роботу. Ми вимагаємо негайного скликання Виконавчого К-ту і запровадження в Києві свободи зборів, переміщення і агітацій. Палац має бути очищений від юнкерів і прапорщиків. Всі пани, які віддали розпорядження, що суперечать законам революції, повинні бути негайно заарештовані і передані революційному суду робітників і солдатів.

У випадку, якщо Вик. К-т відмовиться прийняти відповідні заходи, ми не можемо поручитися за спокій в Києві і знімаємо з себе відповідальність за можливі кровопролиття”1.

В документі привертає увагу кілька моментів: По-перше, він був підготовлений і внесений до виконко­му Київської ради робітничих депутатів 5 липня, коли нічні по­дії ще не були відомі членам комітету РСДРП(б)2 і на них немає жодного посилання.

По-друге, генеральна спрямованість документа-засудження військових властей, лідерів меншовицько-есерівської ради робітничих депутатів за вчинені обіцяні кроки проти більшовиків.

У "Голосі соціал-демократа" документ опубліковано під назвою "Збройний виступ контрреволюціонерів".

В умовах виступу полуботківців ультимативні вимоги більшовиків справили певне враження на членів виконкому ради робітничих депутатів. Виконком ухвалив негайно звільнити заарештованих членів комітету (що без затримки було здійснено) і обрав трійку (двоє більшовиків і меншовика) для розслідування інциденту1.

Було також ухвалено рішення про тимчасову заборону вуличних мітингів і зборів.

У відозві до населення, підписаній виконкомами Рад робітничих і військових депутатів, комітетами більшовиків, меншовиків, есерів, Бунду, УСДРП, Київською групою соціал-демократів Польщі і Литви зазначалося, що "темні сили намагаються використати народну нужду породжену кривавою війною і загальною розрухою в державі... В крові народній, в розгромі і розрусі бажають вони загубити справу революції і повернути владу старим насильникам. Відозва закінчувалася закликом не допускати "жодних самочинних виступів, здатних зіграти на руку контрреволюції"2.

Коли до виконкому надійшли відомості про те, що полуботківці оточили майстерні і склади "Арсеналу", а всюди виставлені посилені караули юнкерів, обрана виконкомом трійка направилася до "Арсеналу".

Є. Бош згадує: "Біля запертих складів зі зброєю скупчилося чоловік 30-40 неймовірно обідраних людей, які щось вигукували, більшою мірою неозброєних. Їх оточили з вулиці, але не з боку будівлі, чоловік 25 добре озброєних юнкерів, що спокійно спостерігали за обідранцями. Коли ми під'їхали, все одразу замовкло, юнкери запобігливо пропустили нас до "повсталих". На наші запитання „повстанці” деякий час нічого не відповідали, потім почулись окремі вигуки "Чого говорити, бери зброю". Але тут із їхніх же рядів пролунали голоси протесту: "Досить кричати, це члени виконкому Ради робітничих депутатів. Із плутаних відповідей кінець-кінцем з'ясувалося, що вони 3 дні сидять без хліба і що прийшли до них увечері "люди" і стали кликати "йти в місто, там дадуть хліба і обмундирування"”1.

Досить просто, дещо примітивно і навіть з певним еле­ментом сумного комізму, та врешті-решт (і це головне) ефек­тивно ситуацію біля "Арсеналу" вдалося розрядити. "Поспостерігавши деякий час, як чоловік 150 полуботківців, що розташувалися біля "Арсеналу", начебто для обстрілу боязно, нерішуче вичікують і боязно озираються по боках, товариші з осередку (більшовиків) виступили непомітно і розсипалися в рядах полуботківців, де повели дружні розпитування і розмови. Зібравши достатні відомості, вони повернулися до "Арсеналу" і запропонували робітникам відкрити ворота і накормити "пов­станців", через те, що вони жодної небезпеки для "Арсеналу" не становлять і все говорять одне: "Хліба не дають. З дні не їли". І коли члени виконкому Ради робітничих депутатів приїха­ли до "Арсеналу" (це було, очевидно, між 14.30 і 15.00 година­ми, оскільки з Маріїнського палацу комісія виїхала о 14 годині З0 хвилин2 - В.С.), там уже все було ліквідовано, частина розійшлась, а частина мирно жувала хліб, запиваючи окропом. До вечора вся комедія припинилася, і полуботківці пішли спокійно в казарми, посилені наряди юнкерів були зняті3.

За схожим сценарієм розвивалися події і в 3-му авіа­парку. На той час тут досить міцні позиції завоювали більшо­вики. Репресії проти останніх викликали у авіапарківців протест. Вони виділили у розпорядження організації РСДРП(б) З автомобілі, почали видавати зброю4.

Можливо, остання обставина і зіграла вирішальну роль у тому, що в атмосфері наростаючої антибільшовицької кампанії, намагаючись обов'язково віднайти винних, виконавчі комітети громадських об'єднаних організацій і Ради робітничих депутатів, а також військові власті направили військовому міністру телеграму, в якій, зокрема, зазначалося: "Бунтівники при сприянні 3-го авіапарку захопили склад фортеці, пограбували склади, захопили штаб округу та ін.”1. Проте голова Генерального Секретаріату Центральної Ради В. Винниченко і Генеральний секретар у військових справах С Петлюра спростували у своїй телеграмі-заяві такі твердження. З самого рання, - говорилось у спростуванні, - парк було захоплено несподівано „полуботківцями”, а потім завдяки діяльним і тактовним заходам 3-го авіаційного парку, які виявились в тому, що повстанців нагодували і скупчили в подвір'ї майстерень парку та завдяки розпорядності голови українського комітету парку військового урядовця Кустовського і коменданта парку, які безперестанно діставали вказівки від Генерального Секретаріату Центральної Ради, справа була щасливо в межах парку полагоджена без пролиття крові. Таким чином поміч парку, про яку говорить виконавчий комітет, виявилась не в приєднанні до анархічного виступу "полуботківців", а навпаки в діяльній і тактовній його локалізації"2. Згодом В.Винниченко і С. Петлюра додавали, що значна частина загітованих полуботківців вирішила, не зважаючи на протидію своїх командирів, залишитися на території парку3.


Каталог: data -> upload -> publication -> main
main -> Вимоги до оформлення реферату до вступного іспиту в аспірантуру у рефераті мають бути висвітлені найважливіші питання, пов'язані з темою дисертаційної роботи вступника до аспірантури. Назва роботи має
main -> Методичні рекомендації куратору студентської групи за темою Психологічні особливості агресивної поведінки Розробили
main -> Методичні рекомендації куратору студентської групи денної І заочної форм навчання за темою віл-інфекція І снід в Україні
main -> Інформація про виконання пунктів 2, 3 статті 1 та статті 3 Указу Президента України від 12 квітня 2007 року №297 "Про заходи з відзначення подій Української революції 1917 1921 років та вшанування пам'яті її учасників"
main -> Концепція ощадливого виробництва посідає визначне місце серед теоретичних та практичних надбань сьогодення, які знаходять своє відображення у значному розмаїтті концепцій та бізнес-моделей. Концепцію ощадливого виробництва
main -> Верба В. А. канд екон наук, доцент двнз «кнеу імені Вадима Гетьмана», Україна бізнес-моделювання у процесі розвитку підприємства анотація
main -> Природні багатства Полтавщини та їх використання
main -> «Хотіла б я піснею стати »
main -> Гриненко А. М., канд екон наук, проф., Двнз “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”, Україна Grinenko A. M


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   41




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка