Україна в революційну добу



Сторінка19/41
Дата конвертації16.03.2017
Розмір7.69 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   41

Дещо інакше цей епізод висвітлено в книзі "1917 год на Киевщине. Хроника событий": „Натовп полуботківців, який прибув до 3-го авіапарку, висунув вимогу видати зброю із сусідніх з авіапарком складів. На вимогу паркового комітету солдат склади зі зброєю були відчинені, і солдатам видали патрони, гвинтівки і кулемети. На 11 годину більшість озброєних солдат, вишикувавшись по взводах, зайняли фортечні вали для відсічі ланцюга солдатів 2-го запасного понтонного батальйону, що наступав на авіапарк. Завдяки вжитих командуванням заходів наступ було припинено. До 4-ої години дня, коли ліквідація виступу полуботківців в місті підходила до кінця, в авіапарк прибули представники командування і У.Ц.Р. і запропонували солдатам, що знаходяться в авіапарку, залишити межі майстерень. Більшість солдатів авіапарку до другоїгодини приступили до роботи. Лише невелика частина їх, озброєна гвинтівками, була в ланцюгу на фортечних валах. Після уходу з парку полуботківців та інших солдатів ця частина також приступила до роботи"1.

Таке трактування подій в 3-му авіапарку здійснено на матеріалах публікацій газет ("Киевская мьісль", "Нова Рада", "Робітнича газета"). Варто додати лише те, що за даними "Киевской мысли", полуботківці одержали в свої руки зі складів 10 кулеметів і 5 тис. гвинтівок2. Та як би там не було , ясно одне - до крайніх заходів, до кровопролиття справа в 3-му авіапарку не дійшла.

Надвечір виконкоми громадських об'єднаних організацій, рад робітничих і солдатськіх депутатів направили військовому міністру офіційне повідомлення про виступ полуботківців3. До нього, безумовно надійшли відомості і від штабу КВО. У відповідь О. Керенський передав телеграфом до Києва вимогу командуючому округом "всіма наявними засобами "охороняти порядок у військах і негайно припиняти будь-які спроби відкритої непокори, протидії і збройного опору владі Тимчасового уряду. В разі необхідності міністр пропонував "рішуче діяти відповідно до обстановки, не чекаючи подальших вказівок"4.

Військове командування КВО вжило ряд рішучих заходів для опанування ситуацією. Керівництво діями щодо боротьби з безчинствами було передано генерал-майору Оболєсову. Спеціальним наказом заборонялися без відома останнього будь-які кроки5.

У свою чергу Голова Генерального Секретаріату В. Винниченко надіслав інформацію Тимчасовому уряду: "У відповідь на ваше запитання про відгуки петроградських подій в Києві повідомляю: Центральна Рада і виконавчі комітети послали до Петрограда телеграму з заявою про цілковиту готовність всіма силами піддержувати Тимчасове правительство і з осудом виступів безвідповідальних груп. Видана відозва до населення Києва і всього краю.

Вночі на 5 липня група українців-вояків біля 5000 чоловік, яка складалася з ешелонів, що проходили через розбивний пункт, та самовільно і всупереч розпорядженню Генерального Комітету назвала себе полком імені гетьмана Полуботка, захопила арсенал, озброїлась і поставила караули коло державних установ. Генеральний Секретаріат негайно вжив рішучих заходів до встановлення порядку. Викликано військо гарнізону, як українці, так і росіяни охороняють місто.

Частину повсталих заарештовано. Інші повстанці під впливом рішучих заходів Генерального Секретаріату лишають фортецю та арсенал. Охорону беруть на себе полк імені Хмельницького, сапери, юнкери та інші частини гарнізону. За згодою Секретаріату з командуючим військовою округою охорона міста та околиць, а також відновлення порядку дору­чено члену Генерального Комітету генералу Кондратовичу.

Секретаріат у справі заспокоєння міста йде в тісному контакті з місцевими комітетами громадських організацій, Ради робітничих та солдатських депутатів. Місцеві організації більшо­виків, разом з іншими революційно-демократичними органі­заціями, сприяють заспокоєнню. Не вірте агентським і газетним звісткам - вони складені нашвидку, під впливом непровірених чуток, які розповсюджуються наляканою людністю. Відомо поки що тільки про одного пораненого"1.

Незважаючи на вжиті заходи, роззброїти всіх полубот­ківців, вичерпати конфлікт 5 липня так і не вдалося.

Зокрема, на Печерську до самої ночі йшли багатолюдні мітинги, виступали численні промовці. Щоправда, значну час­тину полуботківців вдалося повернути до казарм.

У ніч з 5 на 6 липня 1917 р. під головуванням М. Грушевського відбулося засідання Малої Ради, яке, звичайно, першим питанням розглянуло події, викликані виступом полубо­тківців. У його обговоренні взяли участь М. Ковалевський, М. Грушевський, Б. Мартос, Л. Кондратович і Березнюк. Ухва­лили: "Доручити Генер[альному] Секр… по військовим справам, щоби він негайно розглянув події з полуботківцями, вияснив дійсний стан справи, випустив окремі повідомлення до населення міста Києва з виясненням правдивого характеру події і зложив справоздання на слідуючому засіданні Малої Ради"1.

На виконання рішення Ради Голова Генерального Сек­ретаріату В. Винниченко і Генеральний секретар військових справ С. Петлюра звернулися з відозвою "Од Генерального Секретаріату". Виклавши хід повстання, давши йому негативну оцінку, вони завершували її словами: "Повідомляючи про сумний і недопустимий вчинок гвалтівників-українців, Гене­ральний Секретаріат повідомляє громадян міста Києва і цілої України, що він, беручи після Універсалу Центральної Ради й декларації Російського Тимчасового уряду в свої руки владу, обороняючи інтереси революції на Україні, не допустить, щоб волю і громадський лад ким би то не було порушено. Закли­каючи громадян до спокою, до праці, Генеральний Секретаріат разом з тим повідомляє, що він зуміє дати раду тим, хто йде всупереч волі наших найвищих установ і заважає їм працювати на добро України та революції"2.

Ніч з 5 на 6 липня 1917 року пройшла в цілому спокійно. Біля всіх державних установ було виставлено посилені пости юнкерів, солдатів, вірних військовому начальству, за допомогою міліції мобілізовано дружинників. У Маріїнському палаці здійснювали чергування представники ради робітничих і ради селянських депутатів, міського виконавчого комітету, громадських об'єднаних організацій, інших громадських організацій і партій.

До ранку місто було в значній мірі звільнено від полу­ботківців. Щоправда, не обійшлося без інцидентів. Останньою виходила з міста та частина повсталих, яка зай.мала штаб фортеці на Печерську. Вертаючись у Грушки, на місце свого постійного перебування, полуботківці о 4.30 ранку зустрілися на перехресті Бібіковського бульвару і Володимирської вулиці з патрулем Першого ім. Б.Хмельницького полку, який в цей час ішов згори од Володимирського Собору. Спокійно пропустивши полуботківців, патруль з Бібіковського бульвару звернув на Володимирську, прямуючи до приміщення Центральної Ради. На Володимирській, недалеко від перехрестя, у цей час стояв другий патруль з юнкерів 3-ої школи прапорщиків. Юнкери також спокійно пропустили полуботківців, але побачивши зараз же за цим богданівців, що звертали на Володимирську, подумали, що то повернулися полуботківці, і кинулися до зброї.

Пострілами з кулемета і рушниць було вбито одного солдата полку ім. Б.Хмельницького і двох легко поранено. За розпорядженням військових властей начальника караульного дозору було заарештовано і розпочато слідство1.

За повідомленням інформаційних агентств і очевидців, полуботківці, залишаючи Київ, забрали з собою "багато рушниць, патронів і кільканадцять кулеметів, а прийшовши в Грушки, окопались там"2.

Ранком того ж дня до полуботківців направили трьох представників - від Генерального Військового Комітету та ради військових депутатів, Гене­рального Секретаріату, щоб умовити їх "скласти зброю та від­правитися на фронт. Цієї мети досягнути не вдалось, але вмовляння все ж таки зробили на вояків той вплив, що вони вирішили поважно вести переговори з представниками нашої крайової влади і отримали для цього організоване представ­ництво, а не випадкове, як було перше.

Обрано було по одному представникові від кожної сотні, яких у полуботківців є 16, та ще від якихось там полкових установ, - всього біля 20 душ"3. Делегація мала прибути до Центральної Ради наступ­ного дня. Тим часом у деяких місцях Києва зчинялась стрілянина, до військових властей і міліції надходили виклики, але винуватців не знаходили. Поодинокі солдати, що бродили містом, заарештовувались.

Об 11 годині ранку в Маріїнський палац надійшло повідомлення, що в 2-му саперному запасному батальйоні, який недавно був приведений до Києва з Харкова і відомий своєю схильністю до більшовизму, ведеться агітація з метою приєднання до полуботківців. В батальйон терміново відрядили представників ради робітничих і ради солдатських депутатів для контрагітації1.

Емісари рад роз'їхались і по інших частинах гарнізону, повсюдно проводили роз'яснювальну роботу, організовували збори, на яких ухвалювалися резолюції в дусі позицій Київських рад, резолюції підтримки Всеросійського з'їзду рад робітничих і солдатських депутатів, підтримки Тимчасового Уряду в його боротьбі з "анархічною меншістю і будь-якими контрреволюційними проявами"2. Чимало військових частин направляли своїх представ­ників з пропозиціями надати допомогу в приборканні повста­лих, та потреби в цьому не було.

Відбулось об'єднане засідання виконкому Ради об'єднаних громадських організацій, військових депутатів, а також представників партій. Обговорювалося питання про заходи щодо остаточної ліквідації наслідків виступів полуботківців. Доповідач генерал Трегубов доводив, що виступ ніяк не можна вважати заворушенням. На його думку, намічена програма рішучих заходів не виконана через прагнення Центральної Ради і виконкомів рад робітничих, військових депутатів залагодити справу мирним шляхом. Вирішено було створити при головнокомандуючому округом комітет у справі розв'язання всіх питань, пов'язаних з виступом полуботківців3.

Газети повідомили, що внаслідок останніх подій в Петро­граді і Києві УЦР вирішила визнати за існуючим складом Генера­льного Секретаріату всі повноваження крайового органа влади"1. Вечірній випуск "Киевской мысли" вийшов з редакційною статтею "До спокою!" Цікаві перші оцінки причин і ходу повстання солдатів: "Київ учора став ареною хвилювань, які викликали тривогу в місті. Рух голодних і недисциплінованих "полуботківців" став набувати спочатку надзвичайно бурхливих форм. Київські хвилювання стали відбиттям петроградської громадянської війни. Правда, нічого подібного тому, що було в Петрограді, в Києві не було. Зголоднілі люди, що просили хліба, просили, щоб їх хоч один раз нагодували як слід, дуже мало „нагадували тих, які в Петрограді стріляли впродовж вулиць. Але привид розрухи і анархії з'явився вчора в Києві..."2.

Автори статті вважали, що виступ ліквідовано завдяки єдності всіх демократичних сил як українських, так і неукра­їнських, і попереджували, що ситуацією можуть скористатися різного роду темні сили, які вже піднімають голови3.

***


Заарештованих 5 липня полуботківців із Маріїнського палацу перевели до штабу фортеці. Розпочате слідство відразу ж виявило, що серед затриманих і залучених до дізнання були особи з безумовно карним минулим. Так, у числі "полуботківців" упізнали Бугаєва, який начебто керував погромом квартири К.Оберучева. В карно-пошуковому відділені Бугаєв давно стояв на обліку як відомий злодій, небезпечний рецидивіст. Правда, його вже в палаці випустили з поля зору і лише через тиждень випадково розпізнали серед заарештованих, які знаходились у приміщенні гауптвахти. Бугаєв перебував там під вигаданим прізвищем Долговенка4.

Тим часом кількість затриманих за підозрою участі в повстанні з кожним днем збільшувалася. Лише в ніч з 6 на 7 липня в Бульварному районі заарештовано 80 полуботківців, у Плосскому районі - 34. Усіх їх доставлено до комендантського управління. Згодом з'ясувалося, що до полуботківців приєднались і деякі охоронці порядку. Серед них - завідувач одного із відділень Подільського району Відек, що особисто заарештував комісара району, сприяв арешту інших чинів міліції, вилученню зброї.

У Лук'янівському районі допомогу полуботківцям надав міліціонер П. Динников1.

Також установлено, що діяльну участь у русі полуботківців взяли колишні поліцейські чини. Так 7 липня на Єврейському базарі був затриманий і доставлений в управління Бульварного району колишній городовий Д. Гладенький, який прослужив 4 роки в поліції. У нього вилучили прохідне посвідчення, підписане командиром полку ім. П. Полуботка прапорщиком Романенком. Під час обшуку на квартирі у Д. Гладенького знайдено значну кількість зброї2.

Підраховані і жертви. Крім згаданого солдата богданівського полку, інші були теж випадковими: чиновник карно-пошукового відділення Войцехівський (побитий під час самосуду), Феткевич (поранений невідомим пострілом у спину з револьвера), двірник з М. Житомирської вулиці (вбитий автомобілем полуботківців)3.

У ніч на 7 липня в деяких місцях сталися ексцеси. Так, група полуботківців здійснила набіг на селище Пуща-Водиця. Було влаштовано трус дач і вилучено знайдену зброю.

7 липня з Житомира "з поїздки по округу" повернувся комендант КВО полковник К. Оберучев4 і надав діям щодо ліквідації конфлікту в Києві більшої рішучості, жорстокості. На його настрій, очевидно, вплинув і факт погрому власного помешкання. Коли делегація полуботківців, обрана напередодні в Грушках, направилася до Педагогічного музею для переговорів з Центральною Радою, то частина її була заарештована, решта дісталася до місця, подолавши значні труднощі і спізнившись у результаті на 2 години. Заарештовані члени делегації теж були доставлені до Центральної Ради представником міліції через кілька годин і звільнені лише після посвідчення членів Центральної Ради.

Під час переговорів між делегацією полуботківців і чле­нами Ради та Секретаріату делегати вели себе поміркованіше, ніж у попередні дні. Основним домаганням було послати їх на фронт єдиним полком. Погоджувалися навіть не формуватись остаточно в Києві, а "щоб лише принципіально визнати їх пол­ком". Аргументувалося це тим, що коли розкидають по різних частинах, над ними можливі знущання через вчинені бешкети. Для цього просили ще раз звернутися до російського уряду за дозволом.

Залишення зброї постійно не домагались, а на тому, щоб полк звався іменем гетьмана Полуботка і зовсім не настоювали, бо їм, як самі визнавали, "після всього того, що сталося, сама ця назва буде викликати неприхильне ставлення до полку."

У скоєному полуботківці не визнавали своєї вини, дово­дячи, що вони лише провели демонстрацію без людських жертв, а якщо такі й були, то сталося це через тих, хто нападав.

Усіх карних злочинців та непевних осіб полуботківці охоче погоджувалися видати, оскільки самі не хотіли, щоб ті були серед них; і як тільки буде дана згода йти на фронт полком, то на другий же день вони виступлять, не чекаючи технічного облаштування1. Переговори ці уже давно наближалися до кінця, коли на нараду приїхав генерал Л. Кондратович, що керував штабом на Сирці, створеним для роззброєння повстанців (там же перебували командир полку ім. Б. Хмельницького Ю. Капкан і член Українського Гене­рального військового комітету В. Поплавко). Л. Кондратович повідомив, що К.Оберучев дав розпорядження вжити найрішучих заходів і силою примусити полуботківців іти на фронт. На виконання цього розпорядження до Грушок послано військо з гарматами, зокрема кірасирів 2-го саперного батальйону і курсантів підготовчої школи прапорщиків1.

В. Винниченко і Л. Кондратович зараз же поїхали до Оберучева з проханням не застосовувати зброї, а зачекати до 12 години ранку 8 липня, коли вони сподівалися на відповідь із Петрограда. Така відстрочка, на їх думку, не пошкодить, і на другий день полуботківців можна буде так само втихомирити, визнавши їх полком, або примусивши їх силою скласти зброю.

Такого ж змісту телеграму В.Винниченко відразу ж направив по прямому проводу Тимчасовому уряду.

К. Оберучев відмовився відмінити своє розпорядження, посилаючись на те, що спинити війська, які уже вирушили і незабаром будуть у Грушках, неможливо.

Після цієї звістки переговори були припинені і делегати-полуботківці, переконавшись, що Генеральний Секретаріат нічого вже не зможе вдіяти, повернулися до Грушок, щоб запо­бігти можливій провокації та умовити полуботківців скласти зброю. Однак делегати зазначили, що хоча вони не бажають кровопролиття, але не мають наміру здати зброю К. Оберучеву, а лише Центральній Раді2.

На двох автомобілях разом з делегацією полуботківців до Грушок поїхали від Генерального Секретаріату І. Стешенко та Б. Мартос з метою, щоб до прибуття посланого К.Оберучевим війська умовити полуботківців скласти зброю не перед збройною силою останнього, а перед моральним авторитетом Центральної Ради. Але там уже розпочалася стрілянина.

Різні джерела по-різному визначають ініціаторів сутичок. Та, очевидно, за тих обставин це вже було непринципово. Адже одна збройна сила йшла на іншу, і тут найменший конфлікт відразу ж закінчувався застосуванням зброї. А в результаті вбито чотирьох солдатів-грушківців, поранено трьох кірасирів і двох курсантів3.

Делегатам від Генерального Секретаріату з великими труднощами вдалося вгамувати пристрасті. При цьому дове­лося ще раз посилати гінця до К. Оберучева (цим гінцем був Б. Мартос) і відмовити його від виконання наказу про арешт всіх офіцерів-полуботківців.

Врешті-решт в обстановці напруженого, та все ж спокою полуботківці надвечір стали здавати зброю солдатам полку ім Б. Хмельницького1. Лише до "Арсеналу" було відправлено 14 возів, наповнених конфіскованою зброєю2.

Тим часом по місту стали поширюватися чутки про намір більшовиків і солдатів 3-го авіапарку приєднатися до полуботківців. Виконком Ради робітничих депутатів на прохання комітету РСДРП(б) у зверненні до населення запевнив, що будь-якої участі у повстанні полуботківців більшовики не брали, а навпаки, разом з іншими партіями й організаціями вживали заходів до локалізації подій3.

Вночі кірасири, що охороняли Сирецькі табори, здійснили трус зброї у полуботківців, вилучили 5 кулеметів і значну кількість револьверів4, пограбували особисті речі.

Вранці у редакційній статті "Ганебна брехня і контррево­люційна агітація" більшовицької газети "Голос соціал-демократа" повідомлялося: "Незважаючи на те, що Київським комітетом РСДРП більшовиків із самого початку було ясно і визначено заявою, що він ніякого відношення не мав і немає до виступу "полуботківців", незважаючи на те, що більшовики брали участь у складанні і редагуванні відомої відозви до населення м. Києва5, яка закликала до заспокоєння, і дали свій підпис, темними елементами розпускаються і підтримуються ганебні чутки, що всім рухом "полуботківців" керують більшовики .

Особливе поширення ці чутки одержали серед юнкерів шкіл прапорщиків, серед яких в цьому напрямку ведеться найзавзятіша агітація.

Ця контрреволюційна агітація темних особистостей вже отримала відповідну оцінку з боку Бюро Всеросійського Центрального Виконавчого комітету робітничих і солдатських депутатів і Виконавчого Комітету Всеросійської Ради селян­ських депутатів в його "Відозві до всіх громадян", яка закін­чується закликом "Не піддавайтеся на темну гру провокаторів".

Темна гра провокаторів - до цього ми нічого не хочемо додати!"1.

Поширення чуток щодо причетності більшовиків до повстання "полуботківців" було доповнено і посилено кампанією звинувачення їх у діях на користь країн австро-німецького блоку.

Проте виявляла себе і дія інших чинників. Так, член Київ­ського комітету РСДРП(б) М. Майоров пізніше навів досить цікавий факт: "Коли полуботківці були вже оточені на Сирці і військові частини за наказом штабу КВО розпочали наступ на Грушки, повсталі солдати в пошуках виходу послали своїх представників до більшовиків, прохаючи допомоги у них і ви­словлюючи свою згоду віддатися в повне їх розпо­рядження"2. Але об'єктивно більшовики мало чим могли зарадити справі. "Ми тоді не думали піднімати повстання не­гайно проти влади, - веде далі М. Майоров, - по-перше, не було достатніх об'єктивних умов, і крім того, покладатися на полуботківців, оскільки це не були революційні солдати, а пе­реважно дезертири, які не хотіли йти на фронт, було б занадто легковажно. Полуботківці готові були визнати себе не лише ук­раїнцями, але й китайцями, аби тільки не йти на фронт. Ми ви­рішили відповісти на їх запрошення, приславши до них свого представника, який радив їм відмовитись від повстання, ос­кільки Рада їх зрадила Штабу; ми їм обіцяли взяти на себе зо­бов'язання надати їм сприяння шляхом вимоги від Штабу не застосовувати до них репресій.

Цим, по-перше, ми показали Штабу, що солдати звертаються до нас, як до єдиної партії, яка захищає інтереси солдатської маси і що ми користуємося великою популярністю серед цих мас, і, врешті - решт, що повстання може бути ліквідоване, якщо Штаб прийме нашу пропозицію"3. В аналогічному плані змальовував взаємини полуботківців з більшовиками і М. Грушевський1. Як свідчать інші документи, в тому числі і заява Центральної Ради, виконкомів рад і об'єднаних громадських організацій, політичних партій2, повідомлене М. Майоровим цілком відповідало дійсності. Проте не підлягає сумніву і те, що основну роль у мирному розв'язанні конфлікту все ж відіграла Центральна Рада, члени Українського Генерального військового комітету, які з відчайдушними зусиллями, в грозовій атмосфері посилення позицій реакційної вояччини добивалися відправки на фронт полуботківців.

8 липня 1917 р. Генеральний Секретаріат заслухав повідомлення І. Стешенка і Б. Мартоса про переговори з полуботківцями в Грушках 7 липня і про здачу полуботківцями зброї полкові Б. Хмельницького. Генеральні секретарі заявили, що, на їх думку, при відправці полуботківців на фронт їм слід видати посвідчення, в якому б зазначалося, що Центральна Рада визнає їх полком ім. Полуботка і буде клопотатися про затвердження полку урядом3. Стешенко доповів про умови, на яких полуботківці згодилися віддати зброю:

"1) Полк Ц. Р. визнає на папері і буде настоювати перед міністром і Ген. Штабом про затвердження полку; 2) Рада дає прапора; 3) Начальники остаються теперішні при полку і Ц. Р. буде клопотатись про їх затвердження (крім тих, проти затвердення котрих будуть подані важні причини); 4) З ешелонами одправляються члени Ц. Р. для одстоювання прав признаного полку; 5) Обмундирування видається до посадки; 6) До посадки робиться пильний огляд козаків, через те що між козаками є багацько хворих; 7) Ц. Р. береться клопотати про жалування для козаків з 1-го червня; 8) При ешелонах повинна бути організована медична допомога; 9) Зброя, яка єсть при полку, віддається по наказу Ц. Р.; 10) Козаки видають всіх уголовних, видачі яких буде домагатись прокурор".4

Далі В. Винниченко доповів про незгоду начальника Кабінету військового міністерства присвоїти полуботківцям назву, якої вони домагаються. Таку назву, як ні до чого не зобов’язуючу, можна було дати вже на місці. С. Петлюра доповів про заходи, яких вжив УГВК для відправки полуботківців на фронт, в український корпус.

Генеральний Секретаріат ухвалив:

1. "Видати полуботківцям таке свідоцтво: 1. Ц. Р. цим посвідчує, що після того, як козаки з Грушок зложили зброю і увільнили себе од злочинних елементів, Ц. Р., приписуючи їм негайно йти на фронт, визнає можливим, що козаки пішли на фронт під назвою полку ім. Полуботка, але не маючи права затвердити полк, буде клопотатися про затвердження його перед Временним Правительством. 2. Ген. Військ. Ком., як орган організаційний в справах військових, має подбати про те, щоб козаки з Грушок пішли до одної дивізії і, по-можливості, до одного полку, щоб тому полку було дано назву полку імені П. Полуботка. 3. Коли прав-во через обставини воєнного часу цього не зможе зробити, тоді козаки мають право вступити в ту військову одиницю, яку їм вкаже військова власть. 4. При ешелонах полуботківців мають бути командировані представники Ц. Р. для спроводу полуботківців і налагодження справи на місці . 5. Дальше ведення справи з полуботківцями на основі зазначених вище постанов доручено Генеральному Секре­тареві по справах військ. С.Петлюрі"1.


Каталог: data -> upload -> publication -> main
main -> Вимоги до оформлення реферату до вступного іспиту в аспірантуру у рефераті мають бути висвітлені найважливіші питання, пов'язані з темою дисертаційної роботи вступника до аспірантури. Назва роботи має
main -> Методичні рекомендації куратору студентської групи за темою Психологічні особливості агресивної поведінки Розробили
main -> Методичні рекомендації куратору студентської групи денної І заочної форм навчання за темою віл-інфекція І снід в Україні
main -> Інформація про виконання пунктів 2, 3 статті 1 та статті 3 Указу Президента України від 12 квітня 2007 року №297 "Про заходи з відзначення подій Української революції 1917 1921 років та вшанування пам'яті її учасників"
main -> Концепція ощадливого виробництва посідає визначне місце серед теоретичних та практичних надбань сьогодення, які знаходять своє відображення у значному розмаїтті концепцій та бізнес-моделей. Концепцію ощадливого виробництва
main -> Верба В. А. канд екон наук, доцент двнз «кнеу імені Вадима Гетьмана», Україна бізнес-моделювання у процесі розвитку підприємства анотація
main -> Природні багатства Полтавщини та їх використання
main -> «Хотіла б я піснею стати »
main -> Гриненко А. М., канд екон наук, проф., Двнз “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”, Україна Grinenko A. M


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   41




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка